ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

АЗАРОВА ЮЛІЯ ОЛЕГІВНА

УДК 107.9(091)+801.73(043.5)

КУЛЬТУРОТВОРЧІ ІНТЕНЦІЇ ДЕКОНСТРУКЦІЇ Ж. ДЕРРІДА

17.00.01 – теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків–2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури

Міністерства культури і мистецтв України (м. Харків).

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Дяченко Микола Васильович,

Харківська державна академія культури,

проректор з наукової роботи, завідувач кафедри філософії та політології

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор

Осипова Наталя Пилипівна,

Національна юридична академія України

ім. Я. Мудрого, завідувач кафедри

соціології та політології

кандидат філософських наук, доцент

Загурська Наталя Віталіївна,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, доцент кафедри теоретичної та практичної філософії

Провідна установа Київський національний університет культури і мистецтв,

кафедра теорії та історії культури, м. Київ.

Захист відбудеться “ 29 ” вересня 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.807.01 у Харківській державній академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький спуск, 4.

Автореферат розісланий “ 28 ” серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лошков Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Події останньої третини ХХ сторіччя помітно змінюють обличчя сучасного гуманітарного знання, відкривають нові дослідницькі перспективи, розширюють наукові та світоглядні обрії. Інтелектуальні події, що супроводжуються трансформацією традиційних епістемологічних моделей, звертають на себе особливу увагу, викликають величезне піднесення та інтерес.

Деконструктивістський проект Ж. Дерріда, що з успіхом працює у багатьох галузях знання, є однією з найбільш перспективних новацій цього роду. Деконструкція – це не тільки складна та ретельно розроблена філософська концепція. Передусім, це чітко висловлена наукова позиція, принципи, рефлексії та ноу-хау якої ввійшли у робочий арсенал цілого ряду гуманітарних, соціальних та прикладних дисциплін.

Концепція деконструкції Дерріда дала поштовх до формування деконструктивізму як окремого самостійного наукового напрямку. Деконструктивістські ідеї, практики та стратегії знайшли широке застосування у політичній, релігійній, художній, культурній, правовій сферах. У зв’язку з цим, саме сьогодні цілком впевнено можна говорити не тільки про філософський, естетичний, правовий зміст деконструктивістських інтенцій, але й про їх фундаментальну спрямованість на дослідження усіх проявів культурного буття.

Слід підкреслити, що запропонований Дерріда новий підхід сприяв актуалізації цілої низки важливих питань, які не тільки не мали вирішення в рамках традиційних культурфілософських досліджень, а й взагалі не були поставлені. Значний внесок, зроблений Дерріда в розв’язання багатьох наукових проблем, дає підставу вважати деконструкцію не просто змістовною й дійовою філософською концепцією, а подією інтелектуального ряду, що суттєво впливає на світову науку.

Досвід деконструкцїї актуальний ще з однієї причини. Деконструкція дала поштовх до переосмислення звичної схеми інтерпретації культури. Якщо раніше вся загальнокультурна та історико-філософська проблематика, що торкалася питання про основні цілеорієнтації людини в світі, традиційно закріплювалась за метафізикою, то тепер, у рамках деконструкції, було не тільки доведено обмеженість і недалекоглядність метафізичного пояснення всіх труднощів і перипетій культурного буття, а й показано альтернативні шляхи і орієнтири, які дозволяють подолати попередні хиби та прорахунки.

Визнання необхідності серйозних перетворень вимагає сьогодні не тільки перевірки й діагностики традиційних когнітивних процедур, перегляду і навіть деструкції загальноприйнятих уявлень про культуру, але глибокої трансформації, всебічної деконструкції її базових концептів. Тому обґрунтування нового підходу до вивчення культури, який передбачає взаємодоповнюючий опис різноманітних сторін культурного буття, чию специфіку вже неможливо ігнорувати, зводити до метафізичних імперативів чи істин, є однією з ключових програм деконструкції.

Очевидно, що осмислення даного комплексу проблем є першочерговим завданням сучасної філософії. Тому вивчення досвіду ведучих інтелектуалів нашого часу стає особливо актуальним у створенні простору діалогічної співпраці для обговорення найважливих і животрепетних питань. І зараз, коли бурхливий розвиток вітчизняної науки потребує нових ідей, інформації та концептуальних ресурсів, освоєння досягнень західних колег могло б дійсно сприяти найшвидшому оновленню нашої гуманітаристики, залученню її до кола проблем та дискусій сьогодення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконується за тематичним планом наукових досліджень ХДАК на 2001 – 2005 рр., затвердженим Вченою радою 23.02.2001 р., протокол № , і є складовою частиною теми „Проблеми історії та теорії культури”.

Ступінь розробки проблеми обумовлена двома факторами. З одного боку, слід зазначити, що на сьогодні світовою філософською думкою вже достатньо опрацьовані питання про головні принципи та постулати концепції деконструкції. Серед вітчизняних спеціалістів провідна роль у цьому належить Н. Автономовій, О. Вайнштейн, І. Ільїну. Серйозний та глибокий аналіз ідей Дерріда містять роботи О. Гурко, В. Лапицького, М. Рикліна. Дослідженню концептуально-поняттєвого апарату філософії Дерріда присвячено праці Б. Гройса, С. Куцепал, Н. Маньковської. Різноманітні аспекти деконструктивістської тематики вивчаються Н. Ємельяновою, Г. Стояцькою (текстуальність); М. Аркадьєвим, А. Беліченком, Є. Найманом, Л. Філіпповим (граматологія); А. Гараджою, В. Окороковим, О. Соболь, Е. Фрейбергою (критика метафізики), які подають детальний опис та пояснення зазначених акцентів.

