НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 346.93

ПОЛЯКОВ Борис Мусійович

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ

НЕСПРОМОЖНОСТІ (БАНКРУТСТВА)

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарське процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Донецьк – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ).

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України, академік АПрН України

Семчик Віталій Іванович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

головний науковий співробітник (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

академік АПрН України

Побірченко Ігор Гаврилович,

Міжнародний комерційний арбітражний суд

при Торгово-промисловій палаті України, голова (м. Київ)

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Опришко Віталій Федорович,

Київський національний економічний університет МОН України,

декан юридичного факультету (м. Київ)

доктор юридичних наук, професор

Розовський Борис Григорович,

Луганська філія Інституту економіко-правових

досліджень НАН України, завідувач відділу (м. Луганськ)

Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” лютого 2003 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

Автореферат розісланий “  ” січня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В епоху СРСР, у період розвинутого соціалізму, якщо підприємство працювало нерентабельно, держава реорганізовувала його (приєднувала до більш прибуткового) або ж списувала борги (колгоспам). Інакше кажучи, питання погашення заборгованості підприємств вирішувались органами господарського управління у порядку виконавчого провадження по арбітражному або цивільному судочинству.

Після розпаду СРСР Україна пішла шляхом ринкових реформ. Перехід від одних економічних відносин до інших неминуче відбувається за умов спаду виробництва, інфляції, кризи неплатежів, що дуже боляче відбивається на господарюючих суб’єктах. Стає все більш очевидним, що для оздоровлення таких фінансово неспроможних підприємств потрібен спеціальний механізм – інститут неспроможності (банкрутства), який існує в усіх державах з ринковою економікою.

До 1992 р. Україна не знала інституту неспроможності (банкрутства). Закон України від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” визначив спеціальний порядок розгляду справ фінансово неспроможних підприємств арбітражними (нині – господарськими) судами. Закон був простий, і суть його полягала у ліквідації підприємств. Практично він не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств, не надавав пільг для боржників: він був прокредиторським. Інакше кажучи, його завдання полягало у примушуванні боржника будь-якими шляхами (навіть на шкоду виробництву) погасити борги кредиторам.

Принципово іншим є Закон України від 30 червня 1999 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон). У цьому Законі змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, які застосовуються до боржника; з’явилася нова судова фігура – арбітражний керуючий та ін. Проте головне у законі – його мета: відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Із прокредиторського Закон став продебіторським. Але Закон має багато редакційних неточностей, яких не усунув Закон України від 7 березня 2002р. “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон від 7 березня 2002р.). Більш того, Закон не вирішив багато принципових питань.

У правозастосовчій практиці мають місце різні підходи. Це пояснюється відсутністю чіткої наукової концепції правового регулювання неспроможності (банкрутства). Немає єдності з даних питань і у наукових працях багатьох правознавців.

Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства) висвітлювались у наукових працях багатьох авторів. Загалом їхні дослідження торкалися питань історії, осмислення понятійного апарату та удосконалення законодавства про банкрутство. Особливої уваги заслуговують монографії М.І. Тітова “Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти” [Харків, “Консум”, 1997], В.В. Джунь “Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні” [Львів: Інститут технологій бізнесу і права, 2000], О.М. Бірюкова “Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз” [Київ: Київський університет, 2000], а також дисертації Р.Г. Афанасьєва “Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України”, О.М. Бірюкова “Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних країн”, В.А. Малиги “Правове забезпечення санації та мінімізації негативних наслідків банкрутства”, В.В. Радзивилюк “Санація як судова процедура банкрутства: порівняльно-правове дослідження”, М.І. Тітова “Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами”.

Натомість відносини неспроможності (банкрутства) настільки багатозначні та багатогранні, що не можуть бути обмежені проведеними науковими дослідженнями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою: “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових відносин і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (2000-2002 рр.), (державна реєстрація № U001006), у якій здобувач приймав участь у якості наукового консультанта. За участю дисертанта були підготовлені і обґрунтовані пропозиції по внесенню змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у вирішенні важливої наукової проблеми у теоретичному і практичному аспектах: обґрунтування правової природи та групування норм, які регулюють відносини неспроможності (банкрутства), а також розробка концепції реформування законодавства про неспроможність (банкрутство). Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішені такі задачі:

з’ясування суті та загальної характеристики відносин неспроможності (банкрутства), виявлення їх галузевої належності; відмежування від подібних і суміжних відносин;

формування принципів і методів правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства);

обґрунтування потреби у групуванні норм, які регулюють відносини неспроможності (банкрутства) у підгалузь;

розробка концепції правового регулювання неспроможності (банкрутства) з урахуванням правової природи таких відносин;

аналіз основних категорій правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства);

аналіз правового статусу суб’єктів відносин неспроможності (банкрутства), їх видів і особливостей, вироблення пропозицій щодо відповідного правового регулювання;

дослідження суміжних і тісно пов’язаних із неспроможністю (банкрутством) відносин;

дослідження порядку введення і механізму судових процедур, які застосовуються до боржника у відносинах неспроможності (банкрутства);

розробка пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання неспроможності (банкрутства) та їх ефективної реалізації.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають унаслідок неплатоспроможності господарюючого суб’єкта в результаті його господарської діяльності і пов’язані із застосуванням судових процедур з метою відновлення платоспроможності або примусової ліквідації.

