ХАРКІВСЬКИЙ національний ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені  г.с. сКОВОРОДИ

Дзундза Алла Іванівна

УДК 378.14 (07)

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

СОЦІОЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному університеті,

Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, дісний член АПН України Прокопенко Іван Федорович,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Нісімчук Андрій Сергійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович,

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри загальної педагогіки.

Провідна установа – Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться „ 23 „ листопада 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. №216.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд.№ В.

Автореферат розісланий „ 15 „ жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність і доцільність дослідження. Особливості сучасного етапу становлення світової цивілізації пов'язані з загостренням комплексу економічних, енергетичних, екологічних проблем, а також з наростанням соціальних і національних конфліктів. До того ж, разом із індивідуалізацією, „олюдненням” виробництва, його ефективним видом стають середні і дрібні підприємства, які найбільш динамічно і гнучко реагують на зміни кон'юнктури ринку в Україні. Тому в офіційно-нормативних документах, які регламентують діяльність вищих освітніх закладів, наголошується, що кожний випускник повинен уміти обґрунтовано і цивілізовано розв’язувати економічні і соціальні проблеми незалежно від сфери його професійної діяльності. Вищезазначене зумовлює необхідність підготовки всебічно освічених людей, універсалів, які спроможні усвідомлювати всю соціально-економічну систему загалом і не тільки знайти в ній своє професійне місце, але й впливати на різні складові цієї системи, тобто підготовку конкурентоспроможного фахівця, який має високий рівень розвитку загальної культури та її окремих проявів (економічної, правової, політичної культури тощо).

Важливим проявом культури особистості є соціоекономічна культура (СЕК), яка ґрунтується на сталій системі корпоративних, споживчих, інвестиційних цінностей, розвинутому економічному мисленні, узагальнених соціоекономічних знаннях. Високий рівень соціоекономічної культури забезпечує не тільки здатність фахівця ефективно вирішувати суто професійні завдання, але й надає спроможність системно-цілісного усвідомлення соціально-економічної складової професійної діяльності, що є необхідною умовою раціональності поведінки спеціаліста; посилення фахової мобільності, органічної адаптації в умовах розвитку ринкових відношень, формування нових структур власності. Це й зумовлює об’єктивну потребу суспільства у підвищенні рівня СЕК майбутніх фахівців.

Отже, основними факторами, які формують соціальне замовлення суспільства на рівень і структуру СЕК майбутніх фахівців, є: соціально-економічна криза; гостра необхідність переводу економіки України на вищий щабель; зростання суспільних вимог до рівня економічних знань, умінь і навичок у всіх учасників соціально-економічних процесів; потреба суспільства у спеціалістах, які вміють раціоналізувати не тільки власну професійну діяльність, а й процеси пошуку та поглиблення узагальнених знань законів ринкової економіки; тенденція наростання процесу інформатизації суспільства; реформація структури суспільної свідомості, що спричиняє створення нового типу соціально-економічного мислення; трансформація системи суспільно-економічних відношень, яка характеризується переходом від масового виробництва і масового споживання до індивідуалізації виробництва і споживання, а також породжує нові норми і принципи культури комунікації та корпоративних стосунків.

Проблема формування різних граней культури знайшла широке відображення в теорії і практиці педагогічної освіти. Існує великий науковий фонд міждисциплінарного характеру, що створює умови для виявлення методичних засад змісту соціоекономічної культури: філософія культури (Т. Адуло, А. Арнольдов, В. Бакштановський, Е. Баллер, Б. Гершунський, М. Гончаренко, М. Мамардашвилі та інші), соціологія культури (М. Амосов, Б. Гаврилишин, Т. Заславська, А. Здравомислов, В. Радаєв, Р. Ривкіна, А. Печчеі, П. Струве, Є. Фромм та інші), теорія цілісного навчального процесу (Ю. Бабанський, О. Дубосенюк, В. Євдокимов, І. Зимня, С. Золотухіна, О. Іонова, В. Лозова, О. Пєхота, В. Сластьонін, З. Слепкань, Г. Троцко, Т. Шамова та інші), гуманістична парадигма освіти (В. Андрущенко, І. Бех, А. Бойко, Є. Бондаревська, В. Гриньова, Н. Дем’яненко, І. Зязюн, М. Євтух, Е. Карпова, І. Козловська, О. Кононко, В. Кузь, Н. Ничкало, О. Романовський та інші).

Проблема економічного виховання молоді в історії розвитку педагогічної науки не є новою. Г. Сковорода, В. Каразін, М. Драгоманов, О. Духнович, Я. Козельський, М. Туган-Барановський, П. Струве та багато інших просвітників вважали економічне виховання і навчання найважливішою складовою освіти. Гносеологічний аспект проблеми економічної культури, її сутність і понятійний апарат визначили В. Денічев, А. Дроздов, І. Іткін, В. Попов, А. Уледов, В. Фофанов. Оскільки процес формування соціоекономічної культури студентів залежить від їхніх індивідуальних психофізіологічних особливостей, важливе значення для дослідження поставленої проблеми мають праці І. Кона, В. Крутецького, Д. Фельдштейна, З. Калмикової, Є. Кабанової-Меллер.

Обґрунтування сутності СЕК передбачає виявлення особливостей мотиваційної, інтелектуальної та емоційно-чуттєвої сфери особистості. Аналізу цих особливостей приділяють значну увагу вчені – І. Бех, М. Боришевський, С. Гончаренко, В. Рибалка, Б. Федоришин. Особистісний підхід у сфері профільної підготовки обґрунтовували В. Моляко, В. Моргун, О. Недбайло, О. Онаць, Л. Паламарчук, М. Савчин, В. Семиченко, М. Томчук, Т. Яценко. Проблеми готовності молоді до професійної і соціально-економічної діяльності в нових умовах господарювання досліджували О. Кульчицька, Н. Побірченко, Ю. Приходько, М. Томчук та інші вчені.

