ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 211.2+215

ТОКМАН ВОЛОДИМИР ВАЛЕРІЙОВИЧ

ФЕНОМЕН СВЯЩЕННОГО: ЙОГО СУТНІСТЬ І СВІТОГЛЯДНА ПРИРОДА

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету ім.Тараса Шевченка

Науковий керівник |

СЕРЕДА Галина Володимирівна,

кандидат філософських наук,

доцент кафедри релігієзнавства Київського національного університету

ім.Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

Провідна установа | ЧЕРНІЙ Анатолій Михайлович,

доктор філософських наук, професор,

завідуючий кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу

ТЕРЕЩЕНКО Юрій Іванович,

кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник Інституту

вищої освіти АПН України

Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

(кафедра філософії і релігієзнавства)

Захист відбудеться “ 2 “ березня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України (01001 м.Київ, вул.Трьохсвятительська,4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України (01001 м.Київ, вул.Трьохсвятительська,4)

Автореферат розісланий “ 1 “ лютого 2001 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук Надтока Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення вітчизняної гуманітаристики, що триває впродовж 90-х років, відбувається не лише на принципово нових методологічних засадах - плюралізму, толерантності, об’єктивності і т.п., а й супроводжується відчутним розширенням проблемного поля відповідних дисциплін. Відтак, сьогодні ми маємо змогу приділяти значну увагу цілому спектру важливих теоретичних питань, які раніше або повністю ігнорувалися науковою думкою, або ж вивчалися досить однобічно і фрагментарно. Саме до них відноситься і проблема священного - фундаментальної духовної основи людської культури.

На сучасному етапі осмислення феномену сакрального обумовлюється рядом моментів.

По-перше, проблема священного - це не тільки проблема релігієзнавства. Вона однаковою мірою стосується й інших, насамперед, гуманітарних та суспільних наук, зокрема культурології, соціології, історії, етики, юриспруденції тощо, задаючи для останніх пошуковий горизонт та стимулюючи їх тим самим до розпредмечення, в першу чергу, традиційних для українського народу цінностей. В контексті розбудови національної держави подібний крок є вкрай необхідним, бо безпосередньо пов’язаний з розумінням витоків нашого буття.

По-друге, звернення до феномену священного виявляється вагомим і своїми пізнавальними результатами у суто академічному плані, оскільки розширює погляд на природу релігії. Йдеться про позицію, яка розглядає сутність останньої крізь призму розмежування сакрального і профанного. Так як згаданий підхід ще майже зовсім нерозроблений в контексті українського релігієзнавства, то це, безумовно, збіднює вітчизняну релігієзнавчу науку та звужує горизонт її творчих пошуків. Звідси, акцентація уваги на феномені священного покликана не тільки поглибити наші знання з теорії релігії, але й спонукати наших науковців поступово опановувати відповідну дослідницьку ниву.

По-третє, проблема священного - це проблема морального вибору і відповідальності. Людина як істота духовна здатна пройматися роздумами над метафізичними питаннями про сенс життя, буття Боже, сутність добра, істини, краси, про походження Всесвіту і власне місце у ньому тощо. Сам факт їхньої наявності спричинений інтенцією до пошуку деякого ціннісного центру - священного, яке спроможне стати моральнісним орієнтиром для особистості, спільноти в їхній життєвій епопеї. Таким чином, проблема святості - це проблема етико-аксіологічна. Вона пов’язана не стільки із задоволенням пізнавального інтересу, скільки з утвердженням певних світоглядних пріоритетів.

Неуміння або небажання розпізнавати царину священного серед буденної одноманітності, жити у відповідності з його настановами, приписами - причина тих негараздів і катаклізмів, якими переповнене людське буття. Приклад тому українська держава, яка, перебуваючи на шляху глибокої трансформації усієї суспільної системи, поки що засвідчує про свою неспроможність віддати належне святому. Саме в той момент кризового стану, коли потреба в священних цінностях є найнеобхіднішою, з’ясовується, що наші політики, державні діячі і переважна частина пересічних громадян не володіють адекватними уявленнями про конструктивний, моральнісний потенціал сакрального. За таких обставин розкриття смислофундуючої ролі ідеї святості набуває статусу ключової проблеми.

О’єктом дисертаційного дослідження є феномен священного, а предметом філософського аналізу - сутнісна специфіка сфери сакрального, її світоглядний статус та вплив на формування ціннісних орієнтацій як соціуму, так і особистості.

