ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДУКА ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

УДК – 801.3.1 (=83)

ПРАГМАТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОНІМІВ ТА СПОСОБИ ЙОГО АКТУАЛІЗАЦІЇ В ТЕКСТІ

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської мови Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: кандидат філологічних наук, доцент

САПЛІН Юрій Юрійович,

Запорізький державний університет, доцент кафедри російської мови

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор філологічних наук, професор

ГОРПИНИЧ Володимир Олександрович,

Академік Академії наук Вищої школи України,

професор Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук, доцент

ОНУФРІЄНКО Галина Сергіївна,

Запорізький юридичний інститут МВС України,

завідувач кафедри українознавства та культурології

ПРОВІДНА УСТАНОВА: Черкаський державний педагогічний університет

ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України, кафедра загального і російського мовознавства, м. Черкаси

Захист відбудеться “20“ червня 2002 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, провулок Науковий, 13, корпус 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, провулок Науковий, 13.

Автореферат розісланий “ 19 “ травня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради КОВАЛЬЧУК М. С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема значення слова та його варіювання традиційно знаходиться в центрі уваги семасіології як галузі лінгвістика. Однак у вітчизняному мовознавстві найбільш активно вона розроблюється з початку 70-х років ХХ століття. Етапами розвитку цього напрямку лінгвістичних досліджень були праці Ш. Баллі, Л. Вейсгербера, Г. Пауля, Ст. Ульмана, М. Покровського, В. Виноградова, Л. Щерби, Б. Ларіна, Ф. Філіна, Д. Шмельова, Ю. Апресяна та ін., які утворюють сучасну теоретичну базу дослідження.

Дослідження внутрішньої сторони мовних знаків в зв'язку з особливостями їх функціонування в актах комунікації набувають у наш час більшу актуальність. Стає очевиднішим, що слово в мовленні - це не лише ступінь абстракції, а й інший стан, що викликає особливе сприйняття. Звернення до семантики слова в тексті/мовленні робить глибшими наші уявлення про мовну свідомість та мовну картину світу.

При прагматичному підході підґрунтям аналізу виступають комунікативні характеристики мовного акту (як вимоги до варіювання змістовної структури слова).

Дане дослідження будується як спроба інтеграції структурно-семантичного та прагматичного підходів: з одного боку, ми розглядаємо семантику слова як потенціальний фактор впливу на адресата, з іншого - приділяємо увагу прагматичним перетворенням слова у соціальному та мовному контекстах. Це зумовлює актуальність дослідження, яка посилюється ще й тим, що оніми як специфічний вид мовних знаків часто випадають з дослідницького поля прагмалінгвістики, оскільки традиційними для мовознавства є твердження про спеціалізованість онімів лише на денотативному аспекті номінації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукового напрямку, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету, зокрема, теми “Слов’янські мови в їх історичному розвитку” (проф. Чабаненко В.А.), а також пов’язане з науковими програмами Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

У відповідності з цими планами нами розроблений спецкурс на тему “Прагматичне дослідження ономастичної лексики” для студентів російського відділення факультету іноземної філології Запорізького державного університету.

Мета дослідження – визначити формування в семантичній структурі онімів зон прагматично релевантної інформації та основні закономірності прагматичного використання власних назв.

З огляду на цю мету вирішуються такі завдання: 1) Уточнити зміст поняття “прагматичний потенціал” відносно ономастичної лексики; 2) Виявити структуру прагматичної інформації в семантиці онімів; 3) Встановити механізми формування прагматичного потенціалу онімів різних груп; 4) Виділити мікрокомпоненти в структурі прагматичного змісту онімів; 5) Визначити прагматичну спрямованість онімічних варіантів; 6) Описати способи актуалізації та підвищення прагматичного потенціалу власних назв в тексті.

Об’єктом дослідження є функціонування онімів у розмовному, публіцистичному та художньому мовленні, предмет визначають випадки комунікативно навантаженого використання власних назв різних груп. Робота виконана на матеріалі російського мовлення (частково, з урахування українського). Джерелами фактичного матеріалу стали різножанрові твори російських поетів та письменників, наукові та публіцистичні тексти, фіксації усного мовлення. Картотека прикладів загалом нараховує 6 357 одиниць, виявлених шляхом суцільної вибірки із 250 художніх текстів, 160 газет, 85 журналів, 142 документальних і художніх фільмів, 117 теле- і радіопередач, а також 177 текстів усного побутового мовлення.

Мета, завдання та матеріал дисертації визначили основні методи дослідження: метод компонентного аналізу, який використаний для виявлення макро- та мікро- експліцитних й імпліцитних компонентів семантичної структури онімів; метод контекстного аналізу для виявлення умов функціонування онімів в певному словесному оточенні, ситуаціях мовлення та контексті культури. Крім цього використані метод експерименту та прийоми класифікації, спостереження, зіставлення, що передбачають цілеспрямований та системний аналіз фактів мови та мовлення.

