КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Тараса Шевченка

Пелих Наталія Анатоліївна

УДК 342.5

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права

Національної академії внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

ОЛІЙНИК АНАТОЛІЙ ЮХИМОВИЧ,

Національна академія внутрішніх справ України,

професор кафедри конституційного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

член – кореспондент АПрН України

ПОГОРІЛКО ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ,

заступник директора Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького;

кандидат юридичних наук, доцент

ГУСАРЄВ СТАНІСЛАВ ДМИТРОВИЧ,

Національна академія внутрішніх справ України,

начальник кафедри теорії держави та права.

Провідна установа: Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, м. Харків.

Захист відбудеться “17” “квітня” 2002 р. о 14 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.001.04

при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

Автореферат розісланий “12“ “березня“ 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Грищенко К.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми пояснюється тим, що автором вперше в національному праві на рівні дисертаційного дослідження розглядаються найістотніші конституційні засади діяльності міліції та конституційно-правові основи її реформування.

Сучасний етап розвитку суспільства і держави характеризується формуванням нових поглядів на конституційно-правовий статус державних органів, особливо правоохоронного спрямування. При цьому домінуючим є системний підхід щодо визначення їх природи, сутності, системи і структури, головних напрямків діяльності тощо.

Міліція, як і вся наша країна, на всіх етапах свого розвитку зазнавала значних труднощів, змін під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, які, до речі, по – різному впливали на підрозділи міліції. Звичайно, сьогодні Україна ще відносно молода держава і їй доводиться самотужки долати догми та стереотипи, що залишилися разом з правонаступництвом від колишнього Радянського Союзу. Але станом на нинішній день міліція за своєю організацією не відповідає основним вимогам сьогодення. Тому назріла гостра необхідність зміни напрямків удосконалення її професійної діяльності відповідно до сучасних перспектив становлення України, як справді суверенної, демократичної, соціальної та правової держави.

Цього можна досягти лише шляхом реформування органів внутрішніх справ з тим, щоб в підрозділах міліції швидше відбулися суттєві позитивні зміни з метою покращення ситуації, в якій вона знаходиться.

Сам процес проведення реформування в підрозділах міліції потребує сучасних та науково обґрунтованих пропозицій і коректив. Адже будь-які зміни в структурно-організаційному аспекті потрібно починати з керівних ідей, основ тощо.

Тому ми, з метою отримання науково обґрунтованих пропозицій, дослідили спочатку питання щодо поняття та змісту конституційних засад діяльності міліції, а вже потім, на основі отриманих результатів даної проблематики, подаємо власні пропозиції щодо усунення виявлених недоліків.

Сам процес проведення реформування має знайти своє відображення, на нашу думку, в таких змінах: зміні назви міліції на поліцію; організаційному, нормативному та іншому удосконаленні діяльності міліції (поліції); прийнятті законів про структурно-складові підрозділи міліції (поліції), а також в удосконаленні вже діючих нормативно-правових актів; звільненні міліції від виконання невластивих їй функцій; приведенні вже діючого законодавства у відповідність з міжнародним; створенні нових органів міліції (поліції), зокрема муніципальної міліції; розробці принципово нових критеріїв оцінки діяльності міліції (поліції); створенні належних умов для забезпечення і визнання людини найвищою соціальною цінністю суспільства та держави; внесенні змін щодо самої структурно-організаційної основи діяльності міліції; суттєвому покращенні наукового, матеріального, технічного, фінансового забезпечення діяльності міліції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України згідно з п.3.1 “Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 –2000рр”. (Рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2), включене до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри конституційного права цього закладу.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування конституційних засад діяльності міліції, а саме: виявлення їх загальних закономірностей та впливу на діяльність міліції, її реформування у відповідності з цими закономірностями на підставі науково обґрунтованої авторської Концепції.

Звідси: об’єкт дослідження – конституційні засади, що визначають місце і роль міліції, як органу суверенної, демократичної, соціальної і правової держави, як суб’єкта забезпечення і визнання людини найвищою соціальною цінністю суспільства і держави, як органу представницького народовладдя, вихідними принципами діяльності якого є верховенство права, закону та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Предмет дослідження – конституційно-правові основи вдосконалення нормативної бази діяльності міліції, структурно-організаційні основи її реформування, покращення наукового, матеріального, технічного та фінансового забезпечення.

