1 | 3,65 | 3,5 | 3,5 | 3,4

2 | 3,74 | 3,69 | 3,58 | 3,56

3 | 3,8 | 3,78 | 3,72 | 3,68

4 | 3,88 | 3,82 | 3,81 | 3,72

Отже, можна зробити висновок, що інтенсивна технологія вирощування ріпаку озимого при нормі висіву 0,6 млн. сх. н. на 1 га є найраціональнішою при вирощуванні даної культури, оскільки сприяє отриманню найвищої урожайності і якості насіння.

Структурні показники врожаю формуються залежно від умов росту та розвитку ріпаку озимого, які складаються під впливом біологічних особливостей рослин ріпаку озимого та мінерального живлення.

3.3 Якість насіння ріпаку озимого залежно від технологій вирощування

Найважливішими критеріями сучасної технології вирощування озимого ріпаку є підвищена продуктивність культури та поліпшена якість насіння. Серед агротехнічних заходів, які мають суттєвий вплив на підвищення урожайності є оптимальна площа живлення та густота рослин на одиниці площі в період збирання. Стосовно якості насіння, яке використовується на виробництво харчової олії, тут важливою є проблема вмісту ерукової кислоти та глюкозинолатів, що є сортовими ознаками ріпака. Створенні безерукові та низькоглюкозинолатні сорти озимого ріпака, потребують комплексної оцінки формування продуктивності відповідно до певних грунтово-кліматичних зон України. Інша проблема якості насіння озимого ріпака є одержання екологічно чистої продукції за рахунок зменшення використання неприродних хімічно синтезованих засобів, якими є мінеральні добрива.

Олія – основна мета вирощування озимого ріпака. Проте, наявність в насінні ріпака шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати) ускладнюють можливість його вирощування на харчові та кормові цілі. З 1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів, що містять не більше 5 % ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості європейських країн цей показник знижений навіть до 2 %. Глюкозинолати – це сполуки тіоглікозидів, що є сірковмісними речовинами, які шкідливі при згодовуванні ріпакової макухи домашнім тваринам. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів в насінні ріпака, придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та птиці, є 30 мікромолей в 1 г, або 0,4 – 1,0 %.

Посівне насіння має містити: ерукової кислоти — до 0,2%, глюкозинолатів — до 18 мкмоль/г; товарне насіння: ерукової кислоти — до 1%, глюкозинолатів — до 25 мкмоль/г. Такої якості насіння можна досягти, лише висіваючи високі репродукції. Висівання насіння нижче 1-ї репродукції не допускається. [18]

Вибір технології вирощування, а також рівня мінерального живлення позитивно позначається на вмісті олії і протеїну в насінні ріпаку озимого, тобто на його якісній оцінці.

Правильний вибір технології вирощування дасть змогу підвищити рівень олії і протеїну в насінні, тобто збільшити харчові, промислові якості насіння ріпаку.

При вирощуванні ріпаку за інтенсивною технологією при збільшенні кількості внесення азотних добрив спостерігався вищий вміст протеїну в насінні, проте кількість олії в ньому зменшувалася.

При вирощуванні за технологією невисокого рівня при нормі висіву 0,9 млн. сх.. н. на 1 га спостерігався найвищий вміст олії (45,74 %), що дозволяє використовувати його на харчові цілі. Найвищий вміст протеїну спостерігався при вирощуванні за інтенсивною технологією при нормі висіву 0,9 млн. сх.. н. на 1 га.

Вміст олії і протеїну в насінні ріпаку озимого знаходиться в прямій залежності від вибору технологій вирощування і правильного вибору системи мінерального живлення. Співвідношення вмісту олії і протеїну і визначає якість насіння ріпаку, його сортові особливості, а також призначення ріпаку для використання.

Позитивна дія комплексу агрозаходів проявилася в покращенні якості насіння. З підвищенням доз азотного живлення збільшувалась кількість протеїну в насінні, але знижувався вміст олії (табл. 3.3.1.)

Інтенсивна технологія вирощування ріпаку передбачає комплекс заходів, спрямованих на своєчасне та повне надання рослинам потрібної для їхнього розвитку поживи. Тільки за такої умови можна сподіватися на успішну перезимівлю озимого ріпаку, високий врожай насіння та високу його якість і досягнення значного економічного ефекту.

Таблиця 3.3.1.

Вміст олії і протеїну в насінні озимого ріпаку в залежності від технологій вирощування, %

Варіанти | Норми висіву насіння, млн. сх н. на 1 га

0.6 | 0.9 | 1.2 | 1.5

олія | протеїн | олія | протеїн | олія | протеїн | олія | протеїн

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

1 | 45,17 | 20,64 | 45,36 | 21,0 | 45,21 | 20,65 | 43,19 | 20,24

2 | 44,36 | 21,15 | 45,74 | 21,80 | 42,91 | 20,93 | 43,15 | 20,73

3 | 43,76 | 22,0 | 42,34 | 22,91 | 40,79 | 21,75 | 40,35 | 21,68

4 | 43,28 | 22,5 | 41,12 | 23,64 | 40,06 | 22,43 | 40,27 | 22,25

3.4. Забур’яненість посівів ріпаку озимого за різних технологій вирощування

Важливим показником, який характеризує особливості конкурентних взаємовідносин в агроценозі ріпака озимого є строки знищення та появи бур'янів у посівах. Їх знання необхідне для обґрунтування оптимальних строків їх контролю.

Одним з головних показників рівня окультуреності земель є величина засміченості орного шару грунту насінням і органами вегетативного розмноження бур’янів. Відомо, що забур’яненість посівів можна не передбачити на основі інформації про запаси насіння бур’янів у грунті перед сівбою досліджуваної культури.

Озимий ріпак відноситься до культур, які мають низьку конкурентну здатність у боротьбі з бур’янами на початкових етапах розвитку, тому й елементи агротехніки, в тому числі й обробіток грунту, повинен бути націлений на боротьбу з вегетуючими бур’янами.

Захист від бур'янів лише агрономічними заходами не завжди забезпечує необхідної чистоти посівів ріпаку. При застосуванні