НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Єфімов Олександр Миколайович

УДК 347.42

Правовідносини в сфері обігу векселів

в Україні

Спеціальність 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

СПАСИБО-ФАТЄЄВА Інна Валентинівна,

Національна юридична академія України імені

Ярослава Мудрого, професор кафедри цивіль-ного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ЖИЛІНКОВА Ірина Володимирівна,

Національна юридична академія України імені

Ярослава Мудрого, професор кафедри цивіль-ного права;

кандидат юридичних наук, доцент

ТРУБА В’ячеслав Іванович,

Одеський національний університет ім.Мечникова, завідувач кафедри цивільного права.

Провідна установа – Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка, кафедра цивільного права, Міністерство освіти і науки України, м.Київ .

Захист відбудеться “21” грудня 2005 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “18” листопада 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Обіг векселів є складовою цивільного обороту в цілому і обороту цінних паперів, що, зокрема, є однією з умов дійовості ринку товарних та фінансових ресурсів. Нерозвиненість вексельних відносин, заборона біржового обігу векселів негативно впливають на рівень запровадження цього способу платежу і, як наслідок, на стан фінансової активності ринку.

Проблема вексельного обігу не знайшла й належного розроблення в науці цивільного права, де бракує фундаментальних досліджень з цього питання. Вексель піддавався всебічному аналізу ще до радянських часів у працях С.М. Бараца, Н.Й. Нерсесова, П.П.Цитовича, Я.Браве, А.І.Ка-мінки, А.Е.Вормса, В.Д.Каткова, Д.І. Мейера, А.Ф. Федорова, Г.Ф.Шершеневича та інших відомих цивілістів. З припиненням застосування векселя у радянські часи відповідна проблематика фактично не порушувалася, крім хіба що у працях В.М.Гордона та Б.Б. Черепахіна. Відновлення векселя як цінного паперу порушило і наукові розроблення щодо його застосування у цивільних правовідносинах, чому присвятили дослідження вітчизняні науковці С.М.Бервено, В.В.Воловик, І.Ф.Сидоров, В.Л.Яроць-кий та російські вчені В.А.Бєлов, Л.Г.Єфімова, О.Виговський, В.В.Грачьов, Л.Ю.Добриніна, Д.Л.Іванов, Є.О.Крашенінніков, Н.А. Крутицький, Ю.Н.Мо-роз, Л.А.Новосьолова, І. Рукавішнікова та ін.

Між тим українські науковці передусім зосередили свої дослі-дження на аналізі таких аспектів цієї тематики, як розуміння векселя як об’єкта цивільних прав та виконання вексельних зобов’язань. Що стосується вексельного обігу, то фактично аспект аналізу зводився до його передання за індосаментом із розгляданням правової природи останнього. При цьому недостатньо уваги приділялося питанням комплексного бачення вексельного обігу як розвинутої системи вексельних правовідносин, їхньої правової природи та й у цілому віднесення цих відносин до сфери регулювання вексельного права з визначенням поняття останнього. Це й зумовило необхідність поглиблення до-слідження цих питань у комплексі.

Крім праць зазначених науковців, для розроблення теми дисертаційного дослідження було використано праці М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової, Д.В. Мур-зіна, І.Р.Назарчука, І.Б. Новицького, Л.А. Лунца, В.В.Луця, Л.В.Панової, Ф.К. Савін’ї, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Я.М.Шевченко та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослід-ницької роботи відділу проблем цивільного, трудового і під-при-ємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України” (2003-2004 рр., державний реєстраційний номер РК 0101U007078).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування правових засад вексельного обігу з виявленням юридичної природи вексельних правовідносин та розроблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, до сфери регулювання якого належать ці питання. Основними завданнями дослідження стали: з’ясування понять вексельного права та вексельних правовідносин; установлення підстав їх виникнення та юридичної природи; комплексний аналіз зв’язків між учасниками вексельних правовідносин; характеристика їх суб’єктного складу та змісту; виявлення етапів вексельних правовідносин; визначення вексельного обігу в позабіржовій та біржовій сферах; формулювання наукових висновків та пропозицій щодо внесення змін до законодавства України.

Об’єкт дослідження — цивільно-правові відносини, що складаються у вексельному обігу як складовій цивільного обороту.

Предмет дослідження — нормативно-правові акти (вітчизняні, міжнародні та іноземні), практика їх застосування, доктрини, теорії та наукові позиції щодо вексельного обігу.

Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання дисертаційної роботи: історико-правовий та порівняльний, за допомогою яких простежено послідовність розвитку вексельних відносин у сучасному українському середовищі на ґрунті тих теоретичних надбань і практичних механізмів, які випрацьовувалися в інші часи та в інших країнах; структурно-функціональний, який надав можливості побудувати структуру зв’язків при системному баченні вексельних правовідносин; логіко-догматичний та герменевтичний методи сприяли аналізу та тлумаченню норм вексельного права; метод прогнозування застосовано для виявлення шляхів подальшого розвитку вексельного обігу та його нормативно-правового регулювання. Шляхом проведення аналізу та синтезу виявлялися істотні засади побудови відносин між учасниками вексельного обігу. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження відносин, що складаються у сфері цивільного обігу векселів в Україні, формуванні висновків, що виносяться на захист:

1. Застосовується новий підхід до розуміння вексельного права як комплексного утворення в законодавстві, що є складовою законодавства про цінні папери і до сфери регулювання якого належать передусім цивільні, а також фінансові, адміністративні, процесуальні та інші відносини з приводу векселя. Вексельне законодавство є спе-ціальним порівняно з загальноцивільним правовим регулюванням.

2. Вперше доводиться, що у запозиченій публічним правом конструкції векселів і механізмів їх застосування у податкових, митних та інших публічно-правових відносинах відсутні ознаки та функції векселя як цінного паперу. Від втілення податкового та іншого публічного зобов’язання в форму векселя слід відмовитися.

3. По-новому обґрунтовуються вексельні правовідносини як цивільно-правові відносини, що мають характер зобов’язань, які виникають між учасниками вексельного обігу після випуску векселя та являють собою правові зв’язки з приводу його обертання шляхом укладення правочинів у різних сферах (сегментах) ринку.

4. Надаються нові аргументи на користь двох юридичних фактів, які слугують підставою виникнення вексельних правовідносин: складання (оформлення) та видання векселя як односторонні правочини.

5. Висловлюється нова аргументація на користь пропозиції, що видання векселя не можна розглядати як новацію, котра є способом припинення зобов’язань. Договірне зобов’язання з оплати боргу боржником, з яким було пов’язане видання векселя, не припиняється, а перебуває в призупиненому стані. Вексельне законодавство потребує змін шляхом установлення правила, згідно з яким грошові зобов’язання щодо платежу за договором припиняються у разі виконання боржником зобов’язання за векселем, виданим у рахунок виконання зобов’язань за договором.

6. Вперше вексельні правовідносини визначаються як єдині етапні правовідносини, які розвиваються та мають поетапну зміну того чи іншого елементу своєї структури. Етапами вексельних правовідносин є первинне вексельне зобов’язання, що виникає з виданням векселя, та наступні його ланцюги, кількість яких зумовлена фактами передання векселя. Вексельне зобов’язання може містити лінійні зв’язки між його суб’єктами (векселедавець–векселедержатель; векселедавець–платник–векселедержатель) та відгалужені (векселедавець – аваліст – платник).

7. Обґрунтовано, що крім позначених у ст. 1 Закону України “Про заставу”, підставою виникнення застави є вчинення вексельного індосаменту.

8. Дістала подальшого дослідження оборотоздатність векселів як об’єктів цивільного права у позабіржовій та біржовій сферах. До позабіржової сфери обігу векселів належать здійснення розрахунків; оформлення результатів звірення взаємної заборгованості; оформлення комерційного кредиту з нарахуванням відсотків; продаж та придбання векселів, у тому числі з метою формування фінансових ресурсів; кредитні операції з участю фінансових установ. Наводяться аргументи щодо необхідності скасування заборони біржового обігу векселів в Україні.

9. Висловлюється сукупність нових доводів стосовно охоронних засад вексельних відносин, що впливають на вексельний обіг. Вони полягають у забезпеченні платіжної функції векселя, зокрема: (а) у застосуванні підходу до регулювання вексельних відносин як окремих, не пов’язаних з цивільним зобов’язанням, яке слугує передумовою їх виникнення (валюти зобов’язань); (б) у спрямованості призначення акцепта охороні інтересів вексельних кредиторів; (в) в уведенні додаткових механізмів, якими забезпечується виконання вексельних зобов’язань – авалю; (г) у специфіці вексельних відносин при неакцепті, коли має місце протест за векселем; (ґ) у встановленні солідарного обов’язку осіб, зобов’язаних у порядку регресу, щодо оплати векселя у разі відмови основного боржника за векселем оплатити вексель.

10. Наведено додаткові аргументи на користь неможливості розглядання прямих вексельних боржників та осіб, зобов’язаних у порядку регресу, як солідарно зобов’язаних осіб з початку виникнення вексельного зобов’зання. Ці особи стають такими на етапі ексцесу, коли права векселедержателя підлягають захисту. Солідарний обо-в’язок вексельних боржників не свідчить про їх солідарну відпо-відальність.