Методи дослідження – обрані відповідно до мети і завдання дослідження, які поставлені в роботі з відповідним урахуванням специфіки об’єкта та предмета дослідження. В цілому у праці використано систему як загальнонаукових методів і прийомів пізнання, так і спеціальних (історико-правовий, порівняльно-правовий, системного аналізу, статистичний, соціологічний, моделювання, прогнозування та ін.).

Перераховані вище методи дослідження використовувались:

для з’ясування сутності та специфіки окремих конституційних засад діяльності міліції, а також дослідження різних позицій щодо зміни назви міліції на поліцію на різних етапах свого становлення і розвитку; перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, системного аналізу, порівняльно-правовий та наукового узагальнення;

з метою визначення співвідношення та взаємозумовленості між національним та міжнародним законодавствами застосовувались порівняльно-правовий, статистичний та логіко-юридичний методи;

з метою дослідження стану довіри населення України до працівників міліції (поліції), стану приведення національного законодавства до міжнародного, а також щодо приведення чинного законодавства України у відповідність з умовами сьогодення використовувались порівняльно-правовий, соціологічний та статистичний методи дослідження. Статистичний метод дослідження використовувався дисертантом і при формуванні додатків до дисертаційного дослідження;

методи прогнозування та моделювання переважно використовувались при написанні положення “Про місцеву поліцію”; а також при дослідженні питання щодо вдосконалення діючого законодавства України, а також щодо покращення наукового, матеріального, технічного, фінансового та іншого забезпечення діяльності міліції (поліції) України.

Нормативну базу дисертаційного дослідження складають Конституція України, закони і постанови Верховної Ради України, укази Президента України, відомчі нормативно-правові акти МВС України, праці вітчизняних та зарубіжних науковців, що займалися даною проблематикою.

Аналіз наукової літератури і практики щодо конституційних засад діяльності працівників міліції дав можливість автору обґрунтувати свої висновки і пропозиції з урахуванням потреб як теоретичної, так і практичної діяльності міліції.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в національному конституційному праві розглядалися найбільш істотні конституційні засади діяльності міліції, а також конституційно-правові основи її реформування.

На захист виносяться такі основні положення дисертації:

Науково обґрунтоване твердження, що міліція – це самостійний правоохоронний орган суверенної, демократичної та соціальної держави.

Особиста думка автора, що міліція є суб’єктом забезпечення і визнання людини найвищою соціальною цінністю в державі і обґрунтування цього твердження.

Обґрунтування необхідності створення нових гілок влади: президентської, контрольно-наглядової, правоохоронної, а також відповідного розширення змісту ст.6 Конституції України. Виходячи із запропонованого, міліцію слід віднести до правоохоронної гілки влади, оскільки її основне завдання – охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю. Тому потрібно внести зміни в ст. 1 Закону України “Про міліцію”, записавши, що міліція – це державний озброєний правоохоронний орган, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Доведення конституційно закріпленого принципу верховенства права, який є вихідним у діяльності працівників міліції, та встановлення основних причин, які стоять на заваді у 100 – відсотковій реалізації даного принципу, а також власні пропозиції автора щодо їх усунення. З цією метою дисертант пропонує створити базові закони, які забезпечать це верховенство, в тому числі і в діяльності міліції: Закони “Про державну правоохоронну діяльність”, “Про недержавну правоохоронну діяльність”, “Про профілактичну діяльність”, “Про адміністративну діяльність”, “Про слідчо-дізнавальну діяльність” та ін. Ці закони мають бути загальними, оскільки такими видами діяльності займається абсолютна більшість правоохоронних органів.

Розгляд значної частини міжнародних договорів, як елементів національної системи законодавства та опрацювання пропозицій щодо подальшої гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародним, а також демонстрація співвідношення чинного законодавства з міжнародним на основі розгляду значної частини міжнародних договорів, як елементів національної системи законодавства.

Власна пропозиція автора відносно того, що міліція має стати самостійним органом, а тому її співробітників слід звільнити від виконання невластивих їй функцій. Дається перелік цих функцій.

На основі проведеного аналізу чинного законодавства, що є базовим для працівників міліції, автор виділив ряд позитивних моментів та надав рекомендації щодо подолання негативних факторів. Для цього дисертант пропонує внести зміни в ст.7 Закону України “Про міліцію”.

Пропозиції і рекомендації щодо створення в Україні місцевої поліції та розроблене положення “Про місцеву поліцію”.

Положення про необхідність створення єдиної Концепції організації та діяльності міліції (поліції) і виділення автором трьох етапів її реалізації.

