Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПРОЦЕНКО Ольга Петрівна

УДК 17.02

ЕТИКЕТ ЯК АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР КУЛЬТУРИ ПОВЕДІНКИ

І СПІЛКУВАННЯ

Спеціальність: 09.00.07 – етика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному аерокосмічному

університеті ім. М.Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут”

на кафедрі філософії гуманітарного факультету

Науковий консультант – доктор філософських наук, професор

КОРАБЛЬОВА Надія Степанівна, Харківський національний

університет ім. В.Н. Каразіна,

професор кафедри теоретичної та практичної філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор КУЛТАЄВА Марія Дмитрівна,

завідувач кафедри філософії Харківського державного педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди;

доктор філософських наук , професор ЛАРІОНОВА Вікторія Костянтинівна,

завідувач кафедри філософії Прикарпатського університету

ім. Василя Стефаника;

доктор філософських наук, професор ЛЕВИЦЬКА Олександра Іванівна,

професор кафедри філософії і соціальних наук Київського

університету туризму , економіки і права.

Провідна установа:

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Захист відбудеться 28 квітня 2004 року о 15 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.00 1.28 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ім. М. Максимовича

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 22 березня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Живоглядова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Глобальні проблеми сучасності актуалізують фактори, що упорядковують, організують і дисциплінують поводження людей і спілкування між ними.

В ситуації збереження біосоціальної екології, контролю над використанням досягнень науки і техніки, стримування економічної експансії та невтримної гонки озброєння особливого значення набуває морально-етичний вимір діяльності, в першу чергу - легітимність соціальних рішень, основаних на позитивних ціннісних орієнтирах. Поряд з такими основними моральними принципами, як відповідальність, справедливість, миролюбність, в систему, що зберігає й удосконалює життєдіяльність людей, входять регулятори поводження з боку його формалізованих координат, акумульовані у вимоги етикетної імперативності. Реалізовані в комунікативний простір міжособистісних відносин, вони втілюють в спілкування такі атрибути (ввічливість, люб'язність і чемність), які не тільки перешкоджають всім видам агресії й протистояння, але і сприяють консолідації й консенсусу.

Теоретичні дослідження феномена етикету набувають особливої значущості у житті України, яка стверджує себе у світовому співробітництві самостійних і рівноправних держав, що звернулися до нових напрямків в політиці, економіці, міжнародному праві, в обміні творчими можливостями науки, техніки, мистецтва. Тут етикет впливає на вирішення таких проблем, як збереження національного надбання і етнічної своєрідності в ситуації загальної демократизації й універсалізації. В наш час, коли аксіологічна сфера духовних домагань переживає трансформацію, висока культура поведінки людей сприяє збереженню гуманістичних принципів спілкування, таких, як порядок, дисципліна, погодженість, справедливість, уважне ставлення до почуття власної гідності кожного. Не буде перебільшенням вважати цю особливість етикету як підняття до рівня планетарної єдності людей у співробітництві, партнерстві, міжнародних зв'язках.

Надзвичайна роль етикету в діалозі культур. Являючи собою універсальну мову спілкування, він сприяє встановленню взаєморозуміння народів, безпосередньо входячи до системи дипломатичного протоколу та політичної стратегії держав як провідний елемент. Можливості етикету в розширенні комунікативних зв'язків різного рівня привели до того, що в наш час цей феномен став займати стійку позицію в нових галузях сучасного наукового знання, таких, як лінгвістика, проксеміка, кінесика, семіотика, семіологія і т. ін.

Етикет залишається актуальним щодо практичної реалізації професійної заданості (у політиці, юриспруденції, військовій справі та ін.), вплив його поширюється на нові, відповідні сьогоднішньому дню сфери соціальної діяльності, сприяє підтримці цивілізаційних процесів у цілому. Народжені ринковою економікою проекти менеджменту та маркетингу, реклами та паблік рілейшнз не обходяться без створення програм з бізнес-етикету, які містять у собі закономірності побудови поведінки зовні, що веде до успішної практичної діяльності. Візуальна сторона поведінки, регламентована етикетом, знайшла прикладне застосування в іміджелогії й іміджмейкерстві.

Філософсько-етичний аналіз артикулює етикет як фактор, який формалізує поведінку з метою досягнення консенсусу. Кодекси етикетного включаються в регулятивний механізм соціальних відносин і сприяють втіленню морального в еталони та стереотипи поведінки , що позитивно впливає на процес соціалізації й адаптації особистості. Це є значущим для діагностики сучасного стану культури, особливо в її диспозиції до некультурних і контркультурних явищ. Сьогодення вимагає особливих зусиль як теоретиків, так і практиків щодо позначення границь між пристойним і непристойним, публічним та інтимним, таємним і явним, котрі впливають на стан вдач і рівень етичної й етикетної компетенції людей. У сучасному нам суспільстві, коли увага до проявів людської природи обертається комерційним інтересом (“голим чистоганом”), етикет виступає ефективним механізмом контролю за денотатом моральності.

Дослідження етикету в цей час пов’язано з аналізом широкого кола наукових пошуків, незважаючи на те, що предметна сфера, яка окреслена темою дисертаційної роботи, раніше науковцями спеціально не розглядалася, окремі її аспекти отримали висвітлення в рамках розробки проблем культури поведінки та спілкування, освіти й виховання, розвитку національно-етнографічних традицій та ін. Отже, аналізуючи проблему етикету, автор дисертації базувався на працях, де етикет досліджується як самостійне явище соціокультурної реальності, де виявляються його родові ознаки, розглядається генезис.

