КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса ШЕВЧЕНКА

Гарасимів Тарас Зеновійович

УДК 349.3

ПРИНЦИПИ ПРАВА

СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.05. – трудове право; право соціального забезпечення.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного

та екологічного права Львівського національного

університету імені Івана Франка Міністерства

науки і освіти України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Пилипенко Пилип Данилович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Процевський Олександр Іванович,

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України,

директор Інституту економіки і права;

кандидат юридичних наук, доцент

Болотіна Нінель Борисівна,

Київський інститут внутрішніх справ, професор

кафедри цивільно-правових дисциплін

Провідна установа: Національний університет внутрішніх

справ Міністерства внутрішніх справ України, м. Харків

Захист відбудеться “15” лютого 2002 року о 12 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.001.04 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60

Автореферат розісланий “15” січня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Грищенко К. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження України як правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою створило об'єктивні передумови реформування державної системи соціального забезпечення населення. Поява нових організаційно-правових форм та соціальних інститутів, формування недержавної системи соціального забезпечення підвищують значимість наукових досліджень загальнотеоретичних проблем в сфері соціального захисту. Послідовність і комплексність здійснення реформи залежатиме, передусім, від глибокого та всебічного аналізу, правильного розуміння та обґрунтування багатьох концептуальних засад формування та розвитку права соціального забезпечення.

Сформована за умов панування нормативістських підходів до права та його принципів теорія права соціального забезпечення потребує нових ґрунтовних наукових досліджень. Постає необхідність наукового пошуку переконливих аргументів для обґрунтування нових теоретичних позицій, які з врахуванням досвіду міжнародного співтовариства, дозволять визначити правову природу сучасного права соціального забезпечення та його принципів. Адже саме принципи є узагальнюючим відображенням змісту всієї галузі права і забезпечують єдність процесу його становлення, реалізації, охорони та вказують на тенденцію розвитку даної галузі в майбутньому.

Усі ці обставини зумовлюють гостроту проблеми принципів права соціального забезпечення та визначають актуальність дисертаційного дослідження. Проблема принципів права соціального забезпечення все ще залишається однією з найбільш дискусійних в теорії права соціального забезпечення. Наявність чималої кількості різноманітних принципів права соціального забезпечення є ознакою не належного дослідження цього питання. У галузевій літературі (радянській, зарубіжній, вітчизняній) не склалось єдиного підходу до визначення поняття та системи принципів права соціального забезпечення. Більшість авторів розглядають основні засади галузі права крізь призму принципів державної системи соціального забезпечення або окремих організаційно-правових форм чи інститутів, а не комплексно, як принципи галузі права соціального забезпечення. Разом з тим, слід відзначити роботи таких відомих вчених як Є.І. Астрахана (дослідження принципів системи соціального страхування робітників і службовців); К.С. Батигіна та А.С. Таращанського (дослідження принципів системи соціального страхування колгоспників); І.М. Сироти і М.Л. Захарова (сутність принципів пенсійної системи); О.Є. Мачульської (дослідження принципів соціального обслуговування населення).Наукову цінність становить монографія А.Н. Єгорова, яка присвячена комплексному дослідженню принципів радянського права соціального забезпечення.

Серед вітчизняних вчених окремі проблеми права соціального забезпечення досліджувались у дисертаціях на здобуття вченого ступення кандидата юридичних наук В.М. Андріїва, Б.І. Сташківа, Б.С. Стичинського, С.М. Сивак, Н.М. Стаховської. Однак проблема принципів права соціального забезпечення за умов ринкових перетворень залишається малодослідженою та дискусійною. Досі відсутнє комплексне дослідження поняття принципів права соціального забезпечення України та їх система.