Надання ряду основних новітніх напрямків впровадження основних інформаційних технологій, зокрема прискорення впровадження в підрозділи міліції сучасної обчислювальної техніки з подальшою організацією регіональних та глобальних інформаційних мереж, в тому числі супутникових технологій та ряд ін. Розробка спеціальних технічних засобів, які сприятимуть ефективнішій боротьбі зі злочинністю, зокрема введення нових видів зброї невражаючої дії для практичного застосування та ін.

Надання автором пропозицій щодо покращення фінансового становища міліції, наприклад, виділення в Державному бюджеті окремої статті для фінансування виключно підрозділів міліції (поліції) та ін.

Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями організаційно-правового та іншого характеру, які в подальшому можуть мати реальне впровадження.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені висновки і пропозиції можуть бути використані: 1) в правотворчості – при підготовці та прийнятті нормативних актів, що безпосередньо стосуються даної проблематики; 2) в правозастосуванні – рекомендації можуть носити допоміжний характер для працівників міліції різних рівнів; 3) у навчально-виховному процесі – при викладанні курсів “Конституційне право”, “Державне будівництво та місцеве самоврядування”, “Права та свободи людини та громадянина”, “Управління в органах внутрішніх справ”, а також при підготовці навчально-методичної літератури.

Особистий внесок здобувача. Всі сформульовані в дисертаційному дослідженні положення, пропозиції, висновки були зроблені на базі особистих теоретичних і практичних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дослідження проводилась шляхом оприлюднення основних ідей у доповіді “Створення місцевої поліції” на міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”, що проходила в Донецькому інституті внутрішніх справ при Донецькому національному університеті.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях: дві – у збірнику наукових праць “Держава і право” на теми: “Міжнародні договори – основа діяльності міліції України”, “Діяльність міліції по охороні та забезпеченню основних громадянських прав та свобод людини та громадянина”; інші дві – в журналі “Право України” на теми: “Верховенство права – вихідний принцип у діяльності працівників міліції”, “Реформування міліції України: окремі проблеми”.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України, складається зі вступу, двох розділів, до складу яких входять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінок. Список використаних джерел становить 132 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета й основні завдання дослідження, показано наукову новизну і сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація і впровадження.

Розділ перший “Поняття і зміст конституційних засад діяльності міліції” складається з п’яти підрозділів, в яких комплексно досліджуються сутність і специфіка конституційних засад, що посідають провідне місце в діяльності міліції.

У підрозділі 1.1.”Міліція – орган суверенної, демократичної, соціальної і правової держави” проаналізовано основні точки зору як учених різних поколінь, так і тих, які зараз є актуальними в теорії конституційного права, а саме, щодо самих понять: що таке суверенітет, демократія, соціальна та правова держава, а також показана роль міліції в них.

1) З проблемою суверенітету завжди було пов’язане визначення найважливіших характеристик конституційного права, зокрема, з’ясування питання про носія влади в державі та про межі її застосування. Сам термін “суверенітет” змінювався залежно від особливостей конкретного історичного періоду.

Вперше цей термін сформулював Жан Боден ще в ХVІ ст. (вивчаючи середньовічний конституціоналізм), на основі якого Боден розробив теорію суверенітету, абсолютизму та його сутності і дійшов висновку про необхідність обмеження абсолютної влади.

Далі цю ідею розвивав представник природного права – Гуго Гроцій. Ряд його тверджень (принцип недоторканності власності, право індивідуальної та колективної оборони; принцип дотримання міжнародних договорів і звичаїв; протиправність порушення законів і звичаїв війни; положення щодо статусу дипломатів тощо) зберегли свою актуальність і в наш час.

Найбільш змістовне обґрунтування ідеї народного суверенітету було зроблено у ХVШ столітті Ж.Ж. Руссо, який визнавав народ суб’єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів.

В Україні можна виділити такі види суверенітету: народний, національний, державний.

В роботі показано, в чому полягає основний зв’язок між державним і народним суверенітетом, що виключно народ є єдиним джерелом влади, яка здійснюється державою та її органами. Тому сучасний розвиток української державності на даному етапі потребує ефективної роботи органів державної влади всіх рівнів, зокрема органів внутрішніх справ.

Обґрунтовується думка, що Україна дійсно є суверенною державою, в якій не тільки народ несе відповідальність перед державою, але й держава відповідальна за свій народ в особі всіх державних органів, зокрема міліції. Тому міліція одночасно є частиною українського народу, виразником суверенітету і органом, що його представляє.

