НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут геологічних наук

Шумник Анатолій Васильович

УДК563.1:591.524.12:551.763.3](477.7)

ВАПНЯКОВИЙ НАНОПЛАНКТОН ВЕРХНЬОЇ КРЕЙДИ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

04.00.09 - палеонтологія і стратиграфія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі палеонтології та статиграфії мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАН України.

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук Іванік Михайло Михайлович, завідуючий відділом палеонтології та стратиграфії мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАНУ.

Офіційні опоненти:

доктор геолого-мінералогічних наук, професор Шуменко Станіслав Іванович, завідуючий кафедри геології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

кандидат геолого-мінералогічних наук Іванников Олексій Васильович, заступник директора з наукової роботи Відділення морської геології та осадочного рудоутворення Національного науково-природознавчого музею НАН України

Провідна установа:

Львівський національний університет ім. Івана Франка, геологічний факультет, кафедра історичної геології та палеонтології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться “___”________________ 2002 р. _____________ годині на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д. 26.162.01 при інституті Геологічних наук НАН України за адресою: 01054, Київ-54, вул. О. Гончара, 55-б

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01054, Київ-54, вул. О. Гончара, 55-б

Автореферет розісланий “___”____________2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої Ради ________________________________Т. С. Рябоконь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розвиток економіки будь-якої країни залежить від вирішення проблеми власної паливно-сировинної бази. Вуглеводні є однією з основних складових паливного комплексу. Ресурсний потенціал вуглеводнів України, значна частка яких сконцентрована на її півдні, досить вагомий. За підрахунками учених-фахівців, із 4,9 млрд. т нерозвіданого умовного палива приблизно четверта його частина (1,38 млрд. т у. п.) розміщена в осадовій товщі Азово-Чорноморського басейну і розвідана лише на 28,2%. На сьогодні в акваторії морів розвідано 14 родовищ газу, з яких реалізовано 3,9% (цей показник по Україні становить понад 50%), що свідчить про сприятливі перспективи регіону. За Національною програмою “Нафта і газ України до 2010 р.” передбачається різке збільшення в південному регіоні геологічних та геофізичних досліджень. З огляду на зазначене, згідно Постанови Президії НАН України “Про необхідність посилення цілеспрямованих фундаментальних досліджень у зв’язку з розвитком пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ в акваторіях Чорного і Азовського морів” в ІГН НАН України передбачено значний обсяг досліджень зосередити на проведенні зонального прогнозу нафтогазонакопичення в карбонатних формаціях крейдового комплексу Азово-Чорноморського регіону.

У цьому аспекті вивчення верхньокрейдових відкладів Південної України і, зокрема, вапнякового нанопланктону, який майже на 90% складає верхньокрейдові породи, набирає важливого значення. Особливо якщо врахувати, що нанопланктон, як одна з основних стратиграфічних груп, має високі стратиграфічні і кореляційні можливості, відносно простий при первинній обробці, то вивчення стратиграфічного поширення цієї групи, детальне розчленування розрізів роблять актуальними дослідження біогенної карбонатної верхньокрейдової товщі Південної України, де сконцентровані потенційні великі запаси нафти та газу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі статиграфії і палеонтології мезозойських вдкладів ІГН НАНУ в рамках підтеми “Стратиграфія і кореляція мезозойських відкладів нафтогазоносних та вугленосних провінцій України” за темою “Стратиграфія і кореляція фанерозойських відкладів нафтогазоносних та вугленосних провінцій України” (держ. реєстраційний №0199V002576), а також в рамках міжнародного договору з Угорським геологічним інститутом № 2М/187-2000 “Порівняльна паліностратиграфія та кореляція відкладів верхньої крейди України та Угорщини”.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є стратифікація верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря та аналіз поширення вапнякового нанопланктону суміжних районів (Гірський Крим, східне Приазов’я) з метою кореляції і реконструкції палеоумов басейну. Об’єктом нашого дослідження є верхньокрейдові відклади Південної України. Предметом — вапняковий нанопланктон і його систематичний склад та поширення.

Для виконання поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі:

- дослідження систематичного складу та кількісних показників поширення вапнякового нанопланктону у верхньокрейдових відкладах північно-західного шельфу Чорного моря та суміжних регіонів (Гірський Крим, східне Приазов’я);

- виділення асоціацій нанопланктону для окремих стратиграфічних підрозділів;

- детальне розчленування і створення зональної схеми верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря за вапняковим нанопланктоном за матеріалами буріння останніх років;

- кореляція встановлених зон за вапняковим нанопланктоном із зонами інших регіонів України та світу;

- проведення палеоекологічних та палеогеграфічних реконструкцій пізньокрейдових басейнів Південної України за нанопланктоном;

- опис стратиграфічно важливих видів-індексів для Південної України.

Для вивчення об’єкту досліджень було застосовано методи електронної та світлової мікроскопії.

Наукова новизна отриманих результатів. Нами вперше досліджено поширення вапнякового нанопланктону з верхньокрейдових відкладів Південної України (північно-західний шельф Чорного моря та кримський континентальний схил, східне Приазов’я).

За результатами аналізу поширення вапнякового нанопланктону вперше дано детальне розчленування відкладів верхньої крейди північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу, де виділено 12 нанопланктонних зон та 2 шари за принципом першої появи та зникнення видів-індексів з урахуванням комплексу видів.

Виділені нанопланктонні зони були скорельовані з одновіковими зонами різних районів України (Гірський Крим, східне Приазов’я, Дніпровсько-Донецька западина, Українські Карпати, північно-західні схили Донбасу) та багатьох регіонів світу (Західна Європа, океанічні розрізи, США, Китай та інші).

У результаті аналізу якісного та кількісного поширення вапнякового нанопланктону з’ясовано особливості седиментації в пізньокрейдовому басейні на північно-західному шельфі Чорного моря та кримському континентальному схилі.

Створено атлас стратиграфічно важливих видів вапнякового нанопланктону з верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблена зональна схема верхньокрейдових відкладів району досліджень може широко застосовуватись при розчленуванні і кореляції відкладів нафтогазоносних регіонів Південної України. Одержані дані з поширення нанопланктону мають теоретичне значення у зв’язку з проблемою створення субглобальної нанопланктонної шкали пізньої крейди.

