ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

БУДЗІНСЬКИЙ ТАРАС ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 061.1 EU “1985/1992”

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВТОВАРИСТВА

(1985 – 1992 рр.)

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Кипаренко Геннадій Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри нової та новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Макар Юрій Іванович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент

Танчин Ігор Зіновійович,

Львівська комерційна академія,

доцент кафедри історії та політології

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м.Київ

Захист відбудеться 11 травня 2005р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул.Університетська,1)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий 7 квітня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук, доцент Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальший розвиток незалежної Української держави в системі глобальних взаємовідносин вимагає ґрунтовного вивчення та критичної, науково виваженої оцінки зарубіжного досвіду політичного та соціально-економічного розвитку. До числа малодосліджених тем зокрема належить розвиток європейської інтеграції в другій половині 80-х – на початку 90-х років. Обраний для дослідження період становить значний науковий інтерес, оскільки в його основі лежать особливості формування в рамках Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) єдиного внутрішнього ринку, розвиток спільної політики у валютно-фінансовій, аграрній та соціальній сферах, інтегрування Іспанії та Португалії, об’єднання Німеччини і врешті-решт створення Європейського Союзу.

Досліджувана проблема ще не знайшла достатнього висвітлення в історичній науці, що пов’язано з незначною хронологічною віддаленістю подій і незавершеністю інтеграційних процесів. Наявні дослідження в переважній більшості не мають цілісного, узагальнюючого характеру, а відображають здебільшого окремі аспекти теми. Вивчення розвитку ЄЕС як єдиного цілісного організму належить до тих сторінок історії, котрим українські дослідники ще не приділяли достатньої уваги.

Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертацію виконано згідно з плановою науково-дослідною тематикою “Країни Західної Європи та Північної Америки і Україна”, над якою працює кафедра нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і основні завдання дослідження. Використавши наявні джерельні матеріали, наукову літературу, автор поставив за мету дослідити загальні тенденції й особливості розвитку ЄЕС упродовж 1985-1992 років на тлі тогочасних міжнародних відносин. Розв’язання поставленої проблеми передбачає вирішення наступних завдань:

- прослідкувати передумови і процес прийняття Єдиного європейського акта (ЄЄА) та Договору про Європейський Союз як важливих етапних віх розвитку інтеграції, дати детальний аналіз обох документів, визначити їх значення для подальшого розвитку інтеграційних процесів у Європі;

- розкрити принципи і методи, а також організаційні заходи формування внутрішнього ринку, поглиблення співробітництва у валютній і фінансовій галузях, реформування спільної аграрної політики, соціальної сфери й інститутів ЄЕС;

- показати основні напрямки економічних і політичних перетворень, здійснюваних у рамках європейської інтеграції;

- оцінити масштаби інтеграційних процесів та основні риси зовнішньополітичних стосунків між країнами-членами ЄЕС, з одного боку, та з іншими державами й міжнародними організаціями, – з другого;

- проаналізувати проблеми взаємовідносин між національними урядами та наднаціональними і міжурядовими інституціями, їх вплив на внутрішньополітичну ситуацію країн Співтовариства.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження виступає Європейське Економічне Співтовариство і його керівні органи: Європейська Рада, Рада ЄЕС, Європарламент, Єврокомісія. Предметом дослідження є особливості діяльності та розвитку інституцій ЄЕС протягом досліджуваного періоду, взаємовідносини між країнами-членами Співтовариства та з іншими країнами, а також ключові моменти процесу створення єдиного внутрішнього ринку, валютного та політичного союзу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1985 – 1992 років, тобто від підписання ЄЄА до укладення і ратифікації Договору про Європейський Союз. Окремі відступи від хронологічних меж обумовлені необхідністю цілісного висвітлення аспектів виділеного періоду у порівнянні з попередніми етапами та відображенням їх впливу на подальший розвиток європейської інтеграції.

Методологічну основу дисертації визначають принципи історизму та об'єктивності. У роботі над дисертацією використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи: узагальнення і систематизації однотипних фактів, порівняльного аналізу, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії на основі запровадження в науковий обіг значної кількості документів, узагальнення й наукової інтерпретації відомих та встановлених фактів комплексно досліджено важливу наукову проблему – утвердження нової європейської міжнаціональної та наддержавної структури. Дисертація розглядає зміст і методи реалізації прийнятих міжнародних рішень, аналізує причини і наслідки суттєвих змін в економічній, валютній, аграрній та соціальній політиці європейських країн, розкриває процес і наслідки розширення ЄЕС, висвітлює зміни на міжнародній арені.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні наукових знань про особливості сучасної європейської інтеграції, її впливу на європейські країни та їх сусідів. Основні положення дисертації і викладений в ній фактичний матеріал можуть бути використані для написання наукових праць та навчальних посібників з проблем новітньої історії європейських країн та міжнародних організацій, при підготовці узагальнюючих праць з цих питань; у педагогічній практиці – у читанні нормативних і спеціальних курсів з всесвітньої та вітчизняної історії. Робота може бути корисною для тих, хто цікавиться світовою та вітчизняною історією, подіями недавнього минулого.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом обговорення на засіданнях кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка, а також у виступах автора на міжнародних та вітчизняних конференціях і семінарах.

