НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО УКРАЇНИ

УДК 347.78

КЛЕЙМЕНОВА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

АВТОРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОМОЧНОСТЕЙ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Канзафарова Ілона Станіславівна,

Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Підопригора Оксана Опанасівна,

Ново-Каховський філіал Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", заступник проректора з стратегічних питань;

кандидат юридичних наук, доцент Стефанчук Руслан Олексійович,

Хмельницький інститут регіонального управління та права, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін.

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра цивільного права (м. Київ).

Захист відбудеться “14” липня 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “9” червня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М. Кучеренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найважливіших умов формування правової держави є визнання і гарантування прав і свобод людини і громадянина. Гарантування прав і свобод повинне здійснюватися за допомогою установлених державою мір, у тому числі таких мір, які реально дозволили б здійснювати і захищати надані права і свободи. Конституція України гарантує громадянам свободу літературної, художньої і наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. В даний час нашою державою приділяється увага розкриттю інтелектуального потенціалу свого народу і створенню умов для гідної реалізації своїх можливостей, зокрема створенню творів науки, літератури і мистецтва. Проголосивши в Конституції гарантування свободи усіх видів творчості, держава послідовно здійснює свою діяльність по встановленню належної системи правових гарантій у даній сфері. До таких мір можна віднести прийняття відповідних нормативних актів в області авторських прав, вступ у міжнародні організації, створення всіляких умов для запобігання правопорушень у сфері авторських прав. Однак, навіть вживання зазначених заходів дотепер не дозволяють стверджувати про повну гармонізацію відносин у сфері здійснення і захисту авторських прав. Таке положення речей обумовлене, у більшому ступені, становленням нових економічних відносин у суспільстві, а оскільки результати творчої праці є предметом економічного обороту, тому і відносини по їх використанню в період формування нової економічної системи мають свої істотні недоліки. До числа таких недоліків можна віднести: 1) існування в юридичній науці спірних думок про правову природу продуктів інтелектуальної праці – або "інтелектуальна власність", або "виключні права"; 2) незаконне використання творів науки, літератури і мистецтва; 3) невідповідність між технологічними можливостями по створенню і використанню результатів інтелектуальної діяльності і правовим статусом таких об'єктів і їх правоволодільців; 4) допущення порушень і наявність неоднозначних норм у сфері передачі майнових прав авторів; 5) низький рівень поінформованості авторів і інших правоволодільців з нормативною базою в області авторських прав. І це далеко не повний перелік проблем, що виникають при розгляді питання про авторське право.

Дослідження основних аспектів у даній сфері дозволить знайти шляхи подолання перерахованих вище недоліків. А вирішення цієї задачі на національному рівні є достатньо актуальне, оскільки Україна поставила перед собою мету стати рівноправним суб'єктом міжнародного співтовариства, зокрема вступити в Європейський Союз і Всесвітню організацію торгівлі. Гармонізація відносин у сфері використання результатів творчої діяльності є однією з умов досягнення зазначеної мети. Дана робота спрямована на закріплення чіткого поняття про здійснення авторських прав і порядку їхнього захисту, а також визначення місця авторського права в системі цивільного права. Отримані в ході дисертаційного дослідження науково-теоретичні висновки і практичне їхнє застосування дозволять установити більш цивілізовані відносини між авторами й іншими правоволодільцями творів науки, літератури і мистецтва і користувачами, що дозволить державі Україна успішно співробітничати з розвинутими країнами світу в економічній, політичній і культурній сферах, оскільки належне відношення народу до інтелектуального потенціалу своєї країни визначає відношення населення інших країн до даної держави. Вищевикладеним обумовлена актуальність даного дисертаційного дослідження.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали роботи українських і іноземних учених-юристів з питань авторського права, загальної теорії права, загальної теорії цивільного права дореволюційного, радянського і сучасного періодів. Величезне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова, С.М. Братуся, Є.Л. Вакмана, Е.П. Гаврилова, І.А. Грінгольца, М.В. Гордона, В.П. Грибанова, В.А. Дозорцева, В.С. Дробьязко, М.Л. Зільберштейна, В.Я. Іонаса, О.С. Іоффе, В.О. Калятина, Н.Л. Клик, О.О. Красавчикова, Я.А. Канторовича, М.Я. Кирилової, В.І. Корецького, Д.І. Мейєра, П.Б. Меггса, М.І. Нікітіної, К.П. Победоносцева, Й.О.Покровського, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, М.А. Райгородського, В.А. Рассудовського, І.В. Савельєвої., О.П. Сергєєва, В.І. Серебровського, В.Д. Спасовича, С.А. Сударикова, Н.Г. Табашникова, І.Я. Хейфіца, К.А. Флейшиць, С.А. Чернишової, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, а також іноземних учених-юристів: Р. Дюма, Жюлліо де ла Морандьєра, Д. Липцик, П. Стеца.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планами науково-дослідної роботи економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, тема "Державотворчі, правові та соціально-політичні процеси в Україні".

Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний теоретичний аналіз авторських правовідносин як форми реалізації суб’єктивних правомочностей автора в Україні і розробка на цій основі науково-теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалювання правового регулювання відносин у сфері авторського права.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі дослідження:–

визначити правову природу відносин, що виникають у результаті створення творів науки, літератури і мистецтва;–

розкрити зміст суб'єктивного авторського права;–

визначити специфіку здійснення суб’єктивних правомочностей автора в авторських правовідносинах;–

визначити та охарактеризувати форми і способи захисту авторських прав;–

сформулювати наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалювання правового регулювання відносин, що виникають в результаті створення творів науки, літератури та мистецтва в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в зв’язку з виникненням, змінами, припиненням і захистом авторських прав.

Предметом дослідження є: нормативно-правова база, юридична література і судова практика України, в яких порушені питання виникнення, зміни, припинення та захисту авторських прав; зарубіжне законодавство, спеціальна література та судова практика із зазначеної сфери.

Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених задач дослідження в роботі використані загальнонаукові і спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, був використаний системно-функціональний метод, що дозволив виявити різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків досліджуваного предмета і, як наслідок, зробити відповідні висновки. Історичний метод надав можливість простежити в хронологічній послідовності еволюцію науково-теоретичного поняття авторського права як підгалузі цивільного права, а також проаналізувати напрямки розвитку авторського права. З використанням порівняльного методу досліджені різні підходи вирішення аналогічних проблем у сфері авторського права в національному й іноземному законодавстві, юридичній науці і судовій практиці. У роботі були використані традиційні методи теоретичного й емпіричного дослідження – абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, що дозволили виявити пробіли, різночитання і неточності, що існують в законодавстві і в доктрині з питань здійснення і захисту авторського права.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено комплексний аналіз поняття авторського права як підгалузі цивільного права, специфіку авторських правовідносин як форми реалізації правомочностей суб’єктів авторського права.

Згідно отриманим у ході дисертаційного дослідження результатам, автор виносить на захист наступні положення, що мають наукову новизну:

1. Пропонується юридичне визначення твору як результату художньої, літературної та наукової діяльності особистості, наділеного об’єктивною формою, яка має самостійне значення та відокремлена від особистості автора.

2. Аргументується необхідність закріплення в ст. 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" права на відкликання як одного з особистих немайнових прав, у силу якого автор зберігає можливість відмовитися від обнародування твору з наступним відшкодуванням заподіяних користувачеві збитків, у тому числі й упущеної вигоди, у випадку обнародування твору за автором зберігається право вилучити його екземпляри за умови повної оплати їхньої вартості.

3. Пропонується віднести до об'єктів права слідування не тільки твори образотворчого мистецтва і рукописи літературних творів, але і рукописи музичних творів. У зв'язку з цим, з метою врегулювання норм Закону України "Про авторське право і суміжні права" з нормами нового Цивільного кодексу України в зміст ч.1 ст. 27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" включити словосполучення "і оригіналів рукописів літературних і музичних творів", а ч.1 ст. 448 нового Цивільного кодексу доповнити після слів "літературного твору" словосполученням "і музичного твору".

4. Обґрунтовується доцільність закріплення в Законі України "Про авторське право і суміжні права" можливості виникнення авторських прав в процесі редагування окремих видів творів, за обов'язкової умови, що таке редагування носить характер самостійної творчої обробки.

5. Пропонується встановити, що авторські правомочності не можуть бути об’єктами спільної сумісної власності подружжя; передача одним з подружжя – автором іншому своїх правомочностей повинна здійснюватися шляхом укладання відповідного договору.

6. Пропонується юридичне визначення видавничого договору як правочину, на підставі якого автор чи його правонаступники зобов’язуються передати видавцю виключне право на відтворення і поширення творів у встановлених межах, а видавець чи інша особа за дорученням видавця зобов'язується відтворити визначену кількість екземплярів твору, забезпечити їх розповсюдження та продаж за свій рахунок та на свій ризик, а також виплатити винагороду автору чи його правонаступникам у встановленій сторонами формі.

