Національна академія наук України

Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена

Лебедєва Наталія Іванівна

УДК 599.742.1 + 639.113.1

Лисиця звичайна (VULPES VULPES L., 1758)
в умовах Нижнього Подніпров’я
(морфологія, екологія, практичне значення)

03.00.08 – зоологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі мисливствознавства і іхтіології

Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат біологічних наук, доцент

Домніч Валерій Іванович

Запорізький державний університет,
декан біологічного факультету,
завідувач кафедри мисливствознавства і іхтіології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Ємельянов Ігор Георгійович

Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена
НАН України,
завідувач відділу популяційної екології і біогеографії

кандидат біологічних наук

Шевченко Людмила Сергіївна

Старший науковий співробітник
Національного науково-природничого музею НАН України

Провідна установа: Мелітопольський державний педагогічний університет Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “_25_” березня_ 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.153. 01 при Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України за адресою 01601, м. Київ-30, вул. Богдана Хмельницького, 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту зоології
ім. І.І. Шмальгаузена НАН України.

Автореферат розісланий “14” лютого 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат біологічних наук В.В. Золотов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Лисиця звичайна (Vulpes vulpes L., 1758) має велику екологічну пластичність, завдяки чому пристосувалася до мешкання в різноманітних ландшафтах – її ареал включає всі типи біотопів від тундри до пустелі, враховуючи високогір’я (Герасимов,1950; Чиркова, 1967; Флинт 1970). Зараз вона є майже єдиним великим масовим хижаком степової фауни, останньою ланкою ланцюгу живлення, що й зумовлює її велике значення у біоценозах Нижнього Подніпров’я. Виключна роль лисиці багато в чому пов’язана з її еврифагією. Критерієм оцінки екологічного значення цього хижака може виступати видовий склад кормів у певні сезони року й циклічна динаміка останнього та його жертв у різних біотопах, що має практичне значення в сільському, лісовому та мисливському господарствах (Издебский, 1979; Вайсфельд, 1985).

Попередня вивченість лисиці не знімає питання, чому цей вид став одним з небагатьох представників сучасної фауни, еволюція якого пішла шляхом синантропізації. Навіть зараз не приділяється досить уваги питанням практичного використання цього виду. Значна географічна мінливість лисиці викликає необхідність дослідження місцевих популяцій, з подальшим спрямуванням їх використання. Вирішення наявних проблем потребує вивчення біотопічного розподілу, особливостей розмноження (зокрема норіння) даного виду тощо.

Особливо подібних досліджень вимагає територія Нижнього Подніпров’я, в межах якої дослідження лисиці були спрямовані переважно на встановлення систематичного стану та деяких біологічних особливостей цього виду. Досі відсутні роботи щодо з’ясування біоценотичної ролі, практичного значення хижака та інших питань, без вирішення яких неможливе раціональне використання природних ресурсів.

Загальний стан популяції багато в чому залежить від фізіологічного стану окремих особин, що пояснює необхідність досліджень морфологічних і краніологічних особливостей тварин, динаміки чисельності та факторів, що її зумовлюють.

Цей вид забезпечує циркуляцію збудників багатьох хвороб різноманітної етіології, які є загрозливими для людини й свійських тварин. Не зважаючи на достатню вивченість захворювань лисиці, у літературі мало уваги приділяється аналізу її ролі в циркуляції найзагрозливіших хвороб у природних екосистемах окремих реґіонів. Велике епідеміологічне значення цього виду зумовлює необхідність постійного реґіонального моніторингу його популяцій.

Таким чином, суттєве біоценотичне й практичне значення лисиці, недостатня вивченість місцевих популяцій визначають актуальність дослідження її стану в Нижньому Подніпров’ї, а також факторів, що його зумовлюють. Результати подібних робіт можуть стати підґрунтям для подальшого моніторингу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Вивчення особливостей біології та екології звичайної лисиці було розпочато в 1991 році. Ця робота виконувалась у межах держбюджетної теми 2/91 “Розробка наукових основ підвищення численності популяцій мисливсько-промислових видів тварин Нижнього Подніпров’я”, номер державної реєстрації 019110041719, яку затверджено наказом ректора ЗДУ № від 28.03.91; у складі природно-дослідної експедиції Національного заповідника “Хортиця”, яку затверджено наказом директора Національного заповідника № осн. від 28.06.95 р.

