Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Васильчук Микола Миколайович

УДК 655.1 (09) (477.8)

Українські видання в Коломиї

(друга половина ХІХ ХХ ст.):

історико-функціональний і тематичний аспекти

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української преси

факультету журналістики Львівського національного

університету ім І.Франка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Лизанчук Василь Васильович,

Львівський національний університет ім. І.Франка,

завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

факультету журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Черняков Борис Іванович,

Інститут журналістики Київського національного

університету ім.Т.Шевченка,

кафедра теорії масової комунікації.

доктор історичних наук

Романюк Мирослав Миколайович,

Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника

НАН України, заступник директора з наукової

роботи, керівник Науково-дослідного центру періодики.

Провідна установа: кафедра видавничої справи і редагування

Української академії друкарства ім. І.Федорова

Міністерства освіти і науки України (м.Львів).

Захист дисертації відбудеться “10” лютого 2003 р. о 14 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119, м.Київ-119, вул. Мель-никова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м.Київ, вул. Володи-мирська, 58).

Автореферат розісланий “10” січня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Сидоренко Н.М.

АГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Місто Коломия Івано-Франківської області – унікальний видавничий центр української провінції, де 1864 р. започатковано світське українське книгодрукування, а 1865 р. – газетярство. Тут упродовж другої половини ХІХ ХХ ст. діяли 32 українські друкарні, які стали базою для українського книговидання (більш як 3 тис. найменувань книг і брошур) та періодики (більш як 140 найменувань українських періодичних видань). У певні періоди історії рівень розвитку друкарства і книговидання в Коломиї стояв на другому місці після Львова. Сучасна поліграфічна база, належний інтелектуальний потенціал спричинили до того, що коломийські періодичні видання розповсюджувались не лише в західноукраїнському регіоні, а й у країнах Західної Європи, Близького Сходу, Америці. Діяльність коломийської періодичної преси та книжкових видавництв привертала увагу авторів з Великої України, сприяла єднанню українського народу, розділеного кордоном. Усе це свідчить про особливе місце Коломиї в історії української видавничої справи. Без осмислення ролі Коломиї в формуванні, розвитку та утвердженні державотворчих устремлінь у регіоні не можна скласти й всебічного уявлення про роль друкованого слова в пропаганді та утвердженні державницьких ідей на рівні загальноукраїнському. Отож, актуальність теми зумовлюється не-дослідженістю проблеми; постійним і тривким інтересом як з боку науковців, журналістів і видавців, так і громадськості, читацького загалу до історії, культури України, зокрема ролі преси і книговидання у процесі національної самоідентифікації українців у Галичині; необхідністю показати феномен Коломиї в розвитку української преси, розбудові національної видавничої справи. Важливим чинником стало і те, що в порушеній темі дисертаційного дослідження сконцентровані не лише суто пресознавчі проблеми, а й проблеми суміжних наук: історії, політології.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з розроблюваною на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка науковою програмою “Українська журналістика у міжнародному контексті: історичний та теоретичний аспекти” і дослідженням “Соціально-політичні і теоретичні аспек-ти української періодики”, що проводить кафедра української преси. Наукова проблематика дисертаційної праці безпосередньо пов’язана з лекційним курсом “Історія української журналістики”. Водночас робота є складовою частиною ком-плексного вивчення історії української періодики та видавничої справи ХVIIIXX ст., яку проводить Науково-дослідний центр періодики Львівської нау-кової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України.

Мета роботи обумовлена необхідністю створення науково-об’єктивної праці з українського журналістикознавства, невід’ємною складовою цього є всебічне вивчення історії, тенденцій розвитку, ролі видавничої справи в Коломиї у формуванні та утвердженні державотворчих устремлінь у регіоні. Для здійснення цієї мети треба було виконати завдання:

проаналізувати стан дослідження проблеми, визначити об’єктивність і повноту її науково-теоретичного осмислення;–

відтворити в хронологічній послідовності процес зародження, становлення і розвитку книговидання та газетярства в Коломиї;–

з’ясувати суспільно-політичну значимість коломийських видань у національному відродженні та державному будівництві;

проаналізувати найхарактерніші мовностилістичні і жанрові особливості українських видань у Коломиї;

показати феномен Коломиї в розвитку української преси, розбудові національної видавничої справи.

Об’єктом дослідження дисертації стали українські книги і періодичні видання Коломиї другої половини ХІХ ХХ ст., зародження й особливості розвитку друкарень в окремо взятому українському регіоні як першооснови становлення і діяльності регіональних журналістики, видавничої справи. Все це з погляду їхнього впливу на кристалізацію ідеї української самобутності, національної окремішньості і державницьких устремлінь. Автор не ставив собі за мету охарактеризувати всі українські видання Коломиї увагу звернуто лише на видання національно-патріотичного спрямування.

Предмет дослідження вивчення структури, змістової наповненості української преси м.Коломиї, її тематичної спрямованості; особливостей дру-карства і книговидавничої справи в м.Коломиї в контексті основних тенденцій розвитку в західноукраїнському регіоні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ ст. – ХХ ст., тобто, з часу появи в м.Коломиї друкарні, книговидання і газетярства, і до періоду становлення і розбудови української державності.

