ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
УДК: 340.16
БАБЕНКО КОСТЯНТИН АНАТОЛІЙОВИЧ
ПРИНЦИП ПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
Спеціальність 12.00.02 – конституційне право
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
КИЇВ – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі теорії і історії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету „Острозька Академія”
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
ЄВГРАФОВ Павло Борисович,
Суддя Конституційного Суду України
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ГЕОРГІЦА АУРЕЛ ЗИНОВІЙОВИЧ,
завідувач кафедри міжнародного
права і порівняльного права Чернівецького університету імені Ю.Федьковича
кандидат юридичних наук, доцент
ФЕДОРЕНКО ВЛАДИСЛАВ ЛЕОНІДОВИЧ,
заступник начальника кафедри цивільного та трудового права
Національної академії Служби безпеки України, м.Київ
Провідна установа: Інститут держави і права ім.В.М.Корецького НАН України
Захист відбудеться „2” липня 2004 року о 14 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.01 у Інституті законодавства Верховної Ради України (04053, м.Київ, провулок Несторівський, 4).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України (04053, м.Київ, провулок Несторівський, 4).
Автореферат розісланий „ 1” червня 2004 року.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради БИКОВ О.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю теоретичного осмислення процесів реалізації принципу поділу державної влади як однієї з вихідних умов становлення демократичної системи державної влади і успішного здійснення державно-правової реформи.
Фактично, прийняття Конституції України 1996 року об’єктивно визначило потребу й актуалізувало дослідження тих конституційних принципів, які були названі в Конституції як умова побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави. До одних з таких базових і фундаментальних принципів демократичного державного будівництва належить принцип поділу влади. У Конституції України його закріплено у ст.6, де чітко зазначається, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Тому не викликає сумніву, що у сучасній вітчизняній юридичній науці теорія поділу державної влади, пов’язана з нею нормотворча, правозастосовча та інша практика потребують підвищеної уваги і поглиблених наукових досліджень.
У цьому контексті слід сприймати й Указ Президента України Л.Кучми „Про внесення на всенародне обговорення проекту закону України „Про внесення змін до Конституції України” від 6 березня 2003р., щодо необхідності перерозподілу конституційних повноважень між окремими гілками державної влади. Адже акцентування виключно на таких аспектах теорії поділу влади, як розмежування компетенції органів державної влади і повна елімінація можливих сфер перетинання їх повноважень, призвела до того, що цілісність та єдність державної влади порушена, а доля реформ і суспільного розвитку в цілому ставиться в залежність від специфічних впливів представників окремих гілок влади та їх суб’єктивного бажання домовлятись і співпрацювати один з одним.
Водночас актуальність дисертаційної теми має свою ґрунтовну теоретичну основу. Сьогодні є всі підстави говорити про існування принаймні кількох підходів до тлумачення принципу поділу державної влади. Внаслідок цього в межах юридичної науки і безпосередньо таких її галузей, як конституційне право і теорія держави і права, спостерігається ситуація відсутності єдиної і цілісної концепції в інтерпретації теорії поділу влади, а також визначенні основних способів її реалізації в сучасних умовах державно-правового розвитку.
Здебільшого тема поділу влади потрапляє до кола наукової уваги фахівців та спеціалістів виключно в контексті висвітлення таких тем як проблематика правової, демократичної і соціальної держави. У зв’язку зі сказаним необхідно згадати імена таких вітчизняних дослідників, як: О.Бандурка, О.Биков, Ю.Битяк, С.Гавриш, В.Денисов, О.Задорожній, М.Козюбра, В.Копєйчиков, О.Копиленко, Л.Кривенко, О.Крупчан, П.Євграфов, О.Лавринович, В.Медведчук, Г.Мурашин, Н.Онищенко, В.Опришко, В.Погорілко, П.Рабінович, А.Селіванов, О.Скакун, О.Скрипнюк, В.Тацій, Ю.Тодика, В.Шаповал, Ю.Шемшученко. Що ж до науковців країн близького зарубіжжя, то цю проблему досліджують: А.Автономов, С.Алексєєв, С.Денисов, Б.Ебзєєв, В.Кудрявцев, В.Мальцев, А.Медушевський, А.Мішин, Т.Морщакова, Л.Окуньков, Ю.Старілов, В.Чиркін, Л.Явич та ін.
Однак при цьому у переважній більшості досліджень йдеться не стільки про теорію поділу влади (серед авторів праць, що присвячені безпосередньо висвітлюваній темі, можна назвати таких дослідників, як Г.Журавльова, О.Каневський, В.Ладиченко, Г.Федоренко, М.Цвік), скільки про один з демократичних принципів, який дозволяє запобігати авторитарним тенденціям у розвиткові державної влади, зміст якого майже зовсім не аналізується.