Предметом дослідження являються теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з неспроможністю (банкрутством) господарюючих суб’єктів.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи пізнання (історичний, формально-логічний, системно-структурний, системно-порівняльний) та спеціальні, які використовуються в юридичній науці: порівняльно-правовий, формально-юридичний, спеціально-юридичний та ін.

Системно структурний і системно-порівняльний методи дослідження дозволили з’ясувати правову природу відносин неспроможності (банкрутства).

Формально-логічний метод був використаний при формулюванні понять (категорій) правового регулювання відносин неспроможності (неспроможність, банкрутство, боржник, зобов’язання, мораторій та ін.).

Історичний метод дозволив дослідити процес розвитку правового регулювання неспроможності у дореволюційній Росії та використати цей досвід при дослідженні категорій неспроможності, банкрутства, а також підготувати пропозиції з удосконалення діючого законодавства про неспроможність (банкрутство).

Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи дозволили підготувати та обґрунтувати концепцію реформування законодавства України про неспроможність (банкрутство).

Спеціально-юридичний метод дозволив виявити зовнішні ознаки відносин неспроможності (банкрутства), встановити їх відмінність від суміжних відносин.

Теоретичною основою дослідження слугували праці вчених дореволюційної Росії, основоположників теорії конкурсного процесу: А.Х. Гольмстена, К.І. Малишева, Г.Ф. Шершеневича. Дисертант широко використав праці сучасних вітчизняних спеціалістів з питань банкрутства: Р.Г. Афанасьєва, О.М. Бірюкова, В.В. Джунь, В.А. Малиги, В.В. Радзивилюк, М.І. Тітова. Крім того, у дисертації використані наукові праці й публікації зарубіжних авторів: В. Анохіна, П.Д. Баренбойма, В.С. Білих, Н. Весеневої, В.В. Вітрянського, В.І. Власова, В. Голубєва, Д. Дєдова, О.А. Дубінчина, А.В. Дягілєва, І.В. Зеніна, В.І. Кошкіна, М.Г. Лівшица, О. Ломідзе, Є. Ломідзе, О.А. Нікітіної, Л.А. Новоселової, Ю.П. Орловського, Є. Павловського, В. Рахмиловича, Є. Ращевського, Ю. Світ, В.В. Степанова, Г. Таля, М.В. Телюкіної, В.М. Ткачова, Є. Торкановського, Д.А. Фурсова, С. Чучі, J.amson, B. Adler, I. Ayres, D. Baird, A. Bonsignori, W. Burnham, L.R.J. Dworkin, D. Epstein, R. Good, K. Kamlah, J. Martin, S.M.J. White, R. Wood та ін.

За основу дисертаційного дослідження взяті наукові праці спеціалістів з теорії держави і права, адміністративного, цивільного, трудового, господарського права, господарського процесуального права: С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, В.М. Гайворонського, І.П. Голосніченко, О.В. Дзери, В.П. Ємельянова, І.Є. Замойського, А.Г. Зюнькіна, Г.Л. Знаменського, М.В. Карасьової, Д.О. Карпенко, Л.В. Коваль, В.К. Колпакова, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, Д.І. Мейера, В.Ф. Опришка, І.Г. Побірченка, Й.О. Покровського, Д.М. Притики, В.І. Прокопенка, Г.В. Пронської, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Д.М. Сибільова, О.Ф. Скакун, О.В. Смирнова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.М. Хропанюка, О.О. Чувпила, В.С. Щербини, Н.Д. Еріашвілі, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлєва та ін.

У дослідженні значною мірою використане зарубіжне законодавство про неспроможність (банкрутство) у порівняльно-правовому аспекті з метою з’ясування окремих понять з даної проблематики у працях учених Англії, Німеччини, Росії, США, Франції та ін. Це дало можливість виявити позитивні риси, недоліки у національній системі законодавства про неспроможність і розробити пропозиції щодо удосконалення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є комплексним дослідженням правових проблем неспроможності, тісно пов’язаних з нею та суміжних відносин. У дисертації:

вперше:

визначено й доведено суть, характер і правову природу відносин неспроможності (банкрутства), як тісно пов’язаних з господарськими відносинами, що становлять предмет правового регулювання господарського права; відносини неспроможності (банкрутства) – це відносини, що виникають унаслідок неплатоспроможності господарюючого суб’єкта як результату його господарської діяльності і спрямовані на застосування судових реабілітаційних заходів з метою відновлення його платоспроможності, а якщо це неможливо – на примусову ліквідацію;