Територіальні межі дослідження охоплюють м.Коломию, яке в дослід-жуваний період входило до складу Австрійської (до 1867 р.) та Австро-Угор-ської імперії (до 1918 р.), перебувало в складі ЗУНРУНР (191819 рр.), було зайняте румунськими та польськими військами (1919 р.) і до 1939 р. перебувало в скла-ді Другої Річпосполити Польської. 193941 і 194491 рр. м.Коломия належало до УРСР, а в період німецької окупації 194144 рр. до дистрикту Галичина Генеральної губернії. З 1991 р. м.Коломия районний центр Івано-Франківської обл. самостійної Української держави.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів (історизм, наукова об’єктивність, комплексність, достовірність) і методів, теоре-тичних узагальнень історико-журналістського знання. У дисертаційному дослідженні використано поєднання загальнонаукового принципу об’єктив-ності, аналітичних і синтетичних методів (конкретно-історичного, по-рівняль-ного) та специфічних методів з історії й теорії поліграфії, книгознавства, пресознавства. В роботі також застосовано порівняльно-аналітичний, бібліо-графічно-описовий, проблемно-хронологічний, жанрово-видовий методи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою в українському журналістикознавстві спробою цілісного дослідження розвитку кни-го--видання і газетярства в окремо взятому українському провінційному місті – Коломиї. Простежено особливості розвитку друкарень як першооснови книго-видання і журналістики, здійснено комплексний аналіз особливостей ста-нов-лення і розвитку всіх трьох складових проблеми – друкарства, книго-видання, журналістики. Зібраний автором фактичний матеріал дав змогу систе-матизувати, об’єктивно відтворити і проаналізувати розвиток книгови-дання і журналістики в Коломиї в контексті суспільно-політичних реалій.

Дисертантом здійснено цілісне вивчення передумов зародження, історії створення та особливостей функціонування 32 українських друкарень м.Коло-миї, показано мережу часописів, розвиток українського книговидання в місті.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження та висновки можуть бути використані при подальшому вивченні історії україн-ського друкарства, книговидання та журналістики, при підготовці курсів лекцій, довідників, підручників, навчальних посібників з історії журналістики і книго-ви-дання в Україні, а також при вивченні питань про тяжіння Західної Укра-їни до об’єднання з Великою Україною, боротьбу за державність України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані наукові статті, в яких викладено основні положення наукової роботи, здобувач виконав самостійно.

Апробація результатів дослідження. Рукопис роботи обговорено на спільному засіданні кафедри української преси та кафедри телебачення і радіомовлення Львівського національного університету ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Основні положення дисертації викладено в трьох публікаціях у фахових наукових збірниках, у власному фаховому біо-бібліографічному словнику, а також у власній книзі і чотирьох брошурах, в серії словникових статей в енциклопедичних довідниках (понад тридцять пози-цій), статтях у колективних збірниках, журналах, передмовах до книг. Матері-али дослідження доповідалися на наукових конференціях “Роль і місце західноукраїнської провінції в розвитку національної видавничої справи” (Коломия, 1994), міжнародних наукових конференціях “Проблеми Гуцуль-щини” (Косів, 1993), “Гуцульщина: наука, освіта, культура” (Коломия, 2000), використані у серії лекцій з історії видавничої справи та літератури, прочитаних у навчальних закладах Коломиї І-ІІ рівнів акредитації, на курсах учителів-філологів Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педа-го-гіч-ної освіти.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (151 сторінка), списку використаних джерел (445 позицій), додатків “Українські друкарні Коломиї (18642000 рр.): історико-бібліо-гра-фічні довідки” та “Матеріали до національної бібліографії”. Загальний обсяг дисер-тації 248 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі висвітлено актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, охарактеризовано об’єкт, предмет і мету дослідження, нау-кову новизну, теоретичну значущість, практичне значення й апробацію резуль-татів, отриманих у ході дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерела” проаналізовано основні етапи розвитку української історіографії журналістики, охарактеризовано дже-ре-ла досліджуваної проблеми.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” відзначено, що першість у цілеспрямованому збиранні відомостей про видавничий процес належить І.Левицькому, який у бібліографічних працях покликався на коломийські періо-дичні видання. Одним із перших до теми української преси в Коломиї звернув-ся історик І.Кревецький (1904), який порівнював кількість часописів, які вихо-дять у Львові, Чернівцях, Коломиї.

Відомості про 22 коломийські часописи подав у праці “Бібліографія україн-ської преси. 18161916” (1930) В.Ігнатієнко. Окремі з коломийських ви-дань роз-гля-далися в статтях у часописах “Нова Зоря” (1934) та “Новий час” (1936). Є.-Ю.Пеленський (1937) у статті про українську пресу до Першої світо-вої війни торкався питання про періодику в Коломиї. Про окремих видавців та коломий-ські періо-дичні видання подала довідки Українська Загальна Енцикло-педія (19301935). Це не були праці, присвячені коломийській пресі як самостійному явищу.

Про радянофільську коломийську періодику згадували повоєнних років, найчастіше в контексті об’єднання Західної України з УРСР 1939 р. З фахових пресо-знавчих досліджень на цю тему стаття Я.Дашкевича (“Український істо--ричний журнал”, 1959), монографії Й.Цьоха (1966) та М.Олексюка (1973).

З популяризаторськими газетними статтями про братів Білоусів виступали І.Білинкевич (“Червоний прапор”, 1971), М.Костів (“Зоря Радехівщини”, 1988), М.Савчук (“Комсомольський прапор”, 1988). До початку 1990-х рр. вивчення видав-ничої справи в Коломиї було фрагментарним, часто тенденційним.