Особистий внесок здобувача. Результати досліджень, які наведені в роботі, отримані автором самостійно.

Роботу виконано у відділі стратиграфії і палеонтології мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАНУ під керівництвом доктора геол.-мін. наук М. М. Іваніка. Методичні основи обробки та дослідження матеріалів були надані к. геол.-мін. наук Г. П. Калініченко. Цінні рекомендації щодо написання дисертації були надані пров. наук. сп. Геологічної служби США Л. М. Бібел (м. Рестон), наук. сп. Геологічної служби США Д. Селф-Трейл (м. Рестон), ст. наук. сп. ІГН НАНУ, канд. геол.-мін. наук Л. Ф. Плотніковою, ст. наук. сп. ІГН НАНУ, канд. геол.-мін. наук Н. В. Маслун. Технічна частина електронно-мікроскопічних досліджень виконувалась на кафедрі геології Харківського національного унівеситету ім. В. Н. Каразіна під керівництвом та з участю інженера Л. Ф. Зозулі і канд. геол. наук А. В. Матвєєва  та в центрі Геологічної служби США (м. Рестон) за участю Д. Селф-Трейл. Мікроскопічні дослідження на світловому мікроскопі виконані автором в ІГН НАНУ, в Угорському геологічному інституті та Центрі геологічних досліджень США (м. Рестон) з-за підтримки наук. спів. Угорського геологічного інституту А. Сігл-Фаркаш (м. Будапешт) та за сприянням учених Геологічної служби США Д. Селф-Трейл та Л. М. Бібел. Технічні роботи проведені інженерами М. А. Барсуковою (Інститут геологічних наук НАНУ), Х. Сіфелт (Центр геологічних досліджень США). Автор вважає своїм приємним обов’язком виразити щиросердечну подяку усім згаданим людям, а також співробітникам відділу стратиграфії і палеонтології мезозойських відкладів ІГН НАНУ за активне та всебічне сприяння написанню дисертаційної роботи.

Фактичний матеріал. Роботу виконано на основі колекцій зразків з верхньокрейдових розрізів північно-західного шельфу Чорного моря, кримського континентального схилу та Гірського Криму, що були люб’язно надані автору Л. Ф. Плотніковою, Н. Н. Цихоцькою, Д. М. П’ятковою, Н. В. Маслун. Автор висловлює їм щиру подяку. При дослідженнях також була використана власна колекція зразків з верхньокрейдового розрізу східного Приазов’я.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що викладені в дисертаційній роботі, доповідались на: 22-й та 23-й сесіях Українського палеонтологічного товариства (Київ, травень 1999 р., 2000 р.); 3-й Міжнародній конференції з екології Карпатського єврорегіону (CERECO) (Мішкольц (Угорщина), травень 2000 р.); 4-му Міжнародному науковому симпозіумі імені академіка М. А. Усова (Томськ (Росія), 2000 р.); 8-й Міжнародній конференції Міжнародної нанопланктонної асоціації (INA) (Бремен (ФРН), вересень 2000 р.); 6-й Міжнародній науково-практичній конференції “Нафта і газ України — 2000” (Івано-Франківськ, 2000 р.); молодіжній науковій конференції присвяченій 75-річчю Інституту геологічних наук (Київ, травень 2001 р.); на засіданні відділу Геології Центру геологічних досліджень США (Department of the Interior) (Рестон (США), червень 2001 р.); 2-й Науково-технічній конференції “Нестеренківські читання” (Дніпропетровськ, червень 2001 р.); 7-й Міжнародній конференції по палеоокеанографії (Сапоро (Японія), вересень 2001 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 робіт, у тому числі 4 статті та 6 тез у наукових фахових виданнях, часописах та матеріалах конференцій.

Обсяг та структура роботи. Дисертація об’ємом 253 сторінки містить вступ, вісім розділів, висновки та перелік використаної літератури. Робота ілюстрована 7 рисунками, 7 таблицями і 14 палеонтологічними фототаблицями з поясненнями до них. Ілюстративні матеріали з поясненнями до них займають 53 сторінки. Список використаних джерел становить 446 найменувань і займає 39 сторінок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ЗАГАЛЬНІ РИСИ СТРАТИГРАФІЇ ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

Верхньокрейдові відклади дуже поширені на півдні України. Вони виявлені на південних схилах Українського щита (межиріччя Дністер-Дніпро, Білозерсько-Токмакський та Приазовський райони, Консько-Ялинська западина); в Причорноморській западині (Переддобруджинський район, район межиріччя Дністер-Південний Буг та Прикаркінітсько-Сиваський район); у рівнинному та Гірському Криму, на північно-західному шельфі Чорного моря та Кримському континентальному схилі.

Відклади верхньої крейди Південної України представлені головним чином карбонатними породами (вапняками, мергелями, крейдою та їх похідними). Пісковики мають другорядне значення. Глибина та потужність залягання найрізноманітніші: в Гірському Криму ними складені цілі гори, а в рівнинному Криму, Причорномор’ї та на шельфі вони занурюються до 2-х тисяч метрів і більше. Потужність відкладів — до трьох тисяч метрів. Найбільш повні розрізи простежуються в Криму, на сході Причорномор’я та на шельфі Чорного моря. Залягають, головним чином, на альбських відкладах (в Преддобруджинському районі - на апті) і перекриваються різновіковими відкладами палеогену. В поширенні верхньокрейдових відкладів регіону спостерігається виклинювання у напрямку Українського щита, де дуже часто відсутні цілі яруси. В розділі наведена детальна літолого-палеонтологічна характеристика ярусів та світ верхньокрейдових відкладів Південної України. Розчленування верхньокрейдових товщ виконано на зональному, лональному та верствовому рівнях за амонітами, белемнітами, іноцерамами, планктонними та бентосними форамініферами, вапняковим нанопланктоном. Детальність палеонтологічних характеристик стратиграфічних підрозділів різниться порайонно, і найкраще вивчені та розчленовані відклади Криму (О. В. Іванников (сам та у співавторстві), 1979, 1979а, 1984, 1999; Л. Ф. Плотнікова, 1971, 1984, 2000; Д. М. П’яткова та ін., 1989, Л. Ф. Плотнікова, С. А. Люльєва, 1975; С. І. Шуменко, В. П. Стеценко, 1978; С. І. Шуменко, 1987 та ін. ).