Зв’язок роботи з науковими планами. Дисертація виконана в контексті наукової планової теми “Філософія релігії як філософське релігієзнавство” (державний реєстраційний номер 97164) кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка.

Мета дослідження - розкрити сутнісні ознаки феномену священного та показати його світоглядну природу і значимість для життєдіяльності людської спільноти.

Для досягнення поставленої мети дисертант прагне розв’язати такі завдання:

·

·

·

·

·

·

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконане на межі релігієзнавства і філософії, відтак при розв’язанні поставлених завдань дисертант виходить перш за все з таких загальнопізнавальних методів як сходження думки від абстрактного до конкретного, єдності логічного та історичного, порівняння, причинного аналізу.

Щоб виробити чітку ідею про феномен священного, автор розпочинає з найпростішого і одночасно з найабстрактнішого - поняття про нього, яке визначене первинно лише своєю словесною формою. Поступово, змістовно наповнюючись в результаті з’ясування тих чи інших питань, передбачених завданнями роботи, розуміння сакрального все більше конкретизується. Зрештою ми отримуємо те цілісне уявлення про священне, яке відображає його сутнісні характеристики.

Дисертант розглядає досліджуваний феномен не в статичному, незмінному вигляді, а в контексті його історичної динаміки. Відтворення логіки історії в ретроспективному ракурсі дає можливість зрозуміти особливості сучасного ставлення людини до священного і віднайти шлях до його адекватного сприйняття у минулі часи. Метод єдності логічного та історичного ефективно спрацьовує тоді, коли йдеться про типологію сакрального, осмислення категоріальної визначеності поняття “священне”.

Методологічний прийом порівняння виявляється дійовим при розгляді різних точок зору стосовно розуміння сутності священного, при характеристиці складових термінологічного ряду “священне - святе - сакральне”, а відтак й при інтерпретації проблеми смислової спорідненості перерахованих вище понять. Згаданий метод дозволяє виділити основне, закономірне, уникнути другорядного і на цій підставі прийняти оптимальне рішення.

Варто відзначити і метод каузального аналізу, який передбачає розкриття причин появи різноманітних явищ. Основним для нього є питання “чому”? Нами він використовується для з’ясування того підгрунття, що обумовило модифікацію ідеї священного за сучасної доби.

Поруч із вказаним методологічним ядром автор керувався й іншими досягненнями як з методології гуманітарного знання, так і здобутками з методології релігієзнавчого пошуку світової науки. Маються на увазі елементи феноменологічного, герменевтичного, структурно-функціонального, лінгвістичного підходів до розв’язання тих чи інших проблем. Отримали в роботі апробацію й методи узагальнення, синтезу, індивідуалізації.

Важливе місце у написанні дисертації відводиться також принципам об’єктивності, толерантності, світоглядного плюралізму. Автор переконаний, що не упереджений погляд, не ідеологічна заангажованість чи конфесійна зверхність, а лише зважений науковий підхід спроможний призвести до пізнання істини.

Наукова новизна одержаних результатів. Священне - універсальна культурна цінність. Без осягнення її внутрішнього, глибинного змісту, акумульованого в досвіді сотень поколінь, неможливо підійти до розкриття потаємних сторін людського духу, успішного вирішення цілого кшталту важливих проблем - світоглядних, пізнавальних, морально-етичних. Тому-то невипадково західна наукова думка, в тому числі і релігієзнавча, з усією відповідальністю поставилася до вивчення проблеми святості. Наслідуючи її почин та враховуючи значимість святого як фундуючого принципу існування соціуму, автор дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві виокремлює в об’єкт самостійного дослідження феномен священного. Останній розглядається комплексно, з урахуванням відповідних даних лінгвістики, етнографії, соціології, мистецтва, творчих здобутків представників різних шкіл богословської та академічної релігієзнавчої думки. Всебічний аналіз феномену сакрального дозволяє з’ясувати його визначальні характеристики, а відтак місце і роль у людському житті.

В межах проведеного дослідження дисертантом висунута низка положень, що складають елементи новизни:

·

·

·

·

·

Теоретичне значення дисертації полягає у виокремленні феномену священного в самоцінний об’єкт філософського аналізу, спробі осмислення сутності сакрального та його світоглядної природи. Проведене дослідження є вагомим внеском у вирішення однієї з ключових проблем академічного релігієзнавства - з’ясування визначальної ознаки релігії.