11. Знайшло подальший розвиток бачення можливості укладання договору врахування на користь третьої особи за умов документального підтвердження кредиторської заборгованості пред’явника такій особі. У такому разі банк за вимогою цієї особи перераховує кошти за врахований вексель на її поточний рахунок.

12. Зроблено новий висновок про неможливість існування позавексельного акцепту. Письмове повідомлення трасатом про свій акцепт держателя або будь-яку особу, яка поставила свій підпис на векселі, у разі закреслення трасатом надпису про свій акцепт слід роз-цінювати як підтвердження (докази) акцепту за векселем, а не вважати ці дії позавексельним акцептом.

13. Застосовано комплексний підхід із висловлюванням нових аргументів щодо доведення неможливості застосовування механізмів визнання векселя недійсним та визнання вексельного зобов’язання недій-сним як таких, що суперечать сутності вексельних правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання при викладанні навчального курсу “Цивільне право України” і спецкурсів “Правове регулювання ринку цінних паперів”, “Вексельне право”. Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватись у навчальних посібниках, підручниках, методичних рекомендаціях для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано й обговорено на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і під-приєм-ниць-кого права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції “Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин” (м.Харків, Вищий господарський суд України, Академія правових наук України, Академія суддів України, Харківський апеляційний господарський суд України, 20-21 жовтня 2004 р.); міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м.Хмельницький, 11–12 березня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 3 статті у збірниках, що входять до переліку Вищої атестаційної комісії України, а також дві тези доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох роз-ділів, висновків та списку використаних джерел (188 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки друкованого тексту, з яких 16 сторінок займає список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження; формулюються положення, які містять наукову новизну та виносяться на захист.

У першому розділі “Загальні засади вексельного права щодо обігу векселів”, який містить чотири підрозділи, досліджується вексельне право та вексельні зобов’язання, надається загальна характеристика правовідносин з приводу обігу векселів.

У підрозділі 1.1 “Правове регулювання застосування векселів в Україні. Вексельне право” аналізуються нормативно-правові акти, що регулюють вексель як цінний папір, та відносини з ним, досліджується вексель у якості економічної (фінансовий інструмент) та правової категорії, позначаються його функції: 1) кредитування; 2) платіжна; 3) фіксації стану (оформлення заборгованості); 4) засвід-чення належності права певному суб’єкту (легітимації); 5) розподілу ризиків. Правовий аспект векселя простежується крізь призму приватноправового та публічно-правового регулювання.

В роботі надається поняття вексельного права, розкриваються його сутність. По-перше, простежується комплексність вексельного права як певного утворення; по-друге, визначається вид цього утворення; по-третє, висловлюються аргументи щодо його віднесення до утворень в законодавстві, а не в праві.

З огляду на те, що вексель є видом цінних паперів, регулювання яких становить насамперед цивільно-правовий інститут, робиться висновок про те, що сукупність норм, які регулюють вексельні відносини, є підмножинністю інституту цінних паперів. Оскільки право цінних паперів є комплексним, то й вексельне право також має комплексний характер. Відстоюючи позицію, що комплексних галузей права бути не може, автор додержується думки, що вексельне право є комплексним інститутом законодавства. Виходячи з наявності у будь-якого комплексного утворення певного правового ядра, доводиться, що ним для вексельного права є цивільно-правові норми, передусім ті, що регулюють цінні папери, виконання зобов’язань та відповідальність. Вони становлять загальні засади відповідного регулювання, навколо якого формуються різні спеціальні механізми застосування тих чи інших правових конструкцій, передбачувані вексельним правом.

Підтримується точка зору про те, що вексельне право містить спеціальні норми порівняно з цивільно-правовим регулюванням, норми якого застосовуються субсидіарно у разі необхідності в цьому. Проте в окремих механізмах спостерігається перехрещене регулювання вексельного та цивільного права, наприклад, у разі вчинення індосаменту після протесту в неплатежі. Використання загальноцивілістичних правових засад і норм може мати місце й тоді, коли публічно-правові механізми “втручаються” в приватну сферу вексельних відносин, звужуючи її. Доведення неправомірності такого підходу супроводжуватиметься застосуванням до відповідних відносин норм не публічного, а приватного права.

У підрозділі 1.2 “Юридична природа відносин з векселем (вексельних зобов’язань)” ці відносини характеризуються з використанням таких підходів, як дозвільна спрямованість при їх регулюванні, рівність учасників, автономія волі, майнова самостійність, рівність права на захист, майновий, компенсаційний характер відповідальності. При цьому виявляються специфічні прояви у цих відносинах дозвільної спрямованості, яка критично звужена порівняно з загальною дією відповідного методу регулювання в цивільному праві. Учасники вексельних відносин позбавлені можливості врегулювати ці питання за домовленістю між собою на свій розсуд.

