ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СТЕПЕНЬКІН СТАНІСЛАВ ЮРІЙОВИЧ

УДК 94 (477.46)

КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК У XVII – НА ПОЧАТКУ XVIII ст.

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та політичної теорії Національного гірничого університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна,

Національний гірничий університет,

заслужений діяч науки та техніки України,

професор кафедри історії та політичної теорії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Щербак Віталій Олексійович,

Національний університет України “Києво-

Могилянська академія”, професор кафедри історії,

декан факультету гуманітарних наук

кандидат історичних наук,

Стороженко Іван Сергійович,

Дніпропетровський національний університет,

провідний науковий співробітник.

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра історії України

Захист дисертації відбудеться “ 18 ” лютого 2004 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14. Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “ 15 ” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент І.О. Кривий

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Останнім часом в українській історіографії намітилась низка пріоритетних тем, увага до яких викликана їх науковим і суспільно-політичним значенням. Серед них важливе місце займає історія українського козацтва, існування якого становить цілу епоху в історії України, а поняття “козацтво” та “український народ” довгий час знаходились в одному асоціативному ряді. Дослідження проблеми українського козацтва перебуває в центрі наукових зацікавлень істориків. В останнє десятиріччя тематичний індекс нараховує сотні видань, що підтверджує існування окремого дослідницького напрямку – козакознавства.

Інтерес до історії козацтва викликаний рядом причин. По-перше, на початку 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку зі здобуттям Україною незалежності виникла потреба в переосмисленні української історії, зокрема, її козацького періоду. Спочатку з’явилися перевидання праць з цього питання дослідників ХІХ – початку ХХ ст. (В.Б. Антонович, М.С. Грушевський, Д.І. Яворницький Антонович В.Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь, 1995; Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1995. – Т.VI – VIII, 1996. – T.IX-1, 1997. – T.IX-2, 1998. – T.X; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.1-3.), які певною мірою задовольнили інтереси громадськості.

Святкування 500-річчя запорозького козацтва не лише сприяло підсиленню суспільно-політичної та наукової зацікавленості козацькою проблематикою, але й надало їй державного значення. У наші часи в Україні почали відновлюватись козацькі підрозділи, що стимулювало розвиток наукової думки. Отже, розвиток козакознавства має як суто наукове, так і суспільне навантаження.

По-друге, історіографічний процес виявив ряд питань, що потребували вирішення. Якщо генеза, розвиток українського козацтва, його участь у суспільних та політичних рухах традиційно знаходились під пильною увагою дослідників (праці О. Апанович, С. Леп’явка, Ю. Мицика, В. Смолія, В. Степанкова, І. Стороженка, В.Щербака Апанович О. Богдан Хмельницький – полководець та його сподвижники. – К.: Варта, 1997; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. – Чернігів: В-во Ін-ту історії НАН України, 1996; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К.: Либідь, 1997; Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст. – Кн. 1. Воєнні дії 1648 – 1652 рр. – Дн-ськ:В-во ДДУ, 1996; Щербак В.О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни українського народу. 1648 – 1654. – К.: Наукова думка, 1989. та ін.), то питання утворення і розвитку козацьких полків як військових і територіальних одиниць України можна віднести до порівняно малодосліджених. Вітчизняна та зарубіжна історіографія не приділяла їм достатньої уваги, а досліджувала їх лише у контексті подій, що відбувалися на теренах України взагалі.

Дослідження історії конкретних козацьких полків дозволить глибше усвідомити ті процеси, що відбувалися в Україні у XVII – на початку ХVIII ст. На прикладі їх історії можна детальніше дослідити внутрішнє життя козацької України.

Серед козацьких полків важливе місце займав Корсунський полк. Його територія – це одне із місць виникнення українського козацтва. Тут, як і в інших південноукраїнських порубіжних містах ХVII ст., поселялися козаки, які в подальшому відігравали значну роль у житті міст і сіл Корсунщини. Корсунський полк було утворено у 1625 р. як один із шести реєстрових полків. За час свого існування він зазнавав структурних, адміністративних і територіальних змін.

