МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
"ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"
ЄМЕЛЬЯНОВ
Олександр Юрійович
УДК 338.24: 330.332
ПЛАНУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Спеціальність 08.02.03 -
Організація управління, планування
і регулювання економікою
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Львів - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі економіки і менеджменту інвестицій та нерухомості Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент Козик Василь Васильович, Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри економіки і менеджменту інвестицій та нерухомості.
Офіційні опоненти – доктор економічних наук, професор Хобта Валентина Михайлівна, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри економіки підприємства.
кандидат економічних наук, доцент Смовженко Тамара Степанівна, Львівський банківський інститут Національного банку України, ректор.
Провідна установа – Тернопільська академія народного господарства, кафедра міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин та маркетингу, Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль.
Захист відбудеться “20” березня 2002 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 12, 4 корпус, ауд. 301-Б.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1.
Автореферат розісланий “19” лютого 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Пащенко І.Н.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Кризовий стан національної економіки наприкінці 20 сторіччя зумовив негативний вплив практично на усі сфери суспільного виробництва і насамперед на розвиток інвестиційної діяльності. Річні обсяги капіталовкладень в економіку України протягом 1990-1999 р.р. скоротилися більше ніж у 4 рази, а питома вага інвестицій у структурі валового внутрішнього продукту зменшилася за цей період з 18,6 % до 11,6 %. За таких умов постає завдання визначення пріоритетних напрямків вкладання обмежених інвестиційних ресурсів та знаходження додаткових резервів щодо збільшення обсягів залучення інвестицій у реальний сектор економіки. Вирішення даного завдання неможливе без використання науково обґрунтованих методів індикативного планування інвестиційної діяльності підприємств та раціональних форм регулювання процесу фінансового забезпечення даної діяльності.
На теперішній час існує достатньо велика кількість наукових праць з питань вибору пріоритетних напрямків вкладання інвестицій, здійснення порівняльного аналізу інвестиційної привабливості об’єктів інвестування, оцінки економічної ефективності реалізації інвестиційних проектів та обґрунтування вибору джерел їх фінансування. Вагомих результатів щодо розв’язання названих проблем досягли, зокрема, такі вчені, як Г.Бірман, І.Бланк, М.Бромвіч, А.Гойко, А.Гроппелі, А.Загородній, В.Ковальов, В.Козик, О.Кузьмін, О.Ланге, П.Массе, М.Міллер, Ф.Модільяні, Е.Нікбахт, М.Педан, А.Пересада, Т.Пика, П.Рогожин, І.Скворцов, Ю.Стадницький, В.Хобта, У.Шарп, В.Шевчук та ін.
Разом з тим складність та багатогранність механізму здійснення інвестиційної діяльності, існування великої кількості чинників, які прямо чи опосередковано впливають на його функціонування, обумовлюють наявність низки невирішених остаточно на теперішній час завдань, пов’язаних з проблемою удосконалення організації інвестиційного процесу. До них належать, зокрема, вибір раціональних форм індикативного планування інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, обґрунтування розміру інвестиційних ресурсів, потрібних для розвитку тих чи інших галузей економіки, розробка оптимальної стратегії фінансового забезпечення розвитку підприємств тощо. Важливість розв’язання цих задач у контексті забезпечення ефективного функціонування інвестиційної сфери економіки України зумовлює необхідність подальшого дослідження теоретичних та методично-прикладних засад планування та регулювання інвестиційної діяльності на усіх рівнях управління нею.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження відповідає науковому напряму кафедри економіки і менеджменту інвестицій та нерухомості Національного університету “Львівська політехніка” “Інвестиційна та інноваційна діяльності підприємств, оцінка проектів та нерухомості", а також госпдоговірній темі “Інвестиційна привабливість регіону” (05.2000 – 06.2001 р.р., № держреєстрації – 0100U003581, замовник – Львівська обласна державна адміністрація), виконаної за безпосередньої участі автора.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є поглиблення теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення процесів планування та регулювання інвестиційної діяльності підприємств.
Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:
- з’ясування сутності та особливостей інвестиційної діяльності підприємств на сучасному етапі розвитку економіки України;
- вивчення принципів і методів планування та регулювання інвестиційної діяльності на рівні державних органів влади та на рівні окремих підприємств;
- критичний аналіз існуючих методів і моделей планування та регулювання процесів галузевого розподілу інвестицій та фінансового забезпечення підприємницької діяльності;
- дослідження здатності ринкового механізму до автоматичної регуляції інвестиційного процесу та визначення меж державного впливу на його розвиток;
- визначення факторів впливу на величину раціональних обсягів інвестування у розвиток підприємств певної галузі та побудова математичних моделей оцінки рівня такого впливу;
- побудова системи часткових і визначення узагальнюючого показників оцінки інвестиційної привабливості галузей економіки та обґрунтування можливості використання результатів такої оцінки в якості індикативного плану розподілу інвестицій між галузями економіки та, відповідно, між підприємствами у межах кожної галузі;
- удосконалення існуючих критеріїв оцінки ефективності використання зовнішніх джерел фінансування підприємницької діяльності та методів вибору найкращого джерела інвестування;
- розробка рекомендацій щодо удосконалення процесу регулювання структури джерел інвестування підприємств.
