НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГАРБУЗ Михайло Юркович

УДК 332.0218:332.7:65.011.8

ЕКОНОМІЧНІ НАПРЯМИ СТВОРЕННЯ НОВИХ ФОРМ

ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ

ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету міністрів України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Даниленко Анатолій Степанович,

Державний комітет України по земельних ресурсах,

голова,

Національний аграрний університет,

професор кафедри аграрної соціології та розвитку села

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік УААН

Шпичак Олександр Михайлович

Українська академія аграрних наук,

академік-секретар відділення економіки і земельних відносин

кандидат економічних наук, доцент

Михайлов Сергій Іванович,

Ірпінський економічний коледж НАУ,

директор

Провідна установа – Тернопільська академія народного господарства

Міністерства освіти і науки України, кафедра аграрного бізнесу, м. Тернопіль

Захист дисертації відбудеться “3” червня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони 13, навчальний корпус 4, к.41

Автореферат розісланий “30” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан за змістом соціально-економічних і органі-за-ційних перетворень в агропромисловому комплексі України характе-ри-зується утвердженням приватної власності на землю та інші засоби виробництва, форму-ванням принципово нових виробничо-госпо-дарсь-ких структур переважно ринкового типу, розширенням орендних відносин на селі, розвитком підприємницької діяльності.

Однак, у результаті некомплексного підходу до здійснення аграрної та земельної реформи, порушення пропорцій міжгалузевого обміну і поглиблення диспаритету між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію відбулося значне зменшення обсягів виробництва аграрної сировини й продуктів харчування. У зв’язку з тим, що вкрай низькими темпами здійснюються процеси відтворення та оновлення матеріально-технічної бази АПК і різко зменшилися поставки селу мінеральних добрив, засобів захисту тощо, наявний аграрний потенціал викорис-товується не повністю. Велика роль у цьому зв’язку покладається на створення господарських структур, які відповідатимуть сучасним і майбутнім соціально-економічним відносинам і забезпечать продовольчий достаток у державі.

Реформування колективних сільськогосподарських підприємств не є кінцевою метою реструктуризації аграрного сектора економіки. Це лише обов’язкова стадія формування нового ефективного типу підприємства, заснованого на приватній влас-ності. Суттєві організаційні перетворення на селі засвідчили, що загалом час працює на приватну власність, утвердження якої стає все очевиднішим. Незаперечною є необхідність збереження переваг великомасштабного виробництва, максимального використання виробничої та соціальної інфраструктури, запобігання відтоку з сільського господарства кваліфікованих кадрів, забезпечення всебічної підтримки вітчизняного товаровиробника й соціального захисту сільського населення.

Все це зумовлює необхідність комплексного і системного підходу до розвитку різних форм господарювання в аграрному секторі у взаємозалежності з процесами реформування земельних відносин. Значущість дослідження цих питань зростає і тому, що організаційні і економічні проблеми становлення багатоукладності в сіль-ському господарстві у взаємозв’язку з реформуванням земельних відносин дослід-жені ще недостатньо і мало висвітлені в спеціальній літературі.

Питання земельних відносин і розвитку форм господарювання на селі завжди були актуальними. Вони знайшли своє відображення, перш за все, в роботах таких класиків, як П.А.Столипін, М.І.Туган-Барановський і О.В.Чаянов. Праці сучасних вчених економістів-аграрників здебільшого розглядаються у контексті ринкових вимог до ефективного використання землі, але питання розвитку різних форм госпо-да-рю-вання в аграрному секторі у комплексі з реформуванням земельних відносин, особливо на регіональних рівнях, залишаються поки що малодослідженими і мало-висвіт-леними в спеціальній літературі. З питань розвитку і функціонування різних організаційно-правових форм в АПК необхідно відзначити наукові праці Ю.Д.Бі-лика, М.Я.Дем’яненка, В.І.Криво-ручка, І.І.Лукінова, М.Й.Ма-ліка, О.М.Онищенка, П.Т.Саб-лука та інших. У частині удосконалення та розвитку земельних відносин виняткове значення мають дослідження П.І.Гайдуцького, А.С.Даниленка, С.І.Ми-хай-лова, П.Т.Саб-лука, В.М.Тригобчука, М.М.Федорова, О.М.Шпичака та інших. Все це вимагає комплексного підходу до вивчення проблеми і під-тверд-жує високу актуальність теми, якій присвячена дисертаційна робота.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося у відповідності з науковою тематикою кафедри аграрної соціології та розвитку села Національного аграрного університету за темою: “Організація ефективної підприємницької діяльності в аграрних формуваннях” (номер державної реєстрації 0102U005698).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка та обґрун-тування заходів щодо економічних напрямів створення нових форм господарювання за умов реформування земельних відносин, спрямованих на підвищення ефектив-ності сільськогосподарських підприємств. У відповідності з визначеною метою поставлені наступні завдання:

- проаналізувати соціально-економічні засади реформування відносин власності в сільському господарстві України за умов здійснення ринкових трансформацій;

- розкрити сутність земельних відносин як економічної категорії та дати оцінку їх сучасному стану і визначити тенденції розвитку організаційно-правових форм в аграрному секторі;

- визначити можливість розвитку в Україні сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм і розмірів землекористування, виходячи з світо-вого досвіду їх діяльності;

- обґрунтувати економічну доцільність надання землі статусу товару і капіталу, як передумови підвищення ефективності аграрного виробництва;

- обґрунтувати оптимальність розмірів землекористування у новостворених аграрних підприємствах;

- визначити шляхи удосконалення земельних відносин за умов розвитку ринку землі та їх вплив на формування організаційно-правових форм в сільському госпо-дарстві, розробивши моделі іпотеки земельних ділянок та прав їх оренди і єдиної Державної кадастрово-реєстраційної системи.

