У 1899 p. у Перемишлі було організовано Спілку для господарства і торгівлі. Протягом короткого часу спілка охопила усі українські кооперативи цього типу в Галичині і стала Крайовою спілкою для господарства і торгівлі. Об'єднанням у 1911 p. цієї спілки з торговим відділом "Сільського господаря" було створено Крайовий союз господарсько-торгових спілок, який до 1913 p. організував 28 сільських господарсько-торгових спілок. Його філії діяли в Коломиї, Стрию, Бережанах, Бучачі, Рогатині, Жовкві, Золочеві, Бродах, Кам'янці-Струмиловій, Радехові, Самборі, Теребовлі, Тернополі, Ходорові, Сяноку та в інших містах.

У 1910 p. українські підприємці організували перші національні спілки для збуту худоби в Галичині, які одразу стали посередниками австрійського агентства і почали відправляти худобу до Відня. У 1911 p. таких спілок було 62, вони налічували 29 879 членів. Для керівництва цими спілками було створено Крайовий союз купівлі та збуту худоби, який став одним з головних постачальників свиней з Галичини на австрійські ринки.

Кредитна кооперація була типовою для західноукраїнської кооперації в австро-угорський період, оскільки кредит був дуже важливою і найлегшою до опанування кооперативами стороною економічного життя. Попит населення, зокрема селянства, яке намагалося знайти порятунок від розвиненого лихварства, на кредити зріс, а це спричинило підвищення процентів і збільшення вкладів широких верств населення в кредитні спілки.

Зростання чисельності кредитних спілок зумовило створення в 1898 p. Крайового союзу кредитного (КСК) пертого західноукраїнського кооперативного союзу, який об'єднав і підпорядкував собі значну частину українських кредитних кооперативів. Його організатором та довголітнім головою дирекції був провідний політик галицьких українців К. Левицький. З виникненням КСК, який поставив перед собою мету створити нові кооперативи й опікуватися ними, пожвавився кооперативний рух. Щороку до КСК приєднувалися нові кооперативи. Союз видавав для них статути,. вказівки, друковану продукцію, здійснював контроль за їх розвитком. У 1913 p. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427 кооперативів, 1 110 000 крон власного майна, 1 706 119 крон на вкладах, 4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже 106 млн крон. Серед членів КСК з року в рік зростала кількість кредитних кооперативів. Якщо у 1899 p. їх було 17, то у 1912 p. — вже 339. Всього на початку 1913 p. в Галичині налічувалось 1011 українських кредитних спілок [6, c.12].

З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. Першу західноукраїнську молочарську спілку в с. Завадові біля Стрия заснував у 1904 p. місцевий священик, відомий український композитор О. Нижанківський. Через рік, коли вже існувало 6 молочарських спілок, вони об'єдналися як відділ при стрийській філії товариства "Просвіта", а в 1907 p. його було реорганізовано в Крайовий господарсько-молочарський союз. Він одержував значні дотації від австрійського міністерства сільського господарства і крайових державних установ. До першої світової війни існувало близько 100 молочарських кооперативів, які на рік переробляли 7 млн л молока. У 1911 p. при Крайовому господарськомолочарському союзі започатковано щорічні курси діловодства та молочарства.

Сильний поштовх для організаційної розбудови кооперативного руху дав закон 1903 p. про ревізійні союзи кооперативів, за яким вводились обов'язкові нагляд і контроль за діяльністю кооперації. Цим законом ревізійні союзи мали право на самоврядування. В 1904 p. утворився Крайовий союз ревізійний (КСР), який об'єднав п'ять згаданих спеціалізованих центрів. У 1912 p. йому були підпорядковані 552 кооперативи (з них 338 кредитних, 47 споживчих, 40 молочарських, 37 для закупівлі та збуту худоби, 33 різних і 57 змішаних). Вони об'єднували понад 180 тис. членів, а торговий оборот їх становив понад 20 млн. крон.

З січня 1904 p. KCP почав видавати часопис "Економіст", навколо якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків кооперації. Головним редактором часопису, автором багатьох теоретичних статей, оглядів українського та зарубіжного кооперативного життя, вихователем нового покоління кооператорів був К. Паньківський. Його вихованцем був А. Жук – редактор популярного часопису КСР "Самопоміч", який,почав виходити з 1908 p. Створення окремих кооперативних союзів стало вирішальною організаційною передумовою розвитку західноукраїнської кооперації.

До першої світової війни в Галичині утворилося три кооперативних об'єднання, які організаційно та політичне спрямовували свій розвиток. Провідна роль серед них належала Крайовому союзу ревізійному. Через спеціалізовані кооперативні об'єднання (Крайовий союз кредитовий, "Народна торгівля". Крайовий господарсько-молочарський союз, Крайовий союз господарсько-торговельних спілок та Крайовий союз закупівлі та збуту худоби) до 1914 p. він підпорядковував собі близько 600 українських кооперативів.

Набагато меншою за кількістю кооперативів, чисельністю, іншими показниками була друга українська (так звана руська) кооперація, керівники якої дотримувалися москвофільської великодержавної орієнтації і в 1909 p. об'єднали своїх послідовників у Руському ревізійному союзі (РРС). У 1913 p. він налічував близько 100 кооперативів.

Третій кооперативний союз – Державний Крайовий патронат хліборобських спілок, заснований у 1899 p. в інтересах польських промисловців та землевласників відповідно до рішень галицького сейму. Крім польських та мішаних кооперативів, він об'єднував понад 400 українських кооперативів. Всього на початку 1913 p. у Галичині із загальної кількості (4191) кооперативів українських було 1256. До них належала деяка частина українських кооперативів, що не були об'єднані в союзи.

Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на Буковині. Перша українська ощадно-позикова каса типу Райффайзена виникла в 1889 p. у с. Раранчі під Чернівцями. У 1896 p. було засновано міський кредитний кооператив в Чернівцях. Найбільшого поширення в краю набули сільські "райфайзенки" універсального типу. В 1903 p. у Чернівцях було засновано