Наукова спадщина Дерріда є також предметом дослідження закордонних теоретиків. Зокрема, у працях Г. Алмера, Р. Гаше, Дж. Каллера, Дж. Капуто, К. Норріса, Р. Рорті дається оригінальне тлумачення деконструкції, висвітлюються її “плюси” та “мінуси”, окреслюються перспективи, які вона відкриває у сучасній науці. Значний внесок у поглиблення розуміння деконструктивістських проблем зробили Ф. Лентріккія, П. де Ман, Дж. Хілліс Міллер, Р. Шольц та В. Шульц. Досить багато написано про деконструктивістські стратегії в таких галузях діяльності, як наука (Г. Брунс, Ф. Льюїс, А. Плотницькі), філософія (Д. Донкель, В. Лейч), література (Ш. Барк, Р. Флорес), естетика (Д. Керролл, Дж. Харвуд, Дж. Волфрейс), психоаналіз (К. Бохемен, Б. Джонсон, Є. Рудінеску, Ш. Фельман, Дж. Форрест).

З іншого боку, стає зрозумілим, що, незважаючи на численні дослідження деконструкції з точки зору її загальнофілософських, епістемологічних, науково-критичних та інших орієнтацій, власне культуротворчі інтенції деконструкції залишаються маловивченими та слабо висвітленими у критичній літературі.

Є також ще один момент, що потребує пильної уваги. Аналіз критичної літератури дає дисертанту підставу зробити висновок про те, що в опрацюванні досліджуваної теми є не тільки здобутки, але й недоліки, та іноді навіть – і серйозні вади:

по-перше, оскільки вітчизняний досвід розв’язання проблем деконструкції ще знаходиться у стані зародження, то в багатьох роботах або лише частково висвітлено предмет дослідження, або тільки-но наведено деякі загальновідомі положення. Саме цими обставинами пояснюється і відсутність полеміки серед дослідників, і одноманітність висунутих ними підходів та оцінок;

по-друге, цілу низку тез та постулатів деконструкції Дерріда, зокрема тих, що виявляються спірними або непереконливим, дослідники часто ігнорують, не акцентують на них увагу, що й призводить до необ’єктивності суджень та помилок;

по-третє, фактично відсутня бібліографічна та джерелознавча база даних. Причому нестача (у вітчизняних наукових бібліотеках) як оригінальних творів Дерріда (або їх перекладів на українську мову), так і суто дослідницької літератури, ще більш ускладнює цю проблему. Багато творів Дерріда не тільки не відомі нашому читачеві, але й недоступні предметному вивченню. Звідси великий пласт деконструктивістських тем залишається поза полем зору вітчизняних спеціалістів;

по-четверте, опосередковано або не в повній мірі проаналізовано цілу низку принципових питань, що стосуються даної теми. Так, наприклад:

- залишається не з’ясованим питання щодо того, чи вважати деконструкцію за методологію (“інтегративний метод”, “непрямий метод”), чи, навпаки, вона є “не-методологією”, “анти-методологією” або “мета-методологією”. Відповідно до цього, питання про можливість “опису” або “не-опису” деконструкції як методу також залишається відкритим;

- не розроблено адекватної самій деконструкції “методики” дослідження, спроможної запропонувати підхід та засоби вивчення концепції Дерріда з урахуванням усіх його “антиметодологічних” настанов та принципів;

по-п’яте, залишаються значні прогалини у висвітленні таких питань, як категоріальний апарат деконструкції, наукові та творчі засади формування ідей Дерріда; компаративний аналіз концепції Дерріда з теоріями його попередників (Кант, Гегель, Маркс, Фрейд) та сучасників (Батай, Бланшо, Кристева, Фуко), теологічні, політичні, етично-правові орієнтації деконструкції тощо.

В цілому, як свідчить досвід роботи з критичною літературою, ізольоване дослідження окремих моментів або окремих питань нерідко спричиняє прогалини у розумінні ключових проблем деконструктивістської концепції. Тому лише комплексне дослідження деконструкції Дерріда здатне заповнити існуючі прогалини й висвітлити її внутрішній зміст.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи – висвітлити й дослідити культуротворчі інтенції деконструкції Дерріда.

Досягнення мети припускає необхідність постановки та виконання таких завдань:

- провести комплексне дослідження концепції деконструкції; висвітлити її наукові та культурні пріоритети;

- поставити та з’ясувати питання про можливість транспонування понять деконструкції у сферу культури;

- проаналізувати граматологічну стратегію деконструкції; висвітлити її культуротворчі інтенції;

- дослідити філософсько-етичну стратегію деконструкції та виявити її культуротворчі інтенцїї;

Об’єкт дослідження – концепція деконструкції Дерріда.

Предмет дослідження – культуротворчі інтенції деконструкції Дерріда.

Методи дослідження. Методологія дослідження концепції деконструкції Деррида є „слабким пунктом” практично всіх робіт, які маємо на сьогодні в деррідознавстві. Цій обставині є ряд причин, головна з яких – “антиметодологічна” установка самої деконструкції. Звідси очевидно, що будь-які пропозиції і судження про “метод” дослідження відносно деконструкції виявляються неадекватними до предмету і можуть бути розглянуті тільки як аргументи “загальнометафізичних дискусій”.