Підгрунтям для розчленування верхньокрейдових відкладів у роботі є Стратиграфічна схема верхнього відділу крейдової системи, затверджена МСК України 25 травня 1993 року, та Регіональна стратиграфічна схема верхньокрейдових відкладів узбережжів та шельфу Чорного моря, затверджена Українською регіональною міжвідомчою комісією 7 грудня 1982 року.

ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМ ВИДІЛЕННЯ ЗОН

У ВЕРХНІЙ КРЕЙДІ ЗА ВАПНЯКОВИМ НАНОПЛАНКТОНОМ

Вапняковий нанопланктон вивчається уже понад 160 років (Ehrenberg1836). Його дослідження у минулому пов’язане з іменами Т. Гекслі, Г. Ломана, А. Д. Архангельського, Тан Сін Хока, Ю. Шіллера, Е. Капнера, Ж. Дефландра, Т. Брааруда, К. Каратіні, Е. Мартіні, В. Н. Векшиної, Х. Штраднера, Д. Ноель, В. В. Хея, М. Н. Брамлет, Є. Мартіні, П. Рейнхардта, С. Гартнера, Д. Бакрі, В. Сісінга. На сьогодні вивченням вапнякового нанопланктону займаються сотні вчених-нанологів, які вирішують найрізноманітніші питання щодо опису, класифікації, географії, екології та стратиграфії вапнякового нанопланктону з різновікових відкладів і в Україні пов’язані з такими іменами як С. І. Шуменко, С. А. Люльєва, А. С. Андреєва-Григорович, А. В. Матвєєв, А. М. Романів та іншими.

Стратиграфічні дослідження верхньокрейдових відкладів ведуться близько сорока років. Прототипами перших стратиграфічних зональних схем цього розрізу за вапняковим нанопланктоном для різних регіонів Європи та США є схеми Х. Штраднера (1963), Л. Є. Стовер (1966), П. Рейнхардта (1966), Д. Бакрі (1969), що стали взірцем для сучасних послідовників. Десятки вчених присвятили свої роботи стртиграфічному дослідженню вапнякового нанопланктону з верхньокрейдових відкладів: В. В. Хей та П. Чепек (1969), Д. Бакрі і М. Н. Брамлет (1970), Х.ніві (1971,1972), К. Перч-Нільсен (1972), Д. Б. Рісаті (1973), Д. Бакрі (1973), П. Х. Рот (1973), Д. Бакрі (1974), Х, Р. Тірштайн (1974), Д. Бакрі (1975), Х. Р. Тірштайн (1976), Д. В. Вербік (1976), В. Сісінг (1977, 1978), В. В. Хей (1977), К. Перч-Нільсен (1977), Х.ніві та ін. (1977), Д. В. Вербік (1977), П. Х. Рот (1978), К. Перч-Нільсен і Б. Прінс (1979a), А. А. Рагімлі (1980), Д. А. Крукс (1982), Х. Фломен і П. Чепек (1982), С. В. Вайз (1983), О. Варол (1983), К. Перч-Нільсен (1979a, 1983, 1985), П. Х. Довен (1983), Х. Штраднер і Д. Штеінметц (1984), О. Б. Дмитренко (1985), К. П. Мортімер (1987), A. Фіорентино (1993, 1997), M. Мелінте (1998, 1998а), M. Мелінте (1999), М. Вагрейх (1996), Д. Барнет (1998), Л. Байбелл та ін. (1998), Л. Едвардс та ін. (1999), Шонг Ші Лан (2000). Ними розроблено нанопланктонні схеми для верхньокрейдових відкладів усіх регіонів світу, включаючи океанічні розрізи. У розділі наведено огляд вищезазначених нанопланктонних зональних шкал верхньокрейдових відкладів. Найпоширенішими з них є шкали: В. В. Хей та П. Чепек (1969), Х.ніві (1971,1972), П. Х. Рота (1978), В. Сісінга (1977, 1978), К. Перч-Нільсен (1979, 1983, 1985), Д. Барнет (1998). Вони в свій час вважалися узагальнюючими і широко використовувалися при розчленуванні верхньокрейдових відкладів. Найсучаснішою узагальнюючою схемою за вапняковим нанопланктоном вважається шкала Д. Барнет (1998), де максимально узагальнені дані з поширення вапнякового нанопланктону як самого автора, так і авторів-попередників. Успішність цієї шкали полягає у вдалому поєднанні стратиграфічних та географічних особливостей поширення вапнякового нанопланктону. Згідно цієї шкали верхньокрейдову товщу розчленовано на 20 нанопланктонних UC-зон, що поширені в трьох провінціях: тетично-середземноморській, бореально-середземноморській та австралійській. Широко використуються нанопланктонні шкали П. Х. Рота (1978) — NC-зони і В. Сісінга (1977, 1978) та К. Перч-Нільсен (1979, 1983, 1985) — СС-зони.

В Україні питаннями нанопланктонної стратиграфії верхньокрейдових відкладів займаються: С. І. Шуменко і В. П. Стеценко (1978), С. І. Шуменко (1987) — Гірський Крим; С. А. Люльєва (1981) — Дніпровсько-Донецька западина; Г. П. Калініченко (1983) — межиріччя Качі і Бодрака (Крим) та Причорномор’я (сеноман-туронський розріз); А. М. Романів (1991) — Східні Карпати; С. І. Шуменко (1992) — північно-західні схили Донбасу, А. В. Матвєєв — Крим та північно-західні схили Донбасу (маастрихтський розріз).

Огляд досліджень з проблем нанопланктонної стратиграфії виявив, що вапняковий нанопланктон з верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу практичо не вивчався, за винятком робіт Л. Ф. Плотнікової та С. А. Люльєвої (1975), К. М. Шимкуса та С. І. Шуменка (1977), С. І. Шуменка, А. А. Шиманського та В. П. Чаїцького (1986).

