Одеський регіональний інститут

державного управління

НАЦІОНАЛЬНої академії державного управління

при Президентові України

АЛЄКСЄЄВА Юлія Вікторівна

УДК 351: 338. 481.32 (477) (44)

Державне регулювання

розвитку туристичної галузі України

в контексті досвіду Франції

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ОДЕСА - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | кандидат філософських наук, доцент

ЦИБУХ Валерій Іванович,

Державна туристична

адміністрація України, Голова. |

Офіційні опоненти: | доктор географічних наук, професор

Топчієв Олександр Григорович,

Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної та соціальної географії;

кандидат наук з державного управління КРАВЧЕНКО Мілена В’ячеславівна,

Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри соціальної і гуманітарної політики. |

Провідна установа – | Інститут законодавства Верховної Ради України, відділ міжнародного права та порівняльного правознавства, м. Київ.

Захист відбудеться 8 квітня 2005 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий 3 березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна туристична індустрія у світовій госпо-дар-ській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від вироб-леного у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послу-гами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат. За даними Все-світньої Туристської Організації, за останні 16 років доходи від міжнародного ту-ризму зростали в середньому на 9% в рік. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень національного бюджету, а для 70 – однією з трьох його основних статей. На-приклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35%, на Кіпрі та в Па-намі – понад 50%, на Гаїті – більш як 70%.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід’ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньо-статис-тичної сім’ї, витрати на туристичні послуги – це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об’єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внут-рішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важ-ливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді по-дат-ків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-еко-номічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання ту-ристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв’язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

На сучасному етапі розвитку України, особливо в умовах адміністра-тивної реформи, що триває, актуальними стають питання щодо створення ефективної структури управління туристичною галуззю на всіх рівнях, децентралізації та деконцентрації влади з чітким визначенням повноважень кожного її рівня. Перетворення України на туристичну державу світового значення вимагає також забезпечення координації діяльності різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, видавничо-рекламної діяльності тощо.

Аналіз наукової літератури дає змогу виділити такі напрями дослі-дження ту-риз-му, як соціальний, історичний, економічний, правовий, міжна-родний та ін. Тео-ре-тико-методологічні аспекти туризму, історію його розвитку як в Україні, так і за рубежем, окремі питання управління галуззю вивчали відомі вітчизняні вчені: В.К.Фе-дорченко, В.І.Цибух, А.Т.Матвієнко, М.П.Крачило, С.І.По-пович, Г.П.Нау-мен--ко, С.В.Хлоп’як, І.М.Школа, В.С.Ковєшніков, М.І.Долішній та ін.

Питанням менеджменту і маркетингу туризму присвячені роботи зарубіж-них науковців В.А.Квартального, М.І.Кабушкіна, В.Г.Гуляєва, В.Мідл-тона, Г.Ф.Ша-повала. Вітчизняні дослідники В.К.Євдокименко, В.І.Мацола, М.Б.Онисько, О.М.Савченко особливого значення надавали регіо-нальним аспектам розвитку туристичної галузі. Вагомим внеском у розробку питань економіки організації та управління рекреаційно-туристичним комплексом є роботи вчених одеської наукової школи, зокрема О.Г.Топчієва, С.К.Харічкова, О.С.Шаптали та ін. Відомі українські вчені М.К.Орлатий, П.Т.Саблук приділяли увагу сільському зеленому туризму як чиннику соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів. Питання збереження туристичних ресурсів та управління природо-користу--ван-ням досліджували відомі вітчизняні науковці Ю.П.Лебединський, І.М.Потрав-ний, В.І.Гетьман, Б.М.Данилишин, В.С.Міщенко та ін.

Аналіз наукових джерел з питань державного регулювання різних сфер еконо-міко-господарської діяльності в Україні свідчить, що українським вченим належить ва-гомий теоретичний доробок. Указаній проблемі присвячені наукові праці В.Д.Ба-к-у-менка, В.М.Князєва, О.А.Машкова та ін. Структура, повно-ва-ження й особливості функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування розкриті в наукових працях Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, Н.Г.Пла-хот-нюк, О.Ю.Лебединської, П.І.Надолішнього, Ю.П.Шарова, В.М.Ва-куленка, О.С.Ігнатенка, І.В.Козюри та ін.