Тому, взявши до уваги скептичне відношення деконструкції до будь-яких історико-філософських та наукових методологій, а також, враховуючи специфіку обґрунтування цієї позиції, дисертант намагався підібрати ті дослідницькі процедури, які сприяли б розв’язанню даної ситуації.

Тут перед дисертантом постала складна проблема формування власної методологічної програми.

Оговорюючи цей момент, дисертант вказує на можливість застосування так званих „гнучких методологій”, зокрема, міждисциплінарного підходу (що є необхідним для визначення специфіки роботи деконструкції у різних сферах гуманітарного знання), комплексного підходу (що є необхідним для всебічного висвітлення предмету дослідження, розкриття його внутрішнього розмаїття, підкреслення взаємозв’язку усіх його аспектів та компонентів) та діалогічного підходу (що є необхідним для з’ясування суперечливих питань щодо самої деконструкції; зокрема, цей підхід залучається також і з тим, щоб висвітлити деконст-рукцію не просто як діалог різних суб’єктів логіки мислення, але як діалог принципово різноманітних логік). Отже, інтегративне використання трьох підходів дозволило більш органічно, різнобічно та об’єктивно розглянути предмет дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена трьома складовими:

- специфікою обраного предмету;

- орієнтованістю дослідження на сучасні філософські проблеми теорії та історії культури;

- новим фактологічним матеріалом, що складається більшою частиною з оригінальних творів Дерріда та наукової літератури іноземними мовами;

Дисертація містить такі елементи наукової новизни:

- уперше проведено комплексне дослідження концепції деконструкції; виявлено її наукові та культурні пріоритети;

- уперше поставлено й розглянуто питання про можливість транспонування понять деконструкції на сферу культури;

- проаналізовано граматологічну стратегію деконструкції; висвітлено її культуротворчі інтенції та доведено, що граматологічне дослідження таких головних складових культури, як текстуальність, категоріальність, дискурсивність та інституційність створює нову панораму бачення культурно-історичного процесу;

- досліджено філософсько-етичну стратегію деконструкції, розкрито її культуротворчі інтенції, доведено, що набутий у ній досвід міжкультурного, міжнаціонального й міжрелігійного діалогу сприяє розв’язанню ключових питань сучасної цивілізації.

Практичне значення. Одержані результати дають ширше уявлення про евристичні можливості деконструктивістського підходу. Розглянуті в дисертації питання показують, що деконструктивістський дискурс є складним і гетерогенним утворенням, де можливо виділяти не деконструкцію, а деконструкції (в множені), тобто цілий спектр деконструкцій відповідно до тієї кількості об’єктів, які підлягають трансформації. Аналіз конкретних прикладів деконструкції – деконструкція знаку в лінгвістиці, деконструкція поетичного тексту в літературознавстві, деконструкція художнього канону в естетиці – дозволяє наочно проілюструвати розмаїття цієї „техніки” в дії.

Матеріал дисертаційного дослідження може бути використаний для подальшого осмислення даної проблематики, розробки її окремих аспектів; підготовки лекційних курсів з теорії культури, філософії культури, історії зарубіжної філософії, розробки спеціальних курсів, присвячених сучасним течіям західної думки.

Апробація результатів дослідження проводилася на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: VIII Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях (Харків, вересень, 2001), Всеукраїнській науково-методичній конференції „Філософська і політична антропологія: місце людини в посттоталітарному соціумі” (Запоріжжя, грудень, 2001), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, січень, 2002), Міжнародній науково-методичній конференції “Розвиток національної моделі дизайну і образотворчого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу” (Харків, березень, 2002), IX Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях (Харків, вересень, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Філософія та історія філософії” (Київ, травень, 2003), Х Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях (Харків, вересень, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу” (Київ, травень 2004).

Усі результати дослідження отримані дисертантом самостійно і складають його власний внесок у вивчення даної проблематики.

Основні положення дисертації відображені у 18 публікаціях, зокрема у 10 статтях і 8 матеріалах конференцій, що опубліковані у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України. Також для розробки теми дослідження виконано 6 авторських перекладів робіт Дерріда, які опубліковано у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (що містять 15 підрозділів), висновків та списку використаної літератури (281 позиція, серед них 124 – іноземними мовами). Повний обсяг дисертації – 206 сторінок (184 сторінки – основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, показано зв’язок роботи з науковими планами і темами, висвітлено ступінь розробки проблеми, розкрито мету та завдання дослідження, його новизну та практичну цінність.

У першому розділі – „Концептуальні витоки деконструкції” – досліджено філософські передумови формування деконструктивістської концепції, висвітлено її генезу, розкрито її специфіку, показано її головні принципи, наукові та культурні пріоритети.

На основі комплексного дослідження деконструктивістської концепції виявлено, що вона має власну, тільки їй притаманну специфіку, яка визначається такими трьома моментами:

· по-перше, „антиметодологічною” установкою, тобто орієнтацією на перегляд поняттєвого та методологічного інструментарію традиційної метафізики;

· по-друге, „антикритичною” установкою, тобто орієнтацією на подолання критичного догматизму в науці, постановку під знак питання його норм та критеріїв;

· по-третє, „антиметафізичною” установкою, тобто орієнтацією на подолання концептуальних засад „метафізики присутності”.

