КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Жукова Наталія Анатоліївна

УДК 111.852:78.01

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК КОМПОНЕНТ МУЗИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ:

ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 09.00.08 – естетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор кафедри етики,

естетики та культурології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Левчук Лариса Тимофіївна

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, провідний

науковий співробітник відділу соціології культури та

масової комунікації Інституту соціології НАН України

Шульга Раїса Петрівна;

кандидат філософських наук, професор, заслужений діяч мистецтв,

проректор з наукової роботи ДАКККіМ

Бітаєв Валерій Анатолієвич.

Провідна установа Харківський інститут мистецтв імені Івана Котляревського

Захист відбудеться “24” квітня 2003 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "18" березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Живоглядова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Новий історичний етап, який переживає незалежна українська держава, розпочавши друге десятиліття своєї історії, пов’язаний із значними соціально-ціннісними змінами, з перетвореннями в політичній, економічній, культурній сферах життя. В сучасних умовах в Україні гостро постають проблеми гуманізації суспільства, відродження національної духовності, становлення гармонійної особистості. У розв’язанні цих проблем вагому роль відіграє рівень естетичної культури людини, її залученість до мистецького життя – потужного чинника формування чуттєвого світу особистості. За своєю масштабністю і складністю ці проблеми не мають простих рішень, проте вже сьогодні, використовуючи творчій потенціал мистецтва, зокрема музики, можна реально збагатити внутрішній світ людини, сприяти реформуванню її духовних орієнтирів.

У довгій і складній історії музичного мистецтва особливе значення має перша половина ХVII століття – становлення оперного мистецтва, відкриття оперних театрів і початок нового етапу еволюції музичного життя – виділення музики в специфічну, внутрішньо цілісну галузь людської діяльності. Відкриття в кінці ХVII – на початку ХVIII століття залів для прилюдних концертів прискорило кристалізацію соціальної структури музичного життя, сприяло остаточному розподілу функцій композитора, виконавця і слухача, чіткій професіоналізації всіх видів музичної діяльності. Саме в цей час формується “музична естетика” і постають питання виконавства та інтерпретації, естетичний аспект якої в контексті специфіки музичної творчості і буде розглянуто в дисертації.

Поняття “інтерпретація” використовується в різних наукових сферах, зокрема, в математиці, в логіці, в природознавчих науках, і в кожній з них має специфічні смислові відтінки. В широкому розумінні “інтерпретація” означає тлумачення, переклад, розкриття смислу, ступінь розуміння судження, яке вже існує, пояснення смислу якогось висловлювання, тексту, вчення, і припускає посередництво інтерпретатора між текстом (в широкому смислі – певним явищем культури) і тим, хто цей текст сприймає.

В таких видах мистецтва як музика, театр, кінематографія, телебачення необхідний виконавець. Питання про те, що визначає специфіку виконавського мистецтва, зберігає свою гостроту. Тому нам здається актуальним естетичне осмислення загальних закономірностей виконавського виду творчої діяльності взагалі, і інтерпретації в музичній творчості, зокрема.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Аналіз естетичного аспекту інтерпретації як компонента музичної творчості потребує уваги до фундаментальних, узагальнюючих досліджень в галузі естетики, історії та теорії музики, психології творчості.

Естетичний аспект дослідження музичної творчості взагалі, а не лише її конкретних компонентів, спирається на виявлення специфіки музики як виду мистецтва, ролі композитора в створенні музичного образу, в досягненні гармонії змісту й форми, опануванні стилем як індивідуальною манерою донесення власного світобачення. Музика дозволяє утвердити значення чуттєвого фактору, відтворити складну природу емоцій і переживань людини.

Осмисленню проблематики художньої творчості і естетичного переживання, проблемам буттєвісного статусу і функцій мистецтва, художньо-естетичного досвіду і цінностей присвячені роботи Басіна Є.Я., Бровка М.М., Волкової О.В., Говоруна Д.І., Личковаха В.А., Левчук Л.Т., Мізіної Л.Б., Оніщенко О.І., Панченко В.І., Петрова Ю.В., Чернеця В.Г.

Порівняно мало уваги приділяється аналізу проблем “музичної естетики” в межах якої не зупиняються лише на проблемах історії, теорії музики чи музичної критики, а намагаються інтегрувати музикознавство, передусім з естетикою, а також з психологією. Маючи певні історичні традиції, “музична естетика” досить виразно представлена в роботах Алекперової Н.І., Асафьєва Б.В., Воєводіна О.П., Грибанової Н.Є., Макаренка Г.Г., Маркуса С.А., Сохора А.М., Суханцевої В.К., Сюти Б.Є., Юдкіна І.М.

