Ужгородський національний університет

КОНЦНЕ НАДЬ Жужанна Юлианна

УДК 94 (439)

РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ УГОРЩИНИ

в 1945-1961 роках

(ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

УЖГОРОД-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії історичного факультету Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор Мандрик Іван Олександрович,

історичний факультет Ужгородського національного університету, декан, завідувач кафедри нової і новітньої історії та історіографії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Худанич Василь Іванович,

Ужгородський національний університет, професор кафедри політології.

кандидат історичних наук, доцент Кипаренко Геннадій Миколайович,

Львівський національний університет ім. І.Франка, доцент кафедри нової і новітньої історії.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ всесвітньої історії та міжнародних відносин, м.Київ.

Захист відбудеться 22 листопада 2002р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м.Ужгород, вул. Університетська,14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м.Ужгород,

вул.Капітульна, 6.

Автореферат розісланий 15 жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради

кандидат історичних наук доц. І.М.Ліхтей

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

За останні 47 років сільське господарство Угорщини, у тому числі і в Північно-Східному регіоні (область Саболч, Сатмар і Берег), пройшло три переломних етапи: розподіл землі серед селян у 1945 році, колективізація, яка завершилася в 1961 році; повернення і приватизація землі приватним особам, що почались у результаті політичних реформ у 1990 році.

Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, все ж залишилися білі плями про даний етап історичного розвитку регіону. Так, у наукових публікаціях не обговорювалося (або тільки частково) питання про розвиток і структурні перетворення сільського господарства під час керування країною прем'єр-міністра Імре Надя, або під час визвольного руху 1956-го року, а також після його поразки. Замовчувався опір, що мав місце з боку селянства в регіоні проти колективізації, яка тривала протягом 12 років. Не вивчалося питання про ставлення місцевої влади до приватників, що відмовилися від вступу в колгоспи. одночасно вип'ячувалися переваги колективного ведення господарства, замовчуючи про його недоліки.

Протягом 90-х років ХХ століття земельна власність в Угорщині набула майже такого характеру, який був у 1945 році після розподілу земель серед селян. Наведені в даній дисертації факти й аналіз суперечливих подій дають можливість уникнути повторення тих помилок, які були зроблені в сільському господарстві країни за період режимів Ракоші і Кадара.

Як і в 1945 році після розподілу землі серед селян, так і зараз актуальним залишається концентрація земельних ділянок у фермерські господарства площею 50-100 гектарів. У 1948 році ця проблема була вирішена насильним шляхом, в результаті якого були створені колгоспи за взірцем Радянського Союзу, недивлячись на опір селян, які не мали жодного досвіду колективного ведення сільського господарства.

І хоча в результаті колективізації сільське господарство Угорщини досягло значних успіхів, навіть стало зразком для інших країн соціалістичного табору, перебороти ворожість селянства до колективної власності так і не вдалося. Цим можна пояснити той факт, що після реформи державної системи Угорщині в 1990 році колгоспи і радгоспи були в основному розформовані. В наш час у всьому регіоні їх залишилося декілька десятків, а інші були перетворені в акціонерні товариства та інші структури.

Актуальність дисертації полягає в тому, що в ній розкривається реальна картина історичних етапів розвитку сільського господарства регіону за період 1945-1961 роців, обнародується той досвід, який був накопичений на етапі примусової колективізації. В якійсь мірі це може допомогти уникнути повторення помилок на новому етапі перетворення сільського господарства регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відображає напрямок науково-дослідної роботи кафедри нової і новітньої історії та історіографії Ужгородського національного університету, пов'язаної з вивченням історії зарубіжних країн, особливо Угорщини, Словаччини, Румунії, Югославії та Німеччини в ХІХ – ХХ століттях. Однією зі сторін роботи кафедри є вивчення аграрної історії, соціально-політичного стану сільського господарства та його місця в розвитку вказаних країн Центральної і Східної Європи.

Об’єктом наукового дослідження є процес соціально-економічних та політичних змін в сільському господарстві Угорщини, зокрема, в Північно-Східному регіоні (Саболч-Сатмар-Березькій області) в 1945 - 1961 роках.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від закінчення Другої світової війни до повної колективізації сільського господарства Угорщини.

Цей історичний період визначається нами не довільно, а пов’язаний перш за все зі змінами форм власності на землю. Період примусової колективізації сільського господарства закінчився у 1961 році, хоча й після цього значна частина земельних ділянок залишалася у приватному володінні. Період 1961 – 1990 років характеризується розвитком сільського господарства Угорщини в рамках колгоспів і радгоспів.

З наукового погляду найбільш цікавим і повчальним є період із 1949 до 1961 року – етап колективізації, що був дещо призупинений під час народного повстання 1956 року. Дотепер цей етап характеризується найбільшою кількістю таємниць і білих плям, вивчення яких дає можливість краще зрозуміти процеси, що відбуваються у сучасному сільському господарстві.