Але, разом з тим, виявлено також і те, що науково-дослідницька програма деконструкції є не стільки альтернативною, скільки корелятивною іншим (так званим „метафізичним”) науково-дослідницьким програмам та підходам.

Деконструкція Дерріда має генетичний зв’язок з ідеями Ф. Ніцше, психоаналізом З. Фройда, феноменологією Е. Гуссерля, фундаментальною онтологією М. Гайдеггера, структуралізмом та постструктуралізмом. Показано, що саме в опорі на ніцшеанську критику метафізики (у якій метафізика поступається авторитетом перед „грою”, „інтерпретацією”, „знаком без догмату істини”), на фройдівську критику присутності „Я” для самого себе (тобто психоаналітичну критику таких понять, як „свідомість”, „суб’єкт”, „самототожність”, “безпосередня близькість й належність „Я” до самого себе”), і, врешті-решт, на ще більш радикальну гайдеггерівську деструкцію метафізики, онто-теології, визначення буття як присутності, Дерріда формулює власну дослідницьку позицію як „деконструкцію метафізичних формацій істини”.

Мішень деконструкції, а саме „метафізичні формації істини”, – це не просто низка філософських, історичних, літературних, теологічних, юридичних та мистецтвознавчих текстів чи канонів, це уся західна метафізична традиція в цілому. Отже, предмет деконструктивістського дослідження це всіляка безліч передумов, що лежать в основі наших концептуальних уявлень про мистецтво, культуру, творчість, свідомість, культурний суб’єкт, науку, здоровий глузд (дистинкція між дійсністю і видимістю, істиною і фікцією, реальним і потенціальним) тощо.

Таким чином, ідея деконструкції полягає в тому, щоб заново переосмислити „забуті” культурою та філософією їх фундаментальні проблеми, пов’язані із поняттєвістю, вихідними умовами обґрунтування категоріальних відносин, принципами об’єктивного мислення.

Розкриваючи догматичний характер таких філософем, як „методологізм”, „критицизм” і „логіцизм”, Дерріда стикається з необхідністю знайти альтернативу системі метафізичних детермінант.

У зв’язку з цим, окреслюючи свій проект деконструкції, Дерріда намагається, з одного боку, зберегти ті тонкі ланцюжки раціональності, які поєднують його концепцію з дискурсом західної культури, і одночасно, з іншого боку, якнайбільш радикально відділити свою позицію від ідеї логоса і традиції логоцентризму в цілому, які взагалі диктують дослідникові виключно „методологічну схему” пояснення, прочитання чи інтерпретації.

Здійснюючи деконструкцію, Дерріда ставить за мету не перевернути одну істину на іншу чи замінити колишнє прозріння новим, навпаки, він обмежується тільки тим, що постійно запитує про походження будь-яких аксіом, і, впевнюючись в їх ідеологічному характері, віддає перевагу „філософії без істин”.

Звідси саму деконструкцію можна назвати апоретичним підходом до неможливого, тобто спробою описати внутрішній досвід культури, в якому кожна точка зору, проблема і реальна ситуація повинна бути осмислена і продумана не тільки в-собі-для-себе, але і як щось існуюче поза себе, щось принципово відмінне від своєї власної наочної заданості. Отже, такий стратегічний принцип розкриває та визначає усю деконструктивістську концепцію Дерріда.

У другому розділі – „Деконструкція у сучасному дослідницькому контексті” – на основі аналізу наукової літератури висвітлено головні напрямки вивчення творчості Дерріда, обґрунтовано вибір аспекту дослідження, розроблено методологічні засади роботи.

Деконструкція Дерріда, як справжньо виняткове за глибиною і силою джерело ідей, є свого роду поєднуючим містком не тільки між різними сферами культури, а й між різноманітними інтелектуальними традиціями сучасного мислення. У ініційованому Дерріда діалозі філософії з іншими гуманітарними практиками було з’ясовано найважливіше для сьогодення питання про безпосереднє об’єднання зусиль теоретиків багатьох наукових сфер для дослідження феномену культури.

Звідси не випадково, що деконструкція, яка теж, в свою чергу, виявляється надзвичайно різноплановим явищем, стала предметом дослідження спеціалістів багатьох галузей, в працях яких подано безліч інтерпретацій деконструктивістської думки.

Зокрема, в роботах О. Вайнштейн, О. Гараджи, Б. Гройса, В. Окорокова, В. Соколова (у вітчизняній науці) і К. Батлера, Х. Блума, Р. Гаше, Ф. Лентриккія, Дж. Хартмана (за кордоном) розглянуто актуалізовану Дерріда проблему подолання метафізичної парадигми мислення. У фокусі цих досліджень – питання про те, чи реалізував Дерріда свій проект; чи вдалася йому критика сучасної культури; чи переконливі підстави критики метафізики; чи правомірна критика досвіду як фундаменту наявності тощо.

У працях О Бурової, І. Ільїна, В. Лапицького, О. Мамалуя, Е. Наймана, Д. Силичова, а також С. Жижека, Дж. Капуто, Ж. Нансі, К. Норриса, Н. Ройля простежено взаємодію різноманітних форм дискурса у самій деконструкції та показано наскільки цей зв’язок відображено в її поняттєвому апараті.

