ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

ІБАДЛАЄВ ПАВЛО РУСТЕМОВИЧ

УДК 82 – 311.6:801

РОМАН В.В.ВЕРЕСАЄВА “В ТУПИКЕ” І

ЕПОПЕЯ І.С.ШМЕЛЬОВА “СОЛНЦЕ МЕРТВЫХ”: ПРОБЛЕМАТИКА ТА ПОЕТИКА

10.01.02 – російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврійському національному університеті

імені В.І.Вернадського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, професор

Кобзєв Микола Олексійович,

Таврійський національний університет

імені В.І.Вернадського,

професор кафедри російської і зарубіжної

літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Андрущенко Олена Анатоліївна,

Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди,

професор кафедри російської і світової літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Брусенцова Ольга Дмитрівна,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна,

доцент кафедри мовної підготовки.

Провідна установа Запорізький державний університет,

кафедра зарубіжної літератури,

Міністерство освіти і науки України,

м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 20 травня 2004 р. о 1500 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м.Харків, вул.Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м.Харків, вул.В.Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розіслано “17” квітня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історико-літературний процес перших пожовтневих років є складним і багатогранним явищем. У цей період поряд із молодими радянськими письменниками продовжували працювати корифеї слова, чий творчий шлях почався ще до революції. До числа останніх, безперечно, належать В.В.Вересаєв та І.С.Шмельов, які брали активну участь у літературному житті початку ХХ століття. Обидва письменники стали очевидцями подій, що відбувалися в Криму в роки громадянської війни, і відобразили їх у своїх зрілих творах. Погляд цього покоління російської інтелігенції на катаклізми, що спіткали Росію, є особливо цінним сьогодні, коли суспільство прагне ліквідувати наслідки ідеологічного розколу. Їхня спадщина, значна частина якої стала доступна читачам лише в останнє десятиріччя, в розвитку російської літератури є важливою ланкою, що зберегла для нащадків її найкращі класичні традиції.

Актуальність дослідження. Духовні пошуки інтелігенції в перші пореволюційні роки відбилися в цілому ряді літературних творів. Багато письменників, що стали згодом ідеологами радянської літератури, схилялися до думки про необхідність поступового злиття інтелігенції з народом, зближення її інтересів з політикою радянської держави. У творах О.М.Толстого (“Хождение по мукам”), К.О.Федіна (“Города и годы”), К.А.Треньова (“Любовь Яровая”) формувалася концепція нової взаємодії людини і влади, яка надовго дістала статус офіційної. Інше бачення проблеми втілили такі письменники, як М.Булгаков (“Белая гвардия”, “Собачье сердце”), А.П.Платонов (“Котлован”, “Чевенгур”), Є.І.Замятін (“Мы”), які залишалися на загальногуманістичних позиціях. Значними й своєрідними віхами літературного процесу 1920-х років стали роман В.В.Вересаєва “В тупике” (1923) та епопея І.С.Шмельова “Солнце мертвых” (1923). І якщо роман В.В.Вересаєва до 1930 року було видано сім разів на батьківщині письменника, то епопея І.С.Шмельова з’явилася лише за кордоном. Вона стала подією в літературному та громадському житті російської еміграції, була перекладена на багато мов і заслужила схвалення таких класиків літератури ХХ століття, як нобелянти І.Бунін і Т.Манн.

У 1930-і роки обидва твори було вилучено з поля зору вітчизняного читача й дослідника. Тому вони потребують нового прочитання, оцінки й осмислення у світлі основних тенденцій розвитку російської літератури ХХ століття. Звичайно, було б неправильно стверджувати, що роман “В тупике” та епопея “Солнце мертвых” зовсім не привертали уваги критики. До них зверталися такі історики літератури, як М.Дунаєв, Ю.Тинянов, Г.Бровман, Ю.Бабушкін, В.Нольде, а в останні роки О.Михайлов, О.Сорокіна та деякі інші дослідники. Разом з тим очевидно, що в умовах тоталітарного режиму, який тримав науку в ідеологічних шорах, намагався узаконити одностороннє уявлення про громадянську війну та стосунки інтелігенції з радянською владою, неупереджене й об'єктивне вивчення роману “В тупике” та епопеї “Солнце мертвых” було неможливим. Нині, коли ці перепони відпали, актуальність дослідження обох творів вважаємо особливо очевидною.