Наукова новизна полягає у виявленні й системному узагальнені способів та джерел формування прагматичного потенціалу онімів. У дисертації вперше оніми розглядаються як засіб впливу, структуруються елементи прагматичного змісту власних назв. Теоретичне значення роботи визначається важливістю низки питань теорії мовного (мовленнєвого) впливу. Ця проблематика є складником більш загальної філологічної дисципліни – теорії мовної комунікації, яка виникає на перехресті соціо-, психо-, етнолінгвістики, функціональної і експресивної стилістики та деяких інших галузей філологічного знання. Комплексний аналіз комунікативно-прагматичної специфіки онімів являє собою внесок у розбудову теорії комунікації. Запропонована методика може стати основою для інших комунікативно-прагматичних досліджень мовленнєвих явищ та моделювання мовно-особистісних відносин.

Загальнонаукове значення поданого дослідження виявляється при вивченні управління людською поведінкою за допомогою мовленнєвої інформації і зумовлюється необхідністю всебічного дослідження ефективності наукового управління суспільством.

Практичне значення дослідження пов’язане з можливістю використання матеріалу в прикладних лінгвістичних дисциплінах (прагмалінгвістиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці), а також при навчанні основам риторики, при проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених ономастиці; під час написання курсових і дипломних робіт; при укладанні словників; у процесі практичного оволодіння культурою російського мовлення та під час вивчення російської мови як іноземної.

Особистий внесок. В роботі вперше семантика онімів розглядається як потенціал впливу на адресата; на основі зіставлення та протиставлення семантико-прагматичної структури упорядковується типологія онімів; визначаються їх функціонально-стильові модифікації в публіцистичному та художньому мовленні. Зроблена спроба укласти словник конотативних онімів, що відображено в методичному посібнику “Принципы и лексикографическая практика разработки словаря коннотативных онимов” (в помощь студентам факультета иностранной филологии). -Запорожье: ЗГУ, 2000. -54 с.

Матеріали та основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 13 міжнародних, всеукраїнських, республіканських, звітних підсумкових та практичних конференціях: VI Міжнародна конференція “Семантика языковых единиц” (Москва, 1998); VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура” (Харків, 1997); VII Всеукраїнська ономастична конференція “Питання сучасної ономастики” (Дніпропетровськ, 1997); республіканські наукові конференції “Запоріжжя в історії та культурі” (Запоріжжя, 1991); “Соціолінгвістичні аспекти сучасної мовної діяльності в Північному Причорномор’ї” (Запоріжжя, 1992); реґіональна наукова конференція “Культура Придніпровського реґіону в контексті загально-української культури” (Дніпропетровськ, 1991); науково-теоретична та практична конференція “Сучасні технології підготовки вчителя-предметника до професійної діяльності” (Запоріжжя, 1992); звітні підсумкові наукові конференції Запорізького державного університету (1997, 1998, 1999, 2000, 2001); наукова конференція, присвячена 110-ій річниці з дня народження І.В.Булаховського, яку проводила кафедра російської мови Запорізького державного університету в 1998 році. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 15 робіт, із них – 10 фахових: 1 методичний посібник, 2 статті в наукових журналах, 5 статей в збірниках наукових праць, 3 - в збірниках матеріалів та 4 публікації в формі тез. Основні ідеї і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри російської мови Запорізького державного університету (протокол № 9 від 23 березня 1999 року, протокол № :6 від 21 листопада 2001р.).

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (301 найменування). Основний текст дисертації – 211 сторінок, загальний обсяг – 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна дисертаційної роботи, визначаються її предмет, мета і завдання, методи дослідження, узагальнюється теоретична та практична цінність дисертації. Вступ також містить стислий огляд наукових праць з проблеми аналізу прагматики онімів та способів посилення впливовості даної групи лексики в текстах.

У першому розділі дисертації “Фактори та механізми формування прагматичного потенціалу онімів” висвітлено зміст поняття “прагматичний потенціал” та визначені фактори і механізми його формування в онімів.

Остільки прагматика виникла як аспект семіотики, то і розгляд проблем прагматичного аналізу ми починаємо зі співвідношення семантики і прагматики. З приводу їх розмежування виникає багато суперечок. За Ф.Растьє, семантика і прагматика доповнюють одна одну.

Прагматичний вплив – це спільний результат, вираження підсумків дії прагматично спрямованих мовних засобів, які створюються внаслідок ряду соціальних, суб’єктивно орієнтованих та емоційно-забарвлених стосунків суб’єкту мовлення до зазначеного. Прагматичний вплив походить від перлокутивного (за Дж. Остіном) аспекту і відбиває вплив мовця на адресата з метою досягнення відповідного ефекту. Прагматична ефективність – це вербалізований на рівні комунікації ступінь відповідності результатів комунікативній меті. Таким чином, у визначенні цієї категорії актуальною є й позиція адресата і позиція мовця.

На нашу думку, в прагматиці важливе місце має посідати потенційний аспект, який розглядає здатність мовного знаку до виконання певного призначення. Цей аспект може інтерпретуватися як “звернутий” функціональний потенціал, що включає первинні та другорядні функції. Другорядні функції мовного знаку виходять далеко за межі його системного контексту, тому необхідний спеціальний аналіз цих функцій на рівні висловлювання. Таким чином, функціональний потенціал розкриває особливості будови мови у динамічному, діяльністному аспекті.