Особливий аспект музичного мистецтва – співвідношення його часової природи (будь-яке музичне явище існує як незворотна послідовність інтонацій і інтонаційних комплексів) і художньо-смислової цілісності. Найбільш складний тип музичної цілісності поданий завершеними музичними формами, в яких функції початку, розвитку й завершення виражені спеціальними музичними засобами. В цих формах звукочасовий процес розділяється на фази, пов’язані одна з одною за типом причин та наслідків.

Сприйняття таких форм передбачає активність слухацької уваги, яка здатна порівнювати, зіставляти, утримувати в пам’яті минуле й майбутнє, передбачати розвиток музичної думки. В завершених формах час звучання визначає специфічну просторовість: здатність “завмерти” у логіці співвідношення частин музичного цілого. Завершеність музичного твору, в свою чергу, повертається процесуальністю в виконавський інтерпретації, яка залишає в пам’яті слухача завершений образ твору.

Теорія виконавства відрізняється колом цікавих наукових концепцій: це питання інтерпретації творів, питання стильового аналізу, узагальнення практичних спостережень.

Зрозуміло, що значний теоретичний потенціал щодо теми дисертації мають дослідження, пов’язані із з’ясуванням інтерпретації, її структури, специфіки прояву в музиці і т. ін. Ці аспекти інтерпретації представлені в роботах Алексєєва О.Д., Гуренка Є.Г., Корихалової Н.П., Кочнева Ю.Л., Кримського С.Б., Русяєвої М.В., Рижкіна І.Я.

В працях Баранівської Л.І., Берегової О.М., Канішиної Н.М., Кияновської Л.О., Костюка О.Г., Литвинової О.І., Шіпа С.В. показані специфічні шляхи становлення української музики, потужну роль фольклорного начала в її історії. Аналізуючи інтерпретацію як компонент музичної творчості, не можна обминути мистецтвознавчі здобутки самих музикантів – композиторів і виконавців, а також розгляд і оцінку “поточного музичного життя”, які пов’язані з діяльністю музичних критиків. Справжнім надбанням культури є музикознавчі роботи видатних європейських композиторів Ліста Ф., Шумана Р., Берліоза Г., Вагнера Р. Що до робіт останнього, то вони взагалі відбивають наріжні проблеми його часу, органічно пов’язані з естетикою Шопенгауера А. та Ніцше Ф., з процесом обґрунтування концепції “музична драма”. Ще й до сьогодні мають не лише історико-культурне, а й теоретичне значення роздуми про музику, про завдання виконавського мистецтва і Глінки М., і Чайковського П., і Лисенка М., і Стасова В., і Соллертинського І. і багатьох інших.

Віддаючи належне всім авторам, роботи яких тим чи іншим чином причетні до теми, яку ми вивчаємо, слід все ж виокремити ті численні питання, які потребують подальшого аналізу. Це, передусім, структура інтерпретації, її функції у процесі донесення до слухача позиції композитора; це визначення ознак саме музичної інтерпретації, адже і театр, і кіно також належать до так званих інтерпретаційних видів мистецтва. Подальшої систематизації вимагає історія музики, передусім, стосовно становлення традицій виконавського мистецтва. Об’єктом особливої уваги, на наш погляд, повинна бути сучасна українська музика.

Об’єкт дослідження: естетичний аспект інтерпретації.

Предмет дослідження: художня інтерпретація як компонент музичної творчості.

Мета роботи: визначення естетичного аспекту інтерпретації і специфіки прояву художньої інтерпретації в процесі музичної творчості.

У відповідності з поставленою метою передбачається розв’язати наступні завдання:

визначити поняття “інтерпретація” і виявити її внутрішню структуру;

порівняти поняття “інтерпретація” і “виконавське мистецтво”;

обґрунтувати естетико-художні засади музичної творчості;

проаналізувати засоби створення і сприймання музичного образу;

виявити сфери функціонального прояву художньої інтерпретації;

реконструювати досвід становлення інтерпретаційної культури в західноєвропейській музиці ХVIII-ХХ ст.;

дослідити проблеми інтерпретації в історії розвитку української музичної культури.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу: історизм, систематизація, порівняння, узагальнення досліджуваної проблеми. В роботі ми спирались на традиції античної естетики і мистецької практики (Арістотель, Есхіл, Піфагор, Платон), музичної естетики середньовіччя (Августин, Боецій, Григорій Нисський, Іоанн Златоуст, Климент Олександрійський) і на подальший теоретичний досвід європейської, російської та української естетики. Крім того, теоретико-методологічну основу роботи складають засадничі положення сучасної естетичної науки щодо осмислення природи мистецтва, творчої особистості, специфіки творчого процесу, історії та теорії музики, праці з проблем художньої інтерпретації, стилю і полістилізму, традицій і новаторства у виконавському мистецтві.