Порівняльний аналіз роману “В тупике” та епопеї “Солнце мертвых” допомагає з'ясувати, як розв'язуються в них проблеми інтелігенції та революції, стосунків народу й конкретної людини з новою владою. Значний інтерес представляє аналіз авторської позиції В.В.Вересаєва та І.С.Шмельова, їхнє ставлення до політичних сил, що брали участь у громадянській війні. Не викликає сумніву, що автори обох творів проявили себе не тільки як видатні художники слова, а й як глибокі мислителі, що відобразили у слові свої роздуми над найважливішими подіями епохи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках загальноуніверситетської програми, зареєстрованої в УкрІНТЕІ під № 98v005637 “Актуальні проблеми історії і теорії російської та зарубіжної літератури”, на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського.

Мета дослідження: на основі порівняльного аналізу роману В.В.Вересаєва “В тупике” та епопеї І.С.Шмельова “Солнце мертвых” з?ясувати своєрідність ставлення кожного з письменників до подій громадянської війни та визначити особливості використаних ними художніх засобів.

Мета передбачає такі завдання:

–

–

–

–

–

Об'єкт дослідження: роман В.В.Вересаєва “В тупике” та епопея І.С.Шмельова “Солнце мертвых”.

Предмет дослідження: порівняльний аналіз роману В.В.Вересаєва “В тупике” та епопеї І.С.Шмельова “Солнце мертвых” як своєрідних художніх документів епохи революції та громадянської війни, виявлення спільного та відмінного в підході обох письменників до зображуваних подій і у виборі ними відповідних художніх засобів.

Методи дослідження. Мета і завдання дисертації обумовили поєднання описового, порівняльно-типологічного, системно-структурного та порівняльного методів, які дозволяють виявити специфіку естетичного втілення громадянської війни у творчості В.В.Вересаєва та І.С.Шмельова, а також визначити місце роману “В тупике” та епопеї “Солнце мертвых” у руслі традицій “воєнної прози” в російській літературі.

Наукова новизна результатів дослідження зумовлена тим, що:

–

–

–

–

–

–

Теоретичне значення дослідження полягає в розширенні існуючих уявлень про можливості застосування порівняльного методу, виявленню того нового, що він спроможний дати для правильного розуміння художніх явищ як на рівні змісту, так і на рівні поетики.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати можуть використовуватися під час опрацювання основних і спеціальних курсів історії російської літератури у вищих і середніх навчальних закладах, у створенні підручників і посібників для цих курсів, а також для розвитку літературного краєзнавства в Криму.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського. Основні положення роботи було викладено у формі доповідей на міжнародних наукових конференціях: “Спадщина Д.М.Овсянико-Куликовського і сучасна філологія” (Харків, 1998), “Х Волошинские чтения” (Коктебель, 1999), “Гриновские чтения” (Феодосия, 2000), “В поисках утраченного единства” (Симферополь, 2000), “Гриновские чтения” (Феодосия, 2002).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАКом України.

Структура роботи. Обсяг тексту дисертації – 167 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 167 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність і новизна, визначаються мета й завдання дослідження, його методологічна основа, розкривається теоретична та практична значущість роботи.

У першому розділі "Актуальні проблеми дослідження роману В.В.Вересаєва “В тупике” та епопеї І.С.Шмельова "Солнце мертвых" дається огляд науково-критичної літератури, присвяченої вивченню цих творів, що дозволить виявити логіку розвитку дослідницької думки й актуальних проблем і дасть можливість вирішити цю проблему сучасному літературознавству.

Вивчення художнього світу роману В.В.Вересаєва “В тупике” та епопеї І.С.Шмельова “Солнце мертвых” неможливе без врахування основних тенденцій розвитку російської літератури 1920-х років. Тому, звертаючись до історії дослідження цих творів, ми не можемо залишити без уваги деяких загальних спостережень і висновків, зроблених сучасними літературознавцями. У світлі наших завдань особливо актуальною є тенденція до укрупнення жанрових форм, що набула поширення в перші післяреволюційні роки і так чи інакше описана в усіх авторитетних виданнях, присвячених цьому періодові розвитку російської літератури.

Творчість І.С.Шмельова лише недавно дістала визнання на батьківщині письменника. Упродовж десятиліть ім'я цього яскравого представника першої хвилі російської еміграції згадувалося мимохідь під час аналізу спадщини його сучасників (М.Горького, Л.Андреєва) або під час опису загальних тенденцій літератури рубежу століть. Але ж мова йшла про художника слова, чиї здобутки викликали захоплення класиків літератури ХХ століття і перекладалися різними мовами світу. Його спадщина була настільки велика, що ще до революції 1917 року до кінця першого періоду творчості письменника нараховувала вісім томів. Оскільки ігнорувати цей факт було неможливо, радянське літературознавство виробило офіційне уявлення про І.С.Шмельова, що надовго закрило шляхи до вдумливого й неупередженого прочитання його творів. Так, дореволюційна спадщина письменника, з огляду на відображені в ній демократичні настрої, визнавалася багато в чому позитивним явищем, пореволюційна ж беззастережно відкидалася як тенденційна й художньо неповноцінна, а отже, ніколи не видавалася. І.С.Шмельов залишався для співвітчизників автором повісті “Человек из ресторана”, що інтерпретувалася в соціологічному ключі без урахування подальшої еволюції автора.