Ставлення мовця до знаку реалізує прагматичну компетенцію, до складу якої належить орієнтація комунікантів в ціннісній картині світу, обізнаність мовця про становище справ, про комунікантів в їх ролі, їх соціальний статус, а також вміння оперувати національно-культурними символами та стереотипами.

Особливу увагу приділяємо ономастичному просторові, де, на наш погляд, необхідно виділити три основні сфери: “Людина” (антропоніми – Александр Сергеевич Пушкин, Наталья Васильевна, Тарас Шевченко, Всеволожский, Людмила, Трандычиха, Беляндра), “Середовище життєдіяльності (природне та соціальне)” (топонім – Днепр, зоонім – Рыжик, Рябко; астіонім – Венера, фітонім – виноград “Лидия”, анемонім – ураган Бетси та ін.), “Способи і результати діяльності людини” (хрематонім – Днепрогэс, хрононім – Петровская эпоха, товарні знаки - духи “Наташа” та ін.). Щоб визначити, як саме працюють ономастичні одиниці в умовах прагматично підсиленого використання, проведено аналіз лінгвістичних джерел формування прагматичного потенціалу онімів. Оніми трьох зазначених сфер передають різні види інформації про мовця: його соціальний статус, інтенції, ставлення до співрозмовника. Всі види онімів відображають культуру та історію народу і обумовлені історико-соціальним значенням.

Семіотична специфіка власних назв обумовлює їх особливе функціонування як засобів мовленнєвого впливу, при цьому в їх семантиці виділяються більш конкретні і більш генералізовані семи. Вони мають відображений або асоціативний характер і можуть бути виражені відповідними дескрипціями.

Основною семантичною функцією онімів є ідентифікація та індивідуалізація. Ономастика протиставляє оніми та апелятиви, які належать до денотативного типу. Але поняттєвий зв’язок онімів й апелятивів зберігається через внутрішню форму. Денотативний статус онімів пов’язаний з типом індивідуальної одиничності, а при використанні онім уже функціонує як денотатив і реалізує всі можливості закріплені системою конкретної мови. Конотативні оніми більш забарвлені, і тому яскраво відображають можливості власних назв впливати на адресата комунікації. Поняття конотації та денотації в ономастиці більш взаємопов’язані, ніж в загальній лексиці, де конотація відбиває властивості реального або ідеального денотату та прийняту в суспільстві його оцінку.

Найбільш актуальним для прагмалінгвістики є використання оніма замість апелятива (або навпаки), вибору його варіанту, вживання оніму в залежності від прагматичної пресуппозиції, а також як засіб інтелектуального та емоційного впливу. Експресія власної назви в тексті прагматично спрямована та орієнтована на ставлення мовця до знаку (в здійсненні його вибору при організації повідомлення). А вибір знаку – це реалізація не тільки семантичної, а й прагматичної компетенції мовців. Крім того, важливу роль для прагмалінгвістики відіграють асоціації утворені на базі оніму. Асоціативно-образні компоненти входять до прагматичного потенціалу мовного знаку і актуалізуються в вигляді “гаштальту”, що є необхідним стимулом для виявлення реакції і впливу.

В ході дослідження виявлені зовнішньо- та внутрішньолінгвістичні фактори формування прагматичного використання власних назв.

Серед зовнішньолінгвістичних факторів суттєвим є визначення вживання як типового чи як відособленого. Типове вживання несе інформацію про мовця, про його ставлення до співрозмовника, про наміри мовця (мовців), про характеристику самої ситуації – як вони відбиваються у свідомості активного учасника комунікації. При використанні антропоніма в неофіційній формі із розряду квалітативу умовно визначено, на наш погляд, декілька форм вживання особистих імен: гіпокористику – ім’я з скороченою формою основи замість двохосновної форми (Вова, Ваня, Павла, Таня); демінутив – ім’я з пестливо-зменьшувальним відтінком значення [Вовочка, Ванечка, Павлиночка (Павлинушка), Танечка]; пейоратив – ім’я із зневажливо-зменшувальним відтінком значення (Вовка, Ванька, Танька); аугментатив – ім’я із збільшувально-застрахітливим відтінком значення (Вовчище, Иванище, Павлинище, Танище). В ході дослідження з’ясовано, що ці форми антропонімів вживаються лише в неофіційній сфері, а серед топонімів (с. Балочки, с.Юрковка Запорожской области; с.Ставище Киевской области – комоніми та ін.) та серед імен артефактів (зубная паста “Машенька” – прагматонім, рассказ А.П.Чехова “Душечка” – ідеонім та ін.) – як в офіційній, так і неофіційній сфері. Крім того, у топонімів відбувається стирання прагматичної спрямованості, а прагматика оновлюється лише текстовими засобами.

Нетипове вживання здатне формувати думку про відповідні об’єкти, змінюючи ставлення до них, збуджувати певні почуття, спонукати до відповідних дій та ін. Таке використання онімів наявне в стилістично-забарвлених формах мовлення, до яких належать публіцистика та художня творчість. Зовнішньолінгвістичні механізми формування прагматики мовних знаків в публіцистиці дещо відрізняються від аналогічних процесів в художньому мовленні. В публіцистиці головною є соціально-регулятивна функція. В художньому мовленні необхідно виділити дві основні функції: інформативну (констатація та інформування) та прагматично орієнтовану (вплив на естетичну, емоційно-вольову та інтелектуальну сфери реципієнта).

