Від комплексу бур’янів, що пригнічують посіви озимого ріпаку у ранні фази вегетації зниження врожаю насіння сягає 20-25%, а при сильному забур’яненні і більше. За повідомленнями вітчизняних дослідників конкурентний взаємовплив і шкодочинність бур'янів у посівах озимого ріпаку відмічається протягом всього осіннього періоду розвитку культури.

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під озимий ріпак застосовують диференційований обробіток ґрунту. Правильно поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур'янення полів, поки що основним є плужний обробіток ґрунту, такий, як під озиму пшеницю. Одна з головних умов одержання високих врожаїв при інтенсивній технології вирощування ріпаку полягає в ретельному передпосівному обробітку ґрунту. З цією метою передбачено обробіток ґрунту паровими культиваторами та комбінованими агрегатами типу "Європак", які забезпечують дрібногрудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту ріпаку.[16]

При безплужному передпосівному обробітку грунту засміченість однодольними бур'янами збільшується, тому необхідність у застосуванні хімічного захисту зростає. На малозабур'янених площах, на яких немає кореневищних і коренепаросткових бур'янів можливий перехід на мінімалізацію обробітку, що дасть змогу в значній мірі зекономити витрати пального. Рекомендується проводити дискування в два сліди, внесення добрив, культивацію або обробіток комбінованим агрегатом.

РОЗДІЛ 2

УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Ґрунтово-кліматичні умови району досліджень

Територія Івано-Франківської області розташована на заході України і знаходиться в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах. Північно-східна частина території – лісостепова, характеризується інтенсивним веденням сільського господарства, високим ступенем розораності земель. Природна лучна рослинність збереглася на крутих схилах, у долинах річок, по ярах і балках. Заплавні луки відіграють значну роль у кормовому балансі тваринництва. Масиви широколистяних лісів розміщені переважно на непридатних для сільськогосподарського використання землях.

Середня частина області розташована в межах Передкарпаття з піднятим і розчленованим рельєфом. Тут переважають лісолучні ландшафти. Ліси займають високі межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах в структурі земель переважають сільськогосподарські угіддя.

Південно-західна частина області заходить в Українські Карпати, які складаються з серії хребтів, витягнутих у південно-східному напрямі. Значна висота гір (1000–2000 м над рівнем моря) зумовлює сильне зволоження цієї частини області. Більшість гір вкрита лісами. Вище 1500 м над рівнем моря виділяється субальпійський пояс з лучною рослинністю.

Природнокліматичні умови сприяють розвитку сільського і лісового господарства, вирощуванню основних сільськогосподарських культур.

Сучасний ґрунтовий покрив області сформувався на стику лісової та степової рослинності, що вплинуло на їх формування і різноманітність. Але значна роль відводиться кліматичним умовам, геологічній будові рельєфу материнської породи. Ґрунти успадковують властивості ґрунтоутворюючих порід, а саме: гранулометричний, мінеральний та хімічний склад, фізичні властивості тощо.

Особливістю ґрунтоутворення в Передкарпатті є інтенсивний розвиток підзолистого і глеєвого процесів. Підзолистий процес сприяв утворенню в ґрунтах щільного, майже водонепроникного ілювіального горизонту. Під впливом надмірного поверхневого зволоження і слабкої дренованості території розвивався глеєвий процес, який охоплює не тільки весь ґрунтовий профіль, але й верхній шар материнської породи.

Передкарпатська зона характеризується менш родючими ґрунтами, ніж зона Лісостепу. Основний фон тут складають дернові опідзолені ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах і дерново-підзолисті та буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах.

Дернові опідзолені ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах поширені на вододільних просторах, їх схилах і терасах річок. За своєю будовою вони подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів. Глибина гумусового горизонту 40 см, а дернових глибоких опідзолених до 60 см. За гранулометричним складом верхнього горизонту ґрунти грубопилувато-середньосуглинкові, зустрічаються пилувато- та піщано-легкосуглинкові, а також піщані. Структура орного шару розпилена (грудкувато-пилувата). Тому після випадання дощів ці ґрунти можуть запливати і на них утворюється кірка.

Ґрунти добре гумусовані. Вміст гумусу в орному шарі складає 2,8 %, а з глибиною він поступово зменшується. Сума ввібраних основ становить в середньому 11–12 мг-екв. на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами – 85 %, реакція слабокисла (сольової витяжки рН – 4,6–5,6, гідролітична кислотність незначна). Ґрунти слабо забезпечені рухомим фосфором та обмінним калієм.

Серед опідзолених дернових зустрічаються значні площі оглеєних ґрунтів, які мають явно погіршений водно-повітряний режим і потребують його регулювання.

Одним із факторів, які впливають на процес ґрунтоутворення і його хід має клімат.

За даними Івано-Франківської метеостанції кліматичні умови Івано-Франківщини відносяться до помірно континентального типу.

Температура повітря. Зима на Івано-Франківщині відносно тепла, з частими відлигами. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) становить мінус 5–6, абсолютний мінімум температури – мінус 32–36°С. Майже щороку мінімальна температура буває мінус 21–26°С. Середня температура лютого наближається до середньої січневої.

Починаючи з березня температура підвищується спочатку на 4–5°С, а влітку – на 1–2° С за місяць. Найтеплішим місяцем є липень. Середня його температура становить 18–19°С. Абсолютний максимум температури спостерігається в липні і сягає 35–38°С. У липні можлива максимальна температура близько 30°С. За багаторічними даними, перехід середньої добової температури через 0°С, навесні на території області припадає на кінець першої – початок другої декади березня.

Восени стійкий перехід температури через 0°С від плюсових до мінусових температур спостерігається в кінці листопада. Отже, період з середніми плюсовими температурами триває в середньому 240–260 днів.

Найхолоднішими є січень-лютий. Так, середньомісячна температура в січні опускається до –5°С. У вказані місяці зафіксовано і абсолютні максимум-плюс 17°С і мінімум-мінус 34°С. На території області мінімальна температура ґрунту верхніх горизонтів дорівнює переважно