Ім'я фізичної особи є її особистим немайновим правом і засобом її індивідуалізації як учасника будь-яких відносин, у тому числі цивільно-правових. Фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності Фізична особа, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка досягла 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені. Прізви-новлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального за-кладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. ЦК України вперше визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

З прийняттям Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р., яким замінено систему дозвільної прописки на систему реєстрації, рівень гарантії дотримання цього права в Україні суттєво підвищив-ся. Вищезазначеним законом реєстрацією визнається внесення відо-мостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих да-них до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально упов-новаженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Порядок здійснення реєстрації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 35, якою затвер-джено Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем про-живання.

Під місцем постійного проживання розуміється те місце, де гро-мадянин розмістився через життєві обставини. Під місцем переваж-ного проживання розуміється місце, в якому особа перебуває більше часу, ніж в інших місцях, наприклад, у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. Під тимчасовим місцем проживання ро-зуміється місце перебування особи під час відпустки, відрядження та ін. ЦК України визначено, що фізична особа може мати невизначену кількість місць проживання.

Визначення місця проживання особи має суттєве юридичне зна-чення, оскільки з ним пов'язуються правові наслідки здійснення ба-гатьох видів правочинів. Так, за місцем знаходження кредитора чи божника визначається місце виконання певних видів зобов'язань, з місцем проживання особи пов'язані норми спадкового права та інші [18, с.147-152].

Щодо ідентифікаційного коду то індивідуальні ідентифікаційні номери, що надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов'язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя; Під час реєстрації до облікової картки фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться такі дані: прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів [7].

Також особу ідентифікують за родом занять, тобто за ліцензією та торговим патентом. Тобто за його немером як буласказано в 1 частині роботи.

ВИСНОВКИ

З огляду на глобалізацію економіки, на практиці вже відбулася диференціація учас-ників цивільних правовідносин на резидентів та нерезидентів чи осіб, а в реальних правовід-носинах все більше потрібна персоніфікація їх учасників, оскільки відбувся розподіл ринків на різні сектори з їх особливими правилами, з'явилися нові технології (віртуальні та у гро-шовому обігу), зросла кількість та значення інформації про учасників правовідносин і їх об'єкт. Тож інтерес до проблематики і її про-явів стає зрозумілим. Отже, індивідуалізація їх учасників не-обхідна для реалізації цивільних прав, зокрема для запобігання і усунення негативних наслід-ків несанкціонованого вторгнення в інформа-ційні ресурси (бази даних), загрози суспільній або іншій безпеці (глобальний вектор). При ано-німності участі у правовідносинах практично неможливо захистити права потерпілого від навмисних або необережних порушень. Отже, вимога персоніфікації учасників цивільних правовідносин - вимога часу.

Незважаючи на це, розробці її теоретичних засад приділяється недостатньо уваги. Таким чином, участь особи у правовідно-синах від свого імені зводиться в ранг катего-ричного імперативу. Отже, вимога того, щоб фізичні та юридичні особи набували цивільних прав і здійснювали обов'язки під своїм ім'ям - загальне правило, яке не потре-бує дублювання.

У той самий час складність вироблення єдиних підходів зумовлена різною природою учасників цивільних правовідносин: людина як фізична особа - природного походження, воло-діє психікою і волею, всі інші - штучні утворен-ня, зумовлені потребою обслуговування взає-модії людей і їх співтовариств. Отже, ознаки індивідуалізації можуть і повинні проявлятися по-різному.

Індивідуалізація підприємців в актах зако-нодавства розглядається на кількох рівнях: як учасників цивільних правовідносин, як учасників господарських правовідносин, як носіїв прав інтелектуальної власності, як