Для того, щоб виробити об'єктивне судження про художній світ письменника, варто повернутися до джерел, тобто до оцінки його сучасниками. Найбільш цінними для нашого дослідження є роботи Г.Адамовича, З.Гіппіус (А.Крайній), І.Ільїна і Г.Струве, що охоплюють як ранню, так і пізнішу спадщину І.С.Шмельова. Всі названі автори відзначали безсумнівну обдарованість письменника, виявляли справжній інтерес до його художніх пошуків.

Сучасникам І.С.Шмельова вдалося в цілому охарактеризувати основні особливості його творчості і скласти уявлення про його еволюцію. В літературознавстві останніх років поряд з розвитком і уточненням цих ідей гостро стоїть проблема аналізу окремих творів письменника, визначення їхнього місця в історії російської та світової літератури.

Спроби цілісного прочитання спадщини І.С.Шмельова зроблено в підручнику В.Агеносова “Литература русского зарубежья”, статтях О.Михайлова, М.Смирнової, Т.Прокопова та інших авторів. Великою подією в шмельовознавстві став вихід у світ монографії О.Сорокіної “Московиана”, що є на сьогоднішній день найбільш повним дослідженням життя і творчості письменника. Хоча в цій, одній із перших робіт, домінує біографічний аспект, дослідниці вдалося тією чи іншою мірою охарактеризувати художню специфіку всіх основних творів І.С.Шмельова і скласти уявлення про еволюцію його художньої системи.

Творча доля В.В.Вересаєва склалася, на перший погляд, досить добре. Визнаний побутописець і публіцист не був забутий на батьківщині. Більшість книг В.В.Вересаєва не раз перевидавалася після його смерті, помірковано революційні настанови письменника не викликали різкої критики. Здавалося, митець зайняв у літературі визначену нішу, знайшов своє, тільки йому належне місце. Разом з тим саме ця визначеність В.В.Вересаєва зробила йому погану послугу. Потрапивши у прокрустове ложе мемуаристики та публіцистики, урізаний цензурою (не “зовсім”, але “почасти”), письменник так і не знайшов свого справжнього читача, а значить і дослідника.

У двадцяті роки в середовищі критиків і письменників переважало позитивне ставлення до роману “В тупике” (В.Львов-Рогачевський, В.Полонський). Лояльність В.В.Вересаєва розцінювалася як підтримка революційних перетворень. Точне й безжалісне, майже хірургічне розкриття гострих проблем без традиційної інтелігентської “м'якотілості”, відповідно до критики тих років, відрізняло В.В.Вересаєва від більшості письменників-сучасників.

Згодом, політичний клімат у СРСР ставав дедалі жорсткішим, і в 1930-і роки “підозрілий” роман “В тупике” було вилучено з бібліотек. Роботи найвизначніших вересаєвознавців С.Вржосека, Г.Бровмана, Ю.Бабушкіна (монографія В.Нольде в цьому випадку – виняток), видані аж до 1990-х років, торкалися його мимохідь, оцінюючи як творчу невдачу автора.

У своїй монографії “В.В.Вересаев” (1986 р.) В.Нольде вважає роман “В тупике” дуже актуальним і глибоко психологічним здобутком у всій творчості В.В.Вересаєва. Позитивним у цій роботі є факт використання листів і документів В.В.Вересаєва з його особистого архіву, що автоматично збільшує об'єктивність її висновків. В.Нольде, на відміну від інших дослідників, у своїй монографії характеризує роман “В тупике” як соціально-психологічний здобуток, звертаючи увагу на той факт, що В.В.Вересаєв у своїй творчості на перший план ставив насамперед особистість. Ця установка може бути взята на озброєння сучасними дослідниками, що намагаються повною мірою висвітлити проблематику та художні особливості роману.

Поступово, наближаючись до адекватного тлумачення задумів двох прозаїків, наші попередники підготували цінний матеріал, необхідний для детального, неупередженого аналізу роману й епопеї. Але, поза всяким сумнівом, багато принципових питань, що стосуються проблематики й поетики двох творів, як і раніше, не розв’язано. Від їх розгляду залежить сьогодні не тільки визначення місця роману “В тупике” та епопеї “Солнце мертвых” у контексті сучасної їм літератури, але й осмислення взаємодії літератури та дійсності, “епічної картини світу” й “епопейної свідомості” в періоди великомасштабних історичних зрушень.

