Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Макаренко Євгенія Анатоліївна

УДк 327:659.44

Міжнародна інформаційна політика:

структура, тенденції, перспективи

23.00.04 – політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних

комунікацій та зв'язків з громадськстю

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант

доктор історичних наук, професор

Білоусов Михайло Михайлович

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

старший науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Бебик Валерій Михайлович

Міжрегіональна академія управління персоналом, ректор;

доктор політичних наук, професор

Перепелиця Григорій Миколайович

Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації

Президента України, завідувач відділу воєнної політики;

доктор філософських наук, професор

Парахонський Борис Олександрович

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

при Раді національної безпеки та оборони України,

завідувач відділу глобальної та європейської безпеки.

Провідна установа:

Інститут світової економіки і міжнародних відносин

Національної академії наук України.

Захист відбудеться "3" квітня 2002 р. о 1400 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Мельникова, 36/1,

Інститут міжнародних відносин, зал засідань вченої ради.)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, вул. Володимирська, 58.)

Автореферат розісланий "27" лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент М.С. Каменецький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Дослідження наукової проблеми міжнародної інформаційної політики обумовлено прискореною еволюцією цивілізаційних процесів останньої чверті ХХ – початку ХХІ століття, глобалізацією комунікації, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародне середовище, радикально змінюють міжнародну політику, національні зовнішньо- і внутрішньополітичні доктрини, зумовлюють необхідність з'ясування пріоритетів та розробки оптимальних програм у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах міжнародного співробітництва. Інформаційна домінанта посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку.

Міжнародні організації та інститути (ООН/ЮНЕСКО, Рада Європи, Європейський Союз, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейська Ініціатива, Світовий банк, Світова організація торгівлі, Європейський банк реконструкції та розвитку), неурядові асоціації, країни-члени, країни-партнери міжнародних організацій активізують політичні дискусії, обговорення актуальних проблем міжнародних відносин, обумовлених глобалізацією комунікації, з метою формування спільної стратегії та узгодження політичних рішень в умовах становлення інформаційного суспільства.

Тенденції глобального розвитку потребують комплексних, міждисциплінарних науково-аналітичних досліджень, визначення критеріїв міжнародної інформаційної політики, формування регіональних пріоритетів та національних концепцій, зумовлюють необхідність чіткого і детального з'ясування формально-змістових параметрів розвитку цивілізацій, як послідовних, системно пов'язаних дій, реалізація яких уможливила б перехід до сучасної парадигми міжнародних відносин. Для цього слід сформувати відповідну систему координат, побудовану на основі моделі міжнародної спільноти, в підґрунтя якої покладається універсальний пояснювальний принцип – своєрідне відображення інформаціональної концепції розвитку, яка обіймає увесь спектр проблем політичного, економічного, військового, соціокультурного, правового, технологічного характеру. У ХХ столітті в рамках західної цивілізації такі принципи були конкретизовані та конституйовані, що уможливлює їх використання як універсальних орієнтирів для демократичного будівництва і практичної реалізації світовою спільнотою основних прав і свобод в постіндустріальному суспільстві.

В основі універсального пояснювального принципу міжнародного розвитку лежить "орієнтація на людину, націю, глобальну спільноту, що утворюють категоріальний ряд", критерії і пріоритети якого є визначальними і надають глобальнокомунікаційним процесам характеру комплексних, системних, демократичних за своєю сутністю трансформацій. Глобальні трансформації визначають нові напрями наукових досліджень міжнародного виміру комунікацій, що знайшло відображення в зарубіжних концепціях глобальної цивілізації, доктринах постіндустріального (інформаційного) суспільства, теоріях впливу нових інформаційно-комунікаційних технологій на світову політику. Вітчизняні наукові досягнення у сфері глобалізації комунікації мають спорадичний характер, стосуються лише окремих проблем, а не комплексного розгляду феномену глобалізації комунікації і його впливу на міжнародні відносини та формування концепції міжнародної інформаційної політики.

Дисертаційна робота "Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи" є одним з перших системних досліджень міжнародної інформаційної політики у вітчизняній науковій практиці, в якому обґрунтовано розвиток наукових традицій зарубіжної і національної глобалістики як концептуальної ідеології інформаційного суспільства, проаналізовано взаємодію комунікаційних процесів і сфери міжнародних відносин, розглянуто еволюцію світової інформаційної політики на глобальному, регіональному (європейському) та національному рівнях, визначено безпекові, зовнішньополітичні, соціально-економічні та інституційні критерії інформаційної складової сучасної цивілізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (номер держреєстрації 0196U015204), програми Інституту міжнародних відносин "Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави" (номер держреєстрації 0197U003322).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб концептуально обґрунтувати сучасний стан і тенденції глобальних комунікаційних процесів, визначити їх вплив на світову, регіональну і національну політику, програмну діяльність міжнародних та європейських міжурядових організацій в рамках реалізації концепції глобальної цивілізації, європейської та євроатлантичної інтеграції в умовах становлення інформаційного суспільства, з'ясувати перспективи участі України в міжнародних проектах для запозичення досвіду розвинутих європейських країн у демократизації політичних інститутів, плюралізації суспільства, створенні інформаційної інфраструктури і поширенні стратегії інформаційної економіки та електронного врядування як чинників інтеграції країни в міжнародні політичні та світові комунікаційні процеси. Такий розгляд суті і специфіки актуальних для глобального розвитку проблем впливу нових комунікаційних технологій на міжнародні відносини має як концептуальний, так і прикладний характер. Він функціонально зорієнтований на прогностичне моделювання міжнародних відносин в інформаційному суспільстві, новий характер яких відповідає сучасним тенденціям глобального розвитку.

