Національна юридична академія України

імені Ярослава мудрого

АФАНАСЬЄВА Людмила Василівна

УДК 347.6

Аліментні правовідносини

в Україні

Спеціальність 12.00.03. – цивільне право та цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти та науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Борисова Валентина Іванівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідуюча кафедрою цивільного права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Шевченко Ярославна Миколаївна, Інститут держави і права імені В.Н. Корецького НАН України, завідуюча відділом цивільного, підприємницького і трудового права;

- кандидат юридичних наук, професор Червоний Юрій Семенович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри цивільного процесу.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра цивільного права, Міністерство освіти та науки України.

Захист відбудеться 2 квітня 2003 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 1 березня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.

Загальна характеристика

Актуальність теми. Згідно зі ст. 51 Конституції України "сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою". На конституційному рівні знайшов також закріплення обов’язок батьків щодо утримання неповнолітніх дітей, що підкреслює важливість цих відносин.

У концепції державної сімейної політики, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р., зазначається, що "сім’я є інтеґральним показником суспільного розвитку, якій відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором демографічного потенціалу". Як підкреслюється у Посланні Президента України Леоніда Даниловича Кучми до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття", об’єктом державної соціальної допомоги повинна виступати саме сім’я відповідно до рівня її доходів. Цей підхід був розвинений в Основних напрямках соціальної політики на період до 2004 року. Проте незалежно від рівня соціальної допомоги сім’ї зберігає своє значення індивідуальний фактор матеріального забезпечення членів сім’ї, до того ж за складної соціально-економічної ситуації держава не в змозі забезпечити всім громадянам високий рівень життя за рахунок соціальної допомоги. Як зазначається в концепції державної сімейної політики, перехід до ринкових економічних відносин змінив співвідношення джерел забезпечення сім’ї і "сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж на державу".

Сім’я у всіх країнах та у всіх народів є основним осередком суспільства. Сім’я в сучасному громадянському суспільстві виконує цілий ряд функцій, однією з них є функція добування засобів існування для членів сім’ї. Пов’язані з виконанням цієї функції аліментні відносини мають важливий характер на теперішньому етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання батьками своїх неповнолітніх дітей.

Разом з тим у шлюбно-сімейному законодавстві донедавна було від- сутнє закріплення поняття сім’ї, членства в сім’ї. У науці сімейного права поширеною є думка про недоцільність леґального визначення цього поняття. У Сімейному кодексі України, прийняття якого є визначальним кроком уперед на шляху вдосконалення правового реґулювання сімейних відносин, знайшло своє нормативне визначення поняття сімї.

У звязку з прийняттям Сімейного кодексу України глибокого наукового аналізу потребують законодавчі новели в реґулюванні аліментних відносин. Особливо це стосується визначення розміру аліментів, зокрема на неповнолітніх дітей, порядку виконання аліментних обов’язків.

Потребує уточнення коло суб’єктів аліментних зобов’язань, наукового вирішення питання про співвідношення поняття "суб’єкт аліментного зобов’язання та "член сім’ї".

Для сімейного права України традиційно характерним є імперативний метод правового реґулювання сімейних відносин. Проте істотним недоліком такого підходу є неможливість укладення угод про сплату аліментів, існуючий же порядок добровільної сплати аліментів шляхом подання заяви за місцем роботи не може належним чином захистити інтереси одержувача платежів. Крім того, у сімейному праві України до останнього часу була відсутня відповідальність за неналежне виконання аліментних зобов’язань, деякі дослідники власне примусове стягнення аліментів розглядають як сімейно-правову відповідальність.

Таким чином, вирішення цих проблем у новому Сімейному кодексі України, науці сімейного права і подальше впровадження результатів наукових розробок у законодавство є актуальним, а індивідуальний фактор матеріального забезпечення є досить важливим навіть у розвинених країнах.

У сімейному праві аліментним правовідносинам приділялася значна увага, проте в результаті докорінних змін у соціально-економічному житті суспільства постали нові наукові проблеми. У науці сімейного права України відсутнє окреме комплексне дослідження інституту аліментних зобов’язань з урахуванням змін у шлюбно-сімейному законодавстві та потреб правозастосовчої практики. Монографії О.Й. Пергамент і З.В. Ромовської вийшли у світ відповідно у 1951 та 1973 році, праця Г.П. Гришина (1988) має практичний характер, автор зосереджує свою увагу на аналізі діючого на той час шлюбно-сімейного законодавства радянських республік колишнього СРСР.