У другому розділі “Трагедія інтелігенції в роки революційних реформацій у зображенні І.С.Шмельова (епопея “Солнце мертвых”)” розглядається історія створення епопеї, її художня своєрідність. Написаний на основі великої особистої драми письменника, цей твір став одкровенням про долі Росії та світу, втягнутих у вир воєн і революцій. Сильний ліричний струмінь розмив межі епопеї, перетворив її на яскравий людський документ і тим самим поставив у ряд інших видатних явищ літератури ХХ століття. І.С.Шмельов перегукується із сучасниками у своєму прагненні протистояти світовому злу, що розрослося, в образі тих, “що вбивати ходять”. Він намагався відстояти завоювання людської культури від наступу пустелі, від часів варварства та дикості, що повертаються.

Символіка в епопеї І.С.Шмельова має переважно релігійний характер. Автор розглядає події сучасності як втілення пророцтв із новозаповітних текстів, а тому звертається до таких традиційних символів, як хліб і вино (плоть і кров Христові), достиглі плоди (душі людські перед судним днем), сади (нагадування про втрачений Едем), пекельні кола, описані оповідачем у часі та просторі. Чимале місце в епопеї посідають символічні образи тварин – жертовного козла Бубика, райського птаха павича та інших тварин, приручених людиною, які проходять разом з нею належну низку випробувань. Зіставлення людини з комахою (мурашкою, вошею) підкреслює мізерність її дерзань і є своєрідним розв'язанням проблеми теодицеї: люди неспроможні збагнути божественний задум, а тому не повинні дорікати Богові за недосконалість їхнього земного життя. В епопеї І.С.Шмельова “Солнце мертвых” пріоритет віддається морально-філософській проблематиці. Драма інтелігенції, до якої належав сам автор, була для нього доказом дегуманізації історії та тотального знеособлювання людини в ХХ столітті. Для І.С.Шмельова революція стала безперечним злом, трагедією духовності та культури. Жертви, покладені на її вівтар, здаються йому не тільки страхітливими у своїй жорстокості, а й безглуздими: не можна побудувати царство Боже на землі, відкинувши Бога і поклоняючись ідеї. Будучи віруючим християнином, І.С.Шмельов категорично заперечував будь-які форми братовбивства та насильства. Продовжуючи традиції Ф.М.Достоєвського, письменник оплакував невинно пролиту “сльозинку дитини” і відстоював святу недоторканність кожної особистості. В російській інтелігенції І.С.Шмельов бачив і трагічне відображення розтоптаного божого лику (не випадково багато героїв його епопеї схожі на праведників і святих), і навпаки, відступництво від одвічних заповідей – адже саме інтелігенція принесла в Росію “трихіни” соціальних перебудов. Концепція революції та громадянської війни, подана в епопеї “Солнце мертвых”, близька поглядам І.Буніна (“Окаянные дни”), З.Гіппіус (“Дневники”) та деяким іншим представникам російського літературного зарубіжжя. Однак саме І.С.Шмельов утілив ці ідеї в таку великомасштабну художню форму, як епопея.

Християнське розуміння особистості та історії, характерне для творчості І.С.Шмельова загалом, зумовило появу в епопеї “Солнце мертвых” багатьох символіко-міфологічних образів. Накладання сюжету епопеї на календар православних храмових свят дало несподівано сильний ефект: художній простір тексту набув багатомірності. Дія твору починається в переддень Преображення, одного з головних православних свят, що відзначалося 6 серпня за старим стилем (нині 19 серпня). У цей день Ісус Христос, піднявшись для молитви на гору Фавор, явився перед учнями у своєму вічному божественному вигляді – золотому вінці та білих шатах. З цього переломного моменту він невпинно наближається до свого кінця, до Голгофи. На горі Фавор Христос пророкує свою загибель і наступне воскресіння з мертвих.

У художньому світі епопеї “Солнце мертвых” Преображення символізує початок кінця, коли стає зрозумілою катастрофічна логіка подальших подій. Разом з тим, воно є могутнім підтвердженням факту існування Господа й обіцянкою Його кінцевого воскресіння. Дійсно, пройшовши низку страшних випробувань, непомітно переживши Різдво, якого, здається, не може бути у вимираючому світі, оповідач у кінці епопеї стає свідком кінця світу, що приходить навесні. Цей момент асоціюється з розіп'яттям Христа, найтрагічнішою подією світової історії, з погляду християн. Здавалося б, апокаліптичний кінець “Солнца мертвых” не залишає ніяких надій на порятунок її героїв. Але саме тому, що на початку твору світиться могутній

символ Преображення, ми знаємо, що за розп'яттям настане воскресіння, за Страшним судом – вічне життя померлих. Саме на нього чекає Куліш, який спить до пори у кришталевій труні, до нього готується професор Іван Михайлович, що лежить спокійно – “до майбутнього століття”, на нього сподіваються інші праведники та праведниці епопеї І.С.Шмельова.