Об’єктом дослідження є процеси формування та функціонування сільсько-господарських підприємств різних форм господарювання на сучасному етапі розвитку аграрного сектора економіки України.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти створення нових форм господарювання за умов реформування земельних відносин.

Методи досліджень. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної теорії ринкової економіки, осмислення сучас-них ідей, що стосуються предмета досліджень. У роботі використовувалися такі джерела інформації: зарубіжні та вітчизняні публікації з досліджуваної пробле-ма-тики; закони та інші нормативно-правові акти України; дані Державного комітету України по земельних ресурсах; статистичні збірники і матеріали Держкомстату України; Київського обласного головного управління земельних ресурсів; дані річних звітів підприємств.

Поставлені в дисертаційній роботі завдання вирішувались за допомогою мето-дів: діалектичної й формальної логіки, якісного аналізу та синтезу – при дослідженні положень економічної теорії і опублікованих наукових праць, резуль-татів викона-них науково-дослідних робіт, дієвості і погодженості законодавчих і нормативно-правових актів; абстрактно-логічного аналізу – при обґрунтуванні та розробці моделі іпотеки земельних ділянок та права їх оренди і єдиної Державної кадастрово-реєстраційної системи; історичного – при вивченні розвитку відносин власності і організаційних форм господарювання в сільському господарстві України та світового досвіду організації аграрного виробництва; системного підходу – при вивченні економічних процесів структурних змін форм господарювання в аграрному секторі; розрахунково-конструктивного – при обґрунтуванні оптимальних розмірів землекористування у новостворених аграрних підприємствах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у методологічному обґрун-туванні доцільності створення нових форм господарювання у взаємозв’язку з реформуванням земельних відносин із метою підвищення їх економічної ефек-тив-ності. Найважливішими результатами дослідження, які характеризують їх новизну, розкривають зміст дисертації і виносяться на захист є те, що:

- доповнено соціально-економічні засади структурних змін форм госпо-дарю-ван-ня в сільському господарстві України. Акцент зроблено на розвиток багатоуклад-ної економіки та різних форм господарювання, серед яких -фермерські та особисті селянські господарства населення;

- дістало подальший розвиток визначення тенденцій формування нових орга-ні-заційно-правових форм в аграрному секторі, що передбачає концентрацію земель (сільськогосподарських земель) в користуванні активної частини землевласників;

- вперше зроблена оцінка сучасного стану земельних відносин, зокрема ринку землі як основного чинника розвитку організаційно-правових форм в аграр-ному секторі та обґрунтовано необхідність розвитку застави та продажу права оренди на земельні ділянки;

- набуло подальший розвиток обґрунтування економічної доцільності вклю-чення землі до економічного обороту як ціноутворюючого фактору;

- доповнено методичні підходи щодо обґрунтування оптимальності розмірів землекористування новостворених сільськогосподарських підприємств з урахуван-ням основних складових ринку землі;

- розроблено механізм вдосконалення земельних відносин з метою розвитку альтернативних форм господарювання в аграрній сфері, забезпечення умов для ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств та розроблено модель іпотеки земельних ділянок та прав їх оренди і єдиної Державної кадастрово-реєстраційної системи.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості викорис-тання досліджень як наукової основи для вирішення проблем створення нових форм господарювання за умов реформування земельних відносин у взаємозв’язку і взаємообумовленості.

Результати дослідження використовуються Головним управлінням сільського господарства і продовольства Київської області, Управлінням агропромислового комплексу Миронівської районної державної адміністрації Київської області та в навчальному процесі економічним та юридичним факультетами Білоцерківського державного аграрного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостій-но-го дослідження. Одержані наукові результати з питань створення нових форм госпо-дарювання за умов реформування земельних відносин є особистими розробками автора.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження за темою дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень в контексті створення єдиного економічного прос-тору країн СНД – 2003” (м. Біла Церква, БДАУ, 2003 р.); ІХ Міжнародній науково-практичній конференції “Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти” (м. Київ, Європейський університет, 2003); Державній науковій конференції “Проблеми удосконалення аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, БДАУ, 2004 р.); українсько-німецькій практичній конференції “Реформування вищої освіти: на шляху до Європейської інтеграції” (м. Біла Церква, БДАУ, 2004).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 5 наукових праць, з яких 4 статті у фахових виданнях.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 222 найменувань. Загальний обсяг роботи викладено на 246 сторінках комп’ютерного тексту, містить 26 таблиць, 27 рисунків, 14 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих наукових результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи діяльності підприємств різних форм господарювання в сільському господарстві” зроблено історичний огляд розвитку відносин власності і органі-зацій-них форм господарювання в сільському госпо-дар-ст-ві України, проаналізовано передумови і обґрунтовано необхідність структурних змін господарювання в аграрному секторі, намічено тенденції та виз-начено страте-гію подальшого розвитку сільськогосподарських підприємств країни.

