Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

ПРИЩЕПА ОЛЕНА ПЕТРІВНА

УДК 94(477) ”18”/”19” (048)

МІСТА ВОЛИНІ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Спеціальність 07. 00. 01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2003

івне

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Рівненського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

Гайбонюк Володимир Дорофійович,

Рівненський державний гуманітарний університет,

завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ботушанський Василь Мефодійович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри

історії України;

кандидат історичних наук, доцент

Гуменюк Анатолій Олексійович,

Кам’янець-Подільський державний педагогічний

університет, доцент кафедри всесвітньої історії.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ історії України ХІХ – початку ХХ століття

(м. Київ).

Захист відбудеться 18.04.2003 року о 14 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012 м. Чернівці, вул.Кафедральна, 2, корп.14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 17.03.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ротар Н.Ю.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із важливих і традиційних напрямків досліджень у світовій та вітчизняній історичній науці є урбанізаційний процес як частина і певний критерій оцінки цивілізації. Проблема міста викликає постійний інтерес у дослідників на різних етапах розвитку історичної науки. Адже міста відіграють визначальну роль у розвитку державотворення, виконуючи при цьому політико-адміністративні, соціально-економічні і культурні функції. Науковці неодноразово звертали увагу на процеси розвитку міст України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., які пов’язані із важливими трансформаціями, викликаними проведенням реформування у межах царської Росії.

У розрізі окремих територій України урбанізаційному процесу були притаманні певні регіональні особливості, які поки що вивчені недостатньо. Одним із таких регіонів є історична Волинь (у межах колишньої Волинської губернії). Як відомо, в середньовічну добу цей історико-географічний регіон відзначався високим рівнем урбанізації, а в період, що розглядається, тут нараховувалося 12 міст і 141 містечко.

Опрацьовані історичні джерела на прикладі Волині дозволяють дослідити загальні закономірності урбанізаційних процесів в Україні та їх регіональну специфіку, пов’язану з особливостями історичного розвитку цього регіону. Так, наприклад, 5 міст і 118 містечок продовжували залишатись приватновласницькими, що впливало на темпи розвитку цих поселень. Актуальність роботи вбачається в систематизації, узагальненні та науковому осмисленні матеріалів з історії волинських міст другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Адже вивчення урбанізаційних процесів дає можливість чіткіше простежити шляхи національного відродження в Україні, що розпочалося у ХІХ ст. Міста, як вогнища відродження нації, національної свідомості продовжують відігравати свою роль і в нашому сьогоденні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно з програмою історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету по вивченню регіональної історії України і, зокрема, напрямом роботи кафедри історії України по темі “Волинь в контексті української історії”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз історичного процесу розвитку міст Волині, ролі і значення їх у цьому регіоні Україні та місця в системі міст Правобережної України, здійснений на основі архівних матеріалів, опублікованих документів та наукових розвідок. Реалізація поставленої мети досягається шляхом вирішення кількох основних завдань:

- простежити динаміку чисельності міського населення;

- дослідити соціальну і національну структуру міського населення;

- охарактеризувати розвиток промисловості, торгівлі та банківсько-кредитної системи;

- вивчити діяльність міських органів управління;

- з’ясувати особливості планування і забудови міст;

- висвітлити соціальне та культурно-освітнє середовище.

Об’єктом дослідження є історичний розвиток волинських міст у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження виступає сукупність демографічних, соціально-економічних, етнічних показників, які відображають розвиток волинських міст, а також суспільне та культурно-освітнє середовище міського життя.

Хронологічні рамки даного дослідження окреслені другою половиною ХІХ – початком ХХ ст. – з моменту початку впровадження реформ державною адміністрацією Російської імперії до першої світової війни, з початком якої спостерігається ріст негативних тенденцій у всіх сферах міського життя.

Територіальні рамки дисертаційного дослідження визначаються межами Волинської губернії царської Росії, яка була утворена наприкінці ХVІІІ ст. На початку ХІХ ст. остаточно визначився її адміністративно-територіальний устрій, згідно якого вона була поділена на 12 повітів. Центром губернії був затверджений Житомир.

Методологічну основу роботи становлять принципи історизму, об’єктивності, всебічності. Вони дозволяють об’єктивно висвітлити процеси розвитку волинських міст, з’ясувати, коли виникло те чи інше явище міського життя, які основні етапи у своєму розвитку воно пройшло, глибоко вникати в конкретні історичні умови, у яких розвивалися міста.