Практичне значення роботи. Матеріал дисертації може бути використаний у процесі викладання вузівських курсів релігієзнавства, культурології, соціології, при читанні спецкурсів з інших гуманітарних і суспільних дисциплін. Висновки і результати дослідження мають змогу стати корисними при обговоренні проблем відродження духовності і моралі, пошуку нових ціннісних засад розбудови демократичної, правової держави тощо. Окрім того, вони покликані стимулювати вітчизняних релігієзнавців розробляти підхід щодо розуміння сутності релігії, який вбачає домінанту останньої в розмежуванні явищ на священні і профанні, збагачуючи тим самим національну релігієзнавчу науку.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Положення і висновки дослідження використовувалися дисертантом під час проведення лекційних та семінарських занять з релігієзнавства у Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка. Головні ідеї дисертації оприлюднено у виступах на Днях Науки 1997 і 1998 років у Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка, на міжнародних наукових конференціях “Християнство: історія і сучасність” (Київ, 1998), “Християнство: контекст світової історії і культури” (Київ, 2000). Дисертація обговорена на кафедрі релігієзнавства Київського національного університету ім.Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації відображенні у п’яти статтях автора, видрукованих в наукових журналах (4) та збірнику матеріалів конференції (1).

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети і головних завдань. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, послідовність яких відповідає ієрархії поставлених завдань, висновків і бібліографії.

Перший розділ дисертації присвячений огляду ключових літературних джерел, пов’язаних з темою дослідження. У другому розділі йдеться про з’ясування семантичного поля значень терміну “священне”, набуття ним категоріальної визначеності, а також розглядається питання синонімії понять “священне”, “святе”, “сакральне”. Це дало змогу закцентувати третій розділ на висвітленні деяких підходів стосовно розуміння сутності феномену священного: аналізуються погляди Р.Отто, М.Еліаде, Е.Дюркгейма. У четвертому розділі дисертаційної роботи дається типологія уявлень про сакральне та розкривається спосіб його маніфестації. Висновки підбивають результати проведеного дослідження і висвітлюють творчі перспективи на найближче майбутнє.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подаються пояснення щодо обраної автором теми дисертаційної роботи, обгрунтовується її актуальність, визначається мета, основні завдання, теоретико-методологічна база і наукова новизна дослідження, а також розкривається теоретична і практична значимість одержаних результатів. Зазначаються форми апробації і повідомлення про публікації та наводиться структура роботи.

Перший розділ дисертації – “Аналітичний огляд джерел та публікацій з проблеми священного”. Науковець, який нині займається тим чи іншим спектром проблемних питань неспроможний обійтися без врахування та осмислення попередніх здобутків на відповідній дослідницькій ниві. До цього його в першу чергу зобов’язує специфіка самого наукового дослідження. Адже досить важливо мати уявлення про сутність висвітлення даної проблеми, про її актуальність, шляхи та напрямки подальшого вирішення тощо. Зрозуміло, що не становить виключення і теоретична спадщина, пов’язана з розкриттям природи феномену святості. Вона постійно перебуває у полі зору дослідників сакрального. До неї також звертається і дисертант, розглядаючи, насамперед, ту літературу, якій відведено ключову роль в написанні роботи. Свою увагу він зосереджує як на західних бібліографічних джерелах, так і на працях мислителів вітчизняної традиції, відзначаючи принагідно стан висвітлення проблеми обома категоріями розвідок.

Зокрема, у першому параграфі розділу дисертант наголошує, що відкритий, звільнений від ідеологічної “завіси” стиль мислення західного суспільства, яке завжди реагувало на актуально значимі інтенції епохи, значною мірою посприяв тому, що в зарубіжному релігієзнавстві осмисленню сутності священного присвячена чимала кількість різнопланових творів. На превеликий жаль, переважна більшість з них залишається поки що “закритою” для українського читача через відсутність у вітчизняних бібліотечних фондах. Що ж стосується доступного творчого доробку, то серед найбільш вагомих і авторитетних у ньому розвідок автор виділяє праці Р.Отто, Е.Дюркгейма, М.Еліаде, Н.Зедерблома, В.Віндельбанда, Р.Нібура, Д.Белла, П.Бергера, в яких має місце глибокий філософський аналіз феномену святого. Зокрема, з’ясовується роль ідеї сакрального у розумінні сутнісної основи релігії, розкривається онтологічна й психологічна природа священного, спосіб його маніфестації у світі людської культури, прослідковується динаміка священного і профанного у різні історичні періоди, а також розглядається аксіологічна значимість сакрального у життєдіяльності традиційного і сучасного суспільств.