Не випадково в текст останнього розділу “Солнце мертвых” зі страшною назвою “Конец концов” уводиться фрагмент молитви “Верую”. У світлі цієї молитви назва розповіді набуває додаткового сенсу: кінець кінців – це не тільки остаточний фінал, повна перемога смерті над життям, але й кінець земних людських страждань, смертей узагалі. Не тільки часу, але й смерті більше не буде. Епопея “Солнце мертвых” парадоксальним чином виявляється незамкненою, відкритою історії та вічності. Вона переростає грандіозність будь-якого літературного задуму, прилучаючись до явищ духовного життя людства. Саме в цьому, зрештою, й полягає її неповторна своєрідність і унікальність, як і унікальність знайденого І.С.Шмельовим шляху протистояння світовому злу засобами мистецтва.

Ключові для розуміння “Солнца мертвых” ідеї вічного життя та прийдешнього воскресіння мертвих визначили наперед відкритість фіналу епопеї, зробивши її надзвичайно місткою “книгою символів” – посланням з нашого часу в майбутнє.

У третьому розділі “Ідейно-естетичні особливості роману В.В.Вересаєва “В тупике” розглядається ідейно-художня своєрідність твору, виділяється органічний синтез соціально-психологічних аспектів і широкомасштабного сприйняття революції та громадянської війни.

Роман “В тупике”, який багато років вважався периферійним твором у творчості В.В.Вересаєва, може бути визнаний значним досягненням цього автора в галузі художньої прози. Написаний одразу після революційних подій, він вирізняється неупередженістю підходу, глибиною соціально-психологічного аналізу та справжнім драматизмом, що передають усю складність суспільно-політичної обстановки того часу. Могутній публіцистичний струмінь зближує твір із низкою невигаданих свідчень про Росію тих років, зокрема “Несвоевременными мыслями” М.Горького та “Окаянными днями” І.Буніна. Разом з тим, багатство палітри зрілого письменника, ефективність використаних ним художніх прийомів дозволяють говорити про розвиток В.В.Вересаєвим традицій І.С.Тургенєва, Л.М.Толстого, А.П.Чехова. Залишаючись у річищі реалістичного роману, прозаїк не ігнорував нових тенденцій, властивих російській літературі початку століття. Він уміло використовував цитати й ремінісценції, символічні образи та міфологічні сюжети для змістовного й структурного збагачення свого твору.

Роман В.В.Вересаєва “В тупике” написаний у традиційній реалістичній манері, в ньому домінує соціальна проблематика. В.В.Вересаєв робить спробу осмислити шлях духовних шукань російської інтелігенції від декабризму й ходіння в народ до апатії та ідейного розброду 1910-1920-х років. Символічна назва роману відображає драму людей, які традиційно визначали вектор російської історії, але опинилися поза її основним руслом у сувору революційну епоху. Автор не дає однозначної відповіді на питання, бідою чи виною інтелігенції слід вважати її “поразку” в умовах нової дійсності. Однак, на відміну від багатьох представників свого покоління, В.В.Вересаєв далекий і від беззастережного осуду нового ладу. Не випадково Катя Сартанова, мало не найяскравіший персонаж його роману, так гостро відчуває все те свіже, молоде, що несе з собою революція. Засмучуючись у зв'язку з безглуздою жорстокістю, з якою завжди пов'язані соціальні потрясіння, В.В.Вересаєв, однак, не заперечує саму ідею таких перетворень (тут даються взнаки особливості життєвого шляху письменника, який упродовж багатьох років поділяв принципи марксистського вчення). Будучи водночас представником російської інтелігенції й усього російського народу, В.В.Вересаєв відчував у собі болісну роздвоєність, що яскраво проявилася в позиції його героїв. Як М.Горький у “Несвоевременных мыслях”, а О.Толстой у “Хождении по мукам”, письменник намагався розв'язати назрілий конфлікт, скоріше приймаючи революцію, ніж відштовхуючи її.

Прагнучи осмислити шукання російської інтелігенції в роки братовбивчої війни, В.В.Вересаєв звернувся до біблійної тематики та символіки хресного шляху. Один із центральних персонажів роману не випадково названий освяченим класичною традицією ім'ям Іван Ілліч: його довге життя, забарвлене революційною самопожертвою й народницькими ілюзіями, закінчується своєрідним “конфліктом прозріння”. Герой розуміє, що ніякі соціальні перетворення не зроблять людину розумнішою, чистішою і, зрештою, щасливішою. В.В.Вересаєв побачив місію російської інтелігенції в тому, щоб піднятися на Голгофу разом зі своїм народом, сповідуючи ідеали людинолюбства та справжньої духовної свободи.