Слід відзначити дисертаційне дослідження М.В. Антокольської (1988 р.), проте воно здійснене на базі чинного тоді шлюбно-сімейного законодавства РРФСР, а у 1996 р. прийнято новий Сімейний кодекс Росії, де були частково реалізовані результати зазначеної наукової праці. Досвід російського законодавця щодо реформування шлюбно-сімейного законодавства також потребує наукового осмислення та критичної оцінки.

Усе це і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження "Аліментні правовідносини членів сім’ї". Актуальність теми визначається не тільки її важливістю, але і станом наукового дослідження. Особливо своєчасним є дослідження аліментних відносин у зв’язку з прийняттям Сімейного кодексу України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до Цільової комплексної програми "Основні проблеми здійснення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки" № 0186.0.070867.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз інституту аліментних зобов’язань з урахуванням належності суб’єктів аліментних правовідносин до складу певної сімейної спільності, а також вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового реґулювання аліментних відносин і рекомендацій для правозастосовчих органів.

Для досягнення поставленої мети автор дисертаційного дослідження основну увагу приділяє вирішенню таких завдань:

·

·

·

·

Об’єкт дослідження – суспільні відносини щодо утримання подружжя, родичів, свояків, фактичного вихователя (вихованця).

Предмет дослідження – сімейно-правові аспекти реґулювання зазначених відносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання суспільних відносин і явищ.

У роботі також:

·

·

·

·

Особливу увагу автор дисертаційного дослідження приділяє порівняльно-правовому аналізу Сімейного кодексу України, а також Сімейного кодексу Російської Федерації 1996 р., оскільки Росія донедавна була єдиною постсоціалістичною країною Східної Європи, що провела нову кодифікацію сімейного законодавства.

У ході роботи також використовується метод моделювання, зокрема, при аналізі законодавчих новел, соціологічні, статистичні, математичні методи.

Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження та зроблених в ньому висновків склали праці таких учених-юристів, як Ч.Н. Азімов, С.С.Алєксєєв, М.В.Антокольська, В.І.Бошко, Я.Р.Веберс, О.П.Віхрова, Є.М.Ворожейкіна, О.В.Дзера, Н.М.Єршової, І.В.Жилінкова, О.С.Іоффе, О.М.Калітенко, Ю.А.Корольов, Л.П.Короткова, М.С.Малєін, В.Ф.Маслова, Г.К.Матвєєва, О.М.Нечаєва, В.П.Нікітіна, Л.І.Пацева, О.Й.Пергамент, З.А.Підопригора, О.А.Пушкін, А.М.Рабець, З.В.Ромовська, В.О.Рясенцев, П.І.Сєдугін, Ю.С.Червоний, Д.Ю.Чіквашвілі, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шерше-нєвич, В.П.Юрасов, О.А. Явор, В.Ф. Яковлєв та інші.

Нормативною основою дослідження стала Конституція України, Кодекс про шлюб та сім’ю України, Сімейний кодекс України, проект Цивільного кодексу України, Закон України "Про виконавче провадження" та інші нормативно-правові акти.

Емпірична база. Автором використана опублікована судова практика щодо застосування шлюбно-сімейного законодавства, рішення Конституційного Суду України, досліджена практика Артемівського та Ленінського районних судів Луганської області за 1999-2001 роки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вона є комплексним монографічним дослідженням інституту аліментних зобов’язань з урахуванням положень Сімейного кодексу України. При її створенні вироблені наукові положення, конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, рекомендації правозастосовчим органам, що характеризуються новизною у сімейному праві України.

Проведений у дисертації аналіз юридичної літератури, положень Сімейного кодексу України, чинного шлюбно-сімейного законодавства України надав можливість автору винести на захист наступні основні теоретичні положення і пропозиції:

1) уперше обґрунтовується необхідність вдосконалення поняття "сім’я" у новому Сімейному кодексі України, що передбачає уточнення кола членів сімї;

2) по-новому дається наукове визначення поняття "аліментне зобов’язання" з врахуванням кола його суб’єктів, а також по-новому визначається поняття сімейних правовідносин з врахуванням поняття сім'ї, наведеного у СКУ;

3) аргументовано доведено необхідність встановити порядок, згідно з яким розмір аліментів повинен визначатися у частці до заробітку ( доходу ) платника, проте розмір цих часток може бути змінений судом з урахуванням матеріального, сімейного становища сторін та інших заслуговуючих на увагу обставин;

4) уперше пропонується внести відповідні зміни до Сімейного кодексу, встановивши обовязок органів опіки та піклування звертатись до суду з вимогами про стягнення аліментів на дитину, що знаходиться у закладі охорони здоровя, навчальному або іншому закладі чи виховується у прийомній ( патронатній ) сімї, а також встановити відповідальність органів опіки та піклування за несвоєчасне звертання за присудженням аліментів на дітей, позбавлених батьківського піклування;