Наукова новизна полягає в обгрунтуванні естетичного підгрунтя інтерпретації, структура якої об’єднує художню, музичну інтерпретацію та інтерпретацію реципієнта і є важливим компонентом музичної творчості, визначаючи існування і функціонування виконавського мистецтва.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

визначено поняття “інтерпретація” – ступінь розуміння мистецького твору, особливостей його освоєння, сприйняття та естетичної оцінки конкретним митцем – інтерпретатором, а внутрішня структура інтерпретації розглянута як єдність художньої, музичної інтерпретації та інтерпретації реципієнта;

порівняно інтерпретацію і виконавське мистецтво і показано, що інтерпретація це і виконавська діяльність і її результат; визначено, що художня інтерпретація в музиці виявляється у різноманітних формах музичної діяльності: музичне виконавство, сприймання музики, робота музиканта-педагога;

обгрунтовано, що, спираючись на розвинену чуттєвість, композитор чи виконавець-інтерпретатор протягом всіх етапів творчого процесу здатні використовувати естетичний потенціал часу, ритму, темпу, синтезу звуку і кольору для створення та передачі складних емоційних подразників, які викликають відповідне переживання й оцінку інтерпретатора-реципієнта;

проаналізовано значення асоціації, контрасту, колажу, діалогу, емпатії, катарсису як засобів створення і сприймання музичного образу;

виявлено, що сфери функціонального прояву художньої інтерпретації розподіляють творчість на “первинну” та “вторинну” і в межах кожної з них необхідно враховувати специфіку прояву “авторського начала”, “стилю”, “жанру”, “художнього перекладу”, “художнього прочитання” та ін.;

реконструйовано досвід становлення інтерпретаційної культури в західноєвропейській музиці ХVIII-ХХ ст. і визначено, що найпоказовішими щодо розуміння завдань художньої (музичної) інтерпретації та інтерпретації реципієнта є теоретична позиція представників німецької філософії Нового часу, інтерпретаційні традиції доби композиторів-романтиків та пошуки взаємодії “композитор-виконавець” в умовах ХХ ст.;

досліджено специфіку розвитку музичної культури в Україні (партесний спів, співацькі капели, практика обробки фольклорних мотивів, солоспіви, хорове мистецтво), виокремлено період формування композиторської школи і виявлено специфіку інтерпретації відповідно до провідного в певний період жанру музичного твору (опера, музично-драматичний театр, твори баладного типу, романси та ін.).

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у розширенні теоретичної площини естетики і мистецтвознавства щодо розуміння природи виконавських мистецтв та складної структури інтерпретації, зокрема художньої. Матеріали дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з естетики, історії світової та вітчизняної культури, історії музики, а також у роботі над інтерпретацією конкретних творів протягом педагогічного процесу. Практичне значення висновки дисертації можуть мати для подальшого розвитку української художньої критики.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано на Всеукраїнський науково-практичній конференції “Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій” (Київ, 2000 р.); на науково-практичній конференції “Наука – навчанню”, присвяченій пам’яті члена-кореспондента НАН України М.В.Гончаренка (Київ, 2001 р.); на міжнародній конференції “Актуальні проблеми світової художньої культури” (Гродно, 2002 р.); на ІІ Міжвузівському культурологічному семінарі “Некласична філософія моралі, мистецтва і культури” (Чернігів, ЧДПУ, 2002 р.). Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 7 публікаціях.

Структура дисертації. Структура дисертації визначена логікою розкриття заявленої теми. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, 8 підрозділів, висновків та списку використаної літератури, який складається з 236 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, визначена мета, предмет і завдання роботи, ступінь наукової розробки запропонованої концепції, методологічні та теоретичні засади, наукова новизна та теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі – “Інтерпретація: проблема внутрішньої структури”, - який складається з двох підрозділів, розглядаються естетичні та мистецтвознавчі концепції розуміння поняття “інтерпретація”, її співвідношення з виконавством, досліджуються специфічні риси виконавського мистецтва.