В історії України період ХVII – на початку ХVIII ст. характеризується посиленням впливу українського козацтва в політичному житті України. Особливо це проявилось під час Національно-визвольної війни українського народу середини ХVII ст., коли козацтво в Україні стало панівним станом, потіснивши шляхту. Тоді утворилась Українська козацька держава, яка в Лівобережній Україні проіснувала майже півтора століття у вигляді козацьких полків як військових та територіально-адміністративних одиниць. На Правобережній Україні внаслідок складних політичних подій козацькі полки існували дещо менший період. Впродовж значного відрізку часу Корсунський полк залишався оплотом українського козацтва на Правобережжі. Однак, незважаючи на тривалий час існування Корсунського полку та його активну участь у суспільно-політичному житті України (козацькі повстання 20-30-х рр. XVII ст., Національно - визвольна війна середини ХVII ст., формування старшинських родів, відновлення козацтва на Правобережжі), поки що відсутнє комплексне дослідження історії полку. У даній дисертації було зроблено спробу заповнити цю прогалину.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму, а також загальнонаукові, загальноісторичні та спеціальні джерелознавчі методи: історико-генетичний, періодизації, статистичний, дедуктивний, аналіз і синтез. Все це дозволило розглянути досліджуване явище в динаміці; комплексно використати та проаналізувати всю сукупність джерел, зважаючи на багатофакторність та неоднозначність інформації, яку вони містять; здійснити комплексне дослідження визначених історичних, джерелознавчих та історіографічних проблем, пов’язаних з історією Корсунського полку.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науковою програмою історичних та краєзнавчих досліджень, які здійснюються науковцями кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету (номер державної реєстрації 0101 И 005449 - “Дослідження історії і культури Придніпров’я ХVІІІ – ХХ ст.”).

Об’єкт дослідження – історія Корсунського полку в контексті історії Правобережної України.

Предмет дослідження – політичні та соціально-економічні чинники розвитку Корсунського полку в умовах його трансформації як військової та адміністративно-територіальної одиниці. При дослідженні основна увага звернута на історію Корсунського староства, на території якого базувався Корсунський полк, а також на соціальний та економічний розвиток Корсунщини впродовж всього періоду, що досліджувався; на участь корсунських козаків у політичному житті держави; на перетворення полку з військової на адміністративно-територіальну одиницю.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені часом виникнення та існування Корсунського полку. Нижня хронологічна межа не є фіксованою, оскільки передумови виникнення полку охоплюють період з другої половини ХVI ст. і до 1625 р. – дати виникнення реєстрового полку в Корсуні. Верхньою хронологічною межею є 1712 р., коли польський уряд офіційно скасував полковий устрій на Правобережній Україні.

Територіальні рамки дисертаційної роботи обмежуються адміністративними кордонами Корсунського староства, на території якого до 1648 р. базувався полк як військова одиниця, а потім ці територіальні рамки збігаються з межами Корсунського полку, що став військовою та адміністративно-територіальною одиницею. Кордони полку змінювались впродовж ХVII ст. через відмежування Лисянського та Богуславського полків.

Мета дисертаційної праці полягає у всебічному висвітленні політичного та соціально-економічного життя на території Корсунського староства, а пізніше – Корсунського полку; визначенні місця і ролі Корсунського полку в історії України ХVII – на початку ХVIII ст.; формулюванні вмотивованих висновків стосовно загальних тенденцій існування полку як складової українського козацтва. Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання:

- простежити особливості розвитку Корсунщини як одного із регіонів формування козацьких центрів за часів Речі Посполитої;

- проаналізувати становлення козацького полку на Корсунщині як окремої військової, а з часом адміністративно-територіальної одиниці в складі Української козацької держави;

- показати місце і роль полку в подіях, що відбувалися в Україні ХVII – на початку ХVIII ст.;

- висвітлити участь Корсунського полку в козацьких повстаннях першої половини ХVII ст., у бойових діях Національно-визвольної війни, політичних подіях періоду Руїни та у відновленні правобережного козацтва;

- з’ясувати соціальний та національний склад населення Корсунщини та простежити за економічним розвитком краю;

- встановити межі Корсунського староства та Корсунського полку.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним підходом до розв’язання поставленої проблеми, використанням комплексу взаємопов’язаних методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету і завданням, поєднанням кількісного і якісного аналізу теоретичного матеріалу, наслідками науково-дослідної роботи.

Наукова новизна дисертації полягає у проведенні вперше в українській історіографії комплексного дослідження історії Корсунського полку протягом всього періоду його існування; у визначенні його ролі і місця в еволюції українського козацтва як особливої військової та адміністративно-територіальної одиниці України ХVII – початку XVIII ст.; у введенні до наукового обігу раніше неопублікованих джерел, зокрема, універсалів лівобережного гетьмана І. Самойловича, листів київського воєводи Д. Голіцина до корсунського полковника А. Кандиби та ін.; у складенні переліку корсунських полковників та встановленні кордонів Корсунського староства та полку.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при дослідженні тем узагальнюючого характеру з історії козацтва, підготовці підручників з історії України та історико-краєзнавчих видань, при розробці експозиційних комплексів у державних та громадських історичних музеях, при висвітленні проблем козацтва у місцевій пресі, на радіо та телебаченні.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертації були апробовані у доповідях та повідомленнях на: історичних читаннях на кафедрі українознавства та політології НГАУ (1998), науково-практичній конференції, присвяченій 350-річчю битви під Корсунем, що проходила в місті Корсуні-Шевченківському (1998); Всеукраїнській краєзнавчій конференції, що проходила в місті Дніпропетровську (1999); науковій конференції, присвяченій пам’яті українського історика, правознавця, громадського і політичного діяча Андрія Яковліва, що проходила в місті Черкасах (2000).