Дисертація, в основу структури якої покладено проблемно-хронологічний принцип, складається зі вступу, п’яти розділів, висновків (разом 175 сторінок), списку використаних джерел та літератури (344 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі дисертаційної роботи „Історіографічна та джерельна база дослідження” автор охарактеризував і проаналізував наявну історіографічну та джерельну базу з даної проблеми, висвітлив основні напрацювання вітчизняної та зарубіжної історичної науки з проблем розвитку Європейського Економічного Співтовариства, а також дав загальну характеристику основних видів джерел до вивчення теми.

Дослідження проблем європейської інтеграції в країнах-членах ЄС здійснюються головним чином у рамках факультетів та кафедр історії, політології, економіки в понад 1200 університетах. Комплексним вивченням діяльності ЄС займається Асоціація досліджень Європейського Союзу (АДЄС). Одне з її видань присвячене інституційному розвитку, внутрішньому ринку, політичній та валютній інтеграції The State of the European Community. Vol.2. – Boulder, 1993..

На початку 80-х років у розвитку західноєвропейської інтеграції спостерігалася певна стагнація. Це стало причиною того, що такі дослідники як Г.Болл, Ч.Тюгендхат, Г.Уоллас і А.Рідлі Ball G. The Past Has Another Pattern. – New York, 1982; Tugendhat Ch. Making Sense of Europe. – New York, 1986; Wallace H., Ridley A. Europe: The Challenge of Diversity. – Boston, 1985. у своїх працях охарактеризували європейську інтеграцію як слабкий і неефективний процес. Вони намагалися пояснити передумови, причини, рушійні сили інтеграції, оцінювали і піддавали критиці окремі сторони політики ЄЕС і США в системі глобальних взаємовідносин. А.Метью, Д.Пухала і Дж.Лодж Matthew A. The Common Agricultural Policy and Less Developed Regions. – Dublin, 1985; Puchala D. Fiscal Harmonization in the European Communities: National Politics and International Cooperation. – London, 1984; The Making of the European Monetary System / Ed. by J.Lodge. – London, 1982., визнаючи унікальність ЄЕС, зосереджувалися на висвітленні лише окремих аспектів діяльності як узгодження спільної сільськогосподарської політики, вирішення бюджетного питання, розвиток валютної інтеграції тощо.

Упродовж 90-х років історична наука постала перед необхідністю відійти від існуючих методик висвітлення тенденцій світового розвитку, які базувалися на тому, що в центрі суспільно-політичного процесу стояла національна держава з політичними та соціально-економічними особливостями, а міжнародні відносини нерідко відображалися лише як сфера її прикладної діяльності. Дослідники почали зосереджувати увагу на концепціях розвитку ЄЕС, ставлячи за мету структуризувати і періодизувати хід інтеграції. Так, професор Амстердамської школи міжнародних відносин Д.Дайнен Dinan D. Ever Closed Union? An Introduction to the European Community. – New York, 1994. вбачає основний рушійний фактор інтеграції в економічних інтересах та отриманні максимальних прибутків, що й визначило тематику його пошуків. Після підписання Маастріхтського договору дослідження почали охоплювати не тільки питання економічного розвитку, створення внутрішнього ринку, а й проблеми політичної інтеграції, запровадження єдиної валюти тощо. На відміну від тверджень Д.Дайнена німецькі дослідники В.Вайденфельд та В.Вессельс Weidenfeld W., Wessels W. Europa von A bis Z. – Bonn, 1997. твердять, що недоречно виводити закономірність виникнення політичного об’єднання країн Західної Європи з його попередниці – економічної інтеграції. Вони вважають, що з самого початку історії ЄЕС політична й економічна інтеграція розвивалися паралельно, а підтвердженням цього були намагання створити Європейське оборонне співтовариство у 1954р., заснування Європарламенту та утворення загальноєвропейських політичних партій у 60-70-х роках, вступ нових членів і перетворення ЄЕС з „шістки” на „дванадцятку” тощо.