Різноманітність досліджень питань туристичної галузі підтверджує склад-ність, актуальність та неоднозначність цієї теми. Однак слід зазначити, що ціла низ-ка аспектів державного регулювання розвитку туризму в Україні ще не має адекватного й всебічного відображення в науковій літературі: це, зокрема роль, функції та повноваження держави в галузі туризму, механізми соціа-лізації туризму, роль територіальних громад у галузі туризму тощо. Сьогодні над-зви-чайно актуальним є також питання наукового обґрунтування місця та ролі ту-ристич-ної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів регіонального і міс-цевого розвитку, розробки методології оцінки ефективності освоєння туристич-ного потенціалу, вироблення теоретичних основ формування регіо-нальної туристичної політики та механізмів її практичної реалізації. Інакше кажучи, нео-бхідна розробка методології формування та механізму реалізації туристичної полі-тики на національному, регіональному та місцевому рівнях в контексті зару-біж-ного досвіду, зокрема досвіду одного з лідерів світового туристичного ринку – Фран-ції. Викладене вище зумовлює вибір теми дисертації та актуальність до-слі-дження проблеми державного регулювання розвитку туристичної галузі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної роботи кафедри управ-ління містом Національної академії державного управління при Прези-дентові України “Визначення соціально-економічних передумов та розробка механізмів залучення територіальних громад до розвитку туризму в Україні” (державна реєстрація № U006818), у рамках якої дисертантом як спів-виконавцем розроблено науково-методологічні основи та виділено складові адміністративно-правових механізмів розвитку туризму в Україні на регіо-нальному та місцевому рівнях.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-мето-дологічне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі України на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням зарубіжного досвіду.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – туристична галузь України.

Предметом дослідження є регулюючий вплив держави на розвиток туристичної галузі України в контексті досвіду Франції.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розвиток туристичної галузі відбувається за умов впровадження ефективних механізмів її державного регулювання. Вивчення та аналіз досвіду європейських країн, зокрема Франції, щодо здійснення туристичної політики сприятиме науковому обґрунтуванню стратегії розвитку туризму в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою прове-деного дисертаційного дослідження слугували фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, основоположні законодавчі й нормативні акти України, Франції та міжнародні документи, ратифіковані Україною, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у розвитку національної економіки.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано сучасні методи дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок, пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених проблемам туристич-ної галузі. Використання методів логічного узагальнення забезпечило послідовність проведення наукового дослідження. Для вирішення окремих завдань використовувались також наступні методи: статистичного аналізу – для дослідження динаміки, структури і ефективності функціонування суб’єктів туристичної діяльності; проблемно-орієнтовний – для наукового обґрунтування напрямів вирішення проблем розвитку вітчизняної туристичної галузі; компаративний – для зіставлення розвитку туризму в різних регіонах та країнах; пра-ксиметричний – для аналізу передового наукового досвіду. Застосовувались також методи комплексного системного аналізу економічних та управлінських явищ і процесів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що

уперше:

–

–

–

дістали подальшого розвитку визначення та обґрунтування напрямів удосконалення механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі на основі узагальнення досвіду країн Європи, зокрема Франції, щодо її організації та управління;

уточнено поняття “державне регулювання туристичної галузі” в контексті впровадження механізмів співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора в галузі туризму;

удосконалено механізми державного регулювання розвитку соціального туризму в Україні, зокрема ті, що спрямовані на підвищення ефективності державної політики соціалізації молоді.