В основу дослідження покладено сучасні теорії інформаційної цивілізації, концепції транснаціоналізації, концентрації, конвергенції та "дигіталізації" в інформаційній сфері як провідних факторів світової політики. Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

критично проаналізувати та систематизувати стратегії цивілізаційного розвитку, обумовлені глобальними комунікаційними процесами;

виявити і виокремити посутні складові концепцій та моделей міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації;

відстежити та структуризувати на компаративному рівні основні пріоритети національної інформаційної політики країн Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи;

визначити і диференціювати роль та функції міжнародних організацій у формуванні і реалізації ідеології інформаційного суспільства як чинника міжнародного розвитку;

визначити і обґрунтувати проблему міжнародної інформаційної безпеки в умовах трансформації системи підтримання миру і світового порядку;

виявити рівні і складові впливу сучасних інформаційних технологій на політичну систему міжнародних відносин і дипломатичну діяльність;

комплексно представити стан і основні тенденції політики інформаційної економіки в контексті глобалізації, транснаціоналізації інформаційного бізнесу та актуалізації інформаційного сектору світового ринку;

визначити характерні особливості інституційних основ міжнародного обміну інформацією, відстежити ступені впливу глобальних комунікаційних процесів на права людини; проаналізувати тенденції розвитку глобальної інфоетики;

виявити основні виміри і взаємозалежність глобальних комунікаційних процесів та стану, тенденцій і перспектив становлення інформаційного суспільства як стратегії перспективного розвитку України.

Реалізація зазначених комплексних завдань здійснюється за допомогою дослідження:

найсуттєвіших загальнотеоретичних концепцій постіндустріального розвитку світу з урахуванням феномену глобалізації комунікації, що уможливило формування методологічної основи для науково обґрунтованого аналізу і прогностичного моделювання міжнародних відносин.

глобальнокомунікаційних чинників міжнародного розвитку та конкретизації альтернатив, створення реального уявлення про можливості трансформації системи міжнародних відносин; конкретизації таких відносин за галузевим принципом;

ролі і місця України в глобальних і регіональних політичних процесах на основі факторів інформаційно-комунікаційної інтеграції і прогнозування перспектив становлення інформаційного суспільства як чинника включення України в глобальні цивілізаційні процеси.

Об'єктом дослідження є система міжнародних відносин в умовах глобалізації комунікації, коли глобальні проблеми значною мірою визначають мету і зміст найважливіших політичних рішень на всіх рівнях, оскільки виражають глибинні системні взаємозв’язки у сфері міжнародних відносин. Світова політика дедалі більше базується на пошуках ефективних механізмів вирішення глобальних проблем цивілізації, визначенні кола стратегічних цілей, які підкріплюються відповідними політичними заходами для їх ефективного досягнення, формування якісно нових моделей міжнародного співробітництва та концепцій нового політичного мислення.

Предмет дослідження. Основна увага в роботі надавалась дослідженню структури, тенденцій і перспектив міжнародної політики в галузі інформації і комунікації (міжнародної інформаційної політики), що дає можливість передбачити концептуальні прогностичні моделі або сценарії розвитку міжнародних відносин за глобальнокомунікаційним напрямком. Такий підхід до визначення предмету пояснюється тим, що інформаційна галузь міжнародних відносин набуває значення як системотворча домінанта, оскільки визначає зв’язки між країнами, взаємовпливи та міжнародну взаємодію, обумовлює нові виклики глобального розвитку, виступає визначальною складовою світових політичних процесів. Дослідження передбачає необхідність конкретизації термінів, що стосуються міжнародних інформаційних відносин, реалізації їх у матеріальних категоріях, які репрезентують відповідним чином сферу міжнародної комунікації, включаючи основні проблемні аспекти – політику, економіку, культуру, освіту, безпеку, державотворення, науку і технології, громадські контакти на міждержавному рівні.

Аналіз сутності цих проблем крізь призму міжнародних відносин, що трансформуються під впливом глобального запровадження нових інформаційних технологій, саме і є предметом наукового інтересу дисертації.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертації є загальні принципи об’єктивності, пріоритету конкретної істини, практичної доцільності та прогностики, які передбачають об’єктивне висвітлення і комплексний аналіз політичних та суспільних процесів на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

Зокрема, в роботі використано загальні методи наукових досліджень, такі, як соціологічний, системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційний; загальнологічні – прийняття рішень, прогностичного моделювання та аналізу, а також емпіричний, герменевтико-політологічний та статистичний. При цьому в основу покладено герменевтико-політологічний метод аналізу як такий, що відповідає основним параметрам поставлених у дисертаційній роботі завдань, а також обраному об'єкту дослідження. Використання цього методу розширює потенційний діапазон вітчизняної політичної науки. Дослідження реалій міжнародної інформаційної політики здійснювалося з позицій загальних закономірностей, які визначають на сучасному етапі сутність і специфіку глобалізації комунікації як чинника міжнародного розвитку, обумовлюють інтеграційні і дезінтеграційні процеси в сучасному світі, а також домінуючі тенденції в останній чверті ХХ – на початку ХХІ століття.

Для аналізу був обраний критерій пріоритетних факторів міжнародних відносин в галузі інформації і комунікації, який застосовується в концептуальному прогностичному моделюванні для осмислення і оцінки нових глобальних тенденцій розвитку, усвідомлення детермінованої спрямованості процесів, у рамках яких формуються нові аспекти міждержавного співробітництва.

Особливу увагу приділено актуальній проблемі формулювання базових цінностей глобального інформаційного суспільства, що становлять своєрідну концептуальну парадигму осмислення, оцінки і корекції міжнародної інформаційної політики, визначають перспективи країн з різними рівнями розвитку.

Реалізація мети та завдань наукового дослідження обумовили також потребу комплексного аналізу теорій глобальної цивілізації та її цінностей, відповідних економічних факторів, чинників міжнародних інформаційних відносин та інституційних категорій. Це дало змогу систематизувати позитивні та негативні наслідки глобалізації комунікації на основі конкретизації реалій міжнародної політики і з'ясування міфологізації теорій. З позицій постіндустріальної концепції становлення глобального інформаційного суспільства, а також викликів, зумовлених науково-технологічним прогресом, розглядаються сучасні політичні орієнтації міжнародних універсальних неурядових інститутів, транснаціональних груп і національних утворень та осмислення ними сутності постіндустріального будівництва, ідеї глобальної цивілізації чи регіоналізації, самоізоляції від глобальних незворотних процесів. Ці гострі проблеми потребують виваженого, усвідомленого вибору суспільства і сприйняття міжнародною спільнотою нових ідеалів глобального цивілізаційного прогресу.

В прикладному контексті аналізувалися можливості вирішення комплексних проблем всього спектру міжнародних відносин у галузі інформації і комунікації, на формування яких, крім специфічних особливостей, впливають мегатенденції розвитку, історично визначений контекст комунікації, який, зокрема в європейському регіоні, обумовлюється цінностями, що складалися століттями. Саме тому істотну увагу приділено національним чинникам самовизначення в контексті глобальної комунікації.

Таким чином, йдеться про авторське поле дослідження, сприйняття проблеми як цілісної, але складно організованої системи зі своїми визначальними і супутніми параметральними вимірами, на вивченні функціонального стану яких та колізій їхніх взаємозв'язків і зосереджена увага роботи. Творчо застосований нелінеарний концептуальний підхід уможливив реалізацію поставленого завдання – довести на аналітичному рівні, що міжнародній інформаційній системі властиві адіабатичні виміри (коли суспільні явища змінюються значно повільніше, ніж базові змінні системи); що означена система має чітко виражені адитивні характеристики.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження є одним із перших у вітчизняній науці, в якому комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні і прикладні питання міжнародної інформаційної політики, подано авторську концепцію моделювання міжнародних відносин на засадах продукування певної системи ідей, базових для прогнозування цивілізаційного розвитку, тобто таких, які безпосередньо і опосередковано впливають на формування нової міжнародної системи взаємовідносин та взаємовпливів, дають підстави визначити формально-змістові ознаки, властиві об’єкту дослідження. Трансформаційні процеси розглянуто і структуровано з погляду впливу феномену глобалізації комунікації на міжнародному, регіональному та національному рівнях, відстежено інформаційні критерії за всім спектром міжнародних відносин.

У процесі розробки та апробації концепції було сформульовано і розкрито наступні положення, які містять наукову новизну і виносяться на захист, а саме:

Представлено концепцію взаємозв’язку та взаємовпливу глобальних трансформацій у галузі інформації та комунікації з погляду їх глибинного впливу на сферу міжнародних відносин і зміну світової політики; визначено роль нових інформаційно-комунікаційних технологій як каталізатора реформування політичної системи світу в умовах постіндустріального цивілізаційного розвитку.

На основі міжнародного досвіду обґрунтовано роль і значення концепції інформаційного суспільства для процесів міждержавного діалогу, визначено моделі та посутні пріоритети міжнародного розвитку на базі досягнень науки і високих технологій.

На засадах компаративного аналізу виявлено основні пріоритети регіональної (європейської) та національної інформаційної політики, з’ясовано вплив глобальних тенденцій на регіональному та національному рівнях, визначено відмінності інформаційних стратегій розвитку на прикладі країн Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи

Комплексно представлено і досліджено нові форми діяльності і політичні доктрини міжнародних та неурядових організацій, їх вплив на реформування світової політичної системи, впровадження в національні стратегії і політичну практику ідеології глобальної цивілізації та інформаційного суспільства. Проаналізовано стан і тенденції розвитку громадського представництва як нових акторів міжнародних відносин, зумовлених активізацією міжнародних контактів і поглибленням співробітництва за допомогою глобальних мереж, зокрема, мережі Internet.

Обґрунтовано необхідність визначення критеріїв у галузі міжнародної інформаційної безпеки як глобальної проблеми світової політики, проаналізовано роль міжнародних організацій в системі підтримання миру і стабільності в європейському регіоні.

Визначено роль сучасних комунікаційних технологій та складові їх впливу на трансформацію сфери міждержавних відносин, з'ясовано можливості забезпечення зовнішньополітичних інтересів за допомогою глобальної мережі Internet.

З'ясовано вирішальність інформаційного чинника в глобалізації економічних відносин, формуванні політики мережевої (інформаційної) економіки, транснаціоналізації інформаційного сектору світового господарства.

Доведено необхідність запровадження міжнародних принципів інфоетики у сфері міждержавних відносин та здійснення регуляторної глобальної політики в галузі інформації і комунікації.

Виокремлено основні вектори політики європейських країн щодо України; зроблено принциповий висновок про необхідність вольових політичних рішень з метою використання інформаційного чинника для прогресивного розвитку держави і включення її у динамічні процеси міжнародної інтеграції.

Кожна з порушених у дослідженні проблем теоретично і практично значуща: а) вписується у контекст реалій глобального розвитку; б) відображає сутність і специфіку міжнародних інформаційних відносин; в) виступає необхідною складовою системного прогнозування і моделювання міжнародної інформаційної політики; г) окрім того, вперше впроваджено в науковий обіг матеріали з проблем міжнародної інформаційної політики 1990-2000 рр.

Принципова відмінність від тематично подібних (поодиноких) вітчизняних наукових розробок полягає в тому, що основний зміст дисертаційного дослідження ґрунтується на аналізі і конкретизації концептуальних підходів до визначення тенденцій трансформації міжнародних відносин і формування засад глобальної інформаційної цивілізації, на базі якої може бути побудовано нову політичну структуру і систему життєдіяльності міжнародної спільноти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки можуть бути використані для подальших досліджень і розвитку нового наукового напряму міжнародних відносин; для формування доктрини української зовнішньої політики в контексті європейської інтеграції за умов становлення інформаційного суспільства, для вироблення концепцій міжнародного співробітництва владними та державними структурами: Верховної Ради України (в законотворчій діяльності Комітету з питань свободи слова та інформації); Міністерства закордонних справ України (у діяльності територіальних та функціональних управлінь); Державного комітету зв'язку та інформатизації України (для оптимізації міжнародної співпраці на рівні ЄС, НАТО, інших міжурядових інститутів та транснаціональних корпорацій); Державного комітету інформаційної політики, радіомовлення і телебачення (для забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі і запозичення досвіду європейських країн у формуванні національної інформаційної політики); Міністерства освіти України (для впровадження нових напрямів фахової підготовки). Одержано позитивні відгуки організацій на впровадження результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження апробовано і використано у вигляді нормативного курсу "Міжнародна інформація" спеціальності "міжнародна інформація" для вищих освітніх закладів: вперше в Україні створено методику, навчальні і навчальні робочі програми дисциплін "Міжнародна інформація", "Міжнародне інформаційне право", "Європейська інформаційна політика", "Європейське інформаційне право", "Актуальні проблеми міжнародної інформації" за напрямом підготовки "міжнародні відносини" для Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка; методика і методологія дисципліни використовуються у практиці Рівненського інституту слов’янознавства КІСУ, Хмельницького державного університету, Ужгородського державного університету, Академії зовнішньої торгівлі та ін.; основні ідеї дослідження впроваджено також у соціальні проекти Київської державної адміністрації (проект формування інтелектуального потенціалу України на базі нової галузі освіти), в діяльність неурядових організацій (Благодійної організації сприяння міжнародній комунікації "Євроком", Інституту європейської інтеграції та інформаційного суспільства).

В роботі враховано також безпосередній досвід співробітництва автора дисертаційного дослідження з міжнародними, регіональними та національними інститутами: департаментом з проблем культури миру, прав людини і толерантності ЮНЕСКО (директор Л. Симонідес), Генеральним Директоратом Європейської Комісії Європейського Союзу з проблем інформаційного суспільства (директор ІІІ управління Дж. Метакідес), Директоратом інформаційних програм ЄС для країн Центральної і Східної Європи (експерт А. Шраг), департаментом з прав людини Ради Європи (експерт Е. Лоренс), Міжнародним центром боротьби з цензурою (заступник директора М. Смарт), Виконавчим Секретаріатом СНД (заступник директора департаменту зі співробітництва у сфері інформації і комунікації Б. Паньшин), Міністерством закордонних справ України, Національною Комісією у справах ЮНЕСКО (заступник голови комісії Т. Іжевська, перший секретар О. Цвєтков), Державним комітетом зв'язку та інформатизації України (начальник управління міжнародних зв'язків, європейської та євроатлантичної інтеграції З. Бахшалієва), Верховною Радою України (зав. секретаріатом комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації В. Іванина), Національним інститутом стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України (завідувач відділу Г. Перепелиця), установами Національної Академії Наук України (Інститут світової економіки та міжнародних відносин – Є. Камінський, Б. Канцелярук, А. Дашкевич, О. Зернецька; Інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України – А. Гуцал, М. Ожеван; Інститут історії НАН України – С. Віднянський), представництвами міжнародних організацій та фондів в Україні (Британська рада, Америка хауз, IREX-ПроМедіа, інформаційне бюро РЄ, інформаційно-документаційні центри ООН, ЄС, НАТО).

Результати дослідження доповідалися на 30 міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема, на: Міжнародній конференції "Демократичні реформи і засоби масової інформації" за участю Ради Європи, Міжнародної неурядової організації "Артикль – 19" (Міжнародний центр боротьби з цензурою), Національного білоруського центру стратегічних ініціатив "Схід-Захід" (Мінськ, Бєларусь, 7-8 грудня 1995 року); Міжнародному семінарі Європейського Союзу "ESPRIT–Мінськ – 97" за участю Директорату DG III ЄС, Виконавчого Секретаріату СНД, Центру інформаційних технологій СІТ (Мінськ, Бєларусь, 20-21 жовтня, 1997 року); Міжнародній німецько-українській конференції "Телерадіомовлення у Європі – тенденції і перспективи на прикладі Німеччини і України" (Київ, Україна, 3 грудня 1997 року); Міжнародній конференції ЮНЕСКО "Демократичне управління і культура миру в країнах Східної, Центральної та Південно-Східної Європи" (Київ, Україна, 24-26 березня 1999 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Особливості економічної політики в постсоціалістичних країнах в умовах стабілізації світової економіки (приклад України)" (Київ, Україна, 25-26 листопада 1999 року); Міжнародних конгресах "Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми і перспективи" (Київ, Україна, 25-30 вересня 2000 року), "Розвиток інформаційного суспільства в Україні" (Київ, Україна, 5-7 грудня 2001 року); Міжнародній конференції "Теорія і практика перехідного періоду до ринку: економіко-правовий міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти" (Сніна, Словаччина, Ужгород, Україна, 27-29 березня 2001 року) та ін. Більшість з виступів і доповідей опубліковано.

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені у 2 індивідуальних монографіях, 25 наукових статтях, 18 тезах доповідей та виступів, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 475 сторінок складається з вступу, шести розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (586 найменувань, 42 сторінки) та 3 додатків (23 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, політичну актуальність теми, мети і завдань дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення наукової проблеми, новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, ступінь і характер апробації, подано загальну характеристику роботи. Доведено, що системне дослідження міжнародної інформаційної політики на концептуальних засадах зарубіжної і вітчизняної глобалістики дає змогу визначити новий науковий напрям, з’ясувати взаємодію глобальних комунікаційних процесів і системи міжнародних відносин.

У Розділі 1 – "Теоретичні та методологічні проблеми міжнародної інформаційної політики" – обґрунтовується концепція наукової проблеми, класифікуються теоретичні, методологічні підходи до інформаційної парадигми цивілізації, визначаються моделі інформаційного суспільства західного та незахідного світу, характеризуються закономірності перебігу глобальних політичних процесів, аналізується системний характер міжнародних відносин в галузі інформації і комунікації, з'ясовується еволюція наукової думки, окреслюється визначення процесів, явищ і понять, що характеризують міжнародну інформаційну політику, подається термінологія нового наукового напряму. В роботі використано термінологію, яка зафіксована в міжнародних документах ООН/ЮНЕСКО, регіональних документах Ради Європи, Європейського Союзу, в доктринах національної інформаційної політики країн світу, зокрема, "глобалізація комунікації" (глобальна політична, економічна і соціокультурна інтеграція з пріоритетом загальноцивілізаційних цінностей на основі цифрових технологій), "глобальне інформаційне суспільство" (нове планетарне співтовариство, засноване на інформації (знаннях, інтелектуальних ресурсах)), нова політична, соціально-економічна і технологічна система в еволюції цивілізації), "глобальна інформаційна інфраструктура" (інтерактивні електронні мережі, які забезпечують використання нових комунікаційних засобів, інформаційних послуг та міжнародного інформаційного обміну) "міжнародний інформаційний обмін" (обмін інформацією, інформаційними послугами та продуктами через кордони держав), "міжнародні інформаційні відносини" (спеціалізована галузь міжнародного співробітництва, спрямована на вирішення глобальних інформаційних і комунікаційних проблем світового співтовариства) "міжнародна інформаційна політика" (узгоджена стратегія міжнародного співробітництва на багатосторонній основі в галузі інформації і комунікації, інших сферах міжнародних відносин, складовим компонентом яких виступає глобальна комунікація) тощо.

Аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової думки, багатовимірні прояви глобалізації комунікації, дискусійний характер оцінювання впливу нових інформаційно-комунікаційних технологій на систему міжнародних відносин, подані у наукових працях Й. Масуди, Д. Белла, У. Дайзарда, А. Тоффлера, Г. Ласвела, Р. Коена, Дж. Янга, М. Бангеманна, М. Кастельса, Ш. МакБрайда, М. Масмуді, Г. Кана, У. Горовиця, І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, З. Бжезинського, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, М. Каплана, М. Пората, Ф. Махлупа, Т. Умесао, Р. Дарендорфа, Ч. Шаохуа та ін., дають можливість зробити висновки, що трансформація світової політики, обумовлена феноменом глобалізації комунікації, у ХХІ ст. стає пріоритетом зовнішньополітичних доктрин держав, національних і міжнародних інститутів, процедур прийняття рішень. Процеси глобалізації політичної системи міжнародних відносин впливають на регіональні та національні інтереси, але тенденція подальшої міжнародної інтеграції і стратегія становлення інформаційного суспільства залишаються провідними для прогресивного міжнародного розвитку. В цьому контексті слід також відзначити загальнотеоретичні вітчизняні наукові розвідки, присвячені проблемам нової геополітики, конфліктології та міжнародної інтеграції (монографії Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України "Глобальні трансформації і стратегії розвитку" (К., 1998), "Глобалізація і безпека розвитку" (К., 2001) за ред. О. Білоруса; Інституту соціології НАН України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999) за ред. М. Шульги; Інституту історії НАН України "Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001" (К., 2001) за ред. В. Литвина, в яких глобальні процеси визначаються як чинники постіндустріального розвитку України, як пріоритети європейської інтеграції та формування державності в умовах трансформації світової системи міжнародних відносин; окремі тенденції розглянуто в наукових працях з проблем економічної безпеки, міжнародної масової комунікації і трансформації національного виробництва на основі технологічних новацій (О. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини", (К., 1999), О. Скаленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000); В. Мунтіяна "Інформаціологія та безпека економіки", (К., 2000) та ін.)

Концептуальною основою змін визнаються теорії постіндустріального, інформаційного суспільства, глобалізму та інформаціоналізму, критичне осмислення яких дає змогу визначити роль інформаційної революції у радикальному оновленні структури міжнародних відносин, формуванні нової світової системи, адекватної глобальним змінам. Концепція постіндустріального суспільства розглядалася як аналітична конструкція, а не картина конкретного суспільства, як певна парадигма, соціальна схема, яка виявляє нові мегатенденції соціальної організації і стратифікації у розвинутому суспільстві.

Основою концепції постіндустріального суспільства стала оцінка нового глобального соціуму, який радикально відрізняється від суспільства, пануючого в світі протягом кількох століть і побудованого на перевагах матеріального виробництва. В ній підкреслюється, перш за все, зміна керівної ролі матеріального виробництва і розвиток нематеріального сектору інформаційних продуктів та послуг, інший характер виробничої і суспільної діяльності, характеризуються трансформовані типи ресурсів, залучених у виробничий сектор, і модифікація традиційної соціальної структури.

Такий підхід до цивілізаційних і політичних процесів істотно виокремлює постіндустріальну концепцію з-поміж інших наукових футурологічних теорій. Зважаючи на дискусійні погляди дослідників цивілізаційного майбутнього, слід підкреслити ті чинники, які визначають роль і значення цієї теорії. Динаміка світових процесів свідчить, що теорія постіндустріалізму стала фактично єдиною концепцією ХХ століття, підтвердженою політичним розвитком системи міжнародних відносин, а глобалізація – об'єктивним незворотним процесом цивілізаційного прогресу. Глобалізація комунікації зумовлює зміни, які відбуваються на всіх рівнях міжнародного співробітництва, а нові закономірності потребують нетрадиційних підходів до аналізу нових політичних і соціальних конфліктів, сучасного розуміння інституційних засад середовища, внутрішніх суперечностей цивілізації, що формується.

Постіндустріальна доктрина вплинула на формування стратегічних моделей інформаційного суспільства з об’єктивними та відмінними ознаками розвитку всієї сфери життєдіяльності. Концептуальною основою міжнародної інформаційної політики стало поєднання теорій постіндустріалізму, глобалізму та інформаціоналізму, які визначають роль і місце міжнародних відносин в умовах формування інформаційного суспільства, виявляють тенденції до широких теоретичних узагальнень і детального вивчення окремих проблем її функціонування, що передбачає комплексне бачення взаємодії держав і спільнот, перспектив західних країн і міжцивілізаційного діалогу, інкорпорацію нових елементів у теорію і практику світової політики. Головними напрямами міжнародної інформаційної політики, з погляду цих тенденцій, є сприяння міжнародному співробітництву, рівноправна участь у вирішенні глобальних проблем інформаційної інтеграції, об'єднання інтелектуальних ресурсів для прогресивного розвитку цивілізації, що вказує на універсальні підходи до розуміння глобальних процесів та змін у системі міжнародних відносин. Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що вирішення сучасних проблем глобального розвитку неможливе без урахування чинників інформаційної революції, яка виступає політичною, економічною, технологічною та безпековою основою міжнародного співробітництва.

Розділ 2 – "Політична діяльність міжнародних універсальних організацій у сфері глобальної комунікації" – присвячено проблемі міжнародного співробітництва в межах компетенції і діяльності міжнародних універсальних організацій, зокрема ЮНЕСКО, статутним завданням якої є розробка глобальних стратегій інформаційної політики і національних концепцій на основі доктрини цивілізаційного розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства. Динаміку політичної діяльності ЮНЕСКО розглянуто у контексті інформаційної революції, проаналізовано політичну стратегію інституції в галузі інформації і комунікації протягом останньої чверті ХХ століття, визначено пріоритети діяльності Організації в контексті формування нової політичної системи міжнародних відносин. Послідовно проаналізовано дослідження глобальних комунікаційних процесів, які здійснювалися під егідою ЮНЕСКО у 1980-2000 рр., визначено еволюцію інформаційної політики організації та шляхи її реалізації в різних регіонах світу. Доведено, що ЮНЕСКО в структурі світової політики ХХІ століття стає важливим форумом міжнародних інформаційних відносин, глобальною рушійною силою цивілізаційного розвитку на засадах концепції інформаційного суспільства. Політична місія Організації зумовлюється її можливостями сприяти багатосторонньому діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і врахувати розмаїття соціально-культурних, моральних та світоглядних традицій міжнародної спільноти, виступати, виходячи зі свого мандату, як універсальний міжнародний інтелектуальний центр для формування ідеології глобальної цивілізації та суспільства знань.

Міжнародні аспекти інформаційної політики України випливають із 4 Великої Програми ЮНЕСКО "Комунікація, інформація, інформатика", строкових стратегій організації, проектів із розвитку і становлення інформаційного суспільства. Основні напрями міжнародних відносин виражені у Меморандумі про співпрацю між урядом України та ЮНЕСКО 1994 року, де підкреслено: Україна підтримує ініціативи ЮНЕСКО, спрямовані на вирішення складних проблем сучасного світу, на формування культури миру, стабільності, безпеки, на створення гуманітарних основ співробітництва". Таким чином, можна стверджувати, що міжнародне співробітництво в рамках ЮНЕСКО надає Україні можливість використати інтелектуальний потенціал Організації в інтересах сталого розвитку та реформування суспільних, гуманітарних та технологічних засад зовнішньої і внутрішньої політики

Структурно-функціональний аналіз діяльності ЮНЕСКО у сфері інформаційної політики дає підстави зробити висновки про її значимість у сучасних процесах глобальних трансформацій, а нові тенденції міжнародної інформаційної політики ЮНЕСКО підтверджують домінантну роль Організації у її реалізації.

Зміст Розділу 3 – "Європейська інформаційна політика" – логічно розкриває суть регіональних і національних стратегій інформаційної політики, компаративний аналіз яких дає підстави обґрунтувати висновки і пропозиції про необхідність формування національних пріоритетів розвитку на основі високих технологій. В розділі досліджено регіональну інформаційну політику, яка реалізується в політичній (вдосконалення нового суспільного середовища, поглиблення міждержавного співробітництва в умовах становлення інформаційного суспільства, забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві для підвищення ступеня демократичної участі країн у політичних процесах), економічній (побудова економіки знань, використання інформаційного потенціалу Європи для конкурентоспроможності в міжнародному економічному середовищі), соціальній (забезпечення соціальних і трудових прав населення Європи у зв’язку із зміною технологічного укладу), і культурній (усвідомлення, що новий електронний світ має відображати культурну багатоманітність і національну ідентичність) площинах.

У розділі також акцентовано увагу на тому, що міжнародні дискусії навколо позитивів та негативів глобалізації набули характеру гострого протистояння противників і прибічників динаміки сучасного світового розвитку, вплинули на політику європейської інтеграції, обумовили нові характеристики європейських політичних та економічних відносин. Та, незважаючи на згадані чинники, європейське співтовариство усвідомлює, що процеси розвитку глобальної цивілізації є незворотними. Глобальні комунікаційні процеси впливають на національні та регіональні відносини, трансформацію демократичних інститутів, визначають нові тенденції збереження культурної самобутності країн Європи.

В дисертації детально проаналізовано тенденції і програми національної інформаційної політики на прикладі країн Північної Америки, Західної, Центральної та Східної Європи, зокрема, України, які містять різні складові і національні підходи до розвитку постіндустріальної цивілізації. Концепція інформаційного суспільства, зміна традиційних економічних відносин, нова система комунікацій і вплив високих технологій на соціальну сферу обумовлюють нові стратегії зовнішньополітичних рішень, нові шляхи інтеграції держав як на регіональному, так і глобальному рівнях. Водночас, для втілення зазначених концепцій потрібно істотно скоригувати їх за напрямом подолання нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами, надати реальну допомогу перехідним країнам у процесах європейської інтеграції та становлення європейського інформаційного суспільства.

Як показує аналіз, європейські країни умовно перебувають на першій стадії переходу до інформаційного суспільства, яка супроводжується непростими колізіями об’єктивного та суб’єктивного характеру, однак визначальним є те, що концепції європейської інтеграції на основі нового технологічного укладу стають пріоритетами формування європейської ідентичності, регіонального співробітництва і національної політики.

Зважаючи на глобальні тенденції, Україна здійснює кардинальне реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах становлення інформаційного суспільства та європейської інтеграції, для розв'язання внутрішніх державотворчих проблем, трансформації економіки та використання глобального інтелектуального надбання.

У Розділі 4 – "Політичні імперативи європейських міжурядових організацій в галузі інформації і комунікації" – проведено аналіз програмної діяльності регіональних (європейських) міжурядових інститутів – Ради Європи, Європейського Союзу, Центральноєвропейської Ініціативи та неурядових організацій. Підкреслено, що політичні зміни в європейському регіоні обумовили активізацію міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації, посилили увагу до нагальних проблем забезпечення європейських інтересів на міжнародній арені. Доведено, що політичні рішення Ради Європи в галузі інформації і комунікації та аналітичні дослідження політичних документів I-VІ Європейських конференцій з проблем інформаційної політики на рівні Комітету Міністрів РЄ та країн-членів свідчать, що діяльність Організації спрямована на побудову інформаційного суспільства, встановлення гуманітарних стандартів та забезпечення демократичних прав і свобод в умовах технологічних змін. Аналіз рамкових програм з інформаційного суспільства Європейського Союзу, в яких зафіксовано політичні рішення впливової європейської організації, дає змогу з’ясувати, що визначальним чинником суспільного розвитку і економічного зростання країн-членів ЄС обрано стратегію інформаційної економіки. Документи і рішення ЄС підкреслюють актуальність зміни політичних стратегій для забезпечення конкурентоспроможності європейської індустрії у глобалізованому світі. Аналіз міждержавного співробітництва в рамках організації Центральноєвропейська Ініціатива уможливлює принципові висновки про необхідність політичної, науково-технологічної, економічної та культурної співпраці країн-членів ЦЄІ на основі концепції інформаційного суспільства і використання досвіду західних країн у процесах європейської інтеграції та визначення пріоритетів у нових геополітичних реаліях. Тенденції глобального розвитку обумовлюють структурованість міжнародної інформаційної політики, вихід на світову арену нових суб’єктів міжнародних відносин (неурядових та спеціалізованих міжнародних організацій), які активно впливають на глобальні, регіональні та національні політичні рішення і процеси міжнародного співробітництва. В роботі обґрунтовано класифікацію та подано аналіз інформаційної політики неурядових організацій (Союзу міжнародних асоціацій, Міжнародної федерації з інформації і документації, Міжнародного центру боротьби з цензурою, Асоціації інформаційного менеджменту та ін.), а також визначено конфесійний вектор міжнародної інформаційної політики на прикладі діяльності католицької неурядової організації "UNDA". Доведено, що вплив міжнародних спеціалізованих та неурядових організацій на формування і реалізацію міжнародної інформаційної політики обумовлюється логікою глобалізації міжнародних відносин, впливом глобальних комунікаційних процесів на взаємодію державних утворень і суспільних структур.

На основі дослідження політичних імператив європейських інститутів зроблено висновок про нові тенденції міжнародного співробітництва в галузі інформації і комунікації, які об’єктивно вказують на реалізацію міжнародної інформаційної політики на регіональному рівні і формують нову ідеологію міжнародної інтеграції. Політична практика становлення постіндустріального суспільства в рамках програм і проектів Ради Європи, Європейського Союзу, Центральноєвропейської Ініціативи, міжнародних спеціалізованих та неурядових організацій виявляє стратегічні підходи до міжнародних інформаційних відносин на регіональному та національному рівнях, включаючи широке представництво нових акторів міжнародних відносин (НУО) та міжнародних спеціалізованих інституцій.

Здійснений науковий аналіз політики європейської інтеграції України дав підстави визначити, що включення України у світовий та європейський процес становлення інформаційного суспільства обумовлюється трансформацією європейської та євроатлантичної політики, розвитком інформаційної економіки, переходом на вищий технологічний рівень матеріальних виробництв, формуванням національної стратегії інформаційного розвитку та ефективним використанням національних інтелектуальних ресурсів.

У Розділі 5 – "Інформаційні чинники міжнародної політики безпеки" – розкривається сутність проблеми глобальної інформаційної безпеки як складової міжнародної інформаційної політики, вплив якої має універсальний характер і врахування якої потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних і національних інститутів, що відповідають за безпеку. Досліджено теоретичні концепції міжнародної інформаційної безпеки, викладені у наукових працях західних та вітчизняних фахівців (Д. Гудбі, З. Бжезинський, У. Оуенс, Р. Шафранскі, Б. Беркович, О. Крутських, А. Гуцал, М. Ожеван та ін.), в яких окреслено характеристики нових глобальних загроз. Зазначається, що теоретичною базою концепції інформаційної безпеки є теорії сталого миру та теорії інформаційної зброї, а становлення постіндустріального суспільства в умовах "постхолодного" світу, впливів нових інформаційних та інших високих технологій висуває проблему міжнародної інформаційної безпеки на глобальний рівень, визначає пріоритети національної інформаційної безпеки. Інформаційний вимір глобального протиборства, непередбачувані наслідки застосування інформаційних озброєнь, зокрема, терористичними та кримінальними угрупованнями, обумовлюють особливу увагу до концепції глобальної інформаційної безпеки у системі міжнародних відносин. Об'єктивною передумовою визнання інформаційної безпеки глобальною проблемою стали політичні дискусії в рамках ООН і прийняті документи під загальною назвою "Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки" (А/51/210; А/51/261; А/53/70; А/53/28; А/54/213; А/54/558; А/55/28; А/55/71; А/56/164 та ін). Підкреслено, що на міжнародному рівні розгляд проблеми інформаційної безпеки зініційовано Російською Федерацією, за пропозицією якої було розглянуто можливість створення окремої Ради ООН з інформаційної безпеки і формування міжнародного механізму протидії глобальним інформаційним загрозам. Проаналізовано моделі глобальної інформаційної безпеки, розглянуто типологію інформаційних загроз та проблему інформаційного тероризму як чинників світової політики. Процеси глобалізації комунікації вплинули на регіональні доктрини безпеки і оборони, зумовили необхідність створення механізму розв'язання кризогенних регіональних проблем, зокрема, в рамках воєнно-політичних організацій ОБСЄ та НАТО. В роботі проаналізовано стратегію інформаційної політики та інформаційної безпеки зазначених інститутів, зроблено принциповий висновок про необхідність врахування нових загроз у врегулюванні регіональних конфліктів. Діяльність України в ОБСЄ/НАТО ставить за мету захист політичних та