Повернення до цяєї моделі в майбутньому неможливе, тому її варто розглядати як невдалий експеримент в Угорщині.

Предметом дослідження є заходи уряду Угорщини у справі післявоєнної економічної та політичної консолідації в країні та проведення системного реформування сільського господарства, тобто впровадження нових аграрних відносин та відповідна реакція населення на заходи примусової колективізації.

Методологічною основою роботи є структурно-функціональний підхід до наукового пізнання, який дав змогу розглянути питання в системному зв'язку з подібними процесами не лише в Угорщині, але й у всіх сусідніх країнах, які попали в орбіту політичної гегемонії Радянського Союзу. В основі дисертації лежить проблемно-хронологічний принцип аналізу. Його використання сприяло вивченню найважливіших історичних подій і політичних змін, які ще не стали об'єктом наукових розробок.

Джерела та основа дисертації. Основними джерелами роботи були матеріали Архіву Саболч-Сатмарської області, що містять дані з історії розвитку сільського господарства регіону. Серед них найбільшу цінність представляє архів Угорської соціалістичної робітничої партії. Великий масив інформації переданий до місцевих та загальнодержавних архівів тільки в 1992 році. До 1989 року ці матеріали зберігалися в партійному архіві і доступ до них був можливий тільки за спеціальним дозволом. З 1995 року ці документи доступні для дослідників, з умовою дотримання ними закону про захист інформації.

Важливу інформацію містили також використані нами фонди обласних і районних виконавчих комітетів, де наявні документи про конкретну діяльність 170 держгоспів і колгоспів, які знаходились на території регіону. Однак робота над документами вимагала деякої обачності, тому що в 50-х роках не рідкими були випадки перекручення фактів приписок із метою створення видимості сприятливої тенденції розвитку колгоспів. Нами наводяться численні факти, що свідчать про перекручення даних стосовно діяльності колгоспів. Робилося це за вказівкою вищих партійних та державних органів управління.

Аналогічно аналізувалися та перевірялися статистичні дані 50-х років, але виключити їхнє використання неможливо. Починаючи з 1956 року Центральне Статистичне Управління Угорщини видавало щорічні статистичні дані в розрізі кожної області, що, незважаючи на деякі недоліки, є цінними джерелами інформації.

Велике значення для нас представляли матеріали, котрі з’явилися після демократичних перетворень 1990 року. З нагоди 40-річчя народного повстання 1956 року з'явилося багато публікацій по історії розвитку сільського господарства. Варто виділити документальні збірники під редакцією Нори Дікан, які містять інформацію про репресії після поразки визвольного руху, що підтверджені судовими справами.

Нарешті треба відзначити новизну матеріалів, опублікованих в останні роки, - досліджень історії окремих населених пунктів, де містяться дані про розвиток окремих держгоспів і колгоспів.

Рівень наукового дослідження проблеми. Усі публікації, у яких висвітлюється дане питання, можна розділити на дві групи. Для більшості праць, опублікованих до 1990 року, характерна ідеологічна мотивація, що однозначно вказувала на переваги колективізації землі в інтересах інтенсивного розвитку сільського господарства країн. У той же час у публікаціях Жигмонда Дьормоті, Йожефа Ботара, Шандора Орбана можна знайти інформацію про детальний опис подій досліджуваного періоду.

Недоліком цих робіт є те, що в них не були використані, точніше не могли бути використані факти про негативні сторони колективізації, котрі свідчили про протистояння більшості селян цьому процесу. Народне повстання 1956 року в марксистських працях трактувалося як контрреволюція, а реформи на селі уряду Імре Надя взагалі замовчувалися. Публікації інших авторів з проблематики розвитку сільського господарства мають аналогічні недоліки. Зміна світогляду з цієї теми спостерігається в роботах, обпулікованих тільки у 80-х роках, коли з'явилися перші ознаки недосконалості системи сільського господарства. Одночасно з цим у публікаціях залишалася ідеологічна спрямованість, тому що угорські автори і надалі допускали тільки єдиний шлях покращення стану сільського господарства Угорщини – через колективізацію землі.

Серед публікацій з цієї тематики особливо варто виділити роботи українських авторів (Кипаренко Г.М., Івасюта Н.К., Ілько В.І., Міщанин В.В., Тивадар М.П.). Характерні риси аграрних відносин Угорщини (присадибна ділянка, система оплати праці, підсобне господарство, система організації праці) представляли значний інтерес для іноземних дослідників. Їх публікації містили в собі детальнішу і достовірнішу інформацію, ніж публікації угорських авторів.

Наприкінці 80-х років, напередодні демократичних перетворень почали з'являтися окремі праці, у яких дана тема висвітлювалась у світлі політичних змін, що відбувалися в країні, із використанням недоступної раніше інформації. Після демократичних перетворень в Угорщині в 1990 році кількість публікацій на цю тему збільшилась, однак серед них було мало таких, які містили б глибокий аналіз перемін, що відбувалися. В основному вони носили інформаційний характер у формі мемуарів або щоденників.