Серед авторів, що звернулися у своїх працях до дослідження проблем етикету, слід, перш за все, назвати українських дослідників, насамперед М.П. Лукашевича, В.А. Малахова, І.Б. Осечинську, В.Ф. Степаненка, Т.К. Чмут, Г.Л. Чайку; російських – В.І. Бакштановського, Л.Б. Волченко, Л.П. Воронкову, О.І Даниленко, Л.Г. Грінберга, В.Є. Гольдіна, В.В. Селіванова, О.І. Титаренка, Т.В. Цив’ян, а також литовського фахівця у галузі етики К. Стошкуса, словацького - В. Брожека, американського - Р.П. Вольфа.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження і вирішення поставлених проблем є праці вітчизняних учених: Т.Г. Аболіної, А.М. Єрмоленка, Н.С. Корабльової, Д.Ю. Кучерюка, М.Д. Култаєвої, В.К. Ларіонової, О.І. Левицької, Л.Т. Левчук, А.М. Лоя та інших, російських філософів: Р.Г. Апресяна, Г.С. Батищева, А.А. Гусейнова та ін., а також дослідження закордонних авторів, в яких проаналізовано проблеми культури поведінки та спілкування, цивілізованості й етикету, А. Мартен-Фюжьє, Й. Гейзінга, У. Еко, Н. Еліаса.

У дисертації також використано досягнення філософсько-етичної думки, які відбиті в працях К.О. Апеля, Ж. Бодрійяра, М. Гайдеггера, Ю. Габермаса, Ж. Делеза, Ж. Дерріда, А. Макінтаєра, Г. Марселя, Е. Муньє, Х. Ортега і Гассета, Х. Плеснера, Ж.-П. Сартра, М. Фуко.

Етикет розглянуто як невід'ємний елемент моральної культури, і у цьому призначенні його інтерпретовано як своєрідну знакову систему. Авторами позначено моральний і естетичний потенціал етикету, який, функціонуючи, являє собою особливий механізм в організації зовнішньої сторони поведінки людей, як спосіб реалізації професійних задач. Значне місце в наукових трактуваннях етикету посідають праці, що мають історичну та культурологічну спрямованість. Їхні автори звертаються до реалій означеного феномена, породжених часом, традиціями, звичаями. Предметом вивчення стають зразки, стереотипи поведінки, обрядова сторона життя того чи іншого народу, етнографічні настанови щодо предметно-практичної діяльності й спілкування. Цим темам присвятили свої роботи українські автори Ю.Д. Климець, О.М. Кравець; російські - А.К. Байбурін, Б.Х. Бгажноков, Ю.М. Лотман, А.Л. Топорков, Ш. Інал-Іпа. Етикет в історії культури й етнографії розглянуто також у працях Х. Філліпса, М. Хенкса (США); М. Оссовської (Польща); Е. Фукса (Німеччина); Ф. Броделя та Ж. ле Гоффа (Франція).

Розглядаючи поставлені в дисертації проблеми, автор спирався на такі дослідження етикету, де має місце морально-просвітницький підхід, де дотримування вимог гарного тону розцінено як необхідну орієнтацію у вихованні й освіті, набуванні таких унікальних моральних особистісних якостей, як інтелігентність, ввічливість і тактовність. Такий підхід використовують А.О. Паламар (Україна); Л.Г. Альошина, Д.С. Лихачов, Д.С. Селіванов (Росія); І.І. Риданова (Бєларусь); Ф. Хорват і Ю. Орлик (Словаччина); К. Смолка (Німеччина); Я. Камичек (Польща). Такого роду видання мають не стільки науково-теоретичний характер, скільки популярний. На їхню доступність і повчальність указують назви, що містять у собі такі вирази, як “абетка поведінки”, “уроки етикету”, “бесіди про етику”. Багато таких “підручників” щодо поведінки викликають стійкий інтерес у широкого кола читачів. Останнім часом в інтерпретації проблем етикету позначився операндно-прикладний підхід. Автори виділяють і детально розробляють технічну, інструментальну сторону культури поведінки. Таким чином, традиційними стали теми, що пов'язані з мовним і застольним етикетом, здійсненням різного роду контактів (обмін дарунками, вітання, подяка) і комунікацією (телефон, телеграф, факс та ін.). В наш час техніка поведінки стала особливо привабливою у зв'язку з визнанням того, що етикет сприяє оптимізації ділового спілкування взагалі, є одним з універсальних засобів досягнення успіху в бізнесі. Інформацію про те, як формувати свою поведінку, щоб з упевненістю процвітати в справах і зв'язках, наведено в працях багатьох авторів. У цьому напрямку лідирують головним чином американські фахівці Д. Ягер, Д. Честера, Е.М. Сабат, з українських - автори короткого довідника з етикету Л.П. Новохатський і М.Р. Новиченко, з російських - М.М. Лебедєва, Т.І. Холопова, В.П. Шейнов.

