НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

КОВАЛКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 338.342.4

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ НАФТОГАЗОВим

КОМПЛЕКСом УКРАЇНИ В УМОВАХ

ІНСТИТУЦІЙНо-інноваційних ПЕРЕТВОРЕНЬ

08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Науковий керівник | доктор економічних наук, доцент

Лапко Олена Олександрівна,

Інститут економічного прогнозування НАН України, завідувач відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Кузьмін Олег Євгенович,

Національний університет “Львівська політехніка”, директор Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту, завідувач кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Піріашвілі Борис Захарович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу регіональних проблем розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу.

Провідна установа | Інститут економіки НАН України, відділ економіки науки, м. Київ.

Захист відбудеться “17” квітня 2002 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “16” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Створення ефективної економіки, яка спроможна забезпечити високий рівень життя населення і визнання країни на світовому ринку як замож-ної держави, є національним пріоритетом України. Найважливішою про-блемою є стабілізація економіки та підвищення її ефективності, що ду-же актуально для галузей, які визначають промисловий потенціал країни. Однією з таких провідних галузей є нафтогазовий комплекс, від ефек-тивної роботи якого залежить реалізація стратегії соціально-еко-но-міч-ного розвитку України.

Актуальність теми. Нафтогазовий комплекс відіграє важливу роль в реалізації фіскальної функції держави, у забезпеченні інших галузей на-родного господарства та населення енергетичними ресурсами та ви-рі-шен-ні проблеми енергетичної безпеки країни. Однак в умовах становлен-ня незалежної української держави, реформування форм власності, роз-будови державних інститутів та переходу до ринкових відносин його не минули економічні негаразди. Нафтового ринку перш за все торкнули-ся проблеми глобалізації економіки в силу його особливого значення в сві-ті. Всі нафтові підприємства працюють в умовах жорсткої конкуренції на світовому нафтовому ринку, який характеризується високими темпами інституційних перетворень (перерозподіл власності, боротьба за нові рин-ки, реструктуризація бізнесу тощо), що висуває особливі вимоги до за-безпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Критична ситуація в економіці призвела до кризи в інвестиційній сфері: відсутнос-ті коштів для модернізації виробництва, пошуку та освоєння нових ро-довищ; вирішення проблем соціального забезпечення. Виникає необхід-ність пошуку нових шляхів розвитку підприємств, що потребує визна-чення стратегії їх розвитку.

Дана робота присвячена дослідженню розвитку нафтогазового компле-ксу України з метою визначення ефективної стратегії забезпечення його конкурентоспроможності, використовуючи інноваційний менеджмент, спроможний забезпечити швидке реагування на зміни в ринковому середовищі.

Проблеми інституційних перетворень в економіці, інноваційного роз-витку підприємств та управління нафтогазовим комплексом завжди бу-ли в колі уваги вчених-економістів. Вагомий внесок у різні аспекти цих питань зроблено дослідженнями Р.Коуза, Д.Норта, О.Уільямсона, В.Александрової, В.Алікперова, Ю.Бажала, Л.Безчасного, В.Гейця, В.Герасимчука, В.Голікова, М.Долішнього, М.Данилюка, В.Крюкова, О.Кузьміна, О.Лапко, Б.Малицького, Б.Піріашвілі, І.Школи та інших. Од-нак не проводилось досліджень стратегії розвитку нафтогазового ком-п-лексу України в умовах глобалізації економіки та інституційних перетво-рень. Недостатньо опрацьовано також організаційно-економічний ме-ха-нізм державного регулювання діяльності підприємств галузі, що потре-бує уваги в умовах її реформування в силу особливого значення для еко-номічного розвитку держави. Це зумовило вибір теми дисертаційного до-слідження та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-тація виконана в межах затвердженої науково-дослідної теми “Фор-му-вання ринків в економіці перехідного типу” (державний реєстраційний номер 0100U004849), яка виконується в Інституті економічного прогно-зування НАН України. Автором проводилось дослідження формуван-ня внутрішнього нафтового ринку.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретич-них та методологічних засад формування стратегії управління розвит-ком підприємств нафтогазового комплексу, надання науково-прак-тич-них рекомендацій для її реалізації, а також визначення напрямів вдо-ско-на-лення організаційно-економічного механізму державної підтримки наф-тогазових підприємств. Для досягнення цієї мети в дослідженні постав-лені наступні наукові завдання:–

виявити тенденції та основні риси розвитку відомих нафтових ком-паній в умовах глобалізації та трансформаційних процесів в економі-ці з метою використання їх досвіду під час реформування управління вітчиз-няними нафтогазовими підприємствами;–

проаналізувати вплив інституційно-інноваційних перетворень в еко-номіці України на конкурентоспроможність вітчизняних нафтогазових підприємств;–

встановити причини, які гальмують розвиток нафтогазового комплек-су та визначити шляхи їх усунення;–

визначити стратегію управління нафтогазовим комплексом Украї-ни в умовах інноваційного розвитку економіки та головні напрями його ре-формування;–

розглянути організаційну структуру управління нафтогазовими під-приємствами та розробити пропозиції щодо її вдосконалення;–

проаналізувати організаційно-економічний механізм державного ре-гулювання розвитку нафтогазових підприємств та розробити комплекс про-позицій щодо підвищення ефективності заходів державного регулюван-ня.