Еволюція земельних відносин завжди визначалась зміною і розвитком соці-аль-но–економічних формацій. У кожний період в суспільстві відпрацьовується відпо-відна концепція, яка визначає мету, завдання і шляхи розвитку соціально-еконо-міч-ного процесу. Тобто економічні відносини диктують напрями розвитку земельних відносин, зокрема в сільськогосподарському виробництві, де земля є одночасно предметом і засобом праці, і є основою виробництва. В основі зміни земельних відносин лежить категорія власності на землю.

Автор поділяє наукову позицію дослідників, що серед основних умов, необхід-них для досягнення стабілізації та збільшення обсягів виробництва і реалізації конкурентноспроможної сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів, найважливішою є удосконалення відносин власності на землю та засоби вироб-ництва, і на базі них формування різноманітних ефективних органі-заційно-правових форм господарювання з максимальним використанням потенційних можливостей кооперації та орендних відносин (рис. 1).

Рис. 1. Структура новостворених господарств за формами господарювання

(станом на 01.01.2004 р.)

Переконливим доказом на користь необхідності докорінних змін в питаннях відносин власності на землю та майно є те, що Україна, володіючи понад 1/3 всіх світових чорноземів, не може обійтися без імпорту продуктів харчування.

У дисертації підкреслюється, що загалом час працює на приватну власність, утвердження якої стає все очевиднішим. В результаті зміни відносин власності та запровадження орендно-земельних відносин не лише члени новостворених форму-вань стали суб’єктами приватної власності на земельні ділянки і майнові паї, а й пенсіонери-орендодавці.Значна частина раніше здійснених реформаційних заходів досі не враховувала соціально-економічних наслідків, до яких вони можуть призвес-ти. Так, кількість працівників сільськогосподарських підприємств зменшилась з 4792 тис. осіб у 1990 році до 1774 тис. осіб у 2002 році. Нове джерело доходів сільського населення, що з’явилося в процесі реформування відносин власності та господарювання на селі – дохід від здачі в оренду земельних та майнових паїв - не в змозі в повній мірі утримати рівень життя на селі. Якщо в 1990 році середня заробітна плата в сільському господарстві (232 крб.) була близька до промисловості (278 крб.), то за період з вересня 2002 р. по вересень 2003 р. відстає майже у 2,6 раза і є найнижчою з усіх галузей економіки (246,04 грн. проти 621,25грн. у промисловості).

З реформуванням колективних підприємств у приватні господарські структури відбувається радикальний перерозподіл зайнятості сільського населення. З причин штучного відриву фінансової системи від економіки сільськогосподарського вироб-ництва, недосконалої кредитної системи та податкової політики істотно знизилась зайнятість населення у великих сільсько-гос-подарських підприємствах. В Україні в останні роки спостерігається тенденція до концентрації земель фермерськими господарствами, і враховуючи те, що такий тип виробничих підприємств є найбільш поширеною і продуктивною формою господарювання у всіх розвинутих країнах, стає очевидним подальший динамічний розвиток вітчизняного фермерства (рис.2).

Зви-чайно, не слід на сьогодні, занижувати в соціально-економічному станов-лен-ні села та розбудови багатоукладної економіки і роль особистих селянських господарств, які репрезентують собою в ідеалі вторинну (тобто додаткову) до основ-

Рис. 2. Розвиток фермерських господарств у Київській області

ної, зайнятість громадян, що базується на їхній власності на землю і інші засоби виробництва. Селянські подвір’я, як єдине місце прикладання праці і отри-мання прибутку для їх власників в майбутньому, можна вважати як потенційних учасників розвитку фермерства.

Проте, створення дрібних сільськогосподарських підприємств аж ніяк не може вважатися стратегічним напрямом формування в Україні прогресивної орга-ніза-ційної структури сільського господарства ринкового типу. Такі госпо-дарства, на нашу думку, слід розглядати як одну із рівноправних форм веден-ня виробництва на селі, при цьому зосереджуючи увагу на розвиткові великого товарного аграрного виробництва.

У другому розділі ”Світовий досвід діяльності сільськогосподарських підприємств різних організаційних форм і розмірів землекористування та мож-ливість його застосування в Україні” вивчено структурні зміни в сільському господарстві постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, проаналі-зовано досягнення аграрного сектора країн з ринковою економікою, вивчено можливість застосування в Україні світового досвіду.