Прагматичний компонент значення онімів формується на основі конотацій, які мають логіко-сигніфікативний та емоційно-експресивний характер. Розглядаючи цей різновид власних назв (на відміну від денотативних онімів), виділені конотативні антропоніми/топоніми/імена артефактів, які стали одним із найяскравіших засобів метафоризації та метонімії. Ці внутрішньолінгвістичні механізми формують прагматичний потенціал онімів, що посилює емоційне та естетичне сприйняття.

Конотативні оніми, які навантажені експресією, несуть як негативну, так і позитивну оцінку, маючи як імпліцитний, так й експліцитний характер. Прагматичне значення непрямого вживання онімів виступає через посилення оціненості.

Крім цього в системі онімів наявні загальносемантичні категорії синонімії, антонімії, омонімії та паронімії, які в тексті набувають функцій прагматичних актуалізаторів. Прагматичний потенціал онімів формується також у порівнянні елементів омонімічної пари та у перифразі, що має соціальний зміст. Джерелом прагматичного потенціалу виступає внутрішня форма оніма, фонетичне переосмислення, морфемне членування. Прагматична специфіка такого використання полягає в апелятивації від відомого, яка посилює вплив нової назви та “підвищує” її.

Як особливий розряд прагматичного вживання онімів виділяється символічне використання власної назви, головним фактором якого є соціально-культурний контекст.

Необхідним елементом вияву прагматичного потенціалу оніму є його актуалізація, тобто перехід відповідної інформації з периферії до центру структури мовного знаку. В публіцистиці і художньому тексті спостерігається певний паралелізм в структурі способів актуалізації, які виділяють та інтенсифікують визначені семи. Засобами виділення сем виступають омонімічне порівняння, пожвавлення внутрішньої форми, актуалізація морфемного членування, етимологізація на основі звукової подібності. Інтенсифікують визначені семи способи вербальної експлікації актуалізованої семи, семантичного узгодження та протиставлення, модифікації конструктивних зв’язків, інтонаційного виділення. Вербальна експлікація в драматургії реалізується авторськими ремарками, а в прозі та публіцистиці – авторським мовленням після прямої мови чи в складі невласне прямої мови. Експлікуватися можуть не тільки узуальні, але й індивідуально-оказіональні прагматичні характеристики. При вживання семантичного узгодження актуалізована прагматична сема часто дублюється в іншому слові. Семантичне протиставлення акцентує відповідну сему за рахунок зіставлення з протилежною.

У другому розділі “Структура та варіювання прагматичного макрокомпоненту змісту онімів” досліджено варіювання прагматичного макрокомпоненту в значенні онімів. Розділ складається з трьох параграфів.

У першому параграфі “Місце прагматичного макрокомпоненту в змісті онімів” виділені денотативний/референтний/конотативний/асоціативно-культурний мікрокомпоненти прагматичного змісту.

В сфері прагматичних досліджень виявлена така особливість комунікативних знаків як відсутність сталого зв’язку між знаконосієм та планом змісту. Про значення власних імен і досі йдуть суперечки. Ми схиляємося до тієї точки зору, що оніми мають значення, навіть більше, ніж апелятиви (М.Бреаль, Л.В.Щерба та ін.). Власні назви можуть виконувати функцію виділення одиничних об’єктів і пов’язані з поняттям через апелятиви. При вторинному використанні відомих слів для нових номінацій в ономастиці є обов’язковим зв’язок власної назви з індивідуальним конкретним предметом. Прагматична інформація в структурі семантики оніму виступає як потенція, а реальне буття реалізується в межах мовленнєвого акту, основою якого є ілокуція та перлокуція.

Зміст слова – це структура, яка включає лінгвістичні та екстралінгвістичні компоненти. До лінгвістичних факторів, які формують семантичну структуру онімів, належать етимологія основи, специфіка існування власної назви та особливі мотиви іменування; до екстралінгвістичних – особливі умови існування назви в суспільстві, культурно-історичні асоціації пов’язані з нею, специфіка зв’язку оніму з іменованим об’єктом, а також ступінь відомості об’єкту та його імені.

Одним із найважливіших компонентів змістовної структури оніму є значення апелятиву, від якого утворена власна назва. Призначення власної назви в мові і мовленні відрізняється від призначення загальної. Стосовно власної назви необхідно вказати на енциклопедичне значення, яке містить суму конкретної інформації про денотат назви. Ця сума інформації основана на обізнаності мовця та слухача про властивості означуваного в “наївній картині світу”, що співвідноситься з типовим образом, тому денотат вказує на означуваний клас реалій. Базовим для прагматичного макрокомпоненту являється такий мікрокомпонент, який містить блок інформації про клас означуваних реалій (мовець його вказує, а слухач – ідентифікує). Цей мікрокомпонент значення оніму містить відомості про денотат та забезпечує конкретизацію зовнішньої та внутрішньої діяльності.