Сучасний етап розвитку наукових досліджень характеризується переходом від позитивістської теорії права до природничо-правової теорії. Концептуально протилежна теорія походження права зумовила кардинально новий підхід науковців до визначення поняття, змісту, правової природи принципів права та спрямувала загальнотеоретичні дослідження в якісно нове русло. Все це обумовлює необхідність дослідження системи принципів з врахуванням нових досягнень теорії права та галузевих наук.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Принципи права соціального забезпечення України” здійснювалось у межах виконання комплексної цільової програми “Проблеми вдосконалення трудового, аграрного та екологічного законодавства у сучасній Україні”, яка виконується у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка галузевих засад, що складають основу права соціального забезпечення як системи правових норм, та лежать в основі правового регулювання соціально-забезпечувальних відносин, а також проведення комплексного дослідження правових проблем чинної системи соціального забезпечення в Україні і вироблення концепції нової державної системи соціального забезпечення ринкового типу.

Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

з’ясувати правову природу та зміст принципів права соціального забезпечення, їх місце та роль в системі загальноправових принципів;

дати загальну характеристику законодавства, яке регулює механізм реалізації фізичними особами права на соціальне забезпечення та визначити коло проблем, що потребує вирішення в законодавстві України про соціальне забезпечення;

дослідити концепцію соціального ризику як принципу права соціального забезпечення в умовах ринкових перетворень;

охарактеризувати соціально-економічні передумови та обґрунтувати правові підстави запровадження принципу адресного соціального забезпечення;

виробити рекомендації щодо вдосконалення сучасного механізму правового регулювання відносин соціального забезпечення, завдяки яким можна досягти максимальних гарантій реалізації права особи на соціальне забезпечення.

Об’єктом дослідження є теоретичні засади правових відносин, що об’єктивно складаються в результаті застосування норм права соціального забезпечення, норми законодавства про соціальне забезпечення, проекти нормативно-правових актів.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері соціального забезпечення та закономірності їх розвитку в умовах переходу до ринкової економіки.

Методи дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою; досягнення науки права соціального забезпечення та інших галузевих юридичних наук. У роботі використані системно-структурний, функціональний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, соціолого-політичний та інші методи наукового пізнання.

Висновки та рекомендації, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства про соціальне забезпечення та практиці його застосування в умовах ринкових перетворень в державі.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові доробки відомих українських та російських вчених у сфері соціального забезпечення, соціального страхування, трудового права: М.Г. Александрова, В.С. Андрєєва, В.М. Андріїва, Є.І. Астрахана, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, І.В. Гущіна, Л.К. Гусова, А.Н. Єгорова, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, Р.І. Кондратьєва, А.Є. Козлова, Р.З. Лівшиця, О.Є. Мачульської, П.Д. Пилипенка, В.Д. Роїк, О.В. Смірнова, С.М. Сивак, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, Б.С. Стичинського, В.К. Субботенка, В.А. Тарасової, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля, В.Ш. Шайхатдінова; вчених-економістів М. Шаповала, Е. Лібанової, Ю.І. Павленка, В.В. Яценка; провідних вчених з теорії права С.С. Алексєєва, А.М. Колодія, Є.А. Лукашової, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, Р.О. Халфіної, Г.Г. Шмельової та ін.

Емпіричну основу дисертації склали Конституція України, закони про соціальне забезпечення, нормативно-правові акти України, міжнародно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній галузевій науці на дисертаційному рівні проведене комплексне дослідження керівних засад, що складають основу сучасного права соціального забезпечення як системи правових норм.

На захист виносяться такі положення, висновки і рекомендації:

доводиться природничо-правова концепція базових основ сучасного права соціального забезпечення;

визначаються поняття принципів права та правових принципів сучасного права соціального забезпечення України, а також обґрунтовується їх значення для врегулювання відносин щодо соціального забезпечення фізичних осіб в Україні;

пропонується та обґрунтовується система принципів права та правових принципів права соціального забезпечення:

розробляються та обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про соціальне забезпечення шляхом внесення змін, доповнень, уніфікації та систематизації;

визначається поняття та юридичні ознаки соціального ризику як категорії права соціального забезпечення; обґрунтовуються його значення як первинного юридичного факту, що визначає сферу соціально-забезпечувальних правовідносин, зумовлює їх виникнення та динаміку;

конкретизується зміст державних гарантій права на соціальне забезпечення; пропонуються шляхи удосконалення їх системи;

робиться висновок про доцільність збереження принципу переважаючої ролі централізованого регулювання відносин щодо соціального забезпечення за умов ринкових перетворень в державі;

здійснюється дослідження змісту адресності як принципу права соціального забезпечення, що притаманний усім організаційно-правовим формам соціального забезпечення України;

конкретизується зміст принципу солідарної відповідальності за правом соціального забезпечення в умовах ринкових відносин та існування різних форм власності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження та теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальших наукових дискусій та досліджень з проблем теорії права соціального забезпечення.

