Інвестор – це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

§ підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

§ проектні організації та установи;

§ фінансові посередники – інвестиційні банки, компанії, фонди;

§ органи державного управління, що регулюють функціонування суб'єктів інвестиційної діяльності;

§ інфраструктура фондового ринку.

Як зазначалося, національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим річним обсягом капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 % національного доходу. Останніми роками в Україні на частку державних коштів припадає лише п'ята частка капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяють на такі види:

§ у нове будівництво – створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

§ на розширення виробництва – уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;

§ на реконструкцію – обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

§ на технічне переустаткування – підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру:

§ будівельні роботи;

§ монтажні роботи;

§ машини та обладнання;

§ проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:

§ підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погоджен-ня, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

§ реалізацію — створення нового матеріального об'єкта;

§ експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпе-чення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

1.2 Організаційно – правова характеристика ВАТ «Дніпровагонмаш»

ВАТ "Дніпровагонмаш" - розробник та виробник вантажних магістральних і промислових вагонів для різноманітних галузей промисловості. Завод створювався на базі вагоноремонтних майстерень металургійного заводу, побудованих в 1916 - 1918 роках польсько - бельгійсько - французьким «Південноросійським Дніпровським Металургійним товариством». Ще на початку ХХ сторіччя тут вироблялися двоколійні криті вагони для магістральних залізниць.

Становлення заводу в якості самостійного підприємства відбувалось в роки радянської влади. У 1925 році Постановою Правління Глав металу ВСНГ СРСР від 17 грудня було прийнято рішення про створення самостійного вагонобудівного виробництва . У 1926 році вагонобудівне відділення остаточно виділилося зі складу металургійного заводу і стало самостійним підприємством - Кам'янським вагонобудівним заводом. В жовтні цього ж року, вже в новому статусі, завод починає виробництво своєї продукції. Первістками стали платформи та піввагони. Довгі роки підприємство було відоме постійним партнерам і споживачам як Дніпродзержинський вагонобудівний завод імені газети «Правда». Це ім'я присвоєне заводу на прохання його колективу наприкінці 20-х років в подяку за активну поміч, яку надавала йому редакція газети „Правда» на перших, найскладніших, етапах розвитку. Тоді на заводі випускалися криті 20-тонні вагони. Заводські первістки виготовлялися примітивним, «стійловим» методом, коли всі операції по складанню виконувались по черзі на одному робочому місці. Це стримувало темпи росту випуску продукції і обмежувало можливості удосконалювання технології. Творчий колектив запропонував метод потокового складання, мало застосовуваний у ті роки. Цей прогресивний метод був опанований спеціалістами заводу одними з перших у вагонобудуванні. Завдяки застосуванню потокового складання швидкими темпами збільшувалися обсяги виробництва. Якщо в 1927-1928 р. завод випустив 819 вагонів, то вже в 1930 році виробництво вагонів майже подвоїлося. В 1935 році почалася перша реконструкція підприємства, що закінчилася тільки в 1940 році і дозволила опанувати випуск чотирьох видів вагонів одночасно. Їх загальна кількість в 1940 р. становила 3600 одиниць. Йшло не тільки кількісне збільшення виробництва вагонів, але і постійне розширення номенклатури продукції. Це стало гарною традицією на Дніпродзержинському вагонобудівному заводі. Так, в 1937 році було спроектовано, а в 1938 р вироблено перші 60 - тонні чотирьохосні думпкари. і знов нестандартне рішення - конструкцію цього вагону було спроектовано цілковито зварною. До цього часу вагонобудівна промисловість не мала цільнозварних вагонів такого тоннажу. В 1939 році виготовлено бункерний вагон для перевезення нафтобітуму. Донині вагони такого типу не випускало жодне з підприємств СНД. В роки Великої Вітчизняної війни підприємство було евакуйоване в селище Чесноківка Алтайського краю, де на базі деревообробного заводу було змонтовано прибуле з Дніпродзержинська устаткування і налагоджений випуск продукції для потреб фронту і тилу. Зараз цей завод перетворився в значне вагонобудівне виробництво, яке донині плідно працює в галузі вагонобудування. Після повернення, пройшовши складний період відновлення зруйнованого господарства, завод продовжив перерване війною виробництво вагонів у Дніпродзержинську. Повоєнне покоління інженерно-технічних робітників заводу продовжило традиції своїх попередників з освоєння нових конструкцій, технологій, організаційних вирішень. Тільки в 1951 році конструкторським відділом заводу була розроблена технічна документація на 11 нових вагонів.

У 1976 році з нагоди 50-річчя завод було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. В ці роки підприємство стає головною дослідно-конструкторською базою Мінтяжмашу СРСР з виготовлення спеціалізованих вагонів різних типів. За документацією, що розробляли в Дніпродзержинську, виготовлялися вагони на підприємствах в Стаханові, Абакані, Кременчуці, Великих Луках, Калінінграді, Калиніні, в Румунії та Фінляндії. Всього за роки свого існування підприємством розроблено