Метою роботи було вивчення особливостей морфології, екології та практичного значення лисиці звичайної в умовах Нижнього Подніпров’я.

Завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті багаторічних досліджень було отримано дані щодо морфологічних та краніологічних особливостей лисиці звичайної в умовах Нижнього Подніпров’я. Вперше для регіону було досліджено та проаналізовано такі екологічні особливості цього виду, як біотопічний розподіл лисиці на територіях з різним ступенем антропогенного навантаження; залежність характеру живлення хижака від сезону року та представленості різних кормових об’єктів у місцях його мешкання; особливості будови нір, ступінь їх захищеності та особливості використання в залежності від ґрунтових умов та ступеня антропогенної трансформації ландшафту. Також було досліджено динаміку чисельності хижака та з’ясовано фактори, що її зумовлюють. Вперше було проаналізовано санітарно-епідеміологічне значення лисиці та оцінено її біоценотичну роль як масового хижака в умовах Нижнього Подніпров’я.

Практичне значення одержаних результатів. Надано оцінку стану та перспективам очікуваних подальших змін чисельності лисиці у Нижньому Подніпров’ї, що є підґрунтям для раціонального використання ресурсів зазначенного об’єкта мисливства. Визначено роль цього хижака в динаміці чисельності основних видів, які є його жертвами, зокрема представників мисливської фауни. Підтверджено вирішальну роль лисиці у регулюванні чисельності мишоподібних гризунів та визначено її значну позитивну роль у сільському, лісовому та мисливському господарствах. Отримані дані з біотопічного розподілу цього виду і особливостей будови його нір можуть бути використані на практиці для раціонального планування експлуатаційних заходів у мисливських господарствах, визначення сучасного стану популяції хижака в районі досліджень, а також для проведення робіт з вивчення біології лисиці в степовії й інших зонах України. Встановлено провідну роль лисиці у поширенні сказу в Нижньому Подніпров’ї. Результати дисертаціїної роботи можуть бути використані в практиці сільського, лісового, мисливських господарств та є підґрунтям для планування і проведення моніторингових досліджень за станом природних екосистем з різним ступенем антропогенного навантаження.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному обґрунтуванні теми, визначенні мети та завдань досліджень, особистій участі в зборі, визначенні й обробці первинного матеріалу, самостійному опрацюванню отриманих даних, аналізі матеріалу та формулюванні висновків. Дисертація є самостійною науковою роботою, яка виконувалась автором протягом 10 років. Особистий внесок здобувача у працях, які видані у співавторстві, полягає в самостійній постановці завдань, особистій участі в збиранні, визначенні й обробці первинного матеріалу, опрацюванні отриманих даних, аналізі матеріалу та формуванні висновків, підготовці наукових публікацій. Сумісно з керівником визначались та обгрунтовувались тема, цілі досліджень, спільно обговорювались результати роботи, а також проводився аналіз матеріалів з особливостей будови нір та факторів, які зумовлюють динаміку чисельності хижака.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації було представлено на Конференції викладачів і студентів Запорізького державного університету (Запоріжжя, 1994, 1995, 2000); Першій міжнародній науково-практичній конференції (Дніпропетровськ, 1995); Міжнародній конференції “Урбанізоване навколишнє середовище: охорона природи та здоров’я людини” (Київ, 1996); Міжнародній конференції “Питання біоіндикації та екології” (Запоріжжя, 1998); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку лісівничої освіти, науки та виробництва” (Львів, 1999); Міжнародній конференції “Проблеми сучасної екології” (Запоріжжя, 2000); Другій Міжнародній конференції молодих вчених “Понт Евксінський II” “Проблеми екологічної безпеки Азово-Чорноморського басейну: сучасний стан і прогноз” (Севастополь, 2001); Конференції молодих вчених “Сучасні питання і проблеми зоологічної науки” (Київ, 2002).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових робіт, з яких 8 – статей (5 з них опубліковано в фахових виданнях, а 1 депоновано ГНТБ України), 7 – тези конференцій. Три статті є самостійними працями, а 5 опубліковано сумісно з керівником дисертації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 202 сторінках машинописного тексту. Вона складається зі вступу, 8 розділів, висновків, рекомендацій, списку літератури (236 джерел, з яких 38 – іноземних), додатків; містить 32 таблиці (з них 17 наведено у додатках) та 36 рисунків (з них 12 фотографій).