Внаслідок цього, на сьогоднішній день постає об’єктивна потреба у більш ретельному дослідженні проблематики поділу державної влади, оскільки її реальна організація в різних країнах дозволяє виділити одразу ж декілька можливих варіантів (моделей) реалізації класичної теорії поділу влади із наголосом на тезі про “поділ” влади, чи на вимозі “взаємодії” лише функціонально відмінних частин однієї й тієї ж цілісної і неподільної державної влади. Таким чином, у сучасній вітчизняній юридичній науці теорія поділу державної влади, пов’язана з нею нормотворча, правозастосовча та інші види правової практики, потребують підвищеної уваги і поглиблених наукових досліджень, що обумовлено специфікою перехідних процесів, які відбуваються в Україні.
Викладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність, а аналіз самих проблем реалізації принципу поділу державної влади правомірно визначити як одну з нагальних потреб сучасної вітчизняної юридичної науки, яка безпосередньо пов’язана з проведенням державно-правової реформи, втіленням у життя концепції реформи системи державної влади. Водночас слід відзначити, що обраний автором дисертації напрям досліджень складає одну з пріоритетних частин в галузі конституційного права України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджується із державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні) Проектом Закону України „Про внесення змін до Конституції України”, науковою програмою Міністерства освіти і науки України “Актуальні проблеми розбудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до вимог Конституції України”, темою “Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави” (№ державної реєстрації 0101U001195). Обраний напрям дослідження пов’язаний з загальними планами розробки проблем науково-теоретичного забезпечення державно-правової реформи здійснюваного кафедрою історії, теорії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”.
Метою дисертаційного дослідження є висвітлення правових аспектів реалізації принципу поділу влади. Досягнення цієї мети реалізується автором завдяки розгляду науково-теоретичних проблем поділу державної влади на конкретному правовому матеріалі, що дозволяє висвітлити не лише зв’язок правової теорії з безпосередньою практикою державотворення, але й з’ясувати причини гальмування процесів демократичного реформування політичної системи (і насамперед такої її складової, як система державної влади), які спостерігаємо в сучасній Україні.
Для досягнення сформульованої мети дисертантом мають бути вирішені наступні завдання:
- висвітлити й охарактеризувати основні аспекти, пов’язані з формуванням і розвитком теорії поділу влади, продемонструвати основні концептуальні підходи до її тлумачення;
- проаналізувати специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції в порівнянні з традицією американського конституціоналізму;
- дослідити напрями критики та базові аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, висвітлити зв’язок між класичною теорією поділу влади (Ш.Монтеск’є) та теорією “балансу влади” й системою “стримувань і противаг”;
- описати характерні риси моделі “єдино – поділеної” державної влади, проілюструвати необхідність доповнення юридичних гарантій поділу влади механізмами взаємодії окремих гілок державної влади;
- визначити конституційні гарантії забезпечення поділу державної влади в сучасній державотворчій практиці, а також способи конституційного закріплення цього принципу;
- дослідити практику нормативно-правового забезпечення невтручання одних гілок державної влади в сферу компетенції інших;
- проаналізувати характер взаємодії між окремими гілками державної влади і суспільством з метою визначення специфіки його впливу на органи державної влади і узгодження таких двох принципів демократичних політичних систем, як поділ влади і народний суверенітет;
- окреслити роль і значення органів конституційної юрисдикції в системі поділу влади, проаналізувати основні аргументи щодо визначення місця конституційної юстиції в загальній структурі владних гілок;
- дослідити чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юстиції в контексті підтримання загального балансу в системі державної влади.
Об’єктом дослідження є процес еволюції теорії поділу влади розглянутий в аспекті висвітлення основних правових проблем, що пов’язані з нормативним й законодавчим закріпленням, конституційно-юридичним гарантуванням та інституційним забезпеченням принципів поділу, балансу і взаємодії гілок державної влади.
Предметом дослідження є зміст теорії поділу влади, його теоретико-правові основоположення, визначальні методологічні підходи до її інтерпретації запропоновані класичною і сучасною юридичною наукою, специфіка її реалізації як в умовах функціонування стабільних демократичних політичних систем, так і в періоди демократичних транзитів.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи складає комплексний підхід до аналізу принципу поділу державної влади, її розвитку, практики реалізації та способів конституційно-правового забезпечення в сучасних демократичних державах світу. Зважаючи на складність розглядуваної тематики, автор мав залучити насамперед діалектичний метод дослідження, який ґрунтується на виявленні внутрішньої сутності явищ через характеристику динаміки їх розвитку та зовнішніх проявів. При цьому особливий наголос було зроблено на висвітленні зв’язку між теоретичною основою феномену поділу влади та практикою його безпосередньої реалізації за умов різних форм правління. Серед спеціальних методів дослідження дисертантом було залучено такі, як: емпіричний, історико-логічний, формальний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, соціологічний. З метою перевірки ряду висунутих в роботі гіпотез та критики тих чи інших способів інтерпретації теорії поділу влади, автор звертався до таких спеціально-наукових методів дослідження, як методи верифікації та фальсифікації, коли в основу спростування чи, навпаки, на підтвердження конкретних положень було покладено їх співставлення з реальними фактами. Водночас поєднання в роботі теоретичного та практичного аспектів дисертаційної теми поставило перед автором необхідність залучення значної кількості нормативно-правового матеріалу, що, в свою чергу, означало використання спеціально-юридичних методів роботи з законами та іншими нормативно-правовими актами, насамперед - це різноманітні підходи і способи тлумачення юридичних норм.