За межами України робились спроби подати інформацію про коломийську періодику: праця з історії преси А.Животка (1937), стаття про українську періо-дику в загальній частині Енциклопедії Українознавства (1949).

В історико-статистичному нарисі про українську пресу з перспективи 150-літ--тя (1974) Ю.Тернопільський подав відомості про виставки української преси, де було представлено продукцію коломийських видавництв. Дослідження В.Бачин-ського про пресу ЗУНР, опубліковане в “Новому часі”, передрукував у збірнику матеріалів з історії УГА Д.Микитюк (1975).

Видавничій справі в Коломиї спеціальні праці присвятили А.Курдидик і Б.Романенчук (1988) у збірнику статей “Коломия і Коломийщина”, виданому НТШ у Філадельфії. Деякі невідомі з інших джерел факти подають А.Животко в книзі з історії української преси (1990; перевидана в Україні 1999) та Є.Міси-ло в бібліографії української преси Польщі і ЗУНР (1991).

Новий етап у вивченні видавничої справи в Коломиї розпочався в умовах незалежної Української держави, оскільки вільним став доступ до друкованих видань, які перебували на спецзберіганні.

Першим звернув увагу суто на періодику М.Савчук у брошурі “Часописи Коломиї (18651939)” (1991). Цей же дослідник у серії публікацій в Енцикло-пе-дії Коломийщини опублікував статті про друкарні М.Бойчука, Ф. і М.Біло-усів (1998), накреслив панораму видавничої справи в Коломиї у довідкових статтях “Видав-ництво” та “Видання” (2000). Він першим (1991) наголосив на тому, що Коломия унікальний видавничий центр української провінції.

Дослідник І.Монолатій у каталозі коломийських книжкових видань 18641941 рр. (1993) описав коломийські друки. Стислі відомості про М. і Ф.Бі-ло------усів подали М.Трегуб та П.Арсенич у збірнику “Українська журналістика в іме-нах” (1995). Вагомий внесок у вивчення преси на Коломийщині зробили львівські дослідники М.Романюк і М.Галушко в історико-бібліографічному дослід-женні “Українські часописи Коломиї (18651994 рр.)” (1996). Праця засвідчила, яким маловартісним був пошук попередніх авторів.

М.Вальо належить стаття про видавця Я.Оренштайна (“Літературний Львів”, 1994); ця стаття ввійшла в каталог видань Я.Оренштайна, який впоряд-кували О.Канчалаба та І.Гречко (1998 р.). М.Вальо автор статті про Я.Орен-штайна в “Українській журналістиці в іменах” (1999).

У дослідження видавничої справи в Коломиї зробив внесок і автор цієї праці, опублікувавши книги, статті, бібліографічні покажчики.

У підрозділі 1.2. “Характеристика джерел” відзначено, що джерельну базу дослідження склали матеріали архівів, опубліковані документи, мемуари, періодичні й книжкові коломийські видання, зразки іншої поліграфічної продук--ції. Використано збірки коломийської періодики другої половини ХІХХХ ст., які зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН Украї-ни, Івано-Франківському обласному державному архіві, фондах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського та Музею-історії м.Коломиї.

При дослідженні періодики і книговидання автор вів пошуки й у приватних збірках краєзнавців і колекціонерів, де зберігаються окремі числа часописів, яких бракує у фондах бібліотек та архівів, книги та брошури, не представлені в бібліотеках та архівах.

Цінне першоджерело матеріали рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, зокрема матеріали до біографічного слов-ника І.Левицького. Вони дали можливість відповісти на питання про те, як зароджувались у Коломиї друкарня, книговидання.

Автор 19902002 рр. здійснив низку польових записів і конспектів при-вселюдних виступів, а також спогадів старожилів Коломиї, учасників гро-мадсь-ко-політичного руху, людей, які 1920-х1990-х рр. займалися журналіс-тикою, видавничою справою.

У другому розділі “Українські друкарні в Коломиї основа національної преси та книговидання австро-угорської доби (друга половина ХІХ ст. – 1918 р.)” – досліджується ранній етап видавничої справи в Коло-миї, який обмежується періодом завершення австро-угорської займанщини в Гали-чині.

У підрозділі 2.1. “Становлення української видавничої справи в Коломиї” (1860-і 1890-і рр.)” автор відзначає, що друкарня тут виникла на ґрунті давніх національно-культурних традицій, які не переривались ще з 1830-х рр. Заснували друкарню брати Білоуси Теодор, директор гімназії, та Михайло, поліграфіст з досвідом роботи у друкарнях західноєвропейських міст. Печатню М.Білоуса і Спілки зареєструвало Галицьке намісництво у Львові 19 березня 1864 р. Ця дата і є відправною точкою в історії видавничої справи в Коломиї.

Першим виданням друкарні була брошура Т.Білоуса “О литературномъ русском обществђ”. У виданнях 18641867 рр. помітні єдині сти-ліс-тичні особ-ливості, правопис: з самого початку діяльності друкарня вико-нувала й функції видавництва.

Для формування громадської думки, показу позицій українців у сеймі (Т.Білоус 18611866 рр. був послом до Галицького сейму) потрібно було періо-дичне видання. Початок українській журналістиці в Коломиї було покла-де-но 7 листопада 1865 р., коли вийшов перший номер газети “Голосъ народ-ный” (18651868). Газета стала першим українським періодичним виданням у про-він-ційних містах Західної України. Редагував її М.Білоус. Видання стояло на перешкоді польської денаціоналізаційної політики на Покутті, зверталося до ідей революції 1848 р.