Дослідженням встановлено, що приватна власність на землю є нормою ринко-вої економіки. Результати великомасштабних “експери-ментів” у різних країнах світу підтверджують неефективність адміністративних методів впливу на хід земельної реформи. В той же час, слід наголосити, що в ряді країн, де спостерігається значне зростан-ня обсягів сільськогосподарського вироб-ництва, корінних змін при поглиб-ленні ринкових відносин та реструктуризації земельної власності не відбувається. Як один із прикладів, у Польщі традиційно перевага віддається індивідуальним гос-по-дарствам, крім того, програма 1994 р. націлює на концентрацію землекорис-тування.

Країни з перехідною економікою можна схематично розділити на три групи за їхнім відношенням до приватної власності на землю і земельного обороту. Перша група включає країни, де відповідно до законодавства вся земля потенційно може знаходитися в приватній власності. Це країни ЦСЄ, Росія, Молдова, три закавказь-ких держави (Вірменія, Грузія, Азербайджан) і з недавніх пір Киргизстан. Вони утворюють абсолютну більшість – 18 країн із 23. У принципі, приватна власність на землю в цих країнах припускає свободу передачі земельних прав, але на практиці вона обмежується. На іншому полюсі (третя група) знахо-дяться країни, де зберігається виключна власність держави на сільськогосподарські землі (на всі або велику частину) і не вирішується передача прав землекористування (за винятком спадкування). Це Бєларусь, Узбекистан, і фактично Туркменистан. Нарешті, у проміжну (другу) групу входять Казахстан і Таджикистан, що зберігають виняткову державну власність на практично всі сільськогосподарські угіддя, але дозволяють вільну передачу прав землекористування.

Приватизація землі в країнах ЦСЄ здійснювалась двома кардинально різними способами: шляхом реституції попереднім власникам або розподілу між праців-никами. Перший був застосований більшістю країн ЦСЄ (крім Албанії) і Прибалтій-ськими республіками колишнього СРСР. Країни СНД і Албанія обрали стратегію “землю хліборобам”, відповідно до якої земельна влас-ність виділяється пра-цівникам безоплатно і на основі повної рівності. З країн ЦСЄ Угорщина і Румунія вико-ристовували змішану стратегію, що сполучала обидва механізми. В інших країнах ЦСЄ працівники сільського господарства мають переважне право на придбання землі, але повинні сплачувати її повну вартість.

Як встановлено дослідженням, зміна форм власності на землю в процесі про-ведення земельної реформи, безпосередньо має вплив на середній розмір госпо-дарств. У результаті середній розмір нових корпоративних ферм у країнах ЦСЄ знизився до 500–1000 га (2000–4000 га в дореформених госпо-дарствах) при тому ж, розмір індивідуальних господарств зріс з 0,5 до 5–20 га. Подібна тенденція спосте-рігається і в країнах СНД, де великі господарства змен-шились в середньому на 20 %.

Таким чином, тенденції зміни розмірів колишніх колективних і індивідуальних господарств протилежні. В одному ряді країн, формується проміжний прошарок ве-ли--ких індивідуальних ферм, в іншому не розукрупнення господарств, а консолідація надмірно роздрібнених виробничих одиниць.

Узагальнення набутого досвіду організації агровиробництва дало можливість виділити основні риси, в тій чи іншій мірі характерні для різних країн з різно-манітними соціально-економічними і грунтово-кліматичними умо-ва-ми та національ-ними традиціями. Тобто визначити фундамент на якому будується вся структура сільськогосподарсь-кого виробництва. Це – сімейні ферми різних типів, різноманітні сільськогоспо-дарські кооперативи, інтеграція аграрних і агропереробних підпри-ємств і, що особ-ливо важливо, економічне середовище, найбільш сприятливе, насам-перед, для сільськогосподарських товаровиробників.

В різних країнах свої механізми державної фінансової підтрим-ки виробників аграрної продукції, що є основою такого середовища, але мета скрізь однакова – всіляко стимулювати їх роботу в необхідному для суспільства напрямі, заохочувати вирощування потрібної продукції високої якості і широкого асорти-менту. Так, оптимальність розміру і структури фермерського господарства США розглядається не лише з точки зору аграрного бізнесу, а й точки зору добробуту фермерських домашніх господарств. Середній розвиток фермерських господарств у США складає 189,2 га, 54% фермерів володіють усіма землями своїх господарств, 37% частиною земель, решта в оренді.

З кожним роком фермерство в Україні, удосконалюючись, міцніє і розви-ва-ється. Проте багаторічний досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що без створення державою сприятливого економічного середовища, насамперед еквівалентного обміну між товаровиробниками та паритету доходів між галузями, процес виведення вітчизняного аграрного сектора економіки з кризового стану розтягнеться на недопустимо тривалий час. Тому дослідження щодо складових такого середовища, механізму його впливу і наслідків має винятково важливе значення на сучасному етапі ринкових перетворень.

В третьому розділі “Реформування сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю в умовах земельного ринку” розглянуто питання розвитку ринку оренди землі як етап формування земельного ринку, обґрунтовано оптимальні розміри землекористування новостворених форм господа-рювання в сільському господарстві. Значна увага приділена питанню надання землі статусу товару та капіталу, як складової аграрного виробництва в умовах ринку.

