Витрати підприємства на виробництво певного обсягу продукції залежать від терміну , зя який можлива зміна ресурсів, що використовуються. У зв’язку з цим розрізняють поняття «постійні витрати» (обладнання, верстати, будівлі, оплата вищого управлінського персоналу тощо, які залишаються незмінними) та «змінні витрати» (праця, сировина, матеріали тощо, які змінюються зі зміною обсягу виробництва). Це протягом короткого терміну. За тривалий період можна змінити кількість усіх зайнятих ресурсів, у тому числі виробничі потужності. Відповідно всі ресурси у цей період розглядаються як змінні. Якщо на осі абсцис відкласти обсяг продукції (Q), а осі ординат — витрати (C), то постійні витрати графічно можна зобразити як пряму лінію (FC), паралельну осі абсцис (рис. 1.2.1):

Рис. 1.2 Постійні (FC), змінні (VC) і валові (TC) витрати підприємства

Слід підкреслити, що про поділ витрат на постійні та змінні можна говорити тільки відносно короткострокового періоду функціонування підприємства. У довгостроковому періоді всі витрати стають змінними, тобто за цей строк підприємство має можливості замінити всі свої виробничі потужності .

Сума постійних і змінних витрат на кожному конкретному рівні виробництва становить валові (загальні) витрати (ТС) (рис. 1) Як видно з графіка, підсумок ліній VС і FC означає переміщення нагору лінії VC на величину OF по осі ординат.

Розмежування витрат виробництва протягом короткого терміну на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (фіксованого) ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного рескрсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва зростає дедалі повільніше, якщо дедалі більше робітників залучатимуться до його обслуговування.

Сума постійних і змінних витрат фірми під час виробництва певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Витрати на весь обсяг виробленої продукції називають валовими:валові постійні, валові змінні, валові загальні.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

.

Дослідження західних учених показують, що криві граничних витрат мають U-подібну форму. Ця U-подібна крива спадає на початковій стадії, досягаючи мінімальної точки, і потім починає підніматися. Криву граничних витрат показано на рис.1.2.2.

Рис. 1.2.2 Граничні витрати

Закон спадної віддачі. Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Іншими словами,

де ВВ – валові витрати;

q – вироблена кількість товару.

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати. Слід зауважити, що валові середні витрати безпосередньо залежать від середніх постійних і середніх змінних.

Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва (6).

Концепція граничних витрат дає змогу визначити ті витрати, величину яких можна контролювати безпосередньо і які враховують при вирішенні питання: нарощувати чи скорочувати обсяги виробництва.

Сума явних та неявних витрат становить економічні витрати, тоді як лише явні витрати – бухгалтерські витрати.

У марксистській теорії, якої дотримувалась довгий час вітчизняна політична економія витрати виробництва розглядались як витрати постійного капіталу С, тобто витрати на придбання засобів виробництва, і витрати змінного капіталу V, тобто витрати на придбання робочої сили. Загальні витрати зводились до витрат авансованого капіталу К = С + V. Це витрати підприємства.

Суспільні витрати, тобто витрати суспільства, щкрім зазначених витрат авансованого капіталу включали і витрати додаткової праці М.

Таким чином, суспільні витрати складаються з трьох частин: витрат уречевленої праці С; витрат необхідної праці (необхідного продукту) V та витрат додаткової праці (додаткового продукту) М:

СВ = С + V + М.

Окрім того, виділяли витрати власне