У підрозділі 1.1. - “До визначення поняття “інтерпретація” – показано, що поняття “інтерпретація” використовується сьогодні в найрізноманітніших галузях гуманітарного знання. При цьому виокремлюються три основні види інтерпретації: побутова, наукова, художня. Поняття “інтерпретація” формувалося у складному процесі становлення логічних методів, які розвивалися у напрямку послідовного збільшення ступеня їх складності: від простого опису – через пояснення й тлумачення – до строгої логічної операції. Аналогічні процеси можна виявити і в сфері естетичного знання. В дисертації інтерпретація визначається як ступінь розуміння мистецького твору, особливостей його освоєння, сприймання та естетичної оцінки конкретним митцем-інтерпретатором, а також виявляється складна внутрішня структура інтерпретації: художня (музична) та інтерпретація реципієнта.

У підрозділі 1.2. – “Інтерпретація і виконавське мистецтво” – приділяється увага питанню уособлення виконавства від давніх часів до початку ХІХ ст. Процедура опису, тлумачення естетичних явищ зароджувалася в межах давнього епосу, зокрема, процедура опису зустрічається в гомерівському епосі. Процедура наукового пояснення естетичних явищ пов’язана із школою Піфагора. За свідченням Арістотеля, піфагорійці, які надавали музичному мистецтву універсального значення, розповсюджували закони взаємовідношень тонів на світобудову в цілому і створили вчення про так звану “гармонію сфер”. Гіппас та Архіт, які заклали основи музичної акустики, відкрили закон, згідно з яким висота тону знаходиться в певній залежності від довжини струни, яка звучить. Керуючись розкритими числовими відношеннями як законом, вони пояснили основні розходження між інтервалами, дали їм чіткі кількісні характеристики.

Поряд з різними модифікаціями процедури пояснення в античній теорії поступово формувалася й відшліфовувалася операція тлумачення естетичних явищ дійсності, яка припускала деякий елемент гіпотетичності. Для позначення цієї операції стосовно і творів мистецтва, греки використовували слово hermeneutike – тлумачення, трактування літературних творів, рукописів, книг і т.п. Це поняття застосовували для позначення не тільки самої процедури тлумачення поетичних текстів, але і для характеристики принципів їх осмисленого трактування. В дисертації розглянуто і позицію середньовічних теоретиків щодо музичного виконавства (Августін, Авреліан з Реоме, Одо з Клюні та ін.).

Зародження і розвиток сольної виконавської діяльності – концертування (поняття склалося в естетиці італійського бароко) – сприяло розвитку всієї музичної культури, розквіту виконавського мистецтва. На початку ХVІІІ століття поняття “concertare”, “concerrto” в першу чергу були пов’язані з особливостями композиції, і лише в другу – з діяльністю виконавця-віртуоза. Однак саме концертування швидко еволюціонувало, і наприкінці ХVІІІ століття в Італії вже склався особливий вид музичного виконання, де соліст став основною фігурою, і концертування стало одним з двигунів музичного життя Європи. В цих умовах поняття “концертування” набуває соціально-комунікативний смисл, і виражає особливу форму спілкування музиканта і аудиторії, особливий тип інтерпретації.

Аналізуючи історію виконавського мистецтва, в дисертації розкриваються його основні ознаки: “інтерпретація” і “виконавство” – це об’єкт виконавської діяльності, конкретний варіант музичного твору, створений виконавцем в акті прилюдного виступу. В роботі показано, що традиційно виконавство розрізнялося на об’єктивний (зв’язок з творчістю композитора) і суб’єктивний (творчість самого виконавця) аспекти. Проте інтерпретатор – суб’єкт свого часу, свідомість, естетичні погляди і смаки якого формуються оточуючим середовищем, і тому інтерпретація має не тільки суб’єктивний зміст, але й об’єктивний. Це призвело до уточнення розуміння інтерпретації, яка розуміється не тільки як суб’єктивна сторона виконавства, але і як особлива грань, яка обумовлена співучастю інтерпретатора, і яка є безпосереднім результатом його продуктивної діяльності.

У другому розділі – “Інтерпретація як об’єкт естетичного аналізу”, - який складається з трьох підрозділів, виявляються естетико-художні засади музичної творчості, засоби створення й сприйняття музичного образу, сфери прояву художньої інтерпретації.

