ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БАРАБАШ Наталя Олександрівна

УДК 929.52 (477) + 930.2(477)

РІД БІЛОЗЕРСЬКИХ ТА КУЛЬТУРНИЙ СВІТ УКРАЇНИ

ХІХ – поч. ХХ СТОЛІТТЯ: НОВІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії та джерелознавства Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КОЛЕСНИК Ірина Іванівна,

Дніпропетровський національний університет, професор кафедри історіографії та джерелознавства

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України,

доктор історичних наук, професор

РЕЄНТ Олександр Петрович,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ-поч. ХХ ст.;

кандидат історичних наук,

заслужений працівник культури України

АБРОСИМОВА Світлана Вікторівна,

Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького,

провідний науковий співробітник

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Захист відбудеться “26” січня 2005 р. о 10°° годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050. м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “25” грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження Демократичні трансформації сучасного українського суспільства, що відбулися в останнє десятиліття, призводять до становлення ідейного плюралізму в суспільній свідомості та сфері науки, ставлять перед українською історіографією нові дослідницькі завдання. Втім використання новітніх досягнень зарубіжної історичної науки і пошук нових інтерпретаційних моделей українського минулого повинні здійснюватися на основі переосмислення традицій розвитку вітчизняної історіографії. Цей новітній інструментарій сучасної історичної науки доцільно використовувати при студіюванні ключових подій, “знакових” постатей українського минулого. В ряду визначних феноменів вітчизняної історії новітнього періоду є феномен культурно-національного відродження в Україні кінця XVIII – початку ХХ ст. Реєнт О.П. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.- К.: Ін-т історії України НАН України, 2000.- С.6-38.

Однією з основних причин дослідницького інтересу до історії українського відродження є динаміка розвитку його соціальної бази – інтелігенції, яка сформувалась, здебільшого, з декласованих незрусифікованих нащадків козацько-старшинської верствиКолесник І.І. Українська історіографія (XVIII – поч. ХХ ст.).- К.: Генеза, 2000.- С. 219. . Національно свідома інтелігенція, яка виступала носієм історичної пам’яті, здійснювала функцію нагромадження та трансформації культурно-інтелектуальних цінностей нації і плекала ідею створення національної держави, стала ідейним та організаційним речником відродженського руху в Україні.

В цьому контексті привертає увагу історія роду Білозерських, як цікавий соціокультурний феномен на тлі українського культурно-національного руху у рамках “довгого ХІХ століття”. Специфіка історії даного роду полягає в тому, що його піднесення припадає на етапи динамічного розвитку українського відродження, співпадає з процесом витвору українського національного дискурсу. Становлення і розвиток роду пов’язаний з наявністю родинних, свояцьких та дружніх стосунків зі “знаковими” постатями українського відродження (П. Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко). Зірковий час цього роду припадає на пік українського національного відродження і пов’язаний з причетністю його представників до важливих подій в національному русі: внесок у розвиток української літератури та науки, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (КМТ), українських громад та часопису “Основа”, приналежність до таємних народницьких гуртків.

Також рід Білозерських ілюструє типовий процес “розмивання” українського дрібномаєткового дворянства під впливом соціально-економічних факторів та культурологічних явищ, які сформувалися на зламі XIX і ХХ століть. Таким чином, історія роду Білозерських та життя окремих його представників відбивають особливості розвитку культурно-національного відродження: його етапи, напрями і, в тому числі, здобутки та вади. Представники роду Білозерських своїм соціальним становищем, реалізацією життєвих проектів як чоловіків, так і жінок, на переломному історичному етапі є прикладом свідомого позбавлення від архаїчних старшинських уявлень та формування нових ідеологічних настанов демократичного українства.

А відтак, поєднання водночас типовості та унікальності роду Білозерських в історії надає підстави для інтерпретації нових ідей, підходів, методів на матеріалах вивчення культурної, сімейної, громадсько-політичної історії України для вивчення феномена роду в цілому.

Об’єктом дослідження є процес взаємодії сім’ї і культурно-історичного середовища, вплив цього середовища на поведінкові стереотипи, спосіб життя та характер діяльності представників родини, трансляцію культурно-національних традицій в межах певного просторово-часового періоду.

Предметом дослідження є історія роду Білозерських, його структура, культурно-громадська діяльність представників роду в ХІХ – поч. ХХ століття в контексті новітніх практик модерної історіографії.

Метою дослідження є верифікація нових методологічних підходів в сучасній українській історіографії на матеріалах соціокультурної історії роду Білозерських в рамках “українського ХІХ століття”.