Педагогічний аспект проблеми формування економічної культури та її складових (системи знань, мислення, поведінки) досліджували А. Абрамова, Ф. Горелик, Ю. Васильєв, І. Ісаєв, О. Камишанченко, Г. Нагорна, І. Прокопенко, Б. Шемякін, Є. Шиянов та інші. Комунікативний аспект культури особистості вивчали В. Гриньова, С. Єлканов, В. Кан-Калик, О. Рудницька, В. Страхов, Р. Хмелюк та ін.

Питання фахової підготовки педагога до економічного виховання молоді різних вікових категорій у нових соціально-економічних умовах висвітлювали Н. Грамма, І. Прокопенко, О. Шпак, М. Фіцула. Проблемам організації соціально-економічної підготовки молоді присвячені дослідження М. Бердяєва, М. Горлача, В. Григор’яна, С. Дев’ятова, О. Долженка, М. Домбинської, Г. Коптанса, А. Нісімчука, О. Падалки, І. Прокопенка, О. Камишанченко, І. Савицького, І. Сасової, І. Смолюка, Т. Стомпалевої, Т. Татрарашвіли, Г. Шмидта, П. Енгельмейера та інших.

Методологічним засадам підготовки фахівців у сучасних соціально-економічних умовах присвячені праці С. Архангельського, А. Денисової, Т. Грищенко, О. Долженка, Г. Китайгородської, В. Лагутіна, Б. Ломова, І. Прокопенка, В. Радченко, Д. Тхоржевського, М. Фіцули, Г. Щедровицького В. Якуніна та інших. Питанням проектування технологій підготовки фахівців у сучасних умовах присвячені дослідження А. Денисової, М. Кларіна, А. Колеченко, А. Нісімчука, О. Падалки, В. Питюкова, І. Смолюка, Ю. Сурмина, Е. Федорової, М. Фіцули, А. Фурмана та інших. Проблеми особистісного та ціннісного підходів вивчали І. Бех, В. Кузь, В. Лозова, Р. Лозовська, В. Мадзігон, Н. Ничкало, В. Паламарчук, О. Савченко, М. Сметанський, В. Слободан, Т. Сущенко, В. Ужик та інші. Технологічні аспекти цілісної системи економічної підготовки молоді аналізуються у працях В. Брицького, О. Камишанченко, О. Кульчицької, О. Криштановського, А. Нісімчука, О. Падалки, І. Прокопенка, В. Радченко, І. Смолюка, М. Тименко, Д. Тхоржевського та інших.

Однак вивчення передового педагогічного досвіду свідчить про те, що проблема формування соціоекономічної культури студентів вищих освітніх закладів не була ще предметом комплексного філософського, соціологічного, психолого-педагогічного вивчення. Наукові дослідження проблем професійної освіти здебільшого стосуються підготовки фахівців того чи іншого окремого напрямку, в той час, як основним завданням сучасних вищих навчальних закладів є виховання активного учасника прогресивних соціально-економічних перетворень в Україні, а не вузького спеціаліста в окремій галузі господарства.

Отже, дедалі загострюється суперечність: з одного боку, підвищується рівень вимог суспільства до соціоекономічної культури випускників вищих навчальних закладів освіти, а з іншого, – спостерігається відсутність теоретичної методологічної і методичної бази для виконання цього важливого суспільного замовлення, що й зумовлює вибір теми дисертаційного дослідження – „Теоретичні та методичні засади формування соціоекономічної культури студентів вищих навчальних закладів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою комплексної програми „Сучасні технології особистісно орієнтованого навчання” в рамках наукової діяльності консорціуму „Університет – Школа” в Донецькому національному університеті та програми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, яка виконується за проблемою „Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-20 0199U004104).

Тему затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (протокол № 3 від 18 листопада 2002 року), узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №1 від 28.01.2003 року).

Об’єктом дослідження є процес формування соціоекономічної культури у студентів вищих навчальних закладів.

Предмет дослідження – технологія формування соціоекономічної культури майбутнього фахівця в його професійній підготовці.

Мета дослідження – теоретичне обґрунтування структури соціоекономічної культури студентів, концепції формування СЕК у ВНЗ, розробка технології формування соціоекономічної культури в студентів вищих освітніх закладів та експериментальна перевірка її результативності.

Головною концептуальною ідеєю дослідження є положення про необхідність цілеспрямованого формування соціоекономічної культури студентів, високий рівень якої забезпечує їхню готовність і спроможність до ефективної реалізації соціально-економічної складової професійної діяльності.

Концепція дослідження включає три взаємопов’язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї:

Методологічний концепт відображає взаємозумовленість, взаємозв’язок і взаємодію різних підходів до дослідження проблеми соціоекономічної культури. Передумовами його є:

а) культурологічний підхід, який передбачає вивчення соціоекономічної культури в загальнокультурному контексті як інтеграцію особистості студента з сферою загальнолюдських цінностей, як складне інтегративне утворення, яке визначається і одночасно визначає рівень розвитку комунікативної, корпоративної, інформаційної, інвестиційної, споживчої культури;

б) системний підхід, який дозволяє розкривати закономірності, зв’язки між окремими складовими системи. Соціоекономічна культура майбутніх фахівців є визначеною системою і одночасно елементом соціально-економічної системи суспільства. Цілісність і системність соціоекономічної культури забезпечують структуроутворювальні та функціональні компоненти;

в) особистісно-діяльнісний підхід, який спрямований на усвідомлення студентом себе як особистості, активного суб’єкта соціально-економічних відношень в суспільстві.

Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів, дефініцій, оцінок, без яких неможливе глибоке розуміння сутності проблеми, яка досліджується, специфічних цілей, функцій і властивостей. Соціоекономічна культура – особистісне утворення, діалектична, інтегрована єдність соціальних цінностей, економічних норм, між якими існують певні зв’язки, які формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах навчальної, науково-дослідної, громадської діяльності і спілкування, визначаючи характер і рівень останніх.

Технологічний концепт (алгоритм процесу формування СЕК). Формування соціоекономічної культури студентів – процес спеціально організований, цілеспрямований, динамічний, інноваційний, такий, що потребує розробки науково-методичної системи, яка передбачає визначення комплексу засобів і умов її функціонування на теоретичних засадах культурологічного, особистісно-діяльнісного і системного підходів. Під формуванням СЕК майбутнього фахівця в контексті нашого дослідження розуміється цілісна організація навчально-виховного процесу у ВНЗ, яка ґрунтується на визначеній сукупності узагальнених економічних і соціальних знань, якостей економічного мислення, моральних норм і цінностей і яка проявляється у відношенні до інших суб’єктів соціоекономічної діяльності, у стійких переконаннях людини і нормативах її суспільної поведінки.

Отже, сукупність теоретико-методологічних положень і організаційно-педагогічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння соціально-економічних цінностей, узагальнених знань, формування якостей соціоекономічного мислення, забезпечує самореалізацію особистості фахівця під час реалізації соціально-економічної складової професійної діяльності.

Провідна ідея дослідження, її концепти втілені в загальній гіпотезі, яка ґрунтується на припущенні, що ефективність процесів професійної підготовки та соціокультурного виховання студентів може суттєво зрости, якщо технологія формування соціоекономічної культури буде одним із необхідних елементів навчально-виховної роботи.

Загальна гіпотеза конкретизована у часткових, які передбачають що досягнення достатнього рівня розвитку СЕК можливе, якщо:

ь у процесі вивчення гуманітарних і соціально-економічних дисциплін, а також фундаментальних дисциплін і дисциплін спеціалізації, під час проходження виробничих практик забезпечено системну організацію соціально-економічної підготовки студентів;

ь у майбутніх фахівців сформовано внутрішню потребу в оволодінні цінностями соціоекономічної культури і потребу в самовдосконаленні своєї особистості;

ь до змісту соціально-економічної складової професійної підготовки майбутніх фахівців включені сучасні тенденції розвитку ринкової економіки в Україні;

ь у ВНЗ створене і ефективно діє навчальне, науково-методичне, інформаційне особистісно-орієнтоване середовище формування соціоекономічної культури;

ь створено умови активізації навчально-пізнавальної, науково-дослідницької і громадської діяльності студентів та формування в них системно-цілісного усвідомлення сутності і засад соціоекономічної культури і на цьому підґрунті сформується глибоке розуміння соціокультурної сутності розв'язуваних професійних завдань;

ь забезпечено наступність розвитку соціоекономічної культури на різних етапах професійного становлення особистості майбутнього фахівця.

Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета, мети, концепції та гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Виявити сутнісні ознаки соціоекономічної культури як важливого прояву загальної культури і обґрунтувати структуру СЕК.

2. Розробити та теоретично обґрунтувати технологію формування соціоекономічної культури майбутніх фахівців, ґрунтуючись на аналізі провідних сучасних підходів до проблеми соціокультурного виховання.

3. Визначити фактори, функції, принципи, організаційні форми, методи та умови формування СЕК.

4. Обґрунтувати діагностику результатів формування СЕК.

5. Експериментально перевірити технологію формування соціоекономічної культури студентів.

6. Здійснити розробку і впровадження у навчально-виховний процес науково-методичного забезпечення формування СЕК студентів.

Методологічна основа дослідження визначається положеннями діалектики про узагальнений зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ та процесів соціально-економічного розвитку суспільства; про роль соціокультурних процесів у формуванні особистості (М. Бердяєв, Г. Гегель, С. Гессен, О. Духнович, І. Кант, В. Каразін, Г. Сковорода, М. Туган-Барановський); про єдність психічних процесів і діяльності (Б. Ананьєв, В. Мерлін, Б. Ломов, С. Рубінштейн та інші); про індивідуально-особистісну структуру як відкриту систему, що постійно розвивається; про закономірності організації і функціонування навчально-виховного процесу (Г. Балл, Л. Виготський, І. Зязюн, М. Каган, Г. Костюк, В. Лозова, Л. Нечепоренко, О. Скрипченко та інші); про сутність особистості як суб’єкта та об’єкта соціокультурних процесів (К. Абульханова-Славська, А. Здравомислов, Л. Сохань та інші), а також офіційно-нормативними документами, що регламентують діяльність вищих освітніх закладів України.

Теоретичну основу дослідження становлять концептуальні положення щодо психолого-педагогічних закономірностей системно-цілісного процесу становлення і розвитку особистості (О. Асмолов, Л. Божович, П. Гальперін, О. Дубосенюк, О. Киричук, В. Лозова, С. Максименко, В. Моляко, А. Петровський та інші); методологічних основ економічного навчання і виховання (В. Брицький, Т. Грищенко, О. Камишанченко, О. Кульчицька, О. Криштановський, А. Нісімчук, О. Падалка, І. Прокопенко, В. Радченко, І. Смолюк, М. Тименко та інші); закономірностей сучасних процесів гуманізації освіти (В. Андрущенко, В. Гриньова, М. Євтух, Е. Карпова, В. Козаков, А. Сущенко та інші).

Відповідно до визначених завдань було використано такі методи дослідження, як: аналіз (теоретичний, логіко-історичний, порівняльний); класифікація та узагальнення філософських, культурологічних, психолого-педагогічних теорій; обсерваційно-діагностичні методи (спостереження, бесіди, експертні оцінки, анкетування, тестування, опитування, дискусія); вивчення, систематизація та узагальнення педагогічного досвіду економічного навчання та виховання; педагогічний експеримент і статистичний аналіз його наслідків.