Проте запорукою успішності реалізації поставлених у роботі цілей стало органічне поєднання всіх перелічених методів, оскільки комплексне висвітлення теми означало формування такої методологічної бази, яка б дозволила дослідити специфічні правові проблеми історії та сучасності й теорії та практики.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній практично вперше проаналізовано теоретико-правові проблеми реалізації теорії поділу влади в сучасних умовах державотворення. Разом з тим, автор надає комплексного науково-теоретичного висвітлення питанням, пов’язаним з визначенням сутності теорії поділу державної влади, причин її виникнення, шляхів її обґрунтування, аналізом різних моделей і способів практичної реалізації принципів функціонального розподілу повноважень й компетенції між окремими органами державної влади.
Найбільш важливі для дисертації положення, які доводять її наукову новизну, можуть бути представлені у вигляді наступних тезових положень:
- висвітлено основні концептуальні підходи до тлумачення теорії поділу влади, обґрунтовано, що поділ функцій і компетенції між окремими органами різних гілок державної влади, який реалізується в процесі застосування концепції поділу влади, жодним чином не ставить під сумнів єдності правової основи їх діяльності;
- проаналізовано специфіку розвитку теорії поділу державної влади в європейсько-континентальній традиції та у традиції американського конституціоналізму, досліджено основні аргументи щодо “жорсткої” моделі поділу влади, описано характерні риси моделі “єдино – розподіленої державної влади”;
- аргументовано, що поділ влади виступає не лише одним з можливих механізмів забезпечення функціонування правової й демократичної держави, але є таким її органічним складовим елементом, поза дотриманням якого стає неправомірним саме вживання таких термінів, як “правова” і “демократична” держава;
- досліджено процес становлення і розвитку теорії поділу влади від класичної концепції до її сучасних інтерпретацій, охарактеризовано основоположні риси її реалізації в континентально-європейській та американській політико-правових традиціях;
- визначено специфічні риси реалізації теорії поділу державної влади в умовах транзитивних політичних систем, вказано на причини виникнення конфліктів між окремими гілками державної влади в сучасній Україні;
- розкрито правову основу функціонування основних інститутів взаємодії різних гілок державної влади, яка дозволяє поєднувати вимоги поділу влади з базовим принципом цілісності державної влади;
- продемонстровано характер впливу на процес взаємодії і взаємовпливу різних гілок державної влади таких чинників, як: а) форма державного устрою (за умов федеративного державного устрою поділ державної влади завжди відбувається у двох площинах: “по горизонталі” чи між центральними органами державної влади, та “по вертикалі” – між федеральним центром та суб’єктами федерації); б) тип політичного режиму (для тоталітарних й авторитарних політичних режимів властиве публічне заперечення принципу поділу влади чи його вихолощування); в) форма правління (для республіканських держав характерне особливе акцентування на принципі поділу влади, хоча в залежності від типу республіки значною мірою змінюється характер взаємодії й взаємозалежності різних гілок влади); г) властиві для тієї чи іншої країни політичні, правові, історичні та національні традиції; д) тип сформованої в державі і суспільстві правової і політичної культури (за умов недостатнього розвитку правової й політичної культури у взаєминах між окремими гілками влади за правило домінують конфронтаційні настрої, які посилюють елементи боротьби між гілками державної влади і стримують розвиток процесів їх взаємодії);
- охарактеризовано роль органів конституційної юрисдикції в системі поділу державної влади, виокремлено специфічні стабілізуючі функції конституційних судів, які дозволяють вирішувати внутрішні конфлікти між окремими гілками державної влади в межах єдиного правового поля, яке визначається основним законом держави (Конституцією), досліджено чинники внутрішнього обмеження в діяльності органів конституційної юрисдикції;
- уточнено причини, за яких в процесі розвитку теорії поділу влади відбулась переорієнтація від створення дієвої системи контролю насамперед над законодавчою владою (як потенційно найбільш загрозливою), до розбудови системи запобіжних чинників, які б обмежували небезпечні тенденції до концентрації всієї повноти влади в сфері виконавчої влади.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є спрямованою на висвітлення однієї з найбільш складних проблем сучасної теорії організації державної влади, з урахуванням специфіки реформаційно-транзитивних процесів, що нині відбуваються в Україні. Положення і висновки дисертації створюють теоретичну базу для подальшого розвитку принципу поділу влади та поглибленого наукового дослідження правових проблем практичної реалізації цього принципу в державотворчій практиці. Матеріали дослідження можуть бути використані в безпосередній практичній діяльності представників різних гілок державної влади, державних діячів і політичних лідерів.