Заслугою колишнього члена Єврокомісії, професора Коледжу Європи в м.Брюгге Дж.Піндера Pinder J. The Single Market: a step towards union // The European Community and the Challenge of the Future. 2nd ed. – London, 1993; Pinder J. European Community: The Building of a Union. 2nd ed. – Oxford, 1995. є застосування критичного аналізу до вивчення різнобічних аспектів інтеграції. Він робить акценти на міждержавних домовленостях між трьома найбільшими країнами-членами ЄEC – Німеччиною, Францією та Великобританією, розглядає вплив інтересів цих держав на інтеграційні процеси. Значний інтерес становить дослідження професора Гарвардського університету Е.Моравчика Moravcsik A. Negotiating the Single European Act // The New European Community / Ed. by Robert O. Keohane and Stanley Hoffmann. – Boulder, 1991., де всебічно розглядаються передумови прийняття ЄЄА, проаналізовано інтереси та впливовість сторін, ключові моменти переговорного процесу. Автор продовжив лінію Дж.Піндера, спрямовану на виявлення зв’язку між інтересами економічно потужних європейських держав (ФРН, Франція, Великобританія, Італія) та ефективністю інтеграційних процесів. Проблеми політичного розвитку ЄЕС, розвитку демократії, реформування інституцій ЄЕС, утворення партійних коаліцій у Європарламенті, регіональну та міжнародну політику охопив директор Центру європейських досліджень Гарвардського університету (США), професор С.Гофман Hoffmann S. The European Sisyphus: Essays on Europe 1964-1994. – Boulder, 1995.. Успіх інтеграційного процесу він вбачав у зближенні Франції та Німеччини, що визначило напрямки та рушійні сили співпраці. До важливих моментів інтеграції він відносив також глобальне протистояння між ідеологічними системами Заходу та Сходу. Однією з перших праць, присвячених детальному розглядові Маастріхтського договору, є монографія професора Університету штату Джорджія (США) М.Бауна Baun M. An Imperfect Union. The Maastricht Тreaty and the New Politics of European Integration. – Boulder, 1996.. Автор приділяє багато місця розглядові передумов підписання Договору про Європейський Союз, зосереджує увагу на переговорах про утворення економічного і валютного союзу та окремо політичного союзу, дає оцінку важливості і наслідкам Маастріхтського договору для подальшого розвитку ЄС.

Вчені-економісти роблять наголос на значенні економічної інтеграції для зміцнення основ національної державності європейських країн. Об’єктом їх вивчення залишається питання про те, як у процесі інтеграції поступово обмежуються управлінські функції держави в економіці на користь міжнародних інституцій і в той же час зберігаються підвалини національного суверенітету. Монографія професора Коледжу цивільної служби (Великобританія) Д.Сванна Swann D. The Economics of the Common Market. Integration in the European Union. 8th ed. – Harmondsworth, 1995. становить оригінальну наукову розвідку, в якій у проблемному плані відображаються зміни в бюджеті Співтовариства, тарифних бар'єрах і митному союзі, сільському господарстві, енергетиці та транспорті тощо. У своїй праці він підкреслює важливість розширення торговельних відносин між країнами-членами для успішного розвитку інтеграційних процесів. Найбільшою проблемою для ЄС, на думку дослідника, є надмірна і неефективна підтримка національних аграрних секторів. Разом із Д.Сванном на важливості глобальних зовнішньоторговельних відносин для розвитку європейської інтеграції також наголошує науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин (Великобританія) Х.Майєлл Miall H. Shaping the New Europe. – London, 1993.. Значну цінність для розуміння проблем об’єднаної Європи становить праця професора Амстердамського університету П.Кептейна Kapteyn P. The Stateless Market: The European Dilemma of Integration and Civilization. – London, 1996. в якій автор намагається показати розбіжності між наявною договірною базою та реальними наслідками, до яких призводить інтеграція. На даний час він єдиний науковець, котрий дослідив окремі виявлені правопорушення, пов’язані з відкритістю внутрішніх кордонів та виділенням дотацій на Спільну аграрну політику, звернув увагу на кількісне зростання і урізноманітнення зловживань в ході поглиблення інтеграції.

Важливе місце в дослідженні розвитку ЄЕС належить професору університету м.Абердін (Великобританія) К.Арчеру Archer C. Organizing Europe. The Institutions of Integration – London, 1994., котрий ставить процес європейської інтеграції в залежність від процесу глобалізації. Зокрема, він стверджує, що в умовах посилення конкуренції на світовому ринку (особливо із США), ЄЕС, прагнучи зберегти високу конкурентоспроможність, було зацікавлене в посиленні зв’язків між своїми членами, а країни-члени, особливо менш розвинуті, намагалися інтегруватися і досягнути показників високорозвинутих країн, щоб не залишитися на узбіччі економічної конкуренції. З іншого боку, доводить К.Арчер, глобалізація спричинилася до політичних змін в ЄЕС та США. У багатьох дослідженнях аналізуються державно-правові аспекти процесу інтеграції. Серед них становлять інтерес праці Д.Ласока, Т.Хартлі, М.Араха Lasok D. Law and Institutions of the European Union. 6th ed.– London, 1994; Hartley T. The Foundations of European Community Law. 3rd edition. – Oxford, 1994; Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества / Пер. с англ. – М., 1998; Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения / Пер. со словен. – М., 1998. та ін., де ставляться акценти на інституційній структурі ЄЕС, формуванні політичної системи. Зокрема, у 80-х роках Європейське Економічне Співтовариство розглядалося як міждержавна організація, а в середині 90-х років Європейський Союз вже трактується як розвинута цілісна політична система.

