Реферат

Українська дитяча література.

Від літописних переказів до байкарів XVII - XIX ст.

З прийняттям Україною Христової віри поширилася в нас передусім релігійна література, книги Св. Письма, книги богослужебні, писання отців Церкви, всякі релігійні збірники, мінеї, патерики, теж апокрифи. Християнські релігійні оповідання, легенди й перекази були матеріялом, близьким дитячому сприйманню, мали теж вплив на народну творчість, і, вбирані відтак у літературну форму, вони становлять улюблену дитячу лектуру по сьогодні (напр. легенда про березу, що побіліла із Страху, бо хотів на ній повіситися Юда, осика-трепета трепоче листям при вітрі і без вітру за кару, що єдина вона погодилася дати своє дерево на хрест-розп'яття Ісуса Христа і ряд інших).

Поруч з релігійними книгами появилися в Україні в перекладах на тодішню літературну церковнослов'янську мову численні повісті — про Варлаама і Йоасафа, про троянську війну; Александрія — про Александра Македонського, повість про індійське царство, про Сиганрипа і Акира та ряд інших. Всі вони, сповнені багатою фантазією, в великій частині мали своє джерело в арабських казках «Тисячі і одної ночі» та індійських «Пан-чатантри». Казковість цих повістей сповняла і дитячі душі чарівним тремтінням, окрилювала думки й мрії.

Оригінальна літературна творчість княжої України дала нашій дитячій літературі чималий матеріял, передусім літописні перекази — про св. апостола Андрія на київських горах, переказ про заснування Києва братами Києвом, Щеком і Хоривом, про хлопця-сміливця, Ідо прокрався з обложеного печенігами Києва і прикликав відсіч, про двобій отрока з печенігом, про чарівне євшан-зілля і інші. Ці перекази є й досі творчим матеріялом для дитячих письменників, є цінною мовою віків і предків усім поколінням народу. Такою ж спадщиною є й «Слово о полку», яке своєю героїчно-лицарською та поетично-мистецькою красою полонить уяву юнацтва, а в окремих опрацюваннях є лектурою і для молодших дітей.

У пізніших періодах українського письменства теж не знаходимо окремих творів для дітей, лектурою для них були, як і в княжій добі, передусім відповідні матеріяли з церковно-релігійних книг. Щойно поширення друкарства в Україні приносить у XVI ст. першу друковану книжку для дітей — «Буквар» Івана Федоровича, виданий у Львові 1574 р. «ради скорого младенческого научения». Хоч мова «Букваря» церковно-слов'янська, в ній наявні елементи живої народної мови і книжка містить, крім азбуки, тексти для читання і тому можна вважати її не тільки шкільно-навчальною, але й літературною появою.

Шкільні драми, а особливо інтермедії і вертеп ХУІІ-ХУІІІ ст. втішалися популярністю в тодішніх школах і в широких кругах, а своїми численними казковими елементами були близькі й цікаві дітям. Значне поширення зокрема в шкільному вжитку мали байки, їх використовували часто викладачі риторики та поетики, в церквах проповідники. Автори тогочасних українських поетик присвячують велику увагу байці, підкреслюючи її здатність не тільки розважати, веселити, але й повчати. Поетика 1685 р. відзначає, що байки «легко переконують в чомунебудь людей, особливо ж дітей, чиї вразливі душі можуть легко загинути». У риторичному збірнику Тимофія Колісниченка 1758-1759 рр. читаємо: «Оратори навчають юнаків насамперед байками, бо ними вони легко скеровують їхні, ще недосвідчені душі, на кращий шлях».

Жанр байки використовує філософ і письменник XVIII ст. Григорій Сковорода. Його «Харківські байки» в численних рукописних списках потрапляли в руки юнацтва та дітей, про що маємо свідоцтво і в Шевченка, який, ховаючись хлопцем у бур'янах, «списував Сковороду».

Нова українська література, що її межовою появою є «Ене-їда» Котляревського з 1789 р., започатковує теж нову, спеціяльно для дітей призначену літературу, писану живою українською мовою.

Майже одночасно появляються дві книжки, виразно призначені дітям: 1850 р. у Львові «Читанка для малих дітей» М. Шашкевича з оповіданнями і байками, а 1852 р. в Києві «Байки й прибаютки» Левка Боровиковського з вступним віршом «До дітей»:

Гей, діти, діти-мотилята,

А годі вам цяцьками грать,

М'яч бить — метеликів ганять,

Я байку розкажу, послухайте, хлоп'ята!

Оцей присвятний вірш вказує на Боровиковського, як на одного з перших наших дитячих письменників-поетів, дарма, що тільки незначна частина його байок стала надбанням нашої дитячої літератури.

В дитяче читання ввійшли теж байки П. Гулака Артемов-ського і «Приказки» (1834) Є. Гребінки. Жанр байки дійшов до свого найвищого розквіту в творчості Леоніда Глібова — його байки друковані від 1853 р. це один з найкращих дарунків нашої літератури дітям.

Щораз частіше появляються букварі з читанками і так на Закарпатті стала популярною «Книжица читальная для начина-ючих» Олександра Духновича, видана 1847 р. (відтак ще двічі 1851 і 1852 р.). Духнович є теж автором численних віршованих загадок. У Петербурзі Панько Куліш видає 1857 свою «Граматику», 1860 р. виходить тут Шевченковий «Буквар», а наступного року численно ілюстрована «Українська азбука» М. Гатцука.

Думка про окремі твори й видання для дітей щораз більше актуалізується — отак Панько Куліш вслід за своєю «Граматикою» видає 1861 р. перерібку еспанської дитячої казки «Пів-півника», перекладає популярну в польській дитячій літературі поему А. Міцкевича «Поворот батька» (в перекладі п. з. «Чумацькі діти»), опрацьовує для дітей народні казки, а Шевченко, прощаючи в квітні 1859 р. Марка Вовчка перед ЇЇ виїздом за кордон, казав їй: «Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу-дві, або п'ять, а то й сім кіп казок!» І недаром просив Шевченко писати казки — це ж у головній мірі світ дітей, який посів своє цінне місце в українській народній творчості,