Суперфосфат містить близько 30 % гіпсу, який має практичне значення як джерело сірки, а також меліорант на за-солених грунтах.

За зовнішніми ознаками суперфосфат – це гранули розміром від 1 до 4 мм темно-сірого (продукт переробки фосфориту) або світло-сірого (продукт переробки апатиту) кольору.

Суперфосфат подвійний добувають розкладанням фосфоритів фосфорною кислотою. Спочатку фосфорити обробляють сірчаною кислотою, і одержують вільну фосфорну кислоту, якою діють на нову порцію фосфатної сировини. Реакція відбувається за такою схемою:

Добутий продукт за зовнішніми ознаками подібний до суперфосфату гранульованого, але містить значно меншу кількість гіпсу. Випускається у вигляді гранул розміром 1 – 4 мм.

Залежно від сировини і технології виробництва гранульований подвійний суперфосфат випускається двох марок: марка А містить не менш як 48 – 50 % засвоюваного фосфору, а марка Б, що випускається двох сортів, містить не менш як 45 – 47 % (І сорт) або 42 – 44 % (ІІ сорт) засвоюваного фосфору. Подвійний суперфосфат, що містить понад 50 % засвоюваного фосфору, іноді на-зивається потрійним. Масова частка вільної фосфорної кислоти в перерахунку на Р2О5 у суперфосфаті марки А становить не більш як 2,5 % і марки Б — не більш як 4,5 – 5 %.

Сульфат калію K2SO4 — концентроване калійне добриво, містить 48 – 50% К2О. Добувають із шеніту після переробки каїнітової руди на Калузькому хіміко-металургійному комбінаті.

Сульфат калію можна застосовувати на всіх ґрунтах, але передусім на ґрунтах посушливої зони, на яких виявляється тенденція до засолення. Вносити можна у будь-який спосіб, але найкраще під час сівби (у рядки) і для підживлення. Особливе значення має для рослин, чутливих до хлору, насамперед тютюну, льону, конюшини, картоплі, винограду, ягідних та етероолійних культур.

Калімаг добувають з розмеленої лангбейнітової породи після видалення з неї NaCl. Містить 16 – 19% К2О і 8 – 9 % MgO у вигляді подвійної солі K2SO4 * 2MgSO4. [16]

РОЗДІЛ 6

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗА ВИРОЩУВАННЯ РІПАКУ

Однією із систем альтернативного землеробства, яка спроможна забезпечити виробництво екологічно чистого насіння ріпаку та інших сільськогосподарських культур, зберегти і покращити родючість ґрунту, за якої негативний вплив на навколишнє середовище нівелюється, є екологічна система землеробства. Потреба в екологічно чистому насінні обумовлена різким загостренням екологічної ситуації в Україні.

Виробники-аграрії нашої країни й усіх розвинутих країн світу нині є заручниками хімічної промисловості. Вирощування будь-яких сільсько-господарських культур неможливо уявити без застосування хімічних добрив та засобів захисту рослин. У гонитві за збільшенням валової продукції, як правило, ігноруються елементарні екологічні принципи, що поступово підриває потенціал відтворення орних земель.

Для максималізації прибутків створюються інтенсивні або, більшою мірою, гранично спрощені агроценози, де продуктивність рослин підтримується за рахунок високих енерговитрат і застосування хімічних добрив і пестицидів, або, навпаки, за екстенсивного підходу, посилюється експлуатація земельних угідь.

Вченими підраховано, що за умови знищення у планетарному масштабі лише 12 видів бактерій, які беруть участь у колообігу азоту, життя у звичних для нас формах припиниться. Адже загальновідомо, що здійснюючи великомасштабні перетворення у природі, мікроорганізми не лише очищують, оздоровлюють поверхню планети, нагромаджуючи мінеральні поживні речовини в ґрунтах, а й є головним фактором геохімічних процесів, наприклад, формування залізних і марганцевих руд, значною мірою вони визначають газовий склад атмосфери. Життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів – один з головних ґрунтотворних факторів, сила, яка формує ґрунт і його родючість. Вона являє собою одну із найголовніших ознак ґрунту, визначає його біологічну активність [40].

Ще зовсім недавно вплив хімізації на агрономічні властивості ґрунту висвітлювався переважно як позитивний. Проте слід відзначити, що все частіше почали фіксувати зменшення одного з основних фізичних показників ґрунту – ємності вбирання, внаслідок втрат кальцію із ґрунтового вбирного комплексу. Це призводить не тільки до підкислення орного шару внаслідок дії хімічних добрив, а й до погіршення фізико-хімічних властивостей та зменшення біотичної складової ґрунтів. Мікроорганізми ґрунту опиняються в стресових умовах, зростає пептизаційна здатність орних земель і розвиваються ерозійні процеси, особливо на фоні полицевого обробітку ґрунту. Сьогодні в Україні щорічно внаслідок ерозії втрачається до 20 т ґрунту [41].

Численні експериментальні дані свідчать про те, що внесення невеликих норм добрив істотно не впливає на екосистеми. Проте систематичне використання добрив у високих нормах може спричинити серйозні порушення в біогеохімічному циклі поживних речовин у природному середовищі. Добрива як могутній екологічний фактор по-різному впливають на навколишнє середовище, але здебільшого зміни, які вони викликають, є небажаними.

Серед хімічних добрив, що використовують в аграрному секторі виробництва найбільшу негативну дію як на ґрунтовий вбирний комплекс, так і біотичну складову ґрунту оказують азотні добрива, за виключенням калійної, натрієвої і кальцієвої селітр. Уже під час розчинення амонійних і амонійно-нітратних добрив у результаті їх гідролізу в ґрунт виділяється кислота. Надалі за абіотичного і біологічного вбирання амонію, а також нітрифікації цей процес підсилюється. Виділена кислота та меншою мірою залишковий амоній добрив зумовлюють декальцинацію, дегуміфікацію і, як наслідок, деструктуризацію та загальне погіршення агрофізичних властивостей ґрунту. Дослідженнями встановлено, що 1 кг азоту добрив сприяє витісненню і переміщенню в нижні шари ґрунту від 1,5 до 3 кг кальцію або 0,3-0,6 кг магнію. Крім того, 1 кг азоту мінеральних добрив сприяє мінералізації від 1 до 20 кг гумусу [41].

Найагресивнішими за дією на ґрунт є аміачні добрива. Вони не тільки вилучають з ґрунту органічну речовину, але й