Вивчення європейської інтеграції набуло поширення і в СРСР, де розглядали ЄЕС як одну із структур ідеологічного супротивника, діяльність котрого була спрямована на підрив основ соціалізму Барановский В.Г. Европейское Сообщество в системе международных отношений. – М., 1986; Bogdanov A. The USA, Western Europe, Japan: A Triangle of Rivalry – Moscow, 1985; Kniazhinsky V. West European Integration: Its Policies and International Relations – Moscow, 1984.. Серед досліджень радянського періоду, попри їх заідеологізованість, мають наукову цінність окремі статті, опубліковані у щомісячнику „Мировая экономика и международные отношения”. Перші кроки у вивченні європейської інтеграції почали здійснюватися в Україні після здобуття нею незалежності. Це пов’язано насамперед з проголошеним нашою державою курсом на зближення з європейськими й євроатлантичними структурами. До перших спроб наукового вивчення проблеми в нашій країні можна віднести узагальнення існуючих знань про ЄЕС шляхом підготовки окремих аналітичних досліджень, лекційних курсів та написання навчальних посібників для студентів вузів Європейський Союз та Україна: стратегія відносин в контексті розширення. – К., 2003; Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центрально-європейськими сусідами. – К., 2004; Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К., 2001; Світова та європейська інтеграція: організаційні засади / За ред. Я.Й.Малика і М.З.Мальського. – Львів, 2000..

Представлений короткий історіографічний огляд дає підстави стверджувати, що європейські та американські дослідження процесу інтеграції можна охарактеризувати як обширні, проте навіть у найновіших дослідженнях далеко не всі характерні особливості розвитку ЄЕС отримали належне трактування і висвітлення. Зокрема, той факт, що період 80-х – початку 90-х років став перехідним від економічного Співтовариства до політичного Союзу мусить, безперечно, заслуговувати на більшу увагу. Ще менше вивчено роль у розвитку європейських процесів таких видатних політичних діячів, як Жак Делор, лорд Кокфілд, Франсуа Міттеран, Маргарет Тетчер, Гельмут Коль.

Джерельну базу дослідження становлять публікації документів і матеріалів ЄЕС, статистичні дані, інформація тогочасної зарубіжної та вітчизняної преси, публіцистика, мемуарна література.

Серед джерел, використаних у дисертаційній роботі, вагоме місце займають збірники й окремі видання офіційних матеріалів інституцій ЄЕС, які використані для вивчення тенденцій та виділення основних віх розвитку інтеграції Basic Community Laws / Ed. by B.Rudden and D.Wyatt. – Oxford, 1995; A Deсade of Reforms at Compulsory Education Level in the European Union (1984-1994). – Brussels, 1997; European Commission. Growth, Сompetitiveness, Employment. The Challenges and Ways Forward into the 21st century (White Paper). - Luxembourg, 1994; European Commission: The Tacis Programme Annual Report 1997. – Luxembourg, 1998; General Report on the Activities of the European Union, 1994. - Luxembourg, 1995; Tempus, Phare and Tacis - Annual Report. – 1.8.1994 / 31.12.1995. - Luxembourg, 1996.. Тексти найважливіших офіційних документів розміщені в мережі інтернет. Вони стали основою вивчення міжнародного політико-договірного поля, на котрому було створено і регулювалася діяльність ЄЕС.

У Російській Федерації за редакцією Ю.Борка, М.Каргалової та Ю.Юмашева в 1994-1998 роках побачило світ фундаментальне видання перекладів документів ЄС під загальною назвою “Європейський Союз: минуле, сучасне та майбутнє” Договоры об учреждении Европейских Сообществ. - М, 1994; Единый европейский акт. Договор об учреждении Европейского Союза. - М., 1994; Документы, касающиеся взаимоотношений между Европейским Союзом и Россией. - М., 1994; Европа: новое начало. Декларация Шумана. 1950-1990 гг.: Европа и проблемы расширения. – М., 1994; Происхождение и развитие Европейского Сообщества. Пер. с англ. – М., 1996; От единого рынка к Европейскому Союзу. – М., 1995; Открытие внутреннего рынка. - М., 1995.. В Україні на сьогоднішній день видано лише збірник документів, який містить тексти основних договорів ЄС, матеріали програми ТАСІС, текст Угоди про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною Європейський Союз: консолідовані договори. – К., 1999; Що являє собою ТАСІС? Партнерство та співробітництво з новими незалежними державами – K., 1994; Угода про партнерство та співробітництво. Повний текст угоди, підписаної між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 року. – K., 1995..

Європейське статистичне відомство (Євростат) здійснює видання різноманітних статистичних матеріалів, включаючи дані про загальний розвиток, економіку і фінанси, зовнішню торгівлю, охорону навколишнього середовища та ін. Eurostat (http:// europa. eu.int/comm/eurostat); 50 years of Figures on Europe. Data 1952-2001. – Luxembourg, 2003; 50 years of the ECSC Treaty. Coal and Steel Statistics. Data 1952-2002. – Luxembourg, 2002. У дисертації широко залучено матеріали статистичних відомств та інститутів країн-членів ЄС і СРСР. Публікації офіційних матеріалів та статистичні дані стали основним предметом вивчення і в дисертаційній роботі використані з метою отримання інформації про стан соціально-економічного розвитку в країнах-членах ЄЕС.