З регіональних публікацій варто виділити серію робіт Нори Дікан, що висвітлюють репресії, які відбувалися в різних областях після поразки народного повстання 1956 році. Також слід виокремити збірник документів, опублікований у 1989 році під редакцією Іштвана Віда про події жовтня 1956 року в Саболч-Сатмарській області.

Дотепер немає регіональних публікацій по даній темі, де був би узагальнений і глибоко проаналізований даний період розвитку сільського господарства. Частково ця прогалина могла бути заповнена в двотовній монографії, опублікованій в 1993 році (Монографія Саболч-Сатмарської області, під редакцією Ласло Червеняка, Ніредьгаза, 1993 р.), одначе розділи, у яких висвітлюється розвиток сільського господарства після 1945 року, містять в основному статистичні дані.

Більш вдалими вважаємо центральні публікації авторів Ігнаца Ромшич, Шандора Балога, Жужанни Концне-Надь, Пава Заводу, Ференца Саси. Число авторів, які у своїх публікаціях по-новому висвітлювали проблеми, використали нові джерела інформації, можна було б продовжити.

Мета і завдання дослідження. Нами ставиться мета довести, що радянські методи колективізації землі та засобів виробництва в зазначений період були далекі від угорського селянства і сильно відрізнялися від їхніх традицій, а тому призвели до занепаду аграрного сектору. Застосування проти приватних господарств репресій і насильства викликали в селян глухий опір існуючому ладу.

Одночасно хочемо відмітити, що, не дивлячись на наявність протиріч між партійним і державним апаратом у питанні методів і інтенсивності колективізації (інші країни соцтабору захоплювалися нашою моделолю), угорський напрямок розвитку аграрного сектора став більш досконалим не тому, що тут були більш "вдало" використані марксистські догми. На наш погляд, він відрізнявся від сусідніх країн тим, що народився в умовах незгасної боротьби селянства проти колективізації, а також і під впливом народного повстання 1956 року.

Це не дало можливості уряду, очолюваному Яношем Кадаром, впровадити більш "чисту" модель колективізації, що застосовувалась у Радянському Союзі. Завдяки селянському опору в аграрному ладі Угорщини були збережені окремі форми приватної власності, використані нові елементи матеріального заохочення селян, що сприяло інтенсивності розвитку даного сектора економіки.

У процесі колективізації нерідко спостерігалися елементи насильства, залякування, ігнорування елементарними правами людини.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягає, перш за все, у характері постановки і розробки досліджуваної теми. Автор намагався дати більш повну і достовірну інформацію про історію розвитку сільського господарства Саболч-Сатмарської області. Особлива увага була приділена періоду колективізації, що у результаті політичних рішень призвела до корінної зміни аграрних відносин.

Цей аспект дослідження вивчався з урахуванням зміни політичного спектра світогляду та з використанням недоступної раніше інформації. Автор намагався зробити детальний і науково вивірений аналіз подій.

З числа авторів – регіональних дослідників, нами вперше висвітлюються протиріччя епохи, логіки конкретних подій, пов'язаних із колективізацією, оцінюється вплив трагічних подій 1956 року на розвиток аграрних відносин. Саме тому наші висновки й оцінка ситуації не виключали можливості помилок. Одночасно вони можуть стимулювати появу нових досліджень, спрямованих на переосмислення подій 50-х років. За рахунок поглиблення і розширення джерельної основи, яка була використана, ми звернули увагу дослідників на такі документи, які раніше з об'єктивних причин не були використані, але вони суттєво міняють оцінку складних процесів.

Наукова і практична цінність дослідження. На відміну від інших досліджень дисертація не вихваляє переваг соціалістичної колективізації. Нами зроблений аналіз того періоду на основі нового світогляду, бо не були застосовані традиційні шаблони марксистських поглядів на процес розвитку. Спираючись на архівні дані, ми намагалися зробити об'єктивні та наукові висновки без ідеологічного забарвлення. У цьому й може заключатись практична цінність дисертації. Сільське господарство Угорщини в даний час теж знаходиться перед великими структурними змінами. Знання аналогічного етапу реформування аграрного сектора можуть бути корисними для вироблення й ухвалення нових рішень.

Розкриваючи наслідки помилкового політичного рішення про колективізацію сільського господарства, наша праця може сприяти відновленню колективізації на основі угорських історичних традицій, з огляду, в першу чергу, на інтереси самих власників. Це необхідно для сільського господарства країни, але з врахуванням відносної економічної відсталості від інших областей і високого відсотку безробіття – особливо в Північно-Східному регіоні Угорщини.