Для досягнення мети необхідно розв’язати наступні дослідницькі завдання:

· дослідити стан історіографічної розробки історії роду Білозерських та діяльності його представників в рамках українського відродження;

· охарактеризувати джерельну базу вивчення культурно-інтелектуальної історії родинного кола Білозерських;

· реконструювати на підставі традиційних методів родовід Білозерських в його історичній динаміці;

· інтерпретувати принципи “нової сімейної історії” щодо вивчення структури та динаміки роду Білозерських, відтворити “мережу” родинно-свояцько-дружніх відносин в роді;

· запропонувати ґендерні підходи при вивченні історії роду;

· проаналізувати вплив подружжя Кулішів на трансформацію соціальних ролей відомих представниць роду (Н. Кибальчич, Н. Кибальчич-Козловської, Л. Яновської та ін.);

· розкрити особливості життєвих сценаріїв відомих представників роду (В. Білозерського, М. Білозерського).

Хронологічні межі роботи мають два рівні, що відбивають, по-перше, історію даної старшинсько-дворянської фамілії (середина ХVIIІ – початок ХХ ст.); по-друге, участь роду в суспільно-громадському та культурному житті України в рамках “довгого ХІХ століття”.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Історія роду Білозерських представлена як соціокультурний феномен, що вивчається на засадах міждисциплінарності. У роботі подається нова версія ранньої історії роду. Висунуто дві гіпотези його походження, що спираються на складову “іменної формули”, а також результати блазонування родового гербу Білозерських. Внесено доповнення до родоводу на рівнях всіх поколінь обох гілок роду, що знайшло відображення у поколінному розписі. Вперше проведено мережевий аналіз родинно-свояцько-дружніх зв’язків в рамках роду. З’ясована особлива роль подружжя Кулішів в історії роду. Це дозволило відтворити “об’ємну” історію фамільного клану за рахунок вивчення життєдіяльності не лише “знакових”, а й “рядових” членів, які стали не творцями, а трансляторами ідей національного відродження.

Здійснено спробу висвітлення історії роду Білозерських в ґендерному ракурсі, визначені механізми впливу зовнішніх та внутрішньородинних чинників на зміну традиційних життєвих проектів відомих представниць роду Білозерських (Марії Боголюбцевої-Щербачової та її доньки Любові Яновської, трьох поколінь жінок родини Н. М. Білозерської-Забіли та М. Т. Симонова-Номиса). Поданий маловідомий аспект діяльності П. О. Куліша – реалізація його освітньо-культурницької програми на прикладі представників чоловічої та жіночої статей роду.

До наукового обігу введено матеріали центральних та регіональних архівосховищ України з інтелектуальної та соціокультурної історії роду: родинна епістолярія, щоденники Л. Яновської та доповідь “Украинская крестьянка”, проголошена нею на Першому всеросійському жіночому з’їзді; матеріали особистого фонду М. М. Білозерського; ego-документальна спадщина представників роду.

Практичне значення дисертації передбачає використання матеріалів дослідження в лекційних курсах з історії України, історії української культури, української біографістики, історії української літератури, української історіографії, історії політичної думки, історії регіонів. Результати дослідження можуть бути враховані у наукових студіях з історії української державності, історії українського національного відродження, історії української еліти, історії суспільної та наукової думки, історії українсько-російських культурних взаємозв’язків, етнології.

Матеріали дослідження враховані при викладенні курсів “Історія України” та “Українська ментальність” у Криворізькому навчальному центрі Одеської національної юридичної академії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідницької роботи кафедри історіографії та джерелознавства Дніпропетровського національного університету в межах проекту “Історія української культури та науки в контексті етнонаціональних процесів (ХVІІІ – початок ХХ ст.)”.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертації були апробовані у виступах на Міжнародній науковій конференції “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Київ-Трускавець-Дрогобич, 2003), Всеукраїнській науковій конференції “Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004), на міжрегіональних наукових конференціях: “Історична та суспільна думка Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ століття” (Дніпропетровськ, 2003), “ХХІ-а краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 2003), “ХХІІ-а краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 2004), а також обговорювались на щорічних підсумкових конференціях кафедри історіографії і джерелознавства Дніпропетровського національного університету.

Структура роботи відповідає поставленій меті та завданням дослідження. Згідно з цим, дисертація складається із вступу, трьох розділів, які, в свою чергу, поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури. Робота містить додаток “Поколінний розпис роду Білозерських”. Обсяг дисертації – 174 с., список джерел та літератури складає 490 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Визначаються об’єкт і предмет дослідження, мета і завдання роботи, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації.

Перший розділ “Рід Білозерських в культурно-громадському житті України. Історіографія, джерела, методологія дослідження” присвячений огляду літератури, характеристиці використаних джерел і обґрунтуванню теоретико-методологічної бази дослідження. Він складається з трьох підрозділів.