Для відображення процесу і наслідків впровадження в життя загальноєвропейських ініціатив у дослідженні широко використано періодичні видання того часу: “Євробюлетень” (Бюлетень Делегації Єврокомісії в Києві), “Европа” (Бюлетень Делегації Єврокомісії в Москві), “Newsweek”, “Economist”, “Time”, а також радянські і пострадянські: “Атлас” (Вістник іноземної інформації ТАРС), “Бюллетень иностранной коммерческой информации”, “Деловой мир”, “Известия”, “Международная жизнь”, “Независимая газета”, “Новое время”, “Экономическая газета”, “Эхо планеты”, “Moscow News”. Цінність преси як джерела полягає в представленні нею різнобічних характеристик і оцінок інтеграційних процесів.

Важливим джерелом для дисертаційної роботи стала публіцистика. Офіс публікацій Єврокомісії регулярно оприлюднює результати функціонування інститутів ЄС – Європарламенту, Європейської Ради, Єврокомісії, окремих департаментів, тощо. Цьому було присвячено цілу низку публіцистичних тематично-інформаційних нарисів, що базувалися на статистичних даних і включали аналіз діяльності ЄЕС Europe in a Changing World. The External Relations of the European Community. – Luxembourg, 1993; Європейське Співтовариство, ваш сусід. – Люксембург, 1992; The European Community and Mediterranean Countries. – Luxembourg, 1991; Humanitarian Aid from the European Community. – Luxembourg, 1992., в яких розглядаються особливості зовнішньої політики ЄЕС стосовно третіх країн і його діяльність у рамках міжнародних глобальних та регіональних організацій. У низці нарисів розглядаються проблеми соціального розвитку, забезпечення зайнятості і регулювання безробіття, розкриваються механізми впровадження вільного руху осіб, товарів, послуг і капіталів Questions and Answers about the European Union. – Luxembourg, 1994; The Fight for Jobs. The European growth initiative. – Luxembourg, 1993; Freedom of Movement – Luxembourg, 1994.. У мережі інтернет міститься багато довідкової емпіричної інформації про Європейський Союз, а саме: детальна хронологія інтеграції, інформаційні довідки про інституції ЄС, факти і цифри про ЄС та США, тощо European Union (http://europa.eu.int); Delegation of the European Commission to the United States (http://www.eurunion.org).

Цінним мемуарним джерелом є спогади лорда Кокфілда Lord Cockfield PC. The European Union: Creating the Single Market. - Chichester, 1994., в яких автор розкриває своє особисте бачення і внесок у створення концепції єдиного внутрішнього ринку ЄС. Мемуари яскраво відображають вплив особистості на ефективність і напрямок розвитку інтеграційних процесів.

Другий розділ дисертації “Прийняття Єдиного Європейського Акта в контексті процесу європейської інтеграції” присвячений аналізу історичних передумов, стану розвитку європейської інтеграції на 1985 рік, вивченню процесу розробки і прийняття ЄЄА та з’ясуванню його значення і важливості для подальшого розвитку інтеграції.

Аналіз міжнародних відносин у Європі дає підстави стверджувати, що європейська інтеграція в другій половині 80-х років найбільш інтенсивно розвивалась у напрямку економічної співпраці. Римський договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства, підписаний 25 березня 1957р., став основним регулятором подальшої діяльності ЄЕС і з окремими змінами проіснував до 1985р.

Договір детально визначав організаційну структуру ЄЕС, компетенцію його керівних, координаційних та робочих органів. Вказувалося, що Співтовариство матиме чотири головні інституції: Європарламент, Раду міністрів, Єврокомісію і Суд справедливості. Європарламент складався з представників країн ЄЕС і виконував функції консультаційного органу. Рада міністрів забезпечувала досягнення передбачених договором цілей координуванням економічної політики країн-членів. Вона представляла уряди країн-членів і складалася з їх представників. Єврокомісія мала забезпечувати діяльність і розвиток Співтовариства шляхом реалізації заходів, передбачених договором. Вона виробляла рекомендації, висловлювала свою точку зору з тих чи інших пунктів договору. Суд справедливості слідкував за дотриманням законності й інтерпретував застосування договору.

Ставлення окремих провідних держав Європи (насамперед Німеччини, Франції та Великобританії) до розвитку інтеграційних процесів було неоднаковим. Як потужний європейський виробник, половина експорту якого залежала від ринків збуту в ЄEC, Німеччина отримувала вигоду з економічного об’єднання. Ставлення Франції до питань інтеграції на початку 80-х років було досить суперечливим, що було наслідком протиріччя між загальноєвропейськими інтересами та потребою у проведенні жорстких централізованих заходів, спрямованих на виведення країни з економічної кризи 1980-1982 років. Соціалістична партія і президент Ф.Міттеран з приходом до влади відіграли важливу роль в інтенсифікації інтеграції у ЄЕС. Негативна позиція Великобританії залишалася головною перешкодою на шляху лібералізації внутрішнього ринку і реформи процедури прийняття рішень. Вона в особі її консервативного уряду насамперед вбачала мету задовольнити свої національні та зовнішньоекономічні інтереси. Лондон не погоджувався з посиленням ролі Єврокомісії і Європарламенту, а також з розширенням компетенцій ЄEC у такій сфері як соціальний захист, оскільки це, на думку консерваторів, підривало встановлені в країні соціальні норми.