Завдання. Автор в дисертації констатує: 1) Проведена в 1945 році земельна реформа в Північно-Східному регіоні Угорщини відкрила перспективи для подальшого удосконалення аграрного сектора і створення господарств, здатних інтенсивно вести землеробство; 2) Насильницька колективізація стала наслідком помилкового політичного рішення і призупинила розвиток аграрного сектора. З огляду на той факт, що на даному етапі в Північно-Східній Угорщині були майже відсутні промислові підприємства, вплив такого помилкового рішення позначився на всій економіці; 3) Невдала земельна реформа, яку спробував провести уряд, очолюваний Імре Надь (1953-1954) була приречена на провал, бо місцеві представники комуністичної партії не були зацікавлені в її успіхові; 4) У результаті народного повстання 1956 року в Саболч-Сатмарській області майже перестали існувати насильно створені колгоспи і держгоспи. Місцеві селяни висловили своє незадоволення режимом диктарури і свою солідарність з тими, хто масово виходив із складу колгоспів; 5) Друга колективізація, що повторно була проведена в 1958-1961 роках, повторила помилки 1949 року. Проте слід відзначити, що в порівнянні з першою спробою, вона вже не носила відверто насильницького характеру; 6) Однак і цей період не був позбавлений елементів насильства, залякування і порушення елементарних прав людини; 7) Після 1961 року в країні розширилося коло прибічників колективного господарювання, незважаючи на існуючі об'єктивні недоліки політичної системи. Цей рух за декілька років забезпечив досягнення, гідні уваги в аграрній сфері.

Апробація результатів досліджень. Основні положення та висновки дисертації відображені у виступах на таких наукових форумах: засідання регіонального відділення Академії наук Угорщини в Саболч-Сатмарській області в 1998 р., конференція музеєзнавців – Ніредьгаза, 1997 р., щорічні наукові конференції історичного відділення Педагогічного інституту імені Дєрдя Бешені (1997-2001), засідання кафедри нової і новітньої історії та історіографії Ужгородського національного університету. Результати дисертаційного дослідження висвітлені в монографії та семи публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п'яти роділів, висновків, приміток і списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг дисертації без списку джерел, літератури та додатків складає 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальнність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, визначаються методологічні основи дослідження, хронологічні рамки, вказується форма апробації результатів дисертаційної роботи і публікацій з теми, що досліджується.

У першому роділі – "Джерельна основа дослідження та стан наукової розробки проблеми" аналізуються використані матеріали фондів центрального державного архіву Угорщини і Архіву Саболч-Сатмарської області в м.Ніредьгаза, особливо фондів органів самоврядування. Широко використані архіви Угорської соціалістичної робітничої партії. Ці матеріали фондів до 1995 р. не були доступні і вперше вводяться в науковий обіг у нашій дисертаційній роботі (117 одиниць збереження). Ретельному аналізу і перевірці піддалися стистичні дані 50-60 років Центрального статистичного управління Угорщини, а також районні і обласні щорічні статистичні інформації про організацію колгоспно-держгоспного виробництва в Саболч-Сатмарській області.

У розділі дисертаційної роботи представлені також матеріали, опубліковані після демократичних перетворень 1990 року. З нагоди 40-річчя визвольного руху 1956 року з'явилося багато публікацій з історії розвитку сільського господарства (Нора Дікан, Жигмонд Дьормоті, Йожеф Ботар, Шандор Орбан). Недоліком більшості публікацій до 1990 року є те, що в них не були використані, точніше не могли бути використані факти негативної сторони колективізації, що висвітлювали протистояння селян цьому явищу. Визвольний рух 1956 року в них розглядався як контрреволюція, і вони не надавали значення тим реформам, які намагався впровадити уряд, очолюваний Імре Надьом. Істотна зміна в оцінці об'єктивності недосконалості системи сільського господарства відбулася в публікаціях лише у 80-х роках. З огляду на економічні зв'язки Північно-Східного регіону Угорщини поза межами державних кордонів, привертає увагу доробок українських істориків (Клименко Т., Кипаренко Г., Івасюта М., Ілько В., Ілько І., Міщанин В.). Характерні риси колективізації земельних ділянок Угорщини (присадибна ділянка, система оплати праці, підсобне господарство, система огранізації праці) представляли інтерес для зарубіжних дослідників. Слід відзначити, що в окремих випадках ці публікації містили в собі більш реальну і достовірну інформацію, ніж публікації угорських авторів. Все ж у публікаціях 50-80-х років спостерігалася ідеологічна спрямованість, тому що автори соціалістичних країн допускали тільки один шлях розвитку сільського господарства Угорщини – через колективізацію землі.

Наприкінці 80-х років напередодні демократичних перетворень в Угорщині почали з'являтися регіональні і центральні публікації, у яких історія колективізації висвітлювалась у світлі політичних змін, що відбувалися в країні, із використанням раніше недоступної інформації. В 90-х роках були зроблені спроби піддати аналізу сільське господарство Угорщини в 40-80-х роках, але вони носили інформаційний характер у формі мемуарів або щоденників. Дотепер немає регіональних праць, у яких були б зроблені спроби, використовуючи нові архівні джерела, піддати глибокому аналізу розвиток сільського господарства після 1945 року.