Методи дослідження визначаються поставленою автором метою роботи та її основними завданнями. Робота побудована на комплексному дослідженні історичних джерел. На етапі архівного пошуку застосовувалися методи наукової евристики, класифікації і критики джерел. Використовуючи порівняльно-історичний, системно-структурний та історико-типологічний методи, здійснена спроба простежити історичний розвиток конкретних волинських міст, дослідити загальні закономірності та індивідуальні особливості цього процесу, здійснити типологію міських поселень. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу, системно-структурного підходу дає можливість розглянути волинські міста як цілісну систему, виявити різноманітні типи зв’язків у них і звести їх у цілісну картину.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі розвиток міст Волинської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. розглядається через призму соціально-економічних процесів, породжених реформами 60-х рр. ХІХ ст. Вперше у науковий обіг вводиться систематизована інформація про 12 офіційних волинських міст та найбільш значні містечка із залученням даних, здобутих автором у вітчизняних та зарубіжних архівах. Використання нових історичних джерел дозволило простежити динаміку розвитку міст та виявити особливості впровадження реформ на прикладі одного з регіонів України. Глибоко проаналізовано, зокрема, таку своєрідну групу поселень як приватновласницькі міста. Широке залучення статистичних даних дозволило автору детально розглянути особливості різних сторін міського життя на Волині у зазначений період, провести класифікацію і типологію міських поселень, а також здійснити періодизацію їх розвитку.

Теоретичне значення дисертації полягає в обґрунтуванні загальних закономірностей розвитку волинських міст у руслі урбанізаційних процесів в Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. та виокремленні ряду особливостей, обумовлених соціально-економічними обставинами та правовою базою. Розглянуто найважливіші ознаки міст і запропоновано критерії оцінок міських поселень стосовно доби промислового капіталізму в Україні.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає у можливості їх використання для наукового вивчення урбанізаційного процесу в Україні, а також для науково-просвітницької діяльності: при читанні навчальних нормативних курсів чи спецкурсів у вузах, на уроках історії в школі. Архівні матеріали, виявлені автором у процесі підготовки дисертаційного дослідження, представлені в експозиції Рівненського обласного краєзнавчого музею. Матеріали дисертації можуть бути використані в просвітницькій роботі діючих на території історичної Волині товариств (“Просвіта”, місцевих осередків Всеукраїнського товариства краєзнавців).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на засіданнях кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, про них доповідалося на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: ІX Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи”, Дніпропетровськ, 28-29 вересня 1999 р.; науково-теоретичній конференції з нагоди 100-річчя від дня народження О.П.Оглоблина, Острог, 22-23 травня 2000 р.; Всеукраїнській науковій краєзнавчій конференції “Болохівщина: земля і люди”, присвяченій 850-річчю від першої літописної згадки про Болохівську землю, Стара Синява Хмельницької обл. – Любар Житомирської обл., 23-24 червня 2000 р.; міжнародній науково-краєзнавчій конференції “Житомирщина на зламі тисячоліть”, Житомир, 20-23 вересня 2000 р.; X Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства “Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень”, Донецьк, 28-30 вересня 2001 р.; Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції “Історія міст і сіл Великої Волині в контексті регіональних досліджень”, Житомир – Коростень, 28-31 травня 2002 р.

Публікації результатів цього дослідження здійснені у вигляді п’яти статей, у п’яти матеріалах і тезах конференцій, одній книзі.

Структура дисертації. Робота побудована за хронологічно-проблемним принципом. ЇЇ структура визначається об’єктом дослідження, метою та основними завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг роботи: текст - 174 с.; список використаних джерел - 33 с. (399 найменувань); додатки: карта – 1; таблиці – 17. Повний обсяг дисертації – 228 с.

ІІ. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито мету і задачі, об’єкт та предмет дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення, а також наведено дані про апробацію отриманих результатів.

У першому розділі ”Історіографія проблеми та огляд джерел” проаналізовано стан вивчення теми в історіографії, дано характеристику джерельної бази. Зазначено, що історіографічний доробок досліджуваної проблематики досить істотний. Під різним кутом зору нею займалися як дослідники ХІХ – початку ХХ ст., так і вчені радянської доби, зарубіжні історики, а також сучасні українські краєзнавці та історики.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. переважають праці краєзнавчого характеру, автори яких (А.Сендульський, В.Пероговський, Т.Стецький, Т.Вержбицький, Н.Зуц, Н.Трипольський, Л.Рафальський, М.Петров і І.Малишевський та інші) використовували описовий підхід до висвітлення подій і фактів. Найбільшим доробком видаються 5 томів “Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии” М.Теодоровича.

Окремий сегмент історіографічного доробку пов’язаний із публікаціями про волинські міста, вміщеними на сторінках енциклопедичних видань.

Виняткове місце в історіографії займає робота А.Вороніна “Записка о владельческих городах и местечках Юго-Западного края” (1869 р.), де було зазначено, що найбільше приватновласницьких міст на Правобережній Україні (п’ять із восьми: Рівне, Дубно, Острог, Старокостянтинів, Заслав) знаходилися в межах Волинської губернії. Автор зробив переконливий висновок про негативний вплив правового статусу даних міських поселень, який гальмував їх розвиток.