виявлено принципи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства), які враховують специфіку та завдання правового регулювання: загальність; пріоритет Закону перед іншими нормативними актами; збереження господарюючого суб’єкта, якщо існує можливість відновлення його платоспроможності; ліквідація майна боржника, якщо неможливо зберегти підприємство, з метою справедливого й організованого виконання вимог кредиторів; державне регулювання відносин неспроможності;

виділено й обґрунтовано засоби та способи правового впливу на суб’єкти відносин неспроможності (банкрутства); у відносинах неспроможності діє не один, а два методи правового регулювання: метод владних приписів і метод автономних рішень; методи правового регулювання відносин неспроможності включають такі способи і заходи впливу на учасників відносин, які поєднують імперативні та диспозитивні засади, застосовують до суб’єктів приписи і частково юридичний дозвіл, що направлені на відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта (загальний інтерес), а якщо це неможливо – його ліквідацію з метою повного або часткового задоволення грошових вимог кредиторів (частковий інтерес);

обґрунтована потреба формування права неспроможності як підгалузі господарського права, яке регулює суспільні відносини, що виникають унаслідок неплатоспроможності господарюючого суб’єкта як результату його господарської діяльності, за якою діяльність учасників здійснюється відповідно до владних зобов’язань і диспозитивних засад із застосуванням до боржника судових реабілітаційних заходів для відновлення платоспроможності боржника або примусової ліквідації з метою повного або часткового погашення грошових зобов’язань;

розроблена концепція реформування законодавства України про неспроможність (банкрутство), суть якої полягає у кодифікації законодавства про неспроможність (банкрутство) з урахуванням норм інших галузей права, які тісно стикаються з відносинами неспроможності (цивільного, адміністративного, трудового, фінансового, кримінального матеріального права, а також цивільного, господарського, кримінального процесуального права) і створенням на цій основі Кодексу України про неспроможність; запропонована структура Кодексу України про неспроможність; важливою віхою концепції реформування є доповнення ст. 92 Конституції України положенням про регулювання виключно законодавством про неспроможність (банкрутство) питань відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

обґрунтовано й виділено ознаки спростування майнових дій (угод) боржника; спростування торкається законних з точки зору цивільного права дій (угод) боржника, які боржник учинив собі на шкоду в підозрілий період або із зацікавленою особою, і направлені на повернення у ліквідаційну масу майна боржника, відчуженого третій особі; такі дії зберігають юридичну силу щодо осіб, які їх учинили; запропонована нова редакція п.11 ст.17 Закону;

обґрунтовано, що сучасне регулювання окремих питань процедури банкрутства нормами господарського процесуального права неминуче стикається з особливостями відносин неспроможності (банкрутства), внаслідок чого виникають труднощі у господарського суду та в учасників відносин неспроможності (банкрутства), а також, що призводить до безладдя у правозастосовчій практиці; обґрунтована потреба групування господарсько-процесуальних норм в окремий інститут (розділ, главу Кодексу України про неспроможність): “Порядок організації та діяльності господарського суду щодо розгляду справ про банкрутство”;

обґрунтовано, що правове регулювання трудових відносин працівників фінансово неспроможних підприємств має свою особливість, що дає підстави диференціювати їх від інших подібних до них відносин; пропонується викласти ст.33 Закону у такій редакції: “Стаття 33. Особливості праці працівників боржника. Трудові відносини працівників підприємства, щодо якого порушена справа про банкрутство, регулюються Кодексом законів про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом”;

обґрунтована потреба виділення інституту профілактики (попередження) відносин неспроможності (банкрутства), який установлює певний досудовий порядок розв’язання питань неспроможності господарюючих суб’єктів шляхом укладення господарсько-правових угод, що направлені на врегулювання та погашення грошових зобов’язань і збереження підприємства; пропонується доповнити Закон новим розділом за назвою “Профілактика (попередження) неспроможності (банкрутства)”; у ньому треба вказати мету і завдання профілактики (попередження) – відновлення фінансового, економічного стану господарюючого суб’єкта внаслідок надання йому фінансової допомоги, створення сприятливих і пільгових умов при розрахунках з кредиторами без застосування судових реабілітаційних процедур;

обґрунтовано, що строк неплатоспроможності як одна із умов порушення провадження по справі про банкрутство має враховуватися з моменту початку виконавчого провадження;

обґрунтовано, що установлений у процедурі розпорядження майном місячний строк для виявлення кредиторів боржника є присічним; незвернення кредитора у визначений строк до господарського суду тягне за собою припинення (погашення) грошового зобов’язання, яке виникло до порушення справи про банкрутство;

обґрунтовано, що як орган керування боржником керуючий санацією має право прийняти рішення про реструктуризацію статутного фонду боржника, реорганізацію підприємства, внесення змін до статуту боржника; план санації слід розглядати як публічно-правову угоду, оскільки воля її учасників має спільний інтерес – відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта; продаж цілісного майнового комплексу у процедурі санації припускає реорганізацію юридичної особи з елементами усіченого правонаступництва: покупець стає правонаступником боржника в обсязі, визначеному в Законі;