У першому з них – “Історіографія проблеми” – проаналізовано ступінь наукової розробки історії дослідження роду Білозерських. Початковий етап (ІІ пол. ХІХ ст. – середина 1910-х рр.) пов’язаний, по-перше, з участю Білозерських у національних та політичних рухах; по-друге – з літературною, публіцистичною та етнографічною діяльністю представників роду; по-третє – з інтересом до окремих представників роду, які підтримували дружні стосунки з Т.Шевченком. На цьому етапі вражає різнобічність напрямків дослідження, а відтак і форми публікацій, присвячених внеску представників роду в культурне і громадське життя ХІХ століття.

У працях М. Драгоманова вперше визначається місце у діяльності КМТ таких представників роду як В.М. Білозерський та П.О. Куліш Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли і соціалізм.// Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: у 2 т.- Т.1.- К.: Наукова думка, 1970.- С.7-133.. Крім цього, М.Драгомановим у роботі “Література російська, великоруська, українська і галицька” подана оцінка місця часопису “Основа” в українській культурі та суспільстві Драгоманов М.П. Література російська, великоруська, українська і галицька.// Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: у 2 т.- Т.1.- К.: Наукова думка, 1970.- С.80-221.. У праці О. Пипіна “История русской этнографии” аналізуються творчі біографії окремих представників даної родової спільноти (М.Т. Симонов-Номис та ін.), розглядається діяльність КМТ, аналізується літературно-громадська діяльність журналу “Основа” Пыпин А. История русской этнографии.- В 3-х т. - Т. 3.- Этнография Малороссии. - СПб, 1891.. Значний інтерес становить низка біографічних нарисів, зокрема Б.Грінченка, присвячених П.Кулішу та Ганні Барвінок Гринченко Б. П.А. Кулиш. Биографический очерк. - Чернигов, 1899; Грінченко Б. Поет Жіночого горя: О.М. Кулішева (Г. Барвінок)// Літературно-науковий вісник. - 1900. - Т. 11. - Кн. 9. - С. 185-203; Грінченко Б. Ювілей Ганни Барвінок (О.М. Кулішевої)// Літературно-науковий вісник. - 1901.-Т.14.- Кн.6.- С. 167-173..

У 1880-1890-х рр. досить помітно зросла т. зв. “тематична” мемуаристика, переважно у вигляді статей (спомини про окремі події, зустрічі, некрологи тощо). Ці статті несуть подвійне навантаження: виступають як біографічні джерела, а також започатковують історіографічну традицію вивчення роду; вони дають багатий матеріал для досліджень персональних даних, індивідуальних якостей, творчої та суспільної діяльності відомих представників фамільного клану Білозерських В.М.Белозерский (Некролог) // Киевская старина.- 1899.-Т.64.- №3.- С.143; Вороний М. В.М. Білозерський// Зоря.- 1897.- Ч.3.- С. 59-60; А.Л[азаревский] Памяти Николая Михайловича Білозерського// Киевская старина.-1897.- № 1.- С. 145-150.. До цієї групи матеріалів можна також віднести розвідку М. Лободовського “Три дня на хуторе у Пантелеймона Александровича и Александры Михайловны (Ганны Барвинок) Кулиш”, у якій подається інформація про родинні взаємовідносини та хуторянський побут КулішівЛободовский М. Три дня на хуторе у Пантелеймона Александровича и Александры Михайловны (Ганны Барвинок) Кулиш// Киевская старина.- 1897.-№4.- С. 163-176.. Інтерес представляє стаття М. Шугурова “У могил П. А. Кулиша и В. М. Белозерского”, оскільки вона вміщує інформацію про знайомство П. Куліша та В. Білозерського, про повсякденне буття подружжя Кулішів в останні роки їх життяШ[угу]ров Н. У могил П.А. Кулиша и В.М. Белозерского// Киевская старина. - 1899.- №9.- С. 358-378..

В статті А. Ю. Кримського “Дещо про рукописи Миколи Білозерського” здійснена перша спроба систематизувати архівну спадщину М. М. Білозерського, передану йому дружиною Миколи Михайловича Кримський А.Ю.. Дещо про рукописи Миколи Білозерського / Кримський А.Ю. Твори в п?яти томах. – К.: Наукова думка, 1973. - Т.3. – Мовознавство, фольклористика. – С. 465-467..