В роботі доводяться наступні особливості вексельних відносин.

По-перше, відносини з приводу векселя повинні врегульовуватися на законодавчому рівні, а не на рівні договорів. По-друге, досягнення розумного балансу між інтересами різних груп учасників цих відносин можливо зі встановленням самодостатніх механізмів їх регулювання, внаслідок чого при додержанні вимог закону в учасників виникнуть відповідні права або обов’язки; у противному разі ці права та обов’язки не виникають. Такий підхід виключає які б то не було заперечення, але не позбавляє учасників вексельних відносин реалізувати можливість захисту своїх прав та інтересів поза вексельним правом за допомогою цивільно-правових механізмів у випадку, коли має місце недодержання вимог вексельного законодавства. По-третє, захист прав та інтересів учасників вексельних правовідносин здійснюється в спрощений спосіб через звернення до нотаріуса, що забезпечує швидкість стягнень і позитивно впливає на цивільний оборот.

З’ясування питання щодо природи вексельного зобов’язання відбувається через аналіз двох рівнів зв’язків: 1) договірного зобов’язання, на виконання якого видається вексель, та вексельного зобов’язання; 2) безпосередньо відносин вексельного зобов’язання. Це надало можливості стверджувати про те, що договір не є підставою виникнення вексельних правовідносин, а її становлять складання (тобто оформлення) та видання векселя, що є за своєю сут-ністю одностороннім правочином. Дія договору, на виконання якого видано вексель, є до оплати векселя замороженою. Видання векселя не можна розглядати як новацію. Внаслідок цього, в роботі доводиться необхідність перегляду підходу, який застосовується в законодавстві України щодо припинення зобов’язання по сплаті боргу за договором у разі видання векселя. Зокрема, слід встановити, що грошові зобо-в’язання щодо платежу за цим договором припиняються у разі виконання боржником зобов’язання за векселем, виданим у рахунок виконання зобов’язань за договором.

Вексельні правовідносини мають поетапну зміну того чи іншого елементу своєї структури, але є єдиними етапними правовідносинами, які розвиваються. Вони можуть мати такі етапи, що зумовлені тією чи іншою їх моделлю: первинне вексельне зобов’язання, що виникає з виданням векселя, та наступні його ланцюги, кількість яких зумовлена фактами передання векселя. Вексельне зобов’язання може містити лінійні зв’язки між його суб’єктами (векселедавець — векселедержатель; векселедавець — платник — векселедержатель) та відгалужені (векселедавець — аваліст — платник).

У підрозділі 1.3 “Учасники вексельних відносин” аналізується правове становище векселедавця простого та векселедавця переказного векселя (тратти) – трасанта; платника за переказним векселем – трасата; векселедержателя, в тому числі ремітента, - особи, на ім’я якої зроблено останній індосамент (індосата); акцептанта переказного векселя; аваліста; гонората; доміциліата та доміциліанта; регресанта; довірителя (передоручителя, інкасанта) та представника (інкасата). Зазначеними учасниками вексельних відносин можуть виступати як фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), так і юридичні особи. Обмежень стосовно участі у вексельних відносинах юридичних осіб приватного права вексельне законодавство не містить. Винятки становлять обмеження, передбачені для обігу казначейських векселів, що можуть продаватися лише юридичним особам, які є резидентами України, та заставлятися з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами. Навпаки, вексельним законодавством передбачаються обмеження для юридичних осіб публічного права (органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також установ та організацій, що фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету АРК чи місцевих бюджетів), які зобов’язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених КМУ. Участь публічних утворень (держави, АРК, територіальних громад) у вексельних правовідносинах однозначно не визначена. Вони можуть брати таку участь лише у порядку та на умовах, визначених спеціальним законодавством.

Векселездатність розглядається як вексельна правоздатність та вексельна дієздатність. Термін “вексельна правоздатність” не означає якоїсь її відмінності від загальноцивільної правоздатності.

У підрозділі 1.4 “Загальна характеристика правовідносин з приводу обігу векселів” вказується на одну з властивостей векселя як об’єкта цивільного права - його оборотоздатність. Вексельне законодавство передбачає передання прав за ордерним цінним папером, яким є вексель, шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Це стосується будь-яких векселів — як переказних, так і простих. При передачі прав за векселем пріоритет надається індосаменту, що означає: напис на векселі про його передачу, однак без вказівки на індосамент, вважається індосаментом, якщо зі змісту напису не випливає намір передати права в загальноцивільному порядку. Зі включенням до векселя ректа-застереження передання векселя має враховувати ці обмеження за індосаментом; при вчиненні передпорученого або заставного індосаменту законний держатель не може передати право власності на вексель, оскільки не є його власником.