Об’єктом дослідження є процес управління інвестиційною діяльністю в Україні. Предметом дослідження є процес планування та механізм регулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання на рівні державних органів влади та окремих підприємств.
У процесі дослідження застосовувались такі методи: системний (зокрема, при побудові системи показників оцінки інвестиційної привабливості галузей економіки), моделювання (зокрема, при здійсненні дослідження здатності ринкового механізму до саморегуляції інвестиційного процесу), абстрагування (зокрема, при конструюванні моделей раціональних обсягів інвестування у розвиток певної галузі), узагальнення (зокрема, при побудові аналітичних виразів критеріїв доцільності емісії акцій), оптимізаційний (зокрема, при розробці методів вибору раціональної структури джерел фінансування інвестиційних проектів).
Теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, що стосуються принципових ідей, основоположних теорій і концепцій з проблеми організації управління інвестиціями. Інформаційною базою роботи є матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки, Національного банку України, а також документи статистичного та бухгалтерського обліку господарської діяльності окремих підприємств.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних та методологічних положень, спрямованих на вдосконалення процесів планування та регулювання інвестиційної діяльності підприємств. Автором отримані такі нові наукові результати:
- уточнено поняття фінансово-інвестиційної стратегії підприємства на засадах розгляду її як необхідної передумови прийняття раціональних планових рішень та здійснено класифікацію фінансово-інвестиційних стратегій за такими ознаками: ступінь ризикованості інвестиційної діяльності; співвідношення споживання і нагромадження у структурі розподілу доходу; рівень урахування конкурентного середовища; рівень активності інвестора при здійсненні контролю інвестицій; ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування; напрями спрямування реальних інвестицій; тривалість горизонту планування;
- розроблено метод визначення кількості підприємств, потрібних для досягнення стану конкурентної рівноваги на ринку товарів, виробництво яких здійснюють ці підприємства. Цей метод базується на розрахунку раціональної величини активів кожного з підприємств залежно від їх кількості на даному товарному ринку. На підставі такого розрахунку можна знаходити необхідну додаткову кількість підприємств-інвесторів, які повинні увійти на ринок для забезпечення достатнього рівня його конкурентності та, відповідно, визначати масштаб і характер заходів щодо регулювання процесу входження нових товаровиробників у відповідну галузь економіки;
- запропоновано методику оцінки інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки, яка передбачає ранжування галузей за низкою часткових показників та розрахунок узагальнюючого показника такої оцінки, в якості якого виступає показник оптимальної пропорції розподілу інвестицій між галузями. Такий підхід до оцінки інвестиційної привабливості галузей дозволяє перейти від порядкових шкал його вимірювання, які використовуються у теперішніх методиках, до більш досконалих кількісних шкал. Результати, отримані внаслідок реалізації запропонованої методики, можуть виступати в якості показників індикативного плану розподілу інвестицій між галузями економіки, і, отже, сприяти вибору найкращих напрямів вкладання коштів підприємствами, які входять у ці галузі;
- удосконалено методи оцінки ефективності залучення зовнішніх джерел утворення господарських засобів підприємства та вибору найкращого джерела фінансування інвестиційних проектів шляхом урахування часових параметрів повернення узятої підприємством позики та можливих реакцій фондового ринку на додатковий випуск акцій підприємством-емітентом. При цьому розглянуто випадки, коли альтернативними джерелами інвестування є: рефінансування прибутку підприємства та отримання банківського кредиту; рефінансування прибутку та емісія акцій; емісія акцій та взяття кредиту;
- розроблено методику регулювання структури зовнішніх джерел фінансування інвестиційних проектів відповідно для випадку чіткої детермінованості фінансових результатів інвестиційної діяльності та для випадку слабкої їх детермінованості, коли відомі лише межі коливання цих результатів. У першому випадку вибір раціональної структури джерел інвестицій базується на знаходженні найкращого співвідношення між строком початку надходження доходу підприємства-інвестора та величиною цього доходу. У другому з названих випадків розроблена методика передбачає зіставлення ступеня коливання та середнього прогнозного значення прибутку теперішніх акціонерів підприємства після реалізації ними інвестиційного проекту за певної структури зовнішніх джерел його фінансування.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у практиці роботи органів державної влади усіх рівнів та окремих підприємств при здійсненні: планування оптимального розподілу інвестицій; розробки заходів щодо регулювання процесу міжгалузевої міграції капіталів; економічного обґрунтування вибору найкращих технологічних рішень; оцінки економічної ефективності залучення зовнішніх джерел підприємницької діяльності; знаходження раціональної структури джерел фінансування інвестиційних проектів.