Історіографічне значення мають спогади знайомих Білозерських, серед яких особливо визначаємо І. Пулюя, К. Білиловського, Є. ЧикаленкаПулюй І. Кілька споминів про Куліша і його дружину Ганну Барвінок// Нові і перемінні зьвізди: Написав Проф. Др. І. Пулюй/ Третє доповнене видання.- Відень, 1905.- С. 45-120; Спогади Кесаря Білиловського (Заславський І. (публікація), Захаркін С. (коментарі))// Київська старовина.- 2000.- №1,2,3; Чикаленко Є. Спогади (1861-1907).- Львів, 1925. . Генеалогія роду Білозерських досліджується Г. Милорадовичем та частково В. МодзалевськимМилорадович Г. Родословная книга Черниговского дворянства.- Спб, 1901.- Т.2.- Ч.6.- Прибавление к 2-й части.- С. 237, 288; Модзалевский В. Малороссийський Родословник.- К., 1908-1910; Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. Малороссийский гербовник.- Спб , 1914.- Репринтне выдтворення: К.: Либідь, 1993. .

Другий етап – “науковий” (20 – поч. 30 рр. ХХ ст.) – це десятиріччя найбільш інтенсивного комплексного дослідження доби українського національного відродження, причетними до розвитку якого були представники родинного кола Білозерських. Возняк М. Кирило-Методіївське братство. - Львів, 1921; Гніп М. Громадівський рух 1860-х рр. на Україні.- Харків, 1930; Житецький І. Київська громада за 60-х рр.- К.: ДВУ, 1928.. Але в цей час вивчається життя та діяльність лише найбільш відомих постатей. Багатий фактичний матеріал щодо творчості та особистих відносин між Пантелеймоном Кулішем та Ганною Барвінок міститься в працях О.Дорошкевича, В. Петрова Дорошкевич О. Куліш на засланні./ Пантелеймон Куліш: Збірник праць Комісії для видання пам`яток новітнього письменства.- К., 1927.- С. 12-72.- (Збірник історично-філологічного відділу УАН, № 53); Дорошкевич О. Українська культура в двох столицях Росії// Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986; Петров В. Пантелимон Куліш у п`ятдесяті роки: Життя. Ідеологія, Творчість.- К.: З друк УАН, 1929.- Т.1.- 572 с.- (Збірник історично-філологічного відділу УАН, № 88); Петров В. Романи Куліша// Вітчизна.- 1991.- № 4,5,6; Петров В. Шевченко, Куліш, Білозерський В. - їх перші стрічі// Україна. - 1925. - Кн. ?. 42-50.. Біографію та творчість Ганни Барвінок розглядали у біографічно-критичних розвідках літературознавці О. Сікиринський та В. Чубинський Сікиринський О.В. Ганна Барвінок: Спроба характеристики/ Сікиринський О.В. Ганна Барвінок (Кулішева) в її листах 1902-1911 рр.- Одеса, 1928.- С.5-23; Чубинський В. Ганна Барвінок: Біографічно-критичний етюд/ Ганна Барвінок Вибранні твори.- К., 1927.- С. 5-18.. Цінну біографічну інформацію щодо родини Н. М. Білозерської та М. Т. Симонова, а також творчості представників цієї родини містить стаття П. Капельгородського “На Лубенському літературному гробовищі” Капельгородский П. На Лубенському літературному гробовищі// Життя і революція.- 1928.- Кн. 10.- С.99-125..

Наступний, третій етап – “радянський” (30 - 80 рр. ХХ ст.) позначений впливом тоталітарних ідеологій, в 1930-х рр. відбувається штучний розподіл українського наукового простору на радянську та діаспорну історичну науку.

У період з 1930-х до початку 1950-х років літературній та суспільно-громадській діяльності Білозерських бракує спеціальної історіографічної уваги з боку радянських науковців. Значним доробком істориків української діаспори у період з 1930-х до 1950-х рр. є праці, героями яких стають В. М. Білозерський, Ганна Барвінок та П. О. КулішЛуговий О. Визначне жіноцтво України: Історичні життєписи у чотирьох частинах.- Канада: Накл. автора , 1942; Студинський К. ВасильБілозерський, його життєпис, “Основа” й зв'язки з Галичиною// Наша культура.- 1936.- №8/9.- С. 571-583..

Лише у період відлиги поновлюється інтерес до вивчення складових українського національного відродження з боку радянських дослідників, про що свідчить знакова монографія М. Д. Бернштейна “Журнал “Основа” і український літературний процес кінця 50-х - 60-х рр. ХІХ ст.” Бернштейн М. Журнал “Основа” і український літературний процес кінця 50-60-х років ХІХ ст..- К.: Вид-во АН УРСР, 1959.- 215 с..

