ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
УДК 94(477) „17/18” – 056.87
КУРІННА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА
РОЗВИТОК БЛАГОДІЙНОСТІ НА СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІПРОВ’Ї
(кінець XVIII – ПОЧ. XX СТ.)
07.00.01. – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Черкаси – 2004
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі історії України ХІХ – початку ХХ століття Інституту історії України Національної Академії Наук України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
РЕЄНТ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ,
Інститут історії України НАН України,
завідувач відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.,
заступник директора.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ПАВКО АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ,
Академія муніципального управління,
професор кафедри політології;
кандидат історичних наук, доцент
МЕЛЬНИЧЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ,
Черкаська філія Національної банківської академії,
декан економічного факультету.
Провідна установа: Донецький національний університет.
Захист відбудеться 18 червня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 при Черкаському національному університеті ім. Б.Хмельницькогоза адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, ауд. 211).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул.. Університетська, 22).
Автореферат розісланий 15 травня 2004 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент С.В.Корновенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Засвоєння соціально вагомих надбань історичного минулого України, інтелектуальних здобутків кращих її представників, критичне осмислення та використання всього розмаїття духовних багатств, накопичених попередніми поколіннями, є важливою запорукою поступу українського суспільства до цивілізованих форм буття. Особливої актуальності набула проблема вивчення такого важливого соціального та психологічного явища громадського життя як благодійність. Сама проблема витоків, природи, сутності й розвитку благодійності в Україні в радянську добу замовчувалася, навіть піддавалася остракізму, а якщо і висвітлювалися деякі її моменти, то переважно упереджено, тенденційно, як такі, що не мали суттєвого громадського значення. Це в повній мірі стосувалось і таких відомих родин як Тарновські, Ханенки, Терещенки, Симиренки, Яхненки.
Історія благодійництва на Середньому Подніпров’ї фактично невіддільна від історії християнства. Вивчення діяльності православної Церкви, монастирів у сфері благодійності у досліджуваний період допоможе з’ясувати весь спектр її впливу на суспільно-духовне життя в цьому регіоні України, визначити механізми, які сприятимуть фінансовій самостійності церкви та реалізації нею різних соціальних програм в умовах сьогодення.
Сучасна система освіти, маючи у своєму розпорядженні різні технології її отримання, все ще недостатньо реалізує свій потенціал у формуванні духовної культури. Модернізація суспільного життя та політичні катаклізми ХХ ст. значною мірою відірвали молоде покоління від традиційних моральних устоїв, що віками формувалися в Україні насамперед православною Церквою. Одним із важливих завдань сучасної національно-державної розбудови є поновлення знівечених духовних скарбів українського народу. Багато в чому тут може допомогти уважне вивчення досвіду втілення в життя на історичному центрі українства – Подніпров’я – норм християнської етики, яка з усією повнотою виявила себе в благодійництві.
Вплив давніх і міцних традицій благодійності на Середньому Подніпров’ї був настільки значним, що навіть такі чужі українству можновладці краю як князі Воронцови та їх спадкоємці графи Балашови, Бобринські сповна мусили рахуватися з ними та розвивати їх. Вивчення історії добродійності та меценатства допоможе в сучасних умовах уникнути типових помилок та перейти до втілення найбільш перспективних програм благодійної підтримки науки, освіти, культури, медицини, пенсійного забезпечення і, нарешті, усвідомити її значення як витоків і шляхів формування національно-державної свідомості, громадянської відповідальності українців на шляху до єдності суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Її тема узгоджена із плановою темою вищезгаданого відділу і затверджена протоколом № 3 від 5 квітня 2001 р.
Об’єктом дослідження є благодійна діяльність громадських і релігійних організацій, станових товариств, підприємців, приватних осіб у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціальної допомоги; нормативні акти, що регламентували її; соціально-економічні та політичні чинники, які впливали на розмах та інтенсивність цієї діяльності.
Предметом дослідження є процес формування, розвитку й удосконалення розгалуженої системи благодійних закладів у Наддніпрянській Україні наприкінці ХVIII – на початку ХХ ст.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період з кінця ХVIII ст. до початку XX ст. Саме в цей період відбулися докорінні зміни в усіх сферах суспільного і духовного життя України, що було пов’язане з новою суспільно-політичною ситуацією, громадським рухом, розвитком капіталістичних відносин, процесами урбанізації. Водночас це період бездержавності України, переважна частина якої перебувала в складі Російської імперії.
Географія дослідження охоплює Середнє Подніпров’я, ,,малу батьківщину” українства. Територію Середнього Подніпров’я можна визначити в таких межах: від Заруба на півночі до м. Чигирина на півдні; від Дніпра до м. Звенигородки на Заході; на лівому березі – від Переяслава на півночі до впадання Сули на півдні; р. Супій та Сула – на схід. За нинішнім адміністративно-територіальним поділом землі Середнього Подніпров’я обіймають південні райони Київської області, північні райони Кіровоградської області та центральні райони Черкащини.
Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні загальних принципів і тенденцій розвитку благодійності та її впливу на поліпшення соціально-економічного і культурно-освітнього життя Подніпров’я наприкінці ХVIII – на початку XX ст. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:–
виявити витоки та історичні традиції благодійництва в регіоні; –
проаналізувати основні тенденції розвитку благодійності;–
визначити форми надання благодійної допомоги;–
дослідити вплив історичних чинників на формування морально-духовних традицій Середнього Подніпров’я;–
показати роль і значення родинного християнського виховання для розвитку меценатства і благодійництва;–
дослідити внесок та вплив благодійної діяльності на соціальний і культурно-освітній розвиток Середнього Подніпров’я визначних родин краю: Воронцових, Балашових, Бобринських, Яхненків-Симиренків;–
виявити характер та ступінь впливу чинників, що сприяли розвитку благодійності в ХІХ – на початку ХХ ст.;–
дослідити форми державного регулювання благодійності та його соціально-економічні наслідки;–
з’ясувати роль традицій благодійної діяльності на Середньому Подніпров’ї для процесу національного відродження України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. –
визначити, наскільки регіональні традиції благодійного руху відповідають сучасним потребам морального стану суспільства та національного державотворення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:
1. На основі введення в науковий обіг значного комплексу нових архівних документів та систематизації вже відомих документів вперше відтворено цілісну картину благодійності на Середньому Подніпров’ї наприкінці ХVIII – на початку XX ст.
2. Проаналізовано основні форми благодійності: індивідуальної, станової, громадської і церковної. Визначено особливості допомоги бідним учням та студентам у заснуванні стипендій, наданні їм матеріальної та фінансової підтримки, в опікуванні їдалень, гуртожитків, бібліотек тощо.
3. Окремо висвітлено роль відомих монастирів: Трахтемирівського, Мошногірського, Свято-Покровського Красногірського, Свято-Троїцького Мотронинського, Чубіївського Онуфрієвського, які упродовж багатьох віків були своєрідними оазисами освіти, культури, соціальної допомоги.
4. Доведено, що в 50–80-х рр. ХІХ ст. у краї під благотворним впливом відомих родин князів Воронцових, графів Балашових, Бобринських, талановитих підприємців Яхненків-Симиренків формуються стійкі традиції благодійності та меценатства, які з епізодичної справи стають невід’ємним атрибутом громадського, освітнього і духовно-культурного життя Середнього Подніпров’я.
5. Висвітлено діяльність окремих відомих благодійників, яка була спрямована на заснування та підтримку народних училищ, церковнопарафіяльних шкіл, позашкільних закладів (народні читання, влаштування бібліотек тощо) з метою поширення освіти серед незаможних верств суспільства;
6. Доведено, що благодійність мала важливе значення для розширення мережі середніх навчальних закладів, особливо – для створення жіночих гімназій та прогімназій. Благодійні внески сприяли зміцненню їх навчально-методичної бази, забезпеченню суттєвої підтримки учнів та вчителів.
7. Встановлено взаємозв’язок між змінами в громадсько-політичному житті та активізацією надання благодійної допомоги закладам освіти, зокрема, з’ясовано вплив реформ 60–70 років ХІХ ст. на розвиток благодійності, її активізації серед купців, промисловців та заможних селян.
Науково-практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні результати можна використовувати як складову частину узагальнюючого навчального посібника з історії Середнього Подніпров’я для вищих навчальних закладів, для підготовки шкільних навчальних посібників з історії України, церковної історії, краєзнавства.
Наукова апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Основні положення та висновки дисертації були викладені у доповідях та повідомленнях Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю діяльності декабристів (Київ, 2004); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії” (Черкаси, 2004); на науково-методичних засіданнях Черкаського обласного інституту вдосконалення вчителів; на міжрайонних нарадах учителів Городищенського, Канівського та Корсунь-Шевченківського районів.
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 3 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, монографії та 10 статтях у періодичних виданнях.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації складає 167 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, об’єкт і предмет, мета і завдання, хронологічні та географічні межі, сформульовано наукову новизну, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації, вказано заходи по апробації результатів дослідження, визначено його структуру.
У першому розділі “Історіографія проблеми, характеристика джерел” проаналізовано стан наукової розробки теми, наведено характеристику використаних джерел, обґрунтовано методологічні засади дослідження, яке складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 – ,,Огляд літератури” – вказано, що перші цінні відомості щодо розробки історії благодійності, спрямованої на розвиток освіти і духовності в Середньому Подніпров’ї, були зібрані визначним істориком Л. Похілевичем. Він систематизував численні статистичні матеріали щодо духовно-культурного життя краю, докладно подав дані про сутність благодійної діяльності церков та монастирів Черкаського повіту, а також вказав на розміри приватної благодійності в краї Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. .
Цікаве дослідження В. Міхневича присвячене аналізу духовного обличчя, моральних ідеалів XVIII–ХІХ ст. Як доводить автор, за програмою “Домострою” виховувалися жінки-благодійниці аристократичних родин Михневич В. Русская женщина. – К., 1895. – 362 с..