Помітним явищем стало видання в Коломиї 18671868 рр. трьох випусків книги “Поезиі Юрия Городенчука Федьковича”, якій притаманні шев-чен-ківські мотиви.

Наступних років у Коломиї виходили часописи “Кропило” (1869), “Наука” (коломийський період – 18711876 рр.), газета “Русская Рада” (18711912). Газету “Русская Рада” видавав М.Білоус. Вона реально відображала суспільно-політичне й господарсько-економічне життя в краї, показувала події в світі. Це була найдовговічніша газета староруського і москвофільського напряму в Гали-чині. У другій половині 1870-х рр. з’явилися інші часописи, які не виходили за рамки москвофільських традицій. Окрему сторінку у видавничій справі в Коломиї становить діяльність старообрядців з Буковини, які тут видавали свої часописи, календарі, брошури; першим з цих видань був часопис “Старо-обрядецъ” (18781885).

Друкарня М.Білоуса протягом 1870-х рр. активно діяла як видавництво. Тут виходили різноманітні книги, які засвідчили високий рівень видавничої справи в Коломиї.

У процесі видавничої діяльності помітні тенденції до соборності українських земель: у газеті “Голосъ народный” було надруковано вірш Б.Біло-керницького “Береза на могилђ Тараса Шевченка” (1866), О.Терлецький 1867 р. надрукував у М.Білоуса шевченківську листівку з віршем-посвятою О.Ща-вин-ського. Пере-співи Шевченкових поезій, здійснені Ю.Федьковичем і видані в Коломиї 18671868 рр., посилили це тяжіння.

У перші десятиліття з часу появи в Коломиї друкарні тут розширювався спектр видань – виходили загальнополітичні, гумористичні, літературні, нау-ково-популярні, педагогічні, дитячі періодичні видання.

У Галичині виникли передумови для появи політичних партій, які мали змінити порівняно слабко згуртованих москвофілів і народовців. 1890 р. у Львові почав виходити орган русько-української радикальної партії “Народ” (18901895). Фінансувався він на кошти від передплати, пожертви прихиль-ників, зокрема і з Великої України. Серед інших, до його фінансування була причетна Леся Українка. Коломийський період цього двотижневика – 18921894 рр.; видавець і відповідальний редактор М.Павлик. Майже водно-час з “Народом” почало виходити часопис “Хлібороб” (18911895), який у Львові редагував І.Франко; починаючи з восьмого числа “Хлібороб” дру-кувався в Коломиї під редакцією І.Герасимовича, С.Даниловича, М.Пав-лика.

1891 р. у Коломиї розпочала діяльність друкарня Я.Брука і Спілки. Вона спів-працювала з представниками різноманітних політичних партій, друкувала книги і періодику, в т.ч. часопис “Хлібороб”. Після публікації в часописі ці твори виходили окремими брошурами: “Роберт Брюс, король шотланський. Шотлан-ська легенда” Лесі Українки (1894), “Оповідання про заздрих богів” (1894) М.Драгоманова та ін.

Молодий політик К.Трильовський у друкарні Я.Брука і Спілки друкував “часопись для робучого народа” – “Громада” (18961897).

У підрозділі 2.2. “Фахові особливості українських видань в Коломиї кінця 1890-х 1918 рр.” наголошено, що періодиці притаманні подальший поступ, орієнтація на національні пріоритети. 1901 р. розпочала діяльність друкарня В.Бравнера. Тут друкували тижневик “Поступ” (19031905). Часопис стояв на позиціях Української національно-демократичної партії, яка ставила собі за мету територіально-адміністративне відокремлення українців у складі Австро-Угор-щини. Тут вперше опубліковано статтю І.Франка “Що таке поступ?”, вида-ну в цій же друкарні окремою брошурою. З друкарні В.Бравнера у світ вийшов пер-ший номер часопису “Хлопська правда” (1909, 1909), який видавав і реда-гував К.Трильовський, засновник січового руху. Видавнича діяльність К.Трильов-ського полягала й у виданні календарів, книг і брошур, які відо-бра-жа--ли ідеї січового руху, радикалізму. Все це створювало фундамент, на яко-му розбудовувався січовий рух.

Активно видавничою справою займався письменник, журналіст, викладач класичної філології Коломийської гімназії Ю.Насальський. У серії “Бібліотека для рускои моло-дежи” вийшло близько 170 видань (1894-1914). Виходили тут оригінальні та пере--кладні тво-ри, серед яких “Сон літної ночі” (1903) В.Шекспіра.

Я.Оренштайн видавничою справою займався професійно, заснував видав-ництво “Галицька накладня” (19031916). Першою книгою був “Начерк історії української літератури” Б.Лепкого (1905). Тут видано більш як 150 книжкових випусків серії “Загальна бібліотека”; серед оригінальних і перекладних творів художньої літератури, книг зі статистики, соціології, філософії найпомітнішим було перше українське видання книги Ф.Ніцше “Так мовив Заратустра”. Я.Орен-штайн видав 364 різновиди українських поштових листівок з видами природи, портретами письменників і громадських діячів, ілюстраціями до тво-рів Т.Шевченка, М.Гоголя та ін.

Пресі передвоєнного десятиліття були притаманні станово-професійна спеціалізація, з’явились нові вчительські видання, учнівські і молодіжні часо-писи – “Съвітаннє” (1908), “Надія” (19091911), “Життя” (1911).