Основний зміст роботи

Огляд наукової літератури

У роботі проаналізовано наукові джерела, що висвітлюють окремі аспекти біології лисиці, зокрема морфології та краніології (Браунер, 1914; Огнев, 1931; Шевченко, 1987, Шевченко, Борисовец, 1990 та ін.), біотопічного розподілу (Чиркова, 1967; Полушина, 1967; Флинт, 1970; Гурский, 1979; та ін.), особливостей живлення (Барановская, Колосов, 1935; Издебский, 1979; Юдин, 1986; Буневич, 1986; та ін.), динаміки чисельності та факторів, які її зумовлюють (Формозов, 1935; Чиркова, 1952; Галака, 1975; Герасимов, 1977).

Результати аналізу літературних джерел свідчать про те, що наявні наукові роботи мають переважно однобічну спрямованість, фактичний матеріал багато в чому вже застарів, а комплексні дослідження стану популяції лисиці на території Нижнього Подніпров’я майже не проводились. Велике біоценотичне та господарське значення, необхідність диференційованого визначення ролі цього хижака в певних реґіонах зумовлюють необхідність досліджень стану місцевих популяцій та факторів, що впливають на нього.

Фізико-географічна характеристика Нижнього Подніпров’я

В розділі наводяться дані про загальні фізико-географічні умови реґіону, клімат, геологічну будову та рельєф, гідрологічні умови, флору, фауни.

Дослідження проводились на території Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей, що розташовані у нижній течії Дніпра. Нижнє Подніпров’я являє собою степові угіддя, значно перетворені людською діяльністю. Не дивлячись на це, екологічні умови, зокрема різноманіття кормової бази, наявність місць для норіння, відсутність суттєвих конкурентів, свідчать про сприятливість умов зазначеного реґіону для існування лисиці звичайної.

Матеріали та методи досліджень

Дослідження проводились на території Нижнього Подніпров’я у 1991 – 2002 роках. Спостереженнями було охоплено територію загальною площею 28373,5 га. Всього на польові дослідження було витрачено 1300 діб; досліджено 106 тушок лисиць (49 самців, 57 самиць); 66 шкурок хижака; 74 черепи (32 самця, 42 самиці); 505 нір (11 з яких було розкопано); 1103 зразки живлення хижака (803 екскременти; 83 вмістів шлунку, 217 кормових залишків).

Вивчення біотопічного розподілу лисиці проводилось за загально визнаними методиками, а розподіл хижака аналізувався з використанням показника відносної щільності тварин, який розраховується виходячи з кількості зустрічей особин та (або) слідів їх життедіяльності на певну одиницю площі (1000 га).

За період збору матеріалу щорічно повторно обстежувалося від 40 до 90% нір звичайної лисиці. Детально описано 219 сховищ лисиці. Виявлення, опис нір та визначення їх будови проводилися за загально прийнятими методиками. При описанні нір враховували: їх будову, географічну орієнтацію вхідних отворів, біотоп та його ґрунтово-топографічні умови, ступінь захищеності нор (покриття ґрунту трав’янистою, деревинно-чагарниковою рослинністю навколо).