Передання векселя тягне за собою зміну уповноваженої особи у вексельному зобов’язанні. Це відбувається зі вчиненням індосаменту, що піддається регулюванню вексельним правом, а передання прав в іншому порядку регулюється загальноцивільними нормами.

Своєрідність правових зв’язків, що спостерігається при індосаменті, полягає, по-перше, в учиненні одностороннього правочину; по-друге, підстави для цього байдужі для вексельного зобов’язання; однак, по-третє, оскільки при цьому ніхто не може бути примушений до набуття цивільних прав, у тому числі за цінним папером, воля індосата як нової управомоченої особи за векселем також повинна враховуватися. Це можливо лише завдяки передачі цій особі векселя зі здійсненим на ньому індосаментом (написом).

Таким чином, для переходу прав на вексель повинні мати місце два юридичні факти: вчинення індосаменту як одностороннього правочину в формі відповідного напису та передання (вручення) векселя зазначеній цим індосаментом особі (індосату).

Специфіка індосаменту знаходить свій прояв і у тому, що, по-перше, він містить відомості про одну особу (індосата, якому слід здійснити платіж і який з врученням йому векселя з індосаментом стає векселедержателем), але воля немовби адресується іншій особі — платнику. Насправді ж це не що інше, як додаткова інформація для платника.

При заставі векселя складаються загальноцивільні відносини, що виникають при укладенні основного договору, забезпеченого заставою; загальноцивільні відносини з договору застави; вексельні відносини з учиненням індосаменту.

У другому розділі “Сфери застосування векселів в Україні”, який містить два підрозділи, досліджуються регуляторні, охоронні та захисні вексельні відносини.

У підрозділі 2.1 “Регуляторні вексельні відносини позабіржового та біржового вексельного обігу” визначаються такі напрямки застосування векселів у майновому обороті: здійснення розрахунків; оформлення результатів звірення взаємної заборгованості; оформлення комерційного кредиту з нарахуванням відсотків; продаж як своїх векселів, так і векселів, придбаних від інших осіб; придбання векселів з метою формування фінансових ресурсів (для наступного розрахунку такими векселями з постачальниками або з метою вкладення грошових коштів); кредитні операції з участю фінансових установ; здійснення сплати податків та в інших публічних відносинах.

Сфера вексельного обігу передусім позначена підприємницькою діяльністю. Крім використання векселя як засобу платежу, його обіг може мати місце як безпосереднього об’єкту цивільних прав — цінного паперу. Тобто вексель як такий може продаватися та купуватися.

Термін “вексельний обіг”, під яким пропонується розуміти зобов’язальні правовідносини, що складаються між учасниками цивільного обороту в зв’язку з використанням векселя, є не повною мірою прийнятним. Для відносин обігу векселя первинне значення має саме “право на папір”, що характеризує вексель як об’єкт цивільних прав. Вексельні ж правочини, що створюють правовідносини за цінним папером, у свою чергу, не є однорідними. Правочини, що запроваджують виникнення вексельних відносин, не можна відносити до обігових вексельних відносин, а правочини, що опосередковують перехід прав на вексель як цінний папір (індосамент), у будь-якому разі обслуговують відносини обігу векселів. Тому точніше було б позначити відносини з обігу векселя як правові зв’язки з приводу його обертання шляхом укладення правочинів у різних сферах (сегментах) ринку.

Позабіржовий вексельний обіг має місце передусім у разі оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Такі випадки є підставою як для виникнення векселя, так і для його обігу, коли розрахунки за договорами провадяться вже наявним у однієї з сторін векселем. Нині в Україні цивільно-правові відносини із застосуванням векселів при проведенні заліків взаємної заборгованості засновані на вільному волевиявленні їх учасників.

Позначення на використання векселя лише за поставлені товари, надані послуги та виконані роботи свідчить про заборону його використання як вкладу до статутного капіталу господарського товариства. Це можна пояснити й тим, що вексель посвідчує заборгованість, а не активи. При створенні ж господарського товариства мають формуватися активи для розпочинання підприємницької діяльності і для гарантій кредиторам (гарантійна функція статутного капіталу).

Векселі можуть бути і предметом застави, яка здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого векселя, якщо законом чи договором не передбачено інше.

Протягом формування вексельного законодавства в Україні та впровадження векселя в обіг приймалися й нормативно-правові акти, спрямовані на регулювання конкретних відносин з участю визначених суб’єктів випуску та застосування векселів. Специфіка такого “адресного” регулювання знайшла свій прояв у розшиненні загальноприйнятих в Україні меж вексельного обігу із допущенням їх вільного обертання на фондових біржах України та на позабіржовому ринку; придбання їх нерезидентами; виставлення або індосування цих векселів за межі України тощо. Протягом 90-х років ХХ сторіччя векселі використовувалися як засіб платежу та спосіб опосередковування взаємної заборгованості. Мали місце й примуси у цьому. Таким чином, аналіз запровадження векселів в обіг в Україні свідчить, що воно відбувалося досить складно.