На значний внесок монастирів у боротьбу з жебрацтвом та неписьменністю народу відзначив у своєму двотомнику М. Тальберг Тальберг Н. История Русской церкви. – М., 1991. – Т. 2. – 791 с..
В енциклопедичній роботі відомого російського вченого С. Южакова було подано не тільки докладний опис духовних закладів Російської імперії, у тому числі й на території України – академій, семінарій, училищ та їх генезис з кінця XVІІІ до початку ХХ ст., а й достатньо широко показано місце та роль благодійництва церкви в розвитку освіти Южаков С. Н. Большая энциклопедия: Т. 9. – Спб., 1902. – 352 с..
Хід становлення системи народної освіти з першої половини ХІХ до початку ХХ ст., позашкільні просвітницькі заходи та роль митрополитів Ісідора й Арсенія, православної церкви, розвиток освіти в Черкаському повіті Київської губернії дослідив А. Чугаєв. Він наголосив одним із перших на значній ролі церковної, приватної і земської благодійності в закладенні фундаменту освіти на Середньому Подніпров’ї, Пороссі, Потясменні Чугаев А.В. Описание и справочная книга Черкасского уезда, Киевской губернии. – Черкассы, 1911. – 173 с..
Перші спроби проаналізувати витоки, форми та напрямки благодійної діяльності в Мошногородищенському маєтку Київської губернії були зроблені ще в кінці ХІХ ст. М. Філіпченком Филипченко М. Е. Мошногородищенское имение Екатерины Андреевны Балашевой, Киевской губернии, Черкасского уезда, при местечках Мошны и Городище. – К., 1896. –569 с. . Його ґрунтовна, науково виважена монографія була присвячена проблемам, пов’язаним з напрямками, характером та обсягами благодійної діяльності його власників – князів Воронцових та родини графів Балашових.
Історичні дані про родовід, діяльність, доброчинні традиції родини графів Бобринських, Балашових, князів Воронцових у сфері освіти, науки, охорони здоров’я як зазначеного регіону, так і України, знайшли яскраве висвітлення в праці В. Головні Головня В.Я. Смела. Краткое статистическо-экономическое описание имений и заводов графов Бобринских в Киевской губернии для Всероссийской выставки в 1913 г. в Киеве. – К., 1913. – 195 с. і П. Сльозкіна Слезкин П.Р. Описание Мошногородищенского имения Ея Высокопревосходительства Екатерины Андреевны Балашевой. – К., 1913. – Т. 1. – 385 с..
У звіті Мошногородищенської сільськогосподарської школи подаються відомості про традиційну благодійну підтримку родинами Воронцових та Балашових закладів освіти краю в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Отчет низшей сельскохозяйственной школы I разряда, в имении Е.А. Балашевой, в м. Городище, Черкасского уезда Киевской губернии. – Городище, 1913. – 29 с..
Найбільш ґрунтовне дослідження діяльності благодійних закладів у початковий період Першої світової війни здійснено уповноваженим Російського Товариства Червоного Хреста в м. Черкаси П. Гудимом-Левковичем П. М. Гудим-Левкович. Сведения о частных и общественных лазаретах с оборудованными койками для раненых воинов по Уманскому, Каневскому, Звенигородскому, Черкасскому и Чигиринскому уездам Киевской губернии, входящим в район Черкасского тылового эвакуационного пункта. – К., 1914. – 31 с..
Історія і розвиток Церкви в Російській державі були ґрунтовно проаналізовані Є. Смирновим Смирнов Е.И. История христианской церкви. – Петроград,1915. – 230 с., який також розглянув проблему благодійності як суспільного явища.
Питання писемності, діяльності школи на Запоріжжі та значення козацької педагогіки у формуванні духовності, сутність козацької педагогіки – феномена й складової української етнопедагогіки, з якої виникли неписані, проте, непорушні закони кодексу козацької лицарської честі, висвітлено в 3-х томах відомої книги Д.І. Яворницького Яворницкий Д.И. История запорожских казаков: В 3-х т. – Т. 1. – К., 1990. – 540 с..
Ситуація з дослідженням проблеми благодійності починає змінюватися наприкінці 1980-х років. Так, у праці А. Клібанова епізодично проаналізовано витоки благодійництва з часів Володимира Великого до початку ХХ ст., місіонерська та благодійна діяльність церкви Клибанов А. И. Русское православие: вехи истории. – М., 1989. – 720 с..
Маловивченій проблемі дотичності і взаємодії сфери релігійного та національного не лише на рівні суспільної свідомості, але й у площині реальних історичних подій, присвячена монографія О. Реєнта та О. Лисенка Реєнт О., Лисенко О. Українська національна ідея. – К., 1997. – 124 с..
Цікаві матеріали, що доповнюють відомості про благодійність на Середньому Подніпров’ї, містяться в монографії Ю. Мариновського. Автор проаналізував генезис і характер функціонування та окремі прояви благодійності православних монастирів Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина. – Кн.. І: Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 р. – Черкаси, 1997. – 215 с. .