Отримані в ході дисертаційного дослідження результати аналізу правових проблем теорії поділу державної влади можуть бути використані як матеріал для підготовки нових курсів з конституційного права, теорії держави і права, теорії політичних інститутів та процесів, що викладаються у вищій школі України. Так, саме емпіричні результати, щодо аналізу і узагальнення конституційних гарантій забезпечення принципу поділу влади і базових інститутів, які дозволяють ефективно взаємодіяти різним гілкам влади, представлені в дисертації, можуть бути застосовані в процесі написання підручників, посібників, науково-методичних рекомендацій з перелічених дисциплін.
Проте, крім суто наукового значення, а також широких можливостей застосування дисертаційного матеріалу у викладацькій діяльності, слід наголосити на тих моментах, які дозволяють говорити про актуальність залучення здобутих в ході дисертаційного аналізу даних до безпосереднього законотворчого і законодавчого процесу. В цьому сенсі практичне значення дисертації полягає в тому, що вона робить внесок у формування цілісної й обґрунтованої науково-теоретичної основи законодавчої діяльності, спрямованої на створення юридичної бази демократичного реформування політичної системи України.
Апробація результатів дисертації. Як сама робота, так і її окремі частини ставали предметом обговорень на засіданнях професорсько-викладацького складу членів кафедри історії, теорії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”. При цьому автором було представлено обґрунтування теми роботи, її плану та основних аспектів розглядуваної теми, головні етапи реалізації поставленої мети. Протягом 2001-2003 років дисертант працював у складі науково-дослідницької групи аспірантів з розробки теми “Проблеми наукового і законодавчого забезпечення процесів державотворення в Україні на сучасному етапі”. Важливі для роботи теоретичні положення було залучено автором для підготовки і проведення семінарських занять з конституційного права за темами “Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні”, “Організація конституційного контролю”.
Важливі для дисертації узагальнення та проміжні висновки доповідались автором у ході проведення науково-практичних конференцій і симпозіумів: “Сучасний конституціоналізм і конституційна юстиція” (Одеса, 2000), “Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001), “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 2001). Окремі результати дослідження викладені у третьому розділі дисертації, що стосуються практики діяльності конституційних судів, були апробовані автором у ході роботи в Конституційному Суді України, під час проведення спеціальних методологічних семінарів, обговорень і “круглих столів”, що проводились за участю міжнародних фахівців, експертів, суддів конституційних судів інших держав.
Публікації. Основні положення проведеного дослідження викладено в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою, об’єктом і предметом дослідження, а також тими конкретними завданням стосовно комплексного і всебічного розкриття теми, що ставились дисертантом на початку дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають в себе десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (всього 278 позицій). Загальний обсяг роботи складає 197 сторінок, не враховуючи списку використаних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовані актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об’єкт і предмет, основні методи аналізу дисертаційної теми, розкриті мета й завдання дисертації, висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, представлено апробацію теоретичних положень, сформульовано концептуальні положення, які визначаються науковою новизною.
У першому розділі - “Конституційно-правове значення принципу поділу державної влади в формуванні демократичної, правової держави” - доводиться теза, що ідея демократії передбачає не лише існування специфічних механізмів формування і реалізації державної влади, а й змістовну трансформацію держави, яка перетворюється з суб’єкта монопольного розпорядження владою на суб’єкт, який обслуговує суспільні інтереси, що досягається насамперед завдяки практичній реалізації принципу поділу державної влади.
У підрозділі 1.1 “Становлення і розвиток теорії поділу державної влади” демонструються основні історико-правові підходи до тлумачення принципу поділу влади. При цьому особливу увагу дисертант приділяє традиції американського конституціоналізму, ретельний аналіз якої дозволив сформулювати такі положення. По-перше, розвиваючи класичну теорію поділу влади Ш.Монтеск’є, такі американські мислителі, як Дж.Адамс, Т.Джефферсон, О.Гамільтон, Дж.Медісон, Дж.Джей, дещо змінюють акценти в її обґрунтуванні. Зокрема, відступаючи від інтерпретації поділу влади як цілі республіканської форми правління, вони розуміють цю модель виключно як засіб, що дозволяє запобігати тенденціям до узурпації влади, джерелом яких може виступати не тільки виконавча, але й законодавча влада. По-друге, на відміну від моделі “абсолютного” розподілу державної влади, в класичній традиції американської політико-правової думки яскраво виражена й інша тенденція, яка виходить з настанови на утвердження єдиної державної влади, що є функціонально поділеною з метою унеможливити відхід цієї влади від принципів демократичного республіканського врядування. По-третє, відтворюючи тезу про важливість контролю над діяльністю окремих гілок влади, в межах американської традиції конституціоналізму набула поширення теорія внутрішнього обмеження державної влади, що дозволяє провести паралель між статтями “Федераліста” і поглядами Т.Пейна, який доводив необхідність внутрішнього стримуючого чинника по відношенню до окремих гілок влади.