В роботі досліджується використання векселя в фінансово-кредитних відносинах. Останні можуть втілюватися у форму комер-ційного або товарного кредиту. В разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші договори про надання кредиту не укладаються. Крім цього, векселі відіграють значну роль у разі необхідності швидкого одержання грошових коштів від фінансових установ. Цьому сприяють продаж векселів із дісконтом та операції банків щодо врахування векселів з умовою їх зворотного викупу. При зверненні до банку з наміром одержати кошти останній враховує вексель на певний строк (лише при зворотному викупі), що визначається за домовленістю з клієнтом, після спливу якого при поверненні коштів банку клієнту повертається вексель. Отже, такі відносини є кредитними операціями зі спрощеною процедурою оформлення. Вексель використовується й при класичному кредитуванні як засіб додаткового забезпечення зобов’язання.

Останнім часом випрацювано також так звані “складні вексельні продукти”, які являють собою комбінацію авалю векселя і врахування, наприклад, за схемами: “аваль з авальним кредитом” або “аваль та врахування авальованих векселів”. Відносини в першому випадку будуються на підставі договору про купівлю-продаж товару, покупець виписує вексель, авалює його в банку та передає продавцеві. При настанні строку платежу продавець пред’являє вексель у банк. У разі відсутності в цей час грошових коштів на рахунку покупця банк оплачує цей вексель і фактично одночасно надає покупцеві кредит у строк, заздалегідь обумовлений договором.

Другий вид відносин також складається з видання векселя за поставку товару, його авалювання в банку і передачі продавцеві. До настання строку погашення векселя його держатель набуває численних переваг щодо врахування векселя та одержання додаткових фінансових ресурсів.

Застосовуються також послуги банку з доміціляції векселів, яка полягає у дорученні клієнтом банку при настанні строку платежу за векселем заплатити по ньому за рахунок коштів клієнта. Ці дії є звичайними операціями по розрахунково-касовому обслуговуванню.

Біржовий обіг векселів в Україні відбувається з певними труднощами. Незважаючи на назву Закону України “Про обіг векселів в Україні”, яка припускає регулювання широкої сфери застосування векселів та їх обігу, сфера його регулювання обмежується лише видачею векселя, порядком його передачі (індосамент), оплати та відповідальності і не поширюється на біржовий обіг. Водночас чинне законодавство України не забороняє торгівлю векселями. Внаслідок такого становища питання біржового обігу векселя на законодавчому рівні залишилося практично відкритим. У роботі наводяться аргументи щодо необхідності скасування заборони біржового обігу векселів. Неможливість їх переведення у бездокументарну форму (знерухомлення) не повинна бути підставою для встановлення такої заборони.

У підрозділі 2.2 “Відносини охорони та захисту при вексельному обігу” визначаються такі охоронні засади вексельних відносин:

- регулювання вексельних відносин як окремих, не пов’язаних з цивільним зобов’язанням, що слугує передумовою їх виникнення (валюти зобов’язань);

- призначення інституту акцепту охороні інтересів вексельних кредиторів;

- уведення додаткових механізмів, якими забезпечується виконання вексельних зобов’язань — авалю;

- специфіка вексельних відносин при неакцепті — протест за векселем;

- установлення солідарного обов’язку осіб, зобов’язаних у порядку регресу, щодо оплати векселя у разі відмови основного боржника за векселем оплатити його.

Регулятивні вексельні правовідносини можуть перерости в охоронні вексельні правовідносини, головним змістом яких є відпо-відальність за векселем. Настання цієї відповідальності залежить від факту неплатежу або неакцепту векселя. В свою чергу, для підтвердження наявності цих фактів вимагається, як правило, здійснення протесту за векселем, а також нотифікації — процедури повідомлення регресних боржників за векселем про протест шляхом надсилання їм повідомлень. Потреба в цій процедурі є нагальною і обумовлюється односторонністю вексельних правочинів, унаслідок чого суб’єкти вексельних правовідносин розрізнені і не підтримують між собою ніяких стосунків на виконання вексельного зобов’язання. Тому вони повинні повідомлюватися про його екцес із перетворенням на іншу фазу цих відносин. Метою нотифікації є не тільки доведення цього факту, що є лише допоміжним засобом, а насамперед надання можливості вексельним боржникам виконати свій обов’язок — сплатити за векселем, або, іншими словами, викупити вексель,

Умовою притягнення до вексельної відповідальності є лише факт неплатежу (неакцепту) за векселем. Протест векселя та нотифікація є складовими механізму реалізації обов’язків вексельних боржників.