Вивчення спектру живлення й трофічних зв’язків лисиці звичайної проводилось за загально визнаними методиками. Для визначення вибірковості вживання лисицею окремих видів кормів у певних реґіонах за сезонами року було розраховано узагальнений коефіцієнт варіації (Cv) відносної частоти трапляння окремих груп та видів кормів.

В роботі також було використано дані Управління мисливськими господарствами Державного комітету лісового господарства України, Центральної хутрової бази (м. Київ), Запорізького Державного управління метеорології, Запорізької санітарно-епідеміологічної станції та лабораторії ветеринарної медицини.

Морфологічна характеристика лисиці Нижнього Подніпров’я

У результаті проведених досліджень встановлено деякі морфологічні особливості лисиці Нижнього Подніпров’я. На цій території зустрічаються тварини трьох типів забарвлення: переважну частину складають особини з світло-червоним (39,4жовто-червоним (21,2та палевим (16,7загальним фоном забарвлення. Хрестоподібний рисунок у більшості випадків відсутній (59,1або невиразний (27,3Забарвлення душки та черева брудно-біле (30,3біле (27,3або сіре (22,7Хвіст має таке ж забарвлення як і хребет, білий кінчик більш-менш виразний (40,9

Діапазон мінливості екстер’єрних показників лисиці є досить значним. Довжина тіла самців (n=49) у Нижньому Подніпров’ї складає в середньому 742,5±11,86 мм, хвоста – 431,80±4,29 мм, вуха – 101,12±3,31 мм, стопи – 147,69±10,22 мм. У самиць (n=57) ці показники становили 691,31±13,18 мм, 419,52±9,42 мм, 100,64±3,01 мм та 158,14±10,33 мм відповідно. Як у самців, так й у самиць усі екстер’єрні ознаки, крім довжини хвоста, мають високий коефіцієнт варіації (Cv > 5що вказує на значний ступінь індивідуальної мінливості. Перекривання лімітів морфологічних ознак в широкому діапазоні, не зважаючи на відмінності середніх ознак, не дозволяють визначати статеву належність особини.

Череп самців лисиці Нижнього Подніпров’я має відносно стабільні морфометричні ознаки. З 22 вивчених ознак лише за трьома коефіцієнт варіації перевищує 10До стабільних ознак черепа самців слід віднести 8 ознак, коефіцієнт варіації яких не перевищує 5Подібна картина спостерігається й у самиць з тими відмінностями, що найбільш мінливими є одна, а до стабільних відноситься 4 ознаки черепа. Статеві відмінності краніологічних ознак у лисиці (самці крупніше за самиць) чітко прослідковуються на 13 ознаках з 22 досліджуваних, які є статистично достовірними. Показники ознак самців перевищують відповідні показники самиць більше ніж на 2за 20 з 22 ознак.

Нами встановлено, що уроджені відхилення формули зубної системи у цього хижака на території досліджуваного реґіону спостерігаються досить рідко (12,7випадків). Пошкодження зубів, зокрема поломка (17,8та ураження карієсом (16,4тісно пов’язані з віком тварин (чим більше вік тварин, тим вище кількість пошкоджених зубів).

Біотопічний розподіл лисиці на території Нижнього Подніпров’я

Нами було встановлено, що існують деякі відмінності в біотопічному розподілі лисиці на територіях з різним ступенем антропогенної трансформації ландшафтів. На територіях зі значним антропогенним тиском (Куйбишевське мисливське господарство, острів Хортиця) лисиця тяжіє в першу чергу до угідь з добрими захисними умовами, а на територіях з незначним ступенем трансформації (Кінбурнська коса, коса Бірючий острів) – до угідь з хорошими кормовими умовами (табл. 1). Отже, в урбанізованих ландшафтах захищеність угідь стає провідним фактором поширення хижака, а на територіях с помірним антропогенним тиском головним залишається їх кормність.