Проведені дослідження показали, що сучасний стан розвитку ринкових відно-син в аграрному секторі характеризується зміною форм власності і становленням багатоукладності. Передача землі у приватну власність селянам сприяла розвитку нових форм господарювання, заснованих на приватній власності на землю і колективною формою організації виробництва. Формою реалізації права власності є сукупність та взаємодія категорій користування, володіння та розпорядження. Новостворені сільськогосподарські структури виникли, в основному, в результаті передачі їм в оренду землі власниками права на земельну частку (пай), тому й формування оптимальних розмірів даних господарських структур залежить від розвитку орендних відносин. Оренда землі формує певні умови функціонування економічного обороту зе-ме-ль-них ділянок. І цей оборот земельних ділянок сприяє формуванню бага-тоуклад-ної господарської системи (табл. 1).

Таблиця 1

Укладення орендних угод на землю в Україні (на 01.01.2004 р.)

Показники | Значення

Укладено договорів оренди власниками земельних часток (паїв), тис. од. | 5231,9

до загальної чисельності власників сертифікатів, у тому числі, % | 77,0

а) з господарствами, із земель яких виділено земельний пай, тис. од. | 3890,9

- до загальної кількості укладених договорів, % | 74,5

б) з фермерськими господарствами, тис. од. | 332,7

- до загальної кількості укладених договорів, % | 6,0

в) з іншими суб'єктами господарювання, тис. од. | 1008,3

- до загальної кількості укладених договорів, % | 19,5

Укладено договорів оренди земельних часток (паїв) селянами-пенсіо-нерами, тис. од. | 2766,2

- до загальної кількості укладених договорів, % | 53,0

Процеси реформування земельних відносин, як показали дослідження, зокрема ринок оренди, ще знаходяться на стадії зародження і далекі від свого завершення. В той же час, як визначається в дисертації, ринок оренди слід розглядати в двох аспектах: у вузькому розумінні – це спосіб використання землі, а в широкому – створення конкурентноспроможних підприємницьких структур та формування мотивів і стимулів до високопродуктивної праці, який тісно пов’язаний з механіз-мом орендної плати. У процесі дослідження встановлено, сучасний стан ринку оренди функціонує у вузькому розумінні і є лише способом використання землі, який не дає можливості підприємництву в повній мірі забезпечити довгострокове використання землі, як фактору виробництва і залучити додаткові кошти у розвиток господарської діяльності. Встановлено, що 88% договорів оренди укладено на 1-–5 років і лише 2% понад 10 років (табл.2).

Таблиця 2

Терміни дії договорів оренди, укладених в Україні у 2003 році

Терміни дії договорів оренди | Кількість укладених договорів | % до загальної кількості укладених договорів

Строком: на 1–3 роки | 1621052 | 31

на 4–5 років | 2972972 | 57

на 6–10 років | 543954 | 10

понад 10 років | 93960 | 2

Зареєстровано договорів оренди | 5231,9 | 100

За короткострокової оренди одержується не високий стратегічний ефект, а тимчасовий, такий, що не містить стимулів довгострокового розвитку, зміцнення і накопичення виробничого потенціалу, тут відсутні гарантії стійкості, стабільності і незворотності. Наш висновок підтверджують поглиблені дослідження в окремих економічно розвинутих підприємствах, зокрема в СТОВ „Агросвіт” Київської області, де термін дії договорів оренди земельних ділянок перевищує 10 років.

Основою формування ринку землі на даному етапі є рівень орендної плати, об’єктивним критерієм обчислення якої є грошова оцінка земель, яка не залежить від результатів господарського використання даної земельної ділянки.

Для функціонування механізмів орендної плати, дослідженням встановлено ознаки, які включають:

- форми – грошова, натуральна (продукцією), відробіткова (надання послуг орендодавцю), поєднання усіх форм;

- базу орендної плати – нормативні акти, згода сторін договору, ринкова, що склалась на ринку оренди;

- фактори, що формують розмір орендної плати – місце розташування, обсяги земельних поліпшень;

- типи орендної плати – усі витрати, пов’язані з використанням землі сплачуються орендодавцем або орендарем.

Оренда, як засіб забезпечення оптимальності розмірів суб’єктів підпри-ємницької діяльності і встановлення відповідності між земельною площею та іншими засобами в господарстві, справляє позитивний вплив на відтворення орендованих основних засобів і збереження (підвищення) родючості ґрунту залежно від строків і виду оренди .

Так, соціологічні обстеження показують, що 52% опитаних фермерів бажають розширити свої земельні площі, з них 30,2% – на 30–60 га, 24,5% – на 90–120%, 13,2% – понад 200га.