В мовленнєвій ономастиці не можна відокремити назву від екстралінгвальної даності, тобто денотатор від денотату. Якщо онім вжити без контексту, то він втрачає свою віднесеність до певного ономастичного поля. Отже оніми в мові не мають повноцінної знакової двусторонності (означуваного і означаючого). Власні назви індивідуалізують предмет в одному чи декількох соціальних полях, функціонування конкретного денотату оніма, який розкриває його енциклопедичне значення. Власні назви не пов’язані з поняттям безпосередньо, у них зв’язок відбувається через апелятиви, а з денотатом у онімів зв’язок прямий, тому денотативне значення виступає на перший план.

Денотат формує енциклопедичне значення, визначає предмет через пряме співвідношення назви з ним та співвідносить його з класом однотипних чи споріднених. Таке використання онімів посилює вплив нової назви і приховується в онімізації та трансонімізації від відомого, причому необхідним елементом виявлення прагматичного потенціалу є його актуалізація.

В залежності від денотату назви змінюється і її характер. Предметний аспект організації змісту власних імен і їх денотатів часто знаходить мовне відображення в антропонімії (ім’я Иван > патронім, потім прізвище Иванов > по-батькові Иванович, Ивановна), топонімії (потамоніми: ріка Дон ? притока ріки Донец > астіонім: місто Донецк > оронім Донецкий кряж).

Власна назва – це іманентний денотатив, що забезпечує оніму одиничність та визначеність референції в структурі висловлювань і тексту. Прагматичним впливом денотату є результат виразу підсумків дії прагматично спрямованих мовних засобів.

Лексичне значення онімів – це ядро його референтного значення. Денотативна характеристика дає визначення референту і сама залежить від суспільного фактору.

Оніми багатореферентні, а референція поєднана з індивідуалізацією. Призначення до найменування об’єкту робить регулярними в ономастиці автонімні та дейктичні використання (девочка Лена, река Лена, эта Лена, вот та Лена). Невизначеність референції обумовлена невідомістю самого предмету або його назви. При цьому важливе місце займає пресуппозиція – знання про світ, яке не ввійшло до типового образу. Різноманітність пресуппозицій це властивості позначуваного. Отже при здійсненні правильного вибору номінації необхідно враховувати пресуппозиції, які орієнтовані на об’єктивні для мовця/слухача знання позначуваного. Вони забезпечують референцію найменування, яка входить до прагматичної компетенції, на основі якої, в свою чергу, формується прагматична орієнтація.

Пресуппозиція, оцінка, емотивність, стилістична маркованість і т.ін. належать до прагматики знаків, а зміст, адресат повідомлення, оцінні ставлення до самої дійсності – до прагматичної інформації, серцевиною якої є конотація. При використанні онімів в переносному значенні підвищується прагматичний вплив, а при посиленні оцінного ефекту зростає і прагматичне значення (Чингисхан: пряме значення – засновник Монгольської держави, що намагався завоювати весь світ; переносне значення – “завойовник”: “Билл Гейтс (керуючий корпорацією “Microsoft”) – Чингисхан наших дней”).

В системі прагматичного макрокомпоненту змісту онімів нами виділений асоціативно-культурний мікрокомпонент значення, де припускається зв’язок назви з культурою народу, який її створив.

На базі експерименту, проведеного серед студентів факультету іноземної філології та факультету української філології Запорізького державного університету, були виділені лінгвістичні та нелінгвістичні асоціації. До лінгвістичних асоціацій належать фонетична подібність: подібність на основі рими (антропонім: особисте ім’я Ирка – дырка), цитації (антропонім: особисте ім’я Варвара – ночь урвала), етимологія (антропонім: прізвище Неряхин утворене від імені Неряха, що, у свою чергу, утворене від апеллятиву неряха – ненарядный, беспорядочный, неопрятный); словопохідні відношення (серед антропонімів – гіпокористика, демінутив, пейоратив та аугментатив особистих імен: Ира, Ирочка, Ирка, Ираха); топонім: уробонім Днепропетровск – Кучмоград - Днепр та ін.); асоціації на міжмовних паралелях (антропоніми Иван - Джон - Жак; топоніми с.Михайловка - с. Мойшевка; прагматоніми зубная паста “Машенька” - “Марюшка” - “Мэрюшка”) та ін.

Асоціації нелінгвістичного типу складають реакції, основані на фонових знаннях мовців: історичні, літературні, релігійні, політичні, сценічні, наукові, фольклорні, побутові, спортивні та ін. (антропоніми: історичні – Александр Македонский, літературні - Анна Каренина та ін.; топоніми: літературні – Дырявино, Неурожайко, релігійні – Назарет, Эдем та ін.); реакції-характеристики суб’єктивних якостей потенційного референту, його зовнішності; реакції-характеристики, які приховують візуально-динамічний образ; реакції-характеристики, які відображають комунікативний круг мовця; реакції-характеристики, які відображають соціально-простірну оцінку та ін. (антропоніми – Анка Пулеметчица [суб'єктивні якості], Манька Цыганка [зовнішній вигляд], Ващук Галина Дмитриевна – моя учительница [візуально-динамічний спосіб]; топоніми, що відображають соціально-тимчасову оцінку (Александровск – стародавнє від Запорожье та ін.).