Таблиця 1

Біотопічний розподіл лисиці звичайної в різних типах угідь
стаціонарних точок досліджень

Біотопи | Площа придатна для мешкання виду, га | Показник відносної щільності тварин,
екз./1000 га

весна
(n=72) | літо
(n=80) | осінь
(n=93) | зима
(n=122) | в середньому
за рік

Куйбишевське мисливське господарство

Рілля | 47411 | 2,2 | 2,7 | 2,8 | 4,4 | 3,0

Штучні лісонасадження | 1801 | 33,3 | 46,3 | 44,4 | 57,4 | 45,4

Луки | 8187 | 6,1 | 5,3 | 6,9 | 6,5 | 6,2

Болота | 275 | 29,1 | 14,5 | 43,6 | 47,3 | 33,6

Острів Хортиця

Заплавневі ліси | 471,1 | 25,5 | 27,6 | 80,7 | 114,6 | 62,1

Байрачні ліси | 94,5 | 42,3 | 105,8 | 74,1 | 190,5 | 76,7

Штучні лісонасадження | 477,3 | 15,7 | 20,9 | 26,2 | 47,1 | 27,5

Степові ділянки | 545,8 | 91,6 | 114,5 | 174,1 | 187,8 | 142,0

Луги | 70,3 | 56,9 | 42,7 | 85,3 | 28,4 | 53,4

Рілля | 317,8 | 70,8 | 70,8 | 212,4 | 306,8 | 165,2

Сади, виноградники, ягідники | 651,6 | 3,8 | 42,2 | 61,4 | 65,2 | 43,2

Кінбурнська коса

Колкові ліси | 38,6 | 862,1 | 1293,1 | 862,1 | 603,4 | 905,2

Штучні лісонасадження | 5049,4 | 4,6 | 3,3 | 3,3 | 2,6 | 3,5

Степові ділянки | 2874,8 | 34,8 | 37,1 | 16,2 | 12,8 | 25,2

Болота | 190 | 15,8 | 10,5 | 26,3 | 10,5 | 15,8

Коса Бірючий острів

Штучні лісонасадження | 345 | 31,9 | 31,9 | 43,5 | 55,1 | 40,6

Степові ділянки | 3849 | 33,8 | 42,2 | 15,6 | 14,9 | 26,6

Солончаки і поди | 2340 | 14,9 | 10,7 | 26,7 | 48,1 | 25,1

Узбережжя | 180 | 33,3 | 38,9 | 22,2 | 16,7 | 27,8

Вибір місця лисицею для норіння визначається в першу чергу захисними та ґрунтовими умовами. В Куйбишевському мисливському господарстві нори розташовуються переважно в штучному листяному лісі (66,6та середньовікових лісосмугах (15,6На острові Хортиця більшість нір (43,4пов’язані зі степовими ділянками. В заплавному та байрачному лісах було зареєстровано 17,4і 30,4нір відповідно. Більшість нір лисиці на Кінбурнській косі та на косі Бірючий острів розташовуються на степових ділянках (55,6та 87,0відповідно). В колковому лісі (Кінбурнська коса) було знайдено 29,6а в штучному – 14,8нір. У насадженнях лоха сріблястого (коса Бірючий острів) було зареєстровано 6,0нір. Захищеність нір лисиці знаходиться в безпосередній залежності від антропогенного впливу – чим більше засвоєна територія, тим частіше зустрічаються нори з високим та середнім ступенем захищеності.

В антропогенно-трансформованних ландшафтах Нижнього Подніпров’я в період розмноження лисиця може змінювати кілька нір. Нори, що відвідуються, збільшують в умовах значного антропогенного навантаження кількість придатних сховищ для виведення нащадків, чим покращують захисні умови угідь. В районі досліджень у більшості випадків нори є близькими за будовою навіть при різних ґрунтово-топографічних умовах.