З публікацій критичного спрямування дисертант аналізує дослідження Д.Кросбі, Р.Арона, Х.Хаббелінга, О.Вілларда, К.Карстена. Плідність подібних джерел для дисертаційної роботи полягає в тому, що подані в них оцінки, зауваження, описи та систематизація поглядів мислителів, які займалися проблемою святого, дозволяють грунтовніше й детальніше осягнути зміст останніх. Окрім того, в статтях О.Вілларда і К.Карстена наявний цікавий матеріал з приводу семантичного наповнення терміну “священне” в різних лінгворелігійних традиціях.

У релігієзнавчих розвідках мислителів дорадянської і радянської доби в силу різних причин феномен сакрального, зазначається у другому параграфі, не дістав комплексного осмислення. Про нього або згадувалося побіжно в контексті вивчення більш широкого спектру проблем, або ж розглядалося таке коло питань, яке імпліцитно спонукало до роздумів над священним. Свідчення тому праці представників релігійної філософії (Є.М.Трубецького, С.Л.Франка та ін.), а також більш пізнього покоління науковців - П.О.Сорокіна, Б.О.Лобовика, Ю.О.Левади, С.О.Токарєва, І.І.Антоновича, якими послуговується у своїх пошуках дисертант. До прикладу, П.О.Сорокін говорить про священне у зв’язку з описом трьох культурних типів: ідеаціонального, ідеалістичного, чуттєвого; Ю.О.Левада - у зв’язку з критикою деяких аспектів концепції релігії Е.Дюркгейма; а І.І.Антонович - узагальнюючи погляди зарубіжних соціологів з приводу оцінки ними духовної ситуації сьогодення. Проте представлені у таких джерелах дані зі сфери соціології, культурології, історії, релігієзнавства слугують певним “фоном” для міркувань про священне.

З доробку пострадянського періоду заслуговують на увагу дослідження Ю.І.Терещенка, Є.О.Торчінова, В.М.Живова, М.О.Пилаєва, в яких інтерпретації тих чи інших аспектів проблеми священного відводиться уже чільне місце.

Другий розділ дисертації “Лінгвокультурний та логіко-гносеологічний аналіз поняття священного” присвячений головним чином розгляду трьох проблем. В ньому дисертант з’ясовує смисловий горизонт терміну “священне”, його статус як категоріальної форми та досліджує співвідношення між поняттями “святе”, “сакральне”, “священне”.

Перший параграф розділу містить міркування з приводу полісемії вказаного терміну. Останній, на думку дисертанта, необмежений одним лексичним значенням, а охоплює широкий смисловий діапазон. В одних випадках поняття “священне” характеризує сферу божественного і демонічного, в інших стосується предметів, практичних дій, норм та правил ритуально-обрядового призначення як засобу зв'язку з Богом, іншими духовними істотами, а також тих почуттів людини, які виникають в результаті переживання чогось прихованого, потаємного.

Ці смислові нюанси у розумінні священного є вихідними. Але внаслідок людської прихильності мислити за аналогіями і в міру того, як релігія втрачає свою універсальну легітимність у житті особи і суспільства, значна кількість суто релігійних термінів поповнює світський лексикон. Звідси, поняття “священне” успішно набуває метафоричного забарвлення. При цьому воно виражає певне приорітетне положення прикметно охарактеризованих ним предметів у порівнянні з однотипними сутностями. Тобто у переносному, нерелігійному значенні термін “священне” використовується для опису явищ суто посюсторонніх, що посідають найвидніше місце серед собі подібних і можуть бути осмислені за допомогою таких означувальних форм, як: ”геніальний”, “величний”, “довершений”. Відтак, цілком прийнятними виявляються твердження про святість образу рідної неньки, правових норм, видатних особистостей і т. п. Окрім того, дисертант розглядає поняття “священне” в контексті латинської (давньоримської), старозавітної і новозавітної лінгворелігійних традицій.