Об’єктом дослідження є нафтогазовий комплекс України та його розвиток в умовах перехідної економіки.

Предметом дослідження є система управління підприємствами нафтогазового комплексу України в умовах трансформаційних процесів у світовій економіці та її вдосконалення, стратегічні питання розвитку і реформування нафтогазового комплексу, а також система економічних відносин між державою і нафтогазовими підприємствами в процесі державного регулювання їхньої діяльності.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослі-дження є положення сучасної теорії інституціональних перетворень, класичні та сучасні розробки з інноваційного розвитку, проблем глобалізації економіки, системного аналізу, теорії управління та державного регулювання. Методи дослідження включають аналіз й узагальнення теоретичних робіт та практичного досвіду, офіційних документів, рішень Уряду і Верховної Ради, методи системного та статистичного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, що становлять наукову новизну, належать такі:

1. Дістало подальший розвиток обґрунтування необхідності збереження в Україні єдиної потужної національної нафтогазової компанії, спроможної забезпечувати енергетичну та економічну безпеку держави. Доведено, що в умовах трансформаційних процесів в світовій економіці загальною тенденцією нафтових компаній є їхнє укрупнення та диверсифікація діяльності в сферу газовидобутку та альтернативних джерел енергії, що забезпечує конкурентоспроможність на світовому нафтовому ринку. Тому неприпустимо ставити питання про можливість приватизації дочірніх підприємств Національної акціонерної компанії (НАК) “Нафтогаз України” і втрати державного контролю над ними.

2. Запропоновано концептуальний підхід до стратегії розвитку нафтогазових підприємств в Україні в межах вертикально-інтегрованої нафтової компанії (ВІНК), що обґрунтовано з позицій інституційної теорії та необхідності забезпечення конкурентоспроможності шляхом збільшення обсягів виробництва у різних сферах діяльності, і зокрема – в нафтогазопереробці, нафтохімії та роздрібній торгівлі.

3. Доведено, що головними причинами, які гальмують розвиток нафтогазових підприємств в умовах обмежених вуглеводневих запасів, є не-досконалий менеджмент та існуючі протиріччя в законодавчій базі, які про-тидіють ефективному державному регулюванню в нафтогазовому ком-плексі. З метою їх усунення визначено методологічні підходи до ре-фор-мування менеджменту нафтогазового комплексу як з позицій організа-ційної структури управління, так і з позицій визначення рівня кваліфіка-ції конкретних керуючих; розкрито суперечливий характер нормативних та законодавчих актів, покладених в основу державного регулювання, та запропоновано шляхи удосконалення організаційно-економічних ме-тодів державного управління.

4. Розроблено пропозиції щодо обрання стратегії розвитку нафтогазового комплексу з урахуванням досвіду створення російської ВІНК “ЮКОС”, що дозволить оптимальніше поєднати досягнення сучасного менеджменту і стан українського нафтового ринку.

5. Запропоновано головні напрями реформування нафтогазового комплексу, якими слід вважати організацію в межах національної ВІНК потужного нафтопереробного та нафтохімічного сектора, а також розвиненої маркетингової системи, яка включатиме також торговельну мережу. На перспективу слід передбачити також формування сектора альтернативних джерел енергії, що дозволить ефективніше використовувати інноваційний потенціал підприємств.

6. Обґрунтовано доцільність в процесі реформування організаційної структури управління підприємствами нафтогазового комплексу зменши-ти кількість рівнів управління (з чотирьох до трьох) та створити ок-ре-му нафтосервісну компанію, в якій об’єднати всі обслуговуючі підприємст-ва галузі.

7. Знайшло подальший розвиток обґрунтування необхідності проведення політики захисту та розвитку власного нафтового ринку, використовуючи заходи державного регулювання. Подано пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання діяльності нафтогазових підприємств в умовах переходу до ринку на макрорівні – рентної, податкової та амортизаційної політики, поширення аукціонного продажу нафти та газового конденсату; а також використання ринкових методів регулювання видатків підприємства на мікрорівні – бюджетування.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в дослідженні впливу трансформаційних процесів на світовому нафтовому ринку на тенденції розвитку всесвітньо відомих нафтових компаній з метою урахування їх досвіду під час визначення шляхів реформування нафтогазового комплексу України. Практичне значення роботи полягає у визначенні стратегії розвитку нафтогазового комплексу з урахуванням положень теорії інституційних змін, наданні рекомендацій щодо створення ВІНК на базі НАКу “Нафтогаз України” та реформування організаційної структури управління нею, у розробці методологічних засад оцінки та підвищення рівня кваліфікації менеджменту компанії, що сприятиме розвиткові організаційної культури та активізації інноваційного розвитку підприємств галузі.

Розробки автора у вигляді рекомендацій, доповідних записок використовуються Урядом під час вирішення питань реструктуризації нафтогазового комплексу, що підтверджено довідкою про впровадження № п/37 від 25.01.02. За розробленими методичними рекомендаціями проводиться регулярна атестація керівних кадрів компанії ВАТ “Укрнафта” з метою підвищення рівня їхньої кваліфікації (довідка ОК-01-106 від 25.01.02).

