Політика українського підприємства щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на: 1)випуск нових видів продукції; 2) додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів).

Значної уваги потребують витрати на виробництво, що формують собівартість продукції. Собівартість є важливим якісним показником, що відображує результати господарської діяльності, а також інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості управління і таке інше. Вона виступає як вихідна база формування цін, а також безпосередньо впливає на прибуток та рівень рентабельності.

По відношенню до зміни обсягів виробництва продукції (робіт та послуг) витрати, що входять в калькуляцію собівартості продукції, розділяються на змінні (пропорційні), постійні та змішані.

Група витрат змішаного типу - напівзмінні (напівпостійні). Прикладом змішаних витрат є оплата електроенергії, яка витрачається на технологічні цілі господарчих нужд, заробітна плата робітників, що складається з постійного окладу та доплат за досягнення певних результатів, поштові та телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт та інші.

Резервами підвищення прибутку підприємств в Україні є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

1. Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

2. Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

3. Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

4. Скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

1. Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

2. Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

3. Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів та ін. (8).

Головними напрямками політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів. Фінансова діяльність підприємства вказує опосередкований вплив на формування прибутку підприємства. Через те, що від'ємний потік повернення залучених грошових коштів в процесі фінансової діяльності завжди перевищує позитивний, пряме формування прибутку в процесі цієї діяльності відсутнє. Разом з тим, залучення додаткового обсяг зовнішнього капіталу збільшує суму операційних доходів підприємства, а зниження вартості залучення цього капіталу дозволяє підприємству відповідно знижувати рівень операційних витрат. Таким чином, формування прибутку підприємства в процесі його фінансової діяльності опосередковується додатковим формуванням його операційного прибутку.
Головна задача фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цієї задачі є "фінансовий леверидж". Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто фінансовий леверидж уявляє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою залучених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Формування прибутку в процесі інвестиційної діяльності також, як і в процесі фінансової діяльності, носить підпорядковуючий характер до операційної діяльності. Інвестиційна діяльність характеризує процес обмовлення і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Інвестиційна діяльність призвана забезпечити зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді по двох напрямках:

1. Шляхом забезпечення збільшення операційних доходів за рахунок збільшення обсягів виробничо-комерційної діяльності (будівництво нових філіалів, розширення обсягів реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва та ін.);

2. Шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна обладнання; оновлення морально застарілих видів виробничих основних фондів і нематеріальних активів та ін.).

Основними резервами підвищення прибутку від операційної діяльності будуть - розробка оптимальної виробничої програми і скорочення витрат на 1 грн. реалізованої продукції.

Для надання детальних рекомендацій щодо скорочення витрат на 1 грн. реалізованої продукції і оптимізації структури і асортименту, необхідний повний детальний аналіз обсягів, собівартості і цін всієї продукції, що випускається.

Отже, збільшення прибутковості українських підприємств досягається тільки при повній взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку – прибутковість кожної одиниці випуску. Величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.

Отже, основними шляхами підвищення прибутковості українських підприємств є:

1. Механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання.

2. Поліпшення організації виробництва і праці (належна підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці).

3. Застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів (тобто економія ресурсів, раціональне їх використання).

4. Контроль за якістю матеріалів, що надходять від постачальників сировини.

5. Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнього завантаження.

6. Доведення розміру витрат виробництва до оптимального рівня.

7. Ціна продукції (тобто оптимальний рівень ціни продукції).

8. Зниження собівартості продукції та підвищення продуктивності праці.

9. Ритмічність виробництва, повне завантаження потужностей.

10. Обсяг виробництва та реалізації продукції.

11. Висока якість та визнання продукції.

12. Зниження закупівельних цін на ресурси.

13. Підвищення кваліфікації працівників.

14. Найкращі природні, транспортні та соціально-економічні умови.

Для досягнення максимальної прибутковості кожне українське підприємство повинно дотримуватися всіх вказаних заходів, бо виконання лише окремих завдань по підвищенню прибутку не дає високих результатів.

Зараз українські підприємства потерпають від світової фінансової кризи. За останні три роки (2007-2009) тисячі підприємств України вже збанкрутувало та припинило свою діяльність.