Значним досягненням російської дореволюційної урбаністики стала робота В.Семенова-Тянь-Шанського “Город и деревня в Европейской России” (1910 р.), автор якої запропонував враховувати нові критерії оцінок міських поселень, а саме показники чисельності населення, частку міського населення, зайнятого несільськогосподарськими заняттями, частку щорічного торгово-промислового обігу, яка припадає на одного жителя. Виходячи з цього, в межах Волинської губернії на початку ХХ ст. автор рахував за потрібне вважати містами 22 населені пункти, що було майже в два рази більше від офіційно визнаних.

Важливим внеском в розробку урбаністичної проблематики стосовно другої половини ХІХ – початку ХХ ст. стала робота “Особенности развития городов Украины” (1930 р.) українського історика С.К.Вологодцева, який поміж багатьох українських міст аналізував і міські поселення Волинської губернії. Уперше в українській історіографії ним було виділено два етапи розвитку міст України пореформеної доби: 60-90-і рр. ХІХ ст. і кінець ХІХ – початок ХХ ст., з якими в основному збігалася і періодизація еволюційного поступу волинських міст.

Зазначимо, що в доробку радянських істориків домінували соціально-економічні виміри у підходах до виявлення природи міст (Ю.І.Пітюренко, А.Г.Доценко, О.О.Нестеренко). Новим кроком у подальшій розробці класифікації міст України кінця ХІХ – початку ХХ ст., вважаємо доробок О.І.Лугової.

Роль міст у розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі царської Росії і України зокрема, була висвітлена в роботах І.О.Гуржія, Г.А.Діхтяра та Б.А.Кругляка. Соціально-класова структура міського населення царської Росії вказаної доби знайшла своє відображення насамперед у працях П.Г.Риндзюнського та Л.М.Іванова.

Найбільш плідно питання динаміки міського населення та його національного складу в добу промислового капіталізму в радянській історіографії досліджували російські вчені А.Е.Водарський, А.Г.Рашин, С.І.Брук, В.І.Кабузан.

Внеском українських істориків в розробку вказаної проблематики стала праця С.А.Макарчука, присвячена дослідженню процесів етносоціального розвитку та національних відносин на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Заідеологізованість краєзнавчих досліджень, насамперед при висвітленні соціально-економічних аспектів історії міських поселень Волині пореформеної доби, простежується у фундаментальній праці “Історія міст і сіл”, здійсненої великим колективом фахівців і аматорів під керівництвом академіка НАН України П.Т.Тронька. Однак на сьогодні немає іншого комплексного дослідження краєзнавчого характеру, яке б за обсягом охопленого матеріалу могло перевершити дану краєзнавчу серію.

Важливі теоретичні положення і практичні результати у вивченні проблем капіталістичного міста у світовому масштабі містить робота французького історика Ф.Броделя. Сучасні російські вчені А.А.Сванідзе, Е.В.Сайко, А.С.Ахієзер розглядають місто насамперед як соціокультурне явище історичного процесу.

Найбільшим досягненням сучасного етапу історіографії з проблематики міст Правобережної України пореформеної доби вважаємо дисертаційне дослідження А.О.Гуменюка (1992 р.), який запропонував у список міст Волинської губернії включити 26 населених пунктів, зокрема, всі офіційні міста, а також 14 містечок, що мали торгово-промислове значення.

В переліку волинських міст найбільшу увагу сучасних краєзнавців-дослідників (Г.П.Мокрицький, П.Є.Галаневич, В.Д.Рижков, В.Б.Молчанов) привертає Житомир. Заслуговують на увагу публікації В.О.Кудя, М.Ю.Костриці і Р.Ю.Кондратюка, Л.Г.Когана, М.П.Манька в яких аналізуються різні сторони життя міст Волинської губернії. Міста Волині як торговельно-промислові осередки продовжував у 90-і рр. ХХ ст. вивчати Б.А.Кругляк.

Дотичними до тематики дослідження вважаємо праці окремих українських та зарубіжних істориків, присвячені вивченню національних відносин в Україні і на Волині зокрема в пореформену добу: монографію О.М.Іващенка та Ю.М.Поліщука “Євреї Волині: Кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.”, дисертаційне дослідження М.П.Костюка ”Німецька колонізація на Волині (60-ті роки ХІХст. – 1914 р.) ”, монографічне дослідження французького історика Д.Бовуа “Битва за землю в Україні: 1863-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах”.

Значний інтерес для нашого дослідження складають роботи сучасних російських вчених: В.А.Нардової, присвячені впровадженню в життя міських реформ 1870 р. і 1892 р., грунтовне енциклопедичне видання, випущене в 1994 р. під редакцією Г.П.Лаппо “Города России”, фундаментальне дослідження соціальної історії Росії періоду імперії (ХVІІІ – початку ХХ ст.) Б.Н.Миронова.