Економічний розвиток провідних країн ЄЕС після циклічного спаду на початку 80-х років знаходився у фазі піднесення, що сприяло прискоренню інтеграційних процесів. До кінця 1984р. темпи промислового зростання досягнули передкризової позначки (1980р.). Впродовж розглядуваного періоду в ЄЕС спостерігалося стабільне зростання ВВП з 3,7 в 1985р. до 5,9 трлн. екю в 1992р. Реалізації інтеграційних задумів у ЄЕС сприяла й глобальна міжнародна конкуренція, насамперед економічне відставання західноєвропейських країн від США та Японії. Перспектива подальшого розширення ЄЕС до дванадцяти країн – вступ Іспанії та Португалії – зробила інституційні реформи більш нагальними.

Ухвалення Єдиного Європейського Акта, який набув чинності в липні 1987р., зобов’язувало країни-члени ЄЕС завершити до кінця 1992р. утворення єдиного внутрішнього ринку. Програма, розроблена лордом Кокфілдом, комісаром з питань внутрішнього ринку, передбачала розробку, прийняття та введення в дію близько трьохсот директив щодо цілковитого скасування всіх прикордонних формальностей і національних заходів контролю за імпортом, спрощення правил огляду товарів і транспортних засобів, усунення технічних бар’єрів у торгівлі, забезпечення вільного обігу товарів та послуг, переміщення осіб і капіталів, тощо.

Третій розділ „Створення єдиного внутрішнього ринку” розглядає комплекс питань, пов’язаних зі утворенням у рамках ЄЕС єдиного внутрішнього ринку, а саме уніфікацію податкових систем, розвиток валютної інтеграції, реформи в аграрній та соціальній сферах.

Аналіз політики ЄЕС у податковій сфері дає можливість стверджувати, що вона мала подвійну мету: перешкодити країнам-членам викривляти конкуренцію шляхом надання пільг окремим підприємствам та запобігти зловживанню останніми домінантною позицією на ринку. Податкові відмінності між країнами мали суттєвий вплив на взаємну торгівлю: рівень податку на додану вартість коливався від 12 до 25%, країни здійснювали протекціоністські заходи, періодично занижували його, вводячи демпінгові ціни. У 1991р. було запроваджено єдину ставку в 15%, яка однак не стосувалася сировини.

Основою забезпечення вільного руху капіталів стала Європейська валютна система (ЄВС), ключовим елементом якої була Європейська валютна одиниця (екю). На екю покладалися такі основні функції: платіжний засіб при розрахунках офіційних органів ЄЕС з урядами країн-членів; розрахункова одиниця бухгалтерської і статистичної звітності; визначення відхилення ринкових курсів національних валют від їхніх паритетних значень для застосування заходів стабілізації (інтервенції на валютних ринках, підвищення ставок і т.д.). У 1985р. за ініціативою Єврокомісії комерційними банками Західної Європи було створено Банківську асоціацію екю для обліку і наступного багатостороннього взаємозарахування (клірингу) взаємних платежів в екю. Основний успіх екю полягав у стабілізації валютних курсів у рамках ЄВС.

У 1988р. комітет на чолі з Ж.Делором запропонував три етапи створення Економічного і валютного союзу (ЕВС). Перший етап, що розпочався у 1990р. і тривав до 1994р., створював єдиний ринок капіталів, усував обмеження на переміщення капіталів і надання банківських послуг та запроваджував „взаємне спостереження” за національними бюджетними політиками. Другий етап, з 1994 по 1999р., встановлював систему центральних банків (для координації валютної політики національних банків створювався Європейський центральний банк) і підготовляв умови для запровадження єдиної готівкової валюти екю (з 1997р. – євро). Третій етап (1999-2002рр.) завершував створення ЕВС і вводив в обіг євро.

Головною метою Спільної аграрної політики (САП) було покращити продуктивність сільського господарства країн-членів ЄЕС і стабілізувати споживчі ціни. Запроваджена система дотацій дозволяла експортерам ЄЕС успішно конкурувати на світових ринках і підтримувати власний аграрний сектор. Однак уже з середини 70-х років країни ЄЕС почали виробляти аграрну продукцію в такій кількості, що на порядок денний постало питання про застосовування політики самообмеження і квот. У 80-х роках до 74% всіх бюджетних коштів ЄЕС витрачалися на дотації аграрному сектору. Єврокомісія вдвічі намагалася реформувати САП. Вперше в історії ЄЕС у 1988-1989 рр. витрати на сільське господарство знизилися на 5,5% (за попередній рік вони зросли на 20%), але в 1990-1991рр. знову почали зростати (на 22%). До кінця розглядуваного періоду ЄЕС не знайшло ефективного способу контролю над виробництвом сільськогосподарських товарів.