1903 р. у Коломиї почала діяти друкарня і літоргафія А.Мізевича. Помітним виданням була книга А.Крушельницького “Szkice z ukrainskiej literatury wspуіczesnej” (1910), ?ка представляла польському читачеві І.Франка, В.Стефа-ника, І..Семанюка (Марка Черемшину), Л.Мар-то-вича, М.Коцюбинського.

Газета “Прапор” (19081912) була органом українського народного вчительства Галичини. Ширшу аудиторію мав тижневик “Покутське слово” (19121913), зі сторінок якого не сходили теми визволення, неза-лежності та націо-нального відродження у всіх сферах життя народу. Останнім з коло-мийських українських періодичних видань підавстрійського періоду був часо-пис “Коломийське слово” (1914). Газета представляла інтереси мешканців Покут-тя, наголошувала на значенні української преси в згуртуванні нації.

З початком Першої світової війни було перервано нормальний розвиток видавничої справи. 15 вересня 1914 р. перші бойові частини армії російського генерала О.Брусилова оволоділи Коломиєю. Окупація протривала до 17 лютого 1915 р.; друга хвиля окупації – з 12 травня до 10 червня 1915 р. Російська адміністрація заборонила в Галичині українську пресу, дозволено було лише проросійські та польські видання. З осені 1914 р. до листопада 1918 р. у Коломиї не виходило жодного періодичного видання.

В умовах війни справжньою перлиною друкарства була видана в друкарні В.Бравнера поема Т.Шевченка “Гайдамаки” (1915). З’явилася вона в екстре-мальних умовах у проміжку між двома російськими окупаціями, перед набли-женням фронту.

Третій розділ - ”Роль друкованого слова в формуванні національної самосвідомості українців (19181939 рр.) “ містить опис видань та аналіз діяльності видавництв у контексті суспільно-політичної ситуації.

У підрозділі 3.1. “Українська періодика в добу ЗУНРУНР (19181920 рр.)” відзначено, що в умовах розпаду Австро-Угорської імперії у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові українці перебрали владу в свої руки. Водночас, у Коло-миї на бік української влади перейшли 24 піхотний і 36 стрілецький полки. Уже вранці 1 листопада на вулицях Коломиї було вивішено синьо-жовті прапо-ри, розповсюджено великі чотиримовні відозви про заснування ЗУНР. Очевид-но, їх надруковано в друкарні А.Мізевича під управою Ф.Долінського. Тут же 10 листопада 1918 р. було відновлено видання української преси – вийшла перша газета доби ЗУНР “Покутський вістник” (19181919), її видавала Окруж-на національна рада. Газета мала завдання заповнити інформаційний вакуум, подавала відомості про події не лише в регіоні, а й про загальноукраїнські та між-на-родні. Тижневик “Січовий голос” (19181919) вида-вав Український січо-вий союз, газета обстоювала ідеї творення і розвитку українського війська, оскіль-ки це було послідовним продовженням ідей січового руху.

З початку грудня 1918 р. у Коломиї розпочала роботу друкарня Окружної військової команди (ОВК). Тут друкували видання державницького спря-мування.

Після Акту злуки ЗУНР та УНР виявом нового політичного мислення був часопис “Громадський голос” (1919), орган Української радикальної партії, згод-ом орган Селянської радикальної партії. У березні було створено Централь-не інформаційне бюро при Директорії УНР, почала діяти Коломий-ська філія інформбюро УНР, яке поширювало серед мешканців Покуття, Угорської України та Буковини офіційну інформацію про стан справ в Україні та світі. В Коломиї виходив інформаційний щоденник бюро “Новини” (1919); він подавав оперативну інформацію. Орган українського народного вчитель-ства “Учи-тельський голос” (1919) представляв педагогів Західної України, реда-гу-вав його член Державного секретаріату ЗУНР О.Власійчук.

Перед наступом румунів, які зайняли Покуття, польські повстанці захопили важливі об’єкти Коломиї, в т.ч. й друкарню ОВК. Друкарні в Коломиї не діяли, українська преса не виходила. 21 серпня 1919 р. румунське військо здало Коло-мию польському військові. Перед загрозою Червоної Армії недавні вороги – поляки й українці – стали союзниками. Втікаючи перед наступом Червоної Армії, в Коломиї опинилася редакція щоденної газети “Україна” (19191920), створеної у Кам’янці-Подільському; газета до цього виходила у Вінниці, Стані-славі. Найдраматичніший період існування газети припав на Коломию, де вийшли останні чотири числа (1920). Редакція містилася на залізничній станції Коломия, у вагоні ч.19605. Це була остання з газет доби української держав-ності в Коломиї.

У підрозділі 3.2. “Видання періоду становлення організаційних форм суспільно-політичного життя українців Галичини (19201926 рр.)” йдеться про те, що Галичину зайняли польські війська, українська преса не виходила. Оста-точне вирішення питання про міжнародний правовий статус західно-українських земель відкладалося (аж 1923 р. західні держави погодилися, щоб краєм правила Польща). У Коломиї 19 червня 1921 р. відновлено видання україн-ської преси – почав виходити тижневик “Покуття” (1921). У першому ж номері газети було заявлено про витоки нового видання з преси доби ЗУНР. Газета демонструвала зразки публіцистики, просякнутої аналізом причин невдач і поразок визвольних змагань.