Констатуючи певні здобутки в галузі дослідження окремих аспектів розвитку міст Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст., слід зазначити, що цілісні роботи, які охоплювали б комплекс проблем, пов’язаних з урбанізаційними процесами, відсутні. Адже низка таких питань, як роль міст даного регіону України в процесах державотворення, реформування міського самоврядування, розвиток міського господарства, перетворення міст на культурно-освітні осередки Волині залишилися поки що недостатньо вивченими.

Поглиблене вивчення окресленої проблематики потребувало залучення широкого кола джерел: архівних та законодавчих документів, статистичних та окремих публіцистичних матеріалів.

Серед основних джерел варто виділити архівні документи фондових збірок Центрального державного історичного архіву у м. Києві (ЦДІА України, м. Київ), державних архівів Рівненської (ДАРО), Волинської (ДАВО), Житомирської (ДАЖО) областей та окремі матеріали Російського державного історичного архіву, м. С.-Петербург (РДІА, м. С.-Петербург), які містять цінну інформацію про різні сторони міського життя на Волині. Так, із фондів Канцелярії київського, подільського, волинського генерал-губернатора (ф.442) і Київського округу шляхів сполучення (ф.692) ЦДІА України, м. Київ, було опрацьоване офіційне листування представників губернської влади з адміністрацією генерал-губернатора, яке охоплювало коло питань, пов’язаних із реалізацією міських реформ 1870 р. і 1892 р., затвердженням нових планів міст, внесенням змін у офіційний статус міських поселень, вирішенням проблем міського благоустрою, соціально-економічним розвитком міст та їх фінансовим становищем тощо. Особливий інтерес представляють офіційні звіти губернатора про тогочасний стан Волинської губернії.

Використано також окремі справи РДІА ( м. С.-Петербург), які зберігаються у фондах Господарчого департаменту Міністерства внутрішніх справ (ф. 1287) та Головного управління місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ (ф.1288). Це матеріали про роботу комісії, створеної наприкінці 60-х рр. ХІХ ст., яка мала вирішити подальшу долю приватновласницьких міст Волинської губернії, а також зведені відомості про доходи та витрати міст Волинської губернії у 1910-1911 рр.

Оскільки ступінь достовірності інформації, яка надходила в Київ безпосередньо від адміністрації Волинської губернії, не завжди була високою, важливого значення автор дисертаційного дослідження надала аналізу документів міських органів управління, які зберігаються у ф.165, 280, 283, 359, 616 (ДАРО), ф. 3, 499 (ДАВО), ф.70 (ДАЖО). Саме вони дозволяють скласти більш чітку уяву про стан та діяльність міських органів управління, з’ясувати характер їх стосунків із державною губернською адміністрацією тощо.

Окрему групу джерел складають статистичні матеріали: випуски статистичних щорічників царської Росії за 70-90-і рр. ХІХ ст., опубліковані матеріали промислової статистики та одноденного Всеросійського перепису населення 1897 р. Наведені у довідково-статистичних виданнях “Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-62 гг.”, “Города России в 1904 году”, “Города России в 1910 году” дані дали можливість окреслити розвиток міст Волині як на початку розглянутого в дисертації періоду (1861 р.), так і в його завершальній фазі (1910 р.).

Найвагомішу групу статистичних джерел у роботі складають місцеві видання: губернські пам’ятні книжки, огляди Волинської губернії, опубліковані постанови міських дум, звіти товариств взаємного кредиту, товариств допомоги бідним, попечителя Київського учбового округу, пам’ятні книжки дирекції народних училищ Волинської губернії.

Багато цінного матеріалу про соціально-економічний стан волинських міст, їх народонаселення включили в себе видання О.Братчикова “Материалы для изследования Волынской губернии в статистическом, этнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях” (1869 р.), А.Забеліна “Военно-статистическое обозрение Волынской губернии” (1887 р.), П.А.Тутковського “Антропологические этюды по Волыни” (1915 р.), опубліковані матеріали подвірного перепису Волинської губернії 1910 р., а також надрукований у 1911 р. офіційний список населених пунктів Волинської губернії.

Отже, для вивчення розвитку волинських міст другої половини ХІХ – початку ХХ ст. автору довелося проаналізувати значний історіографічний доробок, який засвідчив необхідність проведення поглибленого дослідження. Важливим підґрунтям у розв’язанні поставленої мети послужила ґрунтовна джерельна база. Окреслений комплекс використаних у роботі джерел, на думку дисертанта, дозволяє глибоко і всебічно проаналізувати розвиток міст Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