Таке використання онімів актуалізує культурні семи, завдяки сітці різноманітних асоціацій. Вони відображають певну національну культуру, актуалізують ті чи інші культурні компоненти в їх семантиці. Цей мікрокомпонент утворює зону прагматичного спрямування, до якого відносяться, по-перше, прагматична інформація, що містить не тільки відношення до змісту та адресату повідомлення, а й оцінні ставлення до самої дійсності; по-друге, - прагматичний вплив, що здійснюється на інтелектуальному та емоційному рівнях; по-третє, - прагматична компетенція, в поняття якої входить орієнтація комунікантів в ціннісній картині світу, обізнаність мовців про стан справ, про учасників комунікації, а також про їх володіння мовною картиною світу, образно-асоціативним узусом використання онімів, уміння оперувати національно-культурними символами та стереотипами.

У другому параграфі “Структура прагматичної інформації в семантиці онімів” охарактеризовані різні засоби прагматичної інформації в семантиці антропонімів, топонімів та імен артефактів.

Головне завдання прагматичної інформації – впливати на установку і поведінку людей. Сам вплив здійснюється шляхом когнітивного навіювання (з опорою на емоції і почуття адресату) й переконання (з опорою на розум), і слугує для полегшення усвідомлення та орієнтованості в ситуації. Прагматичний вплив здійснюється при вживанні як експресивних, так і нейтральних засобів.

Прагматичну інформацію передають оніми різних груп. Прагматичний вплив антропонімів відбувається шляхом демінутивних, гіпокористичних, пейоративних і аугментативних особистих імен, емоційно-забарвлених прізвищ та прізвисьок; топонімів – шляхом імпліцитного і експліцитного семантичного потенціалу; імен артефактів, наприклад, ідеонімів, - шляхом номінативної, інформативної та рекламної функцій, де маються на увазі іносказання і натяки, які формують прагматичну спрямованість.

Суб’єкт є найважливішим поняттям в прагматичній інформації тому, що забезпечує сам мовленнєвий акт. Дотримуючись теорії мовленнєвого спілкування необхідно враховувати фактори як, хто говорить, кому, що, які групи онімів використовує, в якій ситуації і з яким ефектом. В процесі спілкування суб’єкт враховує імпліцитні і експліцитні цілі висловлювання, чітко визначає типи мовленнєвої поведінки і мовленнєву тактику в оцінці інформації, а також самої ситуації спілкування. Імпліцитність висловлювання підтверджується дейктичною функцією чи еліпсисом у топонімів, а експлікації суб’єкту перешкоджає висока ступінь експресії антропонімів, наприклад, в прізвиськах. Вживання імен артефактів при імпліцитних і експліцитних цілях висловлення суб’єкту відповідає топонімам. Для впливу на адресата суб’єкт удається до десемантизації і трансформації значення онімів, зміні комунікативно-прагматичних функцій перифраз. Цей прийом використовується не тільки для стилістичної забарвленості, а й для розширення опису чинника або явища, для оцінки оніму в комплексі питань, пов’язаних з суб’єктом мовлення. Перифрази виконують прагматичну функцію, так як концентрують увагу на головному стрижні висловлювання, уміщають великий об'єм прагматичної інформації.

Типи прагматичної інформації, пов’язані з адресатом, враховують інтерпретацію мовлення, при якому адресат різними засобами може реагувати на отриманий стимул. Адресат є безпосереднім учасником мовленнєвого спілкування, знаходиться в хронотопі мовця та є слухачем. До прагматичної інформації, пов’язаної з адресатом, відноситься інтерпретація мовлення, контекст, прагматична ситуація і пресуппозиція , цілі, з якими можна порушити принцип релєвантності та ін.

Вживання онімів в офіційній і неофіційній сфері по-різному впливає на адресата, а закінчений процес впливу утворює перлокутивний ефект, який підвищується завдяки емоціям і почуттям адресанта. Антропоніми в офіційній формі адресат сприймає нейтрально, а неофіційні антропоніми впливають на нього, але надмірна афектація знижує вплив прагмем. Топоніми і імена артефактів в процесі комунікації варіюються від демінутиву до пейоративу, а їх семантичний потенціал та асоціативне поле спрямовує прагматичний ефекту. Завершений процес такого впливу створює перлокуцію. Вплив на дії адресата базується на інтенціях та суггестивності.

Прагматична інформація основується на пресуппозиції, співвідносній з типовим образом адресату (прототипом). В референції пресуппозиція виступає частково, коли суб’єкту не відома назва предмету, і лише при використанні в офіційній формі, а конотація залежить від попередніх актів комунікації, а її зміст - від емпатії суб’єкта. Емпатія виявляється тільки в антропонімах, в інших групах і прізвиськах вона відсутня.

Прагматична інформація містить також комплекс питань, пов’язаних з взаємодією комунікантів, де важливу роль відіграють як суб’єкт, так і адресат, при спілкуванні яких відбувається зміна комунікативних ролей.