Сформульовані в дисертації пропозиції впроваджені в органах державного управління та регулювання економіки м. Києва та м. Львова. Зокрема, про практичне значення одержаних результатів свідчить позитивний відзив департаменту по сприянню іноземним інвестиціям при Київській міській державній адміністрації (довідка № 121 від 18.12.98), у якому пройшли апробацію результати дослідження. Окремі положення дисертації використовуються у навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка” при викладанні дисциплін “Економіка інвестицій”, “Планування діяльності підприємств” та “Проектний аналіз” (довідка № 68-08-56 від 10.10.2001).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи були розглянуті та схвалені на: другій міжнародній економетричній конференції “Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика” (м. Львів, 2001 р.); третій міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економії енергії” (м. Львів, 2001 р.); науково-практичній конференції “Ринкова інфраструктура: суть, функції та побудова” (м. Львів, 2001 р.); міжвузівській конференції “Проблеми розвитку фінансової системи та обліку” (м. Львів, 2000 р.); науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Державного університету “Львівська політехніка” (м. Львів, 2000 р.); науково-практичних конференціях Київського державного технічного університету будівництва і архітектури (м. Київ, 1995, 1996, 1997, 1998 р.р.).
Наукові результати дослідження обговорювались і отримали позитивну оцінку на науково-методичних семінарах кафедри економіки і менеджменту інвестицій та нерухомості Національного університету “Львівська політехніка” у 2000-2001 р.р.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт, у тому числі 7 статей у фахових виданнях, з яких 2 статті написано автором одноосібно.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків загальним обсягом 185 сторінок (у тому числі 15 таблиць, 11 рисунків), списку використаних джерел із 173 найменувань та чотирьох додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі дисертаційної роботи “Теоретичні та прикладні аспекти планування і регулювання інвестиційної діяльності підприємств” з’ясовано сутність, значення та особливості інвестиційної діяльності підприємств на сучасному етапі розвитку економіки, розглянуто принципи і методи планування та регулювання розвитку інвестиційної сфери, здійснено критичний аналіз існуючих методів і моделей планування та регулювання процесів розподілу і фінансування інвестицій.
Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні і, зокрема, у Львівській області характеризується низьким рівнем інвестиційної активності суб’єктів господарювання. Це підтверджується даними табл.1, які свідчать про недостатність обсягів інвестування в економіку Львівської області для забезпечення розширеного відтворення основних засобів, маса яких за період 1997-1999 р.р. суттєво не змінилася. І хоча розмір інвестицій в основний капітал підприємств Львівської області у 2000 році відносно попереднього року збільшився на 26,7 %, це не дає підстави очікувати швидкого досягнення відчутного економічного зростання.
Таблиця 1
Динаміка показників, що характеризують основні фонди підприємств
та обсяги інвестицій в основний капітал у Львівській області
Назва показників | Значення показників за роками
у співставимих цінах 1996 року
1996 | 1997 | 1998 | 1999
1. Наявність основних фондів (ОФ)
- на початок року з урахуванням індексації,
млн. грн.
- на кінець року, млн. грн. |
28781,0
29676,2 |
30798,9
30720,2 |
31164,9
30466,2 |
30633,3
31098,7
2. Залишкова вартість ОФ на кінець року, млн. грн. | 18048,8 | 17737,4 | 17461,3 | 17448,5
3. Ступінь зносу ОФ, % | 39,2 | 42,3 | 42,7 | 43,9
4. Загальний обсяг інвестицій в основний капітал, млн. грн. |
538,1 |
570,9 |
501,7 |
482,3
За таких умов важливим є здійснення індикативного планування вибору пріоритетних напрямів вкладання обмежених інвестиційних ресурсів та регулювання процесу залучення інвестицій у реальний сектор економіки. Цьому сприяє можливість використання у сучасних умовах широкого спектру різноманітних джерел фінансування інвестиційних проектів. На теперішній час підприємницька діяльність в Україні фінансується переважно за рахунок внутрішніх джерел коштів, тоді як використання зовнішніх джерел інвестицій є незначним. Про це, зокрема, свідчить той факт, що у 2000 році лише 2,7 % загального обсягу інвестицій в основний капітал підприємств Львівської області було профінансовано за рахунок банківського кредиту (табл. 2). Серед інших причин, що зумовлюють низький рівень використання підприємствами України зовнішніх джерел фінансування їх інвестиційної діяльності, слід назвати відсутність на теперішній час чітко формалізованих методик планування та регулювання фінансового забезпечення реалізації інвестиційних проектів.
Таблиця 2
Показники інвестицій в основний капітал підприємств Львівської області
у 2000 році за джерелами фінансування
Назва джерел фінансування | Обсяг інвестицій в основний капітал
Фактичний у поточних цінах,
млн. грн. | У відсотках
1. Кошти державного бюджету | 35,978 | 4,4
2. Кошти місцевих бюджетів | 22,705 | 2,9
3. Кошти іноземних інвесторів | 59,635 | 7,3
4. Кредити банків | 18,998 | 2,3
5. Власні кошти юридичних осіб | 568,927 | 70,1
6. Інші джерела фінансування | 105,192 | 13,0
Разом | 811,435 | 100,0
Необхідною передумовою складання раціональних планів інвестиційної діяльності підприємств є обґрунтований вибір ними певної комбінації фінансово-інвестиційних стратегій. Проведене автором узагальнення існуючих підходів до визначення терміну “фінансово-інвестиційна стратегія” дозволило подати таке його тлумачення: фінансово-інвестиційна стратегія підприємства являє собою набір правил, принципів та прийомів для прийняття рішень стосовно залучення та використання інвестицій, якими підприємство керується при складанні плану своєї інвестиційної діяльності.
