Уряд. Участь його у процесі ціноутворення полягає передусім, у встановленні фіксованих цін, у прямому та опосередкованому їх регулюванні. Якщо держава запроваджує фіксовані ціни, то здійснює це шляхом встановлення прейскурантних цін, тобто затверджує ціни на тарифи та послуги відповідними органами. Раціональнішою є ситуація, коли держава встановлює ціни на такі стратегічні товари і послуги, як електроенергія, газ, нафта, вугілля, послуги міського та залізничного транспорту, житлово-комунальні послуги тощо.
Іншими способами затвердження фіксованих цін є їх встановлення державою лише на певний період, а також фіксація цін підприємства, яке займає панівне становище на ринку, тобто цін монополіста, що певним чином послабляє (за фіксації цін на оптимальному рівні) прагнення монополії й надалі підвищувати ціни на ринку.

Пряме регулювання цін державою здійснюється шляхом встановлення граничного рівня цін на окремі товари, граничних надбавок до фіксованих цін, регламентації величини прибутку підприємства, рівня його рентабельності, фіксації непрямих податків (податку на додану вартість, акцизи), встановлення знижок, граничного рівня разового підвищення цін. Крім того, держава впливає на ринкові Ціни завдяки встановленню цін на товари і послуги, які виготовляються державними підприємствами. Але цей спосіб певною мірою належить до опосередкованого регулювання цін державою в недержавному секторі.

Існують й інші методи опосередкованого регулювання цін. До них належить запровадження низки обмежень до підприємств-монополістів (у тому числі олігополістів). Найважливішими з них є: заборона для двох і більше конкурентів підтримувати ціни на певному рівні; заборона монополістам нав'язувати свої ціни постачальникам (комплектуючих виробів, сировини тощо) та підприємствам торгівлі; заборона цінової дискримінації (тобто примушування купувати товари і послуги з навантаженням, купувати їх лише у даної фірми та ін.); заборона на застосування демпінгу (продаж товару за ціною, нижчою за собівартість); заборона на використання недобросовісної цінової реклами (наприклад, оголошування покупцям, що такі товари уже продані й пропонувати їх за вищими цінами та ін .

3. Прибуток, його сутність і структура. Норма прибутку.

3.1 Сутність прибутку

Прибуток є однією з найважливіших категорій, що відзеркалює мету і мотивацію поведінки будь-якого виробника, найважливішим показником кінцевих фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (фірми), головною і основною метою підприємницької діяльності, одним із критеріїв ефективності виробництва. Від розміру прибутку залежить фінансовий стан підприємства, можливість формування фондів розвитку виробництва і соціальної сфери, матеріального заохоченя працівників тощо (3).

Існують десятки визначень прибутку, що свідчить про різне значення і тлумачення слова «прибуток» різними вченими. І це не дивно, тому що уявлення про прибуток пов’язано з поняттями витрат виробництва, процента тощо та факторами, що їх формують.

Найпростіше визначення прибутку – перетворена форма додаткової вартості. Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з’ясувати, що слід вважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку. А законодавчі органи різних країн або тої чи іншої країни в різний час по-різному підходять до елементів формування витрат або собівартості відповідно до визначення обсягів прибутку, системи і механізму оподаткування.

Прибуток – це частина чистого доходу, що залишається підприємству після відшкодування всіх витрат, пов’язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності.

Насправді прибуток створюється не лише працею працею найманих тробітників у сфері матеріального виробництва. До працівників також належать великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації.

Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні.

Привласнення прибутку при капіталізмі є головною метою і вирішальним мотивом виробництва. Всі інші цілі ( стабільні темпи зростання, підвищення ефективності виробництва та ін.) є похідними від неї. Внаслідок цього прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності.

Коротке політекономічне визначення сутності прибутку: це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємств, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці (1).

Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару. Тому прибуток є явищем не тільки сфери виробництва, а й сфери обігу – у першій він створюється, у у другій – економічно реалізується, що породжує уявлення, видимість, ніби прибуток виникає у сфері купівлі-продажу товарів.

Згідно з марксистською концепцією прибуток як перетворена форма додаткової вартості перебуває у суперечності з іншою складовою доданої вартості – заробітною пратою як перетвореною формою вартості робочої сили.

Між прибутком і заробітною платою як перетвореними формами двох