7. Обґрунтовується доцільність здійснення автором права доступу до свого твору тільки, якщо це встановлено умовами договору про відчуження творів образотворчого мистецтва.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони являються внеском у розвиток загальнотеоретичних положень поняття авторського права, як підгалузі цивільного права, та практичних питань здійснення і захисту авторських прав.

Теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані в науково-дослідній сфері при розробці фундаментальних проблем в області авторських прав; у навчальній діяльності при розробці і читанні нормативних і спеціальних курсів у вузах.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані різними організаціями колективного управління майновими правами авторів, у практиці розгляду судами України спорів щодо авторських прав, а також самими правоволодільцями.

Апробація результатів дисертації. Отримані в процесі дисертаційного дослідження результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема на науково-практичній конференції "Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України" (Київ, 19 квітня 2001 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми підготовки фахівців з інтелектуальної власності в Україні" (Київ, 15-16 квітня 2003 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в чотирьох наукових статтях, які надруковані у фахових виданнях, а також у тезах двох доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена цілями і задачами дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 233 сторінки, з них 18 сторінок – список використаних джерел (183 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт і предмет, мета й основні задачі дослідження, характеризується методологічна і науково-теоретична основа роботи, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі "ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В ОБ’ЄКТИВНОМУ І СУБ’ЄКТИВНОМУ РОЗУМІННІ" досліджується правова природа авторського права, характеризуються джерела авторського права, а також аналізується зміст авторського права, з урахуванням властивих йому особливостей.

У першому підрозділі "Поняття авторського права в об’єктивному розумінні" встановлюється, що авторське право, будучи підгалуззю в системі цивільного права, варто розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному розумінні. Оскільки авторське право в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини, зв'язані зі створенням і використанням добутків науки, літератури і мистецтва, то в даному контексті було розглянуто національне законодавство і міжнародні акти, що регулюють зазначені відносини, зокрема, Закон України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції 11.07.2001 р.), положення розділу "Авторське право" книги ІV "Інтелектуальна власність" нового Цивільного кодексу України, Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів. Дослідження нормативного матеріалу в області авторських прав дозволило установити основні ознаки, що властивці і національному законодавству, і міжнародним актам, які є для України обов'язковими. До таких ознак варто відносити: презумпцію авторства, тобто автором є та особа, що зазначена на екземплярі твору, якщо немає доказів зворотного; установлення винятковості цих прав, тобто використання об'єкта авторського права можливе тільки з дозволу автора твору чи їм самим; дуалізм авторських прав, що означає взаємозв'язок між правами на матеріальний носій і нематеріальну сутність авторських прав; установлення визначеного терміну охорони авторських прав; установлення мір правового захисту у разі скоєння правопорушення у сфері авторських прав, подібні міри захисту можуть застосовуватись в порядку, передбаченому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

У другому підрозділі "Поняття та зміст суб’єктивного авторського права" розглядається авторське право в суб'єктивному розумінні, як конкретні особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створюють і використовують твори науки, літератури і мистецтва. Для чіткого розуміння правової природи авторських прав досліджується проблема правових категорій "виключні права" і "інтелектуальна власність". У ході аналізу існуючих думок з даного питання обґрунтовується застосування у відношенні авторських прав правової категорії "виключні права". Дане судження автора ґрунтується на дослідженні ряду невідповідностей зазначених правових категорій. Зокрема, розходження в юридичній оцінці правомочностей "права власності" і "виключних прав". Дуалістичний характер авторських прав полягає в тім, що вони поєднують у собі особисті немайнові і майнові права.

Досліджується проблема класифікації авторських правомочностей, що є дискусійною і в даний час. Сутність проблеми полягає в тім, що не всі вчені-юристи дотримуються розмежування авторських прав на особисті немайнові і майнові, вони вважають, що авторські правомочності тісно зв'язані між собою і кожна з них деякою мірою здійснює й охороняє як особисті немайнові, так і майнові інтереси автора. Однак чинне законодавство і більшість представників доктрини закріплюють дуалістичний підхід щодо розуміння авторських прав. При цьому єдиного підходу до класифікації авторських правомочностей не вироблено не тільки з зазначеної причини, але і через відсутність єдності думок щодо місця кожної правомочності або в системі особистих немайнових прав, або в системі майнових прав. Автором пропонується класифікувати авторські правомочності в такий спосіб: 1) особисті немайнові права – право авторства, право на ім'я, право на захист репутації, право на обнародування, право на відкликання; 2) майнові права – право на відтворення, право на поширення.