Структура дисертації підпорядкована основним завданням та меті роботи. Робота (обсяг текстової частини складає 158 сторінок) складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури (205 позицій), а також додатків (список корсунських полковників та 4 порівняльні таблиці). Всі дати автором дисертації подано за новим стилем.

Основний зміст дисертації

У першому розділі “Огляд літератури та джерел” автор визначає стан дослідження проблеми історії Корсунського полку, а також аналізує джерельну базу дисертаційного дослідження.

На сьогодні питання історії Корсунського полку залишається практично не дослідженим. Хоча історіографія даної теми в контексті історії України обширна, але спеціальних праць, в яких досліджувалась історія полку, одиниці. Водночас існує велика кількость узагальнюючих наукових праць, підручників і популярних нарисів, створених у рамках усталених у вітчизняній історіографії стереотипів, в яких побіжно розглянуто окремі аспекти історії Корсунського полку История Украинской ССР. – К.: Наукова думка, 1982. – Т.2; 1983. – Т.3; Крип’якевич І. Історія України. – Л.: Каменяр, 1960; Петровський М.Н. Нарис історії України. – К, 1940. – Вип. IV..

Наукову літературу, в якій деякою мірою знайшла відображення історія Корсунського полку, умовно можна поділити на дві групи: 1) дослідження історичного тла (умовна назва, що підкреслює загальний принцип її підбору – критерії достатності інформації), що допомагає з’ясувати історичні умови, в яких існував Корсунський полк, його специфіку (географічну, адміністративно-територіальну, суспільно-політичну, демографічну і господарську), а також місце полку в політиці польських та українських урядів; 2) дослідження, що стосуються безпосередньо історії Корсунського полку. Ця група формується за принципом залучення значної кількості документальних матеріалів з метою висвітлення окремих аспектів історії полку. Матеріал, присвячений характеристиці стану наукового дослідження проблеми, розташовано за хронологічним принципом.

Вивчення історії полку було започатковано працею київського дослідника XIX ст. Л.П.Похилевича Похилевич Л. Сказания о населённых местностях Киевской губернии.– К., 1864., у якій він, спираючись в основному на офіційні джерела, вперше показав історію всіх населених пунктів Київської губернії, у тому числі міст і сіл Корсунщини, які входили до її складу.

Протягом другої половини ХІХ ст. було видано праці М.О. Максимовича, В.Б. Антоновича, М.С. Грушевського Максимович М.О. Обозрение полков и сотен Малороссийской Украины. – К., 1876. – Т.1.; Антонович В.Б. Последние времена козачества на правой стороне Днепра // Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь, 1995. – С.252-371.; Грушевський М.С. Історії України-Руси. – К.: Наукова думка, 1995. – T.VII; 1995. – Т. VIII; 1996. – Т. ІХ-1; 1997. – Т.ІХ-2; 1998. – Т.X., що торкалися окремих проблем історії Корсунського полку. У них було розкрито деякі питання економічного розвитку Корсунського староства на початку ХVІІ ст., участі корсунських козаків у козацьких повстаннях 30-х рр. ХVІІ ст. і відродженні правобережного козацтва в кінці ХVІІ ст. Також показано сотенний устрій полку та наведено дані про окремих корсунських полковників.

У 50-і – 60-і рр. ХХ ст. з’явилися праці, в яких побіжно висвітлювалась історія Корсунського полку (О.І. Баранович, О.С. Компан, В.А. Смолій, В.С. Степанков, І.С. Стороженко Баранович А.И. Украина накануне освободительной войны середины ХVII в. – М.: Из-во АН СССР, 1959; Компан О.С. Участь міського населення у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. – К.: В-во АН УРСР, Ін-ту історії, 1954; Компан О.С. Міста України в другій половині ХVII ст. – К.: В-во АН УРСР, 1963; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький – К.: Либідь, 1997; Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст. – Дн.:В-во ДДУ, 1996. та ін.). Автори ввели до наукового обігу нові джерела, що дозволили дослідити окремі питання з історії полку. Багато документів з досліджуваної теми ввів до наукового обігу О.І. Баранович. В основному це були актові джерела з його особистого архіву (купчі, люстрації, судові постанови), що дозволило автору дисертації більш глибше розібратися з соціально-економічним становищем на Корсунщині у першій половині ХVІІ ст. У роботах інших авторів наведені матеріали, що доповнюють окремі питання політичного та військового розвитку Корсунського полку в роки Національно-визвольної війни, соціально-економічного становища його міст у другій половині ХVІІ ст.