5) дістало подальший розвиток положення по необхідність посилення диспозитивності в реґулюванні аліментних правовідносин та надання угодам про сплату аліментів юридичного значення як інструменту добровільного виконання аліментного обов’язку;

6) отримало подальший розвиток положення про те, що примусове стягнення аліментів не є юридичною відповідальністю, тому що на правопорушника не покладаються додаткові обмеження;

7) вперше обґрунтовується необхідність внести зміни у СКУ, згідно з якими пропонується встановити відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів у вигляді стягнення з винної особи завданих простроченням виконання реальних збитків;

8) обґрунтована необхідність змінити положення СКУ, виключивши можливість субєктів аліментного зобовязання визначати умови його виникнення чи припинення;

9) обґрунтована необхідність доповнити положення СКУ, віднесши до непрацездатних, які потребують утримання, також тимчасово непрацездатних та подружжя, яке є неповнолітнім;

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані при вдосконаленні правового реґулювання аліментних відносин. Основні теоретичні висновки – у науково-дослідницьких цілях для подальшого вивчення інституту аліментних зобов’язань, аналізу законодавчого визначення поняття "сім’я", "член сім’ї". Дисертаційна робота також може бути використана у навчальному процесі при викладанні курсу "Сімейне право України" та підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій. Отримані рекомендації можуть бути використані у правозастосовчій практиці при розгляді конкретних судових справ, а також науково-дослідній роботі студентів, дисертація може слугувати теоретичним матеріалом у правовиховній роботі серед населення, сприяти підвищенню рівня правової культури громадян України.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації, які містяться в даній науковій роботі, були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України" (16 лютого 2002 р., м. Харків); при проведенні круглого столу "Перспективи розвитку сімейного законодавства України" (25 травня 2002 р., м. Харків); на міжвузівській науково-практичній конференції "Кримінально-правові та економічні проблеми попередження злочинів і боротьби з ними у сфері підприємницької діяльності" (25-26 квітня 2002 р., м. Луганськ); на міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (30-31 травня 2002 р., м. Луганськ).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в п’яти статтях у наукових журналах та двох тезах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена послідовністю наукового дослідження інституту аліментних зобов’язань, складається із вступу, трьох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 187 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 20 сторінок і містить 226 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт і предмет, мета й основні завдання дослідження, характеризується методологічна основа, науково-теоретична та емпірична бази дослідження, його нормативна основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів тощо.

Розділ перший "Аліментні правовідносини" складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню поняття, особливостей, елементів і класифікації сімейних правовідносин та аліментного зобов'язання як виду сімейних правовідносин.

Розкриттю "Поняття та особливостей сімейних правовідносин" присвячено підрозділ 1.1. У науковій літературі значна увага приділялась аналізу сімейних правовідносин. Достатньо відзначити фундаментальну працю Є.М. Ворожейкіна "Сімейні правовідносини в СРСР". Традиційно сімейні правовідносини розглядались як особливий вид правовідносин, що суттєво відрізняються від цивільно-правових.

Проте останнім часом деякі науковці заперечують цей загальновизнаний підхід до відмежування сімейних відносин від відносин, уреґульованих іншими галузями права. Так, наприклад, М.В. Антокольська вважає, що відмежувати сімейні відносини від цивільних неможливо, а це взагалі ставить під сумнів існування сімейного права як самостійної галузі.

Слід погодитися з Л.М. Пчелінцевою, яка піддає критиці позицію М.В. Антокольської та вказує на пріоритет особистих відносин у сімейному праві, оскільки і майнові відносини зумовлені наявністю спорідненості та інших зв'язків особистого характеру між суб'єктами сімейних правовідносин.

Правове реґулювання сімейних майнових відносин прямо не пов'язується з особистими правами й обов'язками їх учасників, проте в цілому весь комплекс особистих сімейних відносин, як уреґульованих правовими нормами, так і тих, що знаходяться за межами правового реґулювання, визначає характер правового реґулювання суспільних сімейних особистих і майнових відносин.

Ст. 2 Сімейного кодексу України окреслює коло сімейних відносин, які реґулює Сімейний кодекс України. Сімейні відносини реґулюються лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Відповідно до ч. 4 ст. 2 СК України Сімейний кодекс України не реґулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Отже, на законодавчому рівні знайшла своє вираження ідея обмеження можливостей втручання держави у сферу найбільш інтимних, сімейних відносин, що мають особистий характер.

Головною ознакою сімейних правовідносин є особисто-довірчий характер зв'язку між його суб'єктами, що є результатом впливу на характер правового реґулювання з боку всього комплексу суспільних сімейних особистих відносин.