У другому розділі “Соціальна і національна структура міського населення” розглянуто динаміку чисельності, станові і професійні характеристики, а також національний склад міського населення Волинської губернії. Динаміка демографічних процесів у містах Волині засвідчила, що на відміну від решти регіонів України, в яких відчутне зростання чисельності і питомої ваги міського населення спостерігалося ще в другій половині ХІХ ст., тут пік нового витка урбанізації припав на початок ХХ ст. Впродовж 1856 - 1912 рр. питома вага міського населення Волині по відношенню до всього населення губернії зросла з 6,9% до 8,9%, і на початку ХХ ст. тут проживало близько 340 тис. чол. На демографічні зміни впливали високі природний та механічний прирости населення. Найвищі темпи зростання чисельності жителів демонстрували ті міста, через які була прокладена залізниця, і які розміщувалися на пограниччі Полісся і Волині. У 1913 р. найбільшими за кількістю жителів містами, окрім губернського центру - Житомира (90720 чол.), були Рівне (34923 чол.), Луцьк (29329 чол.), Ковель (29919 чол.). Швидкими темпами зростала чисельність населення у містечках Здолбунів, Корець, Любар, Радзивилів, Шепетівка. З них лише Здолбунову вдалося отримати статус офіційного міста (1903 р.). Докорінні зміни містотворчих факторів у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. призвели до появи на Волині нових поселень, які з часом набули виразних міських ознак (Сарни, Костопіль). Водночас, залишившись осторонь головних залізничних магістралей, Острог, Новоград-Волинський, Старокостянтинів так і не змогли сповна реалізувати свій урбанізаційний потенціал.

Привілейованим станом в містах Волині розглянутого автором періоду виступало дворянство, однак питома вага його у міському населенні знизилася з 17,7% до 5%. Ще вищими темпами, ніж дворянство, скорочувалося купецтво. Найчисельнішу групу городян (від 47% до 95%) складали міщани, які виступали переважно дрібними виробниками і торговцями.

З’ясовано, що як і повсюди у підросійській Україні, в містах Волині досліджуваного періоду руйнувалися соціальні перегородки, і приналежність до того чи іншого стану важила все менше. В процесі класоутворення брали активну участь усі верстви міського населення, але формування нових класових груп тут відбувалося уповільненими темпами. У формуванні великої і середньої буржуазії у волинських містах визначальну роль відіграло купецтво. В містах Волині зосереджувалося до 70% великої торговельної буржуазії всієї губернії. Певну вагу в структурі міської буржуазії на Волині мала група власників нерухомого майна. Широка соціальна база існувала і для дрібнобуржуазного підприємництва, яке поступово в свою орбіту втягувало всі верстви міського населення.

Проведений автором аналіз матеріалів перепису населення 1897 р. переконує у переважно міському характері професійних занять міських жителів Волині. Найбільший відсоток самодіяльного населення (30,5%) був задіяний у трьох сферах міської економіки: у промисловості, на транспорті, в торгівлі. Однак переважна більшість самодіяльного населення (64,5%) працювала у невиробничій сфері, включаючи службу в армії та в державних установах, приватну службу та поденну роботу. Сільським господарством займалося лише 4,3% самодіяльного міського населення.

З’ясовано, що найвагомішими в національній структурі міського населення Волині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. виступали єврейська, українська, російська та польська національні групи. Частка українців коливалася тут в межах від 20% до 33%. Їх рід занять був пов’язаний переважно із сільським господарством, промисловим виробництвом. Серед причин, які позбавляли українців можливості опановувати містами, дисертантом виокремлена русифікаторська політика царського уряду. У містах Волині чисельна перевага була за євреями як наслідок тієї політики, яку проводив уряд Російської імперії, визначивши для них межу осілості та не дозволяючи купувати землю. Ключова роль єврейського населення проявлялася й у домінуванні його у сфері міської торгівлі, ремісничого виробництва, підприємницької діяльності.

На початку ХХ ст. російська меншина стала тут третьою за чисельністю національною групою, її представники обіймали в містах найважливіші адміністративні і громадські посади і були задіяні у сфері державного управління. Найбільш сталою виглядала питома вага польської національної меншини, яка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. коливалася в межах 7,6% 11,6%. Певні корективи в національний склад міського населення Волині внесла іноземна колонізація краю, що розпочалася з другої половини ХІХ ст., в результаті якої на початку ХХ ст. питома вага представників німецької та чеської меншини в сукупності не перевищувала 2%. Не маючи значного впливу на господарське та культурне життя волинських міст, вони зуміли внести у їх розвиток певні національні особливості.

У третьому розділі “Розвиток промисловості і торгівлі в містах” досліджується стан промисловості і торгівлі та становлення банківсько-кредитної системи в міських поселеннях Волинської губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовано, що міська частка у промисловості Волинської губернії, залишаючись невисокою, демонструвала тенденцію до зростання. Якщо у 1848 р. сума випущеної продукції на міських підприємствах становила 7,2% в загальному промисловому виробництві губернії, то в 1905 р. вона досягла 17,5%.