Автором проведений аналіз кожної з правомочностей, наданих автору й іншим правоволодільцям. Насамперед, визначено правову природу права на авторство, оскільки дане право є основою для виникнення всіх інших правомочностей. Таке його положення в системі авторських правомочностей обумовлено тім, що саме право авторства надає своєму правоволодільцю можливість вважатися автором свого твору і вимагати визнання зазначеного факту від інших осіб. Дана правомочність є невідчужуваною, абсолютною і діє протягом всього життя автора. З правом авторства тісно зв'язане право на авторське ім'я, що дозволяє автору використовувати чи дозволяти використовувати свій твір під власним ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) чи без позначення свого імені (анонімно). Поряд з позитивними аспектами даної правомочності мають місце негативні сторони, що виникають при написанні автором "на замовлення" літературного твору для іншої особи, яка внаслідок буде обнародувати даний твір під своїм ім'ям. Подібні відносини між "замовником" і "гетеронимом", тобто літературним поденником, не можуть бути припустимими в силу порушення не тільки моральних норм, але і юридично закріпленої можливості укладення подібної угоди. Тому у випадках виникнення спорів про визнання авторства чи виявлення подібних фактів з боку третіх осіб варто керуватися нормами цивільного права, що встановлюють порядок визнання угоди недійсної в силу її удаваності. Автором встановлено, що в системі особистих немайнових прав важливе місце займає право на захист репутації, що дозволяє автору захистити твір, включаючи його назву, від усякого перекручування чи іншого посягання, здатного завдати шкоди честі і гідності автора. Дане право має велике значення, оскільки будь-яке перекручування створеного автором твору може негативно відбитися на належному сприйнятті публікою того чи іншого виду твору, тому що будь-який твір носить унікальний характер і відображає світовідчуття самого автора. У випадках порушення даного права має сенс заявляти про порушення і майнове право автора на переробку твору. Закон закріплює за автором право на обнародування свого твору, зміст якого, на думку дисертанта, полягає в тому, що автору надається можливість уперше зробити свій твір доступним для загального відома, при цьому необхідно уточнити, що такі дії завжди здійснюються паралельно з реалізацією якого-небудь іншого права автора, а саме: опублікуванням, публічним показом тощо. Автор вважає за необхідне закріпити в національному законодавстві таке особисте немайнове право автора, як право на відкликання. Право на відкликання містить в собі юридично забезпечену можливість автора відмовитися від уже прийнятого ним рішення про обнародування свого твору, за умови відшкодування користувачу заподіяного збитку, включаючи й упущену вигоду.

Автором розкрито зміст майнових прав автора, які, за загальним правилом, реалізуються за допомогою юридично забезпеченої можливості автора використовувати твір, тобто автору надане право самостійно приймати рішення, яким чином буде використовуватися його твір: шляхом відтворення твору; поширення твору; прокату твору; імпорту твору; публічного виконання твору; передачі в ефір чи якоїсь переробки твору і т.д. Аналіз перелічених вище можливостей автора дає підстави стверджувати, що в класифікації майнових прав необхідно виділяти право на відтворення і право на поширення творів науки, літератури та мистецтва. Подібне судження дисертанта ґрунтується на тім, що весь обсяг дій, які може здійснювати автор чи інший правоволоділець, реалізуючі майнові права, можливо об'єднати саме в змісті зазначених правомочностей.

З метою захисту майнових інтересів художників і авторів літературних рукописів законодавство України передбачає можливість одержання ними 5% від ціни кожного наступного продажу цих творів через галерею, аукціон тощо (так зване право слідування). Дисертант пропонує віднести до об'єктів даного права не тільки твори образотворчого мистецтва і рукописи літературних творів, але і рукописи музичних творів.

Охорона авторських прав, відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Визначається, що існує поняття безстроковості дії особистих немайнових прав, тобто права автора на авторство, ім'я і на захист репутації. Не є безстроковим право на обнародування і право на відкликання.

В другому розділі "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОМОЧНОСТЕЙ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В АВТОРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ" проводиться аналіз об'єкта, визначається коло суб'єктів авторських правовідносин, характеризується порядок виникнення і способи здійснення авторських прав.

У першому підрозділі "Особливості об'єкта авторських правовідносин" розкривається поняття об'єкта авторських правовідносин, його ознаки, види, окремі спірні питання, зв'язані з визначенням поняття, ознак і видів об'єктів авторських правовідносин.