Автором здійснено групування чинників, які впливають на вибір фінансово-інвестиційних стратегій діяльності підприємства, шляхом поділу їх на чинники, що характеризують:
- власника (менеджера) підприємства: рівень матеріального добробуту, рівень виробничого досвіду, ступінь оптимізму очікувань наслідків інвестування, ступінь схильності до зовнішньої фінансової залежності тощо;
- фінансово-виробничий стан підприємства: рівень фінансової стійкості, здатність домінувати на ринку, рівень якості виробничих ресурсів та продукції тощо;
- умови здійснення інвестування: ступінь сприятливості інвестиційного клімату в державі, ефективність системи державного регулювання інвестиційних процесів, рівень розвитку фондового ринку тощо;
- об’єкт інвестування (інвестиційний проект): розмір потрібних інвестицій, тривалість періодів освоєння інвестицій та функціонування об’єкта, сподівана прибутковість об’єкта інвестування тощо;
- інвестиційне рішення, яке приймається: сутність процедури розробки інвестиційного рішення, мета прийняття цього рішення.
Наявність великого різноманіття можливих стратегій фінансово-інвестиційної діяльності підприємства викликає потребу здійснення їх класифікації. Автор пропонує такий поділ фінансово-інвестиційних стратегій:
- за ступенем ризикованості інвестиційної діяльності: безризикова (мінімаксимальна), виважена (диверсифікаційна), ризикова;
- за співвідношенням споживання і нагромадження у структурі розподілу доходу підприємства: пріоритету споживання над нагромадженням, пріоритету нагромадження над споживанням, збалансована;
- за ступенем урахування конкурентного середовища: не урахування дій потенційних конкурентів, часткового урахування дій конкурентів, урахування дій потенційних конкурентів;
- за ступенем активності інвестора при здійсненні контролю інвестицій: пасивна, обмеженої активності, активна, змішана;
- за ступенем залежності від зовнішніх джерел фінансування: внутрішнього фінансування, зовнішнього фінансування, комбінованого фінансування;
- за напрямками спрямування реальних інвестицій: невиходу у нові галузі, виходу у нові галузі;
- за тривалістю горизонту планування: короткострокова, довгострокова, неперервного рефінансування.
У сучасних умовах більшість суб'єктів господарювання в Україні обирають комбінацію стратегії пріоритету споживання перед нагромадженням та стратегії внутрішнього фінансування. Такий вибір, який викликаний насамперед дією чинників, що характеризують умови здійснення інвестиційної діяльності, обумовлює теперішній низький рівень інвестиційної активності в Україні.
Залежно від обраної підприємством комбінації фінансово-інвестиційних стратегій можуть відрізнятися критерії та методи розробки раціонального фінансового плану інвестиційної діяльності даного підприємства. Зокрема, це стосується задач вибору найкращого джерела фінансування проектів та визначення раціональної структури цих джерел. Аналіз літератури засвідчив відсутність на теперішній час чітко формалізованих методів вирішення цих задач.
У другому розділі дисертаційної роботи "Планування процесу розподілу інвестиційних ресурсів" здійснено аналіз здатності ринкового механізму автоматично встановлювати рівновагу на ринку капіталів, обґрунтовано необхідність державного регулювання інвестиційного процесу, визначено межі використання існуючих методів порівняльної оцінки проектів капіталовкладень, подано методику оцінки інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки та запропоновано механізм її впровадження.
Ступінь досконалості ринкового механізму міжгалузевого розподілу інвестиційних ресурсів визначається тим, як швидко та наскільки ефективно відбувається процес міжгалузевого переливу капіталів і, відповідно, як швидко пристосовується сукупна пропозиція товарів і послуг до зміни структури суспільного попиту. У зв’язку з цим актуальним є питання про здатність ринкового механізму самостійно, без прямої участі деякого регулюючого органу забезпечувати такі обсяги додаткових інвестицій у кожну галузь економіки, за яких досягається пропорційний розвиток галузей народного господарства. На думку автора, дана проблема у формалізованій постановці зводиться до питання про здатність ринкового механізму самостійно “розв’язувати” тим чи іншим способом системи різноманітних рівнянь, змінними у яких виступають шукані обсяги інвестицій. Зокрема, це стосується системи рівнянь, що мають такий загальний вигляд:
(1)
де - функція, що описує залежність між обсягом активів, які виробляють певну продукцію, та прибутком від її реалізації (у подальшому дану функцію будемо називати функцією “капітал-прибуток”);
- похідна функції ;
- сумарна вартість активів підгалузі, які виробляють дану продукцію, грошових одиниць (гр. од.);
- вартість активів того підприємства, гр. од.;
- нормальна прибутковість активів підприємств даної підгалузі.
Система рівнянь виду (1), кількість яких відповідає кількості підприємств – виробників певної продукції, описує умову часткової рівноваги на ринку цієї продукції, коли кожному підприємству не вигідно як збільшувати, так і зменшувати величину своїх активів.
Окрім випадку розподілу інвестицій між підприємствами однієї підгалузі автором було розглянуто також і інші способи такого розподілу, зокрема, розподіл інвестицій між галузями економіки, які не є сполученими і не виробляють взаємозамінну продукцію, та розподіл інвестицій між галузями, що виробляють взаємозамінну продукцію. Для кожного з цих випадків було проаналізовано різні способи входження інвесторів на ринок певної продукції, зокрема шляхом реального та фінансового інвестування, за умови одночасного інвестування коштів кількома інвесторами та за умови послідовного інвестування. Проведений аналіз показав, що в умовах взаємної неузгодженості дій інвесторів, відсутності у них оперативної інформації про стан та перспективи розвитку ринку інвестицій у регіональному та галузевому розрізах, швидке досягнення збалансованого розвитку економіки, зокрема усунення галузевих диспропорцій, є неможливим. За таких умов інвестиційний процес буде характеризуватися надмірним або, навпаки, недостатнім обсягом інвестування у ту чи іншу галузь (підгалузь) економіки.
При здійсненні планування та регулювання процесу галузевого розподілу інвестицій важливе значення має оцінка рівня конкурентності ринку виробництва певної продукції. Для такої оцінки автором пропонується показник відношення фактичного обсягу активів, що приймають участь у виробництві даної продукції до рівноважного обсягу активів, тобто такого обсягу, за якого досягається їх нормальна прибутковість.
Автором розроблено метод визначення кількості підприємств-виробників певної продукції, потрібної для забезпечення заздалегідь заданого значення показника міри конкурентності товарного ринку. За умови незмінності величини показників собівартості одиниці продукції та її питомої капіталомісткості у разі зміни обсягів виготовлення даної продукції передбачається така послідовність реалізації цього методу: 1) здійснюються специфікація і параметризація функції попиту на даний товар та визначається загальний вигляд функції “капітал-прибуток”; 2) у рівняння (1) підставляється замість показника величина , тобто добуток кількості рівнопотужних підприємств-виробників на вартість активів кожного з них ; 3) з рівняння (1) визначається величина як функція від кількості підприємств ; 4) визначається рівноважний обсяг активів, які виробляють продукцію, що розглядається; 5) величина , яку отримано на третьому етапі розрахунків, ділиться на рівноважний обсяг активів, який обчислено на четвертому етапі, у результаті чого знаходиться аналітичний вираз ступеня конкурентності даного товарного ринку як функція від кількості підприємств ; 6) задається певне значення ступеня конкурентності ринку та знаходиться відповідна цьому значенню кількість підприємств-виробників.
Проведене дослідження показало, що для деяких специфікацій функції попиту ступінь конкурентності товарного ринку (або принаймні нижня межа оцінки цього ступеня) визначається лише кількістю рівнопотужних підприємств-виробників, які функціонують на даному ринку і не залежить від конкретних числових значень, що приймають параметри даних функцій, та від значень собівартості одиниці продукції та її питомої капіталомісткості, якщо останні не змінюються зі зміною фізичного обсягу виготовлення продукції.
Розроблений автором метод визначення кількості підприємств-виробників певного продукту, за якої досягається достатній рівень конкурентності ринку цього товару, може бути використаний з метою теоретичного обґрунтування заходів державного антимонопольного регулювання інвестиційної діяльності.
У випадку, коли існує кілька технологічних способів виробництва (ТСВ) певної продукції, для визначення рівноважного обсягу інвестицій у її виготовлення потрібно спочатку обрати найкращий з цих ТСВ. Одним з основних критеріїв такого вибору є мінімум питомих приведених витрат на виробництво певної продукції. Автором було визначено межі застосування даного критерію. Зокрема, встановлено, що для його використання необхідним є виконання принаймні таких чотирьох умов: ринок виробництва даної продукції повинен бути конкурентним; обсяг виробничих ресурсів, за якого досягається рівновага на даному ринку, повинен бути достатнім для цього; параметри якості продукції за варіантами ТСВ повинні бути співвимірними; попит на продукцію не повинен мати тенденцію до спадання. У роботі запропоновано підходи до вибору найкращого ТСВ у випадку, коли перелічені умови не виконуються; обґрунтовано можливість застосування показника питомої чистої теперішньої вартості (ЧТВ), тобто ЧТВ на одиницю продукції, як одного з критеріїв вибору найкращого ТСВ; подано нову інтерпретацію формули приведених витрат в умовно замкненій системі, коли споживач продукції та інвестор виступають як одна особа.
Автором було розроблено методику оцінки інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки та проведено її апробацію на прикладі галузей економіки та промисловості Львівської області.
На думку автора, доцільно виділити такі види інвестиційної привабливості галузей (ІПГ) народного господарства: поточна, яка визначається обсягом інвестицій, що їх потрібно вкласти з метою доведення прибутковості активів певної галузі до її нормального рівня; ретроспективна, яка визначається обсягом інвестицій, який було вкладено у певну галузь у звітному періоді; перспективна, яка визначається обсягом інвестицій, які доцільно вкласти у розвиток певної галузі у плановому періоді; миттєва, яка визначається прибутковістю вкладання у розвиток певної галузі додаткового відносно невеликого обсягу інвестицій; гранична, яка визначається обсягом додаткових інвестицій, за яких відбувається заздалегідь задана відносно невелика зміна поточної прибутковості певної галузі; динамічна, яка визначається додатковим обсягом інвестицій як функцією від рівня прибутковості активів, який пробігає усі значення від поточного до нормативного.
Таким чином, усі види ІПГ, окрім миттєвої, характеризуються показником обсягу додаткових інвестицій у розвиток галузей, тобто рівень ІПГ можна оцінювати шляхом зіставлення раціональних галузевих обсягів інвестицій. Отже, в якості узагальнюючого показника оцінки ІПГ може виступати раціональна пропорція розподілу інвестицій між галузями (підгалузями) економіки. На таку пропорцію впливають багато факторів, які відображаються частковими показниками оцінки ІПГ (табл.3).
У роботі було проаналізовано характер впливу деяких часткових показників ІПГ на обсяги додаткових інвестицій у певну підгалузь економіки. Зокрема у цьому контексті було розглянуто показник нормативної прибутковості продукції, тобто такої прибутковості, яка відповідає нормальній рентабельності активів. Доведено, що за фіксованого значення показника прогнозного розміру виручки від реалізації продукції рівноважний обсяг інвестицій у її виробництво являє собою зростаючу функцію однієї змінної, якою є нормативна прибутковість продукції. Встановлено значущість цього показника як регулятора процесу технологічних змін, із зростання величини якого за умови сталості значення показника норми прибутку на капітал даний процес сповільнюється, особливо якщо він має капіталовитратний характер.
Автором було встановлено умови, за яких можливим є досягнення рівноважного обсягу інвестицій у виробництво продукції ітеративним шляхом, тобто шляхом послідовного інвестування. Це можливо, насамперед, тоді, коли функція “капітал-прибуток” є зростаючою на усій множині тих значень розміру інвестицій, що є меншими від їх рівноважної величини, та коли функція попиту є випуклою униз, а собівартість одиниці продукції та її питома капіталомісткість
Таблиця 3
Групування часткових показників оцінки ІПГ економіки
Назва об’єктів (явищ, процесів), які характеризуються відповідними показниками ІПГ | Назва часткових показників оцінки ІПГ, більш високе значення яких за умови рівності значень усіх інших показників свідчить
про більш високий рівень інвестиційної привабливості відповідної галузі (підгалузі) | про менш високий рівень
інвестиційної привабливості відповідної галузі (підгалузі)
1.Технологія виробництва продукції | 1.1. Питома капіталомісткість продукції
1.2.Нормативна прибутковість реалізації продукції
2. Основні виробничі фонди (ОВФ), які виробляють продукцію | 2.1. Поточна балансова вартість ОВФ
2.2. Рівень фізичного зносу та морального старіння ОВФ
2.3. Прогнозне вибуття ОВФ | 2.1.Тривалість інвестиційного лага
2.2.Середній нормативний строк служби ОВФ
2.3.Поточний обсяг незавершеного будівництва
3.Попит
на продукцію | 3.1.Поточна прибутковості активів
3.2.Поточний коефіцієнт еластичності попиту за ціною
3.3. Темп зростання попиту
3.4. Обсяг реалізованої продукції за звітний період
4. Ризик виробничо-господарської діяльності | 4.1.Рівень коливання прогнозних значень параметрів попиту на продукцію та її собівартості
5.Державна підтримка розвитку галузі | 5.1. Обсяг держзамовлення | 5.1.Ставки оподаткування прибутку та інших об’єктів оподаткування
не змінюються із зміною фізичних обсягів її виготовлення. В останньому випадку раціональна величина додаткових інвестицій відповідає такій нерівності:
, (2)
де - фактичний обсяг інвестицій у виробництво продукції, гр. од.;
- модуль поточного значення коефіцієнта еластичності попиту за ціною;
- поточний рівень прибутковості активів підгалузі;
- виручка від реалізації продукції у звітному періоді, гр. од.;
- поточний рівень капіталомісткості продукції ().
У роботі здійснено оцінку впливу показника поточної прибутковості активів підприємств певної підгалузі на рівень її поточної інвестиційної привабливості. Показано, що даний показник у загальному випадку не можна вважати визначальним за ступенем його впливу на рівень ІПГ. Можливою є і така ситуація, коли більш високий ступінь прибутковості активів свідчить про більш низький рівень інвестиційної привабливості відповідної галузі. Цей висновок, зокрема, випливає з аналізу нерівності (2), яка у разі лінійності функції попиту на певну продукцію перетворюється на рівність. Дійсно, за умови, що поточні значення показників обсягу реалізації, коефіцієнту еластичності та прибутку від реалізації продукції є однаковими в усіх підгалузях, що розглядаються, а поточна величина їх активів відрізняється, то раціональна величина додаткового обсягу інвестицій у розвиток підгалузей як функція від () збільшується із зменшенням на інтервалі від 0 до .
Автором пропонується така послідовність оцінки рівня поточної ІПГ: 1) збір та обробка інформації про узагальнюючі показники діяльності підприємств галузей, що розглядаються; 2) здійснення попередньої порівняльної оцінки ІПГ шляхом співставлення значень часткових показників такої оцінки; 3) збір та обробка інформації про показники виробництва і споживання основних видів продукції, які виробляють галузі; 4) вибір найкращого ТСВ кожного виду продукції; 5) дослідження характеристик попиту на продукцію кожного її виду; 6) прогнозування нормального рівня прибутковості інвестицій; 7) визначення рівноважних обсягів інвестицій у розширення виробництва кожного виду продукції, знаходження сумарної величини цих обсягів для кожної галузі та співставлення цих величин між собою; 8) надання суб’єктам господарювання інформації про рівень ІПГ.
Вимога оперативності надання інформації про ступінь ІПГ обумовлює потребу у здійсненні агрегованої оцінки такого ступеня шляхом наближеного розрахунку раціональної величини додаткових обсягів інвестицій у розвиток галузей економіки.
У випадку, коли виручка від реалізації основних видів продукції певної галузі не має тенденції до зменшення із збільшенням фізичного обсягу їх виробництва, а нормативна прибутковість усіх видів продукції є приблизно однаковою (або приблизно однаковою є поточна прибутковість активів), тоді мінімальна величина додаткового обсягу інвестицій у цю галузь буде визначатися за формулою
, (3)
де - собівартість реалізованої продукцій галузі за звітний період, гр. од.;
- обсяг незавершеного будівництва на даний момент часу, гр. од.
У третьому розділі дисертаційної роботи "Регулювання процесу фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємств" обґрунтовано критерії оцінки ефективності використання окремих джерел фінансування інвестицій, подано методи вибору найкращих джерел фінансування підприємницької діяльності та запропоновано методику регулювання структури цих джерел.
Одним із способів фінансування інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки є залучення ними коштів шляхом додаткової емісії акцій. Необхідною умовою доцільності емісії акцій є отримання теперішніми акціонерами підприємства певного розміру емісійної премії. Доцільно розглянути два види такої премії: пряму, яку можна чітко виразити у грошових одиницях, та непряму, яку виразити таким чином безпосередньо неможливо. У свою чергу, пряма емісійна премія поділяється на одноразову, яку емітент отримує відразу після реалізації акцій, та ануїтетну, яка являє собою приріст прибутку теперішніх акціонерів підприємства після здійснення ними емісії додаткових акцій. У роботі розглядається переважно випадок отримання ануїтетної емісійної премії.
Автором побудовано три найбільш характерні моделі майбутнього прибутку теперішніх акціонерів підприємства після здійснення ними чергової емісії звичайних акцій:
де - величина майбутнього прибутку теперішніх акціонерів підприємства після здійснення ними чергової емісії акцій відповідно у випадку, коли ціна акцій зростає після здійснення їх додаткового випуску, у випадку, коли вона залишається незмінною, та у випадку, коли вона спадає пропорційно збільшенню кількості акцій в обігу, гр. од.;
, - відповідно прибуток акціонерів до здійснення ними емісії акцій (початковий прибуток акціонерного підприємства) та від реалізації запланованого інвестиційного проекту (проектів), для фінансування якого здійснюється емісія акцій, гр. од.;
- ринкова ставка дивідендів за акціями;
- вартість інвестиційного проекту (проектів), гр. од.
У роботі було проведено узагальнення формул (4)–(6) на випадок послідовного здійснення підприємством кількох емісій звичайних акцій.
Окрім емісії акцій важливим джерелом фінансування підприємницької діяльності є позичкові кошти, зокрема, банківський кредит. Критерій оцінки економічної ефективності застосування даного джерела коштів залежить від того, чи використовується потік амортизаційних відрахувань для повернення кредиту.
Коли для повернення заборгованості за позикою окрім прибутку підприємства використовуються і амортизаційні відрахування, то взяття позики для фінансування певного інвестиційного проекту є доцільним, якщо термін її повернення є меншим від нормативного (прогнозного) строку служби основних засобів за даним проектом. Якщо ж для повернення заборгованості за позикою використовується лише прибуток підприємства, то залучення позики є доцільним, якщо приріст величини ЧТВ майбутнього грошового потоку чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства-інвестора, є додатнім.
Якщо величина прибутку від реалізації проекту вартістю , для фінансування якого планується узяти позику, є постійною у часі, а процеси повернення кредиту та нарахування амортизації відбуваються рівномірно, то сформульовані критерії доцільності отримання позики можна формалізувати так:
- у разі застосування амортизаційних відрахувань для повернення позики:
(7)
- у разі невикористання амортизаційних відрахувань для повернення позики:
, (8)
де , - ставки відповідно банківського відсотка за кредит та дисконту;
- середній строк служби основних засобів за інвестиційним проектом.
Аналіз виразів (7) і (8) дозволяє зробити висновок про те, що залучення банківського кредиту може бути доцільним навіть за умови, що ставка кредитного відсотка є більшою за сподівану прибутковість інвестиційного проекту, для фінансування якого планується залучити позикові кошти.
Якщо здійснюється неперервне використання амортизаційних відрахувань на реновацію певного обладнання для закупівлі аналогічного обладнання, то відбувається так званий процес інтерференції амортизаційних фондів. Дослідження даного процесу у випадку рівномірного нарахування амортизації показало, що при незмінній продуктивності обладнання сумарний результат від його експлуатації протягом строку служби початкового обладнання у разі постійного рефінансування амортизаційних відрахувань у закупівлю аналогічного обладнання буде приблизно у разів вищим (- основа натуральних логарифмів), ніж у разі, коли амортизаційні відрахування на реновацію початкового обладнання протягом його строку служби не використовуються.