Юридичну основу інтеграції в соціальній сфері склала Соціальна хартія, яку було прийнято у 1989р. Вона проголошувала права найманих працівників на роботу в будь-якій країні ЄЕС за вибором, соціальний захист, рівність умов праці для чоловіків та жінок, пенсію і гідне забезпечення старості тощо. Тривалі переговори показали, що Великобританія не бажала навіть найменших змін у соціальній політиці Співтовариства. Ні в ЄЄА, ні у Соціальній хартії немає статті, що передбачала б вирівнювання умов соціального забезпечення. На Маастріхтському саміті соціальну політику було виключено з порядку денного, щоб вона не стала „яблуком розбрату”. У виключній компетенції національних урядів залишалося вирішення таких питань, як встановлення мінімального доходу, розмірів заробітної плати, нарахування пенсій і соціальної допомоги.

У четвертому розділі “Зовнішньополітичні взаємини ЄЕС” зосереджено увагу на аналізі інтеграції Іспанії та Португалії, участі Співтовариства у міжнародних глобальних процесах та взаємостосунках з країнами Центрально-Східної Європи.

В січні 1986р. Іспанія та Португалія приєдналися до ЄEC. Загалом членство позитивно вплинуло на господарства піренейських країн. Прискорилися темпи економічного зростання, завдяки імпорту машин і устаткування суттєво модернізувалася виробнича система. Проте підвищений внутрішній попит і низька конкурентоспроможність товарів у порівнянні із західноєвропейськими зумовили зростання в цих країнах торгового дефіциту до 1989р. втричі порівняно з 1985р. В Іспанії залишався досить високий рівень безробіття (17% працездатного населення у 1989р), в той час як у Португалії він зменшився з 10,4% у 1985р. до 4,8% у 1989р. (середній показник по ЄEC – 8,8%).

Входження Східної Німеччини до складу ФРН у 1990р., також розширила сферу діяльності ЄEC, породивши, однак, чимало нових проблем. Обидві частини країни протягом тривалого часу продовжували залишатись економічно різнорідними, зросло безробіття. Статистичні показники, що характеризували економіку об’єднаної держави показали, що ФРН раптово „збідніла”: за розміром ВВП на душу населення з другого місця в ЄEC перемістилася на четверте.

В ЄEC у 80-х роках спостерігалися й окремі дезінтеграційні тенденції. В 1985р. о.Гренландія (як автономна територія Данії) вийшов з ЄEC, оскільки, немаючи розвинутої економіки, не користувався пільгами Cпівтовариства і тому не бачив для себе вигоди від членства.

ЄЕС здійснювало активну зовнішньополітичну діяльність на світовій арені, про що свідчать тісні та багатогранні взаємини з США, Японією, країнами Середземномор’я та Близького Сходу. Переговори між ЄEC та ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП) завершилися у травні 1992р. підписанням відповідної угоди. ЄЕП став найбільшим світовим торговим блоком, сукупний товаропотік якого становив 284,7 млрд доларів США.

В 1989-1991 рр. в країнах “соціалістичного табору” перемогу здобули демократичні революції і ці держави взяли курс на входження до „європейського дому". Підписання угод про торгово-економічне співробітництво і асоційоване членство мало важливе значення для взаємозближення, розвитку тісних взаємостосунків і визначення вектора майбутнього розширення ЄEC.

Розпад СРСР і утворення СНД змусило ЄEC шукати нові за своїм характером концепції взаємостосунків з новоутвореними державами, які були б краще пристосовані до таких пострадянських реалій, як загальнонаціональний кризовий стан та нове ринкове середовище. В грудні 1990р. було започатковано програму допомоги, яка отримала назву Технічної допомоги Співдружності незалежних держав (TAСІС) і мала на меті сприяти становленню демократії, ринкової економіки, прискоренню приватизації, зміцненню безпеки атомних електростанцій, покращенню транспортних сполучень, реформуванню фінансової системи, сільського господарства тощо.

Взаємостосунки ЄEC і України в досліджуваний період перебували на початковій стадії. Обидві сторони вели переговори з метою укладення угоди про партнерство і співробітництво, яку було підписано 16 червня 1994р. Україна також стала отримувати допомогу з ЄEC в рамках програми ТАСІС на реформування системи державного управління, розвиток приватного сектора, підтримку сільського господарства тощо. Протягом 1992-1993 рр. товарооборот між нашою країною та Євросоюзом зріс, хоча останній залишався лише третім серед найбільших торговельних партнерів України після Росії та решти республік СНД разом взятих.

У п’ятому розділі “Маастріхтський договір 1992р.” проаналізовано процес ухвалення і ратифікації Договору про Європейський Союз, його структуру і значення.

Маастріхтський договір став наслідком розвитку інтеграційних процесів 80-х – початку 90-х років. Він закріплював результати, досягнуті у попередніх етапах інтеграції ЄЕС (зокрема, створення єдиного внутрішнього ринку), збалансовував розвиток економіки в країнах-членах в умовах ліквідації внутрішніх кордонів та просування до економічного і валютного союзу, започатковував інтеграцію в галузі внутрішньої і зовнішньої політики. Значного успіху було досягнуто в сфері валютно-фінансової системи: чітко визначено механізми майбутнього економічного і валютного союзу, включаючи створення Європейського центрального банку; вироблено порядок прийняття рішень стосовно переходу до єдиної валюти.