Отже, вивчення літератури, що розкриває історію Корсунського полку впродовж всього періоду його існування, показало, що спеціальні комплексні праці, які були б присвячені даній проблемі, відсутні. Але ця тема зустрічається в працях істориків, які досліджували історію України кінця ХVI – початку XVIII ст. Особливу цінними є праці М.О. Максимовича, М.С. Грушевського, В.Б. Антоновича, О.І. Барановича, О.С. Компан, І.С. Стороженка.

Джерельна база дослідження складається зі значного масиву документальних та наративних джерел, які поділяються на опубліковані і на неопубліковані. Частина архівних джерел, які відображають історію Корсунського полку, вже була опублікована раніше. Актові джерела були опубліковані в археографічних збірках: “Памятники, изданные Временной Комиссией для разбора древних актов”, “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Архив Юго-Западной России”, “Zrodіa dziejowe”, “?сторія України в документах і матеріалах”, “Воссоединение Украины с Россией”, “Торгівля на Україні ХVІ – середина ХVІІ ст.”, “Документи Богдана Хмельницького”, “Селянський рух на Україні 1596 – 1647”, “Хрестоматія з історії держави та права України”. У цих збірках було вміщено акти офіційних установ (розпорядча документація органів державної влади, поточне діловодство станово-представницьких органів) та обліково-статистичні документи (люстрації, реєстри, списки старшини).

Із опублікованих наративних джерел в дисертації використано літописи (Самовидця, С. Величка, Г. Грабянки, Добромильський, Межигірський та ін.), подорожні записи (П. Алеппського, С. Освєцима), щоденники (С. Окольського, К.Машкевича, С. Хмелецького), народна творчість (думи “Івась Удовиченко, Кононович” і “Хмельницький та Барабаш”, історичні пісні “Засвистали козаченьки”, “Корсунська перемога” і “Ой ти, Морозенку”, переказ “Ой, Морозе- Морозенку”).

З метою створення репрезентативної джерельної бази були також використані раніше неопубліковані документи фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУ), Державного архіву Черкаської області (ДАЧО) та Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України (ІР НБУ). Частина з них вперше вводиться до наукового обігу (“Универсалы гетманов и письма Д.Голицина корсунскому полковнику Андрею Кандыбе”, “Универсалы гетманов Самойловича и Мазепы на права и вольности полковой и сотенной старшины Корсунского и Черниговского полков 1660 – 1703”, “Припасы до малороссийской истории, собранные Василием Ломиковским”, “Універсал гетьмана І. Мазепи від 1.10.1707 р.” та ін.).

Джерельну базу даного дисертаційного дослідження можна класифікувати таким чином:

І. Документальні джерела:

1)

2)

3)

4)

ІІ. Наративні джерела:

1)

2)

3)

4)

У другому розділі “Умови виникнення Корсунського реєстрового полку та його розвиток у першій половині ХVІІ ст.” розглянуто комплекс питань, пов’язаних з причинами виникнення Корсунського полку у 1625 р. та його участі у козацьких повстаннях 30-х рр. ХVІІ ст. Звернено увагу на станову та національну структуру населення Корсунщини у першій половині ХVІІ ст.

Причинами виникнення Корсунського полку були: а) активне заселення Корсунщини наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.; б) зростання кількості корсунських козаків на території краю та їх участь разом з місцевим населенням у козацьких повстаннях кінця ХVІ ст.; в) протести корсунських міщан проти свавілля корсунського старости та їх масове покозачення; г) посилення економічного значення Корсуня з округою на землях Середньої Наддніпрянщини.

У роботі показано, що Корсунщина ще з часів Київської Русі була прикордонною територією між осілим українським населенням Поросся і тюркськими кочівниками (половцями і татарами). Через часті набіги татар на середину ХVІ ст. Корсунь з округою мав незначну кількість населення. Це сприяло заселенню краю вільними людьми, які переселялися сюди в основному зі східних регіонів Речі Посполитої, до складу якої після Люблінської унії 1569 р. увійшла Корсунщина. 8 лютого 1584 р. польський король Стефан Баторій видав привілей на заселення міста Корсуня і надання йому Магдебурзького права (права на самоврядування). Містом повинні були управляти дві колегії – рада і лава, що разом утворювали магістрат. Його юрисдикція поширювалась лише на міщан. Паралельно з відродженням міста Корсуня було утворено Корсунське староство, власниками якого стали київський каштелян і любецький староста М. Вишневецький та черкаський і канівський староста О. Вишневецький. Старості належали доходи від промислів та рибальства. Його юрисдикції підлягали і селяни. Межі староства були такі: на сході – рр.Тясмин та Дніпро (в районі Бужина і Крилова), на півдні – верхів’я рр. Синюхи, Південного Бугу, Тясмина та по р. Вись, на заході – по рр. Синиця та Угорський Тікич, на півночі – велика лука р. Рось.

У кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. спостерігається інтенсивний процес заселення території Корсунського староства. З люстрацій Корсунського староства 1616 і 1622 рр. видно, що населення староства лише за 6 років збільшилося на чверть. Про збільшення кількості населення Корсунського староства говорить і те, що у 1622 р. король Сигізмунд ІІІ дозволив корсунським міщанам осадити місто Лисянку.

Одним з важливих факторів, що сприяв утворенню Корсунського полку, було заселення Корсунщини козаками. Через прикордонний статус край став місцем їх розселення і вони тут мали значний політичний вплив. Це проявилося після придушення козацьких повстань кінця ХVІ ст. Козацтво Корсунського староства почало проявляти масовий непослух польській владі, а його чисельність постійно збільшувалась. Це викликало антикозацькі конституції сейму та універсали короля. Під тиском польської влади козаки підписали Вільшанську (1618) та Роставицьку (1619) угоди, згідно з якими погоджувалися не розширяти реєстр і підкоритися польському комісару. Але козаки часто порушували угоди.

Однією з причин масового покозачення корсунців були ворожі стосунки корсунських міщан зі старостою Я. Даниловичем. Наслідком конфлікту стали скарги старости до суду та непослух міщан. У результаті цього конфлікту за сеймовими конституціями 1607 р. Корсунь було позбавлено Магдебурзького права і міщани підпорядковувались владі старости.

Важливим чинником утворення реєстрового полку в Корсуні був економічний розвиток краю. На початку ХVІІ ст. за сумою річних доходів від промислів, оренди млинів і корчем, мит Корсунське староство випереджало сусідні королівщини. Корсунські козаки і міщани за межами міст мали численні хутори і промисли, які часто були великими господарствами. Це сприяло посиленню їхніх економічних позицій в краї.

Обставини утворення Корсунського реєстрового полку пов’язані з Куруківською угодою між польським урядом та козаками 1625 р. Тоді було сформовано 6 реєстрових полків: Корсунський, Білоцерківський, Канівський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський. На підставі доповіді С. Хмелецького уряду дисертантом встановлено, що першою бойовою акцією полку був похід на місто Тягиню в Молдавії 1628 р. Корсунські козаки брали участь у польсько-московській війні 1632 – 1634 рр. та у козацьких повстаннях 30-х рр. ХVІІ ст. Після прийняття “Ординації Війська Запорозького реєстрового” 1638 р. Корсунь залишався містом, де дозволялося селитися козакам, хоча на чолі полку було поставлено поляка, а кількість реєстрових козаків полку зменшено.

Станова структура Корсунського староства була такою: козаки, міщани, духовенство, шляхта та посполиті (селяни). Найчисельнішим з них було козацтво, яке все більше ставало панівною силою в краї. Представників духовенства, шляхти та посполитих було небагато. Виходячи з судових справ шляхти та реєстру корсунської старшини, можна стверджувати, що найчисельнішим в старостві було українське населення. Але на території староства проживало також багато поляків та євреїв.

Отже, в силу свого прикордонного статусу Корсунщина була місцем розселення козаків, що сприяло створенню тут реєстрового козацького полку. Він одразу сформувався як боєздатна військова одиниця, що показує участь корсунських козаків у військових кампаніях першої половини XVII ст.

У третьому розділі “Корсунський полк у роки Національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр.” досліджується участь козаків Корсунського полку у політичних подіях на початку Національно-визвольної війни, зміни в адміністративно-судових органах полку, його станова і національна структура населення, а також роль міста Корсуня як тимчасової резиденції Б. Хмельницького.

З початку Національно-визвольної війни Корсунський полк був на боці поляків і лише перед битвою при Жовтих Водах 16 травня 1648 р. він перейшов на бік повстанців. Під час повстання козаків на Січі полк стояв у залозі. Про це свідчить лист польського шляхтича Б. Машкевича до короля (зауважимо це з огляду на існування інших тверджень). Корсунські козаки брали участь у битвах початкового періоду Національно-визвольної війни: Корсунській (26 травня), під Старокостянтиновом (25 – 27 липня) 1648 р. та під Збаражом (15 липня – 13 серпня) 1649 р.