Нами встановлено, що в районі досліджень лисиця використовує переважно складні нори, причому в степовій зоні кількість вихідних отворів не може слугувати критерієм для визначення віку нори. Взагалі будова нір і термін їх використання залежать від особливостей рельєфу, ґрунтових і гідрологічних умов території. Тому вивчення, картування й спостереження за норами лисиці є необхідною умовою для визначення запасів та раціонального використання ресурсів цього виду, а також виступає підґрунтям для визначення його біоценотичної ролі.

Живлення лисиці в умовах Нижнього Подніпров’я

Спектр кормів звичайної лисиці Нижнього Подніпров’я нараховує 56 видів хребетних (22 види ссавців, 25 видів птахів, 7 видів плазунів, 2 види риб), 13 видів безхребетних тварин та 10 видів рослин. Основу кормового раціону лисиці в досліджуваному реґіоні складають хребетні тварини, з яких найважливішою групою живлення є ссавці. Відносна частота зустрічей ссавців складає 29,02птахів – 13,99плазунів – 2,95риб – 1,63(рис. 1). Безхребетні в кормовому раціоні лисиці Нижнього Подніпров’я представлені комахами, ракоподібними, молюсками й губками. Відносна частота зустрічей ракоподібних складала 0,18молюсків – 0,65губок – 0,31(рис. 1).

Спектр живлення лисиці звичайної на території Нижнього Подніпров’я має широкий діапазон. Його основу повсюдно складає група ссавців, у якій переважають мишоподібні гризуни. Птахів цей хижак поїдає менше. В теплий період року лисиця активно споживає плазунів, комах та інші види сезонних кормів (рис. 2), тобто в раціоні можуть переважати домінуючі за різними періодами року види тварин. Кількість та різноманіття рослинних кормів, що вона вживає, залежать від сезону року та району мешкання.

До кормового раціону лисиці можуть входити корма, які є характерними лише для певної території. Тому він має сезонний та реґіональний характер. До основних кормів відносяться мишоподібні гризуни, зайці, птахи, до другорядних – копитні, риби, плазуни, комахи й рослинні корма. Ракоподібні, молюски й губки (додаткові корми) в живленні цього виду особливої ролі не відіграють.

Динаміка чисельності лисиці і фактори, що її зумовлюють

За період з 1970 по 1996 роки динаміка чисельності лисиці у Нижньому Подніпров’ї характеризується загальною тенденцією до скорочення поголів’я (рис. 3). Взагалі можна виділити шість піків чисельності хижака з періодичністю від 1 до 7 років. Подібні тенденції змін чисельності лисиці в Нижньому Подніпров’ї властиві й для України в цілому: за досліджуваний період (1970-1996 рр.) чисельність хижака в Україні зменшувалась (рис.3). Не зважаючи на певні зміни загальної картини розміщення лисиці, щільність її населення завжди була вище у Центральній, Західній та Південно-Західній Україні. Аналіз просторово-часової динаміки щільності дозволяє зробити висновок, що за період 1970 – 1996 років найбільша щільність спостерігалась у лісостеповій зоні та на заході степової зони України. Зараз лисиця розподілена територією України відносно рівномірно, популяція її стабільна, хоча й характеризується показниками низької щільності.

Результати досліджень свідчать про наявність деякого корелятивного зв’язку між чисельністю лисиці та кліматичними факторами. Зокрема, порівняльний аналіз вказує на певну залежність чисельності досліджуваного виду від середньомісячних температур, вологості повітря та висоти снігового покриву.

В останні роки чисельність лисиці залежить переважно від антропогенних факторів. Для популяцій, що експлуатуються, виділяють дві форми впливу: пряме переслідування й трансформацію ландшафтів, яка призводить до змін середовища існування тварин та зменшення його ємності.

У Нижньому Подніпров’ї найбільший вплив лисиця відчуває на землях загального користування, де дуже значним є фактор неспокою. Крім того, як і в більшості реґіонів півдня України, тут спостерігається майже повне розорювання земель, створення безмежних за площею полів з монокультурами, безперервний цикл польових робіт. Внаслідок цих форм антропогенного впливу спостерігається загибель тварин від отруйних речовин під час проведення сільськогосподарських робіт, руйнування сховищ хижака тощо.