Аналіз діяльності сільськогосподарських підприємств по зонах України, ста-ном на 01.01.2002 р., показує, що за результатами реалізації сільсько-господарської продукції у степовій зоні налічувалося 33,4% збиткових підпри-ємств, у лісостеповій – 59,4%, а на Поліссі – 77,5 відсотків. У поліській зоні реалізація продукції в цілому була збитковою (-8,75%), що дає підстави розглядати її як депресивну зону, яка вимагає більшої уваги до соціально-економічного боку питання з огляду на екологічну забрудненість території. З числа всієї сукупності збиткових сільсько-госпо-дарських підприємств частка зон становила відповідно 20, 46 і 34%. Щодо показників пересіч-ного сільсь-когоспо-дарсь-кого підприємства, деяку уяву про стан їхньої діяльності дає табл. 3.

Таблиця 3

Регіональний характер господарської діяльності сільськогосподарських підприємств України у 2002 році

Показники | Степ | Лісостеп | Полісся | По Україні

Кількість с.-г. підприємств | 3897 | 5046 | 2839 | 11782

Середній розмір підприємств, га | 2582,3 | 1656,1 | 1193,1 | 2181,2

Реалізовано продукції сільсь-когосподарсь-ким підприємством – всього, тис. грн. | 1538,9 | 1153,7 | 496,0 | 1122,6

У тому числі рослинництва | 1144,9 | 756,6 | 268,8 | 767,5

Вироблено продукції, т:

зерна | 2724,4 | 2024,0 | 856,6 | 1974,4

цукрових буряків | 327,9 | 1374,6 | 382,3 | 789,3

насіння соняшнику | 398,0 | 99,8 | 2,3 | 174,9

молока | 249,7 | 344,3 | 212,0 | 281,2

приросту ВРХ | 21,8 | 33,1 | 24,8 | 27,3

Сума прибутку (+), збитку (-) від реалізації продукції, тис. грн. | 173,0 | 14,8 | -47,5 | 52,1

Рівень рентабельності (+, -), % | 12,7 | 1,3 | -8,7 | 4,9

Спостерігається відчутна зональна різниця у середніх розмірах підприємств як за показником площі сільськогосподарських угідь, так і за обсягом виробництва і реалізації продукції з розрахунку на одне підприємство. Має місце різниця в обсягах виробництва продукції, одержаного прибутку та продуктивності праці (за показ-ником обсягу реалізації продукції на одного середньооблікового працюючого).

Дедалі більша частина підприємств орієнтується на вирощування зерна, соняш-нику. Здебільшого це стосується підприємств Степу, де частка продукції рослин-ництва в середньому становить 74,4%, а в багатьох з них – досягає 80–85 відсотків. Тобто, з’являється новий, багато в чому відмінний від звичного (багато-галузевого) або глибоко спеціалізованого тип підприємства, в якому форму-ється інша система організації господарської діяльності. Найбільше це проявляється в малих підприєм-ствах із сезонним характером виробництва, де обсяг польових робіт не потребує великої кількості живої праці. До такого напряму виробничої діяльності, в першу чергу, спонукає й хронічна збитковість продукції тваринництва.

У господарствах, заснованих на приватній власності на землю, вищі показники землевіддачі. Але у великих господарствах з колективною формою організації більші можливості ефективного і раціонального використання ви-роб--ничих ресурсів. За розрахунками оптимальні розміри сільськогосподарських підприємств по Україні коливаються в межах 2000–2500га, фермерські – 300–500га, господарства громадян – 2 га.

У четвертому розділі “Перспективи розвитку новостворених аграрних підприємств” дисертаційні дослідження зосереджені на питаннях розвитку ново-створених агроформувань, вдосконаленні міжгалузевих економічних відносин, ство-рен-ні економічного механізму постреформованого агропромис-ло-вого виробництва.

Дослідження показали, що розвиток нових агроформувань залежить від бага--тьох чинників, але під впливом умов, що склалися на селі, можна охарактеризувати наступні перспективи:

- розвиток фермерських господарств набирає сили, виробництво сільсь-когосподарської продукції зросло у 1,5 раза;

- з прийняттям Закону України “Про селянське господарство” розмір земельної ділянки особистого селянського господарства від 2 га може бути збільшений у разі отримання в натурі земельної частки (паю), що призведе до зміни натуральної форми їх господарювання у напівтоварну з перспективою створення фермерського господарства. Віднесення членів особистих селянських господарств до категорії зайнятого населення вирішує ряд соціальних питань і відкриває перспективи розвитку для сільськогосподарського виробника;

- з прийняттям Закону України “Про кооперацію” від 10 липня 2003 р. очіку-ється розвиток виробничих кооперативів у населених пунктах, де низь-кий рівень добробуту і у біль-шості селян є бажання господарювати самостійно.

- на перспективу у розвитку акціонерних товариств, на нашу думку, можна очікувати значного скорочення відкритих акціонерних товариств, які реформу-ватимуться у більш прийнятні для сільськогосподарських товаровиробників органі-заційно-правові форми (товариства з обмеженою відповідальністю, сіль-сь-когоспо-дарські виробничі кооперативи, фермерські господарства та ін.). Причиною явля-ється те, що статутні фонди в більшості випадків не переглядалися з урахування розвитку гіперінфляційних процесі в економіці на початку приватизації. Це вимагає додаткових витрат часу і коштів, і тому загальні збори акціонерів уникають прий-няття подібних рішень. Акціонерна форма залишиться саме на підпри-ємствах з високою фондомісткістю, подальший розвиток господарської діяльності яких зумовлює необхідні залучення значних інвестицій.

