Інститут педагогіки і психології професійної освіти
Інститут педагогіки і психології професійної освіти
Академії педагогічних наук України
ФЕДОРЧЕНКО Володимир Кирилович
УДК 371.134:379.85:001.2
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ
ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ
13.00.04 – теорія та методика професійної освіти
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук
Київ - 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Київському університеті туризму, економіки і права.
Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України
Ничкало Нелля Григорівна, Апарат Президії Академії педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти, м. Київ;
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Гуревич Роман Семенович,
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Інститут перспективних технологій, економіки і фундаментальних наук, директор, м.Вінниця;
доктор педагогічних наук, професор Мельничук Сергій Гаврилович,
Кіровоградський педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри педагогіки, м. Кіровоград;
доктор педагогічних наук, професор Сиротенко Анатолій Йосипович,
Інститут проблем виховання АПН України, головний науковий співробітник лабораторії діяльності позашкільних закладів, м. Київ.
Провідна установа Ужгородський національний університет, кафедра педагогіки і психології, Міністерство освіти і науки України, м. Ужгород
Захист відбудеться „ 21 ” квітня 2005 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).
Автореферат розісланий „18” березня 2005 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Модернізація освіти в Україні зумовлена процесами глобалізації, інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти, соціально-економічними та політичними змінами в нашій державі. Сучасні тенденції розвитку неперервної освіти – освіти впродовж життя, інтенсифікація життєдіяльності, нові соціально-економічні умови, зміни на ринку праці спонукають до розробки перспективних моделей підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних забезпечувати прогресивний поступ суспільства.
Актуальність і доцільність дослідження зумовлена сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають нинішній стан і перспективи розвитку туристської галузі в Україні.
До зовнішніх чинників слід віднести те, що після Другої світової війни туризм у світі став глобальним загальнолюдським явищем. На міжнародному та урядових рівнях відбулося переосмислення важливості ролі туризму в освітньому, культурологічному, соціально-економічному, політичному житті народів як важливої умови ознайомлення громадян різних країн з досягненнями цивілізації, світовими скарбами духовної і матеріальної культури. Туризм набув трансконтинентальних вимірів, викликавши необхідність налагодження міждержавного співтовариства в цій галузі. Створення у 1975 р. Всесвітньої туристської організації (ВТО), яка нині об'єднує 149 країн світу, її перетворення на спеціалізований орган Організації Об'єднаних Націй розкриває глобальні перспективи розвитку туризму в світі.
Світовий туризм у ХХ – на початку ХХІ століття набув надзвичайно стрімкого розвитку. Тільки за другу половину минулого століття кількість жителів планети, які подорожували, зросла з 25 до 700 млн чоловік. У 2020 р. у світі прогнозується 1,5 млрд міжнародних туристів. ООН, ЮНЕСКО і ВТО визначили ХХІ століття століттям туризму.
За даними Всесвітньої туристської організації, частка туризму нині становить 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу світових витрат, 11% світових споживчих витрат, 5% всіх податкових надходжень та третину світової торгівлі послугами. Туристи, які подорожували світом, тільки у 2002 р. витратили в інших країнах 3,6 трильйона доларів США. Наприкінці минулого століття за доходами від світового експорту туристська індустрія вийшла на перше місце й випередила автомобільну, хімічну галузь, виробництво продуктів харчування, палива, комп'ютерної техніки тощо. За кількістю працюючих індустрія туризму стала найбільшою в світі. На планеті в ній зайнятий кожний 10-й працюючий.
До внутрішніх чинників віднесено: об'єктивні потреби піднесення питомої ваги України у світовому туризмі, створення і розвиток української системи туристської освіти; необхідність концептуального обґрунтування розробки і законодавчого закріплення державної політики в цій галузі та науково-методичного забезпечення її реалізації на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчального закладу.
Підготовка фахівців для сфери туризму є важливою складовою вітчизняної системи освіти. Концептуальні ідеї щодо змісту та організації професійної підготовки майбутніх фахівців для сфери туризму базуються на положеннях Конституції України, Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, "Про професійно-технічну освіту", “Про вищу освіту”, "Про внесення змін до Закону України "Про туризм", а також Національної доктрини розвитку освіти та Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки, в яких визначено пріоритетну роль освіти в державній політиці, обґрунтовано стратегію та основні напрями розвитку освіти в нашій державі.
Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація, що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб’єкта на міжнародну туристичну карту, визнання національних культурних пам’яток, організація рекреаційно-туристичних зон – усе це потребує наукового обґрунтування теоретичних та методичних засад ступеневої підготовки фахівців для сфери туризму.
Розв'язання цих важливих завдань гальмується низкою суперечностей, зокрема між:_
вимогами ринку праці до професійної підготовки фахівців сфери туризму та рівнем їхньої кваліфікації, що не відповідає сучасним світовим тенденціям і зрослим потребам в умовах інформаційно-технологічного розвитку;–
необхідністю підвищення рівня фундаментальності туристської освіти та недосконалістю професійно-кваліфікаційної структури кадрів;–
процесами гуманізації, гуманітаризації освітньо-виховної діяльності та їх формальним врахуванням у професійній підготовці майбутніх фахівців для сфери туризму;–
потребами культурологічної підготовки фахівців для сфери туризму з урахуванням етнонаціональних, соціально-культурних та інших особливостей різних регіонів й недооцінкою цього напряму через відомі ідеологічні причини; –
необхідністю врахування особливостей становлення і розвитку вітчизняної системи туристської освіти, прогресивних ідей зарубіжного досвіду професійної підготовки фахівців для сфери туризму та їх недослідженістю у вітчизняній педагогічній науці, нерідко ігноруванням у педагогічній практиці;–
зрослими потребами щодо теоретичного обґрунтування і науково-методичного забезпечення розвитку і функціонування туристської освіти і відсутністю в Україні спеціалізованих науково-дослідних інституцій.
Розв'язання означених суперечностей потребує визначення мети, обґрунтування змісту, функцій і завдань підготовки фахівців для сфери туризму відповідно до міжнародних стандартів, сучасних і перспективних завдань забезпечення конкурентоспроможності українських фахівців на світовому ринку туристських послуг.
Як показало вивчення, різні аспекти філософії неперервної освіти висвітлено в працях В.П. Андрущенка, І.А. Зязюна, В.Г. Кременя, В.С. Лутая, дидактики професійної освіти – А.М.Алексюка, С.І.Архангельського, Ю.К.Бабанського, В.І.Бондаря, С.У.Гончаренка, В.А.Козакова, І.Я.Лернера, А.М.Матюшкіна, П.І.Підкасистого. Концептуальні засади професійної підготовки майбутніх фахівців ґрунтовно досліджували С.Я.Батишев, Р.С.Гуревич, О.А. Дубасенюк, А.О.Кирсанов, А.О.Лігоцький, Н.Г.Ничкало, С.О.Сисоєва, І.П.Смирнов; порівняльної професійної педагогіки – М.П.Лещенко, В.О.Кудін, Л.П.Пуховська, О.В.Сухомлинська; особливості професійної підготовки майбутніх фахівців для сфери туризму схарактеризовано в працях Є.О.Алілуйко, І.В.Зоріна, В.О.Квартальнова. Важливе значення мають наукові праці з проблем особистісно орієнтованого навчання (Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.М.Пєхота, В.В.Рибалка). Історико-педагогічні проблеми професійної освіти досліджуються вітчизняними вченими (Л.П.Вовк, О.М.Коханко, І.Є.Курляк, І.Л. Лікарчук).
Результати здійсненого аналізу свідчать про відсутність в Україні фундаментальних теоретико-методологічних праць з проблем туристської освіти.
Необхідність пріоритетного розвитку системи неперервної туристської освіти, підвищення її ролі в модернізації туристської галузі, введення в нашій державі нового напряму підготовки “Туризм” потребують розробки державних стандартів туристської освіти, теоретичного обґрунтування підходів до відбору і структурування її змісту та програмно-методичного забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації.
Таким чином, необхідність розв'язання завдань, спрямованих на створення вітчизняної системи туристської освіти, потребує обґрунтування наукових засад підготовки фахівців для сфери туризму відповідно до сучасних світових освітніх тенденцій і національних інтересів, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму за повним переліком спеціальностей. Актуальність цієї проблеми, необхідність узагальнення, систематизації та осмислення вітчизняного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму, потреба обґрунтування теоретико-методичних засад підготовки фахівців для галузі та створення сучасної системи з урахуванням прогресивних ідей світового й вітчизняного досвіду, необхідність переосмислення традиційних уявлень про навчальний процес у закладах туристського профілю, надання йому особистісного спрямування, а також потреба прогнозування розвитку неперервної туристської освіти в Україні зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень Державної туристичної адміністрації України, плану науково-дослідної роботи Київського університету туризму, економіки і