Інші особливості сімейних правовідносин випливають з їх особисто-довірчого характеру. Узагалі можна виділити такі специфічні особливості сімейних правовідносин:

-

-

-

-

У першому підрозділі дисертаційного дослідження також аналізуються елементи сімейних правовідносин (суб'єкти, об'єкти, суб'єктивні права та обов'язки учасників). Отже, сімейні правовідносини – це сімейні суспільні відносини, що вреґульовані нормами сімейного права і виникають зі шлюбу, факту спільного проживання однією сім'єю, спорідненості, усиновлення чи іншої форми виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування.

У 1.2. "Аліментне зобов'язання як вид сімейного правовідношення та його суб'єктний склад" дається класифікація сімейних правовідносин, розглядається аліментне зобов'язання як вид сімейних правовідносин, підстави виникнення та коло суб'єктів, обґрунтовується наукове визначення поняття "аліментне зобов'язання".

Аліментне правовідношення належить до відносних і має особистий, безоплатний і триваючий характер. Головною його метою є забезпечення утримання певної особи, а тому воно суттєво відрізняється від цивільного зобов'язання і за своєю природою має сімейно-правовий характер.

У юридичній літературі по-різному визначається поняття "аліментне зобов'язання". Є.М. Ворожейкін узагалі розуміє під аліментами будь-яку допомогу одного члена сім'ї іншому.

На відміну від Є.М.Ворожейкіна, такі дослідники, як О.С. Йоффе, М.Г. Масевич, Т.А. Фадєєва та інші, розглядають аліментне зобов'язання як наслідок порушення нормальних сімейних відносин і пов'язують його існування з судовим рішенням, коли добровільно утримання не надається. Ми приєднуємося до тих учених, котрі розуміють аліментне зобов'язання як правовідношення, у якому одна сторона зобов'язана утримувати іншу за наявності умов, передбачених законом, і не включають судові рішення до фактичного складу, що у більшості випадків є підставою виникнення аліментного зобов'язання, порушення нормальних сімейних зв'язків (Л.І. Пацева, О.Й. Пергамент, А.М. Рабець, З.В. Ромовська, В.І. Рясенцев, Н.А. Шишигіна та інші).

Слід зазначити, що законодавець не розрізняє поняття "утримання" та "аліменти", уживаючи їх як синоніми (ст.ст. 75, 78 СКУ). Автор дисертаційного дослідження розглядає аліменти як матеріальну допомогу, що надається в силу закону подружжю, дітям, родичам, своякам, фактичним вихователям (вихованцям). Ця допомога може надаватись як у добровільному, так і в примусовому порядку. Як підкреслює Н.А. Шишигіна, рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, тому що воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

Якщо проаналізувати поняття сім'ї, закріплене в Сімейному кодексі України, можна зробити висновок, що аліментні відносини існують як у сім'ї, так і поза нею навіть між особами, що ніколи не були членами однієї сім'ї. У дисертаційному дослідженні підтримується необхідність законодавчого визначення поняття "сім'я". Проте поняття сім'ї у ст. 3 нового Сімейного кодексу України, на думку автора, потребує вдосконалення, а саме: слід виключити з ч. 4 ст. 3 СК посилання на "інші підстави створення сім'ї, і, відповідно, доповнити такими підставами, як "свояцтво та інші (крім усиновлення) форми прийняття дітей на виховання"".

В іншому ж випадку членами сім'ї, відповідно до ст. 3 СК, можна вважати, наприклад, двох студенток, що мешкають разом у гуртожитку і пов'язані спільним побутом, оскільки у ч. 2 ст. 3 вказується не на сімейні взаємні права і обов'язки, а взагалі на права й обов'язки, які можуть бути цивільними, житловими та іншими.

Отже, аліментне зобов'язання можна визначити як правовідношення, що виникає на підставі передбачених у законі юридичних фактів, за якими одна сторона зобов'язана утримувати іншу сторону - дружину (чоловіка), жінку (чоловіка) за умови тривалого спільного проживання без реєстрації шлюбу, родича або свояка певного ступеня спорідненості чи свояцтва, особу, яка взяла у свою сім'ю дитину, що є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, вихованця, а останні вправі вимагати виконання даного обов'язку.

Розділ другий "Окремі види аліментних правовідносин за сімейним законодавством України" складається з трьох підрозділів, у яких характеризуються аліментні зобов'язання подружжя, батьків і дітей, інших членів сім'ї та родичів. При цьому особлива увага при аналізі прав та обов'язків зазначених суб'єктів приділяється положенням Сімейного кодексу України.