Дослідження Н. Автономової, М. Аркадьєва, А. Беліченка, Н. Ємельянової, С. Куцепал, М. Субботіна, Л. Філіппова, Є. Фрейберга; Г. Алмера, К. Гріна, К. Джонсона, Дж. Ллевеліна, Є. Седа присвячено вивченню граматологічного аспекту деконструкції. В них розглянуто головні ідеї граматології та доведено, що уся культурна традиція західної думки може бути висвітлена як запитання про певній тип письма. Автори намагаються з’ясувати, чи справді граматологія здійснює зрушення абстрактно-теоретичної проблематики у внутрішню конкретику самих дисциплін; чи „знімає” вона протиставлення (опозицію, конфронтацію) критики та її об’єкту, мови і метамови, літератури та філософії. Аналіз цієї проблематики дає вченим підставу говорити про те, що граматологічний досвід Дерріда дійсно формує нове розуміння науковості, сприяє рухомій трансформації того, що завжди вважалося за межу між однією формою мислення, або дискурсом, та іншою. Тобто у даних дослідженнях було веріфіковано деконструктивістську тезу про те, що дискурсивність виникає на межі різноманітних типів текстуально оформленого мислення й розгортається у величезній множині площин.

У розробках В. Візгіна, А. Грякалова, Ю. Дорохова, Н. Маньковської, М. Рикліна та К. Бріля, Д. Донкеля, Т. Кларка, Дж. Лісберга, Я. Ніла, К. Менке-Еггерса, Р. Флорес висвітлено естетичні, психоаналітичні, літературно-критичні ідеї Дерріда та показано вплив деконструкції на формування естетичних ідеалів у мистецтві, літературно-поетичної практиці, психології творчості тощо.

Разом з тим слід зазначити, що незважаючи на підкреслено міждисциплінарний характер деконструктивістського проекту, в даній літературі, як правило, аналізуються і проблематизуються лише окремі його аспекти. В результаті, навіть при вивченні деконструкції з точки зору філософських, історичних, епістемологічних, психоаналітичних, мистецтвознавчих та інших дисциплін, залишається фактично не розкритим власне культуротворчий ефект деконструктивістської справи.

Отже, постановка питання про необхідність вивчення власне культуротворчих інтенцій деконструкції дозволяє більш повно висвітлити специфіку деконструктивістського підходу, показати різноманітні практики й розробки, пов’язані з використанням процедур деконструкції до аналізу сучасної культурної ситуації, підкреслити плодотворність деконструктивістських ідей у реконструкції культурно-історичних особливостей формування західного менталітету.

Враховуючи важливість і перспективність цієї задачі, дисертантом було розроблено комбінацію з трьох підходів – міждисциплінарного, комплексного і діалогічного, – інтегративне використання яких дозволяє повністю розкрити культуротворчий зміст деконструктивістського проекту.

Третій розділ – „Граматологічна стратегія деконструкції” – містить аналіз граматологічної концепції писемності в її зв’язку з ідеями логічності, текстуальності, дискурсивності, категоріальності, науковості та історичності (на прикладі історії західної культури).

Розроблена Дерріда нова „наука про письмо” і, ширше, „наука про саму можливість науки”, – граматологія – пропонує інше бачення письма і пов’язаної з ним концепції науковості, ніж це було окреслено раніше. Нове обґрунтування письма – як особливої практики смисловизначення – виводить письмо за межі його традиційного вузько-спеціального (лінгвістичного) тлумачення та висвітлює в ньому більш глибокий і універсальний зміст. У граматології письмо визначається як початкова умова епістеми, тобто як попередня умова можливості побудови ідеальних об’єктів і, відповідно, науки в цілому (незалежно від якихось предметно-змістовних розмежувань, у тому числі і від розмежувань між природничо-науковим й гуманітарним знанням).

У зв’язку з цим Дерріда доводить, що такі головні культуроутворюючі складові, як історичність, науковість, логічність, інституційність, категоріальність, текстуальність, дискурсивність можуть існувати тільки завдяки письму яке, якщо трактувати його в якнайширшому смислі, являє собою загальну форму артикуляції життєвого та культурного досвіду (наприклад, календар, системи родинних зв’язків, власні імена і титули, соціальні та культурні ієрархії, наукові систематизації і класифікації, символи, знаки тощо).

Але, оскільки для західної ментальності чітка структура значень завжди асоціювалась із мовленням, європейська культура споконвіку зберігала ілюзію підвласності писемності „зовнішньому” концептуалізуванню, вважаючи, що письмо не належить до пріоритетів науково-дискурсивного ряду. Отже, здавалося, що тільки мовлення, яке традиційно асоціюється із конкретним хронотопом вимовленого слова, є найближчим до суб’єкту, присутності, унікальної ситуації висловлювання, і, через це, нібито, лише воно і є головним, пріоритетним джерелом смислу. Саме тому письмо, як особливий дискурс зі своїми правилами гри, виявляється „вилученим” з культури, та, сприйняте як просто технічна процедура фіксації мовлення, перетворюється на щось похідне й несуттєве для науки, філософії, мистецтва тощо.