На Черкащині авторським колективом створено підручники з історії духовної культури краю, зібрано та впорядковано А. Кузьмінським і Г. Суховершком з наукових, архівних та інших джерел матеріали про розвиток науки та освіти краю з найдавніших часів і до наших днів Кузьмінський А.І., Суховершко Г. В. Духовна спадщина краю. – Кн. 2. – Черкаси, 1997. – 319 с.. Благодійництво науки та освіти розглядаються як суспільне явище. Дані про доброчинну діяльність на Середньому Подніпров’ї зустрічаються епізодично.
У монографії Т. Лазанської проаналізовано форми державного втручання в економіку, господарську та епізодично благодійну діяльність торгово-промислового класу і окремих його представників Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні. – К., 1999. – 281 с..
Останнім часом питання благодійності та меценатства все більше привертають увагу сучасних дослідників. З’являються праці, присвячені як історії благодійного руху в Україні, так і участі в доброчинних справах окремих українських родин і діаспори (В. Ковалинський Ковалинский В. Меценаты Киева. – К., 1998. – 526 с., М. Слабошпицький Слабошпицький М. Українські меценати. – К., 2001. – 328 с. , М. Сорока Сорока М., Слабошпицький М. Меценат, який не відмовився бути українцем. – К., 2002. – 280 с., Г. Степаненко Степаненко Г.В. Благотворительность православной церкви в Украине в годы Первой мировой войны. // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. ІV. – 2002. – С. 133–154.) та боротьбі з дитячим жебрацтвом і безпритульністю в Україні (В. Семиноженко Володимир Семиноженко. Діти, обділені батьківською турботою, мають повноцінно увійти в соціальне середовище // Освіта України. – 2002. – 19 квітня. – № 32. – С. 4.).
Завершуючи історіографічний огляд, автор дисертації зазначає важливе значення благодійності для виходу з кризового стану української науки, в тому числі і гуманітарної. Її проблеми та перспективи розвитку висвітлюються в дискусійній праці О.П. Реєнта Реєнт О. П. У робітнях історичної науки. – К., 1999. – 349 с..
На питанні кризи морально-етичних основ та проблеми благодійності, її ролі у розвитку суспільства та соціальному захисті пристарілих в Україні акцентувалася увага у праці Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і Всієї України Митрополит Володимир. Суспільство, яке принижує старість жебрацтвом та безправністю, не може називатись християнським. – К., 2003..
Історіографічний огляд літератури з вказаної проблеми дав підстави зробити висновок про відсутність праць, у яких комплексно досліджувалося б значення благодійності для розвитку освіти, науки, культури, охорони здоров’я, соціальної допомоги в Середньому Подніпров’ї кінця XVІII – початку XX ст.
У підрозділі 1.2 – “Джерельна база та методологічні засади” – подано класифікацію джерельного апарату роботи. Всі використані джерела можна розподілити на дві основні групи – опубліковані й архівні. Останні виявлені автором в центральних та обласних архівосховищах України. Зокрема, основу джерельної бази склали архівні документи, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), державних архівів Черкаської та Одеської областей та Мліївського меморіального музею родини Симиренків.
Найбільше документів з історії благодійності віднайдено у фондах ЦДІАУК. Так, у фонді Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф. 442) – зберігаються оригінали і копії численних інструкцій, циркулярів та розпоряджень, якими керувалися у своїй діяльності благодійні товариства, а також листування щодо створення нових товариств, їх звіти тощо. Важливе значення для розуміння принципів діяльності благодійних установ щодо підтримки початкових, середніх і вищих навчальних закладів мають матеріали фонду Управління Київського навчального округу (ф. 707).
Багато інформації про благодійну діяльність монастирів містять 84 фонди різних релігійних закладів України, які зберігаються в ЦДІАУК. Так, у фондах Переяславсько-Бориспільської духовної консисторії (ф. 990) містяться звіти про пожертвувані наприкінці XVIII ст. кошти у церквах Переяславсько-Бориспільської єпархії на користь власних та громадських закладів Правобережної України, про благодійні акції Мошногорському Вознесенському монастирю.
Цінні відомості щодо регіональних особливостей благодійної діяльності містять фонди Благочинних монастирів Київської єпархії (ф. 183). Тут містяться дані про засновників Лебединського Миколаївського жіночого монастиря, про опікунів та джерела фінансування, відомості про функціонування духовного дівочого училища, бібліотеку, благодійні заклади, що діяли при монастирі. Ці матеріали висвітлюють проблему формування моральних традицій вихованок жіночого духовного училища, розкривають характер і конкретні прояви благодійної діяльності, спрямованої насамперед на забезпечення безкоштовного навчання сиріт духовного стану.
У фондах Чигиринського заштатного дівочого монастиря (ф. 181), Жаботинського й Онуфрієвського монастирів (ф. 903) зберігаються матеріали про добродійну допомогу ученицям монастирського жіночого училища, благодійні заходи, спрямовані на розвиток ,,школи грамотності“ Жаботинського монастиря.