Вивченню творчих біографій та літературної діяльності окремих представників роду присвячені дослідження Г. Сінька, І. Денисюка, Б. Кирдана Денисюк І. Талант без талану// Вітчизна. - 1968. - №12.- С. 182-188; Кирдан Б. Собиратели народной поэзии.- М.: Наука, 1974; Сінько Г.Ю. Любов Яновська. Життя і літературна діяльність.- К., 1962.. Багатий фактичний матеріал, щодо діяльності громад, і особливо Петербурзької громади, в якій співпрацювали В. М. Білозерський, П.О. Куліш, Н.О.Білозерська-Ген знаходимо у роботах діаспорного вченого М. Антоновича Антонович М. З історії громад на рубежі 1850-1860-х років// Київська старовина .– 1998.-№2.- С. 28-49; Антонович М. Українська Петербурзька Громада/ Ювілейний збірник УВАН у Канаді – Вінніпег-Манітоба.- Видання УВАН, 1976.- С.75-94..

На новітньому етапі (з 1990-х рр.) антологія досліджень обіймає низку проблем, присвячених висвітленню місця і ролі представників роду в процесі культурного відродження Кирило-Мефодіївське товариство.- К., 1990.- У ІІІ т.- Т.1, 2; Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія- К.: Факт, 2003.- 320с; Дудко В. Полтавська Громада початку 1860-х рр. у листах Дмитра Пильчикова до Василя Білозерського// Київська старовина – 1998.-№2.- С. 156-178; Зеленська Л. Ганна Барвінок (Життєпис на основі епістолярної спадщини).- Чернігів, 2001.- 130 с.; Левенець Ю. Василь Білозерський.// Український історичний журнал.- 1994.- № 2-3 .- С.84-93; Пінчук Ю. Історіографічне значення мемуарів Надії Білозерської про Миколу Костомарова/ Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 5. Історіографічні дослідження в Україні.- Вип.10.- У 2-х ч.- Частина друга: Історіографія.- К., 2000.- С.52-71.. Необхідно відзначити, що до сьогодні науковці вивчали життя та діяльність переважно “знакових” постатей роду, майже не приділяючи уваги їх родинному оточенню. Однак, на сучасному етапі з’являється інтерес до родового внеску визначних українських сімей Абросімова С. В. Катеринославські дворяни Алексєєви (за документами родинного архіву)// Південна Україна XVIII-XIX століття.- Запоріжжя, 2003.- Вип.7.- С.126-140; Білокінь С. Доля української національної аристократії //Генеза.-1996.- № 1-4.- С.132-148; Верба І. Рід та родина Олександра Оглобліна //Сіверянський літопис. -1996.- № 6.-С. 62-65; Голубчик Г.Д. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: “нова сімейна історія”.-Рукопис.Дисертація на здобуття наук. ступеня к.і.н…-ДНУ,2003.- 18с.. , а відтак і роду Білозерських в українську історію. До наукового обігу вводяться нові матеріали до історії даного роду, з’являється інтерес до “другорядних” членів родової спільноти. Про що свідчить розвідка у періодиці сучасних авторів М. Дмитрієнко та В. Томазова “З генеалогії Пантелеймона Куліша” Дмитрієнко М. Томазов В. З генеалогії Пантелеймона Куліша// Українське слово.- 1996.- 28 січня.- С. 13. У 1997 році О. О. Федоруком здійснені заходи по упорядкуванню, виданню листів П. Куліша до М. Д. Білозерського. У вступній статті автор подав розгорнутий родовід Білозерських з доповненнями та коментарями, для підготовки яких ним були використані Родовідні книги Чернігівського дворянства, родинні папери Білозерських та попередні наукові розвідки Федорук О. П.О. Куліш і М.Д. Білозерський: Взаємини на тлі доби./ Куліш П. Листи до М.Д. Білозерського. - Львів-Нью-Йорк,: В-во “М.П. Коць”, 1997.-С. 3-31.- (Львівське відділення інституту літератури. Серія “Літературні пам`ятки”, Вип.3).. Фактично ним першим зроблена спроба комплексного вивчення історії роду Білозерських, а не лише його окремих представників. Втім, актуальною проблемою залишається створення синтетичної праці, присвяченої вивченню історії даного роду та визначенню персонального внеску “знакових” постатей роду у розвиток культурного життя України означеного періоду.

У другому підрозділі – “Аналіз джерельної бази” – подані класифікаційні структури джерельного комплексу роботи. Весь комплекс джерел за принципом типо-видової класифікації поділяємо на писемні, лінгвістичні та речові типи.

