Mg. Як центральний атом хлорофілу, магній займає ключове місце в процесі фотосинтезу. Симптоми його нестачі характеризується жилковими хлорозами (мармуровістю) листків. В більш пізні фази розвитку листки набувають червонуватого аж до коричневого забарвлення, передчасно відмирають. Для одержання 10 ц насіння ріпаку потрібно 5-8 кг/га магнію. При середній забезпеченості ґрунту магнієм можна очікувати додаткового одержання 2.0-2.5 ц/га насіння. Внесення магнієвих добрив підвищує врожайність насіння на 3.0-3.5 ц/га, впливає на збільшення вмісту сирого протеїну. В осінній період ріпак засвоює азоту близько 20 % від річної потреби, калію - 20 %, фосфору та сірки по 10 %. Максимальна кількість поживних речовин використовується під час весняної вегетації, досягаючи максимуму в період від початку фази галуження до кінця цвітіння. За цей час рослини засвоюють азоту 67 %, фосфору - 70 %, калію - 80 %, сірки - 65 %. Найбільше калію витрачається на початку цвітіння, а фосфору, кальцію, магнію - перед цвітінням. Конкретні норми внесення добрив для кожного поля залежать від родючості ґрунту, умов зволоження, попередника, технології вирощування, рівня загального землеробства.
Вплив гною на врожай насіння ріпаку після різних попередників характеризується такими даними: внесення 25 т/га гною на фоні N60 P30 K80 після бобового попередника дало приріст урожаю насіння в середньому 2.2 ц/га, після ярих і озимих трав'яних сумішок - 2.6, озимого ячменю - 2.5, після жита - 3.1 ц/га.
Бор.
Серед мікроелементів, що вивчалися найбільш впливовим виявився бор. Потреба в ньому у ріпаку майже у 8 разів більша, ніж зернових культур. На кожні 10 центнерів урожаю насіння з ґрунту поглинається 0.25-0.30 кг/га бору. Відсутність його в ґрунті викликає всихання листків, відмирання точки росту, недорозвинення генеративних органів.
При недостачі бору зниження насіневої продуктивності може проявитися і без зовнішніх симптомів. Зменшується число стручків на рослині і кількість насіння в стручках, що веде до недобору урожаю. Бор не замінюється іншими елементами живлення і необхідний рослинам на протязі всього вегетаційного періоду.
При запасах бору в межах 0.23 мг/кг сухого ґрунту його внесення під час передпосівного обробітку ґрунту в дозі 0.8 кг/га (по елементу) та під час весняного підживлення в дозі 0.5 кг/га забезпечило прибавку насіння по 3.4-2.9 ц/га, або на 9-13 % до контролю. Прибавка урожаю формувалася головним чином за рахунок збільшення стручків на рослині, кількістю насінин в стручках, а також підвищенням маси насіння.
Застосування борних мікродобрив впливає на якість насіння ріпаку. Вміст сирого протеїну в насінні при проведенні весняного позакореневого підживлення зростає до 22.1 %, що на 1.5-1.8 % вище контрольного варіанту. Внесення бору особливо ефективне на ґрунтах, де його вміст менше 0.30 мг/кг. Наші дані свідчать, що на ґрунтах легкого механічного складу внесення бору доцільне в межах 0.30-0.60 мг/кг, важкого механічного складу 0.40-0.80 мг/кг.
Молібден.
При його нестачі рослини погано ростуть, листки деформуються, товстіють. Дефіцит молібдену мають ґрунти з кислою реакцією. Застосування цього добрива під ріпак є необхідним за умови коли запаси молібдену складають від 0.15 і менше мг/кг сухого ґрунту. В грунт восени вносять від 1 до 5 кг/га у вигляді молібденово-кислого амонію (молібдату амонію), який містить 52 % молібдену. Застосовують також молібдат амонію натрію (35 %), або молібденізований суперфосфат, в якому міститься від 0.1 до 0.2 % молібдену. [24]
Забур’яненість посівів ріпаку
Засміченість посівів озимого ріпаку негативно впливає на продуктивність рослин. Важливим елементом шкідливості бур'янів є їхня конкуренція за основні фактори життєдіяльності рослин: світло, тепло, мінеральне живлення, водопостачання. На засмічених полях знижується польова схожість культури і значною мірою затримується її ріст і розвиток. При високій засміченості орного шару ґрунту втрати урожаю досить істотні.
Забур’яненість завдає посівам ріпака значних збитків: вона сприяє поширенню хвороб і шкідників, погіршує якість продукції, ускладнює роботу машин і знарядь, збільшує енергетичні витрати на вирощування культури. Для одержання високих врожаїв озимого ріпака необхідно контролювати рівень забур’яненості в посівах. Залежно від способів сівби контроль кількості бур’янів можна здійснювати як агротехнічними способами так і хімічними засобами.
Завдаючи пряму шкоду посівам, бур'яни протягом вегетації є кормовою базою в ланці трофічних зв'язків ряду шкідників (хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїду, ріпакового прихованохоботника, капустяної мухи, озимої совки та ін.). Вони сприяють поширенню хвороб, погіршують якість продукції, ускладнюють збирання врожаю і його переробку.
У порівнянні з іншими культурами рослини ріпаку, особливо озимого, мають значно велику конкурентну активність проти бур'янів. При дотриманні технології вирощування, у першу чергу, системи обробітку ґрунту, термінів сівби, густоти стояння рослин, систем удобрення і захисту рослин ріпак формує велику наземну масу, його рослини здатні самостійно ефективно пригнічувати бур'яни, особливо в другій половині вегетації. [19]
Потенціал продуктивності сортів ріпаку найповніше реалізується на землях, чистих від бур'янів. Цьому сприяє правильне розміщення культури в сівозміні (кращі попередники – озимі зернові, злаково-бобові суміші на зелений корм, зернобобові, кукурудза і картопля; гірші – соняшник, конюшина, цукрові буряки, просо). Насінники озимого ріпаку краще розміщувати після таких попередників як багаторічні й однорічні бобові трави, а товарні посіви – після зернових культур. На тому самому полі ріпак треба висівати не раніше як через 4-5 років.
Важливу роль відіграє ріпак у сівозмінах польових культур як попередник. Встановлено, що при використанні ріпаку озимого, суріпиці та інших капустяних рослин, як проміжних сидератів, забур’яненість наступних культур знижується на 40-50%. Крім того, в сівозмінах, насичених зерновими культурами, ураженість рослин кореневими гнилями