2) Основною характеристикою розуміння поняття демократії є ідея народовладдя, яка є однією з загальнолюдських цінностей.

Існують різні точки зору на розуміння демократії: демократія – одна з найдавніших форм організації політичної влади, складовими якої є три основні якості: народовладдя, верховенство народу як джерела влади; рівноправність, що характеризує ступінь прав і свобод кожної людини; свободи особистості.

З іншої позиції – демократія – народовладдя, політичний лад, у якому встановлені і здійснюються на практиці способи і форми народовладдя, законодавчо закріплені гарантії свобод та прав громадян.

Нині Україна переживає складний період своєї історії. Це пов’язано, у першу чергу, з тим, що наша держава обрала шлях демократичного розвитку, який базується на основах цивілізованих перетворень економіки, у визнанні людини найвищою соціальною цінністю та у верховенстві права і закону.

Подібних змін зазнає і міліція, оскільки міліція України, у свою чергу, є однією зі складових органів внутрішніх справ, тому вона повинна забезпечувати належне функціонування механізму захисту особи, її життя, честі та гідності. Окрім того, в умовах демократизації суспільства практична робота охоронців правопорядку повинна відповідати головному принципу – міліція для людей.

3) Україну проголошено соціальною державою, тобто, держава для людини, а не навпаки – такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері.

Як принцип усієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб, за ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Так, конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов’язує і позитивно обмежує дії держави, її органів і посадових осіб.

Дійсно, законодавець надає можливість працівникам міліції обмежувати права людини, незважаючи на будь-які соціально-правові ознаки правопорушника, але ці випадки чітко регламентується чинним законодавством. Інакше як же можна буде виконувати завдання, функції, що покладені на неї державою?

Також вперше чинне законодавство покладає на міліцію обов’язок забезпечувати права та юридичний захист осіб, затриманих і взятих під варту. Закон надає також можливість отримати захист у випадках, передбачених діючим законодавством.

Взагалі міліція України працює в напрямку соціалізації міліції. Це пов’язано з її роллю в суспільстві, зміцненні контактів з населенням, а в кінцевому результаті – з перетворенням міліції на своєрідний “підрозділ по наданню соціальних послуг населенню”.

4)Особливий інтерес з позиції дослідження теорії правової держави викликають праці німецького класика І.Канта. Правову державу він визначає, як об’єднання багатьох людей, що підпорядкованих правовим законам. А це дає йому можливість стверджувати, що благо держави полягає у вищому ступені погодженості державної форми і її механізму з правовими принципами.

Вітчизняний вчений Б.О.Кістяківський характеризує правову державу як вищу форму державного буття, що відпрацьована людством. Він вважає, що найважливішою ознакою такої держави є те, що в ній закладені певні межи її влади, тобто остання обмежена і підзаконна.

Сам термін “правова держава” утвердився в німецькій юридичній літературі ще в першій половині ХІХ ст. у працях К.Т.Велькера, Р.Моля та ін.

Таким чином, правова держава – така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

До головних принципів правової держави слід віднести принципи верховенства права, розподілу влад, реальності прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі виділяють ще й такі додаткові або похідні принципи правової держави: пов’язаність законом усіх державних органів, взаємну відповідальність держави і особи, високий рівень забезпечення правопорядку, дозволено все, що прямо не заборонено законом, та інші. Але ці принципи через їх недостатню абстрактність і другорядність можна назвати ознаками правової держави.

Отже, всі державні органи, в тому числі і міліція України, переживають складний трансформаційний період, адаптуються до нових умов функціонування і роблять все можливе для успішної реалізації реформаторського курсу, проголошеного Президентом України.

У підрозділі 1.2. “Міліція – суб’єкт забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина” автор акцентує увагу на проблемі прав людини; наводить класифікацію конституційних прав, свобод і обов’язків; розкриває їх зміст; а також відображає роль міліції у їх захисті.

“Питання прав і свобод людини і громадянина” на сьогоднішній день є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

Це положення набуло такої актуальності не тільки у зв’язку із розбудовою нашої держави, соціально-економічними змінами, що нині відбуваються в Україні, як у дійсно демократичній державі, але і з значним погіршенням криміногенної обстановки, яка пов’язана з підвищенням суспільної небезпеки, зростанням злочинних посягань на життя, здоров’я та законні інтереси громадян.