В прагматичній інформації успішність мовленнєвого впливу залежить від ставлення комунікантів і форм їх спілкування, де головне місце займає стиль, який регулює офіційне та неофіційне вживання онімів. Ономастична система містить оніми підвищеної, нейтральної та зниженої лексики. До підвищеної лексики, на наш погляд, відносяться оніми підкреслено-ділового та офіційного стилю, до нейтральної – оніми офіційного стилю. Ономастична система зниженої лексики містить розмовний стиль, який припускає інтимний, жартівливий та глузливий. Впливаючи на комунікантів вказані стилі іноді перехрещуються, але для цього треба мати на увазі ситуацію спілкування та характер взаємодії комунікантів, де необхідно дотримуватися Принципу кооперації, правила спілкування, що і формує прагматичну інформацію. (Для підвищення прагматики онімів використана класифікація розмовного стилю О.М.Гвоздєва) Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1952. – С. 14 – 15..

У третьому параграфі “Зміна прагматичної спрямованості оніму при його варіюванні” розглядаються фонетичні, фонетико-орфографічні варіанти, варіанти за співзвучністю в арґо, акцентологічні, дериваційні, лексико-семантичні варіанти, омонімія, трансонімізація, онімізація та апелятивація онімів, які сприяють розкриттю потенціалу шляхом функціонування, впливають на комунікантів та завдяки варіюванню змінюють впливову силу знаків.

У третьому розділі “Способи актуалізації прагматичного потенціалу онімів в широкому і вузькому контексті” розглядаються механізми актуалізації, імпліцитні способи посилення прагматичного потенціалу онімів та актуалізація прагматики онімів в усному мовленні і в фразеологічних контекстах.

Текст є середовищем виявленням прагматичного “виміру” лінгвістичних одиниць та виступає в якості центральної для творення мовлення категорії. Механізми актуалізації прагматичного потенціалу власних назв в широкому і вузькому контекстах носять різний характер. Кожен текст, який містить оніми, відображає мовну картину світу. Ономастичний простір складає різні семантичні компоненти змістовної структури тексту: діючі особи та позасюжетні персонажі іменуються антропонімами, елементи створення сюжетної ситуації (час, місто та навколишні предмети людини) – топонімами і іменами артефактів. Оніми є складовою частиною тексту і виконують прагматичну та дискурсивну функції в залежності від ситуації та стилю тексту. При прагматичному впливі оніми актуалізують семантичний, асоціативний, конотативний та нумеративний компонент значення.

Найвищий ступінь прагматичного впливу власних назв характерний для художнього тексту, а їх ефект залежить від тематичної і ідейної спрямованості художнього твору. Для прагматичного змісту суттєвим є розмежування мовленнєвих структур і орієнтація викладу в структурі тексту.

Актуалізація прагматичного потенціалу антропонімів здійснюється з урахуванням російської антропонімічної моделі: тріада найменування > демінутивне найменування ? однокомпонентне ім’я ? демінутивне (або аугментативне, пейоративне і т.п.) ім’я, яке свідчить про повагу та перехід з офіційної сфери в неофіційну, перетворюючись в розмовні і просторічні синоніми мотивованих антропонімів. Варіантний антропонім служить реалізацією авторської настанови, підкреслює соціальний і віковий статус. Зміна антропоніма є знаком прагматичної інформації і служить позначенням ситуації розмови (розповіді).

В широкому контексті часте використання антропоніму характеризує важливість персонажу в художньому творі і служить актуалізації прагматичного потенціалу. Прагматична характеристика найменування пов’язана із взаємовідносинами учасників комунікації та відображена в діалогах персонажів, де вибраний варіант антропоніму підкреслює формоване емоційне відношення до іменованого, тому важливість персонажу може вказувати не тільки автор, але й самі учасники сюжету. Мотивованість прізвища настільки буває наявною, що при перекладі художнього твору на іншу мову, необхідно перекладати і саме прізвище.

Актуалізація прагматичного потенціалу антропонімів у вузькому контексті може бути автобіографічною, культурно-історичною, символічною і т.п. Вона завжди складає установку автора.

При створенні змістовної ситуації в художніх текстах актуалізують прагматичний потенціал топоніми та імена артефактів. Вони можуть бути створеними автором як знаки мовної експресії або запозичені з реального життя.

Серед імен артефактів найвищий ступінь прагматичного впливу мають ідеоніми - заголовки художніх текстів. Ідеонім знаходиться в тісному зв’язку з текстом, що створює систему взаємовідношення “частини” і “цілого”. В текстах художніх творів актуалізуються семи, які формують семантику заголовку, відповідно і його прагматичний потенціал. Ідеонім уже є власною назвою, але до його складу можуть належати антропоніми (які вказують на вік та стать героя), топоніми (на місце розкриття сюжету), імена артефактів (прагматично орієнтують читача на час і предметне оточення людини).

На відміну від текстів художньої літератури, публіцистика виконує функцію переконання і навіювання. Оніми в публіцистичних контекстах не мають високого ступеня прагматичного впливу тому, що публіцистика формується на основі діхотомії "шаблон/експресія”. Ідеоніми виконують функцію прагматичної орієнтації, що сприяє розкриттю ілокутивної сили.