виявлено характерні риси мирової угоди; мирова угода – це господарсько-правова угода і водночас процесуальний документ; угода має свої ознаки, які дають змогу відрізнити її від інших господарських договорів, мирових угод у цивільному й господарському процесах; умови мирової угоди поширюються на всіх кредиторів незалежно від виду боргу, схвалення умов і участі у справі про банкрутство;

удосконалено:

визначено й проаналізовано критерії неплатоспроможності: характер грошових зобов’язань, базовий розмір грошових вимог, спірність вимог, строк невиплати, наявність виконавчого провадження; уточнено поняття банкрутства як визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність шляхом реабілітаційних процедур і сплатити установлені грошові вимоги кредиторів з огляду на їх неоплатність;

уточнено зміст традиційного правового засобу неспроможності (банкрутства) – мораторію на задоволення вимог кредиторів; визначені його мета, особливості та значення; мораторій установлює імунітет над майном боржника, особливий порядок виплати грошових вимог;

проведена класифікація кредиторів за їх правовим статусом: ініціюючі, змушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості; конкретизовані повноваження представницьких органів кредиторів;

уточнено правовий стан інших учасників відносин неспроможності (банкрутства): інвестора, власника, державного органу з питань банкрутства, органу місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, представника працівників боржника, прокурора, господарського суду; запропоновано рекомендації по вдосконаленню законодавства про правовий статус таких учасників;

дістало подальший розвиток:

всебічно проаналізовано грошове зобов’язання, як різновид майнових відносин; незважаючи на те, що підстави виникнення грошових зобов’язань регулюються нормами різних галузей права (цивільного, трудового, фінансового), у процедурі банкрутства має місце єдине правове регулювання таких майнових відносин; погашення грошових зобов’язань у відносинах неспроможності (банкрутства) здійснюється шляхом: новації, відступного, оплати, заліку взаємних вимог, прощення, недостатності ліквідаційної маси, припинення за місячною давністю;

обґрунтовано поняття судових процедур і конкретизовано порядок їх проведення, застосування до боржника; судові процедури – це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних заходів неспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності або ліквідації; боржник, до якого були застосовані судові процедури, вважається особою, що не має неврегульованих грошових зобов’язань;

всебічно проаналізовано правовий статус боржника; боржник може ініціювати справу про банкрутство на підставі: неплатоспроможності, загрози неплатоспроможності, неоплатності;

всебічно досліджений правовий статус арбітражного керуючого; арбітражний керуючий – найбільш залежна процесуальна фігура відносин неспроможності (банкрутства); така залежність ґрунтується на законі, позаяк висунення кандидатури арбітражного керуючого, його повноваження, контроль за ним і винагороду здійснюють кредитори;

обґрунтовується, що ліквідація – це надзвичайний захід, до якого суду слід вдаватися у випадку неможливості відновити платоспроможність господарюючого суб’єкта; виняток становить спрощений порядок визнання боржника банкрутом.

Все це становить розв’язання важливої наукової проблеми у теоретичному та практичному аспектах: обґрунтована потреба формування права неспроможності як підгалузі господарського права; розроблена концепція реформування законодавства України про неспроможність (банкрутство).

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що рекомендації щодо вдосконалення законодавства про неспроможність (банкрутство) були представлені у Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій Верховної Ради України. Комітетом схвалена запропонована дисертантом концепція реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) щодо створення Кодексу України про неспроможність та доповнення ст.92 Конституції України положенням про регулювання виключно законами України процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

При розробці проекту про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (реєстр. № 4275-3) були використані пропозиції щодо складу та розміру грошових зобов’язань, мораторію, учасників і судових процедур банкрутства.

Комітет упровадив розроблені дисертантом пропозиції, які передбачають введення понять “конкурсних кредиторів”, встановлення “граничного” строку для заявлення вимог “конкурсних кредиторів”, а також удосконалення особливостей провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника і проведення санації боржника його керівником. Проект, який містить пропозиції, підготовлені за участю дисертанта, був прийнятий Верховною Радою України 7 березня 2002р. як закон у цілому (довідка Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій № /12-742 від 29 жовтня 2002 р.).

Основні результати дослідження використані при підготовці гл. “Правовое регулирование возобновления платежеспособности должника или признания его банкротом” у виданні “Хозяйственное право” [К.: Юрінком Інтер, 2002 р.], що затверджене Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів із спеціальності “Правознавство”.