Пам’ятки письмового типу, в свою чергу, можна класифікувати за походженням на опубліковані і архівні (неопубліковані) джерела. До неопублікованих джерел відносимо документи, які зберігаються в архівосховищах та наукових інститутах України: Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильського Національної Академії наук України (ІМФЕ ім. М.Т. Рильського), Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського Національної Академії наук України (ІР НБУВ), відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника Національної Академії наук України, Чернігівському літературно-меморіальному музеї ім. М.М. Коцюбинського, Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарновського, Центральному Державному історичному архіві України м. Львова, Державному архіві Чернігівської області. Аналіз цієї групи джерел дозволив внести доповнення до родоводу Білозерських, дослідити масив біографічної інформації щодо представників старшої гілки роду, якій до цього часу бракувало історіографічної традиції вивчення. Стосовно молодшої гілки роду, за архівними даними було встановлено коло спілкування та наукові інтереси етнографа та фольклориста М.М. Білозерського Зокрема, за даними особового фонду М.Білозерського (Ф.3), що зберігається в ІМФЕ ім. М.Т. Рильського; опрацювання архівних джерел надало можливість дослідити не лише літературну, а й культурно-громадську діяльність Л. О. Яновської; завдяки неопублікованим особистим джерелам (епістолярія, мемуари і т.д.) досліджено життєвий шлях В. М. Білозерського в період після припинення діяльності “Основи”; розпорошена по різних архивосховищах епістолярія матері та дочки Н. М. Кибальчич та Н. К. Кибальчич-Козловської дає можливість простежити їх життєвий шлях та творчу діяльність.

За змістовно-формальним принципом письмові джерела розподіляємо на:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

До лінгвістичного типу джерел в даному дослідженні відносимо антропонімічні джерела (імена, псевдоніми, криптоніми). Для українських родів традиційним було надання дітям імен при хрестинах у відповідності зі святцями. Однак досить часто перевага у наданні імені дитині обумовлювалась традиційністю для роду. Це простежується і на прикладі роду Білозерських. Для представників старшої гілки роду традиційними стають імена Іван та Карпо. Стосовно молодшої гілки фамільного клану, то показовим є надання позашлюбному сину В. М. Білозерського досить рідкого імені Олімпій, на честь його дядька.

Інформативність несуть у собі псевдоніми та криптоніми, які використовували представники фамільного клану для написання наукових та літературних творів. Для чоловіків характерним було використання різних псевдонімів у зв’язку з їх участю у суспільно-політичному русі, а відповідно з цим, із цензурними обмеженнями та забороною таких видів діяльності (П. Куліш – Опанас Прач, Панько Казюка, Данило Юс та ін.; М. Т. Симонов – М. Номис). Для жінок роду, якими зроблений внесок у розвиток української літератури в цей період, характерним було обрання як жіночих, так і чоловічих псевдонімів (О. Білозерська-Куліш – А. Нечуй-Вітер, Ганна Барвінок; Н. Кибальчич – Наталка Полтавка; Л. Яновська – Ф. Екуржа, Омелько Реп’ях). На думку С. Д. Павличко, обрання жінками чоловічих псевдонимів пов’язується, в першу чергу, з тим, що вони були для письменниць ХІХ ст. своєрідною перепусткою в чоловічу культуру, способом легітимізуватися в ній Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1999.-С.70..

До речових джерел відносимо архітектурні пам'ятки (наприклад, будинок Кулішів у Мотронівці), одяг, меблі і т.ін., які збереглися до нашого часу та надають, певним чином, допомогу у відновленні колориту епохи, в якій жили і працювали представники родинного кола Білозерських. Також до цього типу джерел відносимо герб роду, фотокартки та портретні зображення представників роду та їх сучасників, які підтримували дружньо-сусідські та творчі відносини з членами роду Білозерських.