Революційні події явно асоціюються в автора роману з другим пришестям Христа, що означає водночас кінець історії та початок нових, досі небачених часів. Найважливіша подія, очікувана християнами всього світу, має, відповідно до біблійних пророцтв, супроводжуватися катаклізмами та руйнуваннями. Фраза Христа про те, що він приніс “не мир, а меч”, змушує думати, що судний день буде справедливий і грізний. Тема Апокаліпсису не випадково стала однією з центральних у російській літературі початку ХХ століття. Відчуваючи трагічний кінець, на який виходить сучасна історія, письменники створювали монументальні твори, насичені релігійною символікою, варто згадати романи Ф.Сологуба “Мелкий бес” і А.Бєлого “Петербург”. В епохальній поемі О.Блока “Двенадцать” наявне поєднання біблійної та революційної тематики, максимально близьке концепції В.В.Вересаєва. І хоча останній залишався у своїй прозі реалістом, він зазнав безсумнівного впливу пророцтв “срібного століття” російської літератури.

В.В.Вересаєв вважав себе очевидцем подій надзвичайної історичної значущості і не менш трагічної глибини. Позиція свідка й хронографа зближає його з авторською концепцією І.С.Шмельова, докладно розглянутою в другому розділі. Разом з тим, ця оцінка подій свідчить про розгубленість самого В.В.Вересаєва перед російською революцією. Він усвідомлює її стихійну міць, непідвладну людському розумінню і, так само, як О.Блок, не береться судити про те, добра чи зла епоха, що настала. Ось чому об'єктивність вересаєвської манери роману “В тупике” справляє іноді враження безпомічного непорозуміння.

Художня своєрідність роману “В тупике” полягає у вдалому синтезі соціальних і психологічних аспектів та широкомасштабного сприйняття революції, громадянської війни та перших пореволюційних років. Будучи свідком описаних подій, В.В.Вересаєв, як і більшість письменників того часу, дуже тяжко переживає створені катаклізми.

Спираючись не тільки на свої враження, а й на документальний матеріал про події громадянської війни в Криму, В.В.Вересаєв написав високохудожній твір (роман “В тупике”), ні на крок не відступаючи від правди, якою б гіркою вона не була. Особливе ставлення до особистості, її індивідуальне світосприйняття – ось що В.В.Вересаєв висуває на перший план. Письменник особливо уважний до переживань героїв, більшість із яких є інтелігенцією. Їхня доля в революції, громадянській війні в перші пореволюційні роки проходить червоною ниткою упродовж усього роману “В тупике”.

Відверта соціальна спрямованість, гостра критика революційних порядків, глибокий психологізм надають романові особливої актуальності.

Четвертий розділ “Сюжетно-композиційні особливості роману “В тупике” та епопеї “Солнце мертвых” присвячений поетичній своєрідності творів. У ньому вперше застосовано порівняльний аналіз поетичних засобів роману й епопеї. Розділ складається з п'яти підрозділів, у яких розглядаються й аналізуються великі деталі архітектоніки творів (діалог, монолог, портрет, пейзаж, авторська оповідь, психологізм та ін.).

Важливою концептуальною особливістю портретів у В.В.Вересаєва та І.С.Шмельова є розкриття звірячих рис у людині, що супроводжують її моральне падіння. Персонажі обох творів часто мають видимі прикмети “звіриності”, а саме: збита вовна замість волосся, страшні закарлючені руки, хижий погляд і т. ін. Однак при створенні таких портретів В.В.Вересаєв натуралістичний, оскільки деградація людей під час війни розуміється ним як розкриття первісної звіриної суті – дикої і страшної, а І.С.Шмельов символічний, оскільки вбачає за цими рисами образ апокаліпсичного звіра. Осмислюючи сучасну історію в есхатологічному ключі, автор “Солнца мертвых” з жахом визнає, що саме цей образ найбільше відповідає духові нашої епохи.

Як у романі “В тупике”, так і в епопеї “Солнце мертвых” портретика поряд з іншими засобами зображення сприяє найбільш досконалому втіленню художнього задуму авторів.

І.С.Шмельов і В.В.Вересаєв надавали пейзажним замальовкам першочергового значення, наповнюючи їх глибоким філософським змістом. Ми можемо спостерігати, що у творах, які описують історичні катаклізми (зокрема громадянську війну), проблема співвідношення природи та людини загострюється у своєму звучанні. Очевидно, це пов'язано з посталою перед письменниками необхідністю відповіді на запитання про природність/неприродність зла у світі.