Практичне значення одержаних результатів визначається комплексним характером дослідження. Отримані в процесі аналізу висновки та запро-по-новані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскі-льки можуть використовуватися в науково-дослідній роботі як основа подальшого аналізу та формування теоретичних засад розвитку туристичної галузі України, її державного управління; в державно-управлінській сфері і законотворчому процесі – при розробці концептуальних та правових засад державного управління туристичною галуззю; у процесі управління туристичною галуззю та її складовими – при реалізації державних програм розвитку туризму; в навчальному процесі – при вивченні навчальних дисциплін з державного управління, соціальної політики, спеціальних курсів фахових дисциплін зі спеціальності “Туризм”; у діяльності органів місцевого самоврядування з метою підвищення соціально-економічного розвитку територій та ефективного використання туристичних ресурсів тощо. Результати дисертаційної роботи у формі теоретико-методичних розробок та ре-комендацій впроваджені:

–

–

–

–

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і були схвалені на дванадцяти науково-практичних заходах, зокрема: науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інте-грації України в Європейський Союз” (м. Київ, 2002); Всеукраїнській науково-практичній студентській конференції “Трансформаційні процеси розвитку туризму та готельного госпо-дарства України” (м. Київ, 2002); міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених “Актуальні проблеми управління соціально-еко-но-мічним розвитком” (м. Київ, 2002); науково-практичній конференції “Ефек-тив-ність державного управ-ління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 2003); Другій міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вче-них “Сучасні технології ведення бізнесу. Науково-технічний роз-ви-ток: економіка, технології, управління” (м. Київ, 2003); V аспірантських читан-нях “Туризмологія”: економічні, правові, соціо-культурні, духовні аспек-ти” (м. Київ, 2003); науково-практичній конференції “Теорія та практика дер-жав-ного управління: нові механізми регіонального розвитку” (м. Харків, 2003); Все-українській науковій конференції молодих науковців “Управ-ління у ХХІ столітті: погляд молодих вчених” (м. Хмельницький, 2004); науково-практичній конференції “Актуальні теоретико-методологі-чні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, 2004); VІ аспірантських читаннях “Практика сучасного туризму в Україні (праксеологія туризму): стан та перспективи” (м. Київ, 2004); Четвертому міжнародному науковому конгресі (м. Харків, 2004); науково-практичній конференції “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004). Результати дослідження обговорювались на методологічних семінарах Національної академії державного управління при Президентові України і на засіданнях кафедри управління містом.

Публікації. Основні ідеї, положення і результати досліджень предста-влено у 18 опублікованих роботах, з них: 7 статей у фахових виданнях і 11 тез до науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок, вона включає 14 додатків, 8 таблиць, 9 рисунків, список використаних джерел містить 275 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність і ступінь розробленості теми дисертації, вказано на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, предмет, об’єкт, гіпотезу і методологію дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію дослідницьких результатів та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади державного регу-лювання розвитку туризму” – розглянуто основні принципи, напрями, меха-нізми державного регулювання туристичної галузі, наведено і проаналізовано найважливіші поняття, що стосується теми дослідження, зокрема “туризм”, “туристична політика”, “державне регулювання туристичної галузі” тощо. Визначено роль туризму, і, зокрема, соціального, щодо соціально-економічного розвитку територій. Проведений аналіз сучасної вітчизняних та зарубіжних наукових джерел з питань туризму дав змогу зробити такі висновки.

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високо-при-бутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв’язок, харчу-вання тощо), є очевидною.

Аналіз, проведений Всесвітньою Туристською Організацією, свідчить, що в більшості країн світу державна туристична політика впроваджується безпо-се-редньо через центральні органи виконавчої влади – національні туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою правових важелів, підтримки туристичної інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні фактори (умови життя людей, система відпусток), фак-тори, пов’язані зі створенням економічної основи для розвитку туризму (ста-більні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства.

За результатами дослідження виявлено, що механізм реалізації туристич-ної політики держави включає: складання цільових програм з розвитку туризму на рівні держави і ре-гіонів; розробку конкретних заходів щодо досягнення постав-леної стратегічної мети і державне регулювання розвитку туристичної галузі. Отже, державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механі-змів реалізації політики держави в галузі туризму. Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

У зв’язку з викладеним вище державне регулювання туристичної галузі пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку тури-зму через різні механізми: адміні-стративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо.