Висновки і пропозиції дисертанта можна використати:

у законотворчій діяльності – для підготовки Кодексу України про неспроможність, змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;

у науково-дослідницькій діяльності – як основа для подальшого наукового дослідження правових аспектів відносин неспроможності;

у навчальному процесі – для підготування навчального посібника “Право неспроможності”, а також для викладання курсів господарського права та господарського процесу, спецкурсу “Правове регулювання неспроможності (банкрутства)” для студентів із спеціальності “Правознавство”. Вони також можуть бути використані при підготовці арбітражних керуючих.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дисертаційної роботи автор отримав самостійно. У трьох наукових статтях, написаних у співавторстві, дисертанту належить розробка таких питань, як усічене правонаступництво при реорганізації господарюючих суб’єктів, ознаки мнимої й удаваної угоди та умови правового забезпечення інтересів інвесторів.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки, пропозиції та рекомендації, отримані у результаті проведеного дослідження, обговорювалися на: круглому столі на тему “Господарсько-правові способи попередження економічних злочинів” (Донецьк, листопад, 1995 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація і банкрутство в Україні” (Київ, травень, 1996 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Процедура санації” (Київ, березень, 1997 р.); науково-практичній конференції “Обговорення проекту роз’яснення Президії ВАСУ “Про практику застосування Закону України “Про банкрутство” (Київ, жовтень, 1997 р.); науково-практичній конференції суддів арбітражних судів України “Практика застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Ялта, жовтень, 2000 р.); дев’ятій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку і Арбітражний суд України: проблеми, перспективи” (Донецьк, листопад, 2000 р.); науково-практичній міжнародній конференції “Правозастосування і контроль за дотриманням законодавства про цінні папери, взаємодію ДКЦПФР з органами судової влади” (Ялта, листопад-грудень, 2000 р.); міжнародному семінарі “Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” як спосіб допомоги українським підприємствам” (Донецьк, лютий, 2001 р.; Дніпропетровськ, червень, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Відновлення платоспроможності в процедурі банкрутства в країнах з перехідною економікою” (Ялта, жовтень, 2001 р.); круглому столі “Суб’єкти господарювання і економічна злочинність: питання попередження” (Донецьк, листопад, 2001 р.); семінарі суддів господарських судів України “Практика застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Яремча, березень, 2002 р.); семінарі арбітражних керуючих “Практика застосування Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (Дніпропетровськ, червень, 2002 р.); семінарі-нараді працівників податкових служб “Удосконалення практичного застосування норм Закону України № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” щодо стягнення податкового боргу” (Дніпропетровськ, липень, 2002 р.; Львів, серпень, 2002 р.); конференції “Корпоративне управління та вирішення спорів інвесторів” (Ялта, жовтень, 2002 р.) та інші.

Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковані у монографії, 29 статтях у наукових фахових журналах, збірнику наукових статей, чотирьох статтях зарубіжних журналів (Росія і США), 9 інших публікаціях загальним обсягом 45 др. арк., з яких особисто авторові належить 44,5 др. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 387 найменувань, містить 407 сторінок комп’ютерного тексту, 11 рисунків, додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, розкриваються ступінь розробленості вибраної теми, мета, завдання, методологічні і теоретичні засади, наукова новизна, практичне значення праці й апробація результатів дослідження.

Розділ 1. Теоретичні проблеми правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства).

У підрозділі 1.1 розглядаються проблеми правової природи відносин неспроможності (банкрутства). Автор аналізує поняття “неспроможність” і “банкрутство” й обґрунтовує потребу використання терміна “неспроможність”. Це не механічна заміна одного поняття іншим, а “реставрація” понятійного апарату, що склався у конкурсному процесі у дореволюційній Російській імперії, до складу якої входила й Україна. “Банкрутство виступає кримінальним боком відносин неспроможності” (Г.Ф. Шершеневич). Таку саме позицію займає і В.В. Джунь.

Далі дисертант дає загальну характеристику відносин неспроможності (банкрутства), які існують в Україні. Відносини неспроможності за своїм характером бувають майнові й організаційні (немайнові) (рис.1), а за суб’єктним складом – горизонтальні й вертикальні (рис.2). Автор класифікує майнові відносини на основні й забезпечувальні; реабілітаційні (відновлювальні) і ліквідаційні, а організаційні (немайнові) – на самоуправлінські, контрольні та процедурні. Завдяки класифікації дисертант розкриває сутність відносин неспроможності. При цьому автор робить порівняння з немайновими відносинами, які існують у цивільному праві, та організаційними (немайновими) – в адміністративному, а також із зазначеними відносинами у господарському праві.

Рис. 1. Класифікація відносин неспроможності

за характером правовідносин

Рис. 2. Класифікація відносин неспроможності

за суб’єктним складом

На підставі порівняльно-правового аналізу дисертант дійшов висновку, що відносини неспроможності тісно пов’язані з господарськими відносинами, які входять у предмет правового регулювання господарського права. Через відносини неспроможності здійснюється “лікування” фінансово неспроможних господарюючих суб’єктів, що потрапили у такий стан унаслідок незадовільної господарської діяльності. Відносини неспроможності, що виникають з моменту порушення справи про банкрутство господарюючого суб’єкта і до припинення процедури банкрутства, мають тимчасовий характер. Дисертант обґрунтовує, що відносинам неспроможності (банкрутства) властива відносна самостійність, оскільки вони мають власні ознаки, які дають підстави відмежовувати їх від суспільних відносин інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, фінансового, господарського процесуального, виконавчого провадження.

