права. Так, суб'єкт господарювання може бути утворений: а) за рішенням власника (власників) майна або уповнова-женого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповнова-жені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унітарних підприємств - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, дер-жавні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і контролю-ють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність ви-користання закріпленого за підприємствами майна, його збереження. Щодо підприємств комунальної власності уповноваже-ними органами із засновницькими правами є сільські, се-лищні та міські ради, а також місцеві державні адміністрації.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом: 1.обрання організаційної форми суб'єкта господарюван-ня; визначення цілей і предмета його діяльності; 2.прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; 3.передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарюван-ня основних фондів та обігових коштів; 4.формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
Утворення суб'єкта господарювання в юридичному ро-зумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарю-вання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. При необхідності ви-ділення для новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також документи на зем-лекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України [14, с.96-97].
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підпри-ємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, установленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за кра-діжки, хабарництво й інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці і бути співзасновниками підприємств, а також займати ке-рівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відпо-відальністю в підприємницьких товариствах і об'єд-наннях.Особливості регулю-вання окремих видів підприємництва встановлю-ються законодавством України.
Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензу-ванню, або де підприємництво не може мати місце у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт і не-обхідністю централізації функцій управління, встанов-люється Верховною Радою України за представленням Кабінету Міністрів України. Визначення видів діяль-ності, що підлягають ліцензуванню, в інших законо-давчих актах, крім вищевказаного, не допускається [17, с.54].
Згідно закону “про ліцензування”, а сме статті 9 : Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі ви-ди господарської діяльності:
1) пошук (розвідка) корисних копалин 2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійсько-вого призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; 3) виробництво вибухових матеріалів промислового призна-чення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваже-ним центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування корисних копалин із родовищ, що мають за-гальнодержавне значення та включені до Державного фонду ро-довищ корисних копалин; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорого-цінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного камін-ня, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдоро-гоцінного каміння; 8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцін-ного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органо-генного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгів-ля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оп-това, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препа-ратами; 11) виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агро-хімікатами (тільки регуляторами росту рослин); та інші [4]. Це все забезпечує свободу і регульованість підприємництва. За допомогою вище переліченог і відбувається індивідуалізація підприємців і їх діяльності.
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика способів індивідуалізації суб’єктів підприємництва.
Після створення юридичної особи, і відповідно після її реєстрації і внесення до Єдиного державного реєстру, вони набувають цивільної правоздатності. Без якої здійснення діяльності є не можливим.
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать право на най-менування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та інші. Все це охоплює загальний для цього термін - індивідуалізація суб’єктів підприємницької діяльності.
Індивідуалізація підприємців в актах зако-нодавства розглядається на кількох рівнях: як учасників цивільних правовідносин, як учасників господарських правовідносин, як носіїв прав інтелектуальної власності, як прояв конкуренції (недобросовісної) та як розрізняльний засіб для гаран-тування прав споживачів. Через суб'єктивні причини (проекти нормативних актів готовили різні автори) засоби індивідуалізації виписані в актах чинного законодавства по-різному відповідно до завдання того чи іншого акта за-конодавства та суб'єктивного розуміння при-значення цього правового інституту. Відпо-відно, в них відсутня єдина парадигма.
Сьогодні йдеться не стільки про пошук ос-новних детермінантів та потреби в певних пра-вових інститутах, скільки про встановлення їх основного призначення та взаємозв'язку з іншими інститутами права: або як самодос-татнього та висхідного для інших, або залеж-ного від режимів правового регулювання сто-совно механізму їх регулятивного впливу. Проблема ускладнюється дуалізмом приват-ного права та наявними в актах законодавства приписами (імперативами) стосовно застосу-вання елементів розрізняльної здатності учас-ників суспільних відносин (податкових, ста-тистичних, реєстраційних тощо). Така персо-ніфікація застосовується у відносинах приват-ного характеру, і якщо