Найбільш важлива соціальна роль у захисті прав і свобод громадян належить правоохоронним органам, зокрема міліції. Відповідно до своєї компетенції міліція вступає в найрізноманітніші відносини з громадянами, включаючи ситуації, які так чи інакше мають пряме відношення до прав і свобод людини і громадянина.

Так, теорія права і правова практика розрізняють поняття “права людини” та “права громадянина”. Взагалі, “права людини” та “права громадянина” дуже близькі, але не тотожні. Вони відображають різні аспекти статусу особи, і їх відмінність пов’язана з дуалізмом сучасного суспільства, яке, з одного боку, є громадянським, а з іншого – політично – організованим.

Автор приєднується до думки, що розмежування прав людини і громадянина не має абсолютного значення, бо за згодою між державами деякі політичні права можуть бути поширені на громадян іншої держави – суб’єктів укладених між державами договорів.

Так, у другому розділі Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, міститься 48 статей із 161. Крім того, і в ряді інших статей Конституції України закріплені положення, які теж визначають правовий статус людини і громадянина. І це цілком закономірно, адже саме людина, її права і свободи стоять в центрі уваги діяльності держави.

У зв’язку з цим у даному розділі з’явилось багато новел, яких ще не знала конституційна практика нашої держави. А це дало можливість не лише розширити систему прав і свобод людини і громадянина в Україні, а ще більше наповнити Конституцію новим демократичним змістом, наблизити державу до сприйняття світових цінностей в галузі захисту прав людини.

Взагалі в конституційній теорії усі права та свободи людини і громадянина прийнято поділяти на особисті; політичні; економічні; соціальні та культурні. Інколи йдеться про фізичні, політичні, соціально-економічні та гуманітарні або про особисті, економічні, соціально-політичні і “захисні”, або приватні і публічні права. Існують і інші класифікації.

Дисертант підтримує точку зору, що класифікація – це не головне, а побічне. Головним має бути належний механізм забезпечення цих прав і свобод. На сьогодні законодавством України такого чіткого та ефективного механізму ще не розроблено, у зв’язку з чим як теоретично, так і практично виникає ряд труднощів у тих осіб та органів, які покликані захищати права та свободи згідно з покладеними на них з боку держави обов’язками. До таких органів і належить міліція, яка й виступає гарантом захисту основних прав та свобод.

Розглядаючи питання щодо ролі міліції по забезпеченню та охороні громадянських прав і свобод громадян, слід акцентувати свою увагу на аналізі таких важливих і подібних, але не тотожних термінів, як “охорона”, “захист”, “забезпечення”. Автором розкривається зміст цих термінів та наводяться приклади їх реалізації практичними працівниками в таких правах: “Право на життя і повагу до її гідності”, “Право на свободу і особисту недоторканність”, “Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції”, “Невтручання у сімейне та особисте життя”.

Дисертант висловлює власну думку щодо ролі міліції в зміцненні сім’ї, а також дає пропозиції, які сприятимуть тому, щоб ця роль була на високому рівні.

Аналіз законодавства дозволив виявити 4 основних напрямки діяльності органів міліції щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян.

Оскільки самі права та свободи особи постійно збагачуються та розвиваються, то змінюється не тільки об’єм, характер прав, але й внутрішній зміст, посилюються матеріальні умови і юридичні засоби їх забезпечення. Тому з метою підвищення ролі міліції як гаранта захисту та охорони прав і свобод людини, особливо в сучасних умовах обмеження ресурсного забезпечення підрозділів міліції, необхідно проводити поетапне вдосконалення її діяльності, щоб забезпечити їх відповідність не тільки потребам сьогодення, але і з орієнтацією на перспективу.

У підрозділі 1.3.”Міліція в системі народовладдя” дисертантом досліджується питання щодо поняття народовладдя; ознак; принципу розподілу влад і місце у ньому міліції; ролі міліції у системі народовладдя.

На сьогоднішній день ідея народовладдя є однією з найвищих загальнолюдських цінностей, яка вже навіть за своєю назвою виступає практично інтегруючим початком щодо всіх видів і систем влади, які є в державі.

Автором звертається увага на хронологічне дослідження питання народовладдя. Різні форми народовладдя досліджували і підтримували С.Подолинський, М.Драгоманов, М.Павлик, І.Франко, М.Грушевський та інші. Останній писав, що “ в конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади, бо інтерес трудового народу – се найвищий закон всякої громадянської організації і коли в державі трудовому народу не добре, його право розраховуватися з нею”.

Акцентується увага на тлумаченні терміна “пряме народовладдя” такими видатними вченими, як: Ф.Ф.Коток, М.П.Фарберов, М.Ф.Чудаков.