Запропоновані висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення соціально-забезпечувальних відносин можуть бути використані в процесі підготовки нормативно-правових актів з питань соціального забезпечення (Кодексу України про соціальне забезпечення, Закону України “Про державне обов’язкове пенсійне страхування”, Закону України “Про соціальну допомогу в Україні”).

Матеріали дисертації можуть бути застосовувані у навчальному процесі, при викладанні курсу “Право соціального забезпечення України”, спеціальних курсів, що присвячені вивченню окремих інститутів права соціального забезпечення, а також при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій.

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені у дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Окремі дисертаційні висновки були апробовані на міжнародній науково-практичній конференції молодих юристів (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 15-16 березня 1996 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика й викладання у навчальних закладах системи МВС” (м. Львів, Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 7-9 квітня 1997 р.) та інших конференціях, нарадах, семінарах.

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені у восьми статтях, три з яких у фахових виданнях.

Структура роботи.Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел на десяти сторінках (159 найменувань). Повний обсяг дисертації – 158 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, сформульовано положення, що зумовлюють наукову новизну роботи, розкрито її об’єкт, відображено стан наукової розробки теми дисертації, викладено мету, основні задачі, методологічні основи дисертаційного дослідження, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказано на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ дисертації “Загальнотеоретична характеристика принципів права соціального забезпечення” має концептуальне значення для всієї роботи і складається з двох підрозділів та коротких висновків.

У підрозділі 1.1. “Принципи права: загальнотеоретичний аспект” проводиться аналіз загальнотеоретичних та галузевих підходів до поняття принципів права. Автор визначає ознаки, які притаманні керівним засадам всіх правових галузей сучасної системи права України. У дисертації розглядаються різні за своїм змістовим навантаженням та значенням поняття принципів права: як об’єктивної категорії і як суб’єктивно-історичного явища з врахуванням вузько-нормативного розуміння та природничої концепції права і його принципів.

В роботі проводиться розмежування категорій принципи права соціального забезпечення та правові принципи права соціального забезпечення, які традиційно в галузевій літературі об’єднували єдиним поняттям – принципи права. Відзначається, що принципи права – це об’єктивні засади, на яких базується право як система норм. Підтримано та розвинуто ідею, висловлену сучасними дослідниками загальної теорії принципів права та трудового права, відповідно з якою ці принципи формуються у надрах загальносоціального права. Принципи права становлять його сутність та є первинними щодо права юридичного, яке формується на їх основі. Визначаючи характер правового регулювання, принципи права віддзеркалюють сутність права, його фундаментальні ознаки.

На відміну від принципів права, правові принципи визначаються у самому юридичному праві, а тому є похідними. У більшості випадків вони не завжди прямо текстуально закріплені в нормативних актах, а лише відображені в системі групи норм. Основним критерієм здійснення належного та повного правового регулювання певної групи суспільних відносин є формування та розвиток відповідної галузі права на належних принципах права.

Поняттю та класифікації керівних засад сучасного права соціального забезпечення України присвячено підрозділ 1.2. “Поняття та види принципів права соціального забезпечення”. Автор розглядає основні концепції науки права соціального забезпечення щодо визначення сфери суспільних відносин, що складають предмет її правового регулювання. На їх основі в роботі запропоноване визначення поняття права соціального забезпечення як системи норм, що регулюють суспільні відносини щодо матеріального (грошового чи натурального) соціального забезпечення фізичних осіб у випадку настання соціального ризику за рахунок спеціальних соціальних фондів чи бюджетних коштів різних рівнів. Автор наголошує, що за своєю природою та соціальним призначенням право соціального забезпечення має гуманістичний характер.