Досліджуючи проблеми етикету, автор опрацював також роботи, де особливість інформаційного поля проблем етикету полягає в наявності довідкової літератури, до якої входять також оригінальні видання, що пройшли випробування часом та увагою читачів. Це, зокрема, “Гарний тон: збірник правил і порад на всі випадки суспільного і сімейного життя” видання Г. Гоппе ( СПб, 1881), Є. Пуст “Етикет” та ін. Однак у наш час ринок друкованої продукції насичено вже не популярною, а найчастіше популістською літературою, виданою “на вістрі часу”. Інформацію про етикет в таких виданнях подано поверхово, хаотично, і вона характеризується відсутністю логіки та явним суб'єктивізмом, у ній порушено межу між елементарним і банальним.

Характеризуючи ступінь розробленості проблеми етикету, головним чином в філософсько-етичному знанні, насамперед, слід відзначити, що сьогодні має місце науковий матеріал, в якому висвітлюються різні аспекти, пов’язані з дослідженням культурних форм поведінки та спілкування. Разом з тим необхідно підкреслити, що залишається багато дискусійного в результатах аналізу етикету і того, що вимагає подальшого вивчення та розробки з урахуванням сучасних тенденцій у зміні основних сфер соціального життя.

Слід відзначити також, що в наш час проблема етикету залишається недостатньо широко представленою у філософсько-етичному знанні. Дослідження з етикету мають, як правило, супровідний іншій проблемі характер. Цьому феномену у вивченні було практично завжди відведено другий план – “куліси”, периферія. Праці з етикету мають скоріше прикладне, ніж теоретичне значення, вони спрямовані, головним чином, на вирішення таких кардинальних питань реалізації загальнолюдських цінностей, як досконалість міжособистісних відносин у побуті, родині, громадських місцях, естетизація поведінки в цілому.

Необхідно підкреслити, що термінологічна невизначеність “етикету” залишається уразливою в науково-теоретичних шуканнях; вживання існуючих дефініцій, по суті, не відповідає явищам сьогодення. Тому слід констатувати відсутність повноти досліджень сутнісного стану етикету і його функціональних проявів. У філософському знанні не склалося цілісного уявлення про етикет як про складний і багатовимірний соціокультурний феномен, що являє собою широке поле проблем, які мають велику моральну значущість. В історії етичних досліджень не відтворено традицію щодо зовнішніх, візуальних форм прояву поведінки. Існуючі шукання в галузі проблем етикету представлено фрагментарно, вони не пов’язані з дослідженнями минулого. Не можна не враховувати і того, що багато досліджень в Україні та Росії, які так чи інакше стосуються проблеми етикету, належать до періоду, попереднього до перебудови, коли залежність від теорії й практики будівництва соціалістичного суспільства була однозначною. Вимагає особливої уваги і те, що проблема введення етикету пов’язана з вимогами сучасної комунікативної практики, яка обумовлена сучасними відносинами, що актуалізують питання сучасного стану моралі.

Усе наведене вище вказує на необхідність розпочатого дослідження і визначає новий підхід до аналізу проблеми етикету.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає державним постановам “Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя у суспільстві” від 4 лютого 2003 р., закону України “Про вищу освіту”, розділ VII “Організація навчально-виховного процесу”, наказ № 64 Міністерства освіти і науки України від 14. 05. 2001 р.

Напрямки дослідження збігаються з рішенням Міністерства освіти і науки України “Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи в організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації” від 24. 04. 2003 року, планами курсів “Філософія” (модуль “Етика і естетика”) та “Етика ділового спілкування”, “Концепції навчально-виховної роботи” в Національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”, затвердженій 24. 02. 2003 р.

Усе вказане надає проблемі етикету як соціокультурному феномену актуальності й значущості.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи ступінь загальнокультурної розробленості проблеми і спираючись на сучасні прийоми і методи філософського аналізу, дисертант ставить за мету створити етичну концепцію етикету як історично обумовленого універсального культурного коду міжособистісного спілкування й індивідуальної поведінки, виявити його аксіологічну спрямованість, функції та видову різноманітність.

Для досягнення поставленої мети сформульовано такі задачі:

- визначити місце етикету як предмета етичного знання в міждисциплінарному комплексі гуманітарних наук, проаналізувати термінологічні межі та понятійно-категоріальну галузь “етикету” ;

- висвітлити етикетну проблематику в концептуальних конструкціях мислителів минулого;

- дослідити головні історичні етапи становлення етикету як відносно самостійного соціокультурного явища;

- розробити філософсько-етичну стратегію дослідження етикету як феномена моральності культури;

- обґрунтувати зміст етикетної імперативності через порівняльний аналіз моральних вимог і правил етикету і охарактеризувати відмітні риси етикетної поведінки як відносно самостійного факту соціоморальної реальності;

- здійснити інтерпретацію характерних рис етикетної поведінки як відносно самостійного факту соціоморальної реальності;

- показати можливі альтернативи етикету, їхнє місце у розвитку й становленні культури поведінки та спілкування;

- проаналізувати роль повсякденності в становленні етикетної імперативності;

- виявити вплив етикету на значні явища соціальної дійсності (мистецтво, реклама, ЗМІ, менеджмент).

Об'єкт дослідження: культурні стереотипи соціальної комунікативності.

Предмет дослідження: етикет як аксіологічна константа поведінки і спілкування особистостей в системі моральної діяльності.