Деконструкція даної моделі європейської культури починається зсередини самої стратегії читання й письма як первинних культурних практик, що акумулюють в собі єдність фонетичної і графічної складової. Тобто саме вибір Дерріда поняття „письма” тут також є приводом для полеміки з фоно/логоцентризмом європейської культури. Вагаючись у необхідності протиставлення письма і мовлення на підставі присутності й відсутності, реального й репрезентативного, Дерріда доводить неправомірність такого протистав-лення, підкреслюючи, що письмо і мовлення мають „загальний фундаментальний рівень існування”, або „прото-письмо”. Таким чином, першою культуротворчою інтенцією деконструкції стає граматологічне відкриття світу культури, де показано, що саме це первісне „прото-письмо”, яке ініціює появу знакової сфери культури, є тією сценою, де розгортається гра смисловизначення, яка створює дискурсивний вимір культури.

Далі, спираючись на це положення, Дерріда проводить деконструкцію різноманітних типів знання (що у купі складають культуру) крізь призму аналізу їх концептуальних ресурсів. Осмислюючи дискурсивну будову культури, де кожний знак, поняття чи символ моделюються як концептуальна гра, Дерріда доводить, що саме ця гра є водночас і джерелом, і умовою культурогенезу. Отже, оскільки, з одного боку, світ знаків конституюється у просторі культури, а, з іншого боку, саме їх конституювання є передумовою культурогенезу, письмо, яке ініціює такий процес, це – те, що створює символічний світ людського існування. Таким чином, через граматологічне дослідження знакової сфери Дерріда не тільки обґрунтовує першочергове значення письма для культури, а й розкриває його найважливіший культуротворчий зміст.

У четвертому розділі – „Філософсько-етична стратегія деконструкції” – досліджено філософсько-етичні ідеї Дерріда та розкрито їх культуротворчий потенціал.

Аналіз філософських та етичних поглядів Дерріда дозволяє дійти висновку, що деконструкція – це перш за все спроба зрозуміти, що відбувається в сучасному світі, спроба прояснити ситуацію, в якій перебуває наше суспільство. Як можна подолати ту безвихідь, у якій нині задихається людство? Як полегшити той біль, який воно відчуває? Як припинити ті страждання, які воно переживає? Відповіді на ці складні питання шукає і Дерріда.

На думку Дерріда, щоб змінити ситуацію, недостатньо тільки-но переглянути звичні ідеологеми чи філософеми, якими пронизано все – і свідомість, і мораль, і цінності суспільства, треба також замислитися про умови їх виникнення. Тому слід займатися не „ голою критикою” негативних явищ, засудженням тероризму, апартеїду, релігійного фанатизму, антисемітизму тощо, а долати „систему речей”, якою вони були породжені та засновані.

Останнє, безумовно, вимагає постановки під питання навіть інституцій, особливо тих, які, будучи обґрунтовані в режимах етики, політики, моралі й права, проводять жорстку регламентацію життєвого простору кожного індивіда. Запитання про допустимість існування подібних інституціональних структур, провокуючий сумнів у їх легітимності стає першим кроком, що здійснює деконструкція для знищення осередків етнічної, політичної та між-конфесіональної напруженості.

Заглиблюючись в історію європейської культури, в специфіку формування її інститутів, у складання її системи цінностей та ін., Дерріда виявляє, що саме такі явища, як фоноцентризм, логоцентризм і етноцентризм зводять нанівець саму можливість розрізнення (інакшості) як фундаментального принципу культури. Ці явища породжують не тільки соціальну й релігійну нетерпимість. Вони є причиною війн, сутичок, кровопролиття. Тому небезпечне розповсюдження догматичного, однобічно витлумаченого, розуміння „ідентичності”, що впроваджує будь-яка „центристська ідеологія”, повинно поставити світ перед проблемою пригнічення національних, релігійних, соціальних меньшин.

Звідси, вважає Дерріда, позитивне перетворення культури можливе тільки за умову дотримання кодексу справедливості та принципу толерантності. Лише при формуванні рівного відношення до „іншого” (іншої культури, іншої традиції, іншого світосприйняття, іншої життєвої позиції, іншої людини, іншої точки зору тощо), намаганні дійсно зрозуміти і прийняти його „інакшість” – тільки в цьому випадку можна чесно казати про справжню відкритість у самій культурі.

Таким чином, найбільш значне, що привносить Дерріда в сучасне світосприйняття – це роздум і розвідка про те, наскільки важливим є плюралізм ідей, наукових і художніх традицій; наскільки принциповим є те, що усе розмаїття світу не слід зводити до будь-якого центру, правила, єдиного закону або підстави, навіть керуючись в цьому добрими намірами. Деконструкція Дерріда пропонує нам відкривати творчий потенціал не тільки в собі, але й в іншому, адже осмислення чужого досвіду, його освоєння і застосування дає прекрасний імпульс кожній культурі. Тому оновлення культури, як вважає Дерріда, полягає в формуванні нового відношення до самої культури, поваги та уваги до всього багатоманіття її виявів.

Сьогодні культура прогинається під вагою погрожуючих людству проблем, а іноді й сама пускає хворобливі паростки. Але чи можемо ми усунутись від руйнівних тенденцій, ігнорувати їх? Культура, підкреслює Дерріда, повинна залишатися відкритою проблемою, і нам треба намагатися не швидко декларувати відповіді на всі запитання і перегортати чергові сторінки історії; а мати мужність бути відповідальними за зроблений крок. У нас немає ніяких гарантій, але кожен може ручатися за себе. Тільки так, відповідаючи особисто, кожний вносить свій посильний внесок у загальну справу – спасіння культури, боротьбу за її виживання.