Основою будь-якої галузі права, в тому числі права соціального забезпечення, тими засадами, на яких ґрунтується система норм, є принципи права. Вони є об’єктивними за своєю суттю, містяться в надрах загальносоціального права та існують незалежно від права як юридичного феномену. Принципами права соціального забезпечення вважаються такі вихідні засади, які відображають сутність суспільних відносин, що формують предмет цієї галузі. Правові принципи, на відміну від принципів права, безпосередньо закріплені у положеннях законодавства про соціальне забезпечення у вигляді норм-принципів або ж їх зміст випливає з системи норм.

Принципами сучасного права соціального забезпечення України, які визначають його сутність та закономірності розвитку, є:

всезагальність права на соціальне забезпечення;

визначення сфери суспільних відносин соціальним ризиком;

гарантії соціального забезпечення на рівні не нижче прожиткового рівня в державі;

переважаюча роль централізованого правового регулювання умов та порядку здійснення соціального забезпечення.

Водночас право соціального забезпечення з огляду на свою соціальну сутність та призначення містить ряд правових принципів, які мають регулятивне значення. Систему правових принципів права соціального забезпечення складають:

державні гарантії реалізації права фізичної особи на соціальне забезпечення;

диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні;

солідарна відповідальність суб’єктів права на соціальне забезпечення;

адресність соціального забезпечення в Україні.

У другому розділі “Принципи права соціального забезпечення”, який складається з чотирьох підрозділів, аналізується система та зміст принципів права України, яка, на думку автора, стала фундаментом формування та розвитку сучасного права соціального забезпечення як галузі національної системи права.

У підрозділі 2.1. “Всезагальність права на соціальне забезпечення” досліджується одноіменний принцип. Автор наголошує, що сучасне розуміння змісту цього принципу виражається тим, що право на соціальне забезпечення мають всі фізичні особи незалежно від їх приналежності до громадянства України, виду та форми здійснюваної ними суспільно корисної діяльності. Всезагальний характер соціального забезпечення у системі державного соціального страхування визначається тим, що кожна фізична особа, яка займається суспільно-корисною діяльністю, при настанні об’єктивних соціально значимих обставин має можливість отримати будь-який законодавчо закріплений вид соціального забезпечення, незалежно від системи оплати, форми власності та господарювання. Всезагальність системи державної соціальної допомоги в Україні передбачає здійснення матеріального забезпечення чи надання соціального обслуговування всім фізичним особам, які з огляду на об’єктивні та суб’єктивні чинники, не займались суспільно корисною діяльністю. Правовою характеристикою фізичної особи, яка матиме право на соціальне забезпечення в системі соціальної допомоги, є факт постійного проживання на території України.

У дисертації наголошується, що для усунення неоднозначного тлумачення законодавства та, зважаючи на майже повну ідентичність підстав і механізмів соціального забезпечення громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, термін “фізична особа” найбільш повно відображає сутність правового статусу суб’єктів права соціального забезпечення. Слова “кожний” та “громадяни”, які використовуються законодавцем у Конституції України для проголошення права на соціальне забезпечення, відповідають терміну “фізична особа”, що ним оперують у праві соціального забезпечення для позначення суб’єктів відповідних правовідносин.

У підрозділі 2.2. “Визначення сфери суспільних відносин соціальним ризиком” аналізується теорія соціального ризику з огляду на сучасні ринкові зміни в державі та досягнення науки права соціального забезпечення. Дисертант обстоює думку, що саме категорія соціального ризику слугує тим універсальним критерієм, який дозволяє визначити характер суспільних відносин як соціально забезпечувальних та відмежувати їх від інших груп суспільних відносин, що подібні до них за зовнішніми ознаками. Основними ознаками соціального ризику у дисертації виділено наступні:

вони є закономірними, наперед відомими, (передбачуваними або не передбачуваними) об’єктивними обставинами (подіями, складними життєвими ситуаціями);

мають загальний характер; обов’язково або, як правило, трапляються чи можуть трапитись у людей за певних обставин;

зумовлюють соціальну незахищеність особи внаслідок втрати працездатності та (або) недостатності засобів до існування, що порушує її життєдіяльність;

визнані суспільством та державою соціально значущими юридичними фактами для участі в розподілі суспільних або державних коштів;

закріплені національним законодавством як підстава виникнення суб’єктивного права особи на соціальне забезпечення;

не можуть бути усунені особою самостійно внаслідок об’єктивних фізичних (але не суб’єктивних психологічних) чинників.