В містах Волині простежувалася поглиблена спеціалізація галузей промисловості. Насамперед міський характер мали тютюнове виробництво, миловаріння, виготовлення каретних екіпажів, почасти шкіряне виробництво, пивоваріння. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починають розвиватися чавунно-ливарне, мідно-ливарне, механічне (машинобудівне) виробництво, а також промислова переробка хмелю, якою займалися чеські колоністи. У 1898 р. в Старокостянтинові з’являється перший цукровий завод. На початку ХХ ст. у містах Волині продовжували розвиватися деревообробна промисловість, а також виробництво, пов’язане з очисткою алкогольної продукції.

Впродовж досліджуваного періоду найвищі показники промислового розвитку демонстрували Житомир, Новоград-Волинський, Старокостянтинів, Рівне, Луцьк, Ковель, Дубно. Якщо Житомиру в цьому плані сприяв його статус губернського центру, то на промисловий розвиток переважної більшості інших міст вплинула поява залізничного сполучення.

Доведено, що динамічніше промисловість розвивалася у містечках (Славута, Шепетівка, Радзивилів, Корець), які за економічними ознаками можна було вважати містами. Так, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. лише одна Славута за обсягом виробленої продукції більш ніж у 10 разів випереджала свій повітовий центр Заслав.

Досвід створення перших акціонерних товариств у містах Волині (акціонерного портланд-цементного заводу “Волинь” у Здолбунові та акціонерного товариства парового пивоварного заводу “Бергшлос” в Рівному) засвідчив ефективність об’єднання індивідуальних капіталів і спрямування їх на розвиток промисловості.

Слабко розвинута фабрично-заводська промисловість так і не витіснила в містах Волині ремісничого дрібнотоварного виробництва, яке продовжувало задовольняти зростаючі повсякденні потреби міських жителів. Частка міських ремісників в загальній кількості ремісничого населення губернії залишалася незмінною в межах 25%.

З’ясовано, що в розвитку економіки волинських міст у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. продовжувала зберігати провідні позиції торгівля. Розширення базарної форми торгівлі засвідчене зростанням кількості базарних днів, а також торгових площ у містах. Продовжували утримувати міцні позиції в торгівлі сільськогосподарською сировиною, ремісничими та мануфактурними виробами роздрібні одноденні ярмарки. Водночас зростала чисельність гуртових багатоденних ярмарків.

На початку ХХ ст. (насамперед для Житомира і Рівного) стає характерною поява нових форм постійної торгівлі - гастрономів і універмагів, торговельних фірм і домів, сільськогосподарських виставок. Прискорене зростання Рівного як важливого торгового центру Волині спонукало царський уряд у 1910 р. відкрити тут товарну біржу – другу після Києва на Правобережній Україні. Цілеспрямований потік товарообігу між поліською та лісостеповою частинами Волинської губернії дозволив тісніше їх об’єднати у єдине економічне ціле, а торговельні зв’язки волинських міст з іншими регіонами України внесли свій вклад у формування всеукраїнського ринку.

Дисертантом з’ясовано, що формування банківсько-кредитної системи на Волині було пов’язане насамперед із розвитком міст. Однак в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. банківсько-кредитні установи в економічному житті Волині відігравали ще порівняно незначну роль, що можна пояснити недостатнім розвитком товарно-грошових відносин. На початку ХХ ст. в містах Волині діяло 2 відділення Державного банку, 1 – Селянського поземельного, а також 5 відділень комерційних акціонерних банків. Окрім губернського центру вони розміщувалися в Рівному, Ковелі, Старокостянтинові.

Через відсутність розгалуженої мережі як державних фінансових, так і комерційних установ, найбільш вагому роль в містах Волині відігравали товариства взаємного кредиту, яких у 1912 р. нараховувалося 24. І хоча більша частина таких товариств мала незначні оборотні кошти, в цілому їх діяльність сприяла зростанню торгово-промислової активності як міських жителів, так і сільського населення. Однак потреба в дрібному кредитуванні значної частини торговельно-ремісничого населення міст продовжувала залишатися актуальною.

У четвертому розділі “Міські органи управління та їх діяльність” розглянуто реформування міського самоврядування, фінансово-бюджетну сферу діяльності виборних органів влади, міське господарство, планування і забудову міст, а також соціальне забезпечення та культурно-освітнє середовище міст. Автором відзначено, що разом із загальним економічним піднесенням, у розвитку волинських міст важливим чинником виступали інституції міського громадського управління. Однак аж до початку 70-х рр. ХІХ ст. їх діяльність продовжувала унормовуватися “Жалованною грамотою на права и выгоды городам Российской империи” (1785 р.). Згідно міського положення 1870 р., яке базувалося вже не на станових засадах, а на буржуазному майновому принципі, розпорядчим органом міських управлінь виступала міська Дума, а її виконавчим органом – міська Управа. Однак в приватновласницьких містах Волинської губернії міські органи самоврядування так і не набули всестанового характеру.