Що ж стосується термінологічного ряду “святе-священне-сакральне”, то, на думку автора дисертаційного дослідження, його складові успішно застосовуються для характеристики деяких аспектів релігійного фенемену. Серед них поняття “сакральне” є латиномовним відповідником слов’янського терміну “священне”, а тому лінгвістично розрізняти їх немає сенсу. Розбіжність у смислових нюансах має місце між “святим” та “священним” (“сакральним”), і набуває вона особливої ваги в рамках християнської лінгворелігійної традиції. Справа у тому, що в контексті останньої вказані поняття вживаються переважно для відображення чітко окреслених ієрархічних ступенів святості, санкціонуючи тим самим горизонт власного стилістичного застосування в якості означувальних форм. Згідно релігії Христа, одна справа - глибоке внутрішнє переживання зустрічі з Богом, а інша - суто зовнішнє виконання ритуально-обрядових дійств. Ця відмінність, яку християнство провело між цариною істинного благочестя та цариною усього причетного до культу, дістала відповідне термінологічне закріплення і виявилася в тому, що у першому випадку в багатьох європейських мовах послуговуються якраз терміном “святе”, а в другому - “священне”. У християнській богословсько-теологічній системі мислення прикладом саме такої апробації вказаних понять можуть виступати словосполучення “святий чоловік”, “святий Павло”, “сакральний (священний) комплекс”, “священні (сакральні) книги” і т. п., в яких перестановка складових понятійної пари “святе-священне (сакральне)” просто вважається некоректною.

Натомість, академічне релігієзнавство використовує поняття “священне”, “святе”, “сакральне” в якості таких, що вирізняються категоріальним статусом. Це означає, що кожний із термінів не прив’язаний до конкретного об’єкту, а охоплює усю можливу цілокупність явищ, які здатні набувати священного виміру. Звідси семантична спорідненість інваріантних за формою понять, яка передбачає обопільну взаємозаміну аналізованих слів в межах наукового дослідження.

Дисертант притримується думки, що саме науковий підхід з його інтенцією до всебічного, узагальненого вивчення релігійного феномену обумовив категоріальну визначеність терміну “священне”. Про це йдеться у другому параграфі розділу. Обширний фактичний матеріал, отриманий в результаті знайомства з чисельними віруваннями народів різних континентів, призвів на рубежі XIX – XX ст. до появи нового погляду на природу релігії. Сутність останньої почали розглядати як зв’язок людини зі священним - силою певного виду далеко неоднозначною в своїх конкретно-історичних проявах. При цьому сам термін “священне” вийшов за рамки прикметникового означення і набув вигляду збірного поняття. Доказом цьому слугує його вживання в якості самостійної іменникової форми, що утверджується в контексті порівняльного релігієзнавства і фігурує в таких мислителів, як В.Віндельбанд, П.Тілліх, Р.Отто, Е.Дюркгейм та ін.

У третьому розділі дисертації “Феномен святості у світлі концептуального осмислення” аналізуються творчі доробки Р.Отто, Е.Дюркгейма, М.Еліаде. У їхніх розвідках роздумам про священне відведене чільне місце, а самі мислителі вважаються класиками з досліджуваної автором дисертаційної роботи проблеми.

Р.Отто – відомий світовій громадськості працею “Святе“, написану ним у 1917 р. На її основних положеннях дисертант і зосереджує увагу першого параграфу. Передусім він підкреслює, що на сторінках славнозвісного твору німецьким мислителем дається грунтовний аналіз змісту і структури релігійного досвіду. При цьому протестантський теолог твердить про першопочаткову ірраціональність останнього, якісну своєрідність його предмету - сакрального об’єкту, для означення якого вводить спеціальний латинський термін “нумінозне” (в перекл. з лат. - божественне) та їхню незалежність від будь-яких відомих феноменів - раціональних, етичних, естетичних. Головна ідея, яку проводить Р.Отто, зводиться до того, що глибинну сутність релігії становить переживання священного. Сам термін “священне” у релігієзнавця використовується, по-перше, для характеристики деякої потаємної ціннісної сфери буття і, по-друге, для опису визначеного душевного стану, обумовленого дією зазначеної реальності, тобто вживається в аксіологічно-онтологічному і феноменологічно-психологічному значеннях. Увага концентрується переважно на останньому вимірі, оскільки через аналіз структури душевних почуттів відкривається можливість зрозуміти природу і значимість святого та виробити про нього чітке уявлення. Загалом священне трактується знаним науковцем як “цілком інше” по відношенню до природної реальності.