На підставі зазначених ознак, автор пропонує соціальні ризики визначати як визнані суспільством чи державою непередбачувані або передбачувані, бажані або небажані події в житті людини, які призводять до втрати працездатності (постійної або тимчасової) чи матеріальної незабезпеченості особи і не можуть бути усунені нею самостійно внаслідок об’єктивних чинників.

За правовою природою соціальні ризики можна класифікувати на:

особистісні (ті, які притаманні кожній людині як члену людського суспільства; зумовлені її фізіологічною та соціальною природою; мають виключно об’єктивний характер);

професійні (є об’єктивним наслідком трудової діяльності особи; не можуть бути усунені завдяки удосконаленню умов процесу праці; зумовлюють професійну непрацездатність особи, тобто неможливість виконувати роботу, що визначає зміст трудової функції);

публічні (ті, які зумовлені складним комплексом економічних, технічних, соціальних причин).

Ринкова трансформація економічних відносин призвела до появи якісно нового соціального ризику, при настанні якого особи потребують підтримки суспільства - малозабезпеченості.

Підрозділ 2.3. “Гарантії соціального забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму в державі” присвячений визначенню змісту принципу та конституційно закріпленої гарантії реалізації права на соціальне забезпечення: здійснення соціального забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму в державі. Автор наголошує, що за соціально-економічної ситуації, яка характеризується довготривалим зниженням реальних доходів громадян при визначенні соціальних виплат Верховна Рада України повинна використовувати лише єдиний державний соціальний стандарт – прожитковий мінімум, зміст якого охоплює і зміст нормативу “межа малозабезпеченості”. З метою усунення колізій при застосуванні норм різних законів пропонується затвердити економічно обґрунтовану вартісну величину прожиткового мінімуму. Використання єдиного державного соціального стандарту внесе більшу ясність і в законодавство про соціальне забезпечення, і у практику його застосування.

Реалізація принципу здійснення забезпечення на рівні не нижче прожиткового мінімуму в державі не означає його абсолютизації для кожного виду соціального забезпечення. Вказаний рівень забезпечення досягається сукупністю всіх видів соціального забезпечення, що складають зміст суб’єктивного права на соціальне забезпечення. Забезпечення на рівні прожиткового мінімуму за кожним видом не є об’єктивно необхідним і соціально виправданим.

У підрозділі 2.4. “Переважаюча роль централізованого правового регулювання” розкривається зміст принципу переважаючої ролі централізованого правового регулювання при визначенні прав та обов’язків суб’єктів правовідносин соціального забезпечення. Переважаюча роль централізованого імперативного регулювання забезпечення та реалізації права на соціальне забезпечення, насамперед, зумовлена публічним характером правовідносин соціального забезпечення та особливостями джерел фінансування цієї сфери суспільного життя.

Ринкові перетворення суспільства та поява економічних відносин нового типу дають підстави для розвитку локальної нормотворчості та договірного регулювання у сфері соціального забезпечення. Разом з тим, ця сфера правового регулювання у системі соціального забезпечення залишається другорядною, не основною.

Актуальною для нашої держави є проблема кодифікації законодавства про соціальне забезпечення. Однак, автор вважає, що прийняття в Україні Соціального кодексу є передчасним. Натомість розробка та ухвалення єдиного Кодексу про соціальне забезпечення дозволить полегшити правозастосовчу діяльність у цій сфері, забезпечить рівність всіх громадян, сприятиме усуненню правових приписів, які, в ряді випадків, повторюють один одного, забезпечить більш ефективний вплив на регулювання суспільних відносин. У Кодексі пропонується відобразити єдині фундаментальні принципи та критерії соціального забезпечення фізичних осіб в Україні; визначити суб’єктів права на соціальне забезпечення; закріпити перелік соціальних ризиків, що визначають право, рівень та процедуру забезпечення; визначити форми і види забезпечення; закріпити співвідношення державного загальнообов’язкового та системи приватного соціального забезпечення; визначити соціальні гарантії та обумовити роль держави у кожній з цих систем.