На національно-патріотичних позиціях стояла й низка інших періодичних видань – “Молода громада” (1922), “Радикальний голос” (1922), “Українська праця” (1922), “Право народу” (1923) та ін. Ці видання здебільшого відобра-жали певні течії в національному громадсько-політичному житті, мали добру інформаційну насиченість.

Крім цих видань у Коломиї міжвоєнного періоду виділялись: часописи для жінок, станово-релігійні, торгово-промислові, молодіжні, соціалістичні. Міжна-родного розголосу набув часопис “Жіноча доля” (19251939). Почав виходити євангелистський часопис “Віра і наука”(19251939).

У міжвоєнний період в Коломиї нетривалий час діяли книжкові видавництва: ім. Драгоманова (1921), “Бистриця” (19211923), “Дрібна книго-збір-ня” (1923) та ін. Внесок у книговидання в Коломиї зробили видавництва “Запорожець” (1918, 19241934), “Трембіта” (19221929), ОКА (19201939), “Друж-ність” (19261938) та ін. Продовжували діяти “Видавнича спілка україн-ського вчительства” (19091928), “Загальна книгозбірня” (19131942). Вони наповнювали інформаційний простір найрізноманітнішою друкованою продук-цією.

У підрозділі 3.3. “Видавнича справа в період загострення українсько-польських відносин (19271939 рр.)” розповідається про подальший розвиток видавничої справи в Коломиї. Активно розгорнув свою діяльність часопис “Жіноча доля”, який переріс у видавництво. Виходили додатки до нього – “Жіноча воля” (19321939), “Світ молоді” (19321939) та ін. “Жіноча доля” видавала серійні ілюстровані альманахи (19261930, 1936), оригінальні та перекладні твори художньої літератури, пізнавальні книги. Головним редак-тором видавництва була О.Кисілевська. Видання гуртували українське жіноцтво, мали читачок в країнах Західної Європи, США.

Євангелистськими були часописи “Українська реформація” (19291931), “Сіяч” (19321934). Редакції цих періодичних видань займалися випуском книг і брошур. Дещо інакший характер мали часописи “Голос дяків” (19251928), “Дяківський шлях“ (19291930), “Дяківський прапор” (1936) – вони були своєрідними профспілковими виданнями дяків, обстоювали їхні права перед релігійною владою, за що їх офіційно забороняв єпископат греко-католицької церкви.

Спробами економічно згуртувати українців були видання “Торгівля і промисл” (1929), “Український купець” (1929). Гімназійна молодь видавала жур-нали “Плай” (19311934), “Проблески” (1934, 1936), “Ми йдемо вперед…” (19371938). Помітною була хвиля соціалістичних, інколи відверто про-радян-ських видань – “Єдність Сель-Роба” (1928), “Плуг” (19321933), “Зерка-ло” (19351936) та ін.

З поміткою “КиївЛяйпцігКоломия” видавав у Німеччині книги Я.Орен-штайн; вони є умовно коломийськими. У Коломиї виходила найрізноманітніша література, тут видавали й літературні новинки, в т.ч. твори практично всіх лауреатів Нобелівської премії. Діяло декілька українських книгарень.

Загальнонаціональне значення мало створення з ініціативи В.Микитчука в Коломиї видавничого комітету для видання тритомника Української Загальної Енциклопедії (УЗЕ, 19291935). Ідею коломиян підтримала група українських науковців; як місце видання в книзі зазначено “ЛьвівСтаніславКоломия”, полі-графічні роботи виконували в Станіславі, Львові, Лейпцігу. УЗЕ – взагалі перша українська енциклопедія.

У четвертому розділі ”Періодичні видання в Коломиї під час Другої світової війни та в радянську добу (1939 – кінець 1980-х рр.)” зроблено аналіз видавничої ситуації в принципово відмінних від попередніх умовах. Згідно з радянсько-німецькою домовленістю про розподіл Європи на сфери впливу та окупації, 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили на територію Західної України та Білорусії. Перестала виходити місцева преса, було зупи-нено книговидання. Поліграфія й видавнича справа стали державною пре-рогативою. Одразу ж було створено газету тимчасового управління м.Коломиї “Черво-ний прапор”. Після націоналізації коломийських друкарень створено державну друкарню поліграфтресту м.Коломиї. Газета була елементом радян-ської пропагандивної системи, діяла за тими ж законами, що й уся преса СРСР. Кожен номер підлягав цензуруванню. Газета не відображала реального стану справ, брала участь у проведенні гучних кампаній, при-свячених певним подіям державного та політичного характеру.

Після нападу Німеччини на СРСР, 30 червня 1941 р. у Львові проголошено Акт відновлення української держави. 3 липня в Коломиї створено Окружну управу. Державна українська дру-кар-ня видрукувала листівку ОУН про відновлення державності. 6 липня вийшов перший номер органу повітового Українського революційного проводу і ОУН газета “Воля Покуття” (19411944). Газета була вільною до початку вересня 1941 р., доки фронтові угор-ські окупаційні частини не було замінено тиловою німецькою адміні-страцією. Далі газета стала рупором окупаційної влади. В ході реформ німець-кої окупаційної влади 19431944 р. газета для Коломийщини “Воля Покуття” вихо-дила у Львові. Нетривалим виявилося видання додатків до “Волі Покуття” – “Останні вісти” (1941) та “Українська школа” (1942).