Методи дослідження. Дослідницька стратегія дисертаційного дослідження базується на таких принципах філософського пізнання, як об'єктивність, системність, єдність історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного, а також на положеннях про нелінійний розвиток, співіснування порядку і хаосу в системах, що самі організуються. При формуванні концептуальної позиції етикету в комунікаційному просторі автор спирався на міждисциплінарний підхід, широко використовувалися результати дослідження з різних галузей наукового знання: історії й етнографії, соціології та педагогіки, семіології й семіотики. Основою дослідження є також зв’язок методологічних підходів до сучасного соціально-філософського і етико-естетичного знання з використанням узагальнень феноменології, структурно-функціонального аналізу, герменевтики, а також прийомів, котрі відбивають пошукову модель власне етичного знання: діалогічність, калокагатія, додатковість і контекстуальність.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у цілісному аналізі феномена етикету як самостійного предмету філософського дослідження, що відкриває новий напрямок в розробці етичної проблематики щодо сучасних завдань культури поведінки і міжсуб’єктної комунікації. Новизна дисертації розкривається в таких положеннях, які виносяться на захист:

виконано міждисциплінарний теоретичний аналіз у галузі культурних форм поведінки та спілкування, який дав змогу окреслити проблемне поле моральної заданості етикетної імперативності, з’ясувати змістовні межі терміна “етикета”, дати інтерпретацію поняття “етикет” в трьох головних вимірах: історичному, структурному та функціональному, а також визначити продуктивність етикетного феномена для сучасного стану політики, економіки та повсякденного укладу життя українського суспільства, поєднання національно-етнографічного, універсального та загальнолюдського в основних напрямках соціальної активності його громадян;

- здійснено реінтерпретацію етичної думки в ракурсі характеристики зовнішньої поведінки соціальних суб’єктів і відзначено, що історія етичної думки вміщує в себе не тільки теоретичні пошуки, але і практичні рекомендації щодо втілення культури в комунікативну діяльність;

- обґрунтовано ідею історичної доцільності виникнення та становлення соціокультурного феномена, котрий носить ім’я “етикет”, виявлено суперечливий характер морально-поведінкових форм його розвитку і особливості змін конкретно-історичного прояву етикетної реальності, а також дано характеристику його відносно самостійних утворень як історичних типів: протоетикет, придворний церемоніал, світські пристойності, радянський етикет, сучасний діловий етикет;

- виявлено протиріччя функціонування етикету в сфері моральної діяльності, відповідно до цього обґрунтовано положення про амбівалентний характер його існування. Стверджено, що етикет являє собою унікальний засіб реалізації добра, відіграє роль головного вектора в конституюванні морально-ціннісного за допомогою естетичної норми, утилітарно прагматичної доцільності та креативно-результативної практики і цим самим сприяє моральному удосконалюванню соціальної особистості. Разом з тим етикет, формалізуючи поведінку, може декорувати зло, потураючи не тільки пороку, але й злочину;

шляхом порівняльного аналізу моральної норми та правил етикету розкрито його специфіку як регулятора поведінки, при цьому дано всебічну аргументацію положення, що відмітною рисою правил етикету є їх здатність транслювати, конкретизувати, візуалізувати укладену в моральну норму цінність, привносячи до комунікативного простору не тільки раціональність (упорядкованість, співвіднесеність), але й емоційність (тональність);

- запропоновано авторське бачення структурної моделі етикету, яка не тільки висвітлює філософсько-етичний аналіз його сутності, але й дозволяє позначити притаманні йому стійкі ознаки - елементи: а) вимоги до зовнішньої сторони вчинків і дій (правила гарного тону); б) стратегічні тенденції до візуалізації поведінки (такт, стиль, образ); в) самоповедінку (належну, пристойну) як відносно самостійну соціокультурну реальність. Наведено системний аналіз етикетної поведінки в аспекті чуттєво-сприйманої сторони соціальної активності, яка базується, перш за все, на комплексі нормативних стереотипів, зразків, моделей. При цьому своєрідність різноманіття етикетної поведінки (ігрової, публічної, видовищної, організованої та погодженої) розкрито і як форма факту (манери, прийоми та інші техніки), і як форма процесу (ритуал, церемоніал, процедура та інші види колективної діяльності);

- логічно аргументовано позицію, відповідно до якої етикетна поведінка співіснує з альтернативною їй. Поведінку, що відхиляється від етикетної імперативності, запропоновано автором кваліфікувати як позаетикетну, що містить у собі: а) нейтрально-етикетну як невідповідну сталому зразку культурної поведінки; б) неетикетну як ненавмисне порушення правил гарного тону; в) антиетикетну як їхнє демонстративне попрання, виявлено особливості етикетної і альтернативної їй поведінки в оцінно-нормативній традиції та художньо-образних сферах діяльності;

- розкрито значення повсякденності у формуванні основних напрямків етикетної імперативності через філософсько-етичні і культурологічні аспекти існування, розвитку цивілізованих практик поведінки та спілкування: мовний етикет, застільний етикет, обмін дарунками і одяг відповідно до правил гарного тону.

- висвітлено аксіологічний аспект етикетної та позаетикетної поведінки, її місце в різних системах моралі і комунікативних технологіях (ЗМІ, реклама, менеджмент).

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів визначено їхньою актуальністю та новизною. Положення й висновки дисертації можуть бути використані для подальшого розширення обсягу знань про закономірності розвитку соціальної активності стосовно до прикладних її сфер, впливу культурних і цивілізаційних процесів на індивідуальну та колективну поведінку, існування загального в окремому. Положення й висновки роботи можна використати як своєрідний методологічний інструментарій, що дозволяє розшифровувати знаки та коди поведінки, окремі її прийоми, звернені до повсякденного та фрагментарного.