ВИСНОВКИ

На основі комплексного дослідження концепції деконструкції було висвітлено й розкрито її культуротворчі інтенції та доведено, що:

1. Простежуючи динаміку процесів смислоутворення в культурі, Дерріда виявляє, що проблема „сутності культури” насправді є проблемою „методу її дослідження”. Саме неадекватність методологічної процедурної технології виступає головною завадою чи перешкодою у пізнанні. Отже Дерріда пропонує новий засіб розв’язання цієї проблеми. Його концепція деконструкції, що розроблена як „не-методологічна” дослідницька стратегія, стає головним компонентом такої годологічної програми.

2. На відміну від традиційних методик дослідження, деконструкція намагається висвітлити культуру з середині конституючої її структури. Працюючи на межі „макроаналізу” (тобто вивчаючи феномени культури у великій просторовій і часовій перспективі) та „мікроаналізу” (досліджуючи саме ті прошарки культури, які частіше непомітні й виявляються тільки під „збільшувачем скла”), деконструкція розкриває стрижневі орієнтири буття культури, виявляє рушійні сили її розвитку.

3. Розглядаючи проблеми культури як нерозривно пов’язані між собою загальною схемою функціонування культурних концептів, деконструкція з’ясовує специфіку цього зв’язку. Аналіз дискурсивних, текстуальних, категоріальних та інших мислеформ сучасної культури дозволяє Дерріда зробити висновок про конвенціональну побудову культурного універсуму.

4. Відстежуючи конвенціональні характеристики культури, Дерріда виявляє, що будь-яка культурна реальність завжди розвивається як система внутрішніх розрізнень, розбіжностей та відмін, і тому – є багатовалентною за власною структурою. Адже, якщо культура є не єдиним, а складним гетерогенним утворенням, то проблематизація саме цього моменту дає можливість по-іншому осмислити і побачити закономірності культурного процесу.

5. Усвідомлюючи спекулятивність класичної філософії культури, доводячи її нездатність цілком охопити численний емпіричний матеріал, деконструція наполягає на створенні такого дослідницького проекту, що здатен зняти протиставлення (конфронтацію, опозицію) між конкретикою існування культурних явищ та узагальнюючою їх теоретичною реконструкцією. Приділяючи пильну увагу саме окремому, одиничному й неповторному в культурі, деконструкція знаходить шляхи, які дозволяють подолати обмежену практику схематизуючих спрощень.

6. Отже, щоб ліквідувати хибні наслідки догматичної репрезентації та висвітлити справжнє розмаїття культурного простору, деконструкція робить головний акцент на деструкцію метафізичної інтерпретації культури, тобто виявляє звісно неметафізичну (первинну) культурну архітектоніку, а також на реконструкцію втрачених чи знищених параметрів останньої.

7. Таким чином, розширюючи існуючі на сьогодні межі знання (про світ, культуру, людину, мистецтво) й відкриваючи нові його перспективи, де народження ідей або смислів вже не підсумовано ніякою догмою чи авторитетом, а навпаки, виходить з живого, творчого поринання, деконструкція розкриває величезний смислотворчий потенціал в культурі, дає новий імпульс її справжньому відродженню.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Азарова Ю. Границы Другого в без-граничии философии: по работам Ж. Деррида // Вiсн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Фiлософiя. – Фiлософськi перипетiї. – Х., 2001. – № . – С. .

2. Азарова Ю. Деконструкция Ж. Деррида в оценках западной критики // Нова парадигма. Альманах наук. пр. – Київ – Запоріжжя, 2004. – № . – С. .

3. Азарова Ю. Деконструкция и вопрос историко-философской дискурсивности // Філософія та історія філософії: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Вісн. Київськ. нац. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. – Сер.: Філософія. Політологія. – К., 2004. – № . – С. .

4. Азарова Ю. Деконструкция, или мистерия чтения // Розвиток нацiональної моделi дизайну та образотворчого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу: Матерiали Мiжнародної науково-практичної конференцiї. – Вісн. Харків. держ. ак. дизайну i мистецтв. – Х., 2002. – № . – С. .

5. Азарова Ю. Деконструкция и литература // Вiсн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Фiлософiя. – Фiлософськi перипетiї. – Х., 2002. – № . – С. 

6. Азарова Ю. Деррида и Кант: к вопросу о возможности построения “чистой” эстетики // Вiсн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Фiлософiя. – Фiлософськi перипетiї. – Х., 2003. – № . – С. .

7. Азарова Ю. Истина литературы, деконструкция и миметологическая традиция // Нова парадигма. Альманах наук. пр. – К., 2004. – № . – С. .

8. Азарова Ю. Жак Деррида и вопросы эстетической теории // Вiсн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і фiлософiя науки. – Х., 2003. – № . – С. .

9. Азарова Ю. Жак Деррида и парадоксы классической концепции знака // Вiсн. Харків. нац. техн. ун-ту “ХПІ”. – Сер.: Фiлософiя. – Х., 2004. – № . – С. .

10. Азарова Ю. К вопросу о концептуальных истоках деконструк-ции Ж. Деррида // Вiсн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і фiлософiя науки. – Х., 2004. – № . – С. .

11. Азарова Ю. Конструкт ecriture – archi-ecriture в терминологии Ж. Деррида // Вiсн. Харків. нац. техн. ун-ту “ХПІ”. Сер.: Фiлософiя. – Х., 2003. – № . – С. 135-144.

12. Азарова Ю. Культура без суб’єкту, або людина post factum // Фiлософська та полiтична антропологiя : мiсце людини в пост-тоталiтарному соцiумi: Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. – Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженер. ак. – Запоріжжя, 2002. – № – С. .