База дослідження. Для дослідно-експериментальної роботи було обрано математичний факультет (1000 студентів), хімічний факультет (500 студентів), історичний факультет (900 студентів) Донецького національного університету, Донбаську державну академію будівництва та архітектури. Загалом у різних видах експерименту брали участь 2850 студентів, 350 учнів – учасників конкурсу Малої академії наук Донецької області, учнів Обласної школи Юного математика, близько 2000 випускників математичного факультету ДонНУ.

Дослідження проходило у п’ять етапів протягом 1989 –2004 років.

На першому – науково-пошуковому етапі (1989–1991 рр.) – вивчався стан теоретичної та практичної розробки досліджуваної проблеми, опрацьовувалися вихідні теоретико-практичні засади дослідження, визначалися об’єкт, предмет, завдання, методи та форми дослідження, встановлювався кількісний та якісний склад учасників експерименту.

На другому – організаційно-прогностичному етапі (1992–1994 рр.) –проводився історико-етнічний аналіз досліджуваної проблеми, систематизувався та узагальнювався передовий науково-педагогічний досвід формування факторів культури у ВНЗ, вивчалися теоретичні засади педагогічної діагностики, розроблялися організаційні форми і методи формування СЕК студентів у навчально-виховній діяльності у ВНЗ, аналізувалися чинні стандарти вищої освіти в Україні, здійснювалася підготовка навчально-методичного, інформаційного та матеріального середовища проведення експерименту, розподілялися завдання між викладачами-експериментаторами, проводилася робота, яка сприяла формуванню готовності викладачів до участі в експерименті та поглиблювала усвідомлення актуальності та практичної значимості поставлених експериментально-дослідних завдань.

Третій етап – організаційно-практичний (1995–2000 рр.) – був направлений на реалізацію технологічного комплексу принципів, організаційних форм та методів формування СЕК студентів. На цьому етапі здійснювалася науково-дослідницька перевірка експериментальних програм, концептуальних теоретичних положень, розроблялися та впроваджувалися спецкурси, змістові модулі культурного спрямування (ЗМКС), неперервні наскрізні схеми впровадження ЗМКС у робочі програми дисциплін, навчально-методичні посібники, електронні підручники, систематизувалися та узагальнювалися результати дослідно-експериментальної роботи. До того ж, було розроблено та впроваджено три різних моделі формування СЕК – основна, прискорена та поглиблена.

На четвертому, узагальнюючому, етапі (2001–2002 рр.) здійснювалося порівняння і зіставлення даних, отриманих внаслідок впровадження різних моделей формування СЕК, класифікація та систематизація результатів; формулювалися висновки, узагальнювалися результати констатуючого та формуючого (з елементами варіативного) експериментів.

На п’ятому, впроваджувальному, етапі (2003–2004 рр.) систематизовані та узагальнені результати дослідження безпосередньо впроваджено у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів. Результати теоретичних досліджень та дані експериментальної роботи відображено у монографіях, навчальних посібниках, електронних підручниках. Висвітлено перспективи досліджень проблеми соціоекономічної підготовки майбутніх фахівців.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексний аналіз соціально-педагогічної проблеми формування СЕК студентів неекономічних спеціальностей вищих навчальних закладів, розкрито сутність СЕК як відкритої системи і водночас як елемента інших систем; визначено структуру соціоекономічної культури; обгрунтовано та експериментально перевірено технологію формування соціоекономічної культури студентів, яка забезпечує ефективну реалізацію соціально-економічної складової професійної діяльності; доведено необхідність упровадження технології формування СЕК студентів у ВНЗ України; виявлено ефективні форми та методи формування компонентів СЕК студентів (соціоекономічного мислення, узагальнених соціально-економічних знань, мотиваційно-ціннісної сфери СЕК) у навчальній, науково-дослідницькій та громадській діяльності студентів сучасних вищих навчальних закладів. Схарактеризовано умови формування СЕК у навчально-виховній діяльності.

Уточнено теоретико-методологічні засади соціокультурного виховання майбутніх фахівців з урахуванням аналізу національного і зарубіжного педагогічного досвіду, конкретизовано поняття соціально-економічної складової професійної діяльності.

Подальшого розвитку набули основні дефініції соціально-економічної підготовки фахівців („економічне мислення”, „економічні знання”), форми і методи організації економічної освіти.

Теоретичне значення дослідження полягає у психолого-педагогічному обґрунтуванні сутності, історико-етнічних характеристик та функцій соціоекономічної культури, визначенні структури СЕК, обґрунтуванні змісту поняття „соціоекономічна культура” як наукової категорії в педагогіці; в розробці принципів формування соціоекономічної культури студентів ВНЗ у різних видах діяльності; визначенні функцій компонентів СЕК, через які розкриваються основні зв’язки, відношення, якості, властивості системного утворення – соціоекономічної культури. А також у виявленні особливостей та процесуального забезпечення розвитку системоутворювальних та функціональних компонентів СЕК; в доведенні актуальності формування соціоекономічної культури майбутніх фахівців у сучасному ВНЗ; у виявленні дидактичних умов формування системоутворювальних та функціональних складових СЕК студентів у навчально-виховному процесі у ВНЗ; у створенні засобів адекватної діагностики рівня СЕК.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці та експериментальній перевірці: навчально-методичного забезпечення технології формування СЕК; системи електронного навчання та виховання соціокультурного спрямування; методів розвитку СЕК студентів у науково-дослідницькій діяльності; діагностичних комплексів для виявлення рівня комунікативної культури, корпоративних стосунків, культури споживання; програми включення до робочих програм навчальних дисциплін змістових модулів культурного спрямування; методів розвитку якостей соціоекономічного мислення.