На думку дисертанта, до ознак об'єкта авторських правовідносин варто відносити творчу діяльність автора, оскільки ця ознака дозволяє визначити його приналежність до авторських відносин. Також, як характерну ознаку, варто розглядати об'єктивну форму вираження того чи іншого виду твору, оскільки думки, задуми, образи не можуть бути виражені зовні, а для цього необхідно наділити їх об'єктивною формою з метою наступної їхньої правової охорони.

Розширення переліку ознак об'єктів авторських правовідносин не є доцільним, тому що пропоновані іншими авторами ознаки як-то: новизна, наявність можливості відтворення й інші – поглинаються змістом вищевказаних ознак.

Характеризуються структурні елементи твору, що можуть виступати для юридичної науки як значущі, а також ті елементи, які для неї байдужі. Правильне розуміння розходження між цими елементами дозволяє усвідомити, за яким принципом виділені вищевказані ознаки творів. Тему, ідею, сюжет твору, які є його змістом, необхідно розглядати як “юридично байдужі” структурні елементи, “юридично значимими” є образи, мова твору, тобто те, що розуміється як внутрішня і зовнішня форми твору.

Типи творів варто розрізняти в залежності від того, якій категорії вони належать: мистецтву, літературі чи науці. На думку автора, для правильного тлумачення значення кожного з типів творів, необхідно закріпити в законодавстві поняття твору.

В другому підрозділі "Суб'єкти авторських правовідносин" проведене дослідження кола суб'єктів авторських правовідносин.

Визнається, що суб'єктами авторських правовідносин є власники суб'єктивних прав і носії обов'язків, що зв'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. У даному підрозділі обґрунтовується розходження між первісними носіями авторських прав і похідними власниками авторських право. Установлюється, що первісними суб'єктами визнаються фізичні особи, що створюють твори, як самостійно, так і в співавторстві. Це обумовлюється тим, що характеризуюча ознака об'єкта авторських правовідносин – творча діяльність – присутня тільки людині, а не організації, установі чи підприємству. Аналізується проблема, зв'язана з визначенням статусу похідного суб'єкта авторських правовідносин. Як останні розглядаються спадкоємці автора й інші особи, у тому числі і юридичні. Спадкоємці автора набувають комплекс авторських правомочностей на підставі спадкування за законом чи за заповітом. Інші правонаступники отримують авторські правомочності в силу укладених з ними авторських договорів самим автором, або з його спадкоємцями. Обсяг авторських правомочностей залежить від змісту даного договору

У третьому підрозділі "Специфіка здійснення правомочностей суб’єктами авторського права в авторських правовідносинах" розглядаються юридичні факти, які є підставами для виникнення абсолютних і відносних правовідносин, аналізуються окремі види авторських договорів як способи здійснення авторських прав.

Підставою для виникнення абсолютних авторських правовідносин є сам факт створення того чи іншого твору, спеціальної реєстрації для визнання за певною особою права авторства законодавцем не встановлюється. Підстави виникнення відносних авторських правовідносин різні і залежать від їхньої індивідуалізації. Наводиться розроблена в юридичній науці система юридичних фактів, що сприяють виникненню відносних правовідносин: 1) укладання авторських договорів на готовий твір; 2) видання твору без згоди автора; 3) переробка твору, якщо вона вимагає в силу закону згоди автора й інші. Юридичні факти, що є підставою для виникнення тих чи інших відносних авторських правовідносин можуть розрізнятися в залежності від того, чи є об'єкт правовідносин твором науки, літератури чи мистецтва.

Укладання авторських договорів на використання тих чи інших типів творів є найбільш розповсюдженою підставою виникнення відносних авторських правовідносин і способом здійснення авторських прав. Закон України "Про авторське право і суміжні права" допускає передачу (відчуження) майнових прав автора, однак не визначає порядок видачі виняткової чи невиняткової ліцензії на використання творів, хоча зі змісту положень даного нормативного акта можна зробити висновок про наявність в автора такої можливості. Новий Цивільний кодекс чітко визначає положення про виняткові і невиняткові ліцензії. Автором пропонується з метою гармонізації національного законодавства ввести в Закон України "Про авторське право і суміжні права" положення, що встановлюють порядок укладання ліцензійних договорів.

