Початок безморозного періоду в повітрі настає в останній п’ятиденці квітня, а кінець – у першій п’ятиденці жовтня. Але в окремі роки останні весняні приморозки в повітрі спостерігаються в травні, а перші осінні – у вересні. Ймовірність приморозків у травні та вересні невелика. Середня тривалість безморозного періоду становить 150–170 днів.

Сума активних температур з 1 липня до переходу середньодобової температури повітря восени нижче плюс 10°С становить 1500–1600°С.

Період з температурами вище 10°С на Передкарпатті починається в кінці квітня і триває майже до середини першої декади жовтня. Проте приморозки на поверхні ґрунту в цей період можливі. Середньодобова температура вище 15°С настає в кінці травня і утримується до початку вересня, а тривалість цього періоду становить 90–100 днів.

У Передкарпатській зоні середня багаторічна сума температур становить 1900–2200°С. Середня тривалість вегетаційного періоду 200–210, безморозного – 160–170 днів.

Режим опадів. Кількість опадів за рік, (за даними Івано-Франківської метеостанції) становить 570–700 мм. У холодний період року (листопад-березень) опадів випадає лише 25–30 % річної суми, що становить близько 140 мм. Починаючи з квітня, місячна кількість опадів істотно зростає. У теплий період року (квітень-жовтень) на рівнині їх випадає 450–500 мм. Максимум опадів припадає на літній період: червень, липень – 90–100 мм. У Передкарпатті буває від 90 до 115 днів на рік з опадами 1 мм за добу. Надходження вологи в ґрунт залежить від інтенсивності дощів. Опади інтенсивністю 5 мм засвоюється ґрунтом повністю; 6–10 мм – на 80 %; 11–15 мм – на 60 %; 16–20 мм – на 40 %; понад 20 мм – на 30 %. Для сільського господарства зливи інтенсивністю 30 мм і більше за 12 годин і менше є шкідливими.

Значної шкоди сільському господарству завдає град, який часто супроводжується сильними зливами та грозою. Середня кількість днів з градом становить 1–2, максимум 4–6 на рік.

У Передкарпатті сталий сніговий покрив у середньому буває в 8 роках із 10. Він утворюється в кінці грудня, а на початку березня або навіть в кінці лютого тане. Взимку часто бувають відлиги, під час яких сніг розтає. Висота снігового покриву переважно становить 11–20 см. Найбільшою вона є в другій половині зими. В окремі роки в лютому висота снігового покриву сягає 50 см. Кількість днів зі сталим сніговим покривом становить 60–80 днів.[16]

2.2Умови та методи проведення досліджень

Дослідження проводились на дослідному полі технологічної сівозміни Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва УААН.

Агровиробнича група грунтів: дернові глибокі опідзолені глеюваті, механічний склад: крупнопилувато – важкосуглинкові. Потужність гумусового горизонту – 75 см.

Агрохімічна характеристика:

· кислотність, рН – 5,5;

· вміст гумусу, % - 2,96;

· забезпеченість грунту, мг/кг:

o азоту – 73;

o фосфору – 105;

o калію – 94.

Попередник ріпаку озимого – озима пшениця. Для посіву використовували сорт Свєта (озимий). Повторність досліду трьохкратна. Посівна площа однієї ділянки – 75 мІ, облікової - 45 мІ. Розміщення ділянок – систематичне. Посів проводили в оптимальні для нашої зони строки.

На всіх варіантах дослідів проводились фенологічні спостереження по методиці Є.В. Бочкарьової (1979). Перезимівля та густота стояння рослин - методом облікових площадок. Обліки забур’яненості і ентомологічну оцінку – по методиці І.Л. Маркова (1991).

Врожай насіння обліковувався методом суцільного обмолоту з кожної ділянки і його зважуванням. Аналіз насіння на вміст олії по методу С.В.Рушковського.

Вміст глюкозинолатів (кількісно) – паладійовим методом (Дем’янчук Г.Т. и др., 1987); ерукової кислоти – методом газорідинної хроматографії, а сирого протеїну в насінні – фотоколориметричним методом (ДСТУ 13496.4-93).

Погодні умови в рік проведення досліджень за вегетаційний період озимого ріпаку помітно відрізнялись від середніх багаторічних даних, як за температурним режимом, так і кількістю опадів. Температура повітря була вищою у порівнянні з середньобагаторічною: у березні – на 2,7єС, у квітні на 2,1 єС, у червні – на 1,1єС. Сума опадів за вегетаційний період озимого ріпаку становила 608,5 мм, що на 25,50% більша за середньобагаторічну.

В дослідженнях вивчалися різні технології вирощування озимого і ярого ріпаку – невисокого рівня, раціональна та інтенсивна. Для контролю була взята мінімальна технологія.

Вивчення технологій вирощування озимого ріпаку ґрунтується на обробітку грунту: основного – дискування стерні попередника, оранка – (15-20 днів до посіву) культивації (після проростання бур’янів) і передпосівного обробітку – культивація з ущільненням грунту агрегатом РВК-3.6, внесення різних норм макро- і мікроелементів, пестицидів і регуляторів росту.

Інтенсивна технологія передбачає максимально оправдане комплексне застосування елементів живлення, захисту рослин і регуляторів росту для досягнення врожайності, яка забезпечує отримання найвищого прибутку.

Раціональна технологія виходить з оптимальних параметрів застосування мінеральних добрив, мікроелементів, пестицидів для досягнення максимально можливої продуктивності насіння і високої рентабельності вирощування ріпаку.

Технологія невисокого рівня передбачає мінімальне застосування матеріальних і технічних засобів для досягнення врожайності, яка буде забезпечувати рентабельність вирощування культур.

В мінімальній технології вирощування передбачається мінімальний захист посівів від бур'янів і шкідників. [6]

В зв’язку з цим вивчалися наступні питання:

- продуктивність ріпаку в залежності від норм висіву насіння і мінерального живлення;

- врожайність ріпаку і якість продукції в залежності від різних доз азотного живлення, застосування мікроелементів, регуляторів росту і десикантів;

- оцінка фітосанітарного стану посівів;

- економічна ефективність технологій озимого і ярого ріпаку.

Норми висівання, застосування добрив, засобів захисту, мікроелементів, регуляторів росту рослин в досліджуваних варіантах показані в додатку А.

РОЗДІЛ 3

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА