ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ГУДКОВ Сергій Олександрович

УДК 101:355

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НАУКОВОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ

09.00.09 – філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України на кафедрі філософії (м. Київ).

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, ЦЮРУПА Михайло Володимирович, Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, професор кафедри.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, ОГОРОДНИК Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри. кандидат філософських наук, доцент, ДЕМЧУК Павло Олексійович, Науково-дослідний центр (гуманітарних проблем) Збройних Сил України, старший науковий співробітник.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії науки і культурології, м. Київ.

Захист відбудеться “ 27 ” грудня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Автореферат розіслано 25.11. 2002 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук Гардашук Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На зламі тисячоліть людство з надією та тривогою намагається зазирнути у власне майбутнє. Філософська та наукова думка перебуває у постійному пошуку фундаментальних засад передбачення можливих відповідей на виклики часу. Багатовекторні тенденції еволюції форм міжнародних відносин, способів військового протистояння, докорінна зміна воєнно-політичної обстановки у світі призвели до становлення нових філософських і наукових підходів у вирішенні проблем війни та миру. Як наслідок, ґрунтовно змінились наукові погляди на шляхи забезпечення воєнної безпеки України, розвитку структури, форм застосування Збройних Сил. Динаміка воєнно-політичних процесів, військової справи, необхідність мінімізації негативних наслідків, пов'язаних з військовою діяльністю, потребує проведення фундаментальних досліджень проблеми наукового передбачення у військовій сфері.

Докорінні зрушення у військовій справі неможливо осягнути без філософської рефлексії в контексті розвитку самої військової науки, що актуалізує проблему об'єктивації відносин філософії та військової науки. Цілісна система духовного осягнення феноменів війни та миру відтворюється у філософсько-наукових концепціях, опосередкованих світоглядними, суспільно-історичними, соціально-політичними, культурними та іншими чинниками.

Сучасний етап розвитку науки відзначається зміною парадигм, що впливає на виконання нею прогностичної функції. Відтепер процес наукового передбачення ґрунтується на теоретичних і методологічних засадах некласичної та постнекласичної науки, які значно відрізняються від класичних фундаментальних положень. Розвиток наукового мислення викликає потребу у філософському осягненні шляхів впливу філософського знання на військово-наукове та навпаки. З початку 90-х років ХХ століття військовими науковцями активно починають використовуватись різноманітні західні футурологічні підходи до осягнення майбутнього, що створює можливість їх штучного “зіткнення”, оголошення одних підходів “науковими”, а інших – “позанауковими”. Це може призвести як до необґрунтованого відторгнення переважної більшості традиційних поглядів на проблеми війни та миру з одного боку, так і неприйняття інновацій - з іншого. Узгоджувальну роль в цьому аспекті може виконати філософія науки.

Дослідження основних закономірностей, принципів та специфіки прогностичної діяльності у військовій сфері сприяє підвищенню ефективності військового управління. Попри наявність системи військово-наукових теоретичних знань, доки останні не трансформовані в сучасні практичні форми, вони не стануть засобом інтелектуальної діяльності військових фахівців. Отже ефективність наукового передбачення у військовій сфері залишатиметься низькою, а прогресивний розвиток військової справи в Україні буде побажанням або ілюзією. Тому формування прогностичної культури, прогностичного стилю мислення є підґрунтям ефективної прогностичної діяльності військовослужбовців.

Актуальність теми зумовлена тим, що військові фахівці, які безпосередньо залучені до процесу розробки військово-наукових прогнозів, мають недостатню прогностичну культуру. Наслідком цього є низький науковий рівень планування та управлінської діяльності в мирний час. У бойових умовах передбачення ймовірних дій противника, виявлення стереотипів його мислення, шаблонів в діях та максимальне приховування власних намірів є найважливішими факторами успіху. Особливо важливою постає проблема формування прогностичного стилю мислення у зв'язку з процесами створення професійної армії в державі.

Професійне ставлення до військової справи вимагає не тільки знання військовослужбовцями тенденцій її розвитку, але й здатності до прогностичної діяльності та корекції власних дій відповідно до мінливих обставин. Нерозвиненість прогностичних знань, відсутність прогностичних умінь і навичок може викликати нездатність військових фахівців до творчого вибору, прогностичної активності та самостійності в екстремальних умовах збройної боротьби. Таким чином об'єктивна потреба розвитку наукового передбачення у військовій сфері зумовила вибір теми дисертації.

Ступінь наукової розробки проблеми. Основні сучасні філософські підходи до передбачення майбутнього викладені у працях Р. Арона, Д. Белла, М. Вебера, Г. Кана, І. Пригожина, І. Стенгерс, А. Тоффлера, О. Флехтгайма, Е. Фромма, С. Хантінгтона та інших західних науковців. Актуальні проблеми передбачення в загальнонауковому плані розглядаються в працях Є. Андроса, І. Бєстужева - Лади, І. Бойченка, В. Виноградова, С. Гончарука, В. Горського, І. Добронравової, В. Ігнатова, Ф. Канака, М. Кисельова, С. Кримського, В. Крисаченка, В. Лісового, В. Лобаса, В. Лук'янця, В. Малахова, В. Матвієнка, А. Нікітіної, О. Панаріна, М. Парнюка, Ю. Пилипенка, Б. Попова, М. Поповича, І. Попової, Є. Причепія, В. Салюка, А. Сахарова, П. Сорокіна, М. Степико, В.Табачковського, В. Шинкарука та ін. вітчизняних і зарубіжних науковців.

Проблеми військово-наукового передбачення знайшли висвітлення у фундаментальних працях середини 70-80-х років ХХ ст. А. Дмітрієва, В. Конопльова, Б. Краснова, Ю. Михайлова, О. Пономарьова, С. Тюшкевича, Ю. Чуєва та ін. військових науковців, які працювали в умовах визнання “єдиного наукового підходу”. Якщо відкинути ідеологічну перевантаженість, окремі методологічні положення того часу, можуть бути використані в сучасних умовах, звичайно з урахуванням тих змін, що відбулися в світі та науці за останні 20-25 років.

В Україні проблеми військово-наукового передбачення висвітлені у працях В.Антонця, В. Богдановича, П. Демчука, В. Косевцова, Г. Костенка, В. Кохна, О. Кузьмука, І. Лосєва, Є. Марчука, М. Матюха, М. Мірошниченка, М. Пальчука, Г. Перепелиці, В. Радецького, І. Руснака, Г. Ситника, В. Троцька, В. Телелима, М. Цюрупи, В. Чорного, В. Шевченка, В. Юдакова та ін. У Росії в цьому напрямі працювали В. Баринькін, М. Борчєв, І. Воробйов, М. Гарєєв, В. Гулін, Л. Зотов, В. Круглов, В. Серебрянніков, М. Сосновський, М. Шахов та інші. Контент-аналіз праць цих авторів свідчить, що ґрунтовну розробку мають проблеми з питань передбачення соціальних конфліктів, зміни структури соціального насильства, в тому числі й збройного, розглянуті нові моделі ймовірних війн та збройних конфліктів. Велика увага приділялась осягненню системи існуючих та можливих загроз, розроблені наукові підходи дослідження воєнно-політичної обстановки.

Незважаючи на це, окремі аспекти проблеми наукового передбачення у військовій сфері, що пов'язані з парадигмальними змінами у науці, досліджувались недостатньо. Нині в Україні не існує фундаментального філософського дослідження в галузі теорії військово-наукового передбачення. Таким чином, з одного боку, створені необхідні передумови, а з іншого - не вичерпана можливість для узагальнення матеріалу та наукової творчості в цьому напрямі.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження проводилось у проблемному полі проекту “Етнополітичні пріоритети суспільного розвитку і державотворення в Україні” Національного інституту стратегічних досліджень. Робота виконана в межах пріоритетних напрямів наукової діяльності Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України, якими є: будівництво і розвиток Збройних Сил України (наукове забезпечення формування та виконання Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України); розвиток способів і форм підготовки, застосування та всебічного забезпечення Збройних Сил України (2001 рік); розвиток теорії соціального управління військами (силами) та обґрунтування шляхів його удосконалення, а також дослідження проблеми військової дисципліни та профілактики правопорушень, обґрунтування шляхів удосконалення теорії військового навчання та виховання, інформаційно-пропагандистського забезпечення, культурно-виховної та просвітницької роботи у Збройних Силах України (2002 рік).

Об'єктом дослідження є наукове передбачення у військовій сфері.

Предметом дослідження є особливості військово-наукового передбачення в сфері військового будівництва та підготовки військ.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення специфіки функціонування сучасної системи військово-прогностичних знань на підставі аналізу основних тенденцій розвитку науки та військової сфери в Україні. Досягнення цієї мети передбачається шляхом вирішення низки науково-дослідницьких завдань. До найважливіших з них ми відносимо:

- філософське осмислення сучасних наукових підходів до проблем передбачення та їх впливу на прогностичну діяльність у сфері військового будівництва та підготовки військ;

- визначення сутності наукового передбачення у військовій сфері;

- розробка категоріального апарату прогностичної діяльності та уточнення змісту фундаментальних прогностичних понять “наукове передбачення”, “прогнозування”, “прогноз” тощо у військовій сфері;

- виявлення специфіки військово-прогностичної діяльності у мирний та воєнний час на основі аналізу системи військово-наукового передбачення;

- розробка науково-практичних рекомендацій для підвищення ефективності наукового передбачення у військовій сфері, формування прогностичної культури, прогностичного стилю мислення військовослужбовців Збройних Сил України.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Теоретичну базу дисертаційного дослідження складають філософські та військово-наукові концептуальні положення стосовно сутності процесу наукового передбачення та особливостей форм його практичної реалізації у військовій сфері. В його основу покладені підходи провідних представників філософії науки, “київської” філософської школи та окремих західних футурологів. Емпіричну базу складають військово-наукові факти, які висвітлені у матеріалах української публіцистичної та воєнно-мемуарної літератури, приклади розробки прогнозів у військовій сфері, що знайшли відображення у відкритих для загального доступу літературних джерелах.

Під час дослідження використовується широкий спектр методологічних підходів, а саме: текстуальний аналіз першоджерел, аналіз системи наукового передбачення у військовій сфері на підставі досягнень феноменології, герменевтики, синергетики, семантики тощо.

Наукова новизна дослідження. Особливість цього дослідження полягає в тому, що воно відбувається у перспективному науковому напрямі – військовій прогностиці, ґрунтованій на сучасних філософських концепціях науки. Інноваційний характер дослідження виявляється в наступних положеннях.

- З'ясовано сутність наукового передбачення у військовій сфері, яке полягає в створенні концепції можливої у майбутньому збройної боротьби на підставі виявлення закономірностей еволюції великомасштабної війни у локальні війни і численні збройні конфлікти різної інтенсивності на аналізові існуючих воєнних загроз та прогнозуванні шляхів їх реалізації.

- Виявлено основні фактори, що зумовлюють специфіку наукового передбачення у військовій сфері на сучасному етапі розвитку наукових та філософських знань: зміну філософських підходів у вирішенні проблем війни та миру з ідеологічних на цивілізаційно-культурні; зміну наукових парадигм та поширення в сучасній науці некласичних та постнекласичних підходів.

- Доведено, що класичний тип прогностики є недостатньо ефективним у неврівноважених станах соціальних систем - криза, війна, збройний конфлікт. Основу сучасних військово-наукових підходів до передбачення складає намагання обґрунтувати альтернативи та наслідки різних сценаріїв розвитку воєнно-політичної ситуації.

- Встановлено посилення тенденції трансформації насильства з фізичного у психологічне, інформаційне, економічне тощо, яке в подальшому еволюціонує у різних формах збройного насильства, як правило, динамічних короткотривалих воєнних акціях. Це зумовлює необхідність запровадження нових наукових підходів до попередження збройних конфліктів, недопущення досягнення конфліктом воєнної фази.

- Показано, що прогнозування у військовій сфері є складовою частиною наукового передбачення, що конкретизує його та складає наукове підґрунтя для реформування Збройних Сил, надає можливість розробки конкретних заходів реагування на існуючі та потенційні воєнні загрози територіальній цілісності і суверенітету України. Військово-наукове прогнозування є спеціальною науковою процедурою, сукупністю процесів пізнання тенденцій розвитку військової сфери, екстраполяції виявлених тенденцій у майбутнє та визначення імовірності їх реалізації з метою надання наукових рекомендацій суб'єктам військового управління.

- Доведено, що військово-наукові прогнози являють собою форму осягнення існуючих воєнних загроз національним інтересам України, які актуалізуються у воєнних доктринах, законодавчих та нормативно-правових актах з питань оборони, державних програмах, розпорядженнях, наказах, планах, розрахунках та інших формалізованих документах.

- Визначено, що військово-наукове передбачення складає необхідний елемент ефективної державної політики у військовій сфері. Важливим завданням військової науки є розробка методологічної основи формування у військовослужбовців високої прогностичної культури, прогностичного стилю мислення, основними атрибутами якого є подолання презентизму, спрямованість на майбутнє, творча прогностична активність, науково-прогностична обґрунтованість, професійна прогностична інтуїція, тощо.

Науково-теоретичне та практичне значення дослідження. В дисертації були досліджені філософські аспекти трансформації прогностичного знання у практику військової справи, показані перспективні напрями військово-прогностичних теоретичних досліджень. Практичне значення полягає у розробці конкретних рекомендацій стосовно підвищення ефективності функціонування системи наукового передбачення у військовій сфері. Урахування цих рекомендацій слугуватиме прискоренню становлення військової сфери держави, оптимізації процесу реформування Збройних Сил України. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу спеціалізованого навчального курсу з військової прогностики у Національній академії оборони України та вищих військових навчальних закладах, використані під час прогностичної діяльності військових фахівців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українознавство в системі вищої освіти” (2001), конференції “Актуальні проблеми військово-соціальної роботи в Збройних Силах України” (ВГІ НАОУ,2002), науково-практичному семінарі “Сучасні системи зв'язку і АСУВ та їх подальший розвиток. Напрями удосконалення підготовки фахівців для військ зв'язку в умовах реформування Збройних Сил України” (ВІТІ НТУ України “КПІ”,2002) семінару “Вища військова освіта та сучасні інформаційні технології”, занять в системі гуманітарної підготовки з науково-педагогічними працівниками та в процесі викладання слухачам навчальних дисциплін “Філософсько-методологічні проблеми воєнної теорії і практики”, “Філософсько-методологічні проблеми військово-соціального управління”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шести наукових працях, три з яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 180 сторінок. Список літератури вміщує 171 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами та планами, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, зазначені основні методи, що використовуються для досягнення поставленої мети, обґрунтована наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, відображено апробацію результатів дослідження та публікації, де містяться його результати, наведена структура дисертації.

Перший розділ “Філософсько-методологічні підвалини наукового передбачення у військовій сфері” присвячений філософському аналізу теоретичних проблем наукового передбачення. В ньому закладається філософсько-методологічне підґрунтя розуміння сутності та змісту сучасних трансформацій наукового передбачення у військовій сфері. Він структурно складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі першого розділу “Військово-наукове передбачення як феномен осягнення майбутнього стану військової сфери” розглядаються передумови передбачення, його історичні форми, зміст категорій, що відбивають інформацію про майбутнє та розкривають сутність і зв'язок сучасних класичних, некласичних та постнекласичних наукових підходів щодо передбачення майбутнього у військовій сфері.

Передбачення у військовій сфері ґрунтується на вимогах суспільної та військової практики, що визначають його мету, об'єкти, засоби і можливості. Об'єктивною передумовою передбачення є розвиток процесів у часі, який виявляє зв'язок минулого, сучасного та майбутнього. Суб'єктивною основою передбачення є здатність людської свідомості до поєднання мислених образів минулого, сучасного та майбутнього станів явищ у прогностичну систему знань на підґрунті осягнення їх властивостей та закономірностей розвитку. Історичними формами передбачення є стихійні, інтуїтивні, а також пророцтва, гадання, віщування тощо. Провідну роль має наукове передбачення, яке спирається на знання об'єктивних законів та тенденцій розвитку природи і суспільства, людської свідомості і здійснюється в межах окремих наукових напрямів.

Наукове передбачення є теоретичним осягненням можливостей розвитку об'єкта та умов практичної їх реалізації. У класичній науці онтологічним підґрунтям передбачення вважається підпорядкованість явищ світу фундаментальним законам. Головна увага приділяється усталеності, порядку, однорідності і рівновазі замкнутих систем та лінійних співвідношень. Вважається, що на підставі вимірювання довільно обраного стану системи за допомогою законів науки можна передбачити її майбутнє та відновити минуле. В наш час в науці набувають розповсюдження некласичні та постнекласичні погляди. Відтепер методологічна культура не претендує на відкриття істини в останній інстанції, не сприймає класичний методологічний фундаменталізм, нормативізм а більше уваги приділяє невпорядкованості, неусталеності, розмаїтості, неврівноваженості, нелінійним співвідношенням тощо.

Теорія біфуркацій, яка відповідає сучасному розумінню структури світового устрою, спирається на положення, що поблизу точок біфуркації системи знаходяться на розмаїтті вибору одного з декількох шляхів еволюції. В цей момент принципово неможливо передбачити напрямок подальшого їх розвитку та виявити можливість трансформації у хаос або перехід на новий рівень організації. У точках біфуркації залежність сучасного та майбутнього від минулого практично зникає, що викликає непередбачуваність еволюції. Випадковість зумовлює вибір системою нового напрямку розвитку, після чого до наступної точки біфуркації знову діє детермінізм. Цей підхід має враховуватись сучасною військовою прогностикою.

У другому підрозділі першого розділу “Прогностика як методологічна основа наукового передбачення та методологія військово-прогностичної діяльності” прогностика розглядається, як теорія та методологія прогнозування в різних сферах, в тому числі і військовій. В роботі відзначається, що сучасна методологія прогностики у зв'язку із змінами наукових парадигм зазнала значних трансформацій. Класичний її тип, що пов'язує можливості передбачення з пізнанням початкових умов виявляється недостатнім. У соціальних системах причинно-наслідкові зв'язки мають більш складні, ніж в уявленнях класичної науки, механізми дії, особливо у неврівноважених станах суспільства (криза, війна, збройний конфлікт). Тому в повному обсязі передбачити розвиток суспільних систем інколи неможливо, навіть коли відомі всі початкові умови.

До сучасних прогностичних принципів нами віднесено: наявність об'єктивних вихідних підстав, що зумовлюють принципову можливість прогностичної діяльності; системність; цілеспрямованість (пошукова або нормативна); безперервність; наукова аргументованість; ймовірний характер прогнозів тощо. Ефективна прогностична діяльність у військовій сфері можлива за таких умов:

- по-перше, це наявність кваліфікованого суб'єкта прогнозування, який включений у спеціалізовану прогнозуючу систему з питань розробки прогнозів певного класу (воєнно-політичних, військово-технічних, військово-економічних тощо);

- по-друге, знання тенденцій розвитку об'єкта прогнозування, що зумовлює обмеження та можливості прогностичної діяльності, які залежать від складності об'єкта, ступеня його формування, як системи, місця в більш широкій системі тощо;

- по-третє, достатність інформації про об'єкт прогнозування, його структуру, зв'язки, закони функціонування та тенденції розвитку;

- по-четверте, досконалість наукових методів розробки прогнозів та створення нових технологій.

Дослідження співвідношення понять “наукове передбачення” і “прогнозування” в сучасній прогностиці виявило різницю між ними за спрямуванням у часі, змістом, функціональністю, формою виразу тощо. Передбачення як філософська категорія позначає процес ідеального створення у свідомості людини образів явищ, що існували в минулому або існують в наш час, але з різних причин ще невідомі, або не існують в реальності, але імовірно можуть виникнути у майбутньому. Наукове ж передбачення є реалізацією здатності людини до передбачення, яке відбувається на основі пізнання наукових прогностичних фактів, законів, теорій, гіпотез. Прогнозування ми розглядаємо як різновид, складову частину наукового передбачення, спеціальне наукове дослідження, предметом якого є перспективи розвитку стану конкретного існуючого явища. Результатом процесу прогнозування є прогноз – гіпотетична ідеальна модель явища, що описана мовою науки, сукупність науково обґрунтованих гіпотетико-ймовірнісних суджень, в яких відбивається найбільш ймовірна кількісно-якісна характеристика об'єкта.

Процеси, що відбуваються у військовій сфері, збройних силах не завжди виявляються в бажаній мірі прогнозованими та керованими, але використання досягнень сучасної прогностики дає можливість зменшити ймовірність реалізації негативних наслідків, підвищує ефективність військово-прогностичної діяльності.

У другому розділі “Військово-наукове прогнозування як складова частина наукового передбачення у військовій сфері” військово-наукове прогнозування розглядається як конкретизація наукового передбачення, вирішення конкретних прогностичних завдань військовою наукою. Відзначається, що прогнозування у військовій сфері відбувається відповідно до загальної логіки розробки прогнозів, але має власні специфічні ознаки, що зумовлені особливостями об'єктів та засобів прогнозування, умов, за яких воно відбувається, способами виразу кінцевого результату, соціальним значенням тощо.

У першому підрозділі другого розділу “Сутність, мета та особливості прогнозування у військовій сфері” прогнозування розглядається як спеціальна наукова процедура, що містить в собі сукупність процесів пізнання тенденцій розвитку військової сфери, екстраполяції виявлених тенденцій у майбутнє, визначення ймовірності їх реалізації з метою розробки вірогідних прогнозів. Об'єктом прогнозування у військовій сфері є воєнна загроза та можливість виникнення війни або збройного конфлікту, які розглядаються як спосіб розв'язання конфліктних ситуацій в економічній, політичній, культурній, релігійній та інших сферах. В сучасному світі відбувається заміна принципу змагання на принцип співробітництва та перегляд усталених поглядів на способи забезпечення воєнної безпеки держав з метою недопущення трансформації конфліктів у збройну фазу.

Загальна мета прогнозування у військовій сфері в мирний час - передбачення заходів щодо можливості запобігання вирішення існуючих суперечностей збройним шляхом та виявлення тенденцій розвитку збройних сил, озброєння та військової техніки. Основними сферами прогнозування у військовій справі визначено військово-соціальну, військово-економічну, військово-технічну, галузь воєнного мистецтва. У воєнний час метою прогностичної діяльності є розробка вірогідних прогнозів перебігу та результату збройної боротьби.

У другому підрозділі другого розділу “Основні етапи розробки військово-наукових прогнозів” розглядаються наступні етапи: передпрогнозна підготовка; збір та аналіз прогностичних фактів; формулювання прогностичної проблеми, створення прогностичних гіпотез та моделей; обґрунтування прогностичних гіпотез та моделей, формулювання прогнозів; вибір прогнозів суб'єктами управління.

Розробка військово-наукового прогнозу (перший етап) починається з визначення мети, умов та завдань, призначення суб'єкта прогнозування та виявлення його можливостей (наявність засобів, фахова підготовка, методологічна озброєність тощо), з'ясування, в чиїх інтересах відбувається прогноз (командир, штаб тощо). Необхідною передумовою є виявлення принципової можливості процесу прогнозування та меж, в яких він може відбуватись ефективно. Прогнозування вважається можливим за умови дослідження механізмів дії та форм прояву законів війни і збройної боротьби.

Змістом другого етапу військово-наукового прогнозування є збір, аналіз та узагальнення прогностичної інформації. Об'єкт прогнозування розглядається як система, складові елементи якої знаходяться у єдності та взаємозв'язку. Системний підхід може бути застосований тільки до об'єктів, що сформувалися як системи. Війна (збройний конфлікт) є ознакою неврівноваженого стану суспільства, коли порушується системність мирного часу та переважають елементи хаосу, які потрібно враховувати під час військово-наукового прогнозування.

Третій етап характеризується формуванням прогностичної проблеми та створенням ідеальної прогностичної гіпотези, моделі війни (збройного конфлікту) на основі виявлення існуючих тенденцій розвитку та екстраполяції їх у майбутнє. Прогностична модель може містити в собі окремі риси майбутнього. По суті на перших трьох етапах відбувається інтуїтивне передбачення, створення попередніх прогностичних робочих гіпотез, коли можливість виникнення війни (збройного конфлікту) є абстрактною. Прогнозування же перебігу та результату війни (збройного конфлікту) стає принципово можливим тоді, коли абстрактна можливість перетворюється на реальну воєнну загрозу.

На четвертому етапі прогнозування відбувається аналіз прогностичних моделей шляхом “перегляду” можливостей та введення кількісно-якісних характеристик прогностичного фону. Створюються різні сценарії війн, збройних конфліктів, окремих операцій. Можливості прогнозування поширюються під час комп'ютерного моделювання розвитку подій у віртуальній реальності. На основі екстраполяційних розрахунків визначається імовірність їх реалізації у майбутньому та остаточно формулюються прогнози. Для моделювання збройної боротьби, створення сценаріїв можливих варіантів перебігу воєнних дій велике значення має інтуїція та використання індивідуальних і колективних експертних оцінок. Але також повинні обов'язково використовуватись фактографічні методи та методи асоціативної інформації - надто високою може бути ціна помилкових рішень.

Для вибору прогнозу необхідно, щоб він був достатньо вірогідним, тобто таким, можливість здійснення якого була б теоретично обґрунтованою та підтвердженою тенденціями розвитку військової практики. Тому змістом п'ятого етапу прогнозування є обґрунтування та вибір прогнозу. Обґрунтування військово-наукового прогнозу базується на єдності теоретичних та практичних дій. Процес теоретичного обґрунтування прогнозів в основному детермінований методологією, яку бере на озброєння прогнозист (індуктивізм, конвенціоналізм, фальсифікаціонізм, тощо) та стилем його наукового мислення. Теоретичне обґрунтування здійснюється переважно шляхом виявлення зв'язку змісту прогнозу з об'єктивною дійсністю через систему законів та загальних принципів військової науки, істинність яких вже доведена.

Під час практичної перевірки прогнозу порівнюється його зміст з реальними подіями. Військова практика є засобом безпосереднього доказу (спростування) істинності військово-наукового прогнозу, який до його реалізації має гіпотетичний характер. Найбільш ефективним засобом практичної перевірки є збройна боротьба. Але прямого зв'язку між результатом окремих бойових дій та істинністю загального прогнозу може не існувати - тимчасові поразки не завжди свідчать про його хибність. Війни, як зазначав К. Клаузевіц, ніколи не складаються з одного удару. Прогнози становлення та розвитку соціальних систем вимагають урахування складного співвідношення суспільних сил, що змагаються за реалізацію протилежних можливостей. Вони характеризуються значною невизначеністю та мають переважно альтернативний характер.

Завершується цикл прогнозування практичним повним або частковим підтвердженням (спростуванням) його результатів, коли аналізуються прорахунки і помилки та починається новий цикл прогнозування з урахуванням попереднього досвіду. Спектр негативних наслідків помилок у військово-прогностичній діяльності досить широкий - від значних економічних, політичних, моральних втрат в мирний час до загибелі великої кількості людей, втрати суверенітету державами та загрози глобальних катастроф у воєнний.

У третьому підрозділі другого розділу “Специфіка прогнозування під час бойових дій” відзначається, що особливості прогнозування зумовлені новими тенденціями, які простежуються у сучасній збройній боротьбі: перенесення її переважно у повітряно-космічну сферу; створення інформаційної складової збройної боротьби; збільшення тривалості підготовчих і зменшення періоду активних дій; зміна зв'язку між стратегією, оперативним мистецтвом та тактикою; створення автоматизованих систем управління збройною боротьбою; випереджаючий розвиток засобів ураження по відношенню засобів захисту; необов'язкове захоплення та утримання території противника; ведення збройної боротьби з найменшими людськими втратами тощо.

У таких умовах значно ускладнюється прогнозування, специфіка якого під час бойових дій виявляється на основі таких ознак:

- прогнозується реальна збройна боротьба у всіх її проявах, дії противника та можливі способи реагування на них;

- військово-прогностична діяльність відбувається в умовах дефіциту вірогідної інформації та часу на її отримання і перевірку з метою постійного випередження противника, що значно підвищує роль інтуїції та мисленого експерименту як засобу доведення прогнозу;

- військові фахівці прогнозують в умовах постійної небезпеки, цілеспрямованої протидії з боку противника, інформаційного, психологічного, фізичного та інших видів тиску з його боку;

- динамічність бойових дій в сучасних умовах потребує постійного коригування прогнозів, урахування найбільш стійких зв'язків. Відповідності між прогнозами та окремими характеристиками військових об'єктів досягти практично неможливо, а істинність конкретного прогнозу існує тільки у свідомості прогнозиста до його реалізації.

Третій розділ дисертації “Напрями військово-прогностичної діяльності у військовій сфері держави” присвячений філософському аналізу перспективних напрямів військово-наукового передбачення у військовій сфері.

У першому підрозділі третього розділу “Військово-наукове передбачення характеру можливої війни (збройного конфлікту)” на основі сучасних філософсько-методологічних підходів щодо вирішення проблем війни та миру робиться спроба окреслити контури, визначити найімовірніші характерні риси майбутніх війн (збройних конфліктів).

На початку третього тисячоліття відбувається зміна парадигм війни. Концепція широкомасштабної війни, яка в сучасних умовах може привести до глобальної катастрофи, значно переглянута. Антропологічний поворот у філософії, гуманістичні погляди на війни (збройні конфлікти) відбивають прагнення людства до неконфліктних відносин, мінімізації жертв, запобігання катастроф та підсвідомо є засобом захисту людства від омніциду. Якщо людство не зможе передбачити та побудувати альтернативу небажаному майбутньому, то протиріччя сучасності можуть набути асоціальних форм. Розглядаються різні моделі війн: інформаційні, психологічні, повітряно-космічні тощо. Але аналіз локальних війн та збройних конфліктів свідчить щодо реального поєднання найбільш сучасних форм застосування військових формувань, зразків зброї та техніки з партизанською війною, терористичними актами, що є наслідком приналежності конфліктуючих сторін до різних культур, різного рівня соціально-політичного та економічного розвитку.

За типом зброї війни ХХІ століття можуть бути війнами шостого покоління, головну роль в яких буде відігравати високоточна зброя та зброя, розроблена на нових фізичних принципах, яка, як вважається, буде екологонебезпечною.

Наукове передбачення ґрунтується на тому, що характер майбутніх війн буде зумовлений наступними факторами:

- причини локальних війн та збройних конфліктів будуть задаватись цивілізаційно-культурними та гуманістичними чинниками. Передбачаються війни (збройні конфлікти) між державами, що належать як до однієї, так і до різних цивілізацій;

- підвищення ролі військової науки, перетворення її на дієву силу не тільки у збройній боротьбі, а й у забезпеченні миру та стабільності;

- зростання ролі міжнародного права в регулюванні ведення бойових дій, посилення впливу загальнолюдських моральних цінностей на характер збройної боротьби.

Встановлено, що характерними ознаками майбутніх війн (збройних конфліктів) можуть бути:

- спрямованість не стільки на фізичне знищення противника під час збройної боротьби, скільки на послаблення його воєнного та економічного потенціалу, придушення волі чинити опір;

- поліфункціональність збройних сил, підвищення ролі сил швидкого реагування, миротворчих сил та сил спеціальних операцій;

- об'ємний наземно-повітряно-космічний характер збройної боротьби, охоплення нею усієї території ворогуючих держав незалежно від їх географічного розміщення, відсутність чіткого розподілу на фронт та тил;

- поширення використання нетрадиційної, електромагнітної, екологічної та інших видів зброї;

- зміна функцій військовослужбовців у зв'язку з застосуванням найновітніших технологій, автоматизованих систем управління тощо, виведення людини з “безпосередньої” збройної боротьби, управління не тільки військами, а й збройною боротьбою в цілому;

- посилення ролі інформаційної, психологічної складової воєнних дій;

- зменшення терміну ведення активних бойових дій у зв'язку з великими витратами на їх організацію та всебічне забезпечення.

У другому підрозділі третього розділу “Воєнно-політичне прогнозування та військове будівництво в державі” зазначається, що вибрати оптимальну модель розвитку збройних сил та створити надійну систему воєнної безпеки неможливо без урахування особливостей глобального політичного прогнозування та використання теорії військово-наукового передбачення. Воєнно-політична обстановка у світі характеризується існуванням регіонів (дуг) нестабільності, перерозподілом центрів сили, самостійною роллю України на геополітичному та геостратегічному просторі Європи і Азії. Це вимагає посилення заходів колективної безпеки та створення надійної системи воєнної безпеки.

Загальний підхід щодо розробки комплексного воєнно-політичного прогнозу може спиратися на логічну схему, яка відбиває процес розвитку воєнно-політичної обстановки в напрямі: “воєнна безпека”Ю “воєнна небезпека” Ю “воєнна загроза” Ю “війна” (“збройний конфлікт”).

У стані “воєнна безпека” головною ознакою є коопераційні відносини між суб'єктами воєнної політики. Цей стан ідеально розглядається як початковий для воєнно-політичного прогнозування. Наявність коопераційно - конфронтаційних відносин під час вирішення суперечностей є ознакою стану “воєнної небезпеки”. “Воєнна загроза” характеризується ситуацією, коли сторони не можуть знайти шляхів мирного вирішення конфліктної ситуації, а між суб'єктами воєнної політики встановлюються конфронтаційні воєнно-політичні відносини, ескалація яких може привести до розв'язання війни (збройного конфлікту). Зазначена класифікація станів воєнно-політичної обстановки корелює з системою, яка прийнята світовою практикою та позначається термінами “ризик”, “виклик”, “небезпека”, “загроза”.

Воєнно-політичні прогнози складають підґрунтя процесу реформування Збройних Сил України. В основу воєнної реформи покладені принципи прогнозування та порівняльного аналізу альтернатив розвитку військової справи; пріоритету беззбройних засобів вирішення конфліктів; реалізму в оцінці воєнних загроз, наявних сил, засобів та ресурсів; пріоритетного розвитку сил та засобів стримування конфліктів на ранніх стадіях; поліфункціонального використання сил та засобів, їх достатність для виконання визначених завдань; недопущення падіння боєздатності військ під час реформування; цивільного контролю над військовою сферою тощо. Важливим практичним завданням є створення прогнозів тенденцій розвитку функціональних структур Збройних Сил України з метою оптимізації їх чисельності, переходу до професійної армії.

В третьому підрозділі третього розділу “Наукове передбачення в системі військової науки та підготовки військових фахівців” зазначається, що світоглядну та методологічну основу функціонування системи військово-прогностичної освіти складають досягнення сучасної науки. В межах військової науки формується перспективний військово-прогностичний напрям досліджень, який ставить за мету створити наукове підґрунтя військового управління. Ефективність осягнення прогностичних проблем залежить від наявності комплексних фундаментальних досліджень та розуміння необхідності військовим керівництвом мати науково обґрунтовані рішення. Важливе значення має набуття здатності до прогностичної діяльності на основі прогностичної культури військовослужбовців – рівня засвоєння прогностичної практики, яка втілена у прогностичних знаннях, як інтелектуальних засобах прогностичної діяльності (поняттях, категоріях, законах, принципах, методах, технологіях тощо), прогностичних уміннях, прогностичних навичках.