Вексельна відповідальність характеризується особливими рисами порівняно із загальноцивільною відповідальністю. Це викликано специфікою становища векселедавця переказного векселя, бо він зобов’язується до акцепту, а не до платежу і, за загальним підходом, до нормального розгортання вексельного зобов’язання не буде платником за векселем, а лише забезпечує акцепт та платіж. Проте у разі неакцепту та неплатежу векселедавець переказного векселя стає зобов’язаним за векселем.

Оплата за векселем випливає із солідарного вексельного обов’язку, який обумовлюється суб’єктним складом вексельних правовідносин із урахуванням поступового приєднання до них нових осіб. Останнє відображається на специфіці платежу за векселем, яку називають солідарною вексельною відповідальністю. Це пов’язано з певними причинами: наявністю кількох зобов’язаних осіб; здійсненням платежу однією з них, що звільняє від цього як її, так і осіб, які слідували за нею, приєднавшись до цих правовідносин. І навпаки, такий платіж не звільняє від цього осіб, які вже брали участь у вексельних правовідносинах до моменту приєднання до них особи, яка оплачує вексель. Порівняння вексельного обов’язку сплатити за векселем із загальноцивільною солідарною відповідальністю свід-чить про суттєві відмінності між ними, внаслідок чого перший неприпустимо вважати окремим випадком солі-дарної (цивільної) відповідальності.

Залежно від специфіки вексельних зобов’язань та відповідальності вирізняють два види обсягу вексельної відповідальності або виконання обов’язку оплати: а) при вимогах платежу векселедержателя; б) при вимогах регресного боржника, який сплатив за векселем.

На стабільність вексельного обігу впливає погроза знецінити цей фінансовий інструмент можливістю визнати його недійсним. Передусім це впливає на їхню платіжну функцію, їх застосування як засіб розрахунків. Однак це не може не відбиватися й на їх обігу, бо придбавати майно (вексель як цінний папір), що може бути у будь-який час знецінене поза впливом численних добросовісних учасників вексельних відносин, не доцільно.

При цьому постає питання про можливість застосування правових механізмів однієї інституції (правочину, який можна визнати недій-сним) до іншої (векселя, який не є правочином), адже:

- визнання недійсними правочинів як спосіб реагування на правопорушення та як вид відповідальності, властивий саме неправомірним діям, якими є за своєю сутністю недійсні правочини. Цінні папери не є діями;

- вексель є документом. Стосовно ж документів, які містять певні вади, законодавець використовує термінологію “визнання незаконними” правових актів (ст.21 ЦК), але не недійсними;

- як об’єкт цивільних прав цінний папір також не може бути недійсним, бо оскільки він є річчю, то він або є, або його немає. Для різних цивільно-правових інституцій використовуються різні, притаманні ним наслідки порушень приписів їх регулювання. Для векселя застосовується вираз “позбавлення вексельної сили”, що зовсім не тотожно їх недійсності. Тобто в роботі робиться висновок про недопуститимість визнання векселів недійсними як способу захисту прав. За наявності певних вад векселя він втрачає свою силу.

У висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоретичні положення теми дисертації, викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

1. Автор визначає, що вексельне право у широкому розумінні є сукупністю норм, що регулюють усі відносини з приводу векселя та входять до правового інституту цінних паперів. Вексельне право є комплексним утворенням у законодавстві. Цим обумовлюється сфера його регулювання, до якої належать відносини у сферах фінансового, цивільного, адміністративного (митного) права, господарського процесу, нотаріату та ін. Вексельне право являє собою зв’язуючу ланку між різними галузями законодавства з поєднаним регулюванням вексельних відносин.

2. Ядром вексельного права як комплексного утворення є норми цивільного права. В площині приватного права цивільне і вексельне законодавство співвідносяться як загальне і спеціальне. У площині публічного права відбувається застосування векселя в податкових, митних відносинах, сфері соціального забезпечення (пенсійні векселі) тощо. Публічний вексель не є векселем як цивільно-правовою інституцією.

3. Предмет вексельного права охоплює відносини, які складаються після випуску векселя між учасниками вексельного обігу в зв’язку з виникненням, виконанням та припиненням вексельних зобов’язань. Відносини з обігу векселя являють собою правові зв’язки з приводу його обертання шляхом укладення правочинів у різних сферах (сегментах) ринку.

4. Аналіз співвідношення договірних зобов’язань, які послугували підставою видання векселя, та вексельних зобов’язань надав можливості зробити висновок про те, що договір, на виконання якого видається вексель, не буде вважатися підставою виникнення вексельних правовідносин. Цю підставу становлять два юридичні факти – складання (тобто оформлення) та видання векселя, що є за своєю сутністю одностороннім правочином.