У підрозділі 2.1 "Зобов'язання подружжя щодо взаємного утримання" розкриваються підстави та умови виникнення, зміст і порядок виконання аліментного зобов'язання між подружжям, а також жінкою та чоловіком, які не перебувають у шлюбі, але тривалий час проживають однією сім'єю.

Аліментне зобов'язання подружжя виникає з настанням певного фактичного складу, який охоплює такі моменти:

-

-

-

-

Відповідно до чинного законодавства обов'язок подружжя щодо утримання виникає тільки на підставі зареєстрованого шлюбу. Проте ст. 91 Сімейного кодексу України поширила аліментні права й обов'язки на чоловіка і жінку, які не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю. Ми схвалюємо цю новелу, але пропонуємо конкретизувати поняття "тривалий час", установивши термін не менше п'яти років.

У дисертаційному дослідженні звертається увага на те, що поняття непрацездатності за пенсійним і сімейним правом не збігається. Як зазначає Н.А.Шишигіна, зниження пенсійного віку для окремих категорій осіб не є підставою для віднесення їх до непрацездатних за сімейним правом.

Ст. 75 СК України відносить до непрацездатних того з подружжя, який досяг пенсійного віку. Пропонується конкретизувати цю норму, зазначивши, що мова йде про пенсійний вік, необхідний для призначення пенсії на загальних умовах.

Обґрунтовується також необхідність віднести до непрацездатних тимчасово непрацюючих та того з подружжя, хто є неповнолітнім.

У науці існує думка, що інвалідів ІІІ групи слід відносити до непрацездатних лише за певних умов (М.В. Антокольська, В.Ф. Маслов, Н.А. Шишигіна). Ми підтримуємо позицію законодавця й тих авторів (В.І. Данилін, Н.М. Єршова, Н.В. Орлова, С.І. Рєутов та інші), які вважають непрацездатними всіх інвалідів незалежно від ступеня втрати працездатності.

У дисертаційному дослідженні розглядаються також такі елементи фактичного складу, що є підставою виникнення аліментного зобов'язання, як потреба в матеріальній допомозі та можливість її надавати. Ці обставини мають об'єктивний характер і встановлюються з урахуванням розміру заробітку (доходу), наявності майна, утриманців, витрат на задоволення необхідних життєвих потреб.

Особлива увага приділяється аліментуванню вагітної дружини. Так, деякі автори вважають, що аліментне зобов'язання і в цьому випадку виникає за умови потреби в матеріальній допомозі (В.І. Данилін, Н.М. Єршова, Є.А. Поссе, С.І. Рєутов, Ш.Д. Чіквашвілі).

Ми поділяємо думку тих дослідників, які в даному випадку не пов'язують виникнення аліментного обов'язку з потребою в матеріальній допомозі (Р.А. Дзиба, В.Ф. Маслов, В.П. Нікітіна, Н.В. Орлова, А.М. Рабець, Н.А. Шишигіна). Такою ж є позиція авторів Сімейного кодексу України (ст.84).

У дисертаційній роботі розглядаються також питання звільнення від обов'язку з утримання другого з подружжя або обмеження цього обов'язку строком, припинення права одного з подружжя на утримання.

У підрозділі 2.2 "Аліментні права та обов'язки батьків і дітей" аналізуються підстави виникнення, зміст і суб'єктний склад аліментних правовідносин, а також порядок виконання аліментних зобов'язань батьками та повнолітніми дітьми.

Деякі автори вважають, що підставою виникнення прав та обов'язків батьків і дітей є фактичний склад, що включає в себе власне спорідненість та засвідчення спорідненості в установленому законом порядку (Є.М. Ворожейкін, Н.М. Єршова, Н. Маслєннікова, К.К. Червяков).

Дисертант не поділяє цю точку зору і приєднується до тих дослідників, які розглядають спорідненість як єдину підставу виникнення правовідносин між батьками та неповнолітніми дітьми. Для виникнення ж обов'язку батьків з утримання своїх повнолітніх дітей, крім спорідненості, необхідною є наявність і інших фактів: непрацездатність і потреба в отриманні матеріальної допомоги (а відповідно до ст. 198 СК України також і можливість таку допомогу надавати).

Одним із найбільш дискусійних у сімейному праві є питання встановлення оптимального розміру аліментів на неповнолітніх дітей. З 1936 року закон передбачає сплату аліментів не в абсолютній сумі, а у вигляді частки заробітку (1/4, 1/3, 1/2). У літературі зазвичай підкреслюється, що саме такий порядок спрямований на забезпечення дитині не тільки необхідного мінімуму для існування, але й збереження, наскільки це можливо, того рівня життя, який дитина мала б за умови нормальних стосунків батьків. Крім того, саме такий порядок визначення розміру аліментів має перевагу і з тієї точки зору, що в разі зміни розміру заробітку не треба кожного разу звертатися до суду.