У фондах Канівського (ф. 818) та Медведівського Миколаївського монастирів (ф. 826) виявлено статути та звіти благодійних товариств, листування про пожертвування різноманітним установам, організаціям, закладам, окремим особам.
Цінні відомості для дослідження регіональних особливостей розвитку та становлення освіти, благодійної діяльності церкви Середнього Подніпров’я містяться у фондах Державного архіву Черкаської області (ДАЧО). Так, у фондах Мошногірського Вознесенського чоловічого монастиря Київської губернії (ф. 148) містяться матеріали про збір грошей в роки Вітчизняної війни 1812 р. на допомогу потерпілим від воєнних дій, пожертви бідним духовного звання, збори для тих, хто постраждав від неврожаю в північних губерніях Росії; рапорти ігумена про збір грошей на утримання шкіл і церков 4 травня – 31 грудня 1874 р.; справа про пожертвування грошей ігуменом та іншими на користь бідних дітей і сиріт, які навчалися в духовному училищі; укази Київської духовної консисторії (копії), рапорти про пожертвування монастиря на відбудову шкіл і церков (10 жовтня 1865 – 29 грудня 1876 рр.); листування з товариством Червоного Хреста, дані про пожертвування на користь хворих і поранених (31 грудня 1867 р. – 22 вересня 1877 р.).
У фондах Київської духовної консисторії Жаботинського Онуфріївського чоловічого монастиря (ф. 149) виявлено статути, перелік благодійних закладів монастиря, їх звіти, відомості про приватні пожертвування монастирю графині А. Орлової-Чесменської, митрополита Київського Арсенія та ін.
Цінні відомості стосовно регіональної церковної історії та благодійності православної церкви зберігаються у фондах Черкаського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради в м. Черкаси Київської губернії (ф. 142). У них розповідається про утворення та функціонування Київської єпархіальної ради та про її місце і значення в поширенні православ’я в початковій освіті та керівництві церковно-приходськими школами Київської єпархії. Фонд містить відомості про приватне благодіяння для будівництва шкіл князем Л. Яшвілем, К.А. Балашовою, парафіяльними священиками та місцевими громадянами.
Фонд Черкаського духовного правління (ф. 447) містить матеріали про створення і функціонування Черкаської єпархії. В них є відомості про час побудови церков, заснування навчальних закладів, благодійні акції.
При вивченні внеску родини Симиренків у розвиток освіти і науки України був використаний фонд “Симиренки – купці I гільдії, спадкові почесні громадяни м. Одеси, промисловці, видатні вчені помологи та соціологи, меценати” (ф. 5799), матеріали якого були зібрані Т. Симиренко-Торп у багатьох історичних архівах колишнього СРСР.
Традиції благодійної діяльності родини князів Воронцових допомагають розкрити матеріали Державного архіву Одеської області (ДАОО). Так, фонд Будівельного комітету (ф. 59) зберігає клопотання графа Воронцова до Одеського міського начальника стосовно будівництва нового приміщення міського дівочого народного училища для бідних дівчат Інституту благородних дівиць.
Фонд товариства сільського господарства південної Росії (ф. 22) містить інформацію про благодійність генерал-фельдмаршала князя М.С. Воронцова на наукові дослідження й практичні справи, пов’язані з виноробством і сільським господарством.
Духовний заповіт, в якому зазначено пожертвування коштів на користь бідних студентів Новоросійського університету, міститься у фонді Канцелярії Одеського навчального округу (ф. 42). Фонд Новоросійського університету (ф. 45) зберігає матеріали про пожертвування коштовної бібліотеки князем С. Воронцовим.
Загалом автором опрацьовано понад 30 фондів державних архівів України. Більша частина виявлених у них документів з теми дослідження вперше вводиться до наукового обігу.
Таким чином, проаналізувавши стан джерельної бази досліджуваної проблеми, слід зауважити, що рівень її документального забезпечення є достатнім. Різноманітний матеріал, що має різні джерела походження, надає можливість ґрунтовно і достовірно висвітлити традиції благодійництва на Середньому Подніпров’ї з кінця XVIII – до початку ХХ ст.
Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові принципи історизму, діалектики, об’єктивності, системності, багатофакторності та світоглядного плюралізму. Використано як спеціальні, так і міжпредметні методи наукового пізнання: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, описовий та статистичний. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні джерела, опубліковані документи та наукові праці.
Другий розділ – “Формування системи благодійності на Середньому Подніпров’ї” – складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1 – ,,Культурно-освітня та благодійна діяльність православних монастирів і церков” – проаналізовано вплив досить складних суспільно-політичних, історичних обставин на становлення духовно-освітніх закладів та форми й напрямки розвитку благодійності в Середньому Подніпров’ї.