Вищезазначені напрацювання використовуються у викладацькій, навчально-методичній діяльності в Донецькому національному університеті, Донбаській державній академії будівництва та архітектури. Навчально-методичні посібники „Інформаційна культура та інформаційна освіта”, „Корпоративна культура”, „Культура споживання”, „Комунікативна культура”, які використовуються під час проведення занять із спеціальних та загальних навчальних дисциплін та при проведенні конференцій студентських груп, містять тематичне наповнення ЗМКС. Посібник „Соціоекономічна культура. Тестуючий комплекс” використовується при організації заходів діагностики та самодіагностики розвитку СЕК. Навчально-методичні посібники „Культура економіко-математичного моделювання. Геометрія” та „Культура економіко-математичного моделювання. Алгебра”, в яких наведено математичні задачі соціально-економічного змісту, використовуються у плануванні науково-дослідної діяльності студентів та в організації керівництва студентами науково-дослідною діяльністю школярів (у рамках діяльності Малої академії наук). Науково-методичне забезпечення застосовується також у діяльності Асоціації студентів і випускників математичного факультету ДонНУ, де реалізується прямий зв'язок „студент – випускник” і зворотний зв'язок „випускник – студент”; в корекції процесів формування і діагностики компонентів СЕК.

Монографії та навчальні посібники можна використовувати у ВНЗ України ІІІ та ІУ рівнів акредитації при розробці навчальних курсів циклів природничо-наукової та професійно орієнтованої підготовки; при проведенні моніторингу розвитку СЕК та тренінгів з формування компонентів СЕК; при організації позанавчальної діяльності студентів. Упровадження технології формування СЕК особливо актуальне в сучасних умовах зміни педагогічної парадигми з авторитарної на гуманістичну.

Результати дослідження впроваджено у Донецькому національному університеті (математичний, хімічний та історичний факультети) (довідки про впровадження №11/231 від 15.12.03, №67/99 від 10.09.2003, №17/29 від 11.03.2003), у Донбаській державній академії будівництва та архітектури (довідка про впровадження №82 від 21.05.03), в Донецькому інституті інженерів залізничного транспорту (довідка про впровадження №112/1 від 23.12.04).

Вірогідність і наукова обґрунтованість висновків дисертаційного дослідження забезпечується чіткою обґрунтованістю теоретико-методологічних позицій; застосуванням методів наукового пізнання; використанням доцільного, у контексті мети та завдань дослідження, комплексу методів та організаційних форм; науковим підходом до аналізу соціально-економічного, інформаційного, методичного середовища формування СЕК; належною дослідною перевіркою теоретичних положень; обґрунтуванням процесу формування СЕК як системної цілісності; репрезентативністю експериментальної вибірки дослідження; коректністю статистичної оцінки результатів дослідження; створенням системи навчально-методичних посібників та електронних підручників; апробацією результатів дисертаційного дослідження на наукових семінарах та конференціях.

Особистий внесок дисертанта в працях, що написані у співавторстві, полягає у розробці концепції та теоретико-методичному обґрунтуванні основних ідей та положень досліджуваної проблеми; в постановці завдань дослідження; з’ясуванні сутності соціоекономічної культури та розробці технології її формування; у створенні ефективних навчально-методичних посібників; в проектуванні технології формування соціоекономічної культури студентів у різних видах діяльності; у безпосередньому здійсненні експериментальної роботи в закладах освіти; науково-практичній обробці результатів.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи, її основні положення обговорювалися та одержали схвалення на міжнародних наукових конференціях: „Наука і освіта ” (Дніпропетровськ, ), „Современные задачи прикладной статистики, актуарной и финансовой математики” (Донецьк, ), „Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії” (Вінниця, ), „Проблеми та шляхи розвитку вищої технічної освіти” (Київ, ), „Актуальні проблеми виховання студентів, формування їх як особистостей у вищих закладах освіти” (Київ, ), „Перспективи вищої освіти у період суспільної трансформації” (Донецьк, ), „Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах” (Ужгород, ), „Вимірювання навчальних досягнень школярів і студентів: гуманістичні, методологічні, методичні, технологічні аспекти” (Харків, ), „Университеты и общество. Сотрудничество университетов в ХХІ веке” (Москва, ), „Проблеми підготовки фахівців” (Дніпропетровськ, ), „Гуманізм та освіта” (Вінниця, ); всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Проблеми підручників і посібників з математики, фізики та основ інформатики” (Тернопіль, ); „Алгебраїчні методи дискретної математики” (Луганськ ); „Сучасні технології навчання: проблеми та перспективи” (Рівне, ), „Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики” (Кривий Ріг, 2003), „Информационные технологии в учебном процессе” (Одеса, ), „Актуальні проблеми безперервної освіти” Харків (2003) і регіональних наукових конференціях та семінарах: „Проблеми викладання фундаментальних дисциплін” (Донецьк, ), „Застосування та удосконалення методики викладання математики” (Донецьк, ), „Самостійна робота студентів – найважливіший засіб підвищення якості знань” (Донецьк, ), „Единое информационное пространство” (Дніпропетровськ, ), „Технології особистісно орієнтованого навчання” (Донецьк, ), „Перспективные разработки науки и техники” (Белгород – Днепропетровск, 2004).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 77 публікаціях (з них 40 одноосібних): 2 монографіях, 7 навчально-методичних посібниках; 9 методичних рекомендаціях; 27 статтях у наукових фахових виданнях, 5 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць; 27 публікаціях у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 121 друкований аркуш.