Прогностичний спосіб мислення - сукупність прогностичних прийомів (методів), які використовує прогнозист. Під прогностичним стилем ми розуміємо індивідуальне використання прогнозистом різних прогностичних концепцій, інтелектуальних засобів прогностики. Сучасний стиль мислення військових фахівців орієнтується на комплексний системний підхід, який поєднує регулятивне значення класики з некласичними та постнекласичними підходами. Класичний (об'єктний) стиль наукового мислення військовослужбовців є достатнім для тактичного рівня підготовки, некласичний (суб'єктний) виявляється переважаючим на оперативно-тактичному рівні, постнекласичний (ціннісно-цільовий) є необхідним для стратегічного рівня підготовки військових фахівців.

Актуальним науковим завданням є розробка для вищої ланки управління Збройними Силами механізму, що забезпечить можливість оперативного аналізу кризової обстановки, прогнозування розвитку складних соціальних процесів та прийняття обґрунтованих рішень у сфері воєнної безпеки держави. Передумовою виконання цього завдання є гуманітаризація військової освіти, яка спирається на досягнення сучасної філософської та наукової думки. Цей процес має відбуватися шляхом збагачення навчальних дисциплін гуманітарним змістом, що дозволить підвищити рівень культури мислення військовослужбовців, сформувати сучасну систему поглядів на світ.

На підставі проведеного філософського аналізу наукового передбачення у військовій сфері та узагальнення викладеного матеріалу формулюються такі

Висновки:

1. Визначальними факторами, що зумовлюють специфіку військово-наукового передбачення є:

- докорінна зміна філософських підходів до вирішення проблем війни та миру з ідеологічних на цивілізаційно-культурні, що є результатом усвідомлення людиною можливих фатальних наслідків військової діяльності. Це призвело до усвідомлення необхідності формування підходів, спрямованих на самозбереження, концентрації уваги переважно на миротворчій функції армії та надання їй домінуючого статусу;

- зміна наукових парадигм та методологічних основ сучасної військової прогностики, класичний тип якої є недостатньо ефективним у неврівноважених станах соціальних систем (криза, війна, збройний конфлікт).

2. Особливості наукового передбачення у військовій сфері простежуються у зміні об'єкта та мети військово-наукового прогнозування. Об'єктом прогнозування розглядається не сама війна (збройний конфлікт), а воєнна загроза, можливість виникнення війни (збройного конфлікту), що має сприяти недопущенню трансформації конфліктів у збройну фазу.

3. Специфіка військово-наукового передбачення визначається характером і тенденціями розвитку сучасних війн (збройних конфліктів). Поширення збройного насильства з боку різних військових організацій національно-визвольного, релігійного, мафіозного, наркотичного, терористичного характеру вимагає комплексного залучення досягнень різних галузей наукових знань (культурологічних, соціологічних, релігієзнавчих, військових тощо) для надання своєчасних та адекватних відповідей на небезпечні виклики.

4. Важливими завданням військової науки є проведення прогностичних досліджень для досягнення воєнної безпеки України, розробки напрямів військового будівництва та змісту реформ у Збройних Силах, підвищення ефективності військового управління. Актуальною проблемою системи військової освіти з питань підготовки військових професіоналів є формування у них прогностичної культури та прогностичного стилю мислення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Гудков С. О. Прогнозування в мілітарній сфері держави: проблеми змісту та логіки // Мультиверсум. – Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В. В. Лях, - Вип.5. – К.: Укр. Центр духов. культури, 1999. – С. 153-161.

2. Гудков С.О. Воєнно-прогностична діяльність в Україні: наукові засади та аналіз сучасного стану // Мультиверсум. – Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В. В. Лях, - Вип.13. – К.: Укр. Центр духов. культури, 2000. – С. 193-202.

3. Гудков С.О. Прогностичне мислення військового фахівця: філософський погляд на проблеми формування // Мультиверсум. – Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В. В. Лях, - Вип.18. – К.: Укр. Центр духов. культури, 2000. – С. 209-219.

4. Гудков С.О. Місце прогнозування у військовій сфері в системі наукового передбачення // Збірник наукових праць. Випуск 4. – КВГІ. – 1998. – С.13-24.

5. Гудков С.О. Самотворчість людини на підґрунті загальнолюдських цінностей // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Українознавство в системі вищої освіти”. – Кн.2. – К.: ВГІ НАОУ, 2001. – С. 109-114.

6. Гудков С.О. Наукове передбачення в галузі підготовки військових фахівців// Матеріали науково-практичного семінару “Сучасні системи зв'язку і АСУВ та їх подальший розвиток. Напрями удосконалення підготовки фахівців для військ зв'язку в умовах реформування Збройних Сил України”. – К.: ВІТІ НТУ України “КПІ”, 2002. - С.118.

АНОТАЦІЇ

Гудков С.О. Філософський аналіз наукового передбачення у військовій сфері. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 – філософія науки. – Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України, Київ, 2002.

У дисертації проведено філософський аналіз головних факторів, що зумовлюють сутність та особливості військово-наукового передбачення. Виявлено зв'язок між сучасними філософськими та науковими концептуальними підходами до вирішення проблем передбачення із прогностичною діяльністю військових фахівців у сфері воєнної безпеки держави. Розроблено практичні рекомендації щодо формування прогностичної культури, прогностичного стилю мислення військовослужбовців у системі військової освіти України.

Ключові слова: передбачення, наукове передбачення, військово-наукове передбачення, прогнозування, прогноз, прогностична культура, прогностичний стиль мислення військовослужбовця.

Гудков