Наші публікації в кінці 90-х років (монографія і 6 статей) розкривають широкий спектр колективізації у Північно-Східній Угорщині (насильна колективізація, боротьба з "куркульством", боротьба з непокірними елементами села, відправка в робочі табори та примусова міграція населення, оподаткування, організація МТС та навчання кадрів тощо).

Студії сучасних дослідників полягають у тому, що колективізація сільського господарства як єдиний процес реформування аграрного сектора була хибним шляхом. Однак угорська модель після визвольного руху 1956 р. стала предметом вивчення істориків-аграрників країн соціалістичної співдружності. Вона вийшла більш вдалою, тому що народилася в умовах незгасної боротьби селянства проти колективізації. Це не дало можливості уряду, очолюваному Яношем Кадаром, впровадити більш "чисту" модель колективізації, що застосовувалась в Радянському Союзі. Завдяки цій боротьбі в аграрному секторі Угорщини були збережені окремі форми приватної власності і використані нові елементи матеріального заохочення селян. Це сприяло інтенсивності розвитку даного сектора.

Підсумовуючи наші студії про джерельну основу та стан наукової розробки проблеми, зазначимо, що вона залишається актуальною і заслуговує на глибше та неупереджене її вивчення.

У другому розділі "Аграрні відносини в Північно-Східній Угорщині у період коаліційного уряду (1945-1948)" в історичному аспекті робиться огляд розвитку сільського господарства регіону до 1945 р., розглядаються причини та наслідки політики Угорщини у зазначений період, визначено специфіку лібералізованої моделі політичного режиму Угорщини, а також тенденції соціальної стратифікації угорського суспільства.

Внаслідок впровадження часткових, короткострокових економічних реформ, в Угорщині утворився специфічний, відмінний від інших держав "соціалістичного блоку", лібералізований варіант політичного режиму, основу якого визначало монопольне право правлячої із 1956 р. УСРП. При всіх прорахунках, незавершеності, економічні реформи, які проводились в Угорщині протягом 60-80-х рр. ХХ ст., створили сприятливі умови для подалього розвитку ринкових відносин і поширення демократії в країні.

Аналізуючи взаємозв'язок політики реформ із соціальною стратифікацією в Угорщині в контексті трансформування угорського суспільства, слід зазначити, що однією з головних традиційних структуротвірних засад соціальної стратифікації є відносини власності. Втім, ці відносини як в Угорщині, так і в інших країнах Центрально-Східної Європи за умов "реального соціалізму" з кінця 40-х рр. ХХ ст. поступово трансформувалися у соціальні функції певних груп суспільства.

Тому як відродження та розвиток дійсно економічно детермінованих соціальних верств, груп населення можна розглядати наслідки проведення економічної реформи, яка (попри всі її недоліки) все ж таки значно сприяла відтворенню, поступовій еволюції суб'єктів власності, відродженню структури приватного підприємства, соціальній мобільності угорського населення.

Отже, у підвалинах угорської моделі квазісоціалізму почали формуватися якісно нові за змістом структурні елементи, як соціально-економічної організації суспільства – розвиток орієнтованої на ринок економіки, поступовий розвиток середнього класу; так і політичної організації суспільства. На підставі інформації, отриманої з мнографій і архівних документів ми намагалися відзначити той факт, що і на даному етапі рівень розвитку сільського господарства в цьому регіоні був істотно нижчим, ніж по всій країні. Вирощування сільськогосподарських культур, що були найбільше поширені в цьому регіоні, виходячи з кліматичних умов, робилося без застосування сучасних технологій і машин.

У цьому розділі окремо виділений параграф, присвячений питанням роздачі земельних ділянок і земельної реформи 1945 року. Ця тема знайшла широкий відбиток у регіональних публікаціях. Ми постаралися звернути увагу на ті особливості, що були характерні для історичних повітів (Саболч, Унг, Сатмар, Берег). Тут відзначається той факт, що в цьому регіоні в цей період відбувалася аграрна революція, тому що не були дотримані нормативи, передбачені законом про розділ землі, і через велику чисельність бажаючих її одержати.

У третьому параграфі другого розділу розглядаються події, що відбувалися у сільському господарстві в період коаліції (1945-1948). На підставі інформації, якою ми володіли, вдалося проілюструвати ті нелюдські зусилля, які були необхідні для реорганізації сільського господарства.

Поряд із збитками, нанесеними війною, нормальному розвитку аграрного сектора заважали велика засуха в цьому регіоні, гіперінфляція і практиковане в той період обов'язкове постачання сільськогосподарської продукції.

До кінця коаліційного правління в країні (1948) сільське господарство дозріло для реформ в інтересах зміни структури власників земельних ділянок, скасування заборони на купівлю землі, створення середніх і великих селянських господарств. Однак вирішення цієї проблеми пройшло не професійним, а політичним шляхом, що було зумовлено приходом до влади комуністичної партії і міжнародною обстановкою, що склалася. Це рішення викликало примусову колективізацію землі і створення створення колгоспів і радгоспів. Таким чином, зміна структури землевласників була здійснена у зворотньому напрямку і позбавила стимулу до розвитку власника землі – селянина.

У третьому розділі дисертації “Аграрні відносини в Саболч-Сатмар-Берегській області на першому етапі режиму Ракоші (1948-1953 рр.). Політика уряду Імре Надя” розглядається етап розвитку країни в 1948 – 1953 роках. Тут нами вводяться в науковий об'єкт дотепер неопубліковані документи, у яких знаходиться інформація про період колективізації на прикладі створення цілого ряду колгоспів і вивчення умов їх роботи. На підставі документів з архіву районної поліції аналізуються факти спонтанного й організованого опору селян щодо процесу колективізації.

Ми констатуємо, що в даному періоді в регіоні об'єм сільськогосподарського виробництва істотно скоротився. Кількість виробленої продукції з одного гектара землі зменшилась у порівнянні з довоєнним періодом. Структура вироблених культур не змінилася, перехід на інтенсивні методи землеробства не здійснений. Оснащеність аграрного сектора сільськогосподарською технікою не поліпшилася. Створені в районах МТС працювали не ефективно, в окремих випадках переміщення сільськогосподарської техніки з одного кінця району в інший обходилось дорожче, ніж виконана нею робота.

Нездійсненні задачі, поставлені партією перед сільським господарством у першій п'ятирічці, введення системи обов'язкового постачання сільськогосподарської продукції, знищення середніх і великих селянських господарств, гоніння на “куркулів” і введення карткової системи створили в країні умови господарювання в режимі воєнного часу.

У дисертації відзначений той факт, що до 1950 року, до моменту об'єднання областей Саболч і Сатмар рівень зубожіння селянства досяг такого ступеня, що в цьому регіоні вже до 1953 року виникли всі умови для початку революційного визвольного руху.

Гострота цієї ситуації до деякої міри була знята спробою уряду, який очолював Імре Надь, провести земельну реформу. Аналіз цих подій нами даний у другому параграфі третього розділу дисертації.

У ньому ставиться наголос на тому факті, що це була перша спроба, у середині соціалістичного табору провести реформи, які ставили за мету зміну соціалістичної моделі суспільства і економіки. Матеріали по цій реформі до демократичних змін 1990 року були закритими. Інтенсивне їхнє вивчення стало можливим тільки в наш час. А окремі елементи, що стосуються конкретних районів і поселень, є і дотепер не розкритими.

Що стосується Саболч-Сатмарської області, то цю нестачу ми постаралися заповнити. З існуючих джерел інформації випливає, що місцеві представники влади всіляко саботували впровадження реформ у сільському господарстві. Вони боялися втратити свою владу, своє існування, а розбіжності, які були на той момент у вищих ешелонах влади, тільки сприяли їм у цьому.

Документи з обласного архіву дають підставу зробити висновки про слушність твердження колишнього прем'єр-міністра Ондраша Гегедюша, що після оголошення реформ селянство полегшено зітхнуло, а апаратники на місцях злякалися.

Представники місцевої влади, боячись за свої крісла, усіляко перешкоджали розформуванню колгоспів і виходу селян із них.

Серед регіональних публікацій у нашій дисертації ми одні з перших зробили аналіз впливу невдалої земельної реформи на колгоспний рух. У Саболч-Сатмарській області тільки за декілька місяців майже 14 тисяч селян побажали вийти з колгоспів з вилученням понад 73 тисячі гектарів землі.

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що спроба земельної реформи уряду Імре Надя провалилася не стільки через зміну складу уряду СРСР і його зовнішньої політики, а й через саботаж реформи з боку місцевої влади Угорщини.

Четвертий розділ дисертації “Другий етап диктатури (1955-1956 рр.). Політика уряду Імре Надя.” розглядає другу половину диктатури Ракоші. Архівні документи сільського господарства цього періоду доводять, що керівництво, не зробивши висновку з колишніх помилок, продовжувало створювати політику там, де в 1953 році зупинилось з примусу.

"Тепер ми йдемо, прийшов наш час" – говорив голова ради Саболчбака на одному партійному форумі і цей погляд характеризує все районне керівництво. Починається знову примусова колективізація, боротьба проти “куркулів”, розмежування землі, розміри котрої після області Ваш, в області Саболч були найбільшими.

З'явилася комплексна програма розвитку кількості колгоспів в області. Керівництво хотіло б досягти вступу в колгоспи 8-9 тисяч нових членів із 25-30 тисячами гектарів землі до кінця 1956 року.

Паралельно з цією програмою створили перспективний план розвитку сільського господарства на 1956-1960 роки. У цьому плані уперше із початку колективізації, уже спостерігаються спроби пристосування структури культур, що вирощуються, до кліматичних умов регіону. Наприклад, посадка нових фруктових садів, будівництво заводів по переробці овочів і фруктів, а також будівництво сховищ для їхнього збереження. Це вже були перші ознаки появи нових методів ведення сільського господарства.

Однак планові показники вирощування окремих культур були не реальні, як і в 50-ті роки.

Широкомасштабна колективізація і виконання нереальних планів були перервані революційно-визвольним рухом, що почався в жовтні 1956 року.

У другому параграфі цього розділу зроблений аналіз подій, що відбувалися у цей період. Він дав зрозуміти, що назрів час відоеремлення диктаторської політичної влади від народного господарства. була зроблена спроба замість реформ провести ломку існуючої державної системи.

До демократичних перетворень 1990 року ці події з ідеологічних причин не можна було об'єктивно розкривати і досліджувати. Після зміни суспільного ладу з'явилися документи, спогади на дану тему. Однак узагальнених матеріалів по сільському господарству якогось конкретного регіону дуже мало.

Під час революції в області Саболч-Сатмар із 350 колгоспів 250 ліквідувалося. У колгоспах залишилися тільки безземельні селяни, як орендарі одержаних резервних земель.

Селяни області стежили за порядком, завдяки їм в селах не відбулося жахливих руйнацій.

Потік радянської армії, що проходив через територію області, викликав сильні негативні емоції. Перші жертви революції з'явилися саме на цьому грунті. Через географічне положення області його жителі першими відчули на собі насильство й усвідомили той факт, що в цій визвольній війні угорський народ не може розраховувати на підтримку зі сторони. Європа, розділена Ялтинською угодою, залишилася без змін.

П'ятий розділ дисертації “Завершення соціалістичної реорганізації сільського господарства краю (1957-1961 рр.)” висвітлює події, коли на території Угорщини відбулося завершення соціалістичної реорганізації сільського господарства і припинилася тисячолітня традиція індивідуального землеробства.

1957 рік із цього погляду є перехідним, тому що в цей період робочо-селянський уряд залишив у силі закони, прийняті ще урядом під керівництвом Імре Надя, що стосувалися індивідуальних господарств і навіть із метою стабілізації обстановки приймав аналогічні закони. Ці заходи до деякої міри сприяли поліпшенню ситуації в сільському господарстві. На підставі цього в одному із своїх виступів перший секретар Угорської Соціалістичної Робочої партії області Ондраш Бенкеш заявив, що стан дрібних і середніх селянських господарств дуже добрий.

Однак уряд Кадара ні на хвилину не відмовився від подальшої колективізації сільського господарства. Так вже в липні 1957 року був опублікований проект заходів щодо цього питання. На відміну від попередніх урядів, ця робота проводилася систематично і планомірно.

Конкретна організаційна робота в області Саболч-Сатмар – як і по всій країні – почалася в січні 1958 року. У дисертації в розрізі років можна простежити агітаційну роботу, проведену в населених пунктах області, і її результати.

У звітах обласного комітету партії, що направлялися в Центральний Комітет, відзначаються випадки насильства, погроз і психологічного тиску з боку агітаторів по відношенню до селянства.

У дисертації, поряд з інформацією про "успіхи" колективізації, приділена велика увага питанню удосконалення системи керування створеними господарствами, починаючи з кадрової політики до істотних змін у технології ведення сільського господарства.

Уряд Кадара на відміну від його попередників велику увагу приділяв питанню поліпшення умов роботи колективних господарств. За три роки істотно поліпшився склад фахівців колгоспів, за рахунок державних дотацій поліпшився їхній технічний потенціал, почалися великі капіталовкладення в колективні господарства, і поступово з'явилися позитивні результати, спрямовані на збільшення площ садів.

Однак, хоча і не так чітко, відчувався опір частини селян проти інтенсивної колективізації. Листівки, написи на стінах говорили про те, що селянство області по-іншому бачить своє майбутнє.

Все це вже не могло зупинити початий процес, і 8 березня 1961 року обласний партійний комітет рапортував Центральному Комітету партії, особисто Каролю Неймету, що в області колективізація закінчена.

Колективізація не була закінчена тільки в трьох населених пунктах Нірлугош, Пенеслек, Нірбелтек на території 10 000 гектарів землі, що у звіті були відзначені як низькородючі.

Таким чином, із запланованих 299 колгоспів у 1960 році працювали 243.

Після цього основне завдання, що стояло перед обласними партійними організаціями, полягало в збереженні існуючих колгоспів за будь-яку ціну. У цей час в області знаходилися під постійним наглядом 2716 чоловік, котрі в минулому були “куркулями”, учасниками революційно-визвольного руху і колишні жандарми. Не дивлячись на це, в населених пунктах Енченч, Пириче, Нірмігальді спостерігалися випадки масового виходу селян із колгоспів. Це набуло такого характеру, що обласний комітет партії змушений був розглянути це питання на одному із своїх надзвичайних засідань.

Зрештою, і селяни вище зазначених населених пунктів зрозуміли, що їм зупинити процес колективізації не вдасться. Заспокоєнням селян послужило і те, що уряд Кадара приймав усі можливі заходи, спрямовані на збереження життєвого рівня населення на даному етапі реорганізації господарства.

Трирічний план (1958-1960) і потім другий п'ятирічний план (1960-1965) приділяв велику увагу забезпеченню сільських місцевостей товарами першої необхідності, будівництву житла, капітальним вкладенням для розвитку інфраструктури села. Завдяки цьому до 1960 року в сільському господарстві почали з'являтися перші позитивні зрушення, об'єм виробництва зріс на 10-11% у порівнянні з 1958 роком.

Разом із цим існуючі основні помилки, допущені при реорганізації сільського господарства, збереглися, тому що значна увага в цих планах приділялася розвитку промисловості.

Важливим елементом у збереженні і зміцненні насильно створених колгоспів і радгоспів було введення знову розробленої системи стимулювання праці. У Саболч-Сатмарській області – як і по всій країні – уже на перших етапах створення колгоспів і радгоспів почали впроваджуватись своєрідні системи стимулювання праці. Обласний комітет партії в 1960 році в одному із своїх листів звернувся в міністерство сільськго господарства з проханням затвердження даної системи стимулювання праці і розробки більш досконалих систем. Також можна простежити, що на етапі колективізації з ініціативи самих селян впроваджувалися дуже ефективні системи стимулювання праці. Не дивлячись на всі труднощі, у другій половині 60-х років почався інтенсивний ріст сільського господарства, а в 70-х роках істотно змінився рівень життя на селі.

У дисертації велика увага приділена питанню інтенсивного розвитку в області садівництва і його результатів. За рахунок створення системи матеріальної зацікавленості з боку держави і збільшення технічної оснащеності почався етап інтенсивного розвитку сільського господарства в цьому регіоні.

Висновки:

Слід відзначити, що з процесом колективізації змінилася не тільки структура власників землі, але й були впроваджені нові методи ведення господарства, змінена структура культур, що вирощувалися. Цей процес уже чітко простежується в першій половині 60-х років, коли починається спеціалізація сільського господарства, його пристосування до місцевих умов і наявності робочої сили.

У дисертації ми постаралися узагальнити етапи розвитку сільського господарства регіону в період 1945-1961 років, відзначити той факт, що в результаті колективізації були створені умови для корінної зміни суспільного становища і рівня життя селянства.

Як факт слід зазначити те, що в другій половині 60-х років і 70-ті роки спостерігалося істотне поліпшення добробуту населення. Разом із ростом добробуту змінилися й умови праці селян і вигляд села.

Одночасно в усьому народному господарстві залишилася невирішена проблема підвищення продуктивності праці, тому що в порівнянні з розвинутими західними країнами для виробництва однакової кількості товару нами використовувалася істотно більша кількість енергоносіїв, матеріалив і живої праці.

Не багато потрібно було часу, щоб ці проблеми стали некерованими, і щоб керівництво країни визнало, що насильницька колективізація була помилковою і, що в інтересах створення більш ефективного і кокнурентоздатного сільського господарства необхідно знову відновити систему приватної власності на землю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Сільське господарство Саболч-Сатмарської області (1945-1961 рр.). – Ніредьгаза, 2001. – 146 с.

Szabolcs-Szatmбr megye mezхgazdasбga (1945–1961). – Nyiregyhбza, 2001. – 146 old.

2. Сільське господарство Саболч-Сатмарської області в період із 1945 по 1953 рік // Саболч-Сатмар-Берег, архівний альманах. – Ніредьгаза, 1999.- Щорічник ХІІІ. – С.211-223.

Szabolcs-Szatmбr mezхgazdasбga 1948-1953 kozott // Szabolcz-Szatmar-Beregi Leveltari Evkonyv. - Nyiregyhбza, 1999. – XIII. – Old.211-223.

3. Масове переселення селян із району Додой-фелшо в січні 1945 року // Сабол-Сатмар-Берег, архівний альманах.- Ніредьгаза, 1997.- Щорічник ХІІ. – С.311-314.

A polgari lakossag elhurcolasa a Dadai-felso jarasbol 1945 januarjaban // Szabolcz-Szatmar-Beregi Leveltari Evkonyv. - Nyiregyhбza, 1997. – XII. – Old.311-314.

4. Дані про підсумки позики миру Саболч-Сатмарської області // Саболч-Сатмар-Берег.- Ніредьгаза, 1997/2. – C.189-192.

Adatok a bekekolcson-jegyzes tortenehes Szabolcs-Szatmбr megyeben // Szabolcs-Szatmбr-Beregi Szemle. - Nyiregyhбza, 1997. – sz.2. – Old.189-192.

5. Кінець і початок епохи // Краєзнавство, 1998. - №6. – С.6-13.

Korszakveg es korszakkezdet // Honismeret. - Nyiregyhбza, 1998. – sz.6. – Old.6-13.

6. Період Кадара (1956-1989) // Цінності Саболч-Сатмар-Берегської області. Історія області. – Ніредьгаза, 2001. – С.218-228.

A Kadar Korszak (1956-1989) // Szabolcs-Szatmбr-Bereg megye ertekei. A megye tortenelme. -