Цілком логічним кроком у продовженні дослідження було звернення до проблем науково-теоретичного характеру, які об’єктивно постають у процесі спроб практичної реалізації принципу поділу влади, оскільки у названому підрозділі було розглянуто тільки проблеми історико-правового генезису і становлення концепції і принципу поділу державної влади у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників.
Поставлене завдання було виконано у підрозділі 1.2 “Актуальні проблеми реалізації моделі “єдино – розподіленої” державної влади”. Дійсно, позитивне і цілком демократичне намагання створити систему, яка б гарантувала неприпустимість абсолютизації державної влади і відторгнення вищого суверенітету від народу на користь того чи іншого органу держави, у безпосередній державотворчій практиці ставить чимало складних проблем. Основну з них можна сформулювати наступним чином: чи слід принцип поділу державної влади тлумачити в загальному плані, чи виключно інституційно? Значною мірою однією з фундаментальних спроб знайти відповідь на сформульоване запитання стала теоретична розробка концепції “єдино – поділеної” державної влади. Інколи цю модель ще визначають поняттям “інтеграційної системи поділу влади”, коли поряд з настановою на розмежування повноважень визначаються такі принципи, як співпраця різних гілок влади та їх взаємний контроль.
Характерною властивістю згаданої концепції єдино-поділеної державної влади є те, що визнаючи класичну тезу про юридичну однопорядковість, рівнозначущість і рівноцінність гілок влади, в її межах наголос переноситься з поняття “поділ” на поняття “влада”. Тобто, метою всіх трьох “рівноцінних влад”, що дозволяє стверджувати про їх спільну основу, є не стільки постійне збереження і відтворення будь-якими засобами власної автономності, скільки поєднання зусиль спрямованих на підтримання цілісності державної влади за- для забезпечення основних інтересів суспільства в цілому й окремих громадян. Причому, зазначена ціль набуває своєї вирішальної ролі в період політико-правових трансформацій, коли поділені гілки державної влади повинні піклуватись не стільки про власну автономність, скільки про ефективну співпрацю. Іншим важливим методологічним моментом цієї концепції є перенесення акцентів з функціональної визначеності діяльності гілок державної влади на проблеми можливостей їх взаємного впливу. Фактично розвиток теорії “єдино-поділеної” державної влади відбувався у двох основних напрямах: а) шляхом акцентування на необхідності поєднання принципу поділу влади з вимогою збереження цілісності системи державної влади; б) шляхом критики настанови на жорсткий розподіл компетенції і повноважень окремих гілок державної влади.
При цьому в межах як вітчизняної (Б.Кістяківський, С.Котляревський, М.Ковалевський), так і російської правової науки (Н.Лазаревський, В.Гессен, А.Градовський, Б.Чичерін, Є.Спекторський, Н.Коркунов) практично завжди робилися спроби розглянути класичний принцип поділу влади не лише з точки зору забезпечення автономності і самостійності окремих гілок, але й в контексті їх взаємодії. Проте, якщо всі згадані мислителі виходили з настанови на необхідність доопрацювання класичної теорії поділу влади, в цьому плані практично всі з названих вище науковців намагались лише надати логічного розвитку закладених Ш.Монтеск’є ідей, то, починаючи приблизно з середини ХХ століття ми стаємо свідками спроб радикального переосмислення як засад принцип поділу влади, так і самої теорії поділу влади в цілому. Так, про відхід від класичної теорії поділу влади і наповнення її новим змістом свідчить насамперед поява цілого ряду досліджень, в яких основоположні принципи цієї теорії піддаються змістовній ревізії. Показовою тут виступає позиція Р.Даля. Перераховуючи інститути, які роблять можливим існування демократії, він не згадує серед них інституту поділу державної влади. Це пояснюється тим, що, на його думку, поділ влади є не стільки умовою демократії, скільки запобіжним за своїм характером інститутом. Тобто, змінюється сама логіка формування демократичного ладу: якщо для класичного підходу діє правило “для того, щоб постала демократія, влада має бути розподілена”, то Р.Даль переформульовує його наступним чином: “влада має бути розподілена для того, щоб не зникла демократія”. Інакше кажучи, принцип поділу державної влади, не є базовою умовою демократії, а виконує суто функціональну роль, яка може бути представлена через чотири завдання: а) інституціоналізація суперництва між окремими суб’єктами влади; б) забезпечення контролю над органами державної влади; в) запобігання небажаній і небезпечній концентрації влади в руках тих чи інших державних органів; г) забезпечення ефективного функціонування влади і управління
Таким чином, суто теоретичні проблеми співвідношення між двома основоположними задачами, які постають в ході розбудови демократичної держави, створення надійних запобіжників узурпації державної влади і забезпечення її ефективного функціонування як цілісного механізму для задоволення основних потреб суспільства і окремих громадян, обертаються необхідністю розробки такої правової основи, яка б дозволила реалізувати обидві зазначені цілі.