У підрозділі 2.1. – “Естетико-художні засади музичної творчості” – показано, що своєрідна “естетичність” мистецтва значною мірою обумовлена роллю почуттів в створенні й сприйманні музичних творів. Відтворюється процес трансформації природної здатності людини до сприймання звуку, кольору в естетичне переживання й оцінку, зокрема, звукових подразнень. Значна увага приділена розгляду ритму, який упорядковує світ речей і предметів, є, за висловом Гадамера, формою нашого сприйняття і розуміння музики. Залучаючи теоретичні розробки Флоренського П., Римського-Корсакова М., Скрябіна І. і Шенберга А. в дослідженні виявлено естетичний потенціал синтезу мистецтв і відповідні зміни у інтерпретації творів такого плану, адже при їх виконанні складною є не тільки діяльність виконавця-інтерпретатора, а й слухача. Розуміння змісту, висвітленого в творі, потребує спільної роботи багатьох чинників: уявлення, фантазії, інтуїції.

У підрозділі 2.2. – “Засоби створення і сприймання музичного образу” – систематизовано викладається роль асоціацій, контрасту, колажу, діалогу, емпатії та катарсису на різних етапах творчого процесу як композиторів, так і митців-інтерпретаторів. При цьому підкреслюється значення підготовленості, “відкритості” слухача для спільної з автором і виконавцем творчої роботи – сприймання музичного образу. В дослідження розглядається мистецтвознавчий матеріал, передусім, творчій досвід митців ХХ ст.: Денисова Е., Людкевича С., Менцинського М., Шнітке А., Щедріна Р. та інших, а також порівнюється процес створення музичного образу з творчістю в інших видах мистецтва. У дисертації проведений порівняльний аналіз творчості в музиці, театрі та в кіно.

У підрозділі 2.3. - “Сфери функціонального прояву художньої інтерпретації – викладені особливості наукової, повсякденної і художньої інтерпретації, а також розкриті характерні риси виконавського мистецтва. Показано, що творчість артиста передбачає співучасть художньої діяльності іншого роду. Це викликає питання: яка міра творчої самостійності виконавця? Де закінчуються “недоторкані володіння” авторської думки? В роботі розглядається поняття “стиль”, яке охоплює будь-яку множину художніх явищ: творів одного або групи авторів, сукупність творів, що відносяться до певного історичного періоду: архаїчний стиль, елліністичний, романтичний, готичний і т. ін. Кожний стиль із найбільшою повнотою виявляється у конкретних видах мистецтва, а народження нового стилю, що відбиває глибокі суспільні зміни, відбувається тоді, коли виникає принципово нове співвідношення між художньою формою й ідейним змістом. Стиль, як естетичне явище, це підпорядкованість всіх його елементів художньому закону, який їх об’єднує, надає цілісність, робить необхідними саме такі деталі стильової системи. Зрозуміти стиль – це збагнути художню закономірність, осягнути художній смисл.

В дослідженні аргументується нерозривний зв’язок “виконавства”, “творчої інтерпретації” і “стилю”, а також “продукту” виконавської діяльності, який є наслідком духовно-фізичної активності не автора (драматург, композитор), а виконавця.

У третьому розділі – “Західноєвропейська музика ХVІІІ-ХХ ст. і досвід опанування інтерпретаційною культурою”, - який складається з трьох підрозділів, виокремлюються найпоказовіші періоди щодо теоретичного осмислення і практичного втілення різних моделей інтерпретації музичних творів.

У підрозділі 3.1. – “Музика у контексті естетичних концепцій німецької філософії Нового часу” – визначено, що найпоказовішою щодо розуміння завдань музичної інтерпретації та інтерпретації реципієнта є теоретична позиція представників німецької філософії Нового часу. Це обумовлено тим ставленням до музики як виду мистецтва, тою високою оцінкою її можливостей, якими пройнята позиція Фіхте І.Г., Шеллінга Ф.В.І., Гегеля Г.В.Ф. Їх точки зору набувають особливої ваги в контексті суперечливої, іноді гостро критичної, щодо музики, позиції Канта.

На відміну від Канта І., Фіхте І.Г. – хоча і в межах суб’єктивного ідеалізму – намагався поєднати музику і слухача, вважаючи, що поза слухачем не існує а ні гармонії, а ні співзвуччя. Фіхте намагається визначити активну роль “духу” в музиці, підкреслюючи, водночас, духовність музики. Саме така орієнтація Фіхте буде пізніше підтримана німецькими романтиками.

Проблемне розкриття компонентів музичного твору властиве естетиці Шеллінга Ф.В.І., який досить ґрунтовно розкриває естетичний потенціал ритму, гармонії, мелодії. Вважаючи неперевершеним зразком “ритмічність” усього грецького мистецтва, Шеллінг навіть трансформує це положення у виявлення “ритмічності грецьких держав”.