Аналіз наукових джерел показує, що регіональний та місцевий рівні державного регулювання є найважливішими, оскільки саме там розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. Умовою регіонального розвитку туризму, як свідчить зарубіжний досвід, є конкретний розподіл повноважень та матеріальних ресурсів між центральними та регіональними органами влади в галузі туризму, що базується на принципах децентралізації, деконцентрації та делегування значних повноважень органам місцевого самоврядування

У розділі доведено, що в умовах майже повної комерціалізації туристичної галузі держава має розвивати соціальний туризм і створювати умови для залучення до споживання туристичного продукту широких верств населення, насамперед дітей, студентів, молоді, людей похилого віку, інвалідів тощо. Визначено, що розвиток соціального туризму сприяє ефективному впрова-дженню державної політики соціалізації молоді як сукупності форм, методів та напрямів державного впливу на неї та вдосконалення процесу соціалізації молодого покоління в інтересах збереження та розвитку людства на основі загальних цінностей. Все це зумовило необхідність введення в науковій обіг поняття “соціалізації туризму” як державної політики, спрямованої на ство-рен-ня умов для залучення широких верств населення до активного та стабільного спо-живання туристичних послуг.

Ефективне державне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Проте вітчизняна наука про туризм, так само як і предмет дослі-дження, ще відносно молода та перебуває у процесі становлення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання цієї галузі залишаються недостатньо розробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазна-чених питань, так і розробці науково обґрунтованих практичних реко-мен-дацій щодо державного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вироблення стратегії розвитку туристичної галузі і створення умов для її ефективного впровадження є складним завдан-ням. Для успішного його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн. Зокрема, для Украї-ни становить інтерес досвід з цих питань Французької Республіки, яка є одним із світових лідерів у галузі туризму.

У другому розділі - “Механізми реалізації державної туристичної політики в країнах Європи, зокрема у Франції” – узагальнено досвід євро-пейських країн щодо формування та впровадження державної політики в галузі туризму, визначено основні механізми державного регулювання туристичної галузі, виділені стратегічні напрями діяльності Європейського Союзу стосовно розвитку туризму в умовах інтеграції та глобалізації, основні принципи й пріоритети туристичної політики країн-учасниць. Установлено, що туристична політика країн Європейського Союзу спрямована на координацію розвитку туризму країн-учасниць, зокрема на захист туристів і їхнього вільного пере-сування; гармонізацію правил діяльності в індустрії туризму; взаємне визнання рівня кваліфікації і дипломів професійної підготовки кадрів туристичної галузі; розподілу відпускних періодів для зняття навантаження на туристичну індустрію в пікові сезони; регіональний розвиток туризму з метою його просування в нерозвинені регіони Союзу, що мають туристичний потенціал.

На думку автора, особливий науково-практичний інтерес становить аналіз різних аспектів державного регулювання туристичної галузі Франції, туристична індустрія якої є традиційним сектором економіки ще з початку ХХ сторіччя. Зокрема, в дисертаційному дослідженні розглянуто організаційну структуру державного управління галуззю на рівні комуни, департаменту, регіону та на загальнонаціональному рівні, історію її формування, сучасні тенденції розвитку. Окрему увагу приділено муніципальним туристичним офісам як дієвому чиннику розвитку місцевого туризму: проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулює їх діяльність, окреслено функції офісів, особливості їх фінансування, викладено передумови та обґрунтовано необхідність об’єднання туристичних офісів у різних комунах для досягнення максимально ефективного розвитку туризму в регіоні.

На основі проведеного аналізу визначено, що принципами сучасної туристичної політики Франції є децентралізація, делегування повноважень органам місцевого самоврядування, підтримка місцевих ініціатив, розвиток усіх форм соціального туризму, принцип всебічної співпраці між владою, територіальними громадами та підприємцями в галузі туризму.