Договір визначав, що невід’ємною частиною ЄС є Західноєвропейський союз. Він має забезпечувати розробку й виконання рішень Ради міністрів, які мають оборонне значення. Спільна політика оборони, в майбутньому, при згоді учасників, могла трансформуватися у Спільну оборону. Поняття „спільна оборона” відповідно до національних інтересів держав трактувалася двояко: як організація збройних сил країн-членів або організація діяльності їхніх збройних сил. Перша версія означала створення структури на зразок Європейського оборонного співтовариства 1954р., що мала включати єдиний військовий бюджет, постачання, тренування, зв’язок, розвідку та командні структури, створення спільних військових частин тощо. Однак її реалізація потребувала прийняття важливих рішень, які виходили за межі національного суверенітету, а тому була менш ймовірною і більш віддаленою. Друга версія, що була найімовірнішою, передбачала спільні дії країн-членів, наприклад, в миротворчих акціях.

Разом з тим під час ратифікації Маастріхтського договору з очевидністю з’ясувалося, що попередні досягнення ЄЕС ще не створили міцної основи для подальшого безпроблемного розвитку. Процедура ратифікації набрала драматичного характеру в Данії, де лише на другому референдумі громадяни висловили свою прихильність договору. У Франції Маастріхтський договір було ухвалено перевагою лише в 500 тис. голосів (участь в голосуванні взяли 27 млн.чол.).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

Закономірністю сучасної стадії глобального розвитку є активне функціонування ряду міждержавних інтеграційних угруповань, найбільше з яких створене та діє в Західній Європі – Європейський Союз. Період з 1985 по 1992 рр. у повній мірі можна назвати переломним у розвитку європейської інтеграції, в межах якого було інтенсифіковано процеси зближення між європейськими країнами, забезпечено поступ у сфері економіки та започатковано нові напрямки співпраці у внутрішній та зовнішній політиці країн-членів ЄС.

Економічні втрати, яких зазнавали країни ЄЕС у 70-80-х рр. від глобальної конкуренції і внаслідок роздробленості національних ринків, відставання у сфері передових технологій, стимулювали уряди і ділові кола Співтовариства шукати нові форми співробітництва. Зростання чисельності нових членів вимагало ґрунтовного реформування європейських інститутів: кількісного розширення представництва, якісно нового перерозподілу функціональних повноважень між окремими органами й ухвалення положень про прийняття окремих важливих рішень більшістю голосів.

У процесі переговорів, котрі тривали від початку до середини 80-х років, висувалися найрізноманітніші проекти, які стосувалися всіх життєво важливих сфер життя ЄЕС як економічного, так і політичного й оборонного характеру. Наприкінці 1985 – на початку 1986р. було підписано важливий документ – Єдиний Європейський Акт.

В ЄЄА було визначено завдання і основні напрямки європейського розвитку на найближчі роки: абсолютний пріоритет у політиці ЄЕС віддано створенню до кінця 1992р. єдиного внутрішнього ринку, тобто простору без внутрішніх кордонів, в межах якого мало б місце вільне пересування товарів, капіталів, послуг та осіб. Єдиний внутрішній ринок у цьому документі розглядався як результат поступового взаємопроникнення економік країн-членів ЄЕС, що мало призвести до формування якісно нового економічного об’єднання.

Рішення, прийняті Співтовариством протягом 1986-1992 рр., були покликані усунути в межах ЄЕС прикордонні бар’єри, гармонізувати технічні стандарти і норми, лібералізувати ринки державних замовлень і знизити податкові бар’єри. Забезпечення чотирьох свобод (вільного пересування людей, товарів, капіталу та послуг), вироблення та втілення спільної політики у постійно зростаючій кількості сфер мало далекосяжним наслідком передання окремих елементів суверенітету від країн-членів до структур Співтовариства. Важливим моментом розвитку інтеграційних процесів був початок першого етапу створення Економічного і валютного союзу (1990р.), який мав на меті зблизити валютно-фінансові показники країн-членів і централізувати фінансово-банківську систему ЄС.

Локомотивом інтеграційного процесу була ФРН – наймогутніша держава Співтовариства. Завдяки стабільності грошової одиниці ФРН – марки – стало можливим створення в майбутньому спільної європейської грошової одиниці - євро, яка вбирала в себе основні риси німецької валюти. На взірець німецької банківської системи створювався Європейський центральний банк. Об’єднання Німеччини здійснювало значний вплив на баланс сил всередині ЄЕС, що викликало в ряді країн побоювання стосовно можливих наслідків економічного і політичного домінування єдиної Німеччини в майбутньому Європейському Союзі. Проте суттєвих змін орієнтирів зовнішньої політики в східному напрямку не відбулося, і ФРН продовжувала відігравати активну роль у багатосторонньому співробітництві в рамках ЄЕС, дотримувалася взятих зобов’язань і темпів інтеграції.

Основним напрямком розширення ЄЕС став регіон Середземномор’я (у 1981р.