Концептуальний і емпіричний матеріал дисертації сприяє пошуку нових, не виявлених раніше детермінантів поведінки, що пов'язані зі станом реальності й практичної доцільності. З науково-теоретичними інтерпретаціями етикету поєднано процес нормотворчості, а також трансляцію фрагментів ритуального, церемоніального, процедурного у всіх сферах соціального життя.

Запропоноване дослідження проблем етикету надає можливості переведення абстрактних понятійних конструкцій соціально-філософського аналізу до практичної площини, яка пов'язана з розробкою соціальних стратегій, практик, тренінгів, ділових ігор.

Матеріали дисертації можуть бути використані у виховних і просвітницьких цілях, педагогічному процесі вищої і середньої шкіл, у галузях філософського знання: соціальній філософії, етиці, естетиці, культурології. Положення й висновки дисертаційного дослідження можуть входити складовою частиною до курсів, що безпосередньо пов'язані зі стратегією поведінки (менеджмент, маркетинг).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення результатів дисертації, що виносяться на захист, отримані особисто здобувачем. У спільних теоретичних роботах [12, 16, 20, 24] роль здобувача полягала у виборі методу дослідження [12], формулюванні задач і висновків [16, 20], попередньому теоретичному аналізі та викладенні основних положень [24].

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, її результати і висновки у вигляді доповідей і повідомлень були представлені на наукових конференціях, семінарах, у тому числі Харківських Сковородинівських читаннях, присвячених 270-річчю з дня народження Г.С. Сковороди (Харків, 1992), міждисциплінарному симпозіумі “Дух и космос: культура и наука на пути к нетрадиционному миропониманию”(Харків, 1992), науково-практичному семінарі “Інформаційний простір сучасної філософської освіти” (Харків, 1993), II Харківських Сковородинівських читаннях “Національна філософія: сучасне, минуле та перспективи” (Харків, 1993), на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Культура й етноетика” (Київ, 1994), V Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Проблема раціональності наприкінці ХХ століття” (Харків, 1998), в Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і доля нації” (Харків, 1999), VI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (Харків, 1999), Всеукраїнської науково-методичної конференції “Гуманізація і гуманітаризація вищої технічної освіти” (Харків, 2000), в Міжнародній науково-теоретичної конференції “Духовна культура в інформаційному суспільстві” (Харків, 2002). Матеріали дисертації обговорювалися на наукових семінарах і на засіданні кафедри філософії Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” 1 грудня 2003 року.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження ввійшли в навчальний посібник “Этика и этикет в деловом общении” (Харьков, 2002. - 60с.). Основний зміст дисертації відбитий у монографії і 24 наукових статтях, опублікованих у збірках, затверджених ВАК України, а також у 6 тезах доповідей наукових конференцій і семінарів. Кандидатська дисертація на тему “Проблема морального конфликта в марксистско-ленинской этике” була захищена у 1983 році. Матеріли кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використано.

Структура і обсяг роботи. Дисертація містить: вступ, п’ять розділів, двадцять один підрозділ, висновки і список використаних джерел. Обсяг тексту дисертації становить 369 сторінок, у тому числі список використаних джерел з 200 найменувань на 15 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і практичну значущість вибраної теми, показано її місце в системі філософсько-етичного знання, сформульовано мету й основні задачі, позначено методи дослідження, розкрито наукову новизну, представлено результати апробації дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Шляхи ідентифікації етикетного в проблемному полі “людини культурної” проведено аналіз стану проблеми етикету в гуманітарному знанні, почато філософсько-етичну інтерпретацію даного феномена, позначено ступінь розробленості вибраної для дисертаційного дослідження теми і представлено методологію її дослідження.

У підрозділі 1.1 “Предметна сфера терміна і поняття “етикет” здійснено логіко-семантичний аналіз “етикету”, визначено його змістові обмеження. У роботі відзначається, що, незважаючи на стійку думку щодо походження терміна “етикет” від французького etiquette має місце розбіжність у поглядах щодо його джерел.

В даний час довідково-академічна література в тлумаченні “етикету” виходить за межі його етимологічно-семантичного поля, використовуючи культурно-історичну традицію удосконалювання прийомів поводження і повсякденні його значення, що широко поширилися. “Етикет” використовується як характеристика встановленого порядку поводження, форм обходження, способу дій у вищих колах суспільства (І.В. Лехін, С.І. Ожегов, Д.М. Ушаков), як синонім ввічливості, пристойності, а також для позначення обряду і церемоніалу (В.І Даль). Має місце використання терміна “етикет” і для позначення всієї сукупності зразків ввічливого обходження, і для вказівки на образ речі чи явища як знак, ярлик, етикетка.

Стосовно до культури поведінки “етикет” традиційно співвідноситься з емоційно-експресивною лексикою (витонченість, вишуканість, брутальність, неотесаність і т. ін.), пов’язаний з метафоричними оборотами “гарний тон”, “удаваний сором”, а також з ідіоматичними виразами (“комільфо”, “положення зобов'язує”, “секрет Полішинеля”).