Тому логічним продовженням здійснюваного у першому розділі дисертації дослідження стало звернення до проблеми конституційного забезпечення реалізації принципу поділу державної влади. Того, яким чином його втілено в сучасних конституціях і основних конституційних законах, а також те, завдяки яким правовим механізмам й інститутам він імплементується у практиці державно-правового життя.
Вирішенню цієї задачі було присвячено підрозділ 1.3 “Конституційні гарантії забезпечення поділу державної влади в сучасній державотворчій практиці”. Зокрема, спираючись на досвід багатьох демократичних країн було продемонстровано, що запровадження принципу поділу влади дозволяє не тільки встановити дієві бар’єри на шляху до авторитарних тенденцій у розвиткові державної влади, але й забезпечити внутрішню стабільність в державі. Це досягається за рахунок того, що в умовах поділу влади єдиним шляхом для виходу з політичної кризи є консенсуальне вирішення проблем на основі конституційних норм. Тобто жодна влада не має достатніх повноважень аби знищити інші чи мати змогу повністю їх ігнорувати в процесі державного управління. Тому всі без виключення гілки влади виявляються визначально зорієнтованими на консолідацію, оскільки протистояння влад за умови реалізації принципу поділу влади призводить не до зникнення “небажаної” конкуруючої влади, а до руйнації всіх влад і всього державного механізму. Більше того, досвід сучасного державотворення надає чимало прикладів тому, що на сьогоднішній день вдосконалення механізмів взаємодії різних гілок державної влади тісно поєднано з процесами формування та функціонування інститутів громадянського суспільства і правової держави.
У підрозділі 1.4 підводяться підсумки дослідження проведеного у першому розділі роботи.
Другий розділ дисертації - “Інституційно-правові проблеми забезпечення ефективної взаємодії гілок державної влади” - присвячено дослідженню нормативно-правової бази, яка дозволяє реалізовувати рівноефективну взаємодію різних органів державної влади.
У підрозділі 2.1 “Конституційне збалансування повноважень гілок державної влади” дисертант відзначає, що сучасний стан розвитку процесів реалізації принципу поділу влади дозволяє казати про загальну тенденцію до раціоналізації системи державної влади, яка відбувається одночасно як шляхом більш чіткого розмежування повноважень усіх гілок державної влади, так і засобами співпраці між ними та їх взаємної інтерференції. При цьому на сьогоднішній день практично не відповідає дійсності традиційний погляд на судову владу як “найслабкішу” державну владу. Більше того, досить часто навіть висувається теза по судову владу як найбільш впливову владу. Значним чином це пояснюється активним розвитком інституту конституційної юстиції, який, маючи високий рівень незалежності, отримав реальну можливість впливати на практику реалізації законодавчої і виконавчої влади та на їх співвідношення. Разом з тим класичний горизонтальний принцип поділу влади у значній кількості випадків доповнюється моделлю вертикального поділу влади, що справедливо не лише для федеративних, а й для унітарних держав. Все це спричиняє необхідність ускладнення політико-правових інститутів та механізмів взаємодії різних гілок влади, а також динамічний розвиток законодавства у цій галузі.
Водночас створення й запровадження політико-правових інститутів та механізмів взаємодії виконавчої і законодавчої влади має на меті не стільки загальне уникнення конфліктів між ними, скільки досягнення такого стану, коли ці конфлікти стануть рідшими. У цьому сенсі мова йде про два основні моменти. По-перше, це суто юридичний аспект. Коли конституція та основні закони містять в собі відповіді на всі запитання щодо порядку та процедури вирішення конфліктів між цими гілками державної влади. По-друге, це наявність достатньо високого рівня розвитку політичної й правової культури, коли представники обох гілок влади діють відповідно до загальної настанови на пошук швидких і конструктивних шляхів виходу з конфліктних ситуацій
Аналізуючи напрями реформування взаємодії законодавчої та виконавчої влади в сучасній Україні, автор вказує на необхідність конституційної корекції установчої функції парламенту. Тобто, необхідні змістовні зміни в сфері повноважень законодавчої влади щодо процесу формування виконавчої влади, що дозволить, з одного боку, зблизити ці гілки державної влади, а, з іншого, – забезпечити виконавчу владу стабільною підтримкою парламенту (парламентської більшості), що матиме своїм наслідком вирішення проблеми законодавчого забезпечення соціально-економічного та політико-правового розвитку держави. При цьому зазначені зміни повинні знайти своє відображення на найвищому конституційному рівні.