Вагомим чинником формування витоків благодійності, освіти і виховання в краї була православна церква. Монастирі, священнослужителі, церковні громади, прихожани постійно опікувалися соціальними та культурно-освітніми закладами. Чимало представників духовного стану українського суспільства в кінці XVIII – протягом XIX ст. зробило вагомий внесок у розвиток української культури і духовності. Висвітлено активну діяльність на ниві освіти митрополитів Київських та Галицьких Ісідора й Арсенія та Київського Свято-Володимирського братства. В 60–90 рр. ХІХ ст. освітянська місія випала на Київську духовну консисторію, Київську єпархіальну училищну раду. Раді підпорядковувалися 12 повітових відділень, серед них з 1888 р. було Черкаське. Вона взяла на себе завідування і контроль церковними школами. Єпархіальна училищна рада стояла у джерел введення єдиної системи початкової освіти на Подніпров’ї, Пороссі та Потясменні, яка базувалася на принципах православної педагогіки.
У третьому розділі “Внесок видатних родин Подніпров’я у формування ідеології меценатства та доброчинності”, що складається з трьох підрозділів, визначено чинники формування світогляду родин князів Воронцових, графів Балашових, Бобринських та підприємців Яхненків-Симиренків, висвітлено їх громадсько-культурні заходи.
Аналіз документальних джерел доводить, що родинне виховання традиційно трималося на християнській моралі. Завдяки християнському вихованню формувалась етнопсихіка українського народу. З початком українського відродження й промислового розвитку відбувся історичний злам у традиціях громадської думки. Поряд з представниками дворянського стану в першій половині ХІХ ст. до культурно-освітньої та благодійної діяльності залучаються підприємці й міщани. На прояви благодійності як феномена етнопсихіки впливали як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники: навколишнє середовище, виховання, господарська діяльність, активна передача новим поколінням загальнолюдської культури та нової інформації, поява національно свідомого українства, правове поле держави. Все це значною мірою впливало на формування світогляду сім’ї і стояло у витоків традицій родинного меценатства і благодійництва, які передавалися з покоління в покоління.
Підрозділ 3.1 – ,,Соціокультурні та благодійні заходи родини графів Бобринських” – присвячено діяльності сім’ї графів Бобринських та її особливостям, які суттєво вплинули на соціокультурні та благодійні заходи в Смілянському маєтку, що належав останній.
По-перше, всі землі графів Бобринських знаходилися в однім загальнім управлінні, утворюючи таким чином одне нероздільне культурне господарство. По-друге, самі власники завжди приймали безпосередню участь в управлінні маєтком, при чому один із членів родини, діючи на основі повної довіри інших її членів та завжди проживаючи в Смілі, стояв на чолі управління.
Граф Олексій Олексійович Бобринський належав до старшої лінії родоводу графів Бобринських, який з 1865 р. проживав у Смілі. Він активно сприяв економічному, технічному і агрокультурному розквіту власного господарства та запропонував і втілив власну модель соціальної опіки селян у своїх маєтках у Київській губернії. Зокрема, О.О. Бобринський постійно турбувався про покращення соціально-економічного становища селян, ще задовго до їх визволення увів рівномірний і справедливий розподіл обов’язків, значно збільшив заробітну плату, відкрив Софіївську лікарню. На кожному заводі було лікарняне відділення для робітників і місцевих жителів. У 1842 р. в Смілі побудував центральну безкоштовну лікарню на 100 ліжок та забезпечив її утримання. Для дітей робітників відкрив парафіяльні школи, турбувався про церковні приходи на території маєтку, фінансував видання наукових праць.
Аналіз родинного ланцюга “батько-син-племінник” – Володимир, Лев Олексійовичі та його племінник Георгій Олександрович Бобринські – виявив соціокультурні трансмісії – талант, всебічна освіченість, військова, державна кар’єра елітної родини-меценатів постає як система, що продукує і транслює культурні цінності сім’ї. Показано трансмісію за ідентичністю, тобто повне відтворювання нащадком діяльності предка, що забезпечувало створення маєткових наукових, культурних, освітніх осередків, які вагомі за суспільним значенням для України. Трансмісія за еквівалентністю (переосмислений досвід предків) після виходу у відставку трьом представникам родини сприяла продовженню естафети заняття сільським господарством, цукровою промисловістю та дозволила зробити власний внесок у розвиток початкової, середньої і середньо-спеціальної, професійно-технічної освіти та науки. Наприкінці ХІХ ст. в Смілянському повіті Київської губернії при маєтках графів Бобринських існували Смілянські технічні класи і 37 навчальних закладів різного типу, які утримувалися родиною Бобринських, державою, церквою, земством, селянськими товариствами.
В дисертації обґрунтовується висновок про те, що графи Бобринські зробили внесок у розвиток як духовної, так і матеріальної культури України. Зокрема, частково на їх кошти в 1879–1890 рр. у Смілі було зведено православну церкву, цегляний костел, кілька єврейських молитовних будинків, єврейська синагога, лютеранська кірха та громадські споруди.