Виборчий закон відмовляв у праві обирати власні міські управління переважній більшості міських жителів. Права виборців обмежувала також національна та релігійна приналежність. Нова міська реформа 1892 р. не змогла усунути всіх недоліків попередньої, а в деяких випадках виявилася більш консервативною. Однак міське положення 1892 р. зіграло і позитивну роль у подальшому розвитку волинських міст, в яких продовжувало діяти, хоча й урізане в правах, міське громадське управління.

В діяльності виборних органів міської влади в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. значне місце займала робота по формуванню міських бюджетів. Доходні статті міських бюджетів складали грошові збори з купецьких капіталів і промислових свідоцтв, з трактирних закладів, харчівень і постоялих дворів, клеймування ваг, а також непрямих податків. Важливими джерелами доходів міст була громадська нерухома власність, а також оціночний збір з нерухомого майна мешканців міст.

Водночас на міста були покладені обов’язкові витрати загальнодержавного характеру: утримання урядових закладів, міської поліції, пожежних команд, забезпечення військових на постої житлом тощо. Головною статтею витрат було утримання міських управлінь, яке поглинало майже половину бюджетних коштів. Обмежені джерела фінансування міст та їх не завжди раціональне використання не дозволяли міській владі належним чином вирішувати питання благоустрою, розвитку народної освіти, благодійної діяльності тощо.

Однак потенціал для поліпшення фінансової сфери діяльності міських управлінь існував у всіх містах. За підрахунками автора, з 1861 р. по 1896 р. доходи волинських міст зросли майже в 4 рази, а з 1896 р. по 1911 р. – в 2,4 рази. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. великого значення набуває ініціатива і підприємливість самої міської влади, в результаті чого в містах Волині з’являються промислові і соціальні об’єкти, здатні задовольняти нагальні потреби жителів і бути прибутковими для міст.

З’ясовано, що стан розвитку волинських міст досліджуваного періоду в значній мірі характеризує рівень міського господарства, як комплекс служб для забезпечення городян впорядкованими шляхами сполучення, транспортом, водопостачанням, освітленням, зв’язком тощо. Однак позитивні зрушення починають спостерігатися лише на рубежі ХІХ – ХХ ст., коли традиційний спосіб освітлення міських вулиць і площ гасовими ліхтарями все відчутніше витіснялося електричним. На Волині до 1914 р. перевагами електричного освітлення вже користувалися 4 міста: Житомир, Луцьк, Рівне, Дубно. Впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. основним видом міського транспорту у волинських містах був гужовий. На початку ХХ ст. з’являються механічні засоби пересування – мотоциклети, автомобілі, електричний трамвай. Житомирські трамвайні лінії були пущені в дію у 1899 р. Раніше у підросійській Україні трамвай з’явився лише у Києві та Катеринославі. Єдиний у Волинській губернії водопровід почав діяти в Житомирі у 1898 р., а в 1904 р. в Рівному була споруджена парова водокачка. Поява телеграфного, а згодом телефонного зв’язку дозволила мешканцям волинських міст швидше орієнтуватися на товарному ринку всієї губернії.

Забудова волинських міст в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. здійснювалася прискореними темпами. Різноманітність містобудівельної практики найбільш яскраво проявлялася в Житомирі. В цей час і в інших містах Волині з’являється все більше громадських і адміністративних будівель, комплексів військових і складських приміщень тощо. Однак темпи їх забудови насамперед визначало житлове будівництво, бурхливий ріст якого припав на кінець 90-х рр. ХІХ – початок ХХ ст.

Дисертантом розглянуто взаємодію державних і виборних органів міської влади, а також громадських організацій та окремих громадян. Згідно міських положень 1870 р. і 1892 р. на органи міського самоврядування покладалися конкретні соціальні обов’язки щодо своїх громадян, однак реальні фінансові можливості органів міської влади були обмеженими. На кошти громадськості в багатьох волинських містах на початку ХХ ст. діяли товариства допомоги бідним, при яких відкривалися громадські їдальні, чайні, притулки, будинки працелюбства, лікарні, амбулаторії тощо.

Міста відігравали також значну роль у розвитку освіти Волинської губернії. Саме тут концентрувалися навчальні заклади різних типів, які обслуговували потреби не лише міських жителів, а й населення повітів. Їх фінансування організовувалося за рахунок держави, міської влади, приватних надходжень, а також плати за навчання. Продовжувала зберігати традиційну систему освітянських закладів на громадських та приватних засадах єврейська громада.