Кандидатська дисертація на тему „Метод малого параметру в стохастичних системах з малими випадковими збуреннями” була захищена в 1990 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Структура дисертації. Дослідження обсягом 743 сторінки у двох частинах складається з дисертації (467 сторінок) та додатків окремою частиною (276 сторінок). Дисертація (393 сторінки основного тексту) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (446 найменувань на 34 сторінках), з них 29 англійською та німецькою мовами, 28 таблиць на 22 сторінках, 24 рисунки на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, доцільність та ступінь розробленості; визначено проблему, об’єкт, предмет, мету та завдання; розкрито провідні концептуальні засади дослідження; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів дослідження; наведено дані про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі – „Теоретичні засади соціоекономічної культури особистості” – розкрито сутність феномена культури, проаналізовано поняття соціоекономічної культури як важливого прояву цілісного культури. Виходячи з того, що культура – це багатогранне явище, яке забезпечує цілісність і цілеспрямованість розвитку суспільства, можна виділити такі основні положення: культура – це визначений рівень організації життєдіяльності людей, виражений у продуктах матеріальної і духовної творчості, у характері оволодіння прийомами і методами праці, інтелектуальної діяльності, прагненні до фізичного і духовного розвитку; культура не самостійна соціальна сфера, а узагальнена характеристика всієї соціально-економічної системи, й у будь-якому суспільному явищі існує її соціологічний культурний аспект. Тобто, культура – це сутнісна ознака кожної окремої людини і груп людей, соціальних, професійних і національних спільнот, усього суспільства загалом.

У розділі виділено декілька підходів до інтерпретації феномена культури, які стали теоретико-методичною основою розв’язання завдань формування соціоекономічної культури майбутніх фахівців, а саме: культури як динамічного процесу розвитку сутнісних сил людини, процесу творчої самореалізації особистості, яка виступає суб’єктом культурно-історичного процесу (особистісний підхід), прихильниками якого є Є. Баллер, Л. Коган, Л. Круглова, М. Межуєв, Е. Ржабек, В. Семенов, Л. Сохань та інші вчені; культури як специфічного способу людської діяльності (В. Давидович, Ю. Вишневський, В. Жариков, Ю. Жданов, Н. Злобін, М. Коган, Е. Маркарян, О. Ханова, З. Хелус та інші автори); культури як системи цінностей (аксіологічний підхід), який визначали С. Анісімов, А. Арнольдов, В. Блюм кін, М. Дьомін, С. Дробницький, А. Коршунов, Г. Оботурова, Т. Пороховська, Н. Розов, Е. Соколов та інші.

Наведене узагальнююче визначення культури як складної соціальної системи, яка відтворює сукупність історичних, економічних, філософських, суспільних знань, визначається рівнем розвитку мислення, відповідає загальновизнаним еталонам людської діяльності (поведінки) і нормам моралі, функціонує у напрямку всебічного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства загалом і кожного окремого його члена.

На основі аналізу праць дослідників економічної культури – Т. Заславської, О. Камишанченко, Я. Корнаі, Я. Кузьмінова, А. Моля, І. Прокопенка, В. Радаєва, Г. Соколової та інших зроблено узагальнюючий висновок про те, що економічна культура – це сукупність соціальних цінностей і норм, що є регуляторами економічної поведінки і відіграють роль соціальної пам’яті економічного розвитку суспільства. Доведено, що, оскільки економічна культура є основною характеристикою економічних відношень у соціумі, які виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ, то фактори економічної культури є базисом всіх соціальних відношень у суспільстві. Тому дослідження економічної культури без вивчення її соціальних проявів є відірваним від реалій соціально-економічного розвитку України. Наголошується, що, незважаючи на очевидну актуальність, теорія соціоекономічної культури недостатньо розроблена, що знижує пізнавальні і формуючі можливості СЕК.

Отже, зафіксовано сутність феномена соціоекономічної культури, історичні, соціальні та економічні механізми глибокого проникнення СЕК у життєдіяльність соціуму, у громадську діяльність, притаманність соціоекономічної культури кожній особистості, будь-якому виду людської діяльності.

У другому розділі – „Обґрунтування структурних компонентів соціоекономічної культури студентів” – наведено теоретичний аналіз структури СЕК, розкрито психолого-педагогічні засади когнітивного компонента, здійснено науково-педагогічний аналіз інтелектуального компонента СЕК, визначено підсистеми ціннісного компонента.

У розділі обґрунтовано, що соціоекономічна культура майбутніх фахівців є інтегративним феноменом, який базується, на системоутворювальних складових: когнітивному (узагальнені соціально-економічні знання) та інтелектуальному (соціоекономічне мислення) компонентах, а також на функціональній складовій – мотиваційно-ціннісному компоненті і є необхідною умовою ефективної реалізації соціально-економічної складової професійної діяльності. Аналіз наукових праць вітчизняних (О. Долженко, В. Лагутін, А. Нісімчук, О. Падалка, І. Прокопенко, І. Савицький, І. Смолюк, О. Шпак та інші) та зарубіжних дослідників (М. Бердяєв, В. Григор’ян, С. Дев’ятов, О. Камишанченко, Г. Коптанс, В. Купцов, Т. Стомпалева, К. Уледов, В. Федотов та інші автори) доводить, що питання реформування системи освіти у світлі еволюційних і революційних соціально-економічних перетворень уже давно привертають увагу вчених, які у своїх дослідженнях відстоюють позицію безперспективності вузької практичної підготовки фахівців на шкоду загальнокультурній.

У ході дослідження обґрунтовано сутність системоутворювальних та функціональних складових СЕК. Так, когнітивний компонент є важливою системоутворювальною складовою соціоекономічної культури, оскільки СЕК базується на поглибленні узагальнених соціально-економічних знань майбутніх фахівців, на усвідомленні основних законів ринкового господарювання, форм активізації виробничих процесів, організаційних принципів мобільної перебудови виробничих структур, розумінні норм корпоративних стосунків, управління персоналом тощо. Саме в соціально-економічних знаннях в узагальненому вигляді відображується соціально-економічна реальність, в якій реалізовуватимуться професійні уміння та навички.