У підрозділі 1.2 розглядаються принципи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства). Автор дає загальну характеристику

принципів права, які “вносять однаковість у всю систему юридичних норм і глибоку єдність у правове врегулювання громадських відносин, цементують усі компоненти юридичної надбудови” (М.С. Явич). Автор відмічає, що в Законі прямо не виділені принципи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства), що значною мірою зменшує єдність нормативного акту. Самі ідеї, основи права неспроможності є більш ширшими за значенням і змістом і охоплюють практично всі норми Закону. Принципи мають відображати не тільки внутрішню структуру норм інституту неспроможності, а й процес їх застосування.

Дисертант виділяє такі принципи правового регулювання відносин неспроможності: загальність; пріоритетність Закону перед іншими нормативними актами; збереження господарюючого суб’єкта, якщо можливо відновити його платоспроможність; ліквідація майна боржника при неможливості зберегти підприємство з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання відносин неспроможності. Автор розкриває наведені принципи й акцентує особливу увагу на принципі загальності, який являє собою “наріжний камінь”, на якому базуються відносини неспроможності і завдяки якому проводиться межа між виконавчим провадженням і відносинами неспроможності. Загальності властиві такі риси: участь усіх кредиторів, єдина (спільна) справа про банкрутство, єдине майно (ліквідаційна маса), зовнішнє керування майном боржника, контроль і керування господарського суду над діями учасників процедури банкрутства та ін.

Дисертант зазначає, що принципи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) не ізольовані і не автономні один від одного. Вони взаємодіють, переплітаються, взаємообумовлюються. Тільки сукупність принципів може виражати сутність усіх відносин неспроможності (банкрутства). Закріплення у Законі спеціальної статті про принципи дасть змогу виразити найбільш чітку мету правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) й підвищити ефективність самого нормативного акту.

Підрозділ 1.3 присвячений способам і засобам впливу на учасників відносин неспроможності (банкрутства). Завдяки методу правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства), можна остаточно установити правову природу відносин неспроможності (банкрутства) й відмежувати від інших схожих на них відносин. Дисертант дає характеристику методу правового регулювання з позицій загальнотеоретичних і галузевих, установлює інтерес методу правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) – публічний або приватний.

У відносинах неспроможності основний інтерес – публічний. Він спрямований на відновлення платоспроможності боржника і збереження господарюючого суб’єкта. Однак приватний інтерес – погашення зобов’язань кредиторів не зникає, а враховується у вигляді спільного інтересу. Якщо приватний інтерес ігнорується, то втрачається зміст відносин неспроможності, бо тоді держава установлює заборону на банкрутство. Якщо ж надати свободу приватному інтересу, то постраждають економіка і кредитори. Отже, публічний і приватний інтереси мають підпорядковуватися спільному інтересу. Дисертант відмічає, що, як тільки з’являється спільний інтерес, відразу включається механізм відносин неспроможності, і горизонтальні та вертикальні відносини починають працювати на повну силу. У дисертації виділяються два методи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства): метод владних приписів і метод автономних рішень.

Особливості методу владних приписів полягають у тому, що поведінку учасників чітко регламентовано законодавцем. Перша частина приписів направлена на основних учасників відносин неспроможності (банкрутства) – кредиторів і боржника. А друга – на невизначене коло осіб, які потрапляють у сферу дії таких відносин. Усі господарські органи, інші господарюючі суб’єкти мають враховувати правовий статус боржника. Всі взаємовідносини з боржником базуються на засадах спеціальних правових приписів Закону. Завдяки жорсткому централізованому правовому регулюванню учасників відносин неспроможності (банкрутства) вирішується головне завдання – відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта, а якщо це неможливо – ліквідація і організоване, справедливе погашення вимог кредиторів.

Сутність методу автономних рішень полягає у тому, що учасники відносин неспроможності (банкрутства) можуть здійснити юридично значущі дії у межах повноважень, визначених правовою нормою. Тут переважають диспозитивні начала. У відносинах неспроможності зовсім необов’язково, щоб учасники правовідносин були рівними. Завдання полягає в урегулюванні ряду майнових відносин шляхом угод, узгоджень, схвалень, вибору тощо. Дисертант зауважує, що метод владних розпоряджень здійснює “грубе налагодження”, а метод автономних рішень – “точне налагодження”. Лише поєднання цих методів буде сприяти розв’язанню головного завдання – відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта.

Підрозділ .4 присвячений праву неспроможності як підгалузі господарського права. Відносини неспроможності (банкрутства) за своєю природою відносяться до господарських відносин. За характером регульованих відносин вони, як і господарські, поділяються на майнові й організаційні, а за суб’єктним складом – на горизонтальні та вертикальні. Водночас, як зазначається у праці, відносини (банкрутства) неспроможності можуть відмежовуватися від інших суспільних відносин суміжних галузей права: цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, господарсько-процесуального.