Третій розділ “Правові принципи права соціального забезпечення”, що складається із чотирьох підрозділів присвячений визначенню змісту правових принципів права соціального забезпечення, які здійснюють суттєвий вплив на правотворчу та правозастосовчу діяльність у сфері соціального забезпечення.

Підрозділ 3.1. “Державні гарантії реалізації суб’єктивного права особи на соціальне забезпечення” присвячений з’ясуванню сутності принципу державних гарантій права на соціальне забезпечення. Зміст соціальної функції держави щодо реалізації конституційного права на соціальне забезпечення повинен визначатись залежно від організаційно-правових форм здійснення цього права: державного соціального страхування чи соціальної допомоги. В умовах ринкових відносин роль держави у системі соціального страхування підвищується за рахунок правотворчості та створення організаційних структур для реалізації права на соціальне забезпечення. Виконання соціального обов’язку в системі соціальної допомоги, в тому числі фінансове забезпечення реалізації права особи на соціальне забезпечення, покладається саме на уповноважені державою органи. Базовою гарантією тут повинна стати можливість безоплатного отримання соціального забезпечення на рівні встановленого в державі соціального стандарту – прожиткового мінімуму.

У підрозділі 3.2. “Диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні” обґрунтовується зміст та критерії диференціації умов та обсягу соціального забезпечення в Україні. Під диференціацією автор розуміє відмінності у підставах, змісті та способах соціального забезпечення фізичних осіб, які (ці відмінності) зумовлені їх особливостями як суб’єктів правовідносин щодо соціального забезпечення. Диференціація умов та обсягу соціального забезпечення громадян в Україні дозволяє коригувати індивідуальний коефіцієнт споживання окремими особами коштів соціальних страхових фондів з врахуванням об’єктивних та суб’єктивних чинників, а також сприяє забезпеченню справедливого характеру державної системи соціального забезпечення України.

До критеріїв диференціації умов реалізації права на соціальне забезпечення належать: вік, страховий стаж, рівень середнього сукупного доходу та майнового стану. Критеріями диференціації обсягу соціального забезпечення (в грошовому чи матеріальному еквіваленті) можуть бути: страховий стаж, розмір страхової суми, ступінь втрати працездатності, кількість непрацездатних утриманців, середній сукупний дохід особи чи сім’ї.

У підрозділі 3.3. “Солідарна відповідальність суб’єктів соціального забезпечення в Україні” автор визначає поняття, елементи та зміст солідарної відповідальності суб’єктів права на соціальне забезпечення та обґрунтовує необхідність його збереження у державній системі соціального забезпечення за умов соціально-ринкових відносин.

Необхідність обов’язкової солідарної відповідальності в системі соціального забезпечення зумовлена соціальними ризиками. Соціальна держава зобов’язана надати належну підтримку нужденній особі. Кардинальною перевагою систем соціального забезпечення, заснованих на принципі солідарної відповідальності є те, що саме ці системи найбільше відповідають функції соціального забезпечення. Принцип солідарної відповідальності має важливе політичне, соціальне, міжнародне, правове значення та забезпечує реалізацію соціально-етичного зобов’язання суспільства захистити особу у складній життєвій ситуації, якої вона об’єктивно не може уникнути. Сутність солідарної відповідальності в системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування автор визначає через наступні елементи:

солідарна відповідальність працездатних громадян щодо тих, у кого виник соціальний ризик (перерозподіл соціальних коштів від працездатних непрацездатним; від здорових хворим; від працюючих безробітним і т. д).;

солідарна відповідальність соціальних партнерів (розподіл соціального ризику між роботодавцями, найманими працівниками та іншими суб’єктами загальнообов’язкового соціального страхування);

міжгалузева солідарна відповідальність (перерозподіл соціальних коштів всіх застрахованих і страховиків, які працюють в різних регіонах, галузях та на різних підприємствах). Солідарна відповідальність учасників системи державного соціального страхування істотно відрізняє його від цивільно-правового інституту страхування. Зміст солідарної відповідальності в системі соціальної допомоги ґрунтується на спільній суспільній відповідальності за кожного індивіда через державу.