У підрозділі 3.2. – “Напрямки культурно-освітньої та меценатської діяльності родин Воронцових і Балашових” – показано вплив давніх традицій благодійності на напрямки культурно-освітньої та меценатської діяльності представників російського дворянства – князів Воронцових та їх спадкоємців – графів Балашових – у Мошногородищенському маєтку в ХІХ – на початку ХХ ст.
Індивідуальні пожертвування початковим навчальним закладам найчастіше виявляли найбільш заможні люди. Власники вище зазначеного маєтку уважно ставилися до потреб місцевого населення: культурно-просвітницьких, релігійних, медико-санітарних та інших, які вимагали великих коштів. Так, у маєтностях родини Балашових функціонувало 18 народних церковнопарафіяльних шкіл, 2 двокласних народних училища в Мошнах і Городищі, Мошногородищенська сільськогосподарська школа I розряду для юнаків і дівчат – перша школа такого типу в Південно-Західному краї. Обидва училища – Мошенське двокласне з ремісничим відділенням і Мошногородищенська сільськогосподарська школа – утримувались на кошти власників. Навчання в школі було безкоштовним. На кошти власників була побудована та утримувалась Елінська школа та училище при Маріїнському цукрозаводі.
М.П. Балашов був почесним попечителем народних шкіл ІІ округу Черкаського повіту, а К.А. Балашова – засновницею Мошенського двокласного училища і його попечителькою. Крім грошової допомоги, за рахунок власників перебудовувалися шкільні будівлі. Так, протягом 1887 р. на допомогу народним і спеціалізованим школам було витрачено близько 1,8 тис. крб.
Повернення до духовно-моральних традицій дореволюційного вітчизняного виховання й освіти пов’язане з відбудовою традицій, укладу життя різних регіонів України, серед яких останні є вартими уваги на Черкащині, форм національного досвіду в духовному збагаченні суспільства. Православний підхід до вирішення проблем освіти і виховання пропонує перш за все духовне осмислення життєвих явищ і наслідування релігійно духовно-моральної уяви про людину. Діяльність родин князів Воронцових та Балашових у Мошногородищенському маєтку створили свого часу умови для прояву народом духовно-моральних традицій у регіоні. Проте благодійна діяльність родин не обмежувалась лише заходами в освітній сфері. Соціальні програми охоплювали практично всі сторони життя мешканців маєтку та околиць, незалежно від їх статусу. Так, на кошти маєтку утримувалися дві лікарні – одна в Городищі (згодом її було передано в земське відання), а друга – в Мошнах. До загальних витрат благодійного характеру належали постійні асигнування на користь церков і монастирів. Кожний прихід під час ремонту і поновлення церкви одержував різноманітну допомогу від маєтку.
Численні архівні матеріали свідчать про активну громадянську позицію цих благодійників під час Першої світової війни. Так, вже впродовж жовтня 1914 – серпня 1915 рр. масштаби їхніх благодійних справ на користь хворих і поранених воїнів були великими.
На другому місці за кількістю повністю утримуваних лікарень та лазаретів (з медичним персоналом) перебували поміщики Середнього Подніпров’я. Найбільш вагомою за масштабами була діяльність К.А. Балашової. Таким чином, благодійна діяльність земств, поміщиків, товариств Середнього Подніпров’я на початку ХХ ст. створила надійне соціальне підґрунтя для незахищених категорій населення, яке невдовзі буде зруйноване новими суспільно-політичними та соціально-економічними реаліями.
В той період почали змінюватися форми надання благодійної допомоги. Одержувач допомоги не отримував її готівкою. Допомога надавалась у натуральному вигляді, або, якщо була настійна потреба в грошовій допомозі, кошти передавалися конкретній організації. Це робилося з метою уникнення зловживання благодійною допомогою, її нецільового використання. Кошти, які отримували товариства у вигляді пожертвувань або прибутків від концертів, вистав, продажу друкованих видань тощо, не витрачалися відразу, їх вносили на банківський капітал, відсотки з якого використовувалися для допомоги нужденним. Надання допомоги набувало більш прагматичних рис. Добродійні товариства намагалися повернути частину або всю суму наданої допомоги протягом певного часу, якщо матеріальне становище її одержувача поліпшилося. Цими заходами товариства прагнули забезпечити своє подальше існування та продовжити надання допомоги.