За період з 1983 по 1996 роки розмір вилучення лисиці в Нижньому Подніпров’ї коливався від 10,3до 31,7від загальної чисельності популяції з деяким зростанням наприкінці 90-х років. Щорічний приріст популяції досліджуваного виду складає близько 50у зв’язку з чим можна вважати, що полювання на території досліджуваного реґіону не здійснює вирішального впливу на стан популяції хижака.

Зараз стан популяції лисиці на території досліджуваного реґіону можна оцінити як задовільний, оскільки в останні роки спостерігається певне зростання чисельності лисиці. З одного боку, це явище може вважатись позитивним для мисливського господарства; з іншого боку, збереження цієї тенденції й надалі, на наш погляд, може викликати значне погіршення санітарно-епідеміологічного стану в реґіоні.

Значення лисиці в екосистемах Нижнього Подніпров’я

За нашими матеріалами, в живленні лисиці в умовах Нижнього Подніпров’я певну роль відіграють представники мисливських видів ссавців. Корелятивний аналіз свідчить про слабкий позитивний вплив лисиці на місцеві популяції оленя, козулі, кабана, зяйця-русака, а популяціям мисливських птахів лисиця особливої шкоди не спричиняє.

Трапляння в їжі лисиці зайця-русака, сірої куріпки, фазана та інших “корисних” видів в умовах Нижнього Подніпров’я, на нашу думку, пояснюється, доступністю, в першу чергу, загиблих приплодів і дорослих тварин через господарську діяльність людини та кліматичні умови.

Отримані результати свідчать про те, що лисиця вилучає, в першу чергу, хворих, слабких та загиблих тварин, що попереджує поширення захворювань і підвищує життєздатність популяцій її жертв. У Нижньому Подніпров’ї хижак знищує значну кількість шкідників сільського і лісового господарства, а в мисливському господарстві ще виконує й роль санітара.

Користь, яку приносить цей вид знищенням шкідливих гризунів і комах та як постачальник хутрової сировини, значно перекриває шкоду, що він завдає. Негативна роль лисиці полягає, в першу чергу, у забезпеченні циркуляції збудників хвороб, які є загрозливими для людини й свійських тварин.

За нашими даними, питома вага захворювання лисиць на сказ у 1980 – 2001 роках на території Запорізькій області складала у середньому 0,32% (від 0,02до 1,45(рис. 4) Слід відзначити, що найменша чисельність лисиці та найбільша її захворюваність за весь період досліджень припадають на 1981 р. Навпаки, зростання чисельності лисиці супроводжується зменшенням питомої ваги її захворюваності на сказ. Зазначена тенденція спостерігається наприкінці 90-х років. Це підтверджується даними кореляційного аналізу, згідно з яким коефіцієнт кореляції між чисельністю лисиці та питомою вагою її захворюваності на сказ склав r ,313, що вказує на наявність негативного зв’язку середньої сили між цими показниками.

Зі свійсських тварин головними носіями сказу за період досліджень є велика рогата худоба, коти й собаки, а серед диких тварин сказ був виявлен в енотовидного собаки, куниці, ласки та вовка. Треба зазначити, що за період 1980-2001 років щільність хворих лисиць коливалась від 0,004 до 0,17 ос. на 100 км2, а в 1982, 1985, 1994-1999 роках хвороба була зареєстрована лише у цього виду. Щільність хворих на сказ вовків, куниць та ласок не перевищувала 0,004 ос. на 100 км2 та спостерігалась в окремі роки. Захворювання енотовидного собаки реєструвалося частіше, але складало переважно 0,004 ос. на 100 км2.