На основі тлумачень даного терміна дисертант виділяє лише дві суттєві ознаки: колективна участь громадян у прийнятті державних рішень, тобто пряме волевиявлення; набуття цих рішень загальнодержавного значень.

Розглядаючи питання народовладдя, автор акцентує увагу і на принципі розподілу влад. Над цим принципом працювали ще із середини ХVII ст. Досить цікавий підхід до розподілу влад знаходимо у Монтеск’є – мислителя ХVIII ст. Цей принцип носить суто демократичний характер, оскільки розподіл влад повинен гарантувати свободу громадян, оберігати від свавілля. Основна мета розподілу влад за Монтеск’є – щоб вони взаємно стримували одна одну, і, що особливо важливо, щоб верховна влада була розподілена між рівними соціальними прошарками суспільства.

Таким чином, принцип розподілу влад слід розглядати у двох аспектах: по-перше, як найбільш раціональний спосіб розподілу сфер праці у структурованій системі єдиних державних органів; по-друге, як умову попередження узурпації всієї повноти влади якоюсь однією з влад, державним органом, громадською організацією, окремою особою. Аналогічну позицію займали Дж. Ст. Міль та Дж.Локк.

Таким чином, принцип розподілу влад – це не тільки юридичний принцип, але й соціально-політичний і структурно – організаційний, бо якщо його тлумачити у широкому розумінні, то він врегульовує розподіл між правовою державою і громадянським суспільством, державою у цілому та її складовими одиницями, політичною і державними системами. Він є одним з головних принципів правової держави

На основі досліджень даної проблематики дисертант пропонує створити нові гілки влади та внести такі зміни в ст.6 Конституції України “президентську, контрольно-наглядову та правоохоронну”.

Виходячи з запропонованого вище, слід віднести міліцію до правоохоронного органу, оскільки основне завдання міліції – це охорона громадського порядку і боротьба зі злочинністю. Тому потрібно внести зміни в ст.1 Закону України “Про міліцію”, а саме : “міліція України – це державний озброєний правоохоронний орган, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань”.

Акцентується увага на необхідності прийняття чітких законів про кожний державний орган, зокрема правоохоронного спрямування, з обов’язковим зазначенням ряду запропонованих дисертантом 8 основних моментів.

Що ж стосується ролі міліції в системі народовладдя, то підкреслюється, що нині працівники міліції, виконуючи завдання, припиняють правопорушення, як правило, в усіх сферах життєдіяльності нашої держави. Це стосується як пересічних громадян, так і державних органів та посадових осіб усіх рівнів, незалежно від того, представниками якої гілки влади вони є. Адже дуже важливо, щоб між різними гілками влади на практиці була досягнута належна єдність, і їх практична діяльність сприяла здійсненню народовладдя в усіх існуючих законних формах, а міліція, в свою чергу, ретельно слідкувала б за тим, щоб ніхто не чинив перешкод щодо їх реалізації громадянами України.

У підрозділі 1.4. “Верховенство права – вихідний принцип організації та діяльності міліції” досліджується поняття верховенства права і закону; акцентується увага на стані реалізації даного принципу, виділяються автором причини, які, на його думку, є основними, що стоять на заваді повній його реалізації працівниками міліції, та пропонуються власні пропозиції щодо їх усунення; а також пропонується прийняти ряд законів з метою забезпечення реалізації даного принципу.

Принцип верховенства права є одним з основних принципів нашої держави; цей принцип зазначається в ст. 8 Конституції України та відображає місце і роль права як в державі, так і в суспільстві в цілому. Принцип верховенства права означає, що не держава створює право, а, навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А наслідком цього є твердження про те, що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу.

Що стосується даного принципу, то дисертант вважає за необхідне прийняти ряд законів загального характеру, що, в свою чергу, забезпечить це верховенство права, в тому числі і в діяльності міліції. Це мають бути: Закон “Про державну правоохоронну діяльність”, “Про недержавну правоохоронну діяльність”, “Про профілактичну діяльність”, “Про адміністративну діяльність”, “Про слідчо-дізнавальну діяльність” та інші. Перераховані вище закони мають бути загальними, оскільки такими видами діяльності займаються всі правоохоронні органи, в тому числі й міліція. Ці базові закони мають стати основою тих законів, які регламентують діяльність окремих органів, підрозділів. Адже нині існує тільки Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, але відсутні закони про структурно-складові міліції, що негативно впливає на показники діяльності, рівень довіри з боку громадян, на авторитет держави на міжнародному рівні.