Результати проведених в дисертації досліджень конкуренції на світо-вому нафтовому ринку, аналіз організаційних структур та систем управління ВІНК використовуються у навчальному курсі “Інноваційний менеджмент” Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (довідка № від 07.03.02).

Особистий внесок здобувача. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи здобувача, про що вказано в авторефераті в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях "Інноваційна діяльність в системі державного регулювання" (м. Івано-Франківськ, 1999 р.), "Маркетинг та логістика в системі менеджменту" (м. Львів, 2000 р.), "Нафта і газ України – 2000" (м. Івано-Франківськ, 2000 р.), "Сучасні проблеми управління інноваційною діяльністю та перспективи їх вирішення" (м. Івано-Франківськ, 2001 р.), "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії" (м. Ялта-Форос, 2001 р.), на науково-практичних конференціях "Політичні, економічні та екологічні проблеми енергетичної безпеки і транспортування енергоресурсів в Україні" (м. Київ, 2000), "Інноваційна діяльність в системі вищої школи" (м. Івано-Франківськ, 2000), де знайшли схвалення в проектах ухвал конференцій.

Публікації. За результатами досліджень автором опубліковано 13 наукових праць загальним обсягом 6,1 д.а.; з них тих, що належать автору, - 3,6 д.а. (в т.ч. 7 - у фахових виданнях).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та шести додатків, містить 14 таблиць та 4 рисунки загальним обсягом 12 сторінок. Список використаних джерел включає 107 найменувань і розміщений на 9 сторінках. Матеріали дисертації викладено на 209 сторінках машинописного тексту, з яких додатки займають 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Інституційні перетворення як шлях забезпечення конкурентоспроможності нафтогазових підприємств” проаналізовано конкуренцію на світовому ринку нафти і нафтопродуктів в умовах інституційних перетворень, в контексті чого визначено місце українських нафтогазових підприємств на світовому нафтовому ринку і доведено, що головним напрямом забезпечення їх конкурентоспроможності є інноваційний розвиток нафтогазового комплексу України.

В процесі теоретико-статистичного аналізу виявлено, що світовий наф-товий ринок достатньо інтенсивно трансформується під впливом різ-них об’єктивних та суб’єктивних факторів та обставин: змінюються нор-ми та способи взаємодії між господарюючими суб'єктами, форми та струк-тура власності, мотиви поведінки керівництва компаній, організаці-й--ні структури управління. Всі ці питання є предметом розгляду в межах ін-ституційної теорії, яка являє собою систему поглядів на дослідження про-блем функціонування сучасної економіки та її секторів з точки зору ево-люційних змін, перерозподілу прав власності, діючих економічних ін-ститутів їх підтримки та захисту – правил та меж структурування госпо-дарської діяльності підприємств, управління нею. Визначаючи характер взаємозв’язків між господарськими одиницями, інституційний устрій еко-номічної системи тим самим визначає організаційну структуру – як са-ме, на яких засадах, умовах, в якій формі може здійснюватись взаємодія між ними. В нашому випадку організаційною структурою виступає на-фтогазовий комплекс України, тому всі ці висновки можуть бути відне-сені до нього як об’єкта управління.

Нафтогазовий комплекс України розвивається в умовах жорсткої кон-куренції з боку потужних нафтових компаній. Загальною тенденцією розвитку нафтових компаній є укрупнення з метою забезпечення конкурентних переваг на ринку. Всі вони проводять агресивну маркетингову політику по відношенню до українського нафтового ринку. Тому, для збереження енергетичної безпеки України, головною стратегією українських нафтогазових підприємств слід визначити розвиток в межах єдиної національної нафтогазової компанії, що дозволить через заходи державного регулювання захистити їх від ймовірності бути поглинутими більш потужними суб’єктами ринку, як це сталося з більшістю нафтопереробних українських підприємств. З позицій обсягів видобутку нафти та газу не можна навіть ставити поряд НАК “Нафтогаз України” та провідні нафтові компанії світу. В Україні видобувається нафти близько 1% від російського нафтовидобутку, газу – ще менше. Специфіка бізнесу західних нафтових компаній дещо інша, однак їхні обсяги видобутку ще більше і не йдуть у порівняння з видобутком в Україні. Тому для України єдиним шляхом збереження іміджу як нафтової держави, крім функцій транзиту, є збереження власної нафтогазопереробки та нафтохімії.

Дослідження досвіду таких нафтових компаній, як Exxon Mobil, BP Amoco, Royal Dutch/Shell, ЛУКойл та ЮКОС переконує, що важливим стратегічним напрямом розвитку української нафтової компанії має стати диверсифікація бізнесу у сферу газовидобутку, нафто- та газопереробки й альтернативних джерел енергії як найбільш прогресивних напрямів розвитку, що дозволить в умовах обмеженості запасів вуглеводнів досягати економічного зростання за рахунок ефективного інноваційного менеджменту та маркетингу.