У розділі наведено конкретні механізми партнерства між органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями та підприємницькими структурами щодо розвитку туристичної галузі, зокрема створення Національного комітету якості та товарних знаків у галузі туризму; реформування фінансової та податкової політики стосовно діяльності підприємств, які надають послуги щодо розміщення (готелі, хостели, туристичні бази тощо); впровадження в туристичній галузі системи п’ятирічних контрактів “Держава – Регіони”; створення органами місцевого самоврядування і суб’єктами туристичної діяльності змішаних підприємств для управління такими важливими й складними в обслуговуванні об’єктами, як палаци, канатні дороги, розважальні центри.

Досліджено ключові інструменти державної підтримки соціального туризму Франції, зокрема такі, як розробка національної програми “Туризм для інвалідів”, а також відповідних нормативних актів, спрямованих на підтримку та регулювання сфери туристичних послуг для людей з обмеженими фізичними можливостями; затвердження національного стандарту якості туристичного продукту для сімейного відпочинку як найбільш поширеного в країні; контроль цін на окремі туристичні продукти; введення системи відпускних чеків, введення та підтримка системи “культурних карток”; створення спеціальної туристичної інфраструктури для молоді тощо.

Таким чином, у другому розділі автором на основі проведеного аналізу доведено, що окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі Франції, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.

У третьому розділі – “Державне регулювання розвитку туризму в Україні на національному, регіональному та місцевому рівнях” – проаналізовано ресурсні, історичні, правові та інституціональні передумови розвитку туризму в Україні, сучасний стан державного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному та місцевому рівнях. Особливу увагу приділено функціям і повноваженням органів виконавчої влади та місцевого самовря-дування щодо розвитку туризму в Україні, питанням розвитку туризму в малих історичних містах та сільських населених пунктах України, проана-лізовано та систематизовано напрями ініціативної діяльності територіальних громад щодо розвитку туризму.

На основі аналізу історії та сучасних тенденцій розвитку визначено, що туристична галузь України, маючи потужний туристично-рекреаційний потен-ціал, розвивалася без урахування особливостей її функціонування, глибокого проник-нення в суть проблем та за відсутності цілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованих механізмів управління. Це приз-вело до переорієнтації туризму на виїзний, руйнування системи соціаль-ного туризму, важливих складових інфраструктури галузі. Реформування системи державного регулювання галузі висвітлило низку проблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-пра-вової бази потребам та тенденціям розвитку туристичної галузі. Незва-жаю-чи на прийняття нової редакції Закону України “Про туризм”, який, безперечно, став кроком вперед, існує нагальна потреба у вдосконаленні правового забезпечення галузі і приведення його у відповідність зі світовими стандартами. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку туристичної галузі стала відсутність протягом тривалого часу виваженої регіональної політики, що зумовило потребу у створенні струк-тури державного регулювання туризму в Україні з урахуванням сучасних реалій та досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією.

Аналіз показує, що сучасне туристичне підприємництво функціонує в умовах неналежної нормативно-правової, методичної, організаційної та інфор-ма-ційної підтримки з боку держави. Це особливо наочно проявляється на рівні малих міст і сільських населених пунктів, у яких туризм може стати важливим чинником соціально-економічного та культурного розвитку завдяки забезпе-ченню зайнятості населення, розбудові міської інфраструктури, реконструкції та збереженню пам’яток тощо.

Однією із найважливіших проблем розвитку туристичної галузі України є відсутність суттєвої державної підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму. Проте зарубіжний, зокрема французький, досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур.

Слід зазначити, що характерною ознакою вітчизняної туристичної галузі є ви-тіснення з туристичного ринку соціального туризму як неконкуренто-спро-мож-ного порівняно з комерційними видами туризму, зокрема виїзним. Серед інших гострих проблем туристичної галузі України необхідно особливо виділити такі:

–

–

–

–

–

–

Отже, перед туристичною галуззю України стоять багато проблем, які потребують розв’язання за допомогою вдосконалення системи та механізмів її державного регулювання.

У четвертому розділі – “Основні напрями вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі України в контексті досвіду Франції” – автором запропоновано шляхи вирішення проблем вітчизня-ного туризму на національному, регіональному та місцевому рівнях через удосконалення механізмів державного регулювання туристичної галузі та з урахуванням зарубіжного, зокрема французького, досвіду. Особливу увагу приділено вдосконаленню державного управління розвитком соціального туризму, пропонуються конкретні інструменти соціалізації галузі.