На вищому, ніж нині, має бути і стан реалізації законів в Україні, ніж вони є насправді. В основному, це пов’язано, передусім з тим, що:

* існуючі теоретичні основи не реалізуються належним чином взагалі або, якщо реалізуються, то лише частково, тобто теорія і практика – різні речі;

* рівень кваліфікації працівників міліції низький (оскільки приблизно половина працівників працюють без вищої юридичної освіти, а переважна більшість має середню юридичну освіту). Значна кількість працівників має вищу технічну або педагогічну освіту, що недостатньо для роботи в слідчих підрозділах, дізнанні, карному розшуку, а тим більше бути керівниками цих або інших служб;

* негативно впливає і неналежне соціальне, грошове забезпечення співробітників міліції, яке останнім часом знову погіршилося. Низький рівень заробітної плати і несвоєчасна її виплата призводять у деяких випадках до того, що замість того, щоб у своїй роботі працівники керувалися або ж чітко дотримувалися закону, деякі з них обирають інший шлях, тобто йдуть на його порушення. Тоді закон набуває суто формального характеру і стає на бік винних осіб, які мають гроші, але при цьому втрачає свою первинну – вищу юридичну силу. І як результат, терези справедливості переважають на бік винних осіб у вчиненні правопорушень. Їх протиправні діяння залишаються не покараними. А звідси недовірливе і навіть негативне ставлення до міліції з боку громадян;

* працівники практичних та інших підрозділів не знають про зміни, які відбуваються загалом в усіх галузях нашого соціального життя і зокрема у правовій системі.

Автор пропонує шляхи їх усунення. Дисертант вважає, що з поступовим їх подоланням можна буде стверджувати, що принцип верховенства права та закону є вихідним у діяльності працівників міліції.

У підрозділі 1.5. “Чинні міжнародні договори – правова основа діяльності міліції” автором дається загальна характеристика міжнародних актів, що регламентують діяльність міліції, та показане співвідношення їх з національним законодавством у цій сфері.

Становлення України як демократичної, соціально орієнтованої, правової держави, входження її у світове співтовариство одним з першочергових ставить завдання проведення широмасштабної правової реформи, яка передбачає, у тому числі, приведення національного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права.

Так, одним з основних методологічних положень гармонізації законодавства нашої держави є норма, викладена у ст. 9 Конституції України. Крім того, Конституція України визначає місце України в міжнародному співтоваристві, закріплює основні цілі та принципи зовнішньої політики на загальновизначених і загальнообов’язкових засадах міжнародного спілкування.

На сьогоднішній день міжнародна злочинність – це загальне лихо! Вона становить загрозу інтересам і правам людини, політичній стабільності та економічному розвиткові, навіть більше: вона загрожує міжнародній безпеці в цілому.

Боротьба зі злочинністю – одне з основних завдань для поліцейських формувань в усьому світі, в тому числі і для міліції України. Тому МВС України укладає угоди з різними країнами світу. З метою координації боротьби з організованою злочинністю МВС України підписало 37 двосторонніх угод з 28 державами світу про правову допомогу в розкритті злочинів ( з Польщею, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Ізраїлем, Єгиптом, Німеччиною та ін.) та 12 багатосторонніх угод про співробітництво з МВС країн СНД.

Далі автор зупиняється для прикладу на деяких основних складових організованої злочинності, що носить міжнародний характер.

Наводяться статистичні дані про стан ратифікованих Верховною Радою України міжнародних угод, приєднання до Конвенцій, дається перелік наказів МВС, якими регламентується діяльність працівників міліції. В цілому загальна кількість укладених договірно-правових міжнародних документів перевищує 100.

На основі проведеного дослідження автор стверджує, що міжнародні договори мають надзвичайно важливе практичне та теоретичне значення для підрозділів міліції, а також розкриває їх зміст. Але саме цінне полягає в тому, що укладені договори реалізуються практично, а не існують лише на папері.

Розділ другий ”Конституційно-правові основи реформування діяльності міліції” складається з трьох підрозділів, в яких обґрунтовується необхідність проведення реформування; акцентується увага на організаційно-правових питаннях, які мають зазнати змін внаслідок проведення реформування. Дисертант дає перелік заходів, спрямованих на покращення матеріально-технічного, фінансового забезпечення міліції.