Класифікація авторських договорів не носить вичерпний характер, доцільніше визначати перелік авторських договорів у залежності від їхніх ознак: договори на створення і використання творів, авторські договори замовлення й авторські договори на готовий твір; авторські договори, зв'язані з ще не обнародуваними творами чи творами, що вже доведені до загального відому; авторські договори про передачу майнових виняткових і майнових невиняткових прав; авторські договори, що розрізняються від способу використання тощо. Як видно з вищевикладеного, класифікація авторських договорів залежить не від однієї, а від комплексу характеризуючих ознак. Зміст кожного з видів авторських договорів залежить від його ознак.

В даному підрозділі аналізуються випадки вільного використання творів без згоди їхніх авторів. Загальним для всіх цих випадків є ознака використання для особистих цілей без отримання прибутку.

У третьому розділі "СПЕЦИФІКА ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ АВТОРСЬКИХ ПРАВ" досліджуються питання співвідношення захисту цивільних прав і авторських прав, окремі теоретичні питання про способи захисту авторських прав і практичне їхнє застосування.

У першому підрозділі "Співвідношення способів захисту цивільних та авторських прав" досліджується питання про право на захист як суб'єктивне право людини. Визначаються основні форми, засоби і способи захисту. Форми захисту бувають юрисдикційні і неюрисдикційні. Засобами захисту юрисдикційної форми є позови в судові органи, заяви у відповідні органи. Під неюрисдикційною формою захисту розуміється самозахист, характеризуючою рисою якої є те, що дії потерпілої сторони обов'язково повинні бути правомірними, тобто законом жорстко визначаються рамки такої поведінки потерпілої сторони.

Способи захисту визначаються як закріплені законом матеріально-правові міри примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорювані) права і здійснюється вплив на правопорушника.

В другому підрозділі "Особливості захисту авторських прав" розглянуті як цивільно-правові способи захисту особистих немайнових і майнових прав автора, так і захист зазначених прав в адміністративному і кримінально-процесуальному порядку.

Автором встановлено, що особливість захисту авторських прав полягає в тому, що захист прав автора чи інших правоволодільців може бути пов'язаний з зазіханням як на майнові, так і на особисті немайнові права суб'єктів авторського права. Аналізуються найбільш розповсюджені види порушень авторських прав і визначаються прийнятні способи захисту в цих випадках. Характерними порушеннями авторських прав є – присвоєння чужого авторства (плагіат) і незаконне користування чужим твором зі збереженням імені автора (контрафакція). Цивільно-правові способи захисту, як-то: вимоги про визнання і відновлення авторських прав; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (майнової шкоди) і інші при наявності авторських правопорушень можуть бути комбіновані. Так, при присвоєнні чужого авторства можливо вимагати від порушника відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, а також вчиняти позов про відновлення порушеного права. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає можливість забезпечення позовів по справах про порушення авторського права і суміжних прав. Оскільки одним зі способів захисту є самозахист, то формально його використання допускається і при порушенні авторських прав. Однак, автором звертається увага, що не всі засоби самозахисту можуть застосовуватись при порушенні авторських прав. Зокрема, використання необхідної оборони практично не уявляється можливим, оскільки сам характер порушень авторських прав не укладається в схему необхідної оборони. Поряд з цивільно-правовими способами захисту застосовуються міри захисту адміністративного і кримінального характеру, використання яких є досить ефективним. Розглянуті в роботі практичні приклади використання тих чи інших способів захисту дають підстави вважати, що порушення в сфері авторських прав не є рідкісними, однак їхній захист далекий від досконалості з ряду причин, у тому числі і внаслідок відсутності елементарної правової культури і правосвідомості не тільки в порушників, але й у самих правоволодільців.

У висновках дисертації підведені підсумки проведеного дослідження та викладені його найсуттєвіші результати.