В наукових текстах прагматичний вплив онімів має найнижчий рівень. Актуалізується тільки прагматика антропонімів, які в контекстах даного стилю формують ілокутивну силу семи “відомість”, що є в них.

Конотативне значення антропонімів актуалізує свій культурно-історичний компонент через асоціації, які основані на фонових знаннях комунікантів. Антропоніми з актуальним прагматичним потенціалом в широких і вузьких контекстах, закріпляються в усній народній творчості, містять оцінно-експресивні конотативні компоненти, утримуючи свою суггестивність в мінімальних контекстах.

Конотативні топоніми є носіями краєзнавчої інформації, підкреслюють культуру і історію народу, відображаючи інтра- та інтерлінгвістичну інформацію. В художній літературі вони часто є результатом метафоричного переносу, також це характерно для усного неофіційного мовлення і гумористичних жанрів в засобах масової інформації. В публіцистичних текстах конотативні топоніми частіше виступають в метонімічній формі тому, що топоніми не можуть придбати нових значень.

Рідше конотативне значення можуть мати імена артефактів. Обумовлені культурним і історико-соціальним компонентами, вони актуалізують в широких і вузьких контекстах прагматичний потенціал на основі метафори та метонімії.

Розглядаючи прагматику онімів в усному мовленні, необхідно відзначити, що саму високу ступінь прагматичного ефекту мають власні назви, які використовуються в неофіційному усному розмовно-побутовому мовленні. Тут реалізуються всі види антропонімів: особисті імена як в формі демінутива, так і аугментатива, а для підвищення інтенції вживаються сполучення “неофіційне ім’я + по-батькові”, а також прізвиська.

Топоніми в усному побутовому мовленні актуалізують прагматичний потенціал в формах множини. Ілокутивну силу у вузькому контексті забезпечує також семантичний потенціал, зокрема, антропонім схований в структурі топоніму.

Прагматичний ефект імен артефактів в усному побутовому мовленні досягається через актуалізацію семантичного потенціалу коренів, зіткненні омонімів, еліптованих назв. В розмовно-побутовому мовленні вплив онімів найбільш рельєфно здійснюється в діалозі, прагматично орієнтованому на відповідні мовленнєві ходи.

В усному публічному мовленні, щоб виконати своє комунікативне завдання, оратор удає до використання прагматично спрямованої пресуппозиції, де індикатором виступають оніми.

Актуалізація прагматичного потенціалу власних назв в усному публічному мовленні в засобах масової інформації відбувається завдяки фонетичній девокалізації, онімізації, апелятивації, словотвірному членуванню, при яких актуалізуються закладені в онімах оцінні семи.

В офіційному усно-побутовому та публічному мовленні власні назви мають не високу ступінь впливу, бо, як правило, вживаються в нейтральному (прямому) значенні.

Актуалізація прагматичного потенціалу онімів відбувається за допомогою як експліцитних, так і імпліцитних способів, що і складає одну із особливостей тексту. Але більшого ефекту досягають імпліцитні способи, незалежно до їх екстралінгвістичного характеру.

В художньому тексті імпліцитна семантика власної назви актуалізується східчасто, через постійне зіставлення текстової інформації (асоціативної, сюжетної) та внутрішньої форми.

Механізми прагматичного потенціалу онімів у публіцистиці є специфічними, випливаючи з визначеної світоглядної позиції журналіста, який направляє свідомість читача у потрібне русло та прагматично впливає на нього специфічними контекстами. Формами актуалізації прагматичного потенціалу онімів виступають предицирувані повідомлення, натяки, риторичні питання і спонукання, передражнювання та ін.

Обігравати внутрішню форму (за допомогою асоціації та фонетичної мотивації) – один із головних способів прагматичного потенціалу власних назв в фразеологічних контекстах.

Особливий прагматичний ефект досягається при апелятивації (при переході від знаку-назви до образу-назви та символу), імпліцитне значення якого розкривається на основі екстенціонального змісту. Символічне значення оніму – це його семантичне співзначення, загальномовні та індивідуальні конотації.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

Дисертація побудована на основі перехрестя дослідницьких програм загальної ономастики, семасіології і прагмалінгвістики. Теоретичну базу роботи складає проблема аналізу значення оніму та його варіювання в аспекті впливу, що визначає закономірності прагматичного використання власних назв.

1.

2.

3.

Семантична структура як особливих мовних знаків формується в результаті тісної взаємодії внутрішньо- та зовнішньомовних (соціальних, етнокультурних) факторів.

4. Прагматична інформація в структурі онімічного значення в цілому зводиться до системи декількох макрокомпонентів, серед яких виділяються а) компоненти, які характеризують соціальний і інтерперсональний статус мовця; б) компоненти, які характеризують статус слухача (адресата повідомлення) в оцінці мовця; в) емоційні конотації адресату, змісту повідомлення і самого фраґменту позамовної дійсності; г) адміративну оцінку позамовної дійсності, відображеної в мовній формі (фраґменті мовної картини світу); д) етно- та соціокультурні асоціації.

5. Оніми в тексті, в залежності від