Проте в науковій літературі було висловлено й іншу точку зору. Так, наприклад, Л.П. Короткова та А.П. Віхров вважають, що за сучасних економічних умов існуючий порядок є архаїчним, оскільки без змін існує з 1936 р., тому слід було б передбачити стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. М.В. Антокольська пропонує стягувати 1/6 частку заробітку на кожну дитину незалежно від того, проживає вона разом із платником чи окремо, обмеживши можливість стягнення з заробітку 70-75% у випадках, коли платник має більше трьох дітей. М.В. Антокольська, А.П. Віхров, Л.П. Короткова та інші автори висловлюються також за необхідність установлення максимального та мінімального розмірів аліментів.

Дисертант підтримує позицію російського законодавця, який, по-перше, зберіг порядок, згідно з яким розмір аліментів на неповнолітніх дітей за загальним правилом визначається в частці до заробітку (доходу) платника (1/4, 1/3, 1/2 відповідно), а по-друге, передбачив можливість як зменшення, так і збільшення розміру цих часток судом з урахуванням, зокрема, матеріального становища сторін. Остання новела знімає питання щодо встановлення максимального та мінімального розмірів аліментів. Чинне ж шлюбно-сімейне законодавство України передбачає можливість зниження, але не збільшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей, і це є правом, а не обов’язком суду.

Разом з тим, автор дисертаційного дослідження поділяє точку зору М.В. Антокольської щодо визначення розміру аліментів незалежно від тієї обставини, проживає дитина разом із платником чи окремо. Слід виходити з рівного обов’язку батьків утримувати неповнолітніх дітей незалежно від того, складають вони одне сімейне об’єднання чи ні.

Автор підтримує позицію законодавця щодо можливості визначення розміру аліментів залежно від обставин у частковому відношенні чи у твердій грошовій сумі стосовно всіх суб’єктів аліментних зобов’язань, що дозволяє забезпечити на практиці більш гнучкий підхід (ст.ст. 80, 183, 184, 200, 205, 272 СК України).

Слід уточнити суб’єктний склад аліментного правовідношення між батьками та повнолітніми дітьми. Так, Т.А. Фадєєва вважає, що до фактичного складу, який є підставою виникнення аліментного зобов’язання, входить рішення суду. Інший підхід, на думку цього дослідника, призводить до того, що стосовно до повнолітніх дітей аліментний обов’язок може виявитися просто погашеним, тому що і батьки мають право отримувати аліменти від своїх повнолітніх дітей, і повнолітні непрацездатні діти, які потребують допомоги, також мають право на одержання утримання від своїх батьків. Тому в роботі пропонується запозичити з нового Сімейного кодексу Росії положення, згідно з яким тільки працездатні повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх батьків, або зазначити, що на непрацездатних повнолітніх дітей такий обов’язок покладається тільки в тому випадку, якщо вони є матеріально забезпеченими.

Що ж стосується участі в додаткових витратах, то вони не є аліментами, відрізняючись від останніх за своєю метою (Л.І. Пацева, О.Й. Пергамент, Ш.Д. Чіквашвілі).

У підрозділі 2.3 "Аліментні зобов’язання інших членів сім’ї та родичів" досліджуються питання, пов’язані з утриманням внуків, правнуків, діда, баби, прадіда, прабаби, брата, сестри, пасинка, падчерки, мачухи, вітчима, дитини, яка залишилася без батьківського піклування, фактичного вихователя.

Автор підкреслює субсидіарний (додатковий) характер аліментних обов’язків інших членів сім’ї та родичів.

Сімейний кодекс України встановлює три черги зобов’язаних суб’єктів аліментних правовідносин:

1.

2.

3.

У дисертаційному дослідженні пропонується звузити коло аліментозобов’язаних осіб, виключивши аліментний обов’язок вітчима (мачухи) та фактичного вихователя, оскільки це є своєрідним "покаранням за доброту".

За відміну інституту фактичного виховання висловився Г.К. Матвєєв, який навів такі арґументи. По-перше, цей інститут на практиці застосовувався до осіб, які фактично були батьками позашлюбних дітей. По-друге, це є не чим іншим, як "наказанием за добродетель", оскільки людина цілком добровільно приймає чужу дитину на виховання та утримання і за це "нагороджується" аліментним обов’язком". Проте точка зору Г.К. Матвєєва не знайшла підтримки, більшість науковців висловилися за збереження інституту фактичного виховання (А. Бєлякова, Л.П. Короткова, В.Ф. Маслов, Є.Ф. Мєльнік, С.Я. Паластіна, Л. Пацева та інші).