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Матеріалом досліджень слугували зразки 4-х колекцій, відібраних з верхньокрейдової товщі 4-х районів Південної України: 1. Північно-західний шельф Чорного моря (свердловини Гамбурцева-2, Сільського-40, -43, Штормова-5, Шмідта-12, Центральна-1, Одеська-2, Десантна-1, Іллічівська-2, Безіменна-2, Каркінітська-2, Голіцина-3) - 183 взірці; 2. Східне Приазов’я (свердловини №№150, 158, 2478, 2475, 2844, 2421, 2424, 2430, 2432, 2824) - 97 взірців; 3. Матеріал відслонень кримського континентального схилу (станції №№6329, 6371, 6372) - 15 взірців; 4. Гірський Крим (c. Прохладне: г. Сель-Бухра, яр Зустрічей, г. Яних-Сирта; с. Старосілля: г. Беш-Кош) - 35 взірців. Загалом було опрацьовано 330 взірців. Матеріали колекцій за своїм літологічним складом різняться. На північно західному шельфі Чорного моря — суттєва перевага вапняково-мергелистої складової, де сеноманський розріз складено мергелями, турон-сантонський — щільними вапняками, а кампан-маастрихтський — переважно крейдоподібними вапняками. У східному Приазов’ї значного поширення набувають вапнисті пісковики поряд з дуже поширеними вапняками. Матеріал кримського континентального схилу різноманітний. Тут поширені пісковики, глини і мергелі. Літологічний склад Гірського Криму представлений вапняками, крейдою, мергелем, маастрихт — пісковиками. Практично у всіх зразках виявлено нанопланктон, за виключенням 6 зразків з кримського континентльного схилу.

Методика препарування вапнякового нанопланктону розроблена Д. Дефландром і Х. Фертом (1952), Т. Браарудом (1954), К. Дауні і Р. В. Ханікомом (1956), В. Хеєм (1961), В. Хеєм і К. Тоу (1962), С. І. Шуменком (1962), А. Р. Єдвардсом (1963), Р. Харландом і Д. Сатерландом (1972), С. А. Морозом та Г. П. Калініченко (1980). Крім того, питання методики досліджень висвітлені у багатьох роботах з вивчення вапнякового нанопланктону. У розділі докладно викладена методика, що була вироблена нами під час досліджень на основі методик попередніх дослідників з певним удосконаленням, пристосованим до місцевих умов.

При вивченні вапнякового нанопланктону було застосовано технічні засоби: 1) світлові мікроскопи: Zeiss Photomicroscope III, Zeiss Axiophot 2, польський мікроскоп типу PZO; 2) електронні мікроскопи: трансмісійний елекронний мікроскоп УЭМВ-100, скануючий електронний мікроскоп JEOL JSM-6400.

СИСТЕМАТИЧНИЙ СКЛАД ТА РОЗПОДІЛ ВАПНЯКОВОГО

НАНОПЛАНКТОНУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

На півдні України (північно-західний шельф Чорного моря та кримський континентальний схил, Гірський Крим, Східне Приазов’я) виявлено 135 видів вапнякового нанопланктону, віднесених до 53 родів 16 родин 5 порядків. Види встановлено в межах таксонів трьох груп: гетерококоліти, голококоліти, наноліти, та групи Incertae sedis. На основі сучасних даних та з урахуванням місцевих особливостей поширення вапнякового нанопланктону, у верхньокрейдових відкладах були виділені дві основні його групи: 1) види, які мають широкий віковий діапазон і поширені по всьому розрізу верхньої крейди, — близько 30 видів, з яких найпоширенішими є Braarudosphaera bigelowii, Chiastozygus bifarius, Discorhabdus ignotus, Eiffellithus gorkae, Lithraphidithes carniolensis, Retecapsa crenulata, Watznaueria barnesae, W. manivitae; 2) види, які характерні для певних стратиграфічних підрозділів в межах окремих стратонів, — близько 100 видів, з яких найважливішими є види-індекси Eiffellithus turriseiffellii, Gartnerago segmentatum, Lithraphidites acutus, Helenea chiastia, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus, Eiffellithus eximius, Calculithes obscurus, Micula staurophora, Lucianorhabdus cayeuxii, Arkhangelskiella cymbiformis, Broinsonia parca parca, Broinsonia parca constricta, Uniplanarius trifidus, Markalius nielseniae, Lithraphidites praequadratus, Nephrolithus frequens. За ознаками другої групи нанопланктону встановлені видові асоціації залишків коколітофорід, що характеризують яруси, світи та товщі району дослідження. Аналіз поширення вапнякового нанопланктону показав, що сеноманський та кампанський часи були найсприятливішими для розвитку коколітофорід, де відповідно у сеноманських та кампанських відкладах сконцентрована максимальна кількість видового складу (до 80%). У цих відкладах спостерігається і найкраща збереженість коколітів.

ЗОНАЛЬНЕ РОЗЧЛЕНУВАННЯ ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ

ПІВДНЯ УКРАЇНИ ЗА НАНОПЛАНКТОНОМ

Аналіз поширення вапнякового нанопланктону у верхньокрейдових відкладах півдня України — північно-західний шельф та кримський континетальний схил Чорного моря, Гірський Крим, східне Приазов’я — із застосуванням сучасних даних зі стратиграфічного поширення видів вапнякового нанопланктону дав змогу встановити нанопланктонні зони. Встановлено два шари у верхньокрейдовій товщі північно-західного шельфу Чорного моря.

Розчленування верхньокрейдових відкладів зазначених районів півдня України виконано за методикою, виробленою під час досліджень, де за основу розчленування прийнято стратиграфічні рівні видів-індексів, запропонованих Д. Барнет (1998), з урахуванням місцевих особливостей поширення вапнякового нанопланктону. Принцип першої появи та зникнення видів-індексів покладено в основу виділення зон. Найменування зон проведено за принципом присутності видів-індексів у тій чи іншій виділеній зоні. Використані скорочення: ПП-перша поява, З-зникнення.

У верхньокрейдових відкладах дослідженого регіону встановлено (знизу вгору) зони (таблиця 1):

Зона Eiffellithus turriseiffelii (Тірштайн, 1971) Визначення: ПП Eiffellithus turriseiffelii - ПП Gartnerago segmentatum. Комплекс характерних видів: Acaenolithus cenomanicus, Prediscosphaera certacea, Zeugrhabdotus xenotus. Вік: кінець пізнього альбу - початок раннього сеноману. Літологічна характеристика: мергелі та вапняки з прошарками глин. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Одеська-2, Десантна-1, Голіцина-3. Примітки: Більша частина зони поширена в альбі і вона є транзитною на межі альб - сеноману. Сеноманська частина встановленої нами зони відповідає нижній частині шарів з Rotalipora appeninnica Renz та R. brotzeni (Siq) (Плотнікова, 2000). Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Mantelliceras mantelli (нижня частина); форамініфери — Thalmanninella appenninica (нижня частина).