Дисертантом відзначений ріст у пореформену добу і культурних потреб міського населення Волині, задовольнити які мали доступні для широкого загалу заклади культури – бібліотеки, театри, музеї тощо. Насамперед попит на них відчувався в губернському центрі, де була зосереджена найбільша кількість вчителів, лікарів, інженерів тощо. В досліджуваний автором період тут були відкриті перші на Волині публічна бібліотека, музей, кінематограф. У віданні міського самоуправління перебував театр. Спектр культурного і громадського життя поступово розширюється в усіх містах губернії, що сприяло консолідації різних верств міського населення.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Розвиток міського життя на Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. зумовлювали, з одного боку адміністративні чинники та тенденції, які зародилися і розвивалися в попередні періоди, а з іншого – соціально-економічні процеси, що були породжені ліберальними реформами 60-х рр. ХІХ ст. Тут реформи впроваджувались більш уповільнено, ніж у решті губерній Правобережної України, а тому позитивні зрушення у 60-80-х рр. ХІХ ст. виявляються слабо. Аналіз тенденцій, які проявлялися в різних сферах міського життя, дозволив дисертанту виділити два етапи в розвитку волинських міст. Перший етап припадає на 60-80-і рр. ХІХ ст. Другий етап визначається 90-ми рр. ХІХ – початком ХХ ст.

Динаміка демографічних процесів у містах Волині засвідчує, що темпи зростання чисельності населення були одними з найнижчих поміж “малоросійських” губерній царської Росії. Водночас і цей регіон України зазнав на собі позитивного впливу нових містотворчих факторів, які спричинили активізацію демографічних процесів. Так, поява нового виду сполучення – залізниць призвела до змін у ієрархії міст: насамперед за чисельністю населення та економічними показниками зростали ті міста, які стали центрами або вузлами залізничного сполучення. Натомість деякі старі адміністративні центри, які залізниця оминула, почали занепадати.

У порівнянні з іншими регіонами України стартові умови нового витка урбанізації на Волині, який розпочався з 60-х рр. ХІХ ст., були нерівнозначні: лише тут ще з середньовічних часів зберігалася найбільша мережа приватновласницьких міст, які в 50-60-х рр. ХІХ ст. переживали глибокий занепад.

Як і загалом по Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. існуюча станова структура міського населення Волині нищівно руйнувалася. І хоча повністю вона не була ліквідована, її роль у соціальному розвитку міст вже не була вирішальною, як це спостерігалося у дореформений період. Структуру міського населення Волині поступово починають визначати два основних класи – підприємців і представників найманої праці.

Якісні зміни національного складу міського населення Волинської губернії певною мірою відтворювали особливості національного складу населення всієї губернії. Найбільш строкатим він був у економічно розвинутих містах Волині, а також у містечках із економічними ознаками міст. Однак домінування української корінної національності в жодному з них так і не спостерігалося, що засвідчує слабку інтегрованість українців Волині в міське економічне життя.

Впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Волинська губернія належала у промисловому відношенні до найменш розвинутих регіонів України, що позначилося і на промисловому зростанні її міст. Міська частка у промисловості Волинської губернії, демонструючи тенденцію до зростання, залишалася невисокою. В значній мірі промисловість волинських міст зберігала ремісничий характер. Роль дрібнотоварного виробництва в економічному розвитку міст даного регіону України залишалася високою. Якщо в досліджуваний період промисловість Волині продовжувала концентруватися переважно в сільській місцевості, то інша сфера її економіки – торгівля - зосереджувалася насамперед у містах. На початку ХХ ст. роль провідного торгового центру Волинської губернії поступово переходить до Рівного, а губернський центр втрачає свої позиції. У створенні дієвого фінансового ринку в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., були задіяні і банківсько-кредитні установи Волині, активізація діяльності яких співпала з найбільш результативним етапом соціально-економічного розвитку міст.

В діяльності міських органів самоврядування в досліджуваний період також простежуються два етапи. На першому, який припав на 60-80-і рр. ХІХ ст., вони ще реально не мали змоги впливати на економічне життя міст, господарство яких практично не розвивалося. З 90-х рр. ХІХ ст., окреслених як початок другого етапу, намітилися позитивні зрушення: поліпшується фінансове становище міст, що дозволяло все більшу частку їх бюджетів направляти на розвиток міського господарства та соціально-культурної сфери. Однак на темпи цих робіт негативно впливали недостатнє фінансування з боку міської влади та серйозні труднощі з кредитуванням комунальних проектів.

На початку ХХ ст. міські органи влади, товариства та особисто громадяни міст дедалі активніше бралися за розвиток освіти та культури. Саме в містах Волині зосереджувалися такі освітні та культурні заклади як гімназії, бібліотеки, музеї, кінематограф тощо. Наявність мережі таких закладів підвищувала статус міст, перетворювала їх у культурно-освітні вогнища. В цей час спостерігається відчутне зростання мережі навчальних закладів у містах Волині та пожвавлення культурного життя, напрямки розвитку якого визначалися строкатим національним складом населення міст. Саме така строкатість позначилася на всьому міському житті Волині. Тут домінуючим