У третьому підрозділі даного розділу – “Теоретико-методологічні основи дослідження” – визначено сутність базового міждисциплінарного підходу, репрезентованого у понятійному апараті роботи. Він характеризується використанням термінів та категорій як традиційно історичних, так і запозичених із суміжних наук ( соціології, історичної психології, культурології та інших). При написанні роботи використовувались терміни рід, фамільний клан, родина, сім’я, родинне коло. Під терміном “рід” ми розуміємо людей різних поколінь досліджуваної спільноти, які походять від одного предка. Майже тотожний за значенням в даній роботі термін “фамільний клан”, який нами розуміється як певна родова структура, що пов’язана спільністю походження та кревними зв’язками. В сучасних гуманітарних студіях існує велика кількість дефініцій сім’ї. Під термінами “родина” та “сім’я”, в даному дослідженні визначаємо, в першу чергу, соціокультурну систему, малу соціально-психологічну групу, яка концентрує у собі всю сукупність відносин суспільства, через яку діти з моменту народження включаються до системи суспільних відносин Антонов А.И., Медков В.М. Социология семьи.-М.: Изд-во Международного университета бизнеса и управления (“Братья Карич”), 1996.- С.34; Ганцкая О.А. Семья: структура, функции, типы.// Советская этнография.- 1984.- № 6.- С. 21.. Також сім’ю можна сприймати як “одиницю”, яка ділиться та відновлюється в кожному поколінні, не порушуючи спадкоємності, надаючи їй більш складний та цікавий характер Берто Д., Берто-Вьям И. Семейное владение и семья: трансмиссии и социальная мобильность, прослеживаемые на пяти поколениях //Социс. 1992.- №12. –С. 132.. Однак з врахуванням національних особливостей зазначаємо, що термін “сім’я – родина” в даній роботі не відповідає т. зв. нуклеарній сім’ї (малій, простій; від англ. “nuklear family”), а відповідає сталому уявленню про українську родину як про спільноту, до якої входять два-три покоління з горизонтальними, вертикальними та діагональними зв’язками, т.зв. розширена моногамна сім’я (від англ. “extended family”). В розширених сім’ях в соціалізації дітей беруть участь не лише батьки, але ж і бабуся та дідусь, старші брати та сестри, а також проживаючі разом з сім’єю непрямі родичі.

До осіб, які включені до системи родинно-свояцьких відносин, в даній роботі застосовується термін “родинне коло”. Свояцькі відносини – це відносини між родичами дружини та чоловіка, багато зі свояцьких відносин отримали в українській культурі свої визначені поняття в силу їх соціальної значимості (свекор, теща, невістка і т.д.) Шепелев Л.Е. Чиновный мир России. XVIII - нач. XX в. - Спб: “Искусство-СПБ”, 1999.- С.373..

Антропологами та соціоісториками визначені основні функції родини, такі як: репродуктивна функція (народження дітей), екзистенціальна функція (утримання дітей) і функція соціалізації та інкультурації поколінь шляхом виховання, передачі дітям культурних надбань, ідеологічних поглядів, створення ціннісних орієнтацій, понять про моральність. Дуже важливими в житті кожного індивідуума є умови, в яких він провів перші роки життя – в цей період формуються творчі здібності людини, що будуть визначати його подальшу здатність до освіти; розвиток закладених генетично обдарувань визначається значною мірою соціальними факторами, що відбиваються при формуванні особистості в ранньо-дитячий, дитячий та підлітковий періоди крізь впливи оточення (імпресінги), які кожною особою сприймаються залежно від індивідуального вибору Эфроимсон В.П. Генетика гениальности. Изд. 2-е.- М.: Тайдекс Ко, 2003.- С.51.. Важливою для даної роботи є функція відтворення етносів, яка включає в себе формування етнічної самосвідомості дітей в сім’ї. Тому родину можна вважати соціоетнопсихологічною групою. До функцій родини також можна віднести функцію, пов’язану з накопиченням та передачею власності, допомогою в досягненні певного соціального статусу.

Міждисциплінарний підхід також використовує методи та методики, вироблені в рамках суміжних дисциплін. В даній роботі використаний метод соціології особистості – метод мережевого аналізу, який дозволяє змоделювати „мережу” зв’язків та дружньо-родинно-сусідських відносин при вивченні родинного кола Білозерських Пушкарева Н Л Гендерные исследования: рождение, становление, методы и перспективы // Вопросы истории.-1998-.№ 6-. С.83. При вивченні розгалужених кревноспорідненних зв’язків та свояцьких відносин, які мали велике значення в сімейній практиці протягом періоду, що вивчається, була застосована методика фіксації активних та близьких зв’язків особистості за критеріями розміру, зв’язності та здатності до підтримки Уэллман Б. Место родственников в системе личных связей //Социс.- 2000.- № 6.- С.78-87..

В роботі для вирішення поставлених завдань застосовані методи та принципи ґендерних студій. Важливе місце в даній роботі належить соціокультурному підходу, оскільки вивчення сім’ї та діяльності окремих представників родової спільноти неможливе без урахування рівня соціально-економічного розвитку, суспільно-політичного життя, стану духовного життя, культури, науки. Рід в цілому, та кожен окремий член роду, відчував на собі “співпрацю мас”, думки оточення; вони мали змогу сформуватися лише такими, якими їм дозволили бути їх епоха та соціальне середовище. Кожен із представників роду знаходився у постійній взаємодії з суспільством, тобто “культурним світом”. Під впливом зовнішніх чинників формувалися їх культурні традиції та політичні амбіції, суспільно-громадська діяльність.