Для Гегеля Г.В.Ф. музика – це дух, який звучить безпосередньо для себе і відчуває себе задоволеним у цьому сприйманні себе. Філософ припускає в музичному мистецтві тільки помірні афекти та помірне їх вираження і рішуче заперечує музику як вираз вакхічної бурхливості або шалених пристрастей. Істинно естетичною Гегель вважає музику Палестріни Дж., Дуранте Ф., Лотті А., Перголезі Дж., Гайдна Й., Моцарта В.А. У дисертації підкреслюється, що чимало музикознавців і музикантів-сучасників Гегеля вважали його видатним представником “змістовної” музичної естетики (Л.Бетховен, Ф.Ліст).

У підрозділі 3.2. – “Інтерпретаційні традиції доби композиторів-романтиків” – показана складність і суперечливість європейського романтизму, розбіжність у часі становлення літературного і музичного романтизму. В добу романтизму в музиці відбувся, на наш погляд, глибокий і всебічний переворот. На порозі романтизму стоїть постать завершувача класицизму – Бетховена, пізній період творчості якого вже насичений романтичними тенденціями. В дисертації показано формування у романтиків ідеї мистецтва як цілісного феномена, з визнанням особливої ролі митця, його внутрішнього світу, наполягаючи водночас на зближенні всіх видів мистецтва. Теорія мистецтва, запропонована романтиками, певною мірою заперечувала утверджену з часів Арістотеля мімезістичну естетичну теорію, особливого значення вони приділяли в мистецтві таким ідеям, як втеча у минуле, його романтизація, як пошук шляхів усамітнення митця у колі духовних ілюзій, фантастичних образів та ін. Все це вимагало пошуку нових художньо-виражальних засобів від композиторів і виконавців-інтерпретаторів музики романтиків. У цей період підсилюється значення загальної культури виконавця, його здатність збагнути естетичну сутність романтизму.

У підрозділі 3.3. – “Композитор-виконавець”: специфіка взаємодії в музиці ХХ століття” – аналізуються ті зміни, які сталися в музичній культурі Європи у першій половині ХХ ст., розглядається полеміка Адорно Т. і Шенберга А. (прихильники модерністської, елітарної музики) з Беньяміном В., який пропагував масове мистецтво. У зазначений період значної ваги набуває виокремлення такої теоретичної проблеми як психологія мистецтва, яка, відповідно, спонукала до визначення доцільності “психологізму” в естетиці та чіткіше виявила сфери естетики і мистецтвознавства. Залучаючи до аналізу твори Хіндеміта П. (“Гармонія світу”), Лютославського В. (“Звучний простір”), Пендерецького К. (“Міра часу і тиші”), Мессіана О. (“Від каньйонів до зірок”), Шнітке А. (“Потік”) та ін. в дослідженні розглядається, як композитори і виконавці їх творів намагаються за допомогою звуку “показати” космічні першообрази, створюють емоційно напружене поле сприймання.

У четвертому розділі – “Історична динаміка інтерпретаційного досвіду в українській музичній культурі” – розглядається процес становлення і розвитку музичного, зокрема, виконавського мистецтва.

На нашу думку, українське музичне мистецтво було підготовлено тривалим розвитком музичної культури: язичницька обрядовість, церковна музика, яка на відміну від традицій візантійської церкви не знала інструментального супроводу. Знання церковного співу поширювало духовенство й окремі демественники - учителі співу, що вводили демественний спів – напівцерковний, напівсвітський – “на слух”. До межі ХІ – початку ХІІ століття відносяться перші рукописні співацькі книги, створені для потреб вітчизняного богослужіння.

Особливого значення набуває історична й духовна спадщина доби Гетьманщини (друга половина ХVII-XVIII ст.), з якою пов’язана генеза української державності та діяльність гетьманів і козацької старшини як національної еліти тогочасного суспільства. Упродовж тривалого історичного періоду вона стимулювала духовне життя українського народу, розвиток національної музичної культури, виконуючи функції провідника і охоронця питомих традицій. Гетьмани та козацька старшина сприяли поширенню в Україні ідей Реформації та Просвітництва, що стимулювало розвиток української освіти, культури і науки на грунті ренесансно-гуманістичного світогляду. Питання освіти та культури були закріплені у державних актах (“актах-статтях”) стосовно заснування університетів в Україні (Батурін, Гадяч, Глухів, Київ, Переяслав, Чернігів). Значна підтримка надавалася Києво-Могилянській академії та колегіумам – Переяславському, Харківському, Чернігівському, де поважне місце займало музичне виховання.