У підрозділі 2.2 “Вплив суспільної думки на функціонування гілок державної влади” автор приділяє увагу проблемі взаємодії суспільства і окремих гілок державної влади. Необхідність звернення до проблеми впливу суспільної думки на функціонування гілок державної влади зумовлена тим, що навіть у межах класичної теорії поділу влади традиційна трійка владних гілок практично завжди доповнювалась ще одним додатковим четвертим елементом. Зокрема, про нього писав Дж.Адамс, на думку якого адекватний розгляд системи взаємодії трьох розподілених гілок влади повинен включати в себе ще й аналіз того, яким чином суспільство, як зазначений четвертий елемент, здатне впливати на дію державної влади. Що ж до сучасної теорії поділу влади, то проблема впливу суспільства на діяльність окремих органів різних гілок влади, а також можливості суспільного контролю над ефективністю функціонування державної влади займає одне з центральних місць у цих дослідженнях.
У дисертації робиться наголос на тому, що найменш розробленими в сучасній вітчизняній юридичній науці є питання впливу суспільної думки на функціонування судової гілки державної влади, з чого дисертант робить висновок про необхідність всебічного вивчення взаємозв’язку і взаємовпливу громадської думки і діяльності органів судової влади, оскільки нехтування цим фактором може спричинити виникнення невідповідності застосованих юридичною і політичною наукою теоретичних моделей реальним відносинам, які виникають між органами державної влади і суспільством.
У роботі вказується, що досить низький рівень обізнаності та поінформованості громадян щодо діяльності судової влади, а також усталений стереотип її сприйняття як “останньої” у трійці державної влади, суттєво ускладнює процедуру визначення параметрів та каналів взаємовпливу між громадською думкою та судовою владою. Разом з тим, настанова на підвищення авторитету судової влади в суспільстві диктує необхідність гармонізації стосунків між суспільством (громадською думкою) та судовою владою, причому суди в цьому процесі повинні відігравати активну роль і цілеспрямовано діяти у напрямі формування позитивного образу суду у суспільній думці. Адже вагомою запорукою стабільного та авторитетного становища судової влади в суспільстві є формування у суспільній думці сталого переконання у правоті, незалежності та об’єктивності судової влади, що забезпечуватиме судовим рішенням своєрідний “кредит” громадської довіри, коли кожен громадянин, навіть не погоджуючись із винесеним судом рішенням, все одно вважатиме його правильним і справедливим, виходячи із загального переконання в авторитетності судової влади.
У підрозділі 2.3 узагальнюються результати дослідження проведеного у другому розділі.
У третьому розділі дисертації - “Органи конституційної юрисдикції в системі поділу державної влади” - висвітлюється місце і роль органів конституційної юрисдикції насамперед конституційного правосуддя, в системі поділу влади.
У підрозділі 3.1 “Місце і повноваження Конституційного Суду України в системі органів державної влади” автор доводить, що незважаючи на незаперечне домінування в діяльності цього органу державної влади повноважень конституційного контролю, його слід розглядати саме як елемент судової гілки державної влади. У зв’язку з цим можна вказати, що використання функціональної ознаки здійснення правосуддя не може тлумачитись як єдина і неодмінна умова будь-якого судового органу влади, оскільки: а) коло функціональних повноважень судів загальної юрисдикції не може бути обмеженим тільки здійсненням правосуддя; б) зараз досить часто застосовується таке поняття, як “конституційне правосуддя”, що дозволяє говорити про функціональну спорідненість в діяльності судових органів, що здійснюють єдину функцію правосуддя, хоча й у різних формах. Також, навіть з огляду на специфіку процесуальних норм, які характеризують діяльність Конституційного Суду, цей орган державної влади завжди діє виключно у встановлених межах законодавчо закріплених процедур і принципів судочинства, що також свідчить про його належність до судової влади.