1. Для більш глибокого і точного розуміння правової природи авторського права, а також установленню правового механізму товарного обороту для продуктів творчої діяльності, необхідно відносити його до правової категорії "виключних прав", а не до правової категорії "інтелектуальна власність". Даний висновок обумовлюється рядом причин, з яких найбільш істотною є розбіжність змісту правомочностей "виключних прав" із правомочностями, що складають зміст поняття "власність". По-перше, правомочність володіння чужа для виключних прав, оскільки їхнім об'єктом є нематеріальні продукти інтелектуальної діяльності людини, а для реалізації правомочності володіння потрібна наявність матеріального об'єкта. По-друге, правомочність користування також не може бути включена в зміст виключних прав, тому що на відміну від матеріального об'єкта, нематеріальний об'єкт може бути використаний одночасно великою кількістю осіб, тому варто застосовувати категорію "використання". По-третє, зміст правомочності розпорядження також є різним, оскільки властивості матеріального об'єкта не дозволяють його власнику відчужувати його невизначеному колу осіб, а сутність нематеріального об'єкта така, що передати право по його використанню можна декільком особам одночасно. Крім того, правомочності розпорядження і використання результатів інтелектуальної діяльності тісно зв'язані з особистими немайновими правами, що виділяють їх в окрему групу за виключними правами. Подібний "дуалізм" не властивий змісту права власності, що також підтверджує неможливість ототожнювати правові категорії "право власності" і "виключні права". Таким чином, для здійснення і захисту авторських прав, так само як і для прав на результати інтелектуальної діяльності, варто установити самостійний правовий механізм, не аналогічний праву власності.

2. З метою чіткого уявлення про зміст авторських прав визначається, що його необхідно розуміти як сукупність установлених правомочностей, що належать автору і які носять "дуалістичний характер", тобто поєднують у собі особисті немайнові і майнові права. Характерною рисою змісту авторських прав, що входять у систему виключних прав, є те, що тільки автору твору науки, літератури і мистецтва дане право вирішення питань, пов'язаних зі здійсненням усього комплексу авторських правомочностей, у тому числі і використанням таких творів. Представляється, що авторські правомочності, як особисті немайнові, так і майнові варто класифікувати в такий спосіб:

1) особисті немайнові права:–

право авторства,–

право на ім'я,–

право на захист репутації,–

право на обнародування,–

право на відкликання;

2) майнові права:–

право на відтворення,–

право на поширення.

З метою недопущення здійснення неправомірних і неетичних дій з боку осіб, що уклали з автором договір про використання твору, вбачається необхідним закріпити в ст. Закону України "Про авторське право і суміжні права" надання автору права на відкликання як одного з особистих немайнових прав. Правовий режим даної правомочності повинен бути таким – автору надається можливість відмовитися від обнародування свого твору при обов'язковій умові відшкодування заподіяного користувачу збитку, у тому числі й упущену вигоду, якщо ж обнародування здійснене, то автор може вилучити екземпляри твору при повній оплаті їхньої вартості.

З метою гармонізації національного законодавства України, зокрема нового Цивільного кодексу і Закону України "Про авторське право і суміжні права" з нормами Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів доповнити зміст ч.1 ст. 448 нового Цивільного кодексу словами "і музичних творів", а ч.1 ст.27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" після слів "образотворчого мистецтва" – словосполученням "і оригіналів рукописів літературних і музичних творів".

3. Варто визначити, що, виходячи з загальної класифікації цивільних правовідносин, авторські правовідносини необхідно розглядати як абсолютні правовідносини, коли управомоченій особі (автору) протистоїть невизначене число зобов'язаних осіб. У той же час авторські правовідносини можуть виступати як відносні, зокрема при укладанні одного з видів авторських договорів. Склад авторських правовідносин складають об'єкт, суб'єкт і зміст.

Як об'єкт авторських правовідносин виступають твори науки, літератури і мистецтва. Автор вважає, що логічно вірним буде закріплення в Законі України "Про авторське право і суміжні права" поняття терміна "твір", оскільки в ст.1 дійсного закону дані визначення термінів ряду видів творів. Відсутність базового поняття "твору" не дає можливості правильного тлумачення окремих його видів. Як таке варто дати юридичне визначення твору як об'єкта авторського права – це результат художньої, літературної та наукової діяльності особистості, наділений об’єктивною формою, яка має самостійне значення та відчужена від особистості автора.

З метою чіткого уявлення про об'єкт авторського права пропонуємо таку класифікацію його ознак, що дозволяють виділити ці об'єкти в самостійну групу в системі об'єктів цивільного права. До таких ознак варто віднести: а) творчу діяльність автора твору науки, літератури і мистецтва; б)наявність об'єктивної форми вираження твору науки, літератури і мистецтва.

При розгляді питання про суб'єкт авторських правовідносин було встановлено, що такими виступають як фізичні, так і юридичні особи. Суб'єкт авторських правовідносин може розглядатися як первісний чи як похідний суб'єкт. Первісним суб'єктом є автор – фізична особа, творчою працею якої створений твір. Фізичних осіб, що створили твір у співавторстві також варто відносити до первісних суб'єктів.

