їхню союзну організацію "Селянська каса". Вона була організаційним, ревізійним і фінансовим центром усіх видів української кооперації на Буковині. В 1912 p. до "Селянської каси" належало 174 кооперативи, з них 159 сільських "райфайзенок", 3 інших кредитних спілки, 8 споживчих, 2 молочарських і 2 інших. "Селянська каса" давала кредити союзним кооперативам та фізичним особам, здійснювала постачання "райфайзенок" і споживчих кооперативів та вела молочарський відділ, ревізувала їхню діяльність. Головою її ради був професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький, який багато зробив для розвитку суспільно-політичного життя Буковини. В 1909 p. на 8 550 516 крон балансу "Селянської каси" власних капіталів припадало 207 845 крон, ощадних вкладів 1 900 307 крон, решту становили банківські кредити.
Крім кооперативів, об'єднаних у "Селянській касі", перед першою світовою війною на Буковині існувало ще 26 кас, організованих москвофільськими діячами.
На Закарпатті українська кооперація виникла в ході так званої верховинської акції, яку з кінця 90-х років XIX ст. здійснювала мукачівська експозитура угорського міністерства хліборобства з ініціативи єпископа Фірцака. Експозитурі на початку XX ст. вдалося дещо збільшити кількість кредитних кооперативів. У 1902 p. в Ужанському комітеті діяли кредитні спілки в Перечині, Чорноголовому, Заричевому, В. Березному, Ставному, Худловому, на Мараморощині в с. Дубовому, Ганичі та ін. У 1900-1913 pp. кількість кредитних спілок на Закарпатті збільшилася від 31 до 206, а їхніх членів – від 7900 до 51 тис., тобто в 6,5 раза.
Відповідно зростав і позиковий капітал. У 1909 p. він досяг 4,9 крон. Власні кошти кредитних спілок (пайовий капітал, проценти з позик, запасний капітал та інші надходження) збільшилися з 430 тис. крон у 1900 p. до 2900 тис. у 1913 p., тобто майже в 7 разів. Та, незважаючи на це зростання, їх частка в загальній сумі коштів, яку мали спілки, була незначною. У 1909 p. власні кошти спілок становили 29 %, частка вкладів – 18, а кошти, позичені у банків – 53 %. Фінансова допомога уряду кредитним спілкам Закарпаття також була незначною. У 1911 p. кредитні кооперативи чотирьох комітетів одержали лише 13,5 тис. крон державної позики (менше 100 крон на одну спілку), з яких було витрачено на заробітну плату головам спілок та обліковцям б тис. крон.
Роль кооперації в системі кредиту і товарообороту була незначною. Кооперативні спілки задовольняли близько 20 % потреб селян у позикових коштах, а частка постачальнозбутових кооперацій в сільському господарстві становила 10-15 % і збільшувалася повільно.
До першої світової війни на Закарпатті не було крайового кооперативного союзу. Тому більшість місцевих кооперативів підпорядковувались кооперативним союзам у Будапешті. Всього на початку 1913 p. в Австро-Угорщині діяло 1525 українських кооперативів, або 8,1 % їхньої загальної кількості.
Отже, наприкінці XIX – на початку XX ст. український кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинником господарського, культурного і духовного піднесення українського народу. В кооперації українське громадянство вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до Заходу.
1.2 Реєстрація та діяльність кредитних спілок
Кредитна спілка – неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [13, c.186].
Кредитна спілка – неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг [12, c.47].
Кредитна спілка є юридичною особою, що має самостійний баланс, банківські рахунки, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку.
Як юридична особа, кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, набувати майнові та немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах.
Кредитна спілка створюється та набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації. При цьому, слід розуміти що процес створення кредитної спілки фактично проходить у два етапи реєстрації. Перший етап створення (реєстрації) - у державного реєстратора за місцем знаходження кредитної спілки. Другий етап реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) – набуття статусу фінансової установи.
Порядок реєстрації кредитної спілки є досить кропітким процесом, який потребує чіткого дотримання всіх нормативних вимог, що встановлені для цього виду фінансових установ. Проте, якщо говорити про базу, без якої створити кредитну спілку неможливо то до неї слід віднести наступне:
а) наявність не менше як 50 осіб які бажають вступити до кредитної спілки;
б) наявність об’єднавчого фактору членів кредитної спілки. Відповідно до законодавства члени кредитної спілки повинні бути об'єднані хоча б за однією з таких ознак: спільне місце роботи чи навчання або належати до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживати в одному селі, селищі, місті, районі, області.
Установчим документом кредитної спілки є статут. Законом України «Про кредитні спілки» визначені вимоги до статуту кредитної спілки [1]. До таких вимог зокрема відноситься умова про ознаку членства у кредитній спілці, права та обов'язки членів кредитної спілки, умови і порядок вступу до кредитної спілки, порядок припинення членства, порядок сплати вступних та інших внесків, джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна кредитної спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів