НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

НАЗАРОВА Тетяна Олексіївна

УДК 904:572(477.75)”0/14”(=1.3)

НАСЕЛЕННЯ ХЕРСОНЕСА В I - XIV ст.

ЗА АНТРОПОЛОГІЧНИМИ ДАНИМИ

Історичні науки - 03.00.14 - антропологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті археології НАН України.

Науковий керівник - кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник,

КРУЦ Світлана Іванівна,

Інститут археології НАН України,

відділ фізико-природничих методів

в археології,

старший науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

МАГОМЕДОВ Борис Вікторович,

Інститут археології НАН України,

відділ археології ранніх слов'ян,

провідний науковий співробітник.

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник,

ГЕРАСИМОВА Маргарита Михайлівна,

Інститут етнології та антропології

ім. М.М.Міклухо-Маклая РАН,

старший науковий співробітник,

зав. каб. антропології

ім. акад. В. П. Алексєєва.

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка,

кафедра археології та музеєзнавства,

Міністерство освіти та науки України.

Захист відбудється 04.03.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою:

04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України.

Автореферат розісланий 02.02.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним з найкрупніших осередків античної та середньовічної культури Північного Причорномор'я був Херсонес Таврійський. Серед багатьох північнопонтійський міст, заснованих іонійцями, він вирізнявся перш за все тим, що основну кількість населення в ньому складали греки-дорійці, які довше за всіх зберігали давні традиції своєї метрополії Гераклеї Понтійської.

Довгий час в історіографії вважалась загальноприйнятою точка зору І. Г. Шнайдервірта та О. І. Тюменева про заснування Херсонесу у 422/1 рр. до н. е. гераклєотами та делосцями згідно даних Псевдо-Скімна (Pseudo-Scymn. 827—832). Останнім часом на основі нових епіграфічних та археологічних матеріалів у зіставленні з багатьма наративними джерелами запропонована інша дата його заснування — 528/7 р. до н. е. (Виноградов, Золотарев, 1999). Разом з тим існують інші погляди відносно початкової колонізації цього регіону (Hind, 1998; Saprykin, 1998). В аспекті теми нашої дисертації незмінним залишається теза про те, що основне ядро засновників Херсонесу складалося з дорійців, які надавали особливої своєрідності всьому процесу історичного та культурного розвитку міста.

Багатовікова історія Херсонеса характеризується контактами з різними грецькими полісами Середземномор'я та Причорномор'я, варварськими племенами та царствами, з Римською імперією, а пізніше — з її наступницею Візантією, а також Київською Руссю та іншими племінними та державними утвореннями.

Особливе місце Херсонеса в історії Північного Причорномор'я визначається тривалістю його безперервного існування. Після загибелі більшості античних міст Північного Причорномор'я Херсонес протягом віків залишався одним з найбільших міських центрів середньовічного Криму, ставши тут форпостом Візантійської імперії.

Унікальність цього міста, що пережило розквіт і крах античної цивілізації та дожило до пізнього середньовіччя, визначає важливість вивчення всіх сторін його життя, в тому числі й антропологічного складу населення. Протягом більшої частини своєї історії Херсонес розвивався поступово, без переривів, викликаних військовими розгромами або екологічними катастрофами. Це певним чином відбивалось і на етнічному складі його населення.

Складність дослідження етнічних процесів в пізньоантичній та середньовічній Тавриці передбачає залучення широкого кола джерел. Відносно населення Херсонесу та суміжних територій у різні історичні епохи існують свідчення античних та середньовічних авторів, епіграфічних документів. Питання етнічного складу населення міста вирішувалось також завдяки археологічним матеріалам. Однак дані палеоантропології є одним з найоб'єктивніших джерел. Вони дають можливість відслідкувати загальні тенденції в динаміці морфологічного типу населення, виявити локальну своєрідність фізичних особливостей людей, що є важливою складовою комплексного підходу до вивчення етносу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з I по XIV ст. н. е. Вони визначені важливістю дослідження формування антропологічного типу населення Херсонесу в перехідні історичні епохи: античність - раннє середньовіччя - розвинуте середньовіччя.

Актуальність теми. Дана робота присвячена одному конкретному питанню з числа пов'язаних з історією Херсонеса — вивченню динаміки антропологічного складу населення цього міста. Це край важливо для розуміння багатьох питань етнічної історії античної та середньовічної Таврики. Між тим, палеоантропологія Херсонеса вивчена дуже нерівномірно. Досі не існує монографічної роботи, яка містила б зведення, аналіз та інтерпретацію палеоантропологічного матеріалу з Херсонесу. До недавнього часу в працях антропологів, присвячених вивченню цієї пам'ятки, висвітлювався лише середньовічний період її історії; матеріали античного часу (еліністичні та перших віків нашої ери) з'явились лише з 80-х років XX ст. Крім того, вказаної теми дослідники торкалися лише побічно, розглядаючи більш широкі питання. Все це створило необхідність звернутися до всебічного вивчення антропологічного складу населення Херсонесу з залученням усіх краніологічних матеріалів, як безпосередньо оброблених та виданих нами, так і опублікованих попередниками раніше.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась як складова частина комплексної планової теми "Антропологічний склад населення України доби середньовіччя", № держреєстрації 0197V013612.

Мета та завдання дослідження. Основною метою дослідження є відтворення цілісної картини антропологічного складу населення Херсонесу з I по XIV ст. на базі проведення розгорнутої всебічної характеристики аналізу та інтерпретації всього наявного матеріалу. Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання: прослідкувати зміну антропологічних типів населення протягом тривалого часу існування міста. В зв'язку з цим передбачається виявити подібність або ж відмінність в антропологічному відношенні жителів міста та населення оточуючої його території, визначити реальний ступінь впливу варварського оточення, а також зробити спробу охарактеризувати антропологічний склад населення доби середньовіччя, коли завдяки масовій християнізації відбулася уніфікація поховального обряду.

Об'єктом дослідження є Херсонес Таврійський - античний поліс, а пізніше - візантійське місто в Південно-Західному Криму.

Предметом дослідження є краніологічні матеріали з поховань херсонеського некрополя елліністичного та римського часів, доби середньовіччя, а також антропологічні матеріали, що характеризують пам'ятки Південно-Західного Криму названих історичних періодів. Для вирішення цих завдань було застосовано вимірювальну та описову методику.

Для виявлення подібності або відмінності досліджуваних серій, а також для виділення найбільш ефективних діагностуючих ознак застосовувались методи багатомірної статистики. Окрім власне антропологічних, було проведено також демографічні розрахунки.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше представлено всебічне освітлення антропологічного складу населення Херсонесу від перших віків нової ери до пізнього середньовіччя. До наукового обігу введено значну кількість нового матеріалу. Розширено методичну основу дослідження, зокрема сучасні методи багатовимірного аналізу вперше застосовано саме при вивченні палеоантропології населення Херсонесу. Вперше розглядаються питання палеодемографії та палеопатології мешканців міста.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх під час створення узагальнюючих робіт з етнічної історії Криму періоду античності - середньовіччя, написання методичних та навчальних посібників з антропології, розробці відповідних курсів лекцій в учбових закладах.

Особистий внесок здобувача. Автором проведена значна польова, камеральна обробка та реставрація антропологічного матеріалу, написані додатки до відповідних наукових звітів по археологічних розкопках. Основні результати роботи опубліковані. У препринтному виданні одна з чотирьох статей написана у співавторстві з І. Д. Потєхіною, останні самостійно. Автор приймала безпосередню участь у роботі Античного загону Херсонеської експедиції АН УРСР, Ольвійської експедиції АН УРСР (ІА НАНУ), Березанської експедиції Державного Ермітажу та Східнокримської експедиції Інституту археології АН СРСР.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації відображено на регіональних та міжнародних наукових конференціях в Парутино (1985), Москві (1986), Києві (1986), Жешуві (Польща) - (2000).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 20 друкованих роботах, в тому числі: в 4 статтях у фахових журналах та збірниках, препринті та додатку до колективної монографії (у співавторстві з П. М. Покасом та В. Д. Дяченко), а також у 6 матеріалах та тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Рукопис складається із вступу, чотирьох розділів та висновків (178 сторінок), списку використаних джерел (273 найменувань), двох додатків, що вміщують 38 таблиць та 30 малюнків. Загальний обсяг роботи — 268 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ

У вступі обгрунтувано актуальність вибраної теми, визначено ступінь її розробки, джерельну базу та методи дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, подано стислу характеристику наукового та практичного значення отриманих результатів.

Розділ 1. Історіографія питання. Огляд джерел та методи дослідження

Проблема етнічного складу населення Херсонесу в історичній науці складається з кількох конкретних питань, а саме: 1) склад засновників Херсонесу; 2) варварський елемент у складі населення міста в різні періоди його існування; 3) склад населення середньовічного Херсона.

Грецький етнос, як основа населення античного Херсонеса, надійно засвідчений різноманітними джерелами. В той же час у вітчизняній науці давно дискутується питання про наявність варварського прошарку (таврів, скіфів, сарматів) у складі населення античного Херсонесу. Така точка зору в основному належить вченим перед- та післявоєнного покоління (Белов, Пятышева та ін.). Більшість дослідників (А. Л. Якобсон, В. І. Кадєєв, В. М. Зубар, С. Ю. Саприкін), припускаючи можливість проживання в Херсонесі представників варварського населення, не схильні вбачати тут його значні прошарки. Говорячи про перевагу в етнічному складі населення Херсонеса корінних жителів - греків, вони в той же час відмічають його неоднорідність. Окрім корінних жителів називаються уродженці Малої Азії, античних міст Південного та Північного Причорномор'я, Дунайських провінцій Римської імперії тощо. Невелику групу, очевидно соціально залежного населення, як прийнято вважати, складали сармати. Як один з доказів цього положення приводиться звичай штучної деформації голови, зафіксований в антропологічних матеріалах херсонеського некрополя.

Дані, які ми маємо, свідчать, що на рубежі античності - середньовіччя місто не переживало важких потрясінь, які могли б викликати радикальну зміну етнічного складу населення. Можливо, в результаті постійних контактів з Візантією, могло відбуватися певне поповнення населення Херсона з внутрішніх областей імперії. Припускається також вливання сюди представників етнічних груп, які переміщувались по Тавриці в ході "Великого переселення народів". В середині VII ст. в Тавриці з'являється нова політична сила — хозари. Висловлювалось припущення, що у 710 р. в Херсоні знаходився хозарський намісник — тудун, а, можливо, і хозарський гарнізон.

Вперше до антропології населення Херсонеса звернувся у 1886 році А. П. Богданов. Їм було опубліковано спостереження про зміну форми черепів від епохи античності до пізнього середньовіччя від доліхокранних до різко брахікранних форм.

Вивченню антропологічного складу населення середньовічних пам'яток Криму, в число яких ввійшов і Херсон, присвячено один з розділів монографії Г. Ф. Дебеца "Палеоантропология СССР" (1948).

У статті К. Ф. Соколової (1959) було охарактеризовано населення останнього етапу життя Херсонесу. У монографії Г. П. Зіневич (1973) вперше матеріали з херсонеського некрополя стали предметом дослідження в досить широкому хронологічному діапазоні —з кінця античної епохи до пізньосередньовічного часу. Аналізуючи дані, що характеризують середньовічне неселення Херсона, автор монографії використала в основному краніологічні колекції опубліковані попередниками: Г. Ф. Дебецем та К. Ф. Соколовою.

В 1987 р. вийшла робота М. М. Герасимової, Н. М. Рудь та Л. Т. Яблонського, де вперше знайшли відображення результати вивчення краніологічного матеріалу з античного некрополя Херсонеса. У 80—90 роки опубліковано (більшість автором даної дисертації) нові антропологічні матеріали, що відносяться до античного та середньовічного періодів історії міста (Назарова, 1986, 1986а, 1987, 1987а, 1988, 1990). Вперше до наукового обігу було введено матеріали елліністичного часу з Херсонеса (Назарова, 1990) та Керкінітіди — міста, яке з третьої чверті IV ст. до н. е. входило до складу Херсонеської держави (Назарова, 1989) .

Джерельну базу даної дисертації складає вся доступна для дослідження сукупність антропологічних матеріалів з некрополя Херсонеса.

Некрополь розміщений за межами міської території, в основному з напольного боку західних оборонних стін. Для нього характерні два основні типи поховальних споруд — грунтові могили та склепи. У південному секторі Західного некрополя виявлено групу "дитячих" могил (Зубарь, 1982; 1986; 1989).

Характерною особливістю ранньосередньовічного некрополя Херсонеса є широке використання склепів попереднього пізньоантичного періоду. Поряд з цим відомо і про спорудження нових склепів, а також грунтових могил. Поховання VII — першої половини IX ст. не виділялись із загального числа колективних усипальниць, які використовувались практично протягом усього середньовічного періоду.

Для IX-X ст., як і раніше, характерне використання старих склепів. Є також грунтові могили цього часу. Ще однією характерною рисою цього періоду є влаштування костниць та практика поховань в каплицях в межах міських кварталів. Очевидно, якийсь процент похованих в колективних усипальницях відноситься до останнього етапу існування Херсону - XI-XIV ст. Цим часом можуть датуватись і деякі поодинокі безинвентарні поховання, що в значній кількості були відкриті на херсонському некрополі. Найпізніші поховання при каплицях відносяться до XIII— XIV ст.

Найчіткіше датовані (I-IV ст. н. е.) антропологічні матеріали, що походять з грунтових могил некрополя Херсонесу. Придатними для вимірів виявились 20 черепів: 12 чоловічих та 8 жіночих.

Краніологічні матеріали зі склепів (№№ 1- 4, 6, 75), мають загальне датування II—VII ст. і нараховують 25 екземплярів: 13 чоловічих та 12 жіночих.

Середньовічний період X-XIV ст. представлений серіями черепів з могил при каплицях в житловому кварталі міста (виміряно 7 чоловічих та 4 жіночих черепа), склепа № 86 (виміряно 32 чоловічих и 22 жіночих черепа).

Разом з матеріалами інших дослідників (Г. Ф. Дебеца, М. М. Герасимової, К. Ф. Соколової та Г. П. Зіневич) виміряні черепи складають колекцію з 468 екземплярів.

Цей матеріал досліджено за вимірювальною та описовою методиками (Martin, Saller, 1957; Алексеев, Дебец, 1964), в основу яких закладено краніологічні та остеологічні бланки. Статево-вікове визначення проведено з урахуванням ступеню заростання швів та стертості зубів. Для характеристики краніологічних серій використовувались такі параметри: число випадків (N), середня арифметична (M) та її помилка (ДM). Для оцінки внутрішньогрупової варіації ознак використовувались середнє квадратичне відхилення (S) - (Алексеев, Дебец, 1964) та коефіцієнт варіацій (V) - (Wagner, 1932; Куршакова, 1965; Алексеев, Дебец, 1964). Для більшої інформативності до таблиць середніх було вміщено дані про межі варіації ознак (min-max).

Коефіцієнти статевого диморфізму застосовано для визначення ступеня подібності чоловічих та жіночих груп у досліджуваній популяції. В роботі проведено аналіз серій з використанням коефіцієнтів кореляції (r). Дані про кореляційні зв'язки між краніологічними ознаками отримані з робіт А. І. Ярхо (1934), Г. Ф. Дебеца (1948), К. Скрайнера (Screiner, 1939, 1946), Я. Я. Рогинського (1954), С. Г. Єфимової (1991) та ін.

Для виявлення подібності або відмінності досліджуваних серій, а також для виділення найбільш ефективно діагностуючих ознак застосовувались методи багатомірної статистики (Knussmann, 1962; Дерябин, 1983; Хартанович, Чистов, 1984; Чеснис, 1986, 1990; Cesnys, 1986). Окрім власне антропологічних, до програми введено також демографічні розрахунки (Acsadi, Nemerskery, 1970; Алексеев, 1972; Денисова, 1983 та ін.). Як сумарне співставлення серій, що вивчаються за комплексом ознак, залучено комбінаційні полігони, графіки відхилень Моллісона (Дебец, 1948). Математичне забезпечення перелічених статистичних прийомів провадилось за стандартними пакетами програми Systat.

Розділ 2. Палеоантропологія населення Херсонеса першіх віків нової ери

Морфологічний тип населення міста в перші століття н. е. досліджувався за даними краніологічних матеріалів з грунтових могил та склепів. Вивчення серії з грунтових могил показало, що населення римського часу було відносно однорідним. В цілому воно характеризується мезо-доліхокранією, вузьким невисоким лицем європеоїдної раси. Серія черепів зі склепів також характеризується названим комплексом ознак європеоїдного походження. Але на відміну від попередньої групи вона є більш змішаною та відзначається своєю локальною специфікою: для неї характерна поява сплощеності лицьового скелета, що вказує на присутність інших етнічних груп, які відрізняються від людей середземноморського типу. Деякі черепи зі склепів вирізняються більшими розмірами поздовжнього діаметру та масивнішою будовою кісток скелету. В результаті проведеного внутрішньовидового аналізу в серії зі склепів можна виділити два антропологічних типи: грацильний доліхо-мезокранний, з вузьким невисоким лицем та масивний доліхокранний, з вузьким середньовисоким лицем.

Результати ретроспективного аналізу вказують на значне співпадіння морфологічних характеристик населення римського часу з попереднім- елліністичним. Останнє вивчалось на основі невеликої серії з грунтових могил IV-III ст. до н. е. з Херсонесу та Керкінітіди.

Співставлення серій черепів з Херсонеса з серіями з Ольвії (IV ст. до н. е. та I-III ст. н. е.), Березані (VI-V ст. до н. е.), міст європейського Боспору (IV ст. до н. е.- IV ст. н. е.), а також з території материкової Греції (VII-II ст. до н. е. - II-V ст. н. е.) показує принципову подібність їх за комплексом ознак. Виявляючи між собою деякі локальні відмінності, вони в цілому відносяться до середземноморського варіанту європеоїдної раси. До того ж в рамках вивчених серій середземноморського кола виявлено таку закономірність. Від більш раннього часу до пізнішого йде поступове зменшення довжини черепа. Вказаний антропологічний тип є характерним для еллінів, які складали ядро населення Херсонеса.

Одним з важливих завдань зробленого міжгрупового аналізу краніологічних серій була перевірка припущення щодо проживання в Херсонесі значної кількості представників так званого місцевого населення - таврів та скіфів.

Антропологічний тип таврів, визначений за поодинокими черепами, початково характеризувався як брахікранний, з хорошим розвитком рельєфу (Дебец, 1948; Жиров, 1949). Пізніше К. Ф. Соколова відносила його до так званого понтійського типу — мезо-доліхокранного, зі слабким рельєфом (Соколова, 1960). Цей висновок було зроблено на основі помилкового включення до серії черепів, віднесених до таврських за принципом скорченного положення кістяків в похованнях. У результаті запропонованого нами коректування, таврська серія може розглядатися як суббрахікранна, з широким лицем та європеоїдними рисами (Назарова, 1993, 1997). Порівняльний аналіз серії черепів з Херсонесу, яка відноситься до перших століть нашої ери, з таврською вказує на значний ступінь відмінності їх одне від одного. Таврські черепи більш широкі та менш високі при значно більшій ширині лиця та більш профільовані в горизонтальній площині. Враховуючи також описову характеристику таврських черепів, яка відображує їх масивність, ми можемо з достатнім ступенем впевненості виключити з антропологічного типу херсонеситів таврський компонент.

Співставлення херсонеських серій з фракійськими виявляє подібність за багатьми ознаками. Серії з грунтових могил та із склепів мають практично ідентичні показники з фракійськими групами черепів. Пояснення даного явища, однак полягає у приналежності як греків так і фракійців до середземноморської раси.

Залучення для порівняльного аналізу з херсонеськими матеріалами серії черепів з Неаполя Скіфського показало їхню значну подібність за основними параметрами. Відмінність полягає у більшій змішаності усередині неапольських серій порівняно з херсонеськими. В свій час Т. С. Кондукторова відмітила домішок грацильного середземноморського типу, привнесеного до складу населення Неаполя Скіфського (Кондукторова, 1972). Це можна розцінювати як показник важливої ролі грецького компоненту в процесі складання пізньоскіфського етносу. В зв'язку з цим треба відмітити, що результати деяких нових досліджень Неаполя (Зайцев, 1990; Русяева, 1996) свідчать про можливість проживання тут певної групи грецького населення (ольвіополітів). Відповідно, морфологічну подібність херсонеських та неапольських серій у такому контексті можна пояснити скоріше наявністю грецького компоненту в складі населення Неаполя та нижньодніпровських городищ, ніж наявністю скіфів в Херсонесі.

Дослідниками неодноразово відмічалась можливість існування у складі населення Херсонеса сарматів, але антропологічно вона підтверджується лише наявністю в склепах деформованих черепів та невеликої сплощеності лицьового скелета на черепах без деформації. Тим часом в антропологічній літературі відмічається, що широка географія розповсюдження такого явища та відсутність прив'язок чітко визначеного типу деформації до якогось етносу, не дозволяють використовувати цю ознаку в якості безумовного критерія визначення останнього.

В цілому за сукупністю основних морфологічних характеристик населення херсонеської держави елліністичного та римського часу відноситься до середземноморського типу європеоїдної раси. Однак існують локальні відмінності, виражені в тому, що в перші століття н. е. населення стає трохи більш широкоголовим. Подібна картина відмічається також і в інших регіонах античного світу, представлених відомими нам антропологічними матеріалами - в Ольвії та материковій Греції. Все це свідчить про те, що населення Херсонеса в елліністичний період та в перші віки н. е. в своїй основі було грецьким.

Розділ 3. Палеоантропологічне населення Херсона в часи середньовіччя

Оскільки херсонеськими пізньоантичними склепами користувались і за часів раннього середньовіччя - до VII, а подекуди до початку IX ст. (Белов, 1953; Зубарь, 1981), зі значним ступенем вірогідності ми можемо екстраполювати дані досліджень цієї серії на оцінку морфологічних рис населення Херсона епохи раннього середньовіччя та припустити, що до цього часу тут зберігся той же антропологічний тип, який був характерним для населення перших віків нашої ери. Різкої зміни населення в цей період не відбувалось. Мезо-доліхокранне населення, яке умовно відносять до римського та ранньовізантійського часу, не проявляє контрастних характеристик окремих груп усередині досліджуваної популяції.

Порівняльний аналіз краніологічних серій із склепів некрополя Херсонеса II -VII ст. з групами черепів з могильників південно-західного Криму показав, що найближчою до херсонеської виявилась серія з Чуфут-Кале (за розмірами черепної коробки, висотою лиця, розмірами носа та орбіт). За шириною та висотою лиця, розмірами носа подібність виявлена до серії з Сахарної Головки, за шириною лиця, розмірами носа та орбіт - до групи черепів із Скалистого. Серія черепів із Суук-Су порівняно зі всіма останніми має невеликі відмінності від херсонеської. Загальною рисою, що визначає всі названі серії з могильників (окрім Суук-Су), є наявність в них черепів зі слідами штучної деформації.

З повідомлення Прокопія Кессарійського відомо, що простір між Боспором та Херсоном займали гуни. Цим зумовлюється проведення порівняльного аналізу серії із склепів Херсонеса з матеріалами гунських могильників. Характеристики антропологічних комплексів, які відносять до гунських племен, зводяться найчастіше до брахікранії (або мезо-брахікранії), до великих розмірів лиця, сплощеності на вертикальному та горизонтальному рівнях та досить масивній будові кісток скелета (Гинзбург, 1954). Деякі з краніологічних серій характеризуються типово монголоїдними рисами. Крім того, специфічною рисою гунських поховань є прижиттєва деформація голови. Результати дослідження вказують на істотну відмінність херсонеських черепів від гунських. Так, в херсонеській серії череп вужчий та нижчий, а ширина та висота лиця значно менші від гунських серій. Останні характеризуються до того ж крайніми формами масивності та сплощеності. На цій основі участь гунів в створенні морфологічних рис херсонітів можна виключити.

Порівняльний аналіз серій черепів зі склепів некрополя Херсонесу було проведено з аланськими та близькими до них північнокавказькими групами (Мощева Балка VI-VIII ст., Гамівська ущелина V-VII ст., Верхній Чирюрт V-VII ст., Мингечаурський могильник I-VII ст. тощо). Групи черепів мають як подібні, так і відмінні ознаки з херсонеськими серіями. Враховуючи складний антропологічний склад населення даного регіону, за основу так званих аланських рис часів раннього середньовіччя, очевидно, слід прийняти їх доліхокранію та вузьколицість. Вона характеризується різкою доліхокранією, середньовисоким склепінням, середньошироким та середньовисоким лицем, різко вираженим горизонтальним профілюванням. В серії є штучно деформовані черепи (Касимова, 1960).

Порівняльний аналіз показав досить великий ступінь подібності між ними та серією I-VII ст. з Мингечаурського катакомбного могильника. Оскільки в серіях черепів з Херсонесу, починаючи з епохи еллінізму до перших віків н. е., простежується поступове збільшення ширини черепа, то логічним було б очікувати прояв цієї ж тенденції і пізніше. Однак, за часів раннього середньовіччя збільшується питома вага, навпаки, більш довгоголового населення. Подібність останнього до деяких з північнокавказьких серій, носить, очевидно, не випадковий характер.

Поряд з тим, пошуки іноетнічних елементів в Херсонесі були викликані наявністю в склепах деформованих черепів та наявністю на черепах без деформацій сплощеності лицьового скелета. Якщо ми можемо позитивно відповісти на питання відносно можливої наявності серед похованих в херсонеських склепах представників аланського етносу, то співвіднести краніологічний комплекс, що поєднує мезо-доліхокранію зі сплощенням горизонтального профілю, з якоюсь етнічною групою, на сьогодні важко.

Населення Херсона протягом довгого часу залишалось відносно однорідним за своїм складом і, очевидно, досить ізольованим навіть від населення сусідніх територій. Можливо відмічений комплекс ознак - результат змішаності населення, характерного для ранньосередньовічного Криму, або ж в склепах некрополя, що розміщувався за міськими стінами, провадились підпоховання.

3.2. Антропологічний склад населення Херсона X—XIV ст.

Характеристика морфологічних рис населення Херсона за часів розвиненого середньовіччя виявляє досить контрастну картину починаючи лише з X ст. В цей період починає переважати європеоїдний брахікранний грацильний антропологічний тип. В невеликій мірі фіксується також наявність вірменоїдних та монголоїдних рис. Не заперечуючи існування вірмен у складі населення середньовічного Херсона (оскільки є черепи з відзначеним комплексом ознак), відмітимо, що питома вага вірменоїдного елементу для цього часу була досить мала. Використовуючи співвідношення ознак, характерних для більшості монголоїдних груп (широкий череп, широке, високе сплощене лице), можна сказати, що, починаючи з епохи раннього середньовіччя до кінця життя міста монголоїдний домішок був невеликим. В свою чергу, наявність черепів середземноморської раси в пізньосередньовічних похованнях у каплицях дозволяє стверджувати, що певна частина населення з відміченим комплексом ознак доживала у незміненому вигляді до XIII-XIV ст.

Поява брахікранного європеоїдного населення в середньовічному Херсоні відноситься до X ст. Населення, що поховане на сільських могильниках південно-західного Криму VIII-X ст., характеризується тим же комплексом ознак. Слід підкреслити, що поява брахікранного типу співпадає з широким розповсюдженням в Криму плитових могил, які існували задовго до цього в Малій Азії та на Балканах (Репников, 1932; Баранов, 1974). У першій половині VIII ст. у зв'язку з масовою міграцією малоазійських греків з Візантії, пов'язаною з іконоборськими утисками, в Тавриці посилюється процес візантінізації (Баранов, 1986). Очевидно, розповсюдження брахікранії в Криму йшло паралельно розповсюдженню плитових могил - з південного сходу на південний захід. Херсон був останнім пунктом, куди вона проникла.

Вірогідно, з появою брахікранних европеоїдів в X ст. зникає звичай штучної деформації голови, що також може вказувати на зміну населення.

Порівняльний аналіз середньовічних серій з Херсона X-XIV ст. з болгарськими групами з території Поволжя та України вказує на подібність за формою черепної коробки. В останньому ж відмічається як подібність, так і відмінність за рядом ознак. У порівнянні з хозарськими (Саркел) черепа з Херсона більш європеоїдні. Розмежувальним критерієм між подібними за формою черепами є оцінка масивності болгарських серій (Герасимова, Рудь, Яблонсткий, 1987; Ефимова, 1990) та грацильності херсонеських (Зиневич, 1973). Крім того, на болгарських та хозарських черепах не виявлено деформації потиличної частини черепів середньовічного Херсонеса, відміченої всіма дослідниками (Дебец, 1949; Соколова, 1959; Зиневич, 1973).

Разом з тим, монголоїдний компонент, хоч і в незначній мірі, все ж був зафіксований на черепах в херсонеських похованнях, що не дозволяє повністю виключити домішку населення з даним комплексом ознак. Дослідниками відмічена поблизу Херсонеса наявність тюрко-болгар в VII-VIII ст. та хозар - в X ст. (Домбровський, 1986). Загальна ж маса населення зберегла європеоїдні риси і за часів розвиненого середньовіччя.

Співставлення синхронних серій черепів з Херсона та Мангупа, печерних монастирів Шулдан та Челтер, а також замка Киз-Куле показало, що в цілому вони мають значну подібність.

Їх характеризує брахікранна форма черепної коробки, до того ж найбільших розмірів черепний показник сягає в серії з Челтера. Разом з тим, за своїм складом населення Мангупа було більш однорідним у порівнянні з Ескі-Керменом, а населення обох міст - порівняно з Херсоном, що знайшло відображення в статистичних показниках.

Незважаючи на деяке змішування всередині відмічених популяцій, населення Південно-Західного Криму, починаючи з X ст., в своїй етнічній основі, очевидно, було єдиним. Відсутність серйозних відмінностей у фізіологічній сукупності ознак, які зазвичай очікуються під час дослідження середньовічних серій, вказує на незначну змішаність морфологічних типів усередині популяцій Ескі-Кермену та Мангупу - брахікранного та мезо-доліхокранного. Домішка останнього була незначною. Вірогідно, населення "печерних міст" було досить консолідованим в етнічному плані. Населення середньовічного Херсону являло собою більш змішаний конгломерат в основному за рахунок домішки антропологічних типів попереднього часу.

Дослідниками підкреслювалась грацильність брахікранних черепів зі всіх могильників, взятих для порівняння. Крім того, на черепах з могил сільських поселень південно-західного Криму (Беневоленская, 1970) та Херсонесу (Дебец, 1949; Соколова, 1959; Зиневич, 1973) відмічено досить суттєву ознаку, яка відрізняє їх від інших черепів брахікранного кола - прижиттєве сплощення черепів в районі потилиці. Воно не згадується на черепах з болгарських та хозарських поховань і в той же час наявність плоскої потилиці відмічено у населення Греції (Пулянос, 1960). Причини сплощення до кінця не встановлені. А. Н. Пулянос вважає, що, скоріш за все, у зміні форми голови основну роль відігравали більш суттєві фактори (а не лише деформуючий вплив колиски), якими можна пояснити процес брахікефализації,- ізоляція, особливості грунту, харчування тощо (Пулянос, 1960, с. 7, 9). Малоазійське населення також характеризується брахікранною формою черепа (Vallois, 1939; Еремеев, 1971). Насьогодні не викликає сумніву глобальний характер процесу брахікефалізації, що свого часу відмітив Г. Ф. Дебец (1948). На думку А. Н. Пуляноса, на території Східного Середземномор'я на кінець римського і особливо у візантійський часи черепний показник збільшується, і різко виражений європеоїдний брахікефальний комплекс знаходить широке розповсюдження на різних територіях розселення греків (Пулянос, 1960, 1961). Все це певним чином може вказувати на міграцію до Південно-Західного Криму хвиль брахікранного європеоїдного населення, витоки якого, можливо, треба шукати в Малій Азії.

Європеоїдні грацильні брахікрани складали ядро населення середньовічного Херсона, "печерних міст" та сільської округи (Гончарне, Родникове, Пампук-Кая). Питома вага представників болгаро-хозарських племен, які мали сплощені риси, очевидно, була незначною, зважаючи на масивність черепів останніх (Ефимова, 1990). Процес проникнення до Криму у VIII-IX ст. болгарських груп протікав воднораз з міграцією малоазійського населення (Пиоро, 1990).

На завершення огляду антропологічних типів з Херсонесу представимо динаміку найбільш важливих діагностуючих ознак (черепний показник, діаметр вилиць). В цілому вони демонструють тенденцію до збільшення. Черепний показник чоловіків від елліністичного до римського часу поступово збільшується; в ранньосередньовічний період зменшується, а пізніше, безпосередньо до XIII ст., відмічається різкий зріст даної величини.

Можливо, відмічена особливість зміни черепного показника пояснюється саме появою довгоголових варіантів у ранньому середньовіччі (або підзахованнями в херсонських склепах представників варварів, які кочували на цей час в околицях міста).

Тенденція до збільшення розміру ширини лиця в чоловічій групі залишається незмінною з римського часу до XIV ст. В жіночій частині з перших віків н. е. до часів раннього середньовіччя відбувається деяке зменшення величини діаметра вилиць, яке згодом різко наростає, дещо зменшуючись на останньому етапі - XIII-XIV ст.

Розділ 4. Демографічна характеристика населення Херсонесу

Незважаючи на наявність публікацій, характеризуючих антропологічний склад населення Херсонесу, питання демографічного стану цієї пам'ятки практично не ставилось. Як виняток можна назвати палеодемографічні дані, отримані нами в результаті дослідження похованих в грунтових могилах некрополя Херсонесу I-IV ст. та статево-вікову характеристику похованих в каплиці XIII ст. (Назарова, 1990, с. 1-5, 26).

У представленій роботі нами розглянуто динаміку зміни довжини життя населення Херсонесу у зазначений час. Вивчений матеріал складається з 75 кістяків різного ступеню збереженості, з яких 22 - чоловічі, 25 - жіночі та 28 - дитячі.

Середній вік смертності населення Херсонесу, похованого в грунтових могилах некрополя, включаючи дітей, складає 25 років. Вирахувані дані окремо за чоловічими та жиночими групами показують, що середній вік смерті чоловіків складає 42,7 роки, жінок - 32,3 роки. Статево-вікові визнечення похованих в семи склепах некрополя Херсонеса (№№ 1-3, 4, 6, 74, 75) базуються на вивченні 136 кістяків, з яких 79 чоловічих (58,1%), 22 жіночих (16,2%) та 35 дитячих (25,7%).

Середня довжина життя населення, за матеріалами поховань в склепах, з урахуванням дитячого віку, складає 30,2 роки. Для чоловіків середній показник рівня життя складає 41,3 року, для жінок - 32,6 років, для дітей - 6,3 року. Розподіл вікових показників за статевою ознакою вказує на високий рівень смертності жінок у молодому віці.

Могили у каплицях, які можна продатувати найбільш точно, склали серію з 90 черепів - 33 чоловічих, 14 жіночих та 43 дитячих (Назарова, 1990). В результаті розкопок в 1996 р. отримано краніологічну серію з 24 черепів: 9 чоловічих, 8 жіночих та 7 дитячих (Иванов, 1998). Для зручності розгляду їх об'єднано до одної серії.

Загальна тривалість життя людей, похованих в могилах при каплицях, складає 26,4 роки.

Чоловіча частина населення середньовічного Херсона в середньому доживала до 49 років. Середня тривалість життя жіночої популяції складає 35,2 роки. Жінки вмирали в основному в молодому віці (77,3%), менше — в зрілому (13,6%) і лише в двох випадках (9,1%) зафіксовано доживання жінок до похилого віку.

Результати дослідження середніх статево-вікових показників дозволяють зробити такі висновки. Незважаючи на коливання цифрових показників, що було відмічено раніше, рівень середньої тривалості життя населення тримався досить стабільно протягом античності - раннього середньовіччя. Якоїсь помітної амплітуди у вікових показниках не зафіксовано. Можна припустити дещо більший рівень тривалості життя в елліністичний період чоловічої частини населення Херсонеської держави (Херсонес та Керкінітида) порівняно з римським та ранньосередньовічним, однак малочисельність елліністичних виборок дозволяє розглядати наші висновки лише як попередні. На всі вікові категорії населення припадають примірно однакові цифрові показники, що характеризують тривалість життя. У середньовічний період рівень тривалості життя чоловіків порівняно з пізньоантичним та ранньосередньовічним значно зростає (49,0 р., 42,7р. та 41,3 р. відповідно). Прослідковується тенденція до більшої доживаємості жінок до похилого віку, що не фіксувалось у раніші періоди. Середня тривалість життя жінок також відповідає рівню давніх популяцій в цілому, однак той факт, що протягом практично всього періоду існування міста жінки, як правило, не доживали до старості, за виключенням поодиноких випадків в середньовіччі, свідчить про несприятливу ситуацію для цієї частини суспільства. Основну причину ранньої смерті жінок дослідники вбачають у наявності стресових факторів в молодому віці, пов'язаних з народженням дітей (Алексеев, 1972).

Відмічено, що середній показник смертності, вирахований у певній ентнічній групі, "более или менее точно соответствует среднему возрасту смерти в реально жившей популяции" (Алексеев, 1989). Враховуючи цю обставину, можна припустити, що умови життя в місті в досліджуваний період можуть розглядатись як побічне свідчення на користь етнічної єдності населення Херсонесу протягом довгого часу.

Висновки

Під час проведеної роботи нами вивчені всі доступні антропологічні матеріали, що характеризують склад населення Херсонеса в досліджувані історичні епохи. Останнє в своїй основі було грецьким. З грецьким етносом асоціюється переважаючий в Херсонесі середземноморський антропологічний тип, що характерний для населення міста елліністичного часу, в перші століття н. е., та судячи за матеріалами херсонеських склепів, продовжував визначати морфологічні риси населення міста до X ст. і зустрічався навіть в часи пізнього середньовіччя.

Результати проведених нами антропологічних досліджень не дозволяють вбачати у складі населення міста в перші століття н. е. прошарки так званого місцевого населення (таврів та скіфів). За римської доби відзначається відносна однорідність; певні зрушення багатоетнічності структури населення міста відмічаються пізніше, очевидно, в V-VII ст., коли в херсонеських склепах з'являється невелика кількість черепів, що відрізняється комплексом ознак, характерних для аланів.

З X ст. в Херсоні з'являється брахікранний європеоїдний, досить широколиций антропологічний тип. Він став основним в Південно-Західній Тавриці у добу середньовіччя і вперше зафіксований тут у VIII ст. Уявляється досить вірогідним його малоазійське походження.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Статті, опубліковані в наукових спеціалізованих виданнях

Краніологічні матеріали із склепів некрополя Херсонеса // Археологія.- 1986. - 54. - С. 70 -75.

До антропологічної характеристики населення Ольвії та Березані // Археологія. - 3. - 1994. - С. 85-95.

К вопросу об антропологии тавров // Херсонесский сборник.- 8.- Севастополь: Ахтияр, 1997. - С. 68 -74.

Краткая характеристика палеоантропологического материала из раскопок Эски-Керменской экспедиции 1979-81 гг. // Архитектурно-археологические исследования в Крыму. - К.: Наукова думка, 1988.- С. 57-59.

Матеериалы по антропологии Акташского могильника // Приложение к коллективной монографии: С.С.Бессонова, Е.П.Бунятян, Н.А.Гаврилюк. Акташский могильник скифского времени в Восточном Крыму.- К.: Наукова думка. - 1988.- С. 118-144.

Препринти

Антропологические материалы из могильников юго-западного Крыма.- Препринт. - К., 1990. - 47 с. (у співавторстві з І. Д. Потєхіною).

Антропологическая характеристика материала из некрополя Керкинитиды // В. А.