Наприкінці березня 1944 р. Радянська Армія ввійшла до Коломиї. З листопада 1944 р. відновлено видання газети міськкому і райкому КП(б)У, міської і районної рад депутатів трудящих “Червоний прапор”. 22 травня 1945 р. почала виходити газета райкому КП(б)У і райради депутатів трудящих “Червоний промінь” (19451959). Виходила також газета політвідділу Коло-мийської МТС “Більшовик” (19501952; нова назва – “Перемога”, 19521953). Видання були заідеологізовані, далекими від реального життя. Діяла строга цен-зурна система.

В ході хрущовських реформ наприкінці 1950-х – середині 1960-х рр. намітилось послаблення цензурного тиску, в Коломиї почали друкувати наукові запис-ки вищих навчальних закладів (Станіслав, Львів, Чернівці), книги видавництва “Радянська школа”. Було укрупнено друкарню, покращилась поліграфічна база. Виходила міжрайонна газета Станіславського обкому КПУ і облвиконкому “Радянська Гуцульщина” (19621963). Створилось молоде літера-турне середовище, яке тяжіло до Коломиї з інших районів області. Вихо-дили книги місцевих авторів.

Після завершення політичної відлиги почався тиск на українську культуру; 1971 р. за вірші було ув’язнено поета Т.Мельничука. Друкарня згорнула друк книг, виходили лише технічні та сільськогосподарські видання, плани партійно-комсомольських навчань, кінолекторіїв тощо. У 1980-х рр. багато агітаційних бро-шур виходили російською мовою. З початком горбачовської перебудови у Коломиї розпочався процес відродження давніх видавничих традицій.

У розділі п’ятому “Новітня преса і книговидання в Коломиї (серпень 19912000 р.)” показано, що видавнича справа розвивалася в принципово інших умовах.

Станом на 24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, в Коломиї вже було сформовано україн-ську періодику, яка стояла на державницьких позиціях. Тут ще з 1988 р. вихо-дила рекламно-інформаційна газета агрофірми “Прут” – “Агро” (19881994), яка поступово відкривала читачам правду про січове стрілецтво, розстріли і депор-тації, діяльність УПА. Ця газета стала провісником національно-держав-ного відродження в регіоні. Першим з нових партійних видань була газета Україн-сь-кої республіканської партії “На переломі” (19901995). Після виборів до рад усіх рівнів (1990 р.) було створено нову державну пресу – газети Коло-мийської міської ради “Вісник Коломиї” (з 1990) та Коломийської районної ради “Віль-ний голос” (з 1991 р.). На момент постання Української держави (1991 р.) в Коло-миї вже було сформовано національну пресу, були необхідні кадри для подальшого її випуску. В роки державотворення в Коломиї виходили більш як двадцять різноманітних періодичних видань, які відображали багатство партій, релігійних конфесій, творчих угруповань. Відродження книговидання розпо-чалося з появи “Біблії для дітей” (1990), яку видала редак-ція “Агро”. Перше ново-ча-сне комерційне видавництво у Коломиї “Світ” (19921994) видало майже 50 книг. Найпотужніше книжкове видавництво “Вік” (з 1993) видає книги авторів з Івано-Франківщини, України, українських авторів з-за кордону. Книговиданням займалися редакції газет “Агро” (19901992), “Плин” (1994), “Вільний голос” (з 1998), видавництво “Енци-клопедія Коломийщини” (з 1996). Найбільшим поліграфічним підприємством в регіоні є ВАТ “Коломийська друкарня ім.Шухевича”, обладнана новітньою поліграфічною технікою.

У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

1. У ході вивчення українських видань Коломиї нагромаджено певний масив наукових праць, які торкаються різних аспектів проблеми дослідження. Однак у них не відтворено в історичній послідовності передумов виникнення, особ-ливостей розвитку і функціонування української видавничої справи в Коломиї як явища, не показано його місця в процесах національно-культурного відродження, формування державницьких устремлінь, боротьбі за здобуття та побудову власної держави.

Обмежена джерельна база більшості праць, автори яких торкались питання українських видань у Коломиї, призвела до різноманітних суперечливих суджень, фактичних помилок. Дослідники, здебільшого на краєзнавчому рівні, говорячи про видавців, редакторів періодики, авторів книг, а також видавничий процес загалом, виривали їх з контексту, що призвело до не завжди правильної розстановки акцентів.

2. Поєднання різних способів аналізу українських видань Коломиї, інших джерел дозволило робити обґрунтовані наукові узагальнення. Враховано специ-фічність становлення і розвитку друкарень, преси, книговидання в умовах, коли українці не мали своєї держави. Відтворено в хронологічній послідовності процес зародження і становлення книговидання і газетярства в Коломиї. Вияв-лено характерні особливості преси як масового джерела, яке з певною мірою об’єк-тивності та суб’єктивності відображало дійсність. Суб’єктивний характер викли-каний сприйняттям сучасних їм суспільно-політичних процесів тими, хто вида-вав періодику і книги. Об’єктивний характер зумовлений суспільно-полі-тичними умовами, в яких перебувала Коломия у досліджуваний період. Лише 12 років розвиток українських видань Коломиї відбувався в умовах української державності (19181920, 1941, з 1991 рр.), а більш як 120 років українські видан-ня Коломиї розвивались у політично несприятливих умовах.