Національно-визвольна війна змінила адміністративно-територіальний устрій Корсунщини. Корсунський полк з суто військової перетворився на військово-адміністративну одиницю новоутвореної Української козацької держави. На підставі реєстру 1649 р. та присяжних листів 1654 р. встановлено сотенну структуру полку, місця базування сотень, а також їх чисельності. Територія Корсунського полку була меншою за межі Корсунського староства. Крайніми містами полку стали Синиця, Гуляйполе, Капустина Долина і Корсунь. У різні часи з нього виділялися Сахнівський та Лисянський полки.

У ході Національно-визвольної війни польські посади і інститути були замінені на козацькі. Зазнала змін система судочинства. Хоча самоврядування у містах з Магдебурзьким правом не змінилося.

З початком Національно-визвольної війни найчисельнішим залишався стан козацтва, який мав панівні позиції в краї. Згідно з реєстром, укладеним після підписання Зборівського договору 1649 р., кількість козаків Корсунського полку складала 3428 осіб. Адміністративно полк поділявся на 18 сотень. За присяжними списками на вірність московському царю 1654 р. кількість корсунських козаків зросла до 5150 осіб, але число сотень зменшилося до 16.

Для визначення національного складу населення Корсунського полку в середині XVII ст. в основному було використано козацький реєстр 1649 р. Встановлено (виходячи з прізвищ козаків), що більшість населення, як і в попередній період, складали українці. Інші національні групи (поляки, євреї та ін.) становили близько 7 відсотків від загальної кількості населення полку.

У дисертації вперше розглянуто місто Корсунь як місце тимчасової резиденції гетьмана Б.Хмельницького. На підставі листів та універсалів Богдана Хмельницького, повідомлень іноземних послів було встановлено дати, коли саме гетьман перебував у Корсуні. Місто відіграло важливу роль в особистому житті гетьмана. Найдовше за весь час свого правління Б.Хмельницький перебував у Корсуні не раніше 1 грудня 1654 р. – не пізніше 4 січня 1655 р. Останній раз він перебував у місті 21 травня 1656 р.

Про тимчасове існування в місті Корсуні гетьманської ставки говорить і те, що звідси гетьман відправляв листи, універсали та розпорядження, приймав і відряджав послів, проводив наради з полковниками і старшиною. Відомі 16 листів, 3 універсали та 1 наказ, написані тут. Ще в 6 документах, писаних Б. Хмельницьким, є згадки про Корсунь як місця його перебування. У Корсуні Б. Хмельницький мав власний будинок.

Отже, Корсунський полк був одним із найбільших полків Української козацької держави. Його козаки брали участь у багатьох подіях Національно-визвольної війни. Важливим етапом в історії полку стало його перетворення з суто військової на військово-адміністративну одиницю. Панівним станом на території Корсунського полку було козацтво, яке мало вплив на всі сфери життя краю.

У четвертому розділі “Корсунський полк у період Руїни та відновлення правобережного козацтва” розглянуто комплекс питань, пов’язаних зі становищем Корсунщини в умовах воєнно-політичних подій періоду Руїни, відновленням Корсунського полку та його роллю в політичному житті Правобережжя кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст., а також з соціально-економічними процесами на Корсунщині в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.

З огляду на значні відмінності в розвитку Корсунського полку з кінця 50-х до середини 70-х рр. ХVІІ ст. визначено два його етапи: перший (1657 – 1669 рр.), коли Корсунський полк залишався одним із основних козацьких полків в Україні, а його козаки брали участь майже у всіх політичних подіях Правобережжя; другий (1669 – 1676 рр.), коли внаслідок чисельних війн Корсунський полк занепав і майже все його населення переселилося на Лівобережжя.

Після смерті гетьмана Б. Хмельницького полк продовжував відігравати важливу роль у політичному житті Української козацької держави. Промосковська політика його наступника викликала конфлікт між корсунським полковником Тимофієм Аникієнком і московським воєводою Оверкієм Болтіним. Корсунського полковника було покарано за непокору гетьманській владі. Але, незважаючи на це, полк продовжував підтримувати сильну центральну владу. Про це свідчать дії полку в боротьбі гетьмана І.Виговського з заколотом М. Пушкаря та Я. Барабаша і в підписанні Гадяцького мирного договору 1658 р.

За часів Ю. Хмельницького Корсунь знову ставав місцем тимчасової резиденції гетьманського уряду. У місті гетьман отримав булаву і на козацькій раді присягнув польському королю. Внаслідок непідтримки пропольської політики населенням Ю. Хмельницький склав булаву.