Принцип індивідуальної відповідальності також може бути основою соціального забезпечення. Забезпечення за цим принципом здійснюватиметься в системі додаткового соціального забезпечення понад встановлений в державі прожитковий мінімум в рамках недержавних програм як через інститути права соціального забезпечення (наприклад, недержавні пенсійні фонди), так і через цивільно-правові інститути (наприклад, страхові організації).

Останній підрозділ 3.4. “Адресність соціального забезпечення” присвячений з’ясуванню теоретичних підходів до визначення змістового навантаження принципу адресності соціального забезпечення та обґрунтування проблеми його реалізації в Україні.

Зміст принципу адресності соціального забезпечення полягає у диференціації виконання соціальних функцій держави щодо різних груп населення та перерозподілі соціальних витрат держави на користь найбільш вразливих груп. Запровадження принципу адресного соціального забезпечення громадян в Україні повинне призвести до підвищення ефективності соціальної системи, зниження соціальної напруги в суспільстві та уникнення невідповідності фінансових можливостей держави обсягу законодавчо визначених зобов’язань. Здійснення соціального забезпечення за принципом адресності допоможе уникнути перехресної реалізації соціальних програм та дублювання умов і підстав надання соціальних допомог, а також недосконалої системи оцінок ефективності витрат на соціальну сферу.

У загальних висновках дисертації наведені теоретичні узагальнення та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин соціального забезпечення фізичних осіб в Україні.

Найбільш важливими серед них є:

принципами права соціального забезпечення вважаються об’єктивні засади самого права, які містяться в надрах загальносоціального права, існують незалежно від права як юридичного феномену та визначають сутність та закономірність розвитку цієї галузі;

правові принципи, на відміну від принципів права, безпосередньо закріплені в положеннях законодавства у вигляді норм-принципів або ж їх зміст випливає з системи норм;

до принципів права соціального забезпечення належать: всезагальність права соціального забезпечення; визначення сфери суспільних відносин соціальним ризиком; гарантії соціального забезпечення на рівні не нижче прожиткового рівня в державі; переважаюча роль централізованого правового регулювання умов та порядку здійснення соціального забезпечення;

систему правових принципів права соціального забезпечення України складають: державні гарантії реалізації права на соціальне забезпечення; диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні; солідарна відповідальність суб’єктів права на соціальне забезпечення; адресне соціальне забезпечення;

сфера правового регулювання права соціального забезпечення визначається з огляду на факт соціального ризику, що є підставою для виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин.

За результатами дослідження вносяться також пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальне забезпечення з метою його кодифікації та уніфікації.

Список опублікованих праць

Гарасимів Т. З. До проблеми термінологій в праві // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції “Проблеми функціонування державної мови в Україні та методика її викладання у навчальних закладах системи МВС”. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1997. – С. 41-51.

Гарасимів Т. З. Європейська спільнота: єдина концепція соціального захисту // Вісник Львів-ського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1996. – № 3. – С. 109-121.

Гарасимів Т. З. Поняття та види принципів права соціального забезпечення // Вісник Львів-ського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 2001. – № 1. – С 154-159.

Гарасимів Т. З. Принципи права соціального забезпечення: від теорії до практики // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ Украї-ни. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1995. – № 1. – С. 56-62.

Гарасимів Т. З. Соціальний захист як одна з основних функцій політичних формувань на шляху до соціалізації сусупільства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса: ОІВС, 1998. – № 3. – С. 148-151.

Гарасимів Т. З. Соціально-правовий захист працівників міліції: проблеми і переспективи // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1995. – № 2. – С. 75-82.

Гарасимів Т. З. Через соціалізацію прав людини – до благополуччя та стабільності в сус-пільстві // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1997. – № 5. – С. 88-93.

Гарасимів Т. З. Через соціальне забезпечення – до гідних умов життя // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 1996. – № 4. – С. 116-133.