3. З’ясовано суспільно-політичну значимість коломийських видань у національному відродженні та державному будівництві. Поява в Коломиї дру-кар-ні братів Білоусів пов’язана з ідеями революції 1848 р. Зі створенням друкарні братів Білоусів на практиці було доведено можливість і крайню необ-хідність децентралізації видавничої справи як одного з важливих факторів для піднесення освіченості народу, політичної структуризації українського суспіль-ства. Преса і книговидання в Коломиї, тісно пов’язані з москвофільством, відобразили складний шлях формування у мешканців регіону державотворчих устрем-лінь. З поступовим відходом від панування москвофільства в ідеології Коломия стала базою для розвитку радикальної, січової, національно-демо-кратичної преси, чим було засвідчено новий етап у суспільно-політичному житті. Періодика початку ХХ ст. демонструвала широкий спектр ідей від просвіт-ництва загалом і до постановки питань соціального і національно-політичного характеру. Завдяки розвиненій поліграфічній базі Коломия набрала ваги як центр культури та літератури, пропаганди новітньої європейської літера-тури й філософської думки. Важлива роль видавничої справи в Коломиї у про-паганді ідей січового стрілецтва, в побудові Української держави в роки ЗУНРУНР. Друковане слово як засіб комунікації дало змогу створити необхідні умови для формування громадської думки про те, що українська нація - нація державна. Преса та книговидання після програних національно-визволь-них змагань згуртовували українців, осмислювали уроки і ставили завдання економічну самостійність в умовах польської окупації. У радян-ський час кардинально змінилися підходи до видавничої справи, яка стала виключ-но державною прерогативою, друковане слово перестало об’єктивно відображати життя. В роки Другої світової війни українцям не вдалося налаго-дити національної видавничої справи; преса цього періоду була засобом тиску оку-пацій-ної німецької влади на населення. Більшовицький та німецько-фашист-ський режими звели нанівець національну видавничу справу, яка мала пози-тивні тенденції розвитку навіть за україноненависницького польського оку-пацій-ного режиму.

Новітня преса, викликана перебудовою, була фактором національно-патріотичного відродження в регіоні. Преса рад першого демократичного скли-кання в Коломиї стала базою для державотворчої праці після серпня 1991р., оскільки вона за своєю суттю на той час була власне державницькою.

В умовах української державності всебічного розвитку набули національне книго-видання та журналістика, які базувались у Коломиї на добрій полігра-фічній базі.

4. Аналізуючи жанрові особливості коломийської періодики, автор дійшов висновку, що в Коломиї з самого початку прагнули мати видання, які б від-по-відали правилам газетярської майстерності. Жанрова різноманітність коломий-сь-кої періодики постійно зростала, помітна градація за суто журналістськими жанрами.

Радикальній, січовій, національно-демократичній пресі притаманні були статті, огляди, листи. Значне місце тут відводилось критиці та бібліографії, літера-турно-критичним та етнографічним матеріалам, споминам. Відчутна більша динаміка, прагнення досягти зворотного зв’язку. Викликано це перед-усім тим, що преса порушувала нові, актуальні проблеми, які не входили в коло питань москвофільської періодики.

Поступ у володінні журналістською майстерністю відчувається при оцінці періо-дики першого десятиліття ХХ ст. Гострі інформаційно-аналітичні пере-дові статті, виділення інформаційних жанрів спеціальними рубриками. Видан-ням цього періоду притаманні тенденція до зменшення обсягів аналітичних матеріа-лів на користь більшої насиченості видань дрібними поточними інформаціями.

Багата жанрова наповненість, сусідство аналітичних та інформаційних жанрів, розподіл матеріалів на офіційні та неофіційні притаманні періодиці ЗУНР та УНР. “Гарячі” інформації про політичні та воєнні події мали телеграф-ний стиль викладу. Нового звучання набула публіцистика.

У ході дослідження доведено, що в період між двома війнами помітніша, аніж в інші періоди, градація видань за політичною орієнтацією. Загально-інформаційні національно-патріотичні видання подавали більше інформації без коментування, бо цьому на перешкоді стояли цензурні перепони. Вико-рис-товуючи гумор, гротеск, пародіювання, велася мова про засилля польських властей, недосконалість виборчої системи. Помітна майже повна відсутність фейлетонів у виданнях релігійного характеру, які могли вільніше висловлю-ватись на теми, які входили в коло їх інтересів. Пресі соціалістичного спряму-ван-ня були характерні стилістика, лексика, тон висловлювань, близькі до біль-шо-виць-кої преси Радянської України, що свідчить не лише про наслідування, а й часто про механічне перенесення ідеологічних штампів на терени Галичини.

Українська преса періоду німецької окупації, продемонструвавши зразки публіцистики в перших номерах, перейшла на суто інформаційні жанри. Нато-мість радянська преса довоєнних і післявоєнних років була наповнена різно-жанровими матеріалами. Чітко відстежувалась, планувалась завчасу наповне-ність кожного з номерів газети різножанровими матеріалами, часто, навіть, спричи-ню-ючи до штучності, навмисності.

Преса періоду національного відродження і побудови Української держави про про-бле-ми могла говорити відкрито, тому майже нема фейлетонів. Їй при-та-манні публіцистичні жанри, які межують з творами художньої літератури, народознавчими й історичними статтями. Помітне наповнення загальноін-формаційних газет творами інформаційно-аналітичних жанрів. Вузько-спе-цифічні видання, які не мали сталого ритму виходу, найчастіше не мали чіткої жан-ро-вої градації; домінують статті, зрідка – поточні інформації; основні ж матеріа-ли – звернення з публіцистичним забарвленням, політичні заяви тощо.

У