Незважаючи на первинно ірраціональний характер переживання сакрального, Р.Отто вдається до спроби описати його основні моменти. Згідно концепції автора “Святого”, вони являють собою психологічні стани, які охоплюють релігійну свідомість при зустрічі з нумінозним, і є наступними: 1) відчуття тварності (сreature-feeling); 2) містичний жах (misterium tremendum); 3) захопленість (fascinans). У свою чергу відчуття містичного жаху поділяється на декілька ступенів: власне жаху (tremendum), величі (majestas), божественної енергії (energісum), таємниці (mysterium). Детальний опис кожного із зазначених моментів – велика заслуга німецького дослідника і одночасно яскравий взірець феноменологічного підходу до з’ясування ключової домінанти релігії.

Не залишаються поза увагою дисертанта й ті аспекти у концепції Р.Отто, що стосуються співвідношення раціонального й ірраціонального в ідеї сакрального, автономії та апріорності релігійного досвіду, шляхів, якими відчуття нумінозного засвідчує про себе у релігійному мистецтві, біблійній літературі, творах християнських містиків тощо.

Другий параграф приурочений одному із найбільш популярних релігієзнавців XX ст. - румунському мислителю М.Еліаде. Суттєвий вплив на формування його поглядів здійснив Р.Отто. З однієї сторони, як і у німецького мислителя, феноменологія релігії М.Еліаде – це розкриття святого. Саме сакральне виступає у румунського релігієзнавця, подібно до позицій Р.Отто, в якості “цілком іншого” по відношенню до емпіричної дійсності (сфери профанного). Але з другої сторони, М.Еліаде вивчає святе дещо в іншому зрізі, ніж протестантський теолог. Його цікавить не співвідношення раціональних та ірраціональних елементів у релігії, а священне у всій повноті. Віддаючи належне структуралістській методології, він вдається до певної онтологізації компонентів релігійного досвіду. Отож, румунський релігієзнавець розглядає скоріше не природу відчуття святого, а сприйняття світу релігійною свідомістю. Звідси й акцент на специфіці священного простору й часу, намагання зрозуміти особливості поведінки віруючої особистості крізь призму її контактів з сакральними елементами культури, постійно наявними й закріпленими у міфологічних моделях дійсності.

Згідно М.Еліаде, унікальність священних просторово-часових структур полягає у тому, що вони організовують, упорядковують життя віруючого, надають йому (життю) онтологічно реального статусу, тоді як сфера мирського часто асоціюється з хаосом і безладдям. По суті святе і профанне – це два образи буття у світі. Вони вказують на різне положення, яке людина займає у космосі.

Важливими, на думку дисертанта, являються й роздуми М.Еліаде з приводу того, що вся історія релігій є виявом ієрофаній (маніфестацією священних реальностей), що профанація світу - результат наукової революції, яка веде свій початок з епохи Нового часу.

У французького соціолога Е.Дюркгейма, про якого мовиться у третьому параграфі розділу, віднаходимо ряд плідних ідей, що стосуються теми дисертаційного дослідження. Вони викладені у його релігієзнавчій роботі “Елементарні форми релігійного життя”. По-перше, Е.Дюркгейм розглядає деякі погляди стосовно розуміння сутності релігії. При цьому він критично оцінює ті підходи, які схильні вбачати її основу в ідеях Бога і надприродного. Останні, за переконанням французького дослідника, не вирізняються універсальним характером, а тому не можуть розглядатися в якості стержневого принципу релігійного феномену. З точки зору Е.Дюркгейма, найкращий критерій для оцінки релігії – це розмежування явищ на священні та профанні. По-друге, святе трактується мислителем як якість, що у своїй основі визначається суспільною легітимацією. Іншими словами, суспільство по відношенню до своїх членів наділяється статусом божества, а від так власним авторитетом воно спроможне “приписувати” святість одним речам і “відмовляти” у цьому іншим.

Висновок Е.Дюркгейма зводиться до того, що релігія – феномен соціальний, а її сутність полягає в демаркації світу на царину священного і царину мирського.

Беручи до відома ідеї вищерозглянутих мислителів, дисертант виводить узагальнене поняття про феномен священного, яке поєднує в собі три аспекти: онтологічний, феноменологічно-психологічний, аксіологічний.