5. Вексельні правовідносини мають поетапну зміну того чи іншого елементу своєї структури, але є єдиними етапними правовідносинами, які розвиваються.

6. Вексельне законодавство не передбачає диференціації правового регулювання вексельних відносин залежно від суб’єктного складу їх учасників, незважаючи на те, що вексель переважно використовується при здійсненні підприємницької діяльності.

7. Статтю першу Закону України “Про заставу” слід доповнити відповідною підставою виникнення застави – вчинення вексельного індосаменту.

8. Для відносин обігу векселя має первинне значення “право на папір”, що характеризує вексель як об’єкт цивільних прав. Вексель є оборотоздатним майном (об’єктом цивільного права). Вчиняти правочини з векселем мають право суб’єкти цивільних правовідносин за певними винятками та обмеженнями. Оборот векселів здійс-нюється на підставі договорів. Сфера обігу векселів може бути як позабіржовою, так і біржовою, хоча в сучасних умовах використання векселів на біржах неможливе.

9. Напрямками застосування векселів у майновому обороті є: здійснення розрахунків; оформлення результатів звірення взаємної заборгованості; оформлення комерційного кредиту з нарахуванням відсотків; продаж як своїх векселів, так і векселів, придбаних від інших осіб; придбання векселів з метою формування фінансових ресурсів (для наступного розрахунку такими векселями з постачальниками або з метою вкладення грошових коштів); кредитні операції з участю фінансових установ.

10. Так звані “складні вексельні продукти”, які останнім часом впроваджуються в практику банківської діяльності, являють собою комбінацію авалю векселя і врахування за схемами: “аваль з авальним кредитом” або “аваль та врахування авальованих векселів”.

11. Уведення заборони біржового обігу векселів має бути скасовано. Неможливість їх переведення у бездокументарну форму (знерухомлення) не повинно бути підставою для встановлення такої заборони.

12. Охоронні засади вексельних відносин полягають передусім у забезпеченні платіжної функції векселя, що впливає і на вексельний оборот.

13. Прямі боржники та особи, зобов’язані в порядку регресу, не є солідарно зобов’язаними з початку виникнення вексельного зобов’язання, а такими вони становляться на етапі ексцесу, коли права векселедержателя підлягають захисту. Всі численні суб’єкти єдиного вексельного зобов’язання при нормальній його течії не поєднуються в особу єдиного боржника. Саме ж вексельне зобов’язання хоч і є зобов’язанням зі множинністю осіб, але не воно становить множинність з боку боржника, бо кожен з них є окремим боржником. Факт екцесу вексельного зобов’язання перетворює іх розрізненість на єдність.

14. Договір урахування може бути укладено на користь третьої особи, якщо кредиторську заборгованість пред’явника такій особі підтверджено документально. У такому разі банк за вимогою цієї особи перераховує кошти за врахований вексель на її поточний рахунок.

15. Не може існувати так званий позавексельний акцепт, оскільки хоч ст. 29 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі і передбачаються випадки, коли закреслення трасатом надпису про свій акцепт на векселі не свідчить однозначно про його відмову від акцепту (бо не виключається можливість вважати акцепт наявним, якщо має місце письмове повідомлення трасатом про свій акцепт держателя або будь-яку особу, яка поставила свій підпис на векселі), однак ці повідомлення слід розцінювати як підтвердження (докази) акцепту за векселем.

16. З метою впровадження надійних механізмів охорони вексельних відносин не повинні застосовуватися механізми визнання векселя недійсним та визнання вексельного зобов’язання недійсним як такі, що суперечать сутності вексельних правовідносин.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Єфімов О. Аваль та його правова природа // Право України. – 1998. – № 9. – С.13-15.

2. Єфімов О. Права векселедержателя у разі неакцепту чи неплатежу за векселем // Право України. – 1998. – № 6. – С.14-18.

3. Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя // Право України. – 1999. – № 4. – С.30-33.

4. Єфімов О. Індосамент векселя: деякі аспекти застосування / Молодь у юридичній науці. Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 року). – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2004. – С.146-147.

5. Вексельний обіг в Україні: Законодавство, коментарі, роз’яснення, практика судів, зразки документів / Упорядкування, коментарі О.М. Єфімов. – Київ: Всеувито, 2003. – 476 с.

6. Єфімов О. Недійсність векселів: чи можливо це? // Юридичний журнал. – 2003. – № 9(15). – С.52-54.

7. Єфімов О. До питання про векселі державного казначейства // Бухгалтерський облік і аудит. – 1997. – № 1. – С.18-20.

8. Єфімов О. „Енергетичні” векселі (правова основа, бухгалтерський облік операцій з ними) // Бухгалтерський облік і аудит. – 1997. – № 2. – С.12-17.

9.