У роботі відзначається, що варіанти значення терміна “етикет” не завжди збігаються з його використанням як поняття в сучасній філософсько-етичній літературі. Існує стійка традиція використовувати етикет для позначення моральної культури як сукупності формальних правил, що регулюють зовнішню сторону поведінки (В.А. Малахов), як окремий випадок моральних вимог (Роберт П.Вольф), як усі правила поведінки і сама поведінка, що відрізняється смаком, стилем і делікатністю (Л.Б. Волченко). Уточнюючи зміст поняття “етикет”, деякі дослідники звертають увагу на окремі його прояви, в яких знаходить себе культура поведінки. У таких випадках “етикет” з'являється і як стандарт, і як ритуалізована форма осмисленого спілкування (К. Стошкус), і як єдність прийомів і рис поводження, за допомогою яких відбувається виявлення статусних характеристик партнерів по спілкуванню (А.К. Байбурін, А.Л. Топорков), і як регламент форми поведінки, відношення особистості до моральних цінностей (В.І. Бакштановський).У літературі, присвяченій уточненню змісту поняття “етикет”, мають місце пропозиції, як ототожнювати правила ввічливості з правилами етикету (Т.І. Холопова і М.М. Лебедєва), і розрізняти їх, підкреслюючи при цьому належність етикету до зовнішньої сторони культурного поводження, його форми, а ввічливість – до внутрішньої сторони, його змісту (Л.П. Воронкова).

На основі узагальнення досвіду лінгвістичних і філософсько-етичних інтерпретацій поняття “етикету” підкреслюється, що в даний час спостерігається багатозначність і широта його використання як універсального дискурсу культурної поведінкової активності, що відноситься як до колективної, так і до індивідуальної поведінки. Відзначається, що етикет традиційно не використовувався у філософсько-етичному значенні як базова категорія, проте він займає стійку позицію на периферії досліджень процедур удосконалювання моральної діяльності в таких її проявах, як спілкування й обходження. Незважаючи на наявні розбіжності в дефініції поняття “етикет”, можна констатувати сталу традицію в його інтерпретації як сукупності вимог, що корелюють зовнішню формальну сторону окультуреної поведінкової активності. Своє конструктивне значення етикет найбільш повно й оригінально здійснює в області моральної культури у формуванні стереотипів і символічних утворень.

У підрозділі 1.2 “Міждисциплінарна парадигма осмислення етикету” показано, що етикет як складне соціокультурне явище виступає предметом аналізу сукупного гуманітарного знання, результати якого є емпіричною базою для філософсько-етичної інтерпретації.

В ряді гуманітарних наук етикет розглядається як факт історичного розвитку, який неминуче включається в соціально-економічну динаміку суспільства, супроводжує культурні перетворення і цивілізаційні процеси (Ф. Бродель, Ж.ле Гофф). У результаті довгострокових рядів змін соціальних відносин відбулося відділення “приватного” життя від “публічного”, що обумовило виникнення зовнішнього соціального контролю над поведінкою і механіку самоконтролю особистості над своїми діями і вчинками (Н. Еліас).

На дослідження етикету помітний вплив мали праці з етнографії. У ряді робіт етикет трактується як самостійне явище в системі форм побутування, а також способів спілкування й обходження, прийнятих у того чи іншого народу як обряди і традиції. Разом з тим учені-етнографи показують неуподібнення етикету і ритуалу, обряду і звичаю - вони існують паралельно.

У дисертації вказується на те, що етикет як фрагмент культури поведінки, маючи символічну природу, в даний час увійшов у коло актуальних проблем сучасної семіотики (Ю.М. Лотман, Т.В. Цив’ян), семіології (У. Еко). Здійснюючи своє комунікативне призначення в повсякденному бутті, етикет являє собою особливу мову, що має свій “словник”, який складається з елементів природної мови (слова, фрази, виразу), найбільш розповсюджених кінем (рукостискання, уклони) і сукупності знаків, що включають у себе окремі предмети, речі та колірну гаму (деталі та колір костюма, аксесуари і т. ін.). Підкреслюється, що трактування етикету як своєрідної семіотичної системи дозволяє розглядати поведінку зовні як оригінальний текст, особливо організований, вибудований культурний код.

Як підкреслюється в дисертації, постійний інтерес до проблеми етикету обумовлений тим, що даний феномен по суті і функціонально включається в єдиний процес культури спілкування (Л.Г. Альохіна, Ф. Хорват і Ю. Орлик). Оволодіння етикетом може вказувати також на здатність особистості створювати в спілкуванні з іншими людьми позитивну морально-психологічну атмосферу (М.М. Безруких, А.О. Паламар, І.І. Риданова). У даному напрямку досліджень етикету як факту культури поведінки зарекомендував себе операндно-прикладний підхід, пов'язаний скоріше з інструментальною, виконавчою стороною вчинків і дій. Сюди відноситься і розробка системи правил поведінки, призначених для цілком визначених ситуацій, окремих контактів і усталених видів спілкування в різних сферах громадського життя (Я. Камичек, К. Смолка, Е. Поуст та ін.).

У роботі відзначається, що в даний час увага до етикету пояснюється появою соціально-значущих взаємодій, що відбивають особливості ринкової економіки. Позначалися відносно самостійні сфери, де етикет виступає невід'ємним компонентом професіоналізму, компетентності, адаптивності особистості, що визначають її успіх у тій чи іншій індивідуально-практичній діяльності (діловий етикет, бізнес-етикет, офісний етикет) (М. Сабат, Д. Честара, Д. Ягер).