Доведено, що ефективною формою наповнення соціально-економічним змістом навчальних дисциплін професійного спрямування є включення до робочих планів дисциплін змістових модулів культурного спрямування (ЗМКС). Внаслідок упровадження змістових модулів культурного спрямування, які є функціонально повним замкнутим комплексом соціально-економічних законів, понять, фактів, забезпечується засвоєння студентами основних теоретичних знань і набуття практичних навичок у відповідних сферах соціоекономічної культури. У розділі наголошується, що розвиток у майбутніх фахівців самостійності, ініціативи і творчості під час оволодіння узагальненими соціально-економічними знаннями можливий за умови, коли в період навчання у ВНЗ студенти ставилися б у позицію активного суб'єкта навчальної діяльності. Когнітивний компонент СЕК може ефективно формуватися тільки за умови залучення студентів до самостійної, активної навчальної та позанавчальної (науково-дослідної, громадської) діяльності.

Установлено доцільність визначення чотирьох рівнів розвитку когнітивного компонента СЕК студентів: ідентифікаційного, репродуктивного, продуктивного та системно-творчого. Найвищий рівень (системно-творчий) характеризується високою пізнавальною активністю і внутрішньою мотивацією до набуття узагальнених соціально-економічних знань, що сприяє оптимізації соціально-економічної складової професійної діяльності фахівців, формує у майбутніх фахівців спроможність оцінювати соціально важливі фактори професійної діяльності, підвищує прагнення до усвідомлення власної соціально-економічної ролі у суспільстві.

Під час аналізу інтелектуального компоненту СЕК з’ясовано, що соціокультурний розвиток особистості студентів великою мірою пов’язаний із формуванням їхнього соціоекономічного мислення (СЕМ). Вивчення психолого-педагогічних теорій мислення дозволило визначити СЕМ як цілісний тріумвірат: по-перше, як опосередкованого та узагальненого відображення й пізнання об’єктивної соціально-економічної реальності, по-друге, як найвищої форми соціально-економічної діяльності, по-третє, як системи спеціальних розумових операцій, що притаманні СЕМ.

Аналіз науково-педагогічної літератури дав підстави для висновку, про те що формування системи спеціальних розумових операцій (аналіз наявної соціально-економічної інформації, порівняння альтернативних варіантів та їх наслідків, оцінка корисності наявних варіантів та ін.) є необхідною умовою розвитку інтелектуального компонента СЕК, а рівень розвиненості і самоусвідомленості операцій мислення є важливим показником його сформованості. Наведено емпіричні підтвердження того, що спеціальні операції мислення недостатньо розвинуті у сучасних студентів, але усвідомленню цих операцій, та їх застосуванню можна навчити студентів за допомогою спеціальних методів навчання.

Установлено, що з системою спеціальних розумових операцій тісно пов’язані прийоми навчальної діяльності соціально-економічного спрямування. Обґрунтовано доцільність застосування у навчальному процесі таких прийомів як фреймінг (переформулювання проблеми), керування упізнаванням, збільшення наочності, рівних ваг, послідовного виключення альтернатив та ін. У розділі наведено психолого-педагогічний аналіз таких якостей СЕМ, як сугестивність, компромісність, гнучкість, глибина, самостійність, критичність, плановість, продуктивність тощо та доведено, що розвиненість цих якостей є показником сформованості соціально-економічного мислення майбутніх фахівців.

Безумовно, важливим компонентом соціоекономічної культури є мотиваційно-ціннісна сфера особистості як вищий ступінь розвитку людини, гармонія її ідеалів із загальнолюдськими цінностями і високоморальними вчинками, підвалини яких закладені у потребі служити суспільству і прогресу, постійне прагнення до самовдосконалення. Обґрунтовано, що мотиваційно-ціннісний компонент доцільно структурувати за підсистемами: цінності-цілі, цінності-відношення, цінності мотиви. Ці підсистеми з огляду на соціально-економічний характер досліджуваного явища СЕК ми диференціюємо за напрямками: а) цінності-цілі загальнолюдської культури; б) цінності-відношення соціальної спрямованості та в) цінності-мотиви економічної спрямованості. Підсистему цінностей-відношень СЕК утворюють цінності комунікативної, корпоративної та інформаційної культури. До підсистеми цінностей-мотивів входять цінності інвестиційної культури та культури споживання. Доведено що, формування мотиваційно-ціннісного компоненту СЕК майбутніх фахівців в умовах вищої освіти повинне бути осмисленим з урахуванням загальноприйнятих норм комунікативної і корпоративної культури, соціальних принципів і нормативів, особливостей споживання, принципів інформаційної діяльності, властивих конкретній культурі суспільства і відкладених як його базисні духовні і практично-діяльнісні компоненти.

У розділі зафіксовано особливості культури з позицій ціннісного підходу, як сутнісної характеристики особистості, в соціологічному знанні (І. Бестужев-Лада, І. Кон, В. Ядов та інші) та у філософії освіти (Б. Гершунський, Г. Францев). Проаналізовано педагогічні дослідження, присвячені проблемі становлення мотиваційно-ціннісної сфери індивідуальної культури особистості в системі професійної освіти (В. Гриньова, Ю. Самсонов, В. Симоненко) та в умовах навчання в загальноосвітній школі (О. Єсіна, І. Слюняєва І. Якимович та інші).