13. Азарова Ю. Логика заблуждения или заблуждение логики? // Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. –К., 2004. – С. .

14. Азарова Ю. Проблема интерпретации и стратегия Differаnce Ж. Деррида // Обрії комунікації та інтерпретації: Матеріали VIII Харківських мiжнародних Сковородинiвських читань. – Х., . – С. .

15. Азарова Ю. Свобода как пространство де-онтологии Другого // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали Х Харківських мiжнародних Сковородинiвських читань. – Х., 2003. – Ч. . – С. 120-122.

16. Азарова Ю. “Текст” и “текстуальность” в текстах Ж. Деррида // Вісн. Житомирського держ. пед. ун-ту ім. І. Франка. – Сер.: Філософські науки. Педагогічні науки. – Житомир, 2003. – № . – С. .

17. Азарова Ю. Топос культуры в модусе деконструкции // Духовна культура в iнформацiйному суспiльствi: Матерiали Мiжнародної науково-теоретичної конференцiї. – Х., 2002. – С. .

18. Азарова Ю. Языковые границы философии, или границы философии языка? // Філософська спадщина Г. С. Сковороди і сучасність: Матеріали IХ Харківських мiжнародних Сковородинiвських читань (до 280-річчя ГС. Сковороди). – Х., 2002. – С. .

Авторські переклади робіт Ж. Дерріда до дисертації:

1. Деррида Ж. Дар смерти. Ч. // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і філософія науки. – Х., 2002. – № /1. – С. .

2. Деррида Ж. Дар смерти. Ч. // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і філософія науки. – Х., 2002. – № /2. – С. .

3. Деррида Ж. Дар смерти. Ч. // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і філософія науки. – Х., 2003. – № /1. – С. .

4. Деррида Ж. Дар смерти. Ч. 4 // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і філософія науки. – Х., 2003. – № . – С. .

5. Деррида Ж. Колодец и пирамида: введение в семиологию Гегеля // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер.: Теорія культури і філософія науки. – Х., 2004. – № . – С. .

6. Деррида Ж. Les fin’s de l’homme // Вісн. Харків. нац. ун-ту “ХПІ” – Сер.: Філософія. – Х., 2004. – № . – С. .

АНОТАЦІЇ

Азарова Ю. О. Культуротворчі інтенції деконструкції Ж. Дерріда. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури, Харків, 2004.

Головна мета дисертації – висвітлити й дослідити культуротворчі інтенції деконструкції Ж. Дерріда. У зв’язку з цим проводиться комплексне дослідження концепції деконструкції, виявляються її наукові та культурні пріоритети. Ставиться й розглядається питання про можливість транспонування понять деконструкції у сферу культури. Проаналізовано граматологічну та філософсько-етичну стратегії деконструкції, висвітлено їх культуротворчий зміст. Доведено, що деконструктивістське дослідження таких головних складових культури, як текстуальність, категоріальність, дискурсивність та інституційність, створює нову панораму бачення культурно-історичного процесу. Обґрунтовано тезу про те, що деконструктивістський досвід міжкультурного, міжнаціонального й міжрелігійного діалогу сприяє розв’язанню ключових питань сучасної цивілізації.

Ключові слова: деконструкція, метафізика, логоцентризм, культура, культуротворчі інтенції, граматологія.

Азарова Ю. О. Культуротворческие интенции деконструкции Ж. Деррида. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 17.00.01 – теорія та історія культури. – Харьковская государственная академия культуры, Харьков, 2004.

Основная цель диссертационного исследования – выявить и раскрыть культуротворческие интенции деконструкции Ж. Деррида. В связи с этим в диссертации проведено комплексное исследование концепции деконструкции, раскрыты её научные и культурные приоритеты. Поставлен и рассмотрен вопрос о возможности транспонирования понятий деконструкции на сферу культуры. Проанализированы грамматологическая и философско-этическая стратегии деконструкции; выявлено их культуротворческое содержание. Показано, что деконструктивистское исследование таких основных культурообразующих элементов, как текстуальность, категориальность, дискурсивность и институциональность формирует новую панораму видения культурно-исторического процесса. Обосновано положение о том, что деконструктивистский опыт межкультурного, межнационального и межрелигиозного диалога способствует разрешению ключевых проблем современной цивилизации.

Ключевые слова: деконструкция, метафизика, логоцентризм, культура, культуро-творческие интенции, грамматология.

Azarova Julia. Culture-creation intention in J. Derrida’s deconstruction. –Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 17.00.01 – Theory and History of Culture – Kharkiv State Academy of Culture. – Kharkiv, 2004.

The prime goal of this research is unveiling and revealing the culture-creative intentions in J.’s deconstruction. In connection with this an integrated study of concept of deconstruction is conducted and its scientific and cultural priorities are unveiled. The question is raised and considered as to whether there exits a possibility of transponation the deconstruction notions to the cultural domain. Grammatological, philosophical and ethical strategies of deconstruction have been analyzed and their culture-creative content has been revealed. If has been shown that deconstructive studies of such culture-forming elements as textuality, discursivity, categoricalness and institutionality form a new panorama of the culture-historic process. Substantiated has been the concept that deconstructive experience of intercultural, international and interreligions dialogue facilitates solution of the key problems of modern civilization.

It is shown in this thesis that