У дисертації обґрунтовується положення про те, що в даний час етикет є предметом дослідження цілого ряду гуманітарних наук (історії, соціології, соціальної психології, педагогіки, семіотики). Результати їхніх досліджень являють собою конкретно-емпіричну і практичну прикладну основу для філософського аналізу.

У підрозділі 1.3 “Змістові межі етикету у філософсько-етичному знанні” стверджується, що стратегія побудови поводження зовні позначалася як актуальна проблема в сучасному філософсько-етичному знанні, а поняття "етикет" використовується його представниками в системі інших понять і категорій у теоретичних і практичних дослідженнях. Як безумовний факт культури поведінки і спілкування, як особливий зріз комунікативних процесів, етикет вивчається в зв'язку з технологіями соціальної нормативності, наявністю стійких комплексів дій і вчинків, їхньою моральною мотивацією і ціннісною орієнтацією (О.І. Даниленко).

Звертає на себе увагу той факт, що формотворчий принцип етикету в упорядкуванні зовнішньої сторони поводження людей пов'язаний з естетичною заданістю. Вимога до високого ступеня виразності фрагментів поведінки, наповненість їхнім змістом дозволяють порушувати питання про поводження, що фіксує себе в манерах і декораціях як про “свій рід мистецтва” (В.В. Селіванов, В. Брожек). З ускладненням соціальних процедур і різноманітністю вдач етикет знаходить відмітні ознаки мистецтва не тільки в індивідуальній, але і колективній поведінці. Художній етикет і етикетне мистецтво стають оригінальним механізмом, за допомогою якого люди утверджують себе в статусах, пріоритетах, привілеях, прославляннях (К. Стошкус).

У роботі показано, що поряд з естетичною етична думка відводить етикету цілком визначене місце в теорії і практиці удосконалювання моральної діяльності. Етикет сприяє реалізації ряду чеснот (ввічливість, скромність, толерантність) і моральних принципів гуманізму та колективізму (Л.В. Волченко і В.А. Малахов). Через створення символічного ряду і еталонності в поводженні етикет бере участь у моральній стандартизації, стимулюючи прогнозування і проникнення інтуїції в моральну діяльність (О.І. Титаренко). Підкреслюється що сучасна українська філософсько-етична думка апелює до моральної стратегії, позначаючи її обов'язкову наявність у всіх областях соціально-практичної зайнятості людей (службової, професійної, підприємницької).У даній інтерпретації службовий етикет з'являється як утілення раціоналізованої поведінки, де сукупність моральних вимог, що входять у регулювання визначеної практичної діяльності, знаходить себе у візуальних аналогіях як обов'язкових формальних показниках цілеспрямованої соціальної активності (В.Ф. Степаненко, Г.К. Чмут, Г.Л. Чайка, М.П. Лукашевич, І.В. Осечинська). Американські фахівці в області дослідження закономірностей побудови стратегії поведінки з боку його зовнішніх параметрів позначають функціональний збіг між загальними етичними нормативами й етикетними правилами, де перші мають публічний характер, а другі - приватний, виходячи найчастіше за межі самої моралі (Д. Ягер, Р.П. Вольф).

Як зазначається в дисертації, проблема етикету посідає досить стійке місце серед інших проблем сучасного філософського знання, однак у даний час вона все ще залишається малорозробленою. В даний час успішне просування у вивченні феномена “етикет” можливо при використанні як загальних, так і окремих методів наукового аналізу.

У підрозділі 1.4 “Морфологія етикету і методи його дослідження” обґрунтовується положення про те, що як вихідний методологічний принцип філософського осмислення етикету як явища культури поведінки має пріоритет принцип єдності історичного і логічного, котрий дозволяє відтворити етикет з боку його “живих”, наявних, фактичних станів і з боку його теоретичних інтерпретацій. Аналіз етикету з позиції сходження абстрактного до конкретного, а також принципів загального зв'язку і розвитку через систему категорій “зміст і форма”, “сутність і явище” доцільно співвіднести з основними прийомами синергетики. Процес побудови поведінки зовні відбивається в понятійній конструкції, іменованій “етикет”, не детермінований твердою системою причинно-наслідкових зв'язків, вільний він і від лінійної залежності. Проте повне й адекватне уявлення про етикет і його інтерпретацію як явище, похідне від моралі, можна одержати, використовуючи антитезу “хаосу” та “порядку”. Етикетне як упорядковане й оформлене співіснує з позаетикетним як розрізненим і спонтанним.

У роботі наводиться думка, що при дослідженні етикету плідно реалізується принцип соціальної обумовленості (А.М. Лой, А.В. Толстоухов, Н.С. Корабльова). Включення проблеми етикету в контекст сучасних соціальних проблем сполучено з розробкою етичного дискурсу як вихідного принципу, що сприяє взаємодії етосу і світу (А.М. Єрмоленко), етики виживання (Г. Люббе), етики застереження (Х. Іонас, Н. Лукман), дозволяє трактувати формалізовані структури поведінки через турботу про збереження біосоціальної екології.

