З соломи ріпака (від 2 до 6 т/га) можна виготовляти папір, целюлозу, картон та ін. З 1 га ріпакового поля можна виготовити до 2 т паперу. Такі технології успішно застосовуються у Великобританії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із недеревної сировини у світі виробляють вже близько 10% целюлози.

Ріпак є цінним попередником, особливо для зернових культур. Він мало висушує грунт, покращує його агрофізичні властивості і фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важких тракторів. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дозволяє частково повертати органіку в грунт. Після її мінералізації в грунт надходить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію.

Ріпак використовують на сидерати. Приорювання навесні зеленої маси (220-240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.

Вирощування та збирання сталих врожаїв ріпаку можливе лише за умови:

q Використання якісного посівного матеріалу

q Високої культурі землеробства (суворого дотримання агротехнологій)

q Використання сучасних комплексів с/г машин та агрегатів

q Високого ступеню інтенсифікації виробництва

q Науково обгрунтованого агрокліматичного районування. []

На даний час основними напрямками в селекції ріпаку є харчовий, кормовий та технічний. При створенні сортів харчового напрямку основним завданням є збільшення вмісту олії в насінні і покращення її якості. Якісні особливості і використання олії визначаються складом його жирних кислот – це передусім відсутність ерукової кислоти, яка з одного боку викликає часткове затвердіння олії при низькій температурі, а з іншого, не повністю розкладаючись в організмі людини, є причиною відкладення жирів у м’язах і ураження міокарда. Згідно проведених досліджень, безпечним рівнем є концентрація ерукової кислоти менше 2% в екстрагованій олії. Небажаний і високий вміст ліноленової кислоти. В процесі кулінарної обробки ліноленова кислота виділяє неприємний запах, тому кількість її повинна бути мінімальною як в маргарині, фритюрному жирі, так і в рідкій олії, що використовується для салатів. [13]

Кормовий напрям використання ріпаку передбачає створення сортів з високою якістю не тільки насіння, але і зеленої маси. Шрот і жмих отримані шляхом екстрагування або пресування олії з насіння ріпаку, містить до 42% білку, який відповідає вимогам ФАО по амінокислотному складу, але його цінність обмежується наявністю сірковмісних сполук – глюкозинолатів. Глюкозинолати можуть бути забрані з продуктів переробки насіння ріпаку технічним шляхом, але ці методи потребують великих коштів і до того ж призводять до зменшення вмісту білка і погіршення його якості. В зв’язку з цим важливу роль в зменшенні вмісту глюкозинолатів відіграють селекційні методи. Створені на даний час сорти „00” типу відповідають стандартам для харчових, кормових і насінницьких цілей і містять менше 30 мкмоль/г глюкозинолатів в обезжиреному залишку, але незважаючи на це, включення шроту із сортів „00” в раціон годівлі тваринам допускається в межах 18-25%. Тому поряд з подальшим підвищенням вмісту білку, добре збалансованого по амінокислотам, зниження рівня глюкозинолатів в насінні і зеленій масі до мінімума – одна із основних завдань селекції. [3]

Створення сортів ріпаку для технічних цілей передбачає два напрямки: для виробництва біопалива – безерукові, низькоглюкозинолатні, з пониженим вмістом фітину та сінапіну сорти ріпаку та для виробництва мастила – високоерукові та низькоглюкозинолатні.

Продуктивність озимого ріпаку залежно від умов вирощування

Біологічною особливістю ріпака є те, що він здатний формувати на зріджених посівах багато бічних пагонів, а на загущених – підвищену кількість стручків у верхній частині рослини. Зважаючи на це спосіб сівби може бути вирішальним фактором в технології вирощування ріпака. Проте, одним з найважливіших факторів, що визначає майбутню продуктивність є густота рослин, яка формується під впливом морозостійкості та зимостійкості культури. Так як вони можуть бути лімітуючими для сортів та гібридів. Тому їх вивчали залежно від способу сівби та добрив, які вносили в якості основного удобрення.

Норма впливу у першу чергу залежить від грунтово-кліматичних умов, родючості грунту, біологічних особливостей сорту, способу посіву. Норми висіву впливають на засміченість посіву ріпака озимого бур`янами

Основою формування високої насіннєвої продуктивності ріпака озимого є створення умов для підвищення морозо-, зимо- та посухостійкості рослин. Серед агрозаходів, які спроможні регулювати ці умови, важливе значення має вибір оптимального строку сівби й визначення оптимальної площі живлення рослин та її конфігурації. До того ж, ці заходи впливають на якісні показники олійної сировини. [21]

Що стосується норм висіву, то ріпак вважається пластичною культурою, тобто за умови черезмірного загущення, культура здатна до самозрідження. Однак, проходження життєдіяльності в таких умовах може впливати на формування параметрів розвитку рослин, вегетативної маси, а також на елементи продукційного процесу.

Із збільшенням норми висіву розвиток рослин пригнічується. Головною причиною цьому є, насамперед, конкуренція всередині агрофітоценозу.

Галуження рослин ріпаку – це той біологічний механізм, при допомозі якого рослина адаптується до різних умов вирощування. Гілки стебел у ріпака добре облистяні та формують генеративні органи, за рахунок чого вони є важливим морфологічним елементом продуктивності.

Черезмірно загущені посіви формують рослини з тонким, добре облистяним стеблом і невеликою кількістю бічних гілок, доля яких в загальній біомасі зменшується.

Культивування ріпаку озимого обмежується певними абіотичними факторами, насамперед, умовами перезимівлі та періоду відновлення вегетації.