На відміну від західноєвропейських країн, де розвивався промисловий капіталізм, а засновниками перших кооперативів були здебільшого наймані робітники, в економічно відсталій Західній Україні кооперативний рух орієнтувався на селянські господарства, які й становили абсолютну більшість членів кооперації. Піонерами кооперативного руху, а згодом і керівниками усієї його організації були "дрібноміщанські адвокати і сільські священики", інші представники інтелігенції, які "вийшли із села та цілою технологією зв'язані із селом", - відзначав у 1934 p. часопис "Кооперативна республіка".

Розвиток українського кооперативного руху був обумовлений потребами капіталізації сільського господарства. Перевагами кооперативного кредитування та збуту користувалися не тільки великі сільські господарі, а й малозабезпечені селяни. Всі вони влаштовували товариства для організації збуту своєї товарної продукції, кредитування й постачання своїх господарств удосконаленими знаряддями праці, добривами, насіннєвим матеріалом. Для сільських підприємців кооперація була не лише засобом збагачення, а й знаряддям боротьби проти сильних інонаціональних конкурентів. Перед західноукраїнською кооперацією від самого початку її заснування було поставлено завдання – створити внутрішній ринок для національної промисловості. Створення розгалуженої мережі споживчої кооперації забезпечувало реалізацію продукції українських підприємців. Кооперація мала стати двигуном української індустрії. Австро-угорський уряд, проаналізувавши роль західноєвропейської кооперації та становище в країні, визнав доцільним використати кооперативний рух у своїх цілях. У 1873р. було видано закон про заробітково-господарські спілки, який передбачав розвиток кооперації на всій території АвстроУгорщини. Власті мали на меті використати кооперативний рух для загальмування процесу розорення дрібних товаровиробників і збільшення припливів капіталу за рахунок податків у державну скарбницю.

Ще до появи австро-угорського закону 1873 p. в Галичині діяло кілька десятків кооперативів, заснованих поляками. В 1874 p. польські кооператори створили у Львові Союз заробіткових і господарських товариств, до якого входило 51 кредитний і 7 промислово-торгових кооперативів з 17 175 членами. Серед них було чимало українців. Згодом деякі кооперативи перейшли в українські управи. До таких перших українізованих кооперативів належала кредитна спілка "Віра", яка виникла в 1873 p. у містечку Тисмениця Тлумацького повіту.

Зародження української кооперації на західноукраїнських землях пов'язано з особою інженера-архітектора В. Нагірного. За час 11-річного перебування у Швейцарії він ознайомився з кооперативним рухом на Заході й після повернення до Галичини увійшов у контакт з одним із провідних громадсько-політичних діячів краю, редактором газети "Діло" В. Барвінським, який дав йому можливість на сторінках газети пропагувати ідеї західноєвропейської кооперації з метою боротьби з "чужинецькою" лихвою і "чужонаціональними" посередниками. Зусиллями В. Нагірного і видавця газети "Господар і промишленник" А. Ничая в 1883 p. у Львові на кошти українських заможних міщан і селян було організовано кооперативне торгове підприємство "Народна торгівля", яке мало стати "оборонним валом проти чужинецької лихви в галузі торгівлі споживчими товарами". Роком зародження західноукраїнської кооперації вважається 1883 p. За програмою, накресленою у звітній доповіді на перших загальних зборах у 1885 p., "Народна торгівля" мала "зростатися в дерево величаве, що обійме цілу Галицьку Русь, в тіні якого відпочине бідний народ свобіднішою груддю". Наскільки далекоглядними були ці слова, свідчить уся подальша, більш як 50-річна історія "Народної торгівлі" [6, c.10].

Діяльність першого західноукраїнського кооперативу спочатку зводилася виключно до підтримки української приватної торгівлі. У великих містах Східної Галичини він організував філійні оптові комори для постачання товарами широкого вжитку українських міських крамниць. Напередодні першої світової війни кількість таких філій становила 19. Якщо в 1888 p. з "Народною торгівлею" та її складами співпрацювало 130 крамниць, то у 1905 p. – вже 801.

Важливим етапом діяльності "Народної торгівлі" стало перетворення її на союзне об'єднання споживчих кооперативів. Відповідно до змін статуту 1907 p. вона мала організувати торгові кооперативи, перевіряти їхню діяльність та бути для них центральною організацією. У 1912 p. вона підтримувала торгові відносини з 831 крамницею: читальнями, громадськими й українськими приватними установами, а перед першою світовою війною мала 19 власних великих крамниць у галицьких містах.

Споживча форма кооперації до першої світової війни слабко поширювалася в західноукраїнському селі. Спробу створити таку кооперацію робило культурно-освітнє товариство "Просвіта", яке з 1891 p. почало займатися також економічною діяльністю й інтенсивно пропагувало кооперацію. У 1899 p. представники селянства, інтелігенції та духівництва організували в Одеську на Золочівщині місцеве товариство "Сільський господар", яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом кооперації і перейняло від "Просвіти" її економічні функції.

Переломним у діяльності товариства став 1909 p. На хліборобській виставці у Стрию відбулися надзвичайні збори його членів. Вони змінили статут, обрали нові керівні органи, намітили широку програму подальшої діяльності. Втілення її у життя очолив відомий кооперативний та громадсько-політичний діяч Галичини Є. Олесницький. Він разом із своїми співробітниками розвинув інтенсивну організаторську роботу. "Сільський господар" швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями. Наприкінці 1912 p. товариство мало 90 філій, 1151 гурток, в яких налічувалося 26 612 членів. Найважливішими напрямами роботи товариства були: створення різних виробничих і господарських спілок, пропаганда сільськогосподарських знань серед населення, організація читалень, бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл, проведення з'їздів, курсів й виставок, налагодження роботи зразкових господарств, дослідних станцій, посередництво при купівлі землі, штучних добрив, реманенту, при збуті сільськогосподарських продуктів. З 1910 p. головна рада товариства видавала тижневик "Господарська часопись", випустила 27 брошур із серії "Бібліотека сільського господаря", придбала для бібліотек філій чимало спеціальної літератури.