В даний час особливої актуальності набуває соціально-комунікативний підхід до дослідження культури спілкування, моральної в тому числі. Етикет включається в об'єктивний процес розвитку цивілізації через прийняту і визнану як найбільш ефективну систему почуттєво сприйманих прийомів поведінки (манери, навички, технологічні уміння). Принципи дослідження області моральної сфери дійсності, запропоновані авторами соціально-комунікативної філософії (К.О. Апелем, Ю. Габермасом), актуалізують не тільки неминущі за значенням етичні категорії, але і програму етикетних практик спілкування через акцент на “комунікативну дію”, “словесно-комунікативну інтерсуб’єктивність”.

У дисертації доведено, що в дослідженні етикету особливого значення набувають такі методи, що використовуються в окремих областях філософського знання. Серед наявних підходів до дослідження соціальних явищ, калокагатія, що відображує єдність добра і краси. В інтерпретації будь-якого явища життя соціуму він обумовлює формоутворення моральної культури спілкування, вчинків і дій, утверджуючи гармонію зовнішнього і внутрішнього, духовного і тілесного (Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк).

Підкреслюється, що для дослідження культурних форм поведінки принциповим є положення комплементарної етики й етики контекстуальної. Відповідно до принципу додатковості, проголошуваного комплементарною етикою, природу моралі можна зрозуміти і проінтерпретувати тільки виходячи з її єдності з іншими явищами соціального життя, використовувана у роботі методологія сприяє більш глибокому і всебічному вивченню феномена етикету, дає підставу позначити його як самостійний предмет філософсько-етичного знання, актуалізувати отримані результати дослідження для практики сьогоднішнього дня і для передбачення процесів оптимізації в соціальній взаємодії людей.

В другому розділі “Історія інтерпретацій поведінкових стереотипів як етикетних” відтворюється традиція філософсько-етичної думки в інтерпретації сутнісних характеристик і стійких ознак зовнішньої формальної сторони поведінки і спілкування, ведеться осмислення етикетного як механізму упорядкування формоутворюючих факторів моральної діяльності.

У підрозділі 2.1 “Філософські ідеї “культивування людяності” в епоху древності” показано, що інтерес до морально значущих форм поведінки виявляється вже в давньоіндійській та давньокитайській філософії. В ученнях мислителів опис зовнішньої модифікації поведінки і позначення найбільш значущих його варіантів превалює над абстрактно-теоретичним аналізом. Мислителі Давньої Індії розглядали виразний компонент поводження в границях індивідуальної моралі, у той час як філософи Давнього Китаю виявляли соціальну значущість манер поводження і прийомів обходження, пов'язуючи останні з інтересами держави, соціуму (Конфуцій, Сюнь-дзи).

У дисертації відзначається, що антична філософія, спираючись на традиції східних мислителів у трактуванні формалізованої поведінки, демонструє повчальний характер своїх учень, формулюючи заклики й установки до найбільш прийнятних варіантів моральної діяльності. Система висловлень і попереджень щодо зовнішньої поведінкової активності поклала початок розробці етикетної нормативності (сім мудреців, Піфагор, Епіктет). Філософи античності на практиці демонстрували “наочну” мораль (Сократ, Арістипп) чи відмовлення від неї (Діоген Синопський), позначали актуальність “матерії благодіяння” для перетворення високих моральних цінностей (Сенека), наочність і виразність учинків розцінювали як передумову до “належної” чи “неналежної” поведінки (Цицерон).

Як показано в дисертації, вершиною філософсько-етичного осмислення зовнішньої сторони вчинків і дій античності стало навчання Арістотеля. Проблема стратегії поведінки з точки зору єдності змісту і форми ввійшла у позначену ним як самостійну сферу практичної філософії, систему про належні принципи поведінки, втілилася в уявлення про етичну компетенцію як різновиду неявного, персоніфікованого знання.

У підрозділі 2.2 “Вимоги до форми поведінки в етичній спадщині середньовіччя і Відродження” показано, що в епоху середньовіччя осмислення культури поведінки було пов'язано головним чином із проблемою співвідношення приречення і свободи волі. Абсолютне значення наставлянь, що стосуються глибинних морально-психологічних переживань віруючого, доповнювалося вказівкою на необхідність слідувати таким вчинкам, що відповідають зовнішньому “обличчю” християнина. Намір дотримуватися форми поведінки філософи ототожнили з ідеєю любові Бога “всім серцем і душею” (Августин). Дидактика етичних навчань середньовіччя зосереджувалася на уточненні обов'язків і прийомів повсякденного побутування людей, тому що “всяка частина, що не погоджується з цілим, потворна” (Августин). Вимоги благочестя і благопристойності людини, що звернулася до Бога, обумовлювали порядок і регламент усієї її діяльності. Ідеал людини, що досягнула досконалості в єднанні внутрішнього і зовнішнього, знаходить себе в ідеях святості й божої благодаті (Ф. Аквінський). У роботі показано, що основою для створення “програми” спілкування людей, що присвятили себе вірі в Бога, стала Біблія. Багато положень біблійної мудрості стали стійкими орієнтирами, ввійшли в реальну практику, досвід соціального життя як свідчення володіння здоровим глуздом.

Філософія епохи Відродження також оригінальна в постановці і розв’язанні проблем, пов'язаних з культурою поводження. У центрі уваги мислителів - неповторність особистості, її своєрідність залежно від того, як вона виявляє себе в справах, учинках, манерах, навичках. Турбота про зовнішній прояв рухів думок і почуттів оголошувалася однією з головних обов'язків людини (М. Фічіно). Як підкреслюється в дисертації,