Зона Gartnerago segmentatum. Визначення: ПП Gartnerago segmentatum - ПП Lithraphidites acutus. Комплекс характерних видів: Gartnerago nanum, G. theta, Helenea chiastia, Axopodorhabdus albianus, Eiffellithus turriseiffelii. Літологічна характеристика: мергелі та вапняки з прошарками глин. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Одеська-2, Десантна-1, Голіцина-3. Вік: кінець раннього сеноману. Примітка: за визначенням Л. Ф. Плотнікової (2000) (тут і далі) відповідає верхній частині шарів з Rotalipora appeninnica Renz та R. brotzeni (Siq). Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Mantelliceras mantelli (верхня частина); форамініфери — Thalmanninella appenninica (верхня частина).

Зона Lithraphidites acutus (Маніві та ін., 1977). Визначення: межі поширення виду Lithraphidites acutus. Комплекс характерних видів: Corolithion kennedyi, Helicolithus anceps, Helenea chiastia, Axopodorhabdus albianus, Eiffellithus turriseiffelii, Chiastozygus amphypons. Літологічна характеристика: мікрогранульовані кремнеземисті вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева- 2. Вік: середній та початок пізнього сеноману. Примітка: відповідає верхам шарів з Rotalipora appeninnica Renz та R. brotzeni (Siq) та більшій частині шарів з Rotalipora cushmani Morn., R. reicheli Morn. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Mantelliceras mantelli та Scaphites aequalis (нижня частина); форамініфери — Thalmanninella appenninica та Rotalipora cushmani-Thalmanninella deckei (нижня частина).

Зона Helenea chiastia (Maніві та ін., 1977: виділена як підзона з назвою Cruciellipsis chiasta). Визначення: З Lithraphidites acutus - З Helenea chiastia. Комплекс характерних видів: Corolithion kennedyi, Helicolithus anceps, Gartnerago segmentatum, Helenea chiastia, Helicolithus anceps. Quadrum intermedium. Літологічна характеристика: мікрогранульовані кремнеземисті вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева- 2. Вік: кінець пізнього сеноману — початок раннього турону. Примітка: відповідає верхній частині шарів з Rotalipora cushmani Morn., R. reicheli Morn.. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Scaphites aequalis (верхня частина) та Inoceramus labiatus (нижня частина); форамініфери — Rotalipora cushmani-Thalmanninella deckei (верхня частина) та Praeglobotruncana imbricata-Globotruncana hagni (нижня частина).

Шари з Gartnerago segmentatum і Kamptnerius magnificus. Визначення: З Helenea chiastia - ПП Eiffellithus eximius. Комплекс характерних видів: Quadrum intermedium, Eiffellithus turriseiffelii, Chiastozygus amphypons. Літологічна характеристика: сірі мікрогранульовані кремнеземисті вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Голіцина-3. Вік: ранній турон. Примітка: Відповідає більшій частині шарів Globotruncana helvetica Bolli, Gavelinella ammonoides (Rss). Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Inoceramus labiatus (більша частина); форамініфери — Praeglobotruncana imbricata-Globotruncana hagni (більша частина).

Зона Eiffelithus eximius-Calculithes obscurus. Визначення: ПП Eiffellithus eximius та Calculithes obscurus - ПП Мicula staurophora. Комплекс характерних видів: Gartnerago segmentatum, Quadrum gartneri, Kamptnerius magnificus. Літологічна характеристика: темно-сірі і сірі вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Голіцина-3. Вік: середній турон — ранній коньяк. Примітка: відповідає верхній частині шарів з Globotruncana helvetica Bolli, Gavelinella ammonoides (Rss), шарам з Marginotruncana schneegansi Bolli, Gavelinella moniliformis Rss та нижній частині шарів з Stensioina praeexculpta Kell., Parella whitey Brotz. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Inoceramus labiatus (верхня частина), Inoceramus lamarcki та Inoceramus wandereri (нижня частина); форамініфери — Praeglobotruncana imbricata-Globotruncana hagni (верхня частина), Globotruncana laparenti та Globotruncana coronata-Globotruncana rensi (нижня частина).

Зона Мicula staurophora (Маніві, 1971). Визначення: ПП Мicula staurophora - ПП Lucianorhabdus cayeuxii. Комплекс характерних видів: Placozygus fibuliformis, Calculithes obscurus, Eiffellithus eximius, Gartnerago segmentatum. Літологічна характеристика: сірі до білих вапняки та аргіліти. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Каркінітська-2. Вік: середній та пізній коньяк. Примітка: відповідає верхній частині шарів з Stensioina praeexculpta Kell., Parella whitey Brotz. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Inoceramus wandereri (верхня частина), Inoceramus involutus; форамініфери — Globotruncana coronata-Globotruncana rensi (верхня частина), Globotruncana primitiva (більша частина).

Зона Lucianorhabdus cayeuxii (Сісінг, 1977). Визначення: ПП Lucianorhabdus cayeuxii - ПП Arkhangelskiella cymbiformis. Комплекс характерних видів: Arkhangeskiella confusa, Broinsonia parca expansa, Ahmuellerella octoradiata, Calculithes ovalis, Eiffellithus eximius. Helicolithus anceps, Мicula staurophora. Літологічна характеристика: крейда, крейдоподібні вапняки, вапнисті пісковики, глини, мергелі. Місце знаходження: Сільсього-40, Шмідта-12, Центральна-1, Каркінітська-2, Голіцина-3, кримський континетальний схил. Вік: кінець пізнього коньяку — початок раннього кампану. Примітка: зона виділяється в об’ємі шарів з Pseudovalvuneria infrasantonica Balakhm., Globotruncana concavata Brot. та шарів з Globotruncana fornizata Plumm, Gavelinella infrasantonica Balakhm. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Inoceramus cardissoides, Marsupites testudinarium, Micraster schroederi (нижня частина); форамініфери — Globotruncana concavata, Globotruncana concavata, Globotruncana arca-Globotruncana elevata (нижня частина).