У четвертому розділі дисертації “Священне в історії і культурі” йдеться, насамперед, про типологію святого. Цій проблемі присвячений перший параграф. Виходячи з розуміння онтологічних засад сакрального, дисертант виділяє чотири типи уявлень про нього: одухотворено-натуралістичний, імматеріально-духовний, містично-трансцендентний, соціогенотеїстичний. Запропонована класифікація дає змогу осягнути специфіку тлумачення святості в різні культурно-історичні періоди – від найдавніших часів до сьогодення.

Перший тип охоплює найбільш ранні форми вірувань (тотемізм, анімізм, фетишизм і т. п), в яких священне ще безпосередньо вплетене в природний контініум, виступає його внутрішньою якістю. В протилежність йому другий тип сакрального стосується поклоніння духам-демонам, богам-духам, що складають уже свій власний світ поряд з емпірично даним, відносяться до нематеріальних сутностей. Прикладами імматеріально-духовних уявлень про священне виступають міфологічні образи давньослов’янської, давньогрецької, давньоримської релігій тощо. Коли ж системи благочестя мають справу з всемогутнім Богом, наділеним креативною функцією творити з нічого і який виявляє себе по відношенню до особистісного “Я” в одних випадках як сила зовнішня, а в інших – як іманентна душі віруючого сутність, тоді можемо говорити про містично-трансцендентний тип святого. Його найяскравішими взірцями є такі розвинуті релігії як християнство, іудаїзм, іслам. Якщо ж сакральним статусом наділяються соціальні феномени і об’єкти (короновані особи, символи національної гідності), то перед нами соціогенотеїстичний тип священного, особливо поширений у сучасну добу.

Дисертаційне дослідження виглядатиме неповним, якщо залишити поза розглядом питання стосовно маніфестації сакрального. Тому на висвітленні саме цього зрізу проблеми і зосереджено увагу дисертанта у другому параграфі розділу.

Так як священне є прихованою, потаємною силою, то його прояв в межах чуттєво даного світу носить символічний характер. Символ як засіб вираження святого найбільш виразно засвідчує про себе у сфері мистецтва, оскільки за допомогою останнього, як в його релігійних, так і світських формах, людина переважно й прагне осягнути абсолютно значимі цінності, ту глибину буття, яка перебуває за рамками емпіричної реальності. Завдяки символічному характеру витвори культури здатні будити у душі відчуття і переживання священного. Але не уся творча спадщина людства наділена нумінозним характером. Якщо вона орієнтується на зовнішнє, тимчасове і минуще, то у такому випадку її головне завдання – задовольняти тілесні, чуттєві потяги людини, а не шукати відповіді на актуальні, значущі питання: у чому сенс життя? Що таке істина? Хто така людина і яке її призначення в світі?

Заключну частину складають висновки, в яких викладені результати дослідження. Зокрема відзначаються семантичні та логіко-гносеологічні особливості понять “священне”, “сакральне”, “святе”, підкреслюється та роль, яка відводиться ідеї святості у з’ясуванні сутності релігії поряд з підходами, схильними вбачати домінанту релігії в ідеях Бога і надприродного; історичний характер уявлень про священне та їх безпосередній зв’язок з розвитком мисленнєвої культури людства. Окрім того, наголошується на тій специфіці, що вирізняє сприйняття сакрального в контексті сучасної доби. Дисертантом стверджується, що ХХ ст. здійснило значну модифікацію ідеї святості, доповнило її новим змістом, перемістивши акценти на витвори суто мирські, явища соціальні, але не знищило повністю царини релігійно-сакрального. Останнє продовжує бентежити людину переважно у критичні та святково піднесені моменти її життя, хоча й поступається масштабами впливу на спільноту перед священним соціоцентричної орієнтації.

У висновках також вказано на перспективні напрямки подальшого дослідження проблеми священного.

Основні положення дисертації висвітлені автором у наступних публікаціях:

1. Токман В.В. “Священне” як категорія релігієзнавства // Українське релігієзнавство. – 1999. - № 9. – С.49-54.

2. Токман В.В. Ідея священного у феноменологічній концепції релігії Р.Отто // Вісник Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 1999. – Вип.29. – С.60-63.

3. Токман В.В. Поняття священного у світлі християнської релігії // Християнство: контекст світової історії і культури. Наук. збірник. – К.: Гнозис, 2000. – С.28-30.

4. Токман В.В. Феномен священного і проблема розуміння сутності релігії // Українське релігієзнавство. – 2000. - №14. – С.35-43.