Автор обґрунтовує потребу групування норм неспроможності у підгалузь, а не в інститут. Враховуючи правову природу права неспроможності, слід здійснити кодифікацію законодавства про неспроможність.

На сьогодні, як слушно зауважує автор, ми маємо ситуацію, коли відносини неспроможності (банкрутства) регулюються різними нормативними актами, що не йде на користь відносинам неспроможності. Виходячи з цього, дисертант пропонує закріпити основні положення законодавства про неспроможність у Господарському кодексі України. Натомість дроблення норм і інститутів права неспроможності переваг не додасть. На прикладі США автор пропонує об’єднати всі норми про неспроможність, а також норми суміжних галузей права в єдиний кодифікаційний акт – Кодекс про неспроможність. Автор відмічає, що Конституція України не містить якихось згадок про відносини неспроможності (банкрутство), незважаючи на те, що тут існує втручання публічних інтересів у приватні. Зачіпаються інтереси власності не тільки боржника, а й третіх осіб. У зв’язку з цим дисертант пропонує доповнити Конституцію України статтею про неспроможність (банкрутство).

Розділ 2. Основні категорії правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства).

У підрозділі 2.1 розглядаються поняття неплатоспроможності та банкрутства. Неплатоспроможність – це завжди припущення про те, що у боржника недостатньо майна для погашення грошових вимог кредиторів. Дисертант робить екскурс у дореволюційну Росію, де для того, щоб боржник був визнаний неспроможним, вимагалась наявність несплати, тобто недостатність майна для покриття усіх боргів. Іншими словами, тоді існував “подвійний хід”. Для ініціювання конкурсного провадження вимагалась неплатоспроможність, а для визнання неспроможним – неоплатність. Пояснювалось це “потребою швидшого відкриття процесу неспроможності з метою попередження усіляких зловмисних дій з боку боржника” (Г.Ф. Шершеневич).

Попередня редакція Закону про банкрутство (1992 р.) давала підстави визнавати банкрутом лише на основі неплатоспроможності. При цьому сума майнових вимог кредиторів могла бути у десятки разів меншою за активи боржника. Недосконалий Закон про банкрутство (1992 р.) ототожнював неплатоспроможність із неоплатністю, тобто припущення з реальністю. Дисертант виділяє й обґрунтовує п’ять ознак неплатоспроможності: характер грошових зобов’язань; базовий розмір грошових вимог; спірність вимог; строк неоплати; наявність виконавчого провадження. Автор зазначає, що неплатоспроможність являє собою основу для ініціювання справи про банкрутство. Що ж стосується банкрутства, то тут потрібне визнання судом факту неможливості шляхом судових процедур відновити платоспроможність господарюючого суб’єкта. Критеріями банкрутства, на думку дисертанта, виступають: наявність установлених судом неоплачених грошових зобов’язань кредиторів; недостатність майнових активів на покриття боргових зобов’язань; незадовільні результати реабілітаційних процедур (санації або мирової угоди).

У підрозділі 2.2 розглядаються грошові зобов’язання як різновид майнових відносин. Підстави виникнення грошових зобов’язань регулюються нормами різних галузей права: цивільного, трудового, фінансового. Але у процедурі банкрутства має місце єдине правове регулювання таких відносин. Дисертант розрізняє грошове зобов’язання у вузькому та широкому розумінні. На думку автора, неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції, а також зобов’язання боржника, що випливають із внутрішніх відносин, не повинні включатися до складу грошових зобов’язань. Виняток становить спрощена процедура банкрутства. Входження неустойки до складу майнових вимог за Законом про банкрутство (у редакції 1992 р.) призводило до штучного (фіктивного) банкрутства господарюючих суб’єктів і зростання інфляції в економіці.

Дисертант, крім грошових зобов’язань, розрізняє і негрошові. До таких відносяться: вимоги, що випливають із майнових правовідносин; вимоги, не виражені у грошових одиницях (повернення товару внаслідок бартерної угоди). Такі відносини, хоч і не входять до складу грошових зобов’язань, за певних обставин (відсутність або втрата речі) можуть бути конвертовані у грошові зобов’язання. Для усунення правового безладу дисертант пропонує вказати у Законі, що до складу грошових зобов’язань не включаються речово-правові вимоги щодо повернення індивідуально-визначеного майна. У праці аналізуються проблеми погашення грошових зобов’язань. Такі вимоги погашаються оплатою, новацією, відступним, заліком взаємних вимог, прощенням, нехваткою ліквідаційного майна та припиненням за давністю.

У підрозділі 2.3 розглядаються особливості мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій належить до традиційних засобів неспроможності (банкрутства). Його мета завжди зводилася до охорони (збереження) майнових активів боржника і створення сприятливих умов для його фінансового оздоровлення. Автор показує, що справжній зміст мораторію ширший, ніж дається у ст.1 Закону. Заборона на самостійне погашення грошових зобов’язань боржником позбавляє можливості кредиторів вимагати через суд у позовному провадженні примусового стягнення заборгованості з боржника. Відсутність спеціальної норми обмеження породжує правовий безлад. На думку дисертанта, вихід бачиться в установленні у Законі заборони на подання позову до суду при наявності порушеної справи про банкрутство.