У 60-х рр. ХVІІ ст. місто Корсунь почало втрачати позиції військового та економічного центру краю. Пояснюється це тим, що територія Корсунського полку опинилася в зоні бойових дій між пропольськими та промосковськими козацькими військами. У цій війні частина корсунських козаків підтримувала одну сторону, а інша – другу, що свідчить про руйнування полку як дисциплінованої військової одиниці. На середину 60-х рр. ХVІІ ст. через постійні бойові дії Корсунь був майже повністю зруйнований. Корсунський полковник Семен Височан переніс свою ставку до сусідньої менш зруйнованої Лисянки. Через руйнацію внутрішнього життя мешканці Корсунського полку почали масово переселятися на Лівобережну Україну. Це прискорювало процес занепаду полку. У 1665 р., під час переселення корсунців на Лівобережжя, до Москви було відправлено полковий прапор і бубни, через що Корсунський полк де-юре втратив статус військової одиниці.

У 1666 р. гетьман П. Дорошенко відновив полк. Гетьман розраховував на підтримку полку в своїй протурецькій політиці. Настав один із найскладніших періодів в історії Корсунського полку. Це був час його найбільшого занепаду. Через постійну громадянську війну край все більше руйнувався. Тому у 70-х рр. ХVІІ ст. процес переселення жителів Корсунського полку на Лівобережжя знову посилився. Внаслідок розрухи, викликаної затяжною турецько-московською війною, територія полку остаточно була зруйнована і полк припинив своє існування як військова одиниця.

У дисертації висвітлено питання відновлення Корсунського полку. На початку 80-х рр. ХVІІ ст. після Руїни територію Корсунщини почало заселяти вільне населення. Її заселення організував Захарій Іскра, переселенець з Переяславщини. У 1685 р. козацький полк у Корсуні було відновлено. Корсунські козаки знову почали робити часті походи на татар, але, незважаючи на це, кількість реєстровців полку складала 200 – 300 осіб. Внаслідок ворожих дій польської адміністрації корсунські козаки приєдналися до антипольського повстання правобережних козацьких полків 1702 – 1704 рр.

Після придушення повстання 1702 – 1704 рр. вся влада на території Корсунського полку стала належати московській адміністрації. З листів київського губернатора Дмитра Голіцина до корсунського полковника Андрія Кандиби видно, що він здійснював керівництво полком, не допускаючи його до переходу на бік Речі Посполитої, а згодом і гетьмана І.Мазепи, який підтримав шведського короля в Північній війні. Тому корсунські козаки брали участь у зруйнуванні московськими військами Січі (1709 р.). У 1712 р. після відновлення влади Речі Посполитої Корсунський полк як військово-адміністративну одиницю України було скасовано.

У другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст., як і раніше, панівним станом було козацтво, становище міщан практично не змінилося. З відновленням Корсунського полку на його території з’явилося і католицьке духовенство та шляхта. Остання з’явилася тут через нобілітації корсунської старшини.

По закінченні Національно-визвольної війни економічна ситуація на території краю погіршилась, хоч продовжували існувати ремесла та промисли. У місті Лисянці гетьман П.Дорошенко спробував карбувати власну грошову одиницю.

Отже, наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. ХVІІ ст. Корсунський полк показав себе цілком боєздатною військовою одиницею. Внаслідок безперервних бойових дій періоду Руїни майже всі корсунці переселилися на Лівобережжя, залишивши свій край пусткою. Після Руїни Корсунський полк став ядром відродження правобережного козацтва, залишаючись оплотом козацтва на Правобережжі. Козацтво залишалось провідним станом полку.

Основні результати дослідження подано у висновках.

Історія Корсунського полку віддзеркалює процеси, що відбувалися на Правобережній Україні ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. Вона чітко поділяється на два періоди: а) час існування полку як суто військової одиниці (1625 – 1648); б) розвиток полку як військової та адміністративно-територіальної одиниці (1648 – 1712, з перервою).

Корсунський реєстровий полк як військова одиниця був створений на території Корсунського староства, яке було одним із центрів зародження українського козацтва. Утворення полку у 1625 р. як військової одиниці Речі Посполитої було наслідком масового покозачення населення Корсунщини наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. Його козаки набували бойового та політичного досвіду, беручи участь у війнах Речі Посполитої та козацьких повстаннях 30-х рр. ХVІІ ст. З початком Національно-визвольної війни Корсунський полк трансформувався у військово-адміністративну одиницю Української козацької держави.