У романі В.В.Вересаєва картини природи служать своєрідним акомпанементом для розгортання подій. Найчастіше у творі зустрічаються денний і нічний пейзаж, які взаємодіють за контрастом. Нічний пейзаж з неодмінно убуваючим місяцем супроводжує останні дні білих на кримській землі, а денний, чіткий і визначений, супроводжує червоних. У прагненні провести паралель між життям природи та людським життям В.В.Вересаєв буває іноді нарочитий і буквальний. Разом з тим, неминучі розмірковування В.В.Вересаєва про мету й засоби, прекрасну ідею та її недосконале виконання проявилися в амбівалентності багатьох образів роману, в тому числі й пейзажних. Лейтмотивним пейзажним образом роману є шосе, яке в усіх випадках символізує шлях – країни, народу, конкретних персонажів – до майбутнього, туманного, але такого, що набуває контуру на очах.

Пейзаж виконує як ретардуючу, так і характеристичну функції, він може бути різним за обсягом, стриманим або, навпаки, насиченим стилістичними образами; але в будь-якому випадку він гранично функціональний, тобто працює на розкриття задуму письменника.

Після порівняльного аналізу функції шмельовських пейзажів уявляються трохи різноманітнішими. Кримська природа наділена в нього душею, а тому набуває права на самостійність у межах художнього тексту. З історичними подіями явища природи співвідносяться скоріше за контрастом, ніж за схожістю: море й південне сонце прекрасні завжди, незалежно від стану людини й цілого народу. Якщо для реалістичного світорозуміння В.В.Вересаєва характерна думка про природне співіснування добра і зла у світі, то І.С.Шмельову, який, очевидно, зазнав впливу символістів, властиве відчуття трагічного розриву між людиною та природою, гріховного відпадання від божого творіння – в їм'я зла. Тенденційність І.С.Шмельова проявилася в тому, що він прямо співвідносить природний календар із церковним. Весняний пейзаж пов'язаний у нього з Великоднем і воскресінням, достиглий мигдаль символізує людські душі, готові повернутися до Бога. Замість вересаєвського шосе ми знаходимо в “Солнце мертвых” чумацький шлях, з яким пов'язані таємні прагнення героїв, можливість відходу від страшної дійсності та воскресіння в дусі. Загалом пейзажі в епопеї виявляються більш образними та символічними, що цілком відповідає художній концепції твору.

В обох творах надзвичайно висока роль діалогів і монологів, і це тому, що пореволюційний час провокував виникнення суперечок та ідеологічних конфліктів, але разом з тим вимагав від людини самовизначення. Дослідження допомогло виявити, що В.В.Вересаєв та І.С.Шмельов використали багато різновидів діалогу (реплікований, розгорнутий, діалог подумки), монологу (внутрішній, монолог подумки, публічний, “усамітнений”), а також такі складні синтетичні форми, як діалог у монолозі, монолог у діалозі й полілог. В обох авторів діалоги, а часто й монологи мають гострий полемічний характер. Однак В.В.Вересаєв схильний до відображення соціальних і моральних суперечностей, породжених конкретною історичною ситуацією, а І.С.Шмельов зайнятий розв'язанням філософської проблеми сутності людини.

Діалоги та монологи в І.С.Шмельова значною мірою продовжують традиції прози Ф.М.Достоєвського: їх підвищена емоційність, зіткнення кількох суб'єктивних, але рівноправних істин, обумовленість ідеєю, а не подією повідомляють всій епопеї “Солнце мертвых” своєрідний пафос бого- і людиношукання. Багатьох героїв І.С.Шмельова з легкістю можна назвати ідеологами.

Побудова діалогів і монологів у В.В.Вересаєва викриває, насамперед, складну, суперечливу позицію автора, який самовіддано намагається переконати себе в тому, що пошук виходу з глухого кута може бути успішним.