У процесі дослідження встановлено, що способи та методи впливу, які використовуються сьогодні для регулювання туристичної галузі, далеко не завжди виявляються адекватними сучасним умовам та тенденціям. Тому для зміни ситуації на краще необхідним є вдосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн з розвиненою туристич-ною галуззю, зокрема Франції, формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку національного туристичного комплексу і системи управління туристичними процесами як на державному, так і на регіональному рівнях. Виходячи з цього в роботі запропоновано підходи до формування стратегії розвитку туризму в Україні з виділенням пріоритетних видів (насам-перед, внутрішнього, в’їзного, соціального, сільського) і напрямів державного регулювання розвитку туристичної галузі.

У розділі пропонуються конкретні заходи щодо вдосконалення чинної нормативно-правової бази туристичної галузі, зокрема видається необхідним прийняття законів, які забезпечать ефективне функціонування галузі: “Кодексу туризму”, законів України “Про сільський туризм”, “Про соціальний туризм”, Концепції розвитку українських курортів, а також внесення окремих поправок до законів України “Про туризм”, “Про місцеве самоврядування” (щодо функцій органів місцевого самоврядування в галузі туризму) тощо.

Аналіз проблем курортної сфери України свідчить про необхідність реорганізації всієї системи та зміни механізмів управління на державному, регіональному та місцевому рівнях. З цією метою необхідно на державному рівні переосмислити роль санаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровлення населення і функції, які вони виконують. Лише зі зміною методологічних підходів держава зможе розробити нові концепції розвитку як самих курортів, так і санаторно-курортного обслуговування населення. У подальшому на базі цих концепцій буде розроблено програму стратегічного розвитку цієї сфери з поглибленням спеціалізації курортів та обов’язковим чітким визначенням прав власності.

Забезпечення сталого розвитку туристичної галузі значною мірою має базуватися на модернізації інфраструктури туристичної та курортно-рекреа-ційної сфери. З цією метою видається необхідним запровадити спеціальний інвестиційний режим для сприяння будівництву і реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що спонукатиме іноземних та вітчизняних інвесторів вкладати кошти у туристичну індустрію. Водночас необхідне запровадження практики прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів заходів щодо розвитку туристичної інфраструктури, зокрема облаштування маршрутів, місць для відпочинку в лісах та гірських районах, громадських пляжів, оглядових майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогах тощо.

Проведене дослідження переконливо свідчить, що умовою регіонального розвитку туризму є чіткий розподіл повноважень між центральними та регіональними галузевими органами влади, а також між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Автор наполягає на доцільності делегу-вання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розвитку місце-вого туризму: створення регіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів, розбудови інфраструктури, залучення інвестицій тощо. Ефективному здійсненню делегованих повноважень може сприяти створена на рівні центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належать питання туристичної галузі, робоча група фахівців, що на основі нормативно-правової бази України, з урахуванням зарубіжного досвіду розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону та дасть змогу втілити його в життя.

Аналіз свідчить, що самостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополії комерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального напруження в галузі і в суспільстві в цілому необхідне впро-ва-дження державної політики соціалізації туристичної галузі. Ураховуючи досвід державної підтримки розвитку соціального туризму радянських часів і зарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначено найбільш дієві механізми соціалізації туристичної галузі України:

–

–

–

–

–

–

–

–

Ці заходи мають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної галузі є над-звичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, куль-турних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використо-ву-вати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення актуальної наукової проблеми стосовно державного регулювання розвитку туристичної галузі України в контексті зарубіжного досвіду, зокрема досвіду Франції. Відповідно до поставленої мети, завдань та висунутої гіпотези дисертаційне дослідження дає змогу сформулювати низку висновків і пропозицій теоре-тичного, методичного та прикладного характеру, основними з яких є такі.