Найбільш прийнятною, на нашу думку, є позиція російського законодавця, який не встановлює аліментного обов’язку фактичного вихователя, проте зберігає обов’язок вихованця утримувати свого фактичного вихователя. Ми пропонуємо і в Сімейному кодексі України встановити тільки обов’язок фактичного вихованця з утримання вихователя.

Це ж стосується і вітчима (мачухи), які відповідно до чинного законодавства про шлюб та сім’ю та Сімейного кодексу України виступають аліментозобов’язаними особами.

Слід визнати вдалим підхід розробників Сімейного кодексу України, які у гл. 22 установили імперативний обов’язок інших членів сім’ї та родичів утримувати непрацездатних осіб і дітей, що потребують матеріальної допомоги, на відміну від положень ст. ст. 95, 96 чинного КпСШ, де передбачено, що "обов’язок ... може бути покладений".

У дисертаційній роботі пропонується доповнити умови виникнення аліментних зобов’язань інших членів сім’ї та родичів такою обставиною, як ухиляння від виконання аліментного обов’язку.

Розділ третій "Порядок виконання аліментних зобов'язань" містить аналіз таких способів виконання аліментних обов'язків, як договірний і примусовий. Особлива увага приділяється новелам, які передбачає Сімейний кодекс України стосовно можливості укладання угод про надання утримання.

У підрозділі 3.1. "Добровільний порядок виконання аліментних обов'язків та угоди про сплату аліментів" дисертант визначає умови укладання договорів про сплату аліментів, правові наслідки вчинення таких угод і порядок їх виконання, а також питання вдосконалення добро- вільного порядку виконання аліментних зобов'язань.

У юридичній літературі зазвичай зазначалося, що для сімейного права характерним є імперативний метод реґулювання сімейних відносин. При цьому підкреслювалося, що зміст аліментних зобов'язань установлюється законом імперативно, а тому він не може бути змінений угодою сторін, отже, законодавець не залишає простору для ініціативи суб'єктів аліментних правовідносин.

Як підкреслює В.Ф. Яковлєв, сімейне право надає особам можливість на свій розсуд визначати зміст сімейного життя, залишає його значною мірою за межами правового реґулювання, але ж це диспозитивність, що знаходиться взагалі за межами права, абсолютна більшість норм є імперативними, диспозитивні трапляються дуже рідко.

Чинний КпШС України передбачає можливість укладення шлюбного контракту, проте реґулювання цього інституту сімейного права є вкрай недосконалим. Так, на нашу думку, неприпустимим є реґулювання в шлюбному контракті немайнових, моральних та особистих зобов'язань. Нежиттєвість шлюбного контракту зумовлює в першу чергу положення ч. 2 ст. 27-1 КпШС України, відповідно до якого умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя в порівнянні з законодавством України.

Сімейний кодекс України передбачає можливість уреґулювати алі- ментні зобов'язання подружжя як у шлюбному договорі (ст. 99 СК), так і в договорі про надання утримання (ст. 78 СК).

Проте, на думку автора, угоди про надання утримання (аліментів) повинні бути перш за все інструментом добровільного виконання аліментного зобов'язання, тому слід виключити положення Сімейного кодексу України щодо можливості встановлення умов виплати аліментів одному з подружжя у шлюбному договорі або договорі про надання утримання.

Відповідно до ст.ст. 189, 201 СК України договір про надання утримання укладається щодо аліментування як неповнолітніх, так і повнолітніх дітей. У разі невиконання платником свого обов'язку за договором, аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як зазначає В.Ф. Яковлєв, сімейне право не дозволяє встановлювати права й обов'язки угодою сторін, оскільки вони передбачені законом. Але порядок здійснення прав та виконання обов'язків сторони можуть визначити своєю угодою. На наш погляд, ця особливість сімейного права, що зумовлюється характером відносин у сфері реґулювання галузі, повинна бути збережена. Угоди про аліменти слід розглядати як інструмент виконання аліментного зобов'язання, підстави виникнення якого вичерпно вреґульовано імперативними нормами сімейного права. Сторонам аліментної угоди разом з тим слід надати право визначати розмір аліментів, порядок їх сплати.

У підрозділі 3.2. "Примусовий порядок стягнення аліментів" висвітлюються умови та порядок присудження аліментів за рішенням суду, а також стягнення аліментів і заборгованості по аліментах виконавчими службами.

У КпШС України порядок сплати та стягнення аліментів реґулює єдина ст. 92, що міститься в главі 12 "Аліментні обов’язки батьків та дітей".