Гарасимів Т. З. Утвердження міжнародно-правових стандартів щодо прав людини у сфері соціального захисту як найважливіша умова досягнення стабілізації в суспільстві // Майбутнє правної системи України. Тези доповідей та наукових повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції молодих юристів. (15-16 березня 1996 р.). – Київ: Українська правнича фундація, 1996. – С. 32-34.

Гарасимів Т. З. Ще раз про поняття принципів права соціального забезпечення // Вісник Львів-ського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – Львів: ЛІВС при НАВС України, 2000. – № 2. – С 83-87.

Анотація

Гарасимів Т. З. Принципи права соціального забезпечення України. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05. – трудове право; право соціального забезпечення. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

У дисертації розглядаються поняття та ознаки принципів сучасного права соціального забезпечення України; проводиться аналіз чинного законодавства України про соціальне забезпечення. У роботі визначаються принципово нові підходи до теорії принципів права соціального забезпечення відповідно до природничої теорії права та його принципів, а також сучасних процесів реформування національної системи соціального забезпечення відповідно ринковим перетворенням суспільства. Особлива увага приділена аналізу положень, які, на думку автора, складають систему принципів права та правових принципів права соціального забезпечення. Обґрунтовуються конкретні рекомендації щодо вдосконалення діючого законодавства України про соціальне забезпечення та практики його застосування.

Ключові слова: право соціального забезпечення, принципи права, правові принципи, соціальні ризики; прожитковий мінімум.

Анотация

Гарасымив Т. З. Принципы права социального обеспечения Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертационное исследование является одним из первых в Украине научным исследованием, которое посвящено комплексному анализу теории принципов права социального обеспечения в условиях становления рыночных отношений.

В диссертации рассматривается понятие и характерные черты принципов современного права социального обеспечения Украины; дается анализ законодательства о социальном обеспечении. В работе предложена принципиально новая концепция теории принципов права социального обеспечения исходя из теории естественного права и его принципов, а также применительно к современным процесам реформирования национальной системы социального обеспечения соотносительно рыночным преобразованиям общества. Особое внимание уделено анализу тех положений, которые составляют систему принципов права и правовых принципов права социального обеспечения. К первым относятся: распространение социального обеспечения на всех, независимо от гражданства и вида общестенно-полезной деятельности; определение сферы регулирования общественных отношений социальными рисками; осуществление обеспечения на уровне не ниже прожиточного минимума в государстве; правовое обеспечение общестенных отношений преимущественно централизованным методом регулирования.

К системе правовых принципов автор относит: государственные гарантии реализации права на социальное обеспечение; дифференциация условий и объема социального обеспечения; солидарная ответсвенность субъектов права на социальное обеспечение; адрессный характер социального обеспечения. Сформулированы конкретные рекомендации по усовершенствованию законодательства в сфере социального обеспечения и практики его применения.

Ключевые слова: право социального обеспечения, принципы права, правовые принципы, социальные риски, прожиточный минимум.

SUMMARY

Garasymiv T. Z. Principles of Law of Social Maintenance of Ukraine. – Manuscript.

The dissertation for obtaining the scientific degree of a Candidate of Law on speciality 12.00.05 - labour law; law of social maintenance. – Kyiv National University named after Taras Shevchenko. – Kyiv, 2002.

The dissertation deals with the notion and features of the principles of modern law of social maintenance of Ukraine; the analysis of the existing legislation of Ukraine concerning social maintenance is carried out. The new approaches in the main towards the theory of law of social maintenance according to the natural theory of law and its principles, the modern processes of the reformation of the national system of social maintenance according to the market transformations of society are determined in the work. Special attention is paid to the analysis of the principles, which, according to the author's opinion, make the system of the principles of law and the legal principles of law of social maintenance. The concrete recommendations as to the improvement of the existing legislation of Ukraine concerning social maintenance and the practice of its usage are substantiated.

Key words: law of social maintenance, principles of law, legal principles, social risks; subsistence minimum.

Підписано до друку 24.12.2001. Формат 60 х 90 1/16.

Папір Xerox. Гарнітура Times. Друк різографічний. Обл.-вид. арк. 0,99.

Умовн.-друк. арк. 1,0. Наклад 100 прим.

Львівський поліграфічний технікум УАД.

79005, м. Львів, вул. В. Винниченка, 12