Особливого значення в роботі набувають методи вироблені в рамках такої субдисципліни, як „нова сімейна історія” Горобець В. „Нова соціальна історія”: можливі українські перспективи у світлі європейських досягнень і проблем// Історія та історіографія в Європі.- 2003.- Вип. 1-2.- С. 142; Стельмах С. Соціальна історія в Україні: витоки і традиції світоглядно-інтерпретаційної парадигми (ХІХ – початок ХХ ст.).- // Історія та історіографія в Європі.- 2003.- Вип. 1-2.- С. 83.. Тому в даній роботі, враховуючи попередній досвід використання специфічних методів для вивчення родинних відносин на вітчизняному матеріалі Голубчик Г.Д. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: „нова сімейна історія”.-Рукопис. –Дисертація на здобуття наук. Ступеня к.і.н...- ДНУ, 2003.- С.4-5., запроваджено метод реконструкції сім’ї, апробований британськими соціоісториками Репина Л.П. Новейшие тенденции в британской и американской медиевистике // Одиссей.- 1990.-С. 176, метод соціальних трансмісій, запропонований французькими соціологами Бетро Д., Берто-Вьям И. Семейное владение и семья: трансмиссии и социальная мобильность, прослеживаемые на пяти поколениях// Социс.- 1992.- № 12.- С.132-140. та метод аналізу життєвого шляху, що вперше був використаний при дослідженнях американської сім’ї Тишков В.А. Изучение истории семьи и статуса женщин в США // Вопросы истории.- №4.- С.55-57.

Методологічну функцію виконували новітні концептуальні моделі класичного українського відродження, репрезентовані в роботах В. Сарбея, І. Лисяка-Рудницького, П. Магочия, Р. Шпорлюка, І. Колесник оскільки пасіонарне піднесення роду Білозерських припадає саме на даний період.

При проведенні дослідження були застосовані загально- та спеціальнонаукові методи дослідження: методи синтезу і аналізу, структурний, історико-хронологічний, історико-порівняльний, персонологічний, проблемний, принцип класифікації і систематизації, а також прийом „розпорошеної історіографії”.

Другий розділ – „Походження роду Білозерських в світлі „нової сімейної історії”” складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі – „Походження та структура роду” – висунуто дві гіпотези походження роду, які спираються на складову „іменної формули” та результати блазонування родового герба Білозерських. Простеживши історію складання родоводу та за результатами проведених архівних досліджень засновником роду, на відміну від попередніх науковців, визнаємо Йосипа Білозерського.

У другому та третьому підрозділах другого розділу –„Старша гілка роду” та „Молодша гілка роду” запропоновано умовний поділ роду на старшу та молодшу гілки, що походять від синів Василя Йосиповича Білозерського Данила та Михайла. У межах підрозділів здійснено реконструкцію та розширення родоводу на рівнях всіх поколінь фамільного клану Білозерських, що дозволило прослідкувати динамічні процеси розвитку внутрішньосімейних відносин. Обидві гілки роду простежено до VII покоління включно.

В межах обох гілок роду визначено найбільш репрезентативні родини. Старша гілка – родина Івана Івановича Білозерського та італійки. У межах молодшої гілки роду сформувалась родина Михайла Васильовича та Мотрони Василівни Білозерських, дослідженню історії якої науковці приділяли увагу, оскільки з неї походять кирило-мефодієвець та редактор “Основи” Василь Білозерський, фольклорист та етнограф Микола Білозерський, дружина Пантелеймона Куліша та відома українська письменниця Ганна Барвінок. Досить цікавою є родина (невінчаний шлюб) Матвія Терентійовича Симонова та Надії Михайлівни Білозерської, з якої вийшли письменниці мати та дочка Кибальчичі. Особливе місце в структурі роду займало подружжя Пантелеймона Олександровича та Олександри Михайлівни Кулішів.

Крім цього, визначена важливість для становлення роду його соціального та економічного становища. При дослідженні роду виявлено, що майновий стан старшої гілки фамільного клану Білозерських був кращим, ніж у молодшої. При вирішенні питань матеріального та соціального характеру представники фамільного клану Білозерських використовували родинні, свояцькі, кумівські та дружні зв’язки з більш впливовими родами Забіл, Кочубеїв, Тарновських та інших. Наприклад, за сприянням О. В. Кочубея молодші сини Мотронони Василівни Білозерської, після смерті її чоловіка у 1835 р., були влаштовані на навчання у кадетський корпус за державний кошт, згодом він продовжував протегувати у С.-Петербурзі не лише Білозерським, а й їх зятеві П. О. Кулішу. Інший представник родини Кочубеїв Михайло Миколайович – статський радник, предводитель Борзенського повітового дворянства, надавав О. М. Куліш значну