У роботі було розглянуто закономірності вибору найкращого джерела інвестування у випадку, коли альтернативними способами отримання коштів є такі: рефінансування прибутку підприємства та взяття кредиту; рефінансування прибутку та емісія додаткових акцій; емісія акцій та взяття кредиту.
У випадку, коли альтернативними джерелами фінансування інвестиційного проекту є рефінансування власного прибутку підприємства та взяття позики, використання першого з названих джерел є більш ефективним, якщо строк повернення позики перевищує термін нагромадження коштів, потрібних для реалізації даного проекту. Автором доведено, що таке перевищення можливе лише за умови, що прибутковість проекту є меншою від ставки кредитного відсотка. Якщо ж в якості двох альтернативних способів фінансування інвестиційної діяльності підприємства розглядати рефінансування його прибутків та емісію ним додаткового обсягу звичайних акцій, то друге з названих джерел доцільно обирати за умови виконання нерівності
(9)
де - термін накопичення коштів для реалізації проекту за рахунок прибутку;
- прибуток теперішніх акціонерів підприємства після здійснення ними
емісії додаткового пакету акцій, гр. од.
У роботі доведено, що у випадку, коли ставка дисконту (рефінансування) дорівнює ставці дивідендів за акціями, то за умови, що величина прибутку теперішніх акціонерів описується виразом (4) нерівність (9) виконується завжди; якщо ж величина описується виразом (5), то нерівність (9) перетворюється у рівність. Використовуючи метод математичної індукції, автор обґрунтував даний висновок для випадку довільної кількості проектів.
Значний інтерес становить вибір найкращого джерела коштів із таких двох: емісія акцій та банківський кредит. У роботі розглянуто закономірності такого вибору у двох випадках, а саме: випадку чіткої детермінованості фінансових результатів інвестиційної діяльності та випадку їх слабкої детермінованості, коли відомі лише межі коливання цих результатів. Основна ідея вибору джерела фінансування у першому з названих випадків полягає у зведенні задачі такого вибору до завдання знаходження найкращого співвідношення між терміном початку надходження грошового потоку, що залишається у розпорядженні теперішніх акціонерів підприємства, та величиною цього потоку. Що стосується випадку слабкої детермінованості результатів інвестиційної діяльності, то за цих умов основна ідея вибору найкращого джерела коштів з двох вищеназваних полягає у зіставленні ступеня коливання сподіваного прибутку теперішніх акціонерів підприємства та середньої величини цього прибутку.
Автором реалізовано викладені ідеї у вигляді алгоритмів і математичних моделей та узагальнено їх на випадок знаходження раціонального співвідношення зовнішніх джерел фінансування проектів. Так, у випадку чіткої детермінованості фінансових результатів послідовність знаходження раціонального співвідношення між коштами від емісії акцій та банківським кредитом, як джерелами фінансування інвестиційних проектів містить такі основні етапи: 1) визначення сподіваного розміру чистого прибутку, що залишається у розпорядженні теперішніх акціонерів після повернення узятої позики з урахуванням сплати дивідендів новим акціонерам, за усіх можливих значень показника структури джерел фінансування (співвідношення коштів від емісії акцій та кредиту); 2) визначення терміну початку надходження чистого прибутку, що залишається у розпорядженні теперішніх акціонерів, за усіх можливих значень показника структури капіталу; 3) зіставлення величини чистого прибутку та строку початку його надходження за усіх можливих значень показника структури джерел коштів та вибір найкращої величини цього показника за критерієм максимуму ЧТВ.
У випадку слабкої детермінованості фінансових результатів інвестиційної діяльності послідовність знаходження раціонального співвідношення між коштами від емісії акцій та банківським кредитом як джерелами фінансування інвестиційних проектів містить такі основні етапи: 1) прогнозування нижньої та верхньої меж коливання прибутку теперішніх акціонерів підприємства після реалізації інвестиційних проектів за усіх можливих значень показника структури джерел коштів; 2) вибір критерію оптимізації структури джерел інвестування як функції від нижньої та верхньої меж коливання прибутку теперішніх акціонерів; 3) встановлення обмеження щодо ступеня ризикованості інвестиційної діяльності шляхом вибору мінімально можливого рівня нижньої межі коливання прибутку; 4) визначення раціональної структури джерел фінансування інвестиційних проектів.
Використання запропонованих методів раціоналізації структури джерел інвестування дозволить підвищити ступінь формалізації прийняття фінансовими менеджерами підприємств відповідних управлінських рішень щодо регулювання фінансового забезпечення реалізації інвестиційних проектів.
ВИСНОВКИ
У дисертації досліджено комплекс питань теоретичного і практичного характеру, які пов’язані з проблемою удосконалення процесу планування та механізму регулювання інвестиційної діяльності підприємств. До основних висновків і пропозицій можна віднести такі.
1. На сучасному етапі розвитку економіки України