Враховуючи, що успіх інноваційних рішень залежить від їхнього сприйняття та підтримки керівними кадрами компанії, які повинні добре розуміти закони ринкової економіки і сучасні прийоми менеджменту, запропоновано методичні підходи до підвищення рівня кваліфікації, оцінки знань та професійних якостей менеджерів компанії шляхом проведення атестації, обов’язковою передумовою якої є попередня короткострокова теоретична перепідготовка у базових закладах освіти. Атестація проводиться в три етапи. На першому етапі експертами визначається перелік критеріїв, які покладено в основу оцінки, та їх вагомість (за п’ятибальною шкалою). Результати оцінки параметрів вагомості рахунковою групою переводяться з балів в коефіцієнти по кожному i-му параметру. Для цього по кожному показнику методом середнього арифметичного визначається середнє значення в балах:

, | (1)

де bi - середнє значення вагомості і- го параметру в балах;

n – кількість параметрів (в нашому випадку їх 10);

N- кількість експертів;

bij – вагомість i-го параметру в балах, визначена j-м експертом.

Потім з урахуванням суми середніх значень всіх показників визначаються коефіцієнти вагомості:

, | (2)

де ki - коефіцієнт вагомості і- го параметру.

Сумарно вагомість всіх показників повинна дорівнювати 1,0 (або 100 %), тобто: |

(3)

На другому етапі експертна комісія за десятибальною системою оцінює здатності керівників як менеджерів за переліком встановлених показників: оперативність, відповідальність, компетентність, авторитет, ініціативність, впевненість у собі, рішучість, тактовність, інтуїція, інноваційна активність. Для забезпечення об’єктивності оцінки, на момент проведення атестації до членів експертної комісії розраховані коефіцієнти вагомості показників не доводяться.

На третьому етапі керівникам пропонується тестування з основ ринкової економіки та менеджменту (50 питань, правильні відповіді на які оцінюються відповідно по 2 бали за відповідь). За результатами тестування та експертної оцінки властивостей керівників обраховується середньоарифметичне значення, яке відповідає наступним результатам атестації: 90-100 балів – дуже добре; 75-89 балів – добре; 60-74 бали – задовільно; менше 60 балів - незадовільно.

Залежно від контингенту керівників, що проходять атестацію, визначено різні умови підведення підсумків (для функціональних керівників більш важливі результати відповідей на тести, для виробничих – оцінка їх якостей керівника; для керівників функціональних, економічних необхідно набрати по тестах не менше 75 балів і т.і.), про що відмічено в дисертації. Однак ті керівники, які не набрали відповідні бали, повинні пройти повторну атестацію, готуючись самостійно.

Результати проведення атестації керівників ВАТ “Укрнафта” показали, що рівень теоретичної підготовки топ-менеджерів на підприємстві суттєво підвищився, що надало можливість ставити перед ними нові завдання щодо проведення ринкових реформ, - зокрема, підготовки та проведення реструктуризації компанії.

В другому розділі “Стратегії інноваційного розвитку нафтогазових компаній в умовах міжнародної конкуренції” досліджено роль стратегічного управління в забезпеченні конкурентоспроможності нафтогазових підприємств і доведено, що головним напрямом інноваційного розвитку нафтогазового комплексу України є створення на базі НАКу “Нафтогаз України” ВІНК.

З позицій інституційної теорії, вертикальна інтеграція, може викори-стовуватися тільки по відношенню до компаній з вузькоспеціалізовани-ми активами. До таких належить нафтогазова галузь, активи якої одно-типові (починаючи від однорідної продукції і закінчуючи основними фон-дами, персоналом та вузькоспеціалізованими контрактами). Саме це і спричиняє розвиток вертикальної інтеграції в світовому нафтовому сек-то-рі, де під час розширення компаній їх керівники переслідують мету зни-зити трансакційні видатки у випадку незначної захищеності контрактів.

Сутність та закономірності процесів трансформації організаційної структури управління компаніями та менеджменту виявлено в процесі вивчення досвіду провідних нафтових компаній. На нашу думку, для реформування українського нафтогазового комплексу необхідно використати досвід компанії ЮКОС, яка побудувала менеджмент із залученням провідних менеджерів світових нафтових компаній.

Українська ВІНК повинна бути побудована за технологічним принципом – від видобутку ресурсів до роздрібного продажу продуктів їхньої переробки. Для підвищення ефективності діяльності компанії необхідно змінити її структуру шляхом виведення за межі компанії підприємств, що не мають відношення до основної діяльності компанії, та об’єднавши в межах окремої нафтосервісної компанії всі обслуговуючі виробництва – будівельні, ремонтні, автотранспортні, бурові підприємства тощо.

Запропоновано під час реформування організаційної структури управління компанією виділити три рівні управління: НАК – одиниці бізнесу – структурні виробничі одиниці, та згрупувати підприємства на цих рівнях за функціональними ознаками, виділивши окремо сектори “апстрим” (виробництво, включаючи транспортування нафти та газу, та головні організаційно-управлінські функції) та “даунстрим” (переробка, обслуговування, торгівля), як це зроблено в провідних нафтових компаніях. Вказані заходи дозволять більш чітко організувати фінансові потоки всередині компанії та досягти економії накладних витрат. Реалізація стратегії створення ВІНК потребує розвитку в структурі компанії власного нафтопереробного та нафтохімічного сектора. Найбільш доцільним для цього є подальший розвиток власних газопереробних підприємств, організація або придбання власного нафтопереробного заводу та залучення до ВІНК на засадах угод про співробітництво ЗАТ “Укртатнафта”, ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” та ВАТ “НП- Галичина”, які сьогодні не завантажені на повну потужність.

В третьому розділі “Вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку підприємств нафтогазового комплексу” розглянуто стан державного регулювання інноваційного розвитку нафтових компаній, сучасну податкову, рентну, амортизаційну політику по відношенню до нафтогазових підприємств, бюджетування як інноваційний захід мікроекономічної політики, а також роль аукціонів з продажу нафти і газового конденсату для стабілізації фінансового стану нафтових підприємств.

В умовах створення та становлення нафтового ринку держава повинна забезпечити такі економічні та правові умови функціонування підприємств, які сприяли б розвиткові конкуренції при врахуванні інтересів всіх учасників ринку. Перш за все це стосується необхідності законодавчого забезпечення діяльності нафтогазових підприємств та подолання складнощів під час запровадження системи державного регулювання діяльності підприємств на українському нафтовому ринку, які викликані наступними протиріччями.

З одного боку, внутрішній нафтовий ринок можна вважати монопольним, оскільки кожен його сектор представлений одним великим підприємством, а вся політика розвитку ринку регулюється національною компанією. З іншого боку, нафтові компанії та підприємства України працюють в умовах жорсткої міжнародної конкуренції, тому до них не може бути застосоване антимонопольне законодавство.

Другим протиріччям є те, що обсяги нафтовидобування та можливос-ті нафтопереробки не співпадають в багато разів, що спричиняє необ-хі-дність залучення до нафтопереробного сектора іноземних нафтових ком-паній, і зокрема, - російських. Внаслідок цього український бюджет не-доодержує суттєві кошти: втрачається ПДВ, зменшуються податки з при-бутку.

Третім протиріччям є те, що геологорозвідувальне та експлуатаційне буріння фінансується переважно за рахунок прибутку підприємств (за таким механізмом, як спорудження або придбання основних фондів). Однак ці витрати не підлягають амортизації, тому вони вже ніколи не відшкодовуються підприємству (крім випадків, коли наслідком геологорозвідувальних робіт є відкриття потужного нафтового чи газового родовища). Компенсація ризику від такої діяльності взагалі не передбачена в механізмі державного регулювання.

Наступним протиріччям є віднесення бурових та експлуатаційних нафтових і газових свердловин до першої групи основних фондів, хоча це – активна частина основних фондів. Це робить неможливим застосування прискорених методів амортизації з метою більш швидкого накопичення коштів для їхнього відновлення.

Ще одним протиріччям є той факт, що рентна складова, яка за своєю суттю є платою державі як власникові природно-сировинних ресурсів за різні умови їх використання і повинна бути диференційованою, стягується кожен рік, відповідно до Указу Президента України, у вигляді єдиного нормативу, не враховуючи умови діяльності окремих підприємств.

Для побудови системи ефективного державного регулювання нафтових компаній необхідно усунути ці протиріччя.

Важливим фактором впливу на інноваційні процеси в нафтогазовій галузі є політика оподаткування прибутків, яку проводить держава. Виходячи з існуючої в Україні системи оподаткування, в структурі ціни продукції нафтогазовидобувної галузі значну частку становлять податки та обов’язкові платежі, які передбачаються “Законом про оподаткування прибутку підприємства” і спрямовуються в державний бюджет. За даними різних нафтогазовидобувних управлінь ВАТ “Укрнафта”, реальні прямі витрати в ціні 1 тонни нафти становлять 20–25 % (рис. 1).

Нафтогазовидобувна галузь є високоприбутковою навіть з урахуванням високого рівня податкового навантаження як з точки зору рентабельності виробництва, так і з позицій надходжень до державного бюджету. Однак сьогодні їй не вистачає власних прибутків для технічного переозброєння та модернізації основних фондів, рівень спрацьованості яких на підприємствах галузі становить більш як 60 %. Ураховуючи роль та значення галузі для економіки країни, необхідно зменшити податкову базу хоча б тимчасово до такого рівня, який дозволив би найближчим часом провести технічне переозброєння галузі, без якого говорити про можливість інноваційного розвитку недоречно. Треба надати нафтогазовим підприємствам право виводити з-під оподаткування ту частину прибутку, яка інвестуються на проведення геологорозвідувальних робіт з метою розширення обсягів розвіданих запасів, а також на технічне переозброєння та інноваційний розвиток галузі, як це зроблено в Росії.

Важливими заходами для забезпечення фінансово-економічного потенціалу нафтогазового комплексу є практика бюджетування, яку започатковано у ВАТ "Укрнафта", та аукціонний продаж нафти і газового конденсату, які добре себе зарекомендували і тому потребують розповсюдження на інші підприємства галузі.

Рис.1. Структура ціни нафти за даними ВАТ “Укрнафта”

ВИСНОВКИ

У ди-сер-тації наведене теоретичне узагальнення і на-у-ко-ве ви-рі-шен-ня проблеми забезпечення конкурентоспроможності нафтогазового комплексу України в умовах глобалізації та високої конкуренції на світовому нафтовому ринку. Для реалізації цієї проблеми розроблено стратегічні підходи до реструктуризації нафтогазового комплексу та реформування системи управління його підприємствами з урахуванням досвіду провідних нафтових компаній.

Дослідження розвитку нафтогазового комплексу України та досвіду іноземних нафтових компаній дозволили зробити наступні висновки стосовно певних закономірностей, проблем і перспектив нафтовидобувного комплексу України, а саме:

1. Загальною тенденцією розвитку світового нафтового ринку в умовах зростаючої світової конкуренції є укрупнення нафтових компаній, які з метою досягнення конкурентоспроможності об’єднуються, або поглинають інші нафтові компанії. Світовий ринок нафти контролюється невеликою кількістю компаній, які відстежують розвиток подій на нафтовому ринку в цілому світі, і в т.ч. – в Україні. Останнім часом конкурентна боротьба на українському нафтовому ринку загострюється за рахунок вступу на нього російських нафтових компаній. З метою збереження енергетичної та економічної безпеки держави потрібно проводити політику захисту та розвитку власного нафтового ринку, використовуючи заходи державного регулювання та мобілізуючи потенціал вітчизняних нафтогазових підприємств на досягнення конкурентних переваг та економічне зростання.

2. Ураховуючи неспроможність забезпечення за рахунок власного видобутку потреб внутрішнього ринку, необхідно інтегруватися в світовий нафтовий ринок, створюючи спільні підприємства з провідними нафтовими компаніями світу, однак контроль за діяльністю нафтових компаній на українському ринку повинна здійснювати держава через НАК “Нафтогаз України”.

3. Організаційна структура НАКу та структура її управління потребують реформування. Виходячи з теорії інституційних змін та досвіду провідних нафтових компаній світу, а також ураховуючи специфічні вузькоспеціалізовані активи нафтового комплексу, включаючи однорідність продукції, основних фондів та вузькоспеціалізований персонал, а також переважно контрактний характер господарських відносин, доцільно створити на базі НАКу ВІНК, організовану за технологічним ланцюжком і орієнтовану також на розвиток нафтопереробки, нафтохімії та маркетингу, включаючи розвиток торговельної мережі. Це призведе до зростання конкурентоспроможності компанії як за рахунок збільшення обсягів виробництва, так і за рахунок економії на трансакційних видатках.

4. Вивчення та аналіз стратегій розвитку провідних іноземних нафтових компаній свідчить про те, що велику увагу слід приділяти газовидобутку як більш перспективному напряму виробництва, а також розвитку виробництва альтернативних джерел енергії – сонячної, вітряної, гідравлічної. Майже всі нафтові компанії світу в своїх структурах мають відповідні підрозділи, що надає їм можливість поступово освоювати інші сегменти енергетичного ринку, досягаючи високих показників рентабельності. Ураховуючи вигідну геополітичну ситуацію в Україні (перш за все - наявність природних ресурсів, вигідне географічне розташування в центрі Європи, висококваліфікований персонал тощо), слід започаткувати розвиток таких альтернативних енергетичних структурних підрозділів в межах національної нафтової компанії.

5. Інноваційний розвиток компанії лише тоді буде ефективним, якщо сприйматиметься колективом підприємства. Необхідно створювати мотиваційні стимули інноваційної активності працівників, а особливо – керівників структурних та функціональних підрозділів, постійно підвищуючи рівень їх знань з теорії ринкових відносин та основ менеджменту шляхом проведення регулярних курсів підвищення кваліфікації з наступним контролем знань. Атестація керівних кадрів за запропонованою методикою в поєднанні з системою матеріальних стимулів сприяє позитивним змінам у підвищенні рівня кваліфікації керівників підприємства та створенню відповідної організаційної культури.

6. Визначення стратегії розвитку вітчизняного нафтогазового комплексу під час його реформування повинно базуватися на засадах налагодженого стратегічного управління як нової функції топ-менеджменту компанії. В основі стратегічного управління лежить визначення перспектив розвитку підприємства на довготривалий період, визначення шляхів забезпечення його конкурентоспроможності та необхідних темпів економічного зростання, орієнтація на використання людського потенціалу компанії як найважливішого фактору економічного зростання, спроможного генерувати ідеї і представляти їх у вигляді проектів розвитку. Аналіз конкурентного середовища та потенційних можливостей НАК “Нафтогаз України” показав, що при виборі стратегії інноваційного розвитку необхідно взяти за основу еталонну стратегію прямого інтегрованого зростання, що реалізується через посилення контролю над структурами, які знаходяться між компанією та кінцевими споживачами, тобто над системами розподілу і продажу. Це вимагає створення на базі НАКу ВІНК, організованої за принципом технологічно замкненого ланцюжка: від видобутку вуглеводнів до безпосереднього продажу споживачам продуктів їхньої переробки.

7. Реалізація стратегії створення на базі НАКу “Нафтогаз України” ВІНК потребує розвитку в структурі компанії власного нафтопереробного сектора, який сьогодні контролюється переважно російськими нафтовими компаніями. Найдоцільнішим для цього є подальший розвиток власних газопереробних підприємств, організація або придбання власного нафтопереробного заводу та залучення до ВІНК на засадах угод про співробітництво ЗАТ “Укртатнафта”, ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” та ВАТ “НП- Галичина”, які сьогодні не завантажені на повну потужність.

8. Під час визначення організаційної структури управління вітчизняною ВІНК слід ураховувати досвід російських нафтових компаній, зокрема – НК “ЮКОС”, яка створила ефективну систему сучасного менеджменту. Для зменшення непродуктивних витрат та уникнення дублювання необхідно сформувати трьохрівневу структуру управління: НАК – виробничі одиниці – структурні підрозділи. В основу управління компанією слід покласти принцип розділення окремих видів бізнесу: нафтогазовидобування та транспортування, основні економічні функції, включаючи бухгалтерський облік та фінансування, – з одного боку, та геологорозвідування, буріння, збут, сервісне обслуговування – з іншого. Всі структурні підрозділи, які не пов’язані з основними функціями компанії, слід вивести за межі ВІНК, а всі обслуговуючі структури об’єднати в межах виробничої одиниці - ВАТ “Нафтосервісна компанія”, контрольний пакет акцій якої належатиме НАК “Нафтогаз України”. До складу підприємств, які входитимуть до “Нафтосервісної компанії”, слід приєднати також Управління бурових робіт, які на даний час належать до ВАТ “Укрнафта”. Це надасть можливість вирішити багато фінансових та психологічних проблем, які сьогодні створюють напруження у взаємовідносинах підприємств компанії.

9. Нафтова галузь відіграє в економіці держави особливу роль, виконуючи багато важливих народногосподарських функцій, головною з яких є забезпечення енергетичної безпеки держави. Держава повинна підтримувати діяльність галузі заходами державного регулювання, створюючи економічні умови для інноваційного розвитку нафтогазовидобувних підприємств, не обмежуючись забезпеченням фіскальної функції.

Необхідно через заходи державного регулювання не допускати встановлення надвисоких цін на нафтове обладнання під час придбання його за бартером, проводити ефективну рентну політику, яка ураховує різні умови роботи нафтових підприємств. Ураховуючи, що геологорозвідувальні роботи та експлуатаційне буріння фінансуються майже виключно за рахунок прибутку видобувних підприємств (за таким механізмом, як фінансується спорудження чи придбання основних фондів), і ці витрати ніколи не відшкодовуються підприємствам, крім випадків відкриття потужних нафтових родовищ, то необхідно частково фінансувати геологорозвідувальні роботи за рахунок спеціально виділених бюджетних коштів, як це прийнято в багатьох нафтових державах. Додатковим джерелом фінансування геологорозвідувальних робіт можуть бути позабюджетні венчурні фонди, однак слід розробити економічний механізм їх утворення та розподілу прибутків в разі успіху, а також компенсації ризику - у випадку невдачі.

Необхідно на законодавчому рівні припинити практику віднесення нафтогазових споруд до першої групи основних фондів, на яку не розповсюджується можливість нарахування амортизації за прискореними нормами. Підприємства повинні мати можливість більш швидкого накопичення коштів для оновлення та модернізації високовартісних споруд та придбання нових видобувних технологій. Однак за умов високої спрацьованості основних фондів галузі цей захід не буде достатньо ефективним, оскільки амортизація нараховується від залишкової вартості. Тому необхідно спочатку створити умови для більш швидкого оновлення основного капіталу через надання дозволу виводити з-під оподаткування ту частину прибутку, яка спрямовується на розширення обсягів виробництва, модернізацію основних фондів та технологічне оновлення.

10. Податкова політика держави вилучає в держбюджет значну частку прибутків нафтових підприємств за рахунок включення в структуру собівартості продукції галузі податків та обов’язкових платежів, що передбачено “Законом про оподаткування прибутку підприємства”. Це спричиняє ситуацію, коли підприємствам не вистачає власного прибутку на інвестування в інноваційний розвиток. Необхідно знизити рівень податкового навантаження підприємств галузі хоча б до такого, що дозволить підприємствам мати кошти для розширеного відтворювання основного капіталу та своєчасних розрахунків з працівниками та акціонерами.

11. В умовах переходу до ринкових відносин цінова система держави знаходиться під впливом трансформаційних процесів. Одним з заходів, що регулює на ринкових засадах попит та пропозицію на нафтовому ринку, є аукціони з продажу вуглеводнів. Практика проведення аукціонів себе виправдала, оскільки попит на участь в біржових торгах постійно зростає. Додаткові прибутки від їх проведення дозволяють нафтовим підприємствам розвиватися, відновлюючи певною мірою свій капітал. Необхідно розширювати практику проведення аукціонних торгів як таку, що вигідна і державі, і підприємствам нафтової галузі.

Розвиток нафтогазового комплексу України і нарощування обсягів видобутку вуглеводнів є стратегічним завданням, прийнятим в Національній програмі “Нафта та газ України до 2010 року”. Ця програма дуже складна, зорієнтована на суттєве збільшення обсягів приросту запасів нафти і газу. Її виконання залежатиме від узгодженості дій Уряду та нафтогазових підприємств України. Здійснення запропонованих в дисертаційному дослідженні заходів сприятиме розвитку нафтовидобувного комплексу України та виконанню Національної програми розвитку, що забезпечить соціально-економічний розвиток економіки країни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ковалко О., Данилюк М., Орищин Т., Лещій В. Аналіз соціально-економічних стимулів підвищення трудової активності працівників в умовах формування ринку (на прикладі нафтогазових підприємств) // Регіональна економіка. – 1998. – № 2. – С.75–81 (особистий внесок: досліджено мотиваційні механізми підвищення ефективності праці спеціалістів та керівників, запропоновано заходи з регулярного підвищення кваліфікації керівних кадрів).

2. Ковалко О.М. Реализация компанией “Укрнефть” программы выпуска американских депозитарных расписок первого уровня // Финансовые риски.– 1999.– № 2 (18). – С. 19–20.

3. Ковалко О.М., Колбушкін Ю.П, Лапко О.О. Вдосконалення економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності в нафтогазовидобувній галузі // 3б. наук. праць Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу (серія - економіка підприємства і організація виробництва). – 1999. – № 36. – Т. 7. – С. 43–47 (особистий внесок: проаналізовано діючий механізм нарахування амортизації для нафтових і газових свердловин та запропоновано розповсюдити на них дозвіл на прискорену амортизацію).

4. Ковалко О.М. Біржові торги матеріальними ресурсами в системі стратегічного управління // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія Логістика. – 2000. – № 416. – С. 270–275. - 0,4 д.а.

5. Ковалко О.М., Орлова В.К., Лапко О.О. Рівень податкового навантаження в нафтовидобуванні // Енергетика: економіка, технології, екологія. – 2001. – № 2. – С. 63–66 (особистий внесок: досліджено в структурі ціни реальні прямі витрати підприємств та проаналізовано рівень рентабельності підприємства з урахуванням тільки прямих витрат).

6. Ковалко О.М. Економічні проблеми реструктуризації нафтогазового комплексу // Енергетика: економіка, технології, екологія. – 2001. – № 3.– С.16-22.

7. Ковалко О.М., Лапко О.О. Інноваційні стратегії розвитку нафтогазових компаній у контексті глобалізації: порівняльний аналіз інституційних змін// Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2001. - № 18. – Ч.4. – С.90 – 95 (особистий внесок: проаналізовано вплив трансформаційних процесів в світовій економіці на формування та реалізацію стратегії розвитку відомих нафтогазових компаній, і в т.ч. - в Україні).

8. Ковалко О.М., Колбушкін Ю.П. Реструктуризація нафтогазового комплексу України як засіб інноваційного впливу на ефективність роботи галузі // Зб. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Інноваційна діяльність в системі державного регулювання”. – Івано-Франківськ. – 1999. – Ч. 2. – С. 7–10 (особистий внесок: доведено необхідність формування великої нафтової компанії на базі НАКу, яка забезпечуватиме підвищення енергетичної безпеки держави).

9. Ковалко О.М., Колбушкін Ю.П., Лапко 0.0. Вдосконалення економічного механізму державного регулювання в нафтогазовидобувній галузі як фактор її стабілізації та розвитку // 3б. матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Інноваційна діяльність в системі державного регулювання”. – Івано-Франківськ. – 1999. – Ч. 1. – С. 152–154 (особистий внесок: досліджено економічний механізм фінансування бурових робіт і запропоновано включати ці витрати в собівартість продукції нафтогазовидобувних підприємств).

10. Ковалко О.М. Цінова політика фірми в системі стратегічного управління // Тези доповідей III міжнародної науково-практичної конференції “Маркетинг та логістика в системі менеджменту”. – Львів. – 2000. – С. 131–132.

11. Ковалко О.М., Лапко О.О. Мотиваційний механізм інноваційного розвитку акціонерного товариства // Матеріали 6-ої Міжнародної науково-практичної конференції “Нафта і газ України – 2000”. – Івано-Франківськ. – 2000. – Т. 3. – С. 296–397 (особистий внесок: проаналізовано інноваційну активність ВАТ “Укрнафта” та запропоновано розширити практику проведення аукціонів як інноваційного рішення підвищення грошових доходів).

12. Ковалко О.М., Бабій Т.А. Інноваційна стратегія фірми в конкурентному середовищі // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції Міністерства освіти та науки України “Інноваційна діяльність в системі вищої школи”. – Івано-Франківськ. – 2000. – С. 21–23 (особистий внесок: проаналізована існуюча стратегія розвитку ВАТ “Укрнафта” в контексті класичних теорій стратегічного управління).

13. Ковалко О.М., Лапко О.О. Проблеми фінансування інноваційної діяльності в ринкових умовах // Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції Міністерства освіти та науки України “Інноваційна діяльність в системі вищої школи”. – Івано-Франківськ. – 2000. – С. 50–54 (особистий внесок: досліджено використання різних джерел фінансування інноваційної діяльності для активізації інноваційних процесів).

АНОТАЦІЯ

Ковалко О.М. Стратегія управління нафтогазовим комплексом України в умовах інституційно-інноваційних перетворень. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню розвитку нафтогазового комплексу України в контексті глобалізації та інституційних перетворень. Визначено фактори, що гальмують розвиток внутрішнього нафтового ринку. Доведено, що для підтримки конкурентоспроможності нафтогазових підприємств необхідно забезпечити ефективний інноваційний менеджмент та реалізувати стратегічний підхід до вирішення проблем розвитку. В основі стратегії управління нафтогазовим комплексом лежить його реструктуризація та реформування системи управління на основі створення вертикально-інтегрованої нафтової компанії з урахуванням досвіду провідних компаній світу. Запропоновано перелік заходів з удосконалення державного регулювання діяльності нафтогазових підприємств в рентній, ціновій та амортизаційній політиці, в оподаткуванні, а також в системі бюджетування.

Ключові слова: стратегія управління, нафтогазовий