На основі аналізу науково-педагогічної літератури доведено, що серед цінностей-відношень важливе місце посідають цінності комунікативної культури. Під комунікативною культурою в контексті дослідження розуміється система загальних принципів спілкування, установлений порядок комунікації в сфері особистісних, соціальних, виробничих, професійних взаємин і контактів, система знань про загальнолюдську і професійну мораль, її історію і практику, про стосунки між людьми в процесі економічної діяльності. Цінності комунікативної культури покликані регулювати чи обмежувати поведінку суб'єктів соціально-економічних відношень з метою мінімізації групових суперечностей, підпорядкування індивідуальних інтересів груповим, сприяти взаєморозумінню людей у процесі виробництва, торгівлі, розподілу, обміну матеріальними і духовними цінностями. Метою формування цінностей комунікативної культури як складової мотиваційно-ціннісного компонента СЕК є: вивчення національно-історичного досвіду в галузі соціально-економічних відношень; аналіз впливу релігійних і культурних цінностей на соціально-економічну поведінку людини; вивчення проблеми соціальної відповідальності родини; дотримання та створення етичних принципів з певних побутових, виробничих, організаційних ситуацій.

Особливе місце в структурі мотиваційно-ціннісного компонента СЕК посідають цінності культури пошуку, засвоєння і користування інформацією. Серед цінностей інформаційної культури фахівця ми виділяємо два структурних рівні: змістовий і функціональний. Встановлено, що до цінностей змістовного рівня інформаційної культури доцільно віднести цінність самостійно набутих знань, прагнення до самореалізації і самовиховання. Функціональний рівень включає такі цінності: виваженість у пошуку, аналізі та відборі потрібної інформації, раціональність використання отриманої інформації, адекватність власних інформаційних потреб й інформаційних можливостей. Ця система цінностей виконує функції скорочення непродуктивних витрат часу, підвищення оперативності, точності і повноти одержання інформації та знань, що значно підвищує якісний рівень соціально-економічної підготовки фахівців.

Цінності-відношення, що ґрунтуються на цінностях корпоративної культури, визначаються системою взаємодіючих між собою матеріальних і духовних цінностей, що властиві конкретній організації, відображають її індивідуальність і власне сприйняття у соціальному і економічному середовищі. Ці цінності виявляються у ставленні до близького оточення, взаємодії, сприйнятті себе, навколишнього середовища, як складний комплекс припущень, остаточно прийнятих усіма членами даної організації. Цінності корпоративної культури як складової мотиваційно-ціннісного компонента СЕК виявляються також у філософії й ідеології керування, духовних орієнтаціях, віруваннях, сподіваннях, нормах міжособистісних відношень, регламентують ділові стосунки членів колективу.

Якщо цінності комунікативної, інформаційної та корпоративної культури характеризують соціальну сторону мотиваційно-ціннісного компонента СЕК, то цінності-мотиви, що ґрунтуються на цінностях культури споживання та інвестиційної культури висвітлюють його економічну сутність. Розвиток інвестиційної культури та культури споживання майбутніх фахівців потребує формування цінностей-мотивів, які б у комплексі висвітлювали коло питань, пов’язаних з прагненням накопичення коштів, з сучасними засобами інвестування в Україні, правилами формування споживчих потреб і мотивів тощо. Під культурою споживання у контексті дослідження розуміється сукупність стійких форм і мотивів соціально-економічної взаємодії, закріплених у нормах і цінностях, засобах комунікації, переданих від покоління до покоління, що виявляються в існуванні сталих форм, способів і моделей споживання. Цінності-мотиви споживчої культури – це критерій і результат оцінювання споживачем порівняльних якостей об'єктів споживання (товарів або послуг) з погляду особистих або прийнятих, як особисті, суспільних інтересів. Усвідомлення механізмів створення, підтримки і поширення цінностей культури споживання, безсумнівно, є важливою засадою ефективної реалізації соціально-економічної складової професійної діяльності майбутніх фахівців.

Отже, в розділі обґрунтована необхідність зрушень у професійній підготовці сучасного фахівця, спрямованих на формування в студентів готовності та спроможності до усвідомлення соціально-економічної складової професійної діяльності в умовах ринкової системи господарювання, яка ґрунтується на узагальнених соціально-економічних знаннях, визначених якостях соціально-економічного мислення, загальноприйнятих нормах комунікативної і корпоративної культури, особливостях споживання, принципах сучасної інформаційної діяльності.

У третьому розділі – „Обґрунтування технології формування соціоекономічної культури студентів” розкрито сутність технології формування СЕК, наведено системний аналіз процесів формування компонентів СЕК, визначено завдання, функції, з’ясовано принципи, виявлено умови, обґрунтовано показники та рівні сформованості СЕК студентів.

У розділі технологію формування соціоекономічної культури майбутніх фахівців визначено, як цілеспрямований процес організації і стимулювання навчально-пізнавальної діяльності студентів, спрямований на формування основних якостей соціоекономічного мислення, розвиток потреби студентів у набутті широких соціально-економічних знань, виховання та самовиховання цінностей СЕК для ефективного застосування сформованих якостей в умовах сучасного соціально-економічного середовища. Це зумовило розв’язання таких дослідницьких завдань: теоретичного обґрунтування цілей роботи; засобів і педагогічних умов формування компонентів СЕК.

Установлено основні завдання процесу формування СЕК студентів, а саме: формування ключових компетенцій майбутніх фахівців в інтелектуальній, когнітивній і ціннісній сферах особистісного розвитку; розвиток цінностей комунікативної, корпоративної, інформаційної культури, культури споживання та інвестиційної культури; виховання особистості, яка не здатна заподіяти шкоду ні суспільству, ні природі, ні близькому оточенню, ні самій собі; виховання особистості, відкритої до діалогу, обміну думками, такої, що дбайливо і ретельно ставиться до слова та інформації; виховання громадянина і „державної людини”, здатної бути учасником і організатором складних суспільних, соціально-економічних процесів і структур управління, сприяти збереженню цілісності всіх сфер життєдіяльності Української держави.

Обґрунтовано, що разом із дотриманням загальних принципів навчання (відповідності результатів навчання і виховання до державних стандартів вищої освіти; відповідності змісту вищої освіти до сучасних і прогнозованих тенденцій розвитку соціально-економічної сфери