Потенційні можливості ріпаку, враховуючи великий досвід культивування, переробки і реалізації продуктів, а також зональні наукові розробки, які складають 20-30% в затратах виробництва в перспективі мають зрости в 2-2,5 рази . [16]

В перспективі доля ріпаківництва в загальному рільництві має становити до 7%. Подальший розвиток цієї галузі сприятиме в першу чергу раціональному використанню земельних площ, інтенсифікації вирощування зернових культур, підвищення продуктивності тваринництва та самозабезпеченню “біодизель” - паливом.

На сьогоднішній день під вирощування ріпаку в Україні використовується близько 1% ріллі. В той час, як світовий ринок продукції, що виготовляється з ріпаку, не є насиченим.

На відміну від соняшнику, вирощування ріпаку не виснажує землю і можливе в більших обсягах. Нині вирощування соняшнику в Україні сягає понад 10 % ріллі, що перевищує науково обгрунтовані норми. Потенційні можливості України по вирощуванню ріпаку становлять 5-6 млн. тонн при середній урожайності 25-28 ц/га. [33]

Стратегія розвитку галузі ріпаківництва має бути спрямована на створення регіональних зон концентрованого вирощування ріпаку озимого, від 10 до 30 тис.га. Це дасть можливість науково забезпечити технологічний процес вирощування ріпаку в великих обсягах та оптимально концентрувати і мобілізувати наявні ресурси: централізувати сушку, зберігання товарного насіння, зменшити питому вагу накладних витрат, організувати відправку великих оптових партій покупцям насіння.

Враховуючи найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови вирощування і особливості поєднання в структурі посівних площ з іншими сільськогосподарськими культурами, виробництво ріпаку озимого по зонах доцільно зосередити, в основному, в західних, центральних і північних областях.

Добрі передумови для розширення посівних площ ріпаку озимого мають господарства Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Волинської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Розширення площ посіву ріпаку необхідно провести за рахунок зменшення посівів соняшнику, зернових культур, що використовуються на фуражні цілі та малопродуктивних кормових культур. [14]

Основними шляхами інтенсифікації насінництва мають бути:

· результативний маркетинг в насінництві;

· розміщення по кращих попередниках і чорних парах;

· виробництво сортів і гібридів ріпаку за високоврожайними та якісними показниками;

· забезпечення виробництва висококондиційного насіння із збереженням сортових ознак і властивостей;

· впровадження сучасних технологій вирощування насіннєвого ріпаку з відповідним технічним забезпеченням;

· дотримання технологічних вимог доведення насіння до посівних кондицій;

· здешевлення насіння з одноразовим збільшенням його виробництва і реалізації. [7]

Віддача товарного виробництва має підвищуватись шляхом:

· досягнення запрограмованих площ посіву ріпаку і його продуктивних показників;

· дотримання рекомендованої сортової агротехніки вирощування ріпаку та сучасних елементів агротехнологій;

· пошуку вигідних ринків збуту товарної сировини;

· розширення місцевої переробки товарного насіння ріпаку та ефективного використання і вигідної реалізації отриманої продукції.

Інтенсифікація ріпаківництва сприятиме зміцненню економіки господарств (компаній) та своєчасному вирішенню багатьох виробничих і соціальних питань. [37]

Сучасне впровадження у виробництво ріпаку озимого має грунтуватися на застосуванні технологій вирощування, які передбачають рентабельність виробництва і можуть забезпечуватись агроформуваннями з різними можливостями і наявною матеріально-технічною базою.

Важливим напрямом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва, підвищення її якості та окупності витрат є перехід до вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями.

Інтенсивна технологія – це комплекс агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологічних засобів і операцій, які направлені на максимально повне використання біологічного потенціалу продуктивності культур (їх сортів і гібридів) за рахунок підвищення ефективності використання природних і антропогенних його факторів при мінімізації трудових і матеріальних ресурсів.

Інтенсивні технології основані на управлінні процесом формування врожаю, який забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю сільськогосподарських культур. Сутність їх полягає в оптимізації факторів урожайності протягом усього періоду вегетації рослин. Якщо при традиційній технології матеріально-технічні ресурси забезпечуються виходячи із можливостей, які є в даному конкретному підприємстві, то при інтенсивній технології – із потреби в них для одержання запрограмованого рівня врожаю з меншими витратами на одиницю продукції.

З цією метою інтенсивні технології передбачають:

· розміщення посівів в науково обґрунтованих сівозмінах після кращих попередників;

· використання високоврожайних сортів і гібридів інтенсивного типу;

· внесення норм добрив, розрахованих на запрограмований урожай та оптимізацію живлення в процесі вегетації через систему роздрібненого внесення добрив у періоди їх потреби;

· застосування регуляторів росту та інтегрованої системи захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб;

· своєчасне і якісне виконання всіх технологічних операцій на основі комплексної механізації виробництва та наукової організації праці;

· забезпечення захисту ґрунтів від ерозії і втрати родючості та збереження довкілля.

При впровадженні інтенсивних технологій важливо розробити комплекс організаційно-економічних заходів, які направлені на раціональне використання робочого часу працівників, системи машин та інших ресурсів. Високу віддачу трудових і матеріально-технічних засобів інтенсивні технології забезпечують лише при додержанні усього комплексу рекомендованих заходів. Відхилення хоча б в одній ланці загального технологічного ланцюга супроводжується не лише зниженням урожайності сільськогосподарських культур, а й зменшенням рівня окупності витрат.

Інтенсивна технологія є комплексом організаційно-господарських та агротехнічних заходів, тому економічна ефективність може визначатися як системи в цілому, так і будь-якої її складової.

Для оцінки економічної ефективності інтенсивних технологій використовуються такі показники: приріст врожайності, ц; вартість додаткового урожаю з 1 га, грн.; додаткові матеріально-грошові витрати на прибавку врожаю на 1 га; окупність додаткових витрат, грн.; зростання продуктивності праці, %; рівень рентабельності, %; річний економічний ефект в розрахунку на 1 га, грн.

Економічна оцінка інтенсивних технологій визначається на основі даних про фактичні витрати на виконання робіт, одержану урожайність і якість продукції. При впровадженні інтенсивної технології лише на частині площі, результати виробництва порівнюють з результатами, одержаними за звичайної (базової) технології, що застосовувалась на іншій частині площі.

В первинних ланках насінництва (виробництво