У Запорізькому реґіоні лисиця може вважатись головним природним джерелом сказу, за рахунок її високої чисельності та значної рухливості. До того ж, її санітарно-епідеміологічне

значення посилюється можливістю постійних контактів зі свійськими тваринами. Так, у реґіоні досліджень постійно реєструються напади хворих лисиць на велику і дрібну рогату худобу, собак. Подальше зростання чисельності хижака, що спостерігається в останні роки, може призвести до погіршення санітарно-епідеміологічного стану в реґіоні.

Особливості екології лисиці та її біоценотичні зв’язки відіграють значну роль у виникненні та формуванні вогнищ сказу природного типу. До факторів підтримання циркуляції вірусу слід віднести також значне поширення хижака та його еврибіонтність. Виходячи з цього, актуальним питанням є оптимальна щільність популяції досліджуваного виду, при якій загроза виникнення епізоотії сказу буде мінімальною. На наш погляд, найбільш прийнятним показником для Нижнього Подніпров’я слід вважати 1-2 особини лисиці на 1000 га угідь, що може бути компромісом між інтересами мисливського господарства і вимогами санітарно-епідеміологічної безпеки. При чому зниження щільності нижче 0,5 особин на 1000 га призведе до значного розрідження популяції з усіма наслідками.

На території Запорізької області лисиця також є носієм туляремії – за період з 1978-1999 роки питома вага захворювання тварин в середньому складала 0,27 %. Захворювання лисиці на туляремію, на наш погляд, пов’язано з тим, що основні корма хижака – мишоподібні гризуни – є головними носіями інфекції. Хижак на території реґіону також є носієм збудників захворювань, шкідливих для людини і свійських тварин, таких як токсоскарідоз, спіроцеркоз, аскарідоз та мезоцестоідоз.

Загальновизнаним є досить велике значення лисиці як об’єкту хутрового промислу. Чисельність лисиці у 1983-1996 рр. на території Нижнього Подніпров’я становила 6,2-14,9 тис. особин при щорічному відстрілі 10,7-31,1(рис 5). Середній відсоток вилучення тварин в реґіоні

Рис. 5. Відсоток вилучення тварин з популяції лисиці у Нижньому Подніпров’ї
(за даними Управління мисливськими господарствами Держкомлісгоспу України)

досліджень складає 18,5особин, що на наш погляд, свідчить про суттєве недовикористання цього біологічного ресурсу. На наш погляд, позитивним є щорічне здобування у 1994-1996 роках не менше ніж 30популяції хижака (рис. 5). Оскільки це не вплинуло на загальну тенденцію змін чисельності лисиці у Нижньому Подніпров’ї, відсоток вилучення можна суттєво збільшити. Особливої уваги це питання набуває в умовах підвищеної щільності населення досліджуваного виду, коли остання межує с припустимими санітарно-епідеміологічними нормами.

Наведені результати дозволяють зробити певні узагальнення. Найбільшого значення набувають такі біоценотичні зв’язки лисиці як відносини типу “хижак-жертва”, що визначає її роль у регулюванні чисельності окремих видів. Також, на наш погляд, найважливішим є значення лисиці як природного резервуару епідеміологічно небезпечних хвороб (зокрема сказу, туляремії й корости). Інші аспекти біології набувають другорядного значення, у зв’язку з чим не можна розробляти стратегії використання цього виду у Нижньому Подніпров’ї, виходячи з них.

Висновки

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Рекомендації

1.

2.

3.

4.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

Лебедєва Н.І. Лисиця звичайна (Vulpes vulpes L., 1758) в умовах Нижнього Подніпров’я (морфологія, екологія, практичне значення). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.08 – зоологія. – Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, Київ, 2003.

В дисертаційній роботі було досліджено морфологію, екологію та практичне значення лисиці звичайної. Дослідження проводились на території Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей, що розташовані у нижній течії Дніпра. Нижнє Подніпров’я являє собою степові угіддя, значно перетворені людською діяльністю.

У результаті багаторічних досліджень вперше було отримано наукові данні щодо морфологічних та краніологічних особливостей лисиці звичайної в умовах Нижнього Подніпров’я. Досліджено та проаналізовано такі екологічні особливості