Художні вирішення, знайдені І.С.Шмельовим та В.В.Вересаєвим, на перший погляд, здаються близькими, а насправді вони діаметрально протилежні. В.В.Вересаєв прагне до граничної об'єктивності, відводячи якнайбільше місця діалогам і монологам персонажів, скріпленим окремими репліками оповідача. І.С.Шмельов, здавалося б, робить те ж саме, передаючи розповідь героєві-оповідачеві, навмисно зникаючи з тексту, якому дано назву “епопея”. Насправді, він зовсім не прагне до об'єктивності, а лише створює її подобу. У читача не виникає сумніву, що герой-оповідач повністю автобіографічний, а його розгорнуті монологи і є проявом прямої авторської присутності. За переконанням І.С.Шмельова, сповідувати “об'єктивні істини” можуть лише люди, яких не торкнулася біда. А той, хто сам лив сльози і здатний співпереживати “сльозинці дитини”, має право на “суб'єктивну істину”, яка у свідомості автора “Солнце мертвых” важить анітрохи не менше. Сучасна епопея, на думку письменника, має вийти за межі об'єктивної розповіді про історичні події та наблизитися до конкретної людини. Ідея братерства, спільного спокутного страждання є в “Солнце мертвых” однією з центральних. Якщо І.С.Шмельов уже знайшов для себе істину, то В.В.Вересаєв лише сподівається її знайти. Конкретні історичні реалії значать для цього письменника значно більше, тому він прагне виробити об'єктивну оцінку того, що відбувається, і пригнічує в собі безпосередні емоційні сплески. Розповідна манера В.В.Вересаєва в романі “В тупике” незрівнянно сухіша й стриманіша, ніж шмельовська.

Спираючись на теоретичні посилання Д.М.Овсянико-Куликовського, ми можемо зробити висновок про відмінність психологічних установок І.С.Шмельова та В.В.Вересаєва при зображенні практично одних і тих же подій. Мета В.В.Вересаєва полягала в тому, щоб розкрити психологічні та соціальні передумови грандіозного національного розколу, дати їх об'єктивний аналіз і тим самим сприяти подоланню кризи. І.С.Шмельов прагнув викликати у читачів емоційний шок, показати фальш усіх революцій і примусити людство отямитися. Тому він приділяв менше уваги розкриттю психології тих чи інших персонажів, але слідом за Л.Андреєвим висловив думку про те, що війна є видом масового божевілля, а тому ні переможців, ні переможених у ній просто не буває. Ці концептуальні положення зумовили відмінність психологічних прийомів, які було використано двома прозаїками.

Головне змістове навантаження в обох творах несуть місткі символічні образи, що відкривають широкі обрії для інтерпретації їх змісту. Символіка в епопеї І.С.Шмельова має переважно релігійний характер. Особлива роль відводиться в “Солнце мертвых” православному церковному календарю. Символи Преображення, Різдва та Великодня, що обрамляють сюжет епопеї, вказують людству на істинний шлях, який виводить із “пітьми віків” у “надісторичне, вічне буття”.

Як в епопеї І.С.Шмельова, так і в романі В.В.Вересаєва виявляється значущим символ дороги. Для В.В.Вересаєва це шлях, пройдений інтелігенцією, і шлях країни, яка шукає свого щастя. Винесений у заголовок роману символ безвиході примушує припустити, що дорога виявилася хибною для всіх, хто на неї ступив. Цим пояснюється драматизм ситуації, те напруження пристрастей, свідком якого стає читач роману. Роман “В тупике”, безперечно, звернений до сучасників і є своєрідною спробою діалогу інтелігенції з епохою. Він сам по собі є виходом, запропонованим автором, виходом у діалог, на якому може будуватися справді демократичне суспільство, на відміну від диктатури й багнета. Твір свідчить, що впродовж усього життєвого шляху В.В.Вересаєв залишався вірний собі: він не розлучився з ідеалами молодості, але й не відмовився від гуманістичних цінностей, що передаються людьми з покоління в покоління. Саме ця суперечність визначає складний, неоднозначний художній світ роману “В тупике” і робить його характерним твором свого часу.

В епопеї “Солнце мертвых” дорога, якою снують персонажі, символізує шлях людства до глобальної світової катастрофи, пророкованої ще в Біблії. Відмовившись від Бога і культивуючи в собі звіра, люди, згідно зі І.С.Шмельовим, прирекли себе на неминучу загибель. Таке бачення зближує автора епопеї з художніми та філософськими прозріннями “срібного віку”, зокрема з прозою Д.Мережковського й Л.Андреєва. Тому в “Солнце мертвых” виявляються такими сильними традиції символізму. Справді, той, хто захоче зрозуміти революцію, прочитавши “Солнце мертвых”, побачить її в чорному кольорі. Однак саме цей трагічний пафос робить епопею І.С.Шмельова одкровенням про ХХ століття взагалі й про людство, яке вступило у смугу катастроф зокрема. І, як не прикро визнавати це нам, нинішньому поколінню, він виявляється виправданим.

Аналіз поетики роману В.В.Вересаєва “В тупике” та епопеї І.С.Шмельова “Солнце мертвых” відкриває перспективи для нових подальших досліджень.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження, основними з яких є:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Протилежне змістове навантаження в обох творах несуть і символічні образи.

Символіка в І.С.Шмельова має переважно релігійний характер. Символи Преображення, Різдва, Великодня