У дисертації обґрунтоване те значення, яке для розвитку українського музичного мистецтва мала творчість Березовського М., Бортнянського Д., Веделя А., Вербицького М., Гулака-Артемовського С., Кошиця О., Леонтовича М., Лисенка М., Максимовича А., Степового Я., Стеценка К. та ін.

Виявлені основні ознаки української музики ХХ ст., які сформували сучасну “музичну естетику” України (трагічне світовідчуття, тема морального вдосконалення, духовного очищення, містичні образи, біблійні сюжети, синтезування попереднього творчого досвіду, посилення уваги на фольклорі та музиці минулого).

У висновках узагальнені основні результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. У дисертації показано, що процедура художньої інтерпретації зустрічається у всіх виконавських видах мистецтва, з’єднує в собі абстрагування і конкретизацію, синтезує елементи побутової (повсякденної) і наукової інтерпретації. У видах мистецтва, які передбачають виконавство, художній твір існує в естетичній практиці у вигляді деякої множини варіантів, тобто результат виконавського мистецтва існує як варіант виконавського продукту первинної художньої діяльності, тлумачення якого можливе лише у визначених межах, адже у протилежному випадку виникає небезпека суттєвих змін авторського задуму. Виконавський процес розподіляється на частини, де перша – це духовне проектування результату виконавського мистецтва, а друга – матеріальна реалізація результату виконавського мистецтва. Створення певної художньої інтерпретації посилює значення уяви, фантазії, асоціативного мислення – важливих чинників естетичного переживання і оцінки твору мистецтва.

В художній інтерпретації дуже важливим є опора на традиції, але при цьому потрібне привнесення якісно нового, нових естетико-художніх засобів виразності, або нового погляду на те, що стало традицією. Але і традиція, і сучасні пошуки як мистецьке явище повинні складати єдине ціле.

В процесі створення композитором і виконавцем музичного образу, велику роль відіграють асоціації, контраст, колаж, діалог, емпатія, катарсис. Комплекс проблем органічно пов’язаний з аналізом історії західноєвропейської музики ХVІІІ-ХХ ст., де простежується становлення інтерпретаційної культури, по-перше, завдяки потужному філософсько-естетичному теоретичному підгрунтю (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель), а по-друге, - досвіду композиторів-романтиків і композиторів ХХ століття. Аналіз історичної динаміки української музичної культури, дозволив систематизувати ті ознаки самобутнього розвитку композиторської та виконавської діяльності, які обумовили непересічний характер музики в мистецтві України.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях автора:

Жукова Н.А. Культурно-історична інтерпретація в музиці: до постановки проблеми. //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наук. праць: У 2-х част. Част. I. – К., ДАКККіМ, 2000, с.176-184.

Жукова Н.А. Виконавське мистецтво як самостійна художня діяльність. //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наук. праць. – К.: Центр КДПУ, 2000, с.68-74.

Жукова Н.А. Виконавське мистецтво: особливості художньої інтерпретації. //Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Випуск 6. - К., НПУ імені М.Драгоманова, 2001, с. 109- 114.

Жукова Н.А. Виконавське мистецтво та технічні засоби розповсюдження інформації: перспективи співпраці. //Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Випуск 8. – К., НПУ імені М.Драгоманова, 2001, с.84-89.

5. Жукова Н.А. Інтерпретація і стиль: проблема співвідношення. //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск VII: Зб. наук. праць: У 2-х частинах. Частина II. – К., 2001, с.130-141

6. Жукова Н.А.Синтез мистецтв у контексті естетики романтизму.// Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій: Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К., 2000, с.69-70.

7. Жукова Н.А. Проблема драматургії в українській музиці кінця ХХ століття.// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка. Випуск 14. Серія: філософські науки: Збірник. – Чернігів: ЧДПУ, 2002. - № 14, с. 106-108.