У підрозділі 3.3 – “Родина Яхненків-Симиренків – унікальний приклад освічених українських доброчинців-меценатів” – розглянуто внесок декількох поколінь великої родини підприємців Яхненків-Симиренків у розвиток початкової і середньої освіти, науки, охорони здоров’я, культури. Унікальність цієї родини як цілісної системи – здатність продукувати культурні цінності української нації. Рушійною силою діяльності представників роду Яхненків-Симиренків було бажання бачити свою країну цивілізованою, високорозвиненою, конкурентноздатною на світовому ринку. Всі представники “древа Симиренкового” – батько Федір, сини Платон, Василь, Лев Платонович – мали конкретний фах, в якому кожен з них досяг успіхів, всі служили Україні вірою, правдою і були патріотами. Родина цих благодійників зробила величезний внесок у економічне процвітання краю та увійшла до анналів української історії як видатні меценати національної культури. Вагомим чинником становлення світогляду Яхненків-Симиренків було навколишнє середовище, родинне виховання, освіченість. На суспільні погляди та свідомість Василя Федоровича – Великого Хорса – вплинула зустріч з українськими вченими Ф. Кістяківським та П. Чубинським, особливо близькі відносини склались у нього з В. Антоновичем, який став головним посередником у його громадській праці, спрямованій на розвиток освіти, науки і культури. Так, на Середньому Подніпров’ї впродовж другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. поряд з громадською великого значення набула індивідуальна благодійність. Водночас вона розвивалася, трансформуючись у нові, більш ефективні прояви.
У висновках підведені загальні підсумки дисертаційного дослідження:
Благодійність – невід’ємна частина людського буття, що ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Саме моральна необхідність допомоги нужденним, підкріплена постулатами християнської віри, часто була головною передумовою підтримки немічних.
Водночас у Російській державі, в складі якої перебувало Середнє Подніпров’я, існували й прагматичні чинники благодійності: можливість отримати суспільне визнання, державні чини, нагороди, станові привілеї та ін. Тому держава всіляко стимулювала розвиток благодійності, одночасно прагнучи взяти її під свій контроль.
Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. на Середньому Подніпров’ї сформувалась досить чітка система надання традиційної доброчинної допомоги монастирями, православним духовенством, окремими благодійниками.
Встановлено, що у вказаний час на ниві благодійництва з метою розвитку освіти в регіоні постійно працювали православні монастирі: Канівський, Трахтемирівський, Мошногірський, Вознесенський та Петропавлівський, Свято-Покровський Красногірський, Свято-Троїцький Мотронинський та окремі храми. Православна церква була першою серед тих, хто закладав фундамент народної освіти на Середньому Подніпров’ї. Початок створення церковнопарафіяльних шкіл на Подніпров’ї, зокрема в Пороссі та Потясменні, належить до епохи, що передувала реформі 1861 р., а особливо швидке розширення їх спостерігається в другій половині ХІХ ст.
У 50–80 рр. ХІХ ст. у країні формується система благодійності та меценатства, яка відчутно впливала на розвиток освіти, науки і культури. У лавах “будівничих освітянського і наукового храму” Середнього Подніпров’я важливе місце займали освічені верстви населення: представники духовної еліти, вихідці з давніх українських православних шляхетських родів, члени родин князів Воронцових, Балашових, графів Бобринських, відомі чиновники, культурні діячі, промисловці та унікальна родина підприємців, учених-меценатів Яхненків-Симиренків.
Одночасно буржуазні реформи та відповідне законодавство стимулювали діяльність благодійних товариств, які об’єднували зусилля широких кіл громадськості для вирішення складних соціальних проблем, що було не під силу окремим меценатам. Благодійність стала важливим чинником у розширенні мережі початкових та середніх навчальних закладів.
Подальше посилення благодійності відбувалося після російської революції 1905–1907 рр. Благодійна допомога була важливою умовою розвитку та функціонування освіти у дорадянський час. Вона надавалася навчальним закладам, учням, викладачам грошима, земельними ділянками, приміщеннями, різними речами, книжками, навчальними приладдями, організацією лекцій, концертів, вистав, влаштуванням бібліотек тощо. Учням та студентам допомога надавалася у вигляді стипендій, інколи з метою їх повного утримання, безкоштовного забезпечення підручниками, навчальними посібниками, одягом, харчами, житлом, безкоштовного лікування. Благодійна допомога викладачам надавалася переважно у вигляді сплати додаткової платні за роботу. Виключно на кошти благодійників і земств здійснювалось позашкільне навчання.
Початковими школами опікувалися представники всіх без винятку станів у тогочасному Середньому Подніпров’ї. Істотну допомогу закладам початкової освіти надавали їх попечителі.
Чимало середніх навчальних закладів у Поросі та Потясменні утримували благодійники. Так, Мошногородищенську сільськогосподарську школу І розряду відкрила й утримувала переважно родина Балашових. Смілянські технічні класи і 37 навчальних закладів існували за рахунок родини графів Бобринських. У Млієві родина-благодійників Симиренків традиційно утримувала низку початкових шкіл і училищ. Ці заможні підприємці в міру своїх можливостей активно впливали на розвиток освіти краю.
Висвітливши питання походження роду Симиренків, ознайомившись з їх життям та благодійною діяльністю протягом чотирьох поколінь, ми переконалися, що кожен з представників цієї родини був обдарованою особистістю. Серед них були купці, промисловці, інженери, вчені, які активно впливали на соціальні та культурно-освітні процеси Наддніпрянській Україні через благодійність.
Загальною особливістю благодійництва на початку ХХ ст. в Черкаському повіті, як і по всій Київській губернії, було збільшення кількості благодійних товариств, які утримувалися