У підрозділі 2.1. “Удосконалення нормативної бази діяльності міліції” проводиться аналіз чинного законодавства, що регламентує діяльність міліції, зокрема Закону України “Про міліцію”; пропонується прийняти ряд нових законів.

Взагалі нині прийнята і діє досить широка мережа нормативно-правових актів, що регламентують діяльність міліції. Згідно з викладеним теоретичним матеріалом та ст.4 Закону України “Про міліцію”, дисертант виділяє нормативно-правові документи, які регламентують діяльність міліції.

Акцентується увага на Законі України “Про міліцію”, який є базовим серед інших, що регулюють її діяльність. На основі проведеного аналізу, дисертант виділяє 7 основних позитивних та 6 негативних моментів в даному законі та з урахуванням Закону “Про місцеве самоврядування” пропонує внести зміни до ст.7 Закону України “Про міліцію” таке положення: “З метою посилення боротьби зі злочинністю на місцях, а саме з урахуванням особливостей злочинності, що існує, на певних територіях можуть створюватись з власної ініціативи сільських, селищних, міських рад “місцева міліція”(поліція), яка утримується за рахунок місцевих бюджетів, при умові наявності достатньої кількості коштів, що можуть забезпечити належний (сучасний) рівень матеріально-технічного обладнання працівників даної міліції (поліції).

Вважати місцеву міліцію (поліцію) створеною з моменту набрання юридичної сили угоди, що буде укладатися між МВС та відповідною радою, в особі Міністра та голови ради”. А самі організаційні питання, які можуть виникнути в обох сторін, мають бути детально і досить чітко зазначені (обговорені) в самій угоді.

Також автор обґрунтовує необхідність прийняття інших законів і пропонує розробити та прийняти базовий нормативно-правовий акт, що регламентував би діяльність підрозділів міліції та визначав їхній статус і місце в системі МВС України. Таким законодавчим актом, на думку дисертанта , має стати закон “Про органи внутрішніх справ”. Прийняття його доцільно розпочати після затвердження Верховною Радою України та введення в дію законів України “Про Кабінет Міністрів” і “Про міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади в Україні”, які стануть базовими щодо правової основи та визначать вихідні положення, що мають бути покладені в основу прийняття цього закону.

У підрозділі 2.2. “Структурно-організаційні основи реформування діяльності міліції” автор доводить необхідність перейменування міліції на поліцію, звільнення від невластивих їй функцій та створення муніципальної поліції. Дисертантом розроблене положення “Про місцеву поліцію”.

Сьогодні, в умовах радикальних перетворень суспільно-політичного ладу та економічної системи України, проблема реформування в міліції набула особливої гостроти і актуальності.

У різні часи у вітчизняній науці приділялась значна увага проблемам реформування органів внутрішніх справ та вдосконалення їх організаційних структур, зокрема в управлінському аспекті. Але в залежності від політичної та економічної ситуації в країні, кон’юнктурних потреб певної частини управлінського апарату, часто ці рекомендації носили дещо однобокий характер і не відповідали потребам практики.

Так, тільки питанню реформування правоохоронних органів присвячені праці Г.В. Атаманчука, В. Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, 1. Л. Бачило, Д.М. Гвішіані, АЛ. Коренєва, Б.М. Курашвілі, Б.М Лазарєва, А.Ф. Майдикова, В.Д. Малкова та інших учених-юристів і спеціалістів у галузі управління. Наявні теоретичні розробки стали добротним науковим фундаментом для вивчення проблеми реформування органів внутрішніх справ України та напрямків їх вирішення.

З метою проведення реформування дисертант пропонує: відокремити міліцію (поліцію) в самостійний правоохоронний підрозділ ( наводить 5 основних позитивних моментів); звільнити її від 7 основних невластивих для міліції функцій; створити низку нових підрозділів (наприклад: підрозділ по попередженню та припиненню терористичних актів, кримінальної міліції; підрозділ з питань нелегальної міграції, підрозділи по боротьбі зі злочинами в комп’ютерній сфері та ряд ін.).

Основний акцент автор робить на проблемі створення місцевої поліції. Місцева поліція – це державний озброєний підрозділ МВС України, який створюється і функціонує на певній території з ініціативи сільської, селищної, міської територіальної громади, яка має на меті захищати життя, здоров’я, права і свободи людини та громадянина, їх власність, природне середовище від протиправних посягань. Решта питань, які пов’язані зі створенням цього підрозділу, автором розглядаються в розробленому ним положенні “Про місцеву поліцію”.

Проведення реформування в міліції