Зона Arkhangelskiella cymbiformis (Перч-Нільсен, 1972). Визначення: ПП Arkhangelskiella cymbiformis - ПП Broinsonia parca parca. Комплекс характерних видів: Arkhangeskiella confusa, Cylindralithus biarcus, Reinhardtites anthrophorus, R. levis, Ahmuellerella octoradiata, Eiffellithus turriseiffelii, E. eximius, Kamptnerius magnificus, Broinsonia parca expansa, Gartnerago segmentatum, Lucianorhabdus cayeuxii. Літологічна характеристика: крейда та крейдоподібні вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Сільсього-40, Шмідта-12, Центральна-1, кримський континетальний схил. Вік: початок раннього кампану. Примітка: зону виділено в об’ємі нижньої частини шарів з Cibisidoides temirensis Vass., Brotzenella dainae Majtl., B. bistellata Lipn, Globotruncana arca Cushm. Кореляція. Відповідає зонам: макрофауна — Micraster schroederi (більша частина); форамініфери — Globotruncana arca-Globotruncana elevata (нижня частина).

Зона Broinsonia parca parca. Визначення: ПП Broinsonia parca parca - З Eiffellithus eximius. Комплекс характерних видів: Ahmuellerella octoradiata, Arkhangeskiella confusa, A. cymbiformis, Broinsonia parca expansa, B. parca constricta, Eiffellithus turriseiffelii, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus, Lucianorhabdus cayeuxii, Мicula staurophora, Prediscosphaera arkhangelskyi, P. grandis, Reinhardtites anthrophorus, R. levis, Tranolithus orionatus. Літологічна характеристика: вапняки, крейдоподібні вапняки та мергелі. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Сільсього-40, Штормова-5, Одеська-2, Іллічівська-2, Каркінітська-2, Голіцина-3. Вік: кінець раннього кампану — початок пізнього кампану. Примітка: зону виділено в об’ємі верхньої частини шарів з Cibisidoides temirensis Vass., Brotzenella dainae Majtl., B. bistellata Lipn, Globotruncana arca Cushm.. та нижньої частини шарів з Brotzennela menneri Kell, Cibicidoides voltzianus (Orb.), Globotruncana morozovae Vass. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Micraster schroederi (верхня частина), Hauericeras pseudogardeni, Belemnitella mucronata senior (нижня частина) [65]; форамініфери — Globotruncana arca-Globotruncana elevata (верхня частина), Globotruncana moprosovae (нижня частина).

Зона Broinsonia parca constricta. Визначення: З Eiffellithus eximius — З Broinsonia parca constricta. Комплекс характерних видів: Ahmuellerella octoradiata, Arkhangeskiella confusa, A. cymbiformis, Broinsonia parca expansa, B. parca constricta, Eiffellithus turriseiffelii, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus, Lucianorhabdus cayeuxii, Мicula staurophora, Prediscosphaera arkhangelskyi, P. grandis, P. stovery, Reinhardtites anthrophorus, R. levis, Tranolithus orionatus, Uniplanarius gothicus, U. sissinghii. Літологічна характеристика: крейда, крейдоподібні вапняки. Місце знаходження: Гамбурцева-2, Сільського-40, Штормова-5, Шмідта-12, Іллічівська-2, Каркінітська-2, Голіцина-3. Вік: пізній кампан. Примітка: зону виділено в об’ємі верхньої частини шарів з Brotzennela menneri Kell, Cibicidoides voltzianus (Orb.), Globotruncana morozovae Vass., та нижньої частини шарів з Angulogavelinella stellaria (Vass), Brotzenella taylorensis (Vass), Bolivina kalinini Vass, B. incrassata (Rss). Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Belemnitella mucronata senior (верхня часина), Belemnitella langei (нижня частина); форамініфери — Globotruncana moprosovae (більша частина).

Зона Uniplanarius trifidus (Бакрі та Брамлет, 1970), - виділено під назвою Tetralithus nitidus trifidus. Визначення: З Broinsonia parca constricta — З Uniplanarius trifidus. Комплекс характерних видів: Prediscosphaera stovery, Eiffellithus turriseiffelii, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus, Lithraphidites praequadratus, Lucianorhabdus cayeuxii, Мicula staurophora, Markalius inversus, Reinhardtites levis, Tranolithus orionatus. Літологічна характеристика: крейдоподібні вапняки. Місце знаходження: Сільського-40 Вік: кінець пізнього кампану - початок раннього маастрихту. Примітка: зону виділено в об’ємі верхньої частини шарів з Angulogavelinella stellaria (Vass), Brotzenella taylorensis (Vass), Bolivina kalinini Vass, B. incrassata (Rss) та нижньої частини шарів з Globotruncanita stuarti (Lapp.), Cibisidoides bembix Marss., Bolivinoides draco Marss. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Belemnitella langei (верхня частина), Belemnella lanceolata-Acanthoscaphites tridens (нижня частина); форамініфери — Globotruncana moprosovae (верхня частина), Globotruncana stuartii (нижня частина).

Шари з Lithraphidites praequadratus та Markalius nielseniae. Визначення: З Uniplanarius trifidus - ПП Nephrolithus frequens. Комплекс характерних видів: Eiffellithus turriseiffelii, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus, Lithraphidites praequadratus, Lucianorhabdus cayeuxii, Мicula staurophora, Markalius nielseniae. Місце знаходження: Штормова-5, Каркінітська-2. Літологічна характеристика: світло-сірі вапняки. Вік: кінець раннього — початок пізнього маастрихту. Примітка: шари виділено в об’ємі верхньої частини шарів з Globotruncanita stuarti (Lapp.), Cibisidoides bembix Marss., Bolivinoides draco Marss., та нижньої частини шарів з Pseudotextularia varians Rzeh, Bolivina incrassata crassa Vass, Abathomphalus mayoraensis Bolli. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Belemnella lanceolata-Acanthoscaphites tridens (верхня частина), Belemnella arkhangelskii-Pachydiscus neubergicus (нижня частина); форамініфери — Globotruncana stuartii (верхня частина), Abathomphabus mayaroensis (нижня частина).

