Розроблені технології ріпаку озимого на насіння характеризуються:

· Врахуванням рівня ресурсного забезпечення виробника продукції рослинництва;

· можливістю отримання запрограмованих врожаїв у визначених межах потенціалу рослин рекомендованих сортів;

· визначенням норм внесення мінеральних добрив за виносом поживних речовин, запланованим урожаєм та вмістом поживних речовин в верхньому шарі ґрунту;

· запровадженням інтегрованої системи хімічного захисту рослин;

· використанням комбінованих, широкозахватних та високопродуктивних агрегатів для проведення комплексу технологічних операції з обробітку ґрунту, догляду за посівами та збирання врожаю;

· забезпеченням мінімального рівня втрат врожаю при збиранні та післяжнивній обробці насіння ріпаку.

Система удобрення ріпаку.

Забезпечення поживними речовинами є визначальним фактором доброго розвитку рослин ріпаку та його продуктивності. Ця культура потребує більшої кількості поживних речовин, ніж, наприклад, озимі зернові. Так, з одиницею врожаю насіння і соломи ріпак виносить з ґрунту: азоту на 62 %, калію на 66 %, фосфору на 100 %, а кальцію в чотири рази більше, ніж озима пшениця. Проведеними в інституті хрестоцвітих культур дослідженнями підтверджено високу вибагливість ріпаку до забезпечення елементами мінерального живлення. Для створення однієї тонни насіння - він виносить з ґрунту: азоту 45-80 кг, фосфору 18-40 кг, калію - 25-100 кг, кальцію - 30-150 кг, магнію 5-15 кг, сірки - 30-45 кг.

Азотне удобрення.

Як усі хрестоцвіті, ріпак має високу потребу в азоті. Ефективне його застосування важливе як з економічних, так і з екологічних міркувань. Тому, проведення підживлень азотними добривами, особливо навесні, необхідно оптимізувати в залежності від запланованого врожаю. Дозу азотного добрива можна розрахувати, виходячи з оптимальної потреби - 6-6.5 кг на утворення центнера насіння. Для досягнення урожайності від 30 до 40 ц/га потрібно внести на гектар під 180-240 кілограмів азоту. З сумарної потреби озимого ріпаку в азоті восени під посів вносять, як правило, його не більше 25 відсотків (25-30 кг/га). Решту дози використовують для весняного підживлення рослин, бажано в два прийоми. В міру генеративної диференціації у рослин потреба в азоті наростає. Вона перекривається за рахунок внесення другої дози азоту - 60-80 кг/га.

Фосфорне удобрення.

Забезпечення рослин фосфором проходить переважно за рахунок його ґрунтових запасів (70-80 %). Добре, якщо в 100 г ґрунту є не менше 6-8 мг P2O5. При цьому важливо підтримувати показник pH ґрунту. Якщо вміст фосфору нижче зазначеної норми, виникає потреба в його додатковому внесенні. При цьому слід мати на увазі, що для нагромадження 1 мг фосфору в 100 г ґрунту, необхідно внести зверх встановленої норми 100-120 кг фосфору на гектар.

На ґрунтах з pH вище 7 перевага віддається легкорозчинним формам. Сірковмісні фосфорні добрива (на базі суперфосфату) мають перевагу на ділянках з нестачею сірки. При використанні суперфосфату томасфосфату на кислих ґрунтах при розрахунках необхідних доз слід врахувати вплив вапна в цих добривах.

Калійне удобрення.

Рослини ріпаку можуть засвоїти до 300 кг K2O на гектарі, в тому числі протягом осіннього періоду - до 70 кг. Найвища потреба в калії відмічається у період осіннього розвитку і до цвітіння, його нестача затримує ріст рослин, розвиток кореневої системи, знижує морозостійкість посівів, олійність насіння, підвищує схильність до вилягання, на листках утворюються червонувато-коричневі плями (симптом дефіциту калію).

На ґрунтах, багатих на K2O і при внесенні гною достатньою нормою калію буде 70-100 кг/га на бідних ґрунтах і без гною - 150-170 кг/га. За нашими дослідженнями на дерново-опідзолених поверхнево слабооглеєних ґрунтах, при середньому забезпеченні їх обмінним калієм, достатньо внести К20 - 120-150 кг/га без гною. З добрив під ріпак придатні хлористий калій, калійна сіль, калімагнезія, каїніт, нітроамофоска, амофоска. Вносять їх під основний або передпосівний обробіток ґрунту.

Мікроелементи.

Для збалансованого живлення рослинам необхідні мікроелементи. Проте, до недавнього часу даних про чутливість ріпаку на окремі мікроелементи в наших умовах дози, способи і строки застосування, а також їх диференційоване використання під ріпак в залежності від ґрунтів не було. Тому інститутом хрестоцвітих культур вивчено ефективність бору, молібдену, міді, цинку, кобальту і марганцю.

Кальцій.

На утворення одиниці урожаю ріпак витрачає досить багато кальцію. Тому він краще росте на ґрунтах, з pH сольового розчину 6.6-7.2, але непогано розвивається і при дещо вищих та менших значеннях pH. На дуже кислих ґрунтах ріпак нерідко не дає задовільних врожаїв, бо стримується ріст кореневої системи рослин. Тому такі ґрунти підлягають вапнуванню. Наші досліди показали, що вапнування збільшує урожай насіння ріпаку на 20-25 %. При вапнуванні в грунт надходять іони кальцію, які з однієї сторони служать для живлення рослин, з другої - проявляють лужну дію.

Сірка.

Рослини ріпаку потребують достатньої кількості сірки, яка суттєво впливає на ріст, урожайність культури та якість продукції. Для одержання 30-35 ц/га насіння гектар посівів ріпаку засвоює не менше 50 кг сірки. Значна частина її поступає в грунт з повітря, але це джерело поступлення SO4 в зв'язку з проведенням природоохоронних заходів з часом має знизитися. Типові симптоми нестачі сірки характеризуються появою жовтих плям на листках між жилками, ослабленням рослин, блідістю їх забарвлення, слабким цвітінням, утворенням дрібних стручків і насіння. Ріпак добре засвоює сірку з гною, суперфосфату, сульфату амонію або вапнякового борошна.

Магній.

Недостатнє забезпечення ріпаку магнієм спостерігається на ґрунтах з низькою поглинаючою здатністю з пониженою часткою магнієвмісних мінералів. Посилюється вона за рахунок закислення ґрунту (підвищення концентрації іонів алюмінію, марганцю і водню). Тому досягнення оптимального показника pH є основною запорукою ефективного застосування магнієвих добрив. Для нагромадження 1 мг/100 г ґрунту слід внести 100-120 кг/га