Однак, визначивши роль і місце Конституційного Суду України в системі поділу влади, а також вказавши на ті можливості, які має даний орган державної влади стосовно інших владних гілок, дисертант мав звернутись до такої важливої проблеми, як аналіз тих чинників, які не дозволяють органам конституційної юстиції переступати межі своїх повноважень і здійснювати вплив на виконавчу і законодавчу діяльність. Зазначена проблема набуває особливої актуальності з огляду на те, що у випадку законодавчої і виконавчої влад їх баланс забезпечується насамперед їх взаємними можливостями впливати одна на одну. На відміну від цього, процес збалансування судової влади носить принципово інший характер, оскільки будь-які механізми, що дозволяють втручатись в процес правосуддя, тим самим порушуватимуть такий основоположний принцип функціонування судової влади, як її незалежність. Внаслідок цього, у випадку судової влади провідну роль відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні фактори її обмеження. А, отже, для того, щоб отримати цілісну картину можливих способів реалізації моделі поділу державної влади, необхідно було надати аналіз внутрішніх чинників обмеження в діяльності органів конституційної юстиції і дослідити, як завдяки цьому досягається баланс і стабільність у відносинах між окремими гілками державної влади.
Поставлене завдання було виконано у підрозділі 3.2 - “Проблема внутрішніх обмежень у функціонуванні органів конституційної юрисдикції в контексті підтримання балансу державної влади”. Результатом дослідження, проведеного у названому підрозділі, стало обґрунтування ряду важливих положень. Серед них слід відзначити наступні. По-перше, наявність внутрішніх чинників обмеження діяльності судової влади робить невиправданою тезу про необхідність пошуку додаткових засобів від “судової деспотії” чи “правління суддів” у системі поділу державної влади. В контексті сказаного висловлена ще під час прийняття американської конституції теорія штучного послаблення найбільш небезпечних гілок влади не може вважатись адекватним способом вирішення проблеми підвищення впливу судової влади, і, зокрема, – органів конституційного правосуддя. Адже у переважній кількості випадків виняткова значущість, яка характеризує діяльність судових органів, пояснюється насамперед загальною політичною нестабільністю та неусталеним характером законодавства. Наявна також велика кількість прогалин у законодавстві, суперечливість нормативно-правових норм, суттєва розбіжність між нормативним змістом законів і реальними відносинами суспільно-політичного й правового життя і т.д.
По-друге, не виступаючи політичним органом, Конституційний Суд України, тим не менше, виконує важливі політичні функції. Це випливає з того, що й сама Конституція, охороняти яку покликаний Конституційний Суд України, є одночасно і юридичним, і політичним документом. Тому значна кількість рішень, що виносяться Конституційним Судом, особливо у випадках коли предметом конституційного розгляду є проблеми поділу повноважень та меж компетенції органів окремих гілок державної влади, носить політичний характер, тобто, стосуються відносин, що є безпосередньо пов’язаними з практикою та реалізацією державної влади.
У підрозділі 3.3 надаються висновки до третього розділу.
У Висновках підводяться основні результати проведеної дисертаційної роботи, формулюються важливі для дослідження узагальнення.
Основні результати проведеного наукового пошуку полягають у наступному:
1. З науково-теоретичної точки зору зміст теорії поділу державної влади складає реалізація двох основоположних завдань, що стоять перед сучасними демократичними державами. З одного боку, це забезпечення ефективного функціонування органів державної влади. А з іншого – формування механізмів, що унеможливлюють монополізацію влади і перетворення демократичного політичного режиму на будь-яку з недемократичних форм. При цьому розподіл політичного впливу і збалансування державної влади, які досягаються завдяки запровадженню принципу поділу влади, унеможливлюють застосування радикальних методів державного управління і роблять цю систему врівноваженою і стабільною.
2. Важливою складовою принципу поділу влади є не лише гарантування незалежності і самостійності окремих гілок державної влади, але й забезпечення взаємодії між ними. В цьому плані слід акцентувати увагу на двох моментах: а) необхідний такий розподіл повноважень, коли утворюється цілісний механізм стримувань і противаг для запобігання зловживанню владою; б) необхідна співпраця між владами з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспільством. Оскільки суспільство і суспільні відносини являють собою органічну цілісність, то й процес державного впливу на цей складний об’єкт має носити комплексний і системний характер, що досягається завдяки взаємоузгодженню дій гілок державної влади.
3. Говорячи про конституційні гарантії принципу поділу влади, не можна обмежуватись виключно фактом наявності чи відсутності в Конституції положення про існування незалежних і самостійних гілок державної влади. У зв’язку з цим до конституційних гарантій поділу влади слід віднести також ті положення, які забезпечують: а) гарантії несумісності функцій окремих гілок влади; б) гарантії правомірного впливу одних гілок влади на інші.
4. Визнаючи роль запровадження і практичної реалізації принципу поділу державної влади у становленні демократичної та правової держави, необхідно зазначити, що він досягає мети лише за умови свого органічного поєднання з іншими принципами, які становлять базис сучасного конституціоналізму, і насамперед – з принципом верховенства права. Оскільки сам процес поділу влади набуває сенс лише за тієї умови, коли всі три гілки діють в межах єдиного правового поля і всі три однаково дотримуються правових норм, в яких закріплюється їх компетенція, повноваження, основні цілі, а також