5. Токман В.В. Священне і профанне в мистецтві // Вісник Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2000. - Вип.32. - С.40-43.

АНОТАЦІЯ

Токман В.В. Феномен священного: його сутність і світоглядна природа. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, Київ, 2001.

Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним філософсько-релігієзнавчим дослідженням феномену священного.

В роботі відзначається полісемія та інваріантність терміну “священне”. Обгрунтовується положення щодо специфіки вживання вказаного поняття в рамках богословської та наукової традицій. Звертаючись до концептуального осмислення ідеї святості, дисертант аналізує та порівнює погляди Р.Отто, М.Еліаде, Е.Дюркгейма, як найбільш відомих авторитетів з цікавлячої нас проблеми. Особлива увага також приділяється типології уявлень про священне та способу його маніфестації в контексті людської культури.

Ключові слова: феномен священного, святість, сакральне, релігійний досвід, типи уявлень про священне, спосіб маніфестації сакрального, світоглядна природа ідеї святості.

АННОТАЦИЯ

Токман В.В. Феномен священного: его сущность и мировоззренческая природа. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, философский факультет, Киев, 2001.

Диссертация является первым в отечественной науке комплексным философско-религиоведческим исследованием феномена священного.

В работе отмечается полисемия та инвариантность термина “священное”. С одной стороны, диссертант указывает на употребление данного понятия в религиозном и светском контекстах, а с другой – обращает внимание на наличие созвучных с ним слов “святое” и “сакральное”, поднимая тем самым проблему смыслового соотношения между составными терминологического ряда “священное-сакральное-святое”. Доказывается, что в научном обиходе эти понятия могут использоваться как рядоположенные и синонимические. Со становлением религиоведения как науки связывается и обретение термином “священное” статуса категории.

Обращаясь к концепциям Р.Отто, М.Элиаде, Э.Дюркгейма, автор анализирует их в аспекте интерпретации ивестными религиоведами проблемы святости. В немецкого мыслителя акцент сосредотачивается на идеях об изначально нуминозном (иррациональном) характере религиозного опыта, а соответственно и переживания святого, о независимости и автономности религии от каких-либо других феноменов, в частности этических та эстетических, об априорности чувства священного.

Румынский исследователь интересен своими положениями относительно разграничения профанного и сакрального как двух онтологически разнокачественных сфер, истолкования истории религии как постоянного проявления иерофаний (манифестации священных явлений), а также разработкой следующих понятий: “сакральное пространство”, “сакральное время”, “примординальная реальность”. У французского социолога Э.Дюркгейма заслуживает внимания идея о социальной (общественно-коллективной) обусловленности священных феноменов.

В диссертации осуществлена и типология священного. Исходя из понимания онтологических оснований последнего, диссертант выделяет четыре исторических типа представлений о нем: одушевленно-натуралистический, имматериально-духовный, мистически-трансцендентный, социогенотеистический. Каждый из указаных типов получает обоснование и детально исследуется на примере соответствующего религиоведческого материала. Помимо этого, затрагивается вопрос о манифестации священного в контексте человеческой культуры, в частности в сфере искусства; делается ударение на символическом способе выражения сакрального в пределах последней. Особое внимание уделено описанию отношения к святости в секулярном обществе и осмыслению ее мировоззренческого потенциала.

Ключевые слова: феномен священного, святость, сакральное, религиозный опыт, типы представлений о священном, способ манифестации сакрального, мировоззренческая природа идеи святости.

SUMMARY

Tokman V. The phenomenon of the holy: its essence and world outlook nature. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Philosophy (speciality is 09.00.11 - religious studies). The Kyiv Shevchenko University, the philosophical department. Kiyv, 2001.

For the domestic philosophical thought and religious studies this thesis is the first complex research of the phenomenon of the holy.

The semantic meanings and invarietness of the term "sacred" are marked in the work. It is grounded the state concerning speciality of usage of the indicated notion in the context of the theological and scientific traditions. Appealing to conceptional comprehending of the idea of the holiness, dissertant analyses vies of R.Otto, M.Eliade, E.Durkheim as most famous authorities with interesting us problem. Special attention is given also the classification of the ideas about sacred and the way of its manifestation in the context of the human culture.

Key words: phenomenon of the holy, holiness, sacred, religious experience, types of the ideas about sacred, way of the manifestation of the holy, world outlook nature of the holiness.