1. Дослідження й узагальнення теоретико-методологічних і практичних аспектів державного регулювання туристичної галузі, документів і матеріалів всесвітньо відомих туристичних організацій підтвердило необхідність держав-ного регулювання розвитку туристичної галузі на національному, регіо-наль-ному та місцевому рівнях шляхом застосування правових, адміністративних, економічних, організаційних та інших механізмів. Державна туристична полі-тика здійснюється парламентами, урядами, державними організаціями, що від-повідають за туристичну діяльність, з метою регулю-вання і координації туристич-ної галузі, створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та підприємців щодо розвитку тури-зму.

2. Уточнено поняття “державне регулювання туристичної галузі”, яке про-по-нується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі, створення ними умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку тури-зму через різні механізми дер-жав-ного регулювання: адміністративні, організаційні, економічні, правові, еко-ло-гічні тощо.

3. Аналіз сучасних тенденцій розвитку національної туристичної галузі та узагальнення зарубіжного досвіду дали змогу обґрунтувати вибір стратегічних напрямів державного регулювання розвитку туризму в Україні, зокрема щодо його соціалізації, екологізації, інформатизації, децентралізації управління з передачею значних повноважень органам місцевого самоврядування. На нашу думку, перспективними видами туризму для України є внутрішній та в’їзний, у рамках яких особливої уваги, державної підтримки та регулювання потребує розвиток соціального, ділового, сільського туризму.

4. Доведено, що в багатьох розвинених державах світу соціальний туризм –це могутній фактор економічного розвитку. В дисертації обґрунтовано необхідність державної підтримки розвитку соціального туризму в Україні, вперше у вітчизняній науці введено поняття “соціалізація туризму” як державна політика, спрямована на створення умов для залучення широких верств населення до активного та стабільного споживання туристичних послуг. Ураховуючи досвід державної підтримки розвитку соціального туризму радян-ських часів і зарубіжний досвід, визначено найбільш дієві механізми соціалізації туристичної галузі України і, насамперед, механізми соціалізації молоді через розвиток соціального туризму. Це, передусім, законодавчі меха-нізми: розробка “Державної програми розвитку соціального туризму в Україні”, розрахованої на 10 років, основними етапами якої мають стати: розробка та прийняття законів України “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепції розвитку спеціалізованої туристичної інфра-структури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентів тощо), а також організаційні, адміністративні, економічні та інші механізми державної політики соціалізації туристичної галузі України.

5. У дисертаційному дослідженні проведено аналіз механізмів державного регулювання туристичної галузі країн Європи, зокрема Франції, яка посідає перше місце в світі за привабливістю для іноземних туристів. Установлено, що більшою мірою це відбувається завдяки всебічній підтримці її розвитку з боку держави, продуманій регіональній політиці щодо активізації розвитку туризму на місцях. Визначено, що основними принципами сучасної туристичної політики Франції є децентралізація, делегування повноважень органам місце-во-го самоврядування, підтримка місцевих ініціатив, розвиток всіх форм соціаль-ного туризму, принцип всебічної співпраці між владою, територіальними громадами та підприємцями в галузі туризму.

6. Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристич-них країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчиз-няної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяль-ності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування туристичної галузі, для розв’язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства з питань туризму, зокрема видається необхідними закріплення за в’їзним та внутрішнім видами туризму статусу пріоритетних; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у туристичну галузь; затвердження національних стандартів усіх видів туристичних послуг; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціо-нального використання природної та культурної спадщини України. У роботі пропонується розробити та прийняти такі нормативно-правові акти: “Кодекс туризму”, закони України “Про сільський туризм”, “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепцію розвитку українських курортів, а також внести окремі поправки до законів України “Про туризм”, “Про місцеве самоврядування” (щодо функцій органів місцевого само-вряду-вання в галузі туризму) та інших нормативно-правових актів.

7. Установлено, що важливими передумовами розвитку туризму на регіональному та місцевому рівнях є, передусім, покращання взаємодії і коопе-рації між органами державної влади та місцевого самоврядування, підприєм-цями, інвесторами, а також іншими особами та організаціями, активне спів-робітництво яких може привести до створення привабливого туристичного продукту. Запропоновано комплекс механізмів залучення територіальних