Проведені дослідження показали, що економічна ефективність діяльності нових агроформувань в ринкових умовах стримується з-за ряду причин, а саме:

- діяльність сільськогосподарських підприємств не забезпечує розширеного відтворення через відсутність в складі аграрного виробничого капіталу вартості землі як ціноутворюючого фактору;

- ринок оренди землі, існуючи як форма використання землі не є привабливим для вітчизняного та іноземного інвестора через високий рівень фінансового і виробничого ризику;

- земельна ділянка та право її оренди як об’єкт застави не забезпечені відповідним законодавчим рівнем, що ускладнює їх використання як активного капіталу;

- сільське господарство функціонує нині за умов наближених до чистої конку-ренції, а основні його партнери (постачальники ресурсів і переробники сировини) – в умовах наближених до монополії (табл. 4).

Таблиця 4

Фінансовий результат за видами економічної діяльності, млн. грн.

Показники | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р.

Прибуток, збиток (-) | 13933,0 | 18740,6 | 14641,2

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство | 1752,4 | 899,1 | -254,6

Промисловість | 8834,6 | 8537,2 | 2866,5

Будівництво | 40,3 | 722,8 | -39,6

Оптова та роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту | 1195,1 | 2352,0 | 4356,4

Готелі та ресторани | -20,0 | -27,2 | -9,3

Транспорт та зв’язок | 706,7 | 4135,7 | 4269,4

Фінансова діяльність | 1211,7 | 2344,9 | 2358,1

Розрахунки показують, що вартість продукції агропромислового комплексу, порівняно з вартістю товарів інших галузей народного господарства, нині значно занижена. Тому земля, як головний аграрний ресурс, має бути введена до економічного обороту – її вартість включена до аграрного капіталу.

Важливою ланкою у створенні механізму постреформованого ви-роб-ництва є надходження в агропромислове виробництво фінансових ресурсів.

В останні роки частка капітальних вкладень у розвиток сільського господарства України коливається в межах 5–7% (у 1992 р. вона становила 18,1%).

За 2003 р. 84,9% від залучених у АПК інвестицій припало на харчову та пере-робні галузі, а на сільське господарство лише 15,1%. Інвестиційний клімат в аграр-ному секторі залишається найгіршим порівняно з іншими галузями (табл. 5).

Таблиця 5

Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) економіки України у

фактичних цінах

Показники | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003,

9 місяців

Всього, млн. грн. | 17552 | 23629 | 32573 | 37178 | 27413,1

Сільське господарство, млн. грн. | 814 | 871 | 1617 | 1930 | 1016,9

Частка сільського господарства, % | 4,6 | 3,7 | 5,0 | 5,2 | 3,7

Індекси інвестицій в основний капітал, % до попереднього року | 100,4 | 114,4 | 120,8 | 114,1 | -

Економічні дослідження показують, що кредитний механізм має налашто-вуватись до специфіки аграрного виробництва і вимог ринку. Кредитна інфра-струк-тура повинна складатися в першу чергу із Державного земельного іпотечного банку та його регіональних структурних підрозділів, Державного підприємства з управ-ління землями державної власності і організації земельних аукціонів як самоокуп-ного підприємства з відповідним фондом.

Іпотека має відігравати важливу роль в кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників (особливо середньо- та довгостроковому) і не менш вагому в забезпеченні розвитку нових форм господарювання в процесі реформування земель-них відносин (рис. 3).

Розвиток іпотечних відносин в аграрному секторі економіки потребує створен-ня певних передумов, зокрема наявності крупних і компактних земельних масивів, які перебувають у власності або оренді фізичних та юридичних осіб. Застава права оренди земельних ділянок є перспективною за наявності наступних умов:

- оренда є довгостроковою (20 років і більше);

- орендодавець наперед згідний із можливою зміною орендаря;

- орендар має власні споруди на орендованій земельній ділянці (або, принаймі, має право будівництва на такій ділянці).

І у разі застави нерухомості (іпотеки) і у разі застави прав на неї (зокрема права оренди) важливе значення має наявність ефективної системи реєстрації нерухомості та прав на неї, як забезпечення, в першу чергу, державної гарантії прав власності (рис. 4).

Рис. 4. Графічна модель Державної кадастрово-реєстраційної системи

Проведені дослідження показують, що для ефективного функціонування усіх форм новоутво-рених структур на селі у процесі реформування земельних відносин необхідне врегулювання законодавчими та нормативно-правовими актами питань пов’язаних:

- з запровадженням іпотечних відносин на земельні ділянки та права їх оренди;

- застосуванням в умовах України продажу права оренди земельної ділянки;

- системи реєстрації прав власності фізичних і юридичних осіб на земельні ділянки та права їх оренди;

- захист прав та довгострокових інтересів селян-власників землі;

- формування інфраструктури ринку землі.