Зона Nephrolithus frequens (Чепек і Хей, 1969). Визначення: ПП Nephrolithus frequens - З переважної більшості видів. Комплекс характерних видів: Arkhangeskiella cymbiformis, A. maastrichtiana, Lucianorhabdus cayeuxii, Lithraphidites praequadratus, L. quadratus, Markalius nielseniae, Мicula murus, M. staurophora, Ahmuellerella octoradiata, Eiffellithus turriseiffelii, E. parallelus, Gartnerago segmentatum, Kamptnerius magnificus. Літологічна характеристика: сірі вапняки, крейдоподібні вапняки, мергелі. Місце знаходження: Сільського-40, 43, Безіменна-2, Каркінітська-2. Вік: кінець пізнього маастрихту. Примітка: виділено в об’ємі верхньої частини шарів з Pseudotextularia varians Rzeh, Bolivina incrassata crassa Vass, Abathomphalus mayoraensis Bolli. Кореляція: відповідає зонам: макрофауна — Belemnella arkhangelskii-Pachydiscus neubergicus (верхня частина); форамініфери — Abathomphabus mayaroensis (верхня частина).

У розрізі верхньої крейди Гірського Криму встановлено 11 зон (таблиця 1): Lithraphidites acutus, Helenea chiastia, Kamptnerius magnificus, Eiffelithus eximius-Calculithes obscurus, Lucianorhabdus cayeuxii-Ahmuellerella octoradiata, Arkhangelskiella cymbiformis, Broinsonia parca parca, Broinsonia parca constricta, Uniplanarius trifidus, Lithraphidites praequadratus-Markalius nielseniae, Nephrolithus frequens-Micula murus.

У верхньокрейдових відкладах східного Приазов’я виділено такі зони (таблиця 1): Eiffellithus turriseiffelii, Helenea chastia, Lucianorhabdus cayeuxii, Arkhangelskiella cymbiformis, Broinsonia parca parca, Broinsonia parca constricta, Uniplanarius trifidus.

Зони, виділені на північно-західному шельфі Чорного моря та кримському континентальному схилі, добре корелюються із зонами, встановленими у верхньокрейдових відкладах Гірського Криму та східного Приазов’я.

КОРЕЛЯЦІЯ ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ШЕЛЬФУ ЧОРНОГО МОРЯ ТА КРИМСЬКОГО КОНТИНЕНТАЛЬНОГО СХИЛУ З ОДНОВІКОВИМИ ВІДКЛАДАМИ ІНШИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ТА СВІТУ

Виділені нами нанопланктонні зони верхньої крейди північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу скорельовано з 6 розрізами інших регіонів України та більш як 40 розрізами світу і результати деяких співставлень подано в табл. 2. Дані по зональному розчленуванню розрізу верхньої крейди за вапняковим нанопланктоном свідчать, що найдетальніше розчленовано сеноманські та кампанські відклади, що і спостерігається в одновікових розрізах Південної України, зокрема північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу.

В межах України виділені нами зони добре корелюються в кампан-маастрихтському інтервалі. Виникають, однак, певні труднощі з кореляцією відкладів сеноман-сантонського інтервалу, що обумовлено дещо відмінними підходами щодо виділення зон: в Гірському Криму (С. І. Шуменко, В. П. Стеценко, 1978; С. І. Шуменко, 1987) та на північно-західних схилах Донбасу встановлено місцеві зони (С. І. Шуменко, 1991) (таблиця 2).

Така ж тенденція зберігається при кореляції встановлених зон з зонами розрізів Європи, США та океанічних розрізів: краще корелюються кампан-маастрихтські відклади і дещо гірше — сеноман-сантонські. На наш погляд, це пов’язано насамперед з недостатньою вивченністю нанопланктону даного інтервалу як в Україні, так і у світі.

ПАЛЕОГЕОГРАФІЧНІ ТА ПАЛЕОЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ПОШИРЕННЯ НАНОПЛАНКТОНУ В ВЕРХНЬОКРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДАХ

ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Питання палеоекології пізньокрейдової епохи північно-західного шельфу Чорного моря висвітлено в роботах М. О. Менкес і В. Г. Волошиної (1975), Л. М. Фролової (1984), М. Д. Крочак (1988), В. А. Григор’єва (1981), Н. І. Черняк і Н. А. Швембергер (1964), К. Г. Григорчука та В. П. Гнідця (2001), та ін.

Згідно з дослідженнями в пізній крейді встановлено три етапи розвитку палеобасейну північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу: сеноманський, турон-ранньомаастрихтський та пізньомаастрихтський. Встановлено, що палеобасейн території північно-західного шельфу Чорного моря в сеноманський час був нормально-солоним з більш активними гідрологічними процесами у ранньому сеномані, що призвело до пригніченого розвитку коколітофорід (переважають дрібні форми родів Watznaueria, Biscutum, Broinsonia, Cretarhabdus, Prediscosphaera). У межах північно-західного шельфу Чорного моря в турон-ранньомаастрихтський час чітко виділяється дві великі групи коколітофорід: турон-сантонська та кампан-нижньомаастрихтська. Турон-сантонська група, що включає види родів Watznaueria (50 відсотків і більше у кількісному співвідношенні), Eiffelithus, Cretarhabdus, Prediscosphaera, а в туронському розрізі Kamptnerius, має підвищену здатність до процесів розчинення, що підтверджує дані про продовження процесів опускання дна палеобасейну. Винятком є склад вапнякового нанопланктону сантонської частини розрізу кримського континентального схилу, де частка видів інших родів різко зростає, а також з’являються роди Marthasterites, Reinhardtites, Cribroshaerella, Lithastrinus, Microrhabdulus і збереженість в цілому різко покращується. Вапняковий нанопланктон кампан-нижньомаастрихтського розрізу північно-західного шельфу Чорного моря багатий за видовим складом і має відносно хорошу збереженість, незважаючи на глибоководні умови захоронення, що на наш погляд стало наслідком пониження лінії лізокліну. Встановлено палеогеграфічні розбіжності поширення вапнякового нанопланктону кампан-ранньомаастрихтського часу на півдні України: представники роду Microrhabdulus у Гірському Криму зустрічаються уже у верхньо-сеноманських розрізах, на кримському континентальному схилі — сантонських, а на північно-західному шельфі Чорного моря — кампанських; види Lithastrinus quadricuspis та Lucianorhabdus inflatus — виявлено тільки в кампанському розрізі східного Приазов’я; рід Ceratolithoides найпоширеніший у східному Приазов’ї, дещо менше в розрізах Гірського Криму і відсутній на північно-західному шельфі Чорного моря та кримському континентальному схилі. Повільне підняття в пізньомаастрихтський час дна морського басейну в межах північно-західного шельфу Чорного моря зумовило збереження переважно видів родів Kamptnerius, Gartnerago, Eiffelithus, Cretarhabdus. З’ясовано, що співвідношення поширення видів Nephrolithus frequens та Micula murus показує, що вплив вод тропічної зони на формування верхньомаастрихтських відкладів Гірського Криму було значно відчутнішим по відношенню щодо одновікових розрізів північно-західного шельфу Чорного моря.