У ході вивчення питання про автора як первісному суб'єкті авторських правовідносин була виявлена проблема про виникнення авторських правомочностей у процесі редагування. При визначенні особливостей такої діяльності нами вбачається можливість закріплення авторських правомочностей за редакторами, при обов'язковій умові, що редагування повинне носити творчий характер і повинне бути сполучено з авторським підходом до здійснюваної діяльності.

При аналізі питання про похідного суб'єкта авторського права було визначено, що до таких варто відносити юридичних осіб, а також спадкоємців чи інших правонаступників. У юридичної особи авторські правомочності виникають у силу укладеного договору з первісним автором (співавторами) про передачу цих прав або в тому випадку, якщо автор (співавтори) твору знаходяться в трудових відносинах з юридичною особою. Особи, що є спадкоємцями, здобувають авторські права в силу закону. Інші особи вправі набути авторські правомочності в силу укладеного між ними й автором (співавторами) авторського договору про передачу виняткових чи невиняткових прав.

У ході дослідження питання, зв'язаного з установленням кола суб'єктів авторських правомочностей, автором звернена увага на проблему, що виникає при розділі майна між подружжям. Дана проблема, на нашу думку, підлягає вирішенню в такий спосіб. Нормами авторського і сімейного права повинне бути встановлено, що твори мистецтва і кошти, виручені від використання твору науки, літератури і мистецтва, створені чоловіком чи дружиною – автором, включаються в режим загальної спільної власності подружжя. У відношенні самих авторських правомочностей варто визначити, що вони не можуть виступати в режимі загальної спільної їх власності, чоловік чи дружина – автор може передати приналежні йому авторські правомочності іншому з них тільки шляхом укладання договору в рамках, допущених чинним законодавством.

Таким чином, при розгляді питання про суб'єктів авторських правовідносин установлено, що автор, як первісний суб'єкт, володіє усім комплексом авторських правомочностей, як особистими немайновими, так і майновими. Похідні суб'єкти (юридичні особи, спадкоємці й інші правонаступники) володіють тим обсягом авторських правомочностей, який визначається або авторським договором, або який виникає у них в силу закону.

Зміст авторських правовідносин залежить від того, у якому контексті вони розглядаються. Якщо це абсолютні авторські правовідносини, тоді права й обов'язки розподіляються за класичною схемою: автор, як управомочена особа, вправі вимагати непорушення його авторських прав, що виникають у силу закону, а зобов'язаними є невизначена кількість осіб, на яких лежить обов'язок не порушувати наданих автору прав. Якщо авторські правовідносини розглядати як відносні правовідносини, то розподіл прав і обов'язків встановлюється авторським договором. У даному випадку в автора крім ряду прав виникає ряд обов'язків, так само як і в правонабувача, виникають визначені договором права й обов'язки.

4. У дисертаційному дослідженні встановлено, що для виникнення абсолютних авторських правовідносин не потрібно виконання яких-небудь формальностей, тобто для виникнення в автора ряду правомочностей досить такого юридичного факту, як створення твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення авторських відносних правовідносин юридичні факти можуть бути різними, зокрема висновок авторських договорів на готовий твір; переробка творів при наявності згоди автора такого твору; спадкування авторського права й інші юридично факти, що можуть розрізнятися в залежності від того, чи є об'єкт авторських правовідносин твором науки, літератури чи мистецтва.

Автором встановлено, що здійснення авторських прав реалізується шляхом укладання авторських договорів про використання творів того чи іншого виду, оскільки договірна форма найбільш прийнятна для забезпечення реалізації й охорони особистих і майнових прав автора. Авторські договори варто класифікувати за їх ознаками.

Автором встановлено, що при укладанні авторських договорів допускається відчуження майнових прав автора. Крім того, допускається можливість передачі виняткових або невиняткових прав на використання творів. У ході дослідження даного питання встановлено, що Закон України "Про авторське право і суміжні права" не передбачає положень про видачу ліцензій на передачу виняткових чи невиняткових прав, але визначає їхній зміст і порядок передачі. При цьому новий Цивільний кодекс України закріплює положення про видачу виняткових або невиняткових ліцензій на використання творів науки, літератури чи мистецтва. Пропонується привести у відповідність норми Закону України "Про авторське право і суміжні права" з нормами нового Цивільного кодексу України і закріпити в Законі України "Про авторське право і суміжні права" положення про ліцензійні договори.

У ході аналізу окремих видів авторських договорів були виявлені їхні особливості. Найбільш розповсюдженим видом авторських договорів є видавничий договір. Автором зроблена