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років на сторінках юридичних журналів розгорнулася дискусія щодо вдосконалення порядку виконання аліментних зобов’язань. Було висловлено думку, що за відсутності юридичного спору справи про стягнення аліментів було б доцільно віднести до нотаріальних контор. Інші автори, зокрема В. Рясенцев, виступили проти нотаріального порядку стягнення аліментів. М. Малєїн та Н.М. Єршова запропонували закріпити в законі положення, згідно з яким суд приймає позови тільки за наявності спору, та надати заявам, які подаються за місцем роботи платника, сили виконавчого документа. Пізніше ці, на перший погляд, протилежні ідеї об’єднала у своєму дисертаційному дослідженні М.В. Антокольська, запропонувавши надати сторонам право укладати угоди про аліменти. Цю пропозицію реалізовано в чинному сімейному законодавстві Росії, згідно з яким угода про сплату аліментів посвідчується нотаріально і її наявність перешкоджає зверненню до суду з вимогою про стягнення аліментів.

Сімейний кодекс України не дає відповіді на запитання: чи є наявність договору про сплату аліментів перешкодою у зверненні до суду з позовом про примусове стягнення аліментів? Згідно з ч. 2 ст. 92 КпШС добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду.

Автором дисертаційного дослідження пропонується передбачити законодавчо, що наявність угоди про надання утримання (аліментів) перешкоджає зверненню до суду з позовними вимогами про стягнення аліментів, разом з тим суб’єкти аліментного правовідношення в цьому випадку не позбавлені можливості оспорювати в судовому порядку власне саму угоду про сплату аліментів.

У підрозділі другому розділу третього також розглядаються положення чинного виконавчого законодавства стосовно стягнення аліментів. Пропонується передбачити звернення стягнення на майно боржника у випадках не тільки виникнення заборгованості, але й за відсутності (недостатності) заробітку (доходу). Також видається необхідним у ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" встановити, що у випадках стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса згідно з нотаріально посвідченою угодою розмір відрахувань із заробітної плати не обмежується.

Пропонується внести відповідні зміни до СК України і встановити обов’язок органів опіки та піклування звертатися до суду з вимогами про стягнення аліментів на дитину, що перебуває в закладі охорони здоров’я, навчальному закладі чи виховується у прийомній (патронатній) сім’ї. Аліменти повинні перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділення Державного ощадного банку України.

Особлива увага приділяється такому новому інституту сімейного права України, як патронат над дитиною. Пропонується більш детально вреґулювати питання створення та функціонування прийомної (патронатної) сім’ї.

У сімейному праві до останнього часу залишається невирішеною проблема відповідальності за невиконання (неналежне виконання) аліментних обов’язків. Деякі автори розглядали як юридичну відповідальність власне примусове стягнення аліментів (Є.М. Ворожейкін, О.Й. Пергамент). Інші ж автори звертали увагу на те, що не взагалі будь-яке примусове стягнення є відповідальністю, а тільки примусове стягнення у випадку ухилення від сплати аліментів (З.В. Ромовська, З. Підопригора).

Ми приєднуємося до тих науковців, які взагалі не розглядають примусове стягнення аліментів як форму сімейно-правової відповідальності (М.В. Антокольська, В.І. Данілін, М.С. Малєін, В.П. Нікітіна та інші).

Ст. 196 СК України передбачає відповідальність платника аліментів у вигляді неустойки (пені). На нашу думку, слід було б передбачити також і стягнення реальних збитків (не покритих неустойкою).

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні правової природи й особливостей сімейних правовідносин, підстав виникнення, суб’єктів аліментних зобов’язань з урахуванням новел Сімейного кодексу України, у формулюванні поняття "аліментного зобов'язання" та внесенні понад 20 пропозицій щодо вдосконалення правового реґулювання аліментних відносин, порядку їх виконання.

Зокрема, відзначається:

1. Слід підтримати законодавче визначення поняття сім'ї в Сімейному кодексі України. Разом з тим, воно потребує вдосконалення щодо кола членів сім'ї, а саме: необхідно виключити з ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу посилання на "інші підстави створення сім'ї" і доповнити такими підставами, як свояцтво, інші (крім усиновлення) форми прийняття дітей на виховання.

2. Виходячи з того, що в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю.

3. Сімейні правовідносини є особливим видом правовідносин, що суттєво відрізняються від цивільно-правових і реґулюються сімейним правом як самостійною галуззю права.

4. Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю). Рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

5. Аліментні зобов'язання подружжя, батьків і повнолітніх дітей, інших членів сім'ї та родичів виникають на підставі фактичного складу, тимчасом як спорідненість є єдиною підставою виникнення аліментних правовідносин між батьками