Мораторій має свою особливість в залежності від процедури банкрутства. Оскільки мораторій більше грає на користь боржника, то у Законі треба диференціювати момент уведення мораторію залежно від суб’єкта ініціювання процедури банкрутства. Якщо ініціатор – боржник, то мораторій вводиться з моменту порушення справи про банкрутство, а якщо кредитор – з моменту публікації об’яви в офіційному друкованому органі. Автор пропонує розширити сферу дії мораторію, розповсюдивши його на: негрошові зобов’язання, пов’язані з передачею майна (продукції) боржника, компенсацію за затримку заробітної плати.

У підрозділі 2.4 розглядаються питання спростування майнових дій (угод) боржника. Спростування зацікавлених угод боржника є традиційним заходом неспроможності і має свій початок із конкурсного права Давнього Риму. Ціль такого спростування – “повернення речі до кількості об’єктів стягнення” (А.Х. Гольмстен). Підстави, які передбачені для визнання угод недійсними у відносинах неспроможності (банкрутства), не перебувають у прямому зв’язку із загальноцивільними. На думку автора, тут мають місце господарські відносини, оскільки вони торкаються угод, які, хоч і відповідають усім необхідним загальним умовам дійсності угод для цивільного права, натомість підлягають опротестуванню через створення відносин неспроможності. Наводячи конкретні приклади, дисертант показує нинішній стан нормативної бази щодо визнання угод недійсними у відносинах неспроможності (банкрутства), яка є далеко небездоганною.

Відсутність гарантій для кредиторів у процесі реорганізації господарюючих суб’єктів, складність спростування мнимих і удаваних угод у судовому порядку тільки сприяли виведенню майна боржника з-під впливу кредиторів, а значить, призводили до зростання економічних правопорушень. Що ж до відносин неспроможності (банкрутства), то, незважаючи на полегшений характер спростування зацікавлених угод, законодавство про неспроможність потребує доопрацьовування. Насамперед воно охоплювало тільки зацікавлені угоди, а не всі майнові дії боржника (виконання зобов’язань, оплата вимог за грошовими зобов’язаннями або податками і зборами на шкоду іншим кредиторам). На відміну від цивільного права, у відносинах неспроможності (банкрутства) спростування угод боржника не направлене на знищення самих угод неспроможного боржника; навпаки, “угоди зберігають свою силу щодо осіб, які їх уклали, тобто неспроможного боржника і третіх осіб, і останні мають право згодом наполягати на виконанні з боку неспроможного боржника за рахунок його майна” (Г.Ф. Шершеневич).

Основою національного законодавства України про неспроможність (банкрутство) слугувала конструкція загально цивільного визнання угод недійсними. Вона складалася з двох елементів: вимоги про визнання угоди недійсною і двохсторонньої реституції. Автор вважає, що ця конструкція не враховувала правової природи юридичних дій боржника у відносинах неспроможності, мету і завдання такого спростування. Дисертант виділяє ознаки спростування майнових дій (угод) боржника.

Підрозділ 2.5 присвячений судовим процедурам, які застосовуються до боржника. У процесі судових процедур вирішується головне завдання – відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. У процедурах зосереджені спеціальні механізми й інструменти відносин неспроможності (банкрутства). Автор відмічає, що кожна процедура має свою специфіку і призначення. У судових процедурах сконцентровані юридичні приписи і дозволяння.

Дисертант дає коротку характеристику і призначення судових процедур. При цьому автор акцентує увагу на трансформації (переході) процедур. Тут має існувати зворотна трансформація судових процедур. Вибір судових процедур після розпорядження майном має належати не тільки комітету кредиторів, а й господарському суду. Особливо це торкається пріоритету у виборі реабілітаційної (санація, мирова угода) або ліквідаційної процедури. Реабілітаційні процедури є пріоритетними, і їх застосування, як припускає дисертант, має супроводжуватися певними умовами та мотивованим рішенням суду на основі всебічного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника. В залежності від виду суб’єкта-боржника, його діяльності, наявності майна дисертант диференціює: загальний, спеціальний і спрощений порядок провадження у справі про банкрутство. Для того, щоб учасники справи про банкрутство могли повністю реалізувати свої права, автор пропонує у п.3,4 ст.4 Закону закріпити порядок розгляду справ про банкрутство.

Розділ 3. Удосконалення правового статусу учасників відносин неспроможності (банкрутства).

У підрозділі 3.1 розглядається правове положення боржника. Боржник – ключова фігура процедури банкрутства. Від його правосуб’єктності значною мірою залежить ефективність усього механізму фінансового оздоровлення. Автор аналізує суб’єкти, що попадають у сферу дій відносин неспроможності. Дисертант погоджується з думкою В.В. Степанова, що господарська діяльність (законна чи незаконна) якоїсь фізичної чи юридичної особи має стати визначальним моментом при