АНОТАЦІЯ

Жукова Н.А. Інтерпретація як компонент музичної творчості: естетичний аспект. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.08 – естетика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003. В дисертації досліджується поняття “інтерпретація”, реконструюється його внутрішня структура (художня (музична) інтерпретація, інтерпретація реципієнта) та визначається специфіка підґрунтя інтерпретації і виконавства. Розглядаючи виконавське мистецтво як естетичну проблему, в роботі аналізуються асоціація, контраст, колаж, діалог, емпатія, катарсис як засоби створення й сприймання музичного образу, а також виявляються сфери функціонального прояву художньої інтерпретації. При цьому підкреслюється значення підготовленості, “відкритості” слухача для спільної з автором і виконавцем творчої роботи – сприймання музичного образу. В дисертації виокремлюється західноєвропейська музика ХVІІІ-ХХ ст. як особливий досвід опанування інтерпретаційною культурою, а також проблеми інтерпретації в історичній динаміці української музичної культури. В дослідження виокремлюється ХХ ст., яке продемонструвало шлях до творчої взаємодії “композитор-виконавець”. Естетичний аналіз проведений в дисертації на значному музикознавчому підґрунті з оцінкою конкретних творів, зокрема, сучасних українських композиторів і виконавців.

Ключові слова: інтерпретація, естетичний аспект музичної творчості, виконавське мистецтво, інтерпретаційна культура, музичний образ, українська музика.

АННОТАЦИЯ

Жукова Н.А. Интерпретация как компонент музыкального творчества: эстетический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.08. – Эстетика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

В диссертации исследуется понятие “интерпретация”, реконструируется его внутренняя структура (художественная (музыкальная) интерпретация, интерпретация реципиента) и определяется специфика эстетического основания интерпретации и исполнительства. В исследовании раскрываются его основные черты: “интерпретация” и “исполнительство” – это объект исполнительской деятельности, конкретный вариант музыкального произведения, созданный исполнителем в акте публичного выступления. В работе показано, что традиционно исполнительство разделялось на объективный (связь с творчеством композитора) и субъективный (творчество самого исполнителя) аспекты. Эстетические взгляды и вкусы интерпретатора формируются окружающей средой, и поэтому интерпретация имеет не только субъективное, но и объективное содержание. В исследовании интерпретация, рассматривается не только как субъективная сторона исполнительства, но и как особая грань, которая обусловлена участием интерпретатора и которая является непосредственным результатом его продуктивной деятельности. Создание определенной художественной интерпретации усиливает значение воображения, фантазии, ассоциативного мышления – важных факторов эстетического переживания и оценки произведения искусства. Рассматривая исполнительское искусство как эстетическую проблему, в диссертации анализируется ассоциация, контраст, коллаж, диалог, эмпатия, катарсис как средства создания и восприятия музыки, а также определяются сферы функционального проявления художественной интерпретации. В исследовании выделена западноевропейская музыка ХVIII-ХХ ст. как самобытный опыт овладения интерпретационной культурой, а также проблемы интерпретации в исторической динамике украинской музыкальной культуры. В диссертации особое внимание уделено ХХ ст., которое продемонстрировало путь к творческому взаимодействию: “композитор – исполнитель”. Показано, что конец ХХ ст. в украинской музыке связан с процессами обобщения, синтеза найденного в предыдущие периоды; личность автора проявляется в особой манере импровизации на темы уже знакомых мотивов, образов. Украинские композиторы акцентируют свое внимание на художественном опыте предыдущих поколений, широко используют украинский фольклор. Анализ исторической динамики украинской музыкальной культуры позволил систематизировать те признаки самобытного развития композиторской и исполнительской деятельности, которые обусловили непреходящий характер музыки в искусстве Украины. Эстетический анализ проведен на музыковедческом основании, с оценкой конкретных произведений, в частности, произведений современных украинских композиторов.

Ключевые слова: интерпретация, эстетический аспект музыкального творчества, исполнительское искусство, интерпретационная культура, музыкальный образ, украинская музыка.

SUMMARY

Zhukova N.A. Interpretation as a component of the musical creation: the aesthetic aspect. – Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Candidate of Philosophy in speciality 09.00.08 – aesthetic. Kyiv National Taras Shevchenko Univeraity, Kyiv, 2003.

The dissertation deals with the concept of “interpretation”. The internal structure of this concept (artistic, musical interpretation, interpretation by the recipient) is reconstructed, the specifity of aesthetic basis of interpretation and performance is determined.

Regarding performance art as an aesthetic problem the author of dissertation analysis association, contrast, collage, dialogue, empathy, catarsice as means of creation and apprehension in music also she determines the spheres of functional demonstration of artistic interpretation.

The candidate for a degree separates the West European music as the original experiment of the mastering the interpretation culture and deals with some problems of interpretation in historical dynamics of Ukrainian musical culture. The aesthetic analysis was conducted on the essential musicology basis with the valuation of some concrete compositions, separately modern Ukrainian composers and performers.

Key words: interpretation, the aesthetic aspect of musical creation, the performance art, the culture of interpretation, the musical image, Ukrainian music.