Козаки Корсунського полку брали участь у багатьох важливих подіях Національно-визвольної війни, Руїни, у відродженні правобережного козацтва та Північній війні. Наприкінці ХVІІ ст. Корсунщина стала одним із центрів відновлення козацтва на Правобережжі.

З усіх станів на території Корсунщини найчисельнішими були козаки та міщани, а інші стани мали незначну кількість своїх представників. Населення краю в основному складали українці.

Корсунське староство, на території якого сформовано полк, було одним з найбагатших староств Південної Київщини. З початком Національно-визвольної війни в результаті постійних бойових дій в господарській діяльності Корсунського полку намітився певний спад, а у період Руїни господарство краю занепало. Воно дещо відродилося з відновленням правобережного козацтва, але рівня розвитку напередодні Національно-визвольної війни Корсунського полку так і не досягло.

Основні положення дисертації відображені у наступних публікаціях автора.

Статті:

1. Мицик Ю.А., Степенькін С.Ю. Корсунщина козацька. – Корсунь-Шевченківський, 1997 (дисертанту належить розділ 4. – С. 69 – 88).

2. Степенькін С.Ю. Формування Корсунського полку // Соціально-гуманітарний вісник. – 1998. – № 1 (16). – С.105 – 107.

3. Степенькін С. Корсунський полковник Григорій Гуляницький // Борисфен. – 1999. – № 9 (99). – С. 6 – 7.

4. Степенькін С.Ю. Місто Корсунь наприкінці ХVІ – на початку ХVІІІ ст. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей ). – 1999. – Вип. 7. – С. 391-396.

5. Степенькін С. Поляки на Корсунщині ( ХІ – ХVІІІ ст. ) // Борисфен. – 1999. – № 2 (91). – С. 9.

Матеріали наукових конференцій:

1. Степенькін С. Соціально-економічний розвиток Корсунського полку середини ХVІІ ст. // Битва під Корсунем і Національно-визвольна війна середини ХVІІ ст. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 350-річчю битви під Корсунем. 26 травня 1998 р. – Корсунь-Шевченківський, 1998. – С. 60-68.

2. Степенькін С. Участь козаків Корсунського полку в бойових діях періоду Руїни // Яковлівські читання. Матеріали наукової конференції, присвяченої пам’яті українського історика, правознавця, громадського і політичного діяча Андрія Яковліва ( 1872-1955 ). – Черкаси, 2000. – С. 25 – 29.

Анотація

Степенькін С.Ю. Корсунський полк у XVII – на початку XVIII ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2004.

У дисертації зроблено спробу створити цілісну картину історії Корсунського полку і визначити основні напрямки його розвитку. Розглянуто проблеми, пов’язані з визначенням ролі полку в системі політичних, соціальних, національних та економічних відносин в України. Оцінено внесок корсунських козаків у боротьбу українського козацтва за привілеї та утворення і розвиток Української козацької держави. Починаючи з XVI ст., козаки складали основне населення Корсунщини, що спричинило виникнення Корсунського полку як одного із перших козацьких реєстрових полків. Автор прийшов до висновку, що Корсунський полк був одним із основних козацьких полків в Україні. Його козаки брали активну участь у козацьких повстаннях 30-х рр. XVII ст., у бойових діях Національно-визвольної війни, у подіях Руїни та у відновленні правобережного козацтва. Досліджено межі Корсунського староства, на території якого виник Корсунський реєстровий полк, і полку як адміністративно-територіальної одиниці після утворення Української козацької держави. Складено список корсунських полковників. Автором до наукового обігу було введено ряд архівних документів.

Ключові слова: Корсунський полк, Корсунське староство, козаки, Правобережжя, реєстрове козацтво, соціально-економічний розвиток, Українська козацька держава.

Аннотация

Степенькин С.Ю. Корсунский полк в ХVII – в начале ХVIII вв. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – История Украины. Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2004.

В диссертации предпринята попытка создать целостную картину истории Корсунского полка и определить основные направления его развития. Определена роль и место полка в эволюции украинского казачества как особенной военной или административно-территориальной единицы Украины ХVII – начала XVIII вв.

История Корсунского полка четко разделяется на два периода: а) время существования полка как исключительно военной единицы (1625 – 1648); б) развитие полка как военной и административно-территориальной единицы (1648 – 1712). На протяжении всего периода своего существования полк играл важную роль в истории Правобережной Украины. Корсунский реестровый полк как военная единица вооружённых сил Королевства Польского был образован на территории Корсунского староства, территория которого была одним из центров зарождения украинского казачества в предыдущий период. Это было обусловлено пограничным статусом Корсунщины, что способствовало переселению сюда разных людей со всех уголков Речи Посполитой и других государств.

Образование полка в 1625 г., как военной единицы, было следствием массового оказачевания населения