Таким чином доведено, що розвиток палеобасейну найсприятливіше впливав на поширення та захоронення залишків коколітофорід у пізньосеноманський та кампан-ранньомаастрихтський часи. Розрізи, що сформувались у ці часи, виявились найпродуктивнішими як у чисельному, так і у якісному складі вапнякового нанопланктону. Турон-сантонські відклади характеризуються пониженим вмістом вапнякового нанопланктону, особливо на північно-західному шельфі Чорного моря, що стало наслідком погіршених умов захоронення та постседиментаційних процесів.

СИСТЕМАТИЧНИЙ ОПИС СТРАТИГРАФІЧНО ВАЖЛИВИХ ВИДІВ

ВАПНЯКОВОГО НАНОПЛАНКТОНУ

Приведено опис 15 стратиграфічно важливих видів (види, що мають відносно вузький стратиграфічний діапазон, сталу стратиграфічну прив’язку, широко поширені та найкраще досліджені) вапнякового нанопланктону із застосуванням морфологічних ознак форм, виявлених за допомогою електронного та світлового мікроскопів. За основу прийнято класифікацію П. Р. Боуна та Д. Р. Янга (1997) “Вища класифікація вапнякових нанофосилій”, що розроблена з урахуванням майже всіх здобутків з вивчення нанопланктону мезозойських відкладів, у тому числі і верхньої крейди.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розчленуванні верхньокрейдових відкладів Південної України за вапняковим нанопланктоном. Для розв’язання поставленої наукової задачі вивчення систематичного складу нанопланктону з верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря, кримського континентального схилу, Гірського Криму і східного Приазов’я були встановлені групи нанопланктону та виділені їх видові асоціації, що характеризують окремі стратони. В результаті була розроблена зональна схема за нанопланктоном для північно-західного шельфу Чорного моря та кримського континентального схилу і встановлені зони Eiffellithus turriseiffellii, Gartnerago segmentatum, Lithraphidites acutus, Helenea chiastia (середня та верхня підсвіта краснополянської світи, генічеська товща); Eiffelithus eximius-Calculithes obscurus (нижня частина знаменської світи); Micula sturophora (верхня частина знаменської світи); Lucianorhabdus cayeuxii (каркінітська та воронковська товщі, нижня частина павлівської світи); Arkhangelskiella cymbiformis, Broisonia parca parca, Broisonia parca constricta (новомаячкинська товща, павлівська світа, нижня підсвіта джанкойської світи); Uniplanarius trifidus, Nephrolithus frequens (верхня підсвіта джанкойської світи, строганівська товща); та встановлено шари з Gartnerago segmentatum і Kamptnerius magnificus (низи знаменської світи), шари з Lithraphidites praequadratus та Markalius nielseniae (верхня підсвіта джанкойської світи, строганівська товща).

З метою кореляції проведено розчленування одновікових розрізів Гірського Криму і східного Приазов’я. Результати досліджень показали, що у верхньокрейдовому розрізі східного Приазов’я існує перерва у відкладах сеноманського ярусу; турон-коньякські відклади розмиті. Тут було встановлено зони Eiffellithus turriseiffellii, Helenea chiastia (генічеська товща), Lucianorhabdus cayeuxii (приморська світа), Arkhangelskiella cymbiformis, Broisonia parca parca (пачка вапняків з С. temirensis), Broisonia parca constricta, Uniplanarius trifidus (нижня частина олександрівської світи). У досліджених розрізах Гірського Криму встановлено ті ж самі зони, що і на північно-західному шельфі Чорного моря та кримському континетальному схилі, але з певними відмінностями. Найсуттєвішим досягненням у дослідженні верхньокрейдового розрізу Гірського Криму стало встановлення видів Lithraphidites acutus та Uniplanarius trifidus — стратиграфічно важливих видів-індексів — що дозволило виділити одноіменні зони.

Виділені стратиграфічні підрозділи були зкорельовані з більш як з 40 одновіковими розрізами України (Дніпровсько-Донецька западина, Українські Карпати, північно-західні схили Донбасу) та світу (Західна Європа, Північна Африка, розрізи Світового океану, Китаю та США, Росії). Встановлені зони підтверджують високий рівень надійності міжрегіональної кореляції, особливо сеноманського та кампан-маастрихтського розрізів. Це твердження також справедливе для верхньокрейдових відкладів України.

Аналіз латерального поширення вапнякового нанопланктону та його систематичний склад виявив, що в межах трьох досліджених районів поширення вапнякового нанопланктону по латералі зазнає певних змін, особливо в кампан-маастрихтський час. Це дає змогу говорити про екологічну пов’язаність окремих його видів та про його фаціальну залежність у пізньокрейдову епоху.

ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шумник А. В. Зональне розчленування верхньокрейдових відкладів півдня України за вапняковим нанопланктоном // Палеонтологічний збірник. - Львів, 2001. - №33. - С. .

2. Шумник А. В. Біостратиграфія верхньокрейдових відкладів північно-західного шельфу Чорного моря і кримського континентально схилу за нанофосиліями // Геол. журн. - 2001.- №3 - С. . (видана англійською мовою)

3. Шумник А. В. Розчленування верхньокрейдових відкладів Гірського Криму за вапняковим нанопланктоном // Аспекти геологічної науки на рубежі тисячоліть. -ІГН.- К., 2001. - С. .

4. Шумник А. В. Расчленение верхнемеловых отложений юга Украины (по известковому нанопланктону) // Науковий