ВИСНОВКИ

1. Некомплексний підхід до здійснення соціально-економічних перетворень на селі, порушення міжгалузевого еквівалентного обміну, посилення диспаритету цін призвели до кризового стану агропромислового комплексу та зниження соціальної захищеності жителів села. У 2002 р. порівняно з 1990 р. валове виробництво продук-ції сільського господарства зменшилось на 40,5%, у тому числі рослинництва – на 29%, тваринництва – на 52,1%, рівень рентабельності виробництва знизився від 37,3% прибутковості до 1,9% збитковості. Середня заробітна плата зменшилась у 1,3 рази, розмір пенсії у 3 рази, при одночасному зростанні цін на хліб, молоко і м’ясо у 3-4 рази.

2. Сучасна аграрна політика характеризується пошуком науково-обґрунтованих шляхів виходу з економічної кризи та формування сприятливого життєвого сере-довища на селі. Одним з основних є формування нового ефективного типу підпри-ємства, заснованого на приватній власності. Це зумовлює необхідність комплек-сного і системного підходу до розвитку різних форм господарювання у взаємо-залежності і взаємообумовленості з процесами реформування земельних відносин.

3. Основу земельних відносин складає власність на землю. Конституція України 1996 р. закріпила три форми власності на землю: державну, комунальну, приватну. В результаті процесів роздержавлення у Київській області станом на 1 січня 2004 р. 57,8% сільськогосподарських угідь передано в приватну власність. На селі виник новий ринковий тип економічних відносин – оренда землі.

4. Формування нових організаційно-правових форм в аграрному секторі у результаті реструктуризації сільськогосподарських підприємств та здійснення гос-по-дарської діяльності на базі орендованої землі та майна за договорами з кожним власником, створили якісно нові правові та організаційно-господарські структури. На 1 січня 2004 р. з загальної кількості агроформувань ринкового типу 40% зай-мають господарські товариства, 28% – фермерські господарства та інші суб’єкти господарювання, 21% – приватні (приватно-орендні) підприємства, 11% – сільсь-когоспо-дарські кооперативи.

5. Враховуючи тенденцію до активізації фермерського руху в Україні, а також те, що такий тип виробничих підприємств є найбільш поширеною і продуктивною формою господарювання у всіх розвинутих країнах, відбувається концентрація земель у фермерських господарствах.

У 2003 р. загальна площа сільськогосподарських угідь, що знаходиться в користуванні фермерів у Київській області зросла майже у 9 разів, а їх кількість зросла майже втричі, порівняно з 1993 р. Набувають розвитку особисті підсобні господарства. За 2001-2003 рр. у Київській області їх кількість збільшилась на 21270 одиниць, із середнім розміром земельних ділянок до 0,45 га.

6. Збереження у значної кількості новостворених приватних формувань ціліс-них земельних масивів, завдяки становленню ринку орендних відносин стверджує, що майбутнє і перспектива за великими сільськогосподарськими підприємствами (понад 2000 га). Поряд з цим, встановлено, що 88% договорів оренди укладено на 1–5 років і лише 2% – понад 10 років. Для забезпечення довгострокового використання землі, як засобу виробництва та формування оптимального землекористування термін дії договору повинен бути не менше 10 років.

7. Не розв’язаною проблемою залишається включення вартості землі в еконо-мічний оборот у складі аграрного виробничого капіталу як ціноутворюючий фактор. Це можливо лише за державного регулювання міжгалузевих економічних відносин через норму прибутку та зміни методики встановлення ціни, забезпечення еквіва-лентності обміну товарами та послугами, включаючи вдосконалення системи та методів грошової оцінки землі, яка виступає інструментом регулювання земельних відносин.

8. Оренда землі, як основний чинник розвитку організаційно-правових форм в аграрному секторі є лише способом використання землі і не відіграє ролі основного чинника – залучення додаткових коштів у розвиток господарської діяльності. Повноваження по господарському використанню землі відмежовуються від інших повноважень власника і персоніфікуються в іншому суб’єкті право-відносин. Розроблена нами модель іпотеки земельних ділянок, права їх оренди та продажу права оренди дозволить залучити в аграрний сектор довгострокове кредитування, додаткові інвестиції та відіграти основну роль в створенні нових форм господарювання.

9. Незадовільний стан кредитного забезпечення та відмова від практики запровадження державних кредитів цільового використання (кредитних ліній) зводять нанівець позитивні результати в період становлення ринкових відносин. Доцільно заснувати Державний земельний іпотечний банк та його регіональні структурні підрозділи і забезпечити створення Державного підприємства з управ-ління землями державної власності і організації земельних аукціонів як самоокуп-ного підприємства з відповідним фондом і єдиної Державної кадастрово-реєстрацій-ної системи, модель якої запропонована нами.

10. Основною засадою при створенні нових організаційно-правових форм є використання докорінно нової мотивації, що формується у власників земельних ділянок. Можна стверджувати, що не всі новостворені структури є за всіма параметрами досконалими і частина з них, вимагатиме подальшої реорганізації. Вивчене свідчить, що є випадки, створення нових організаційно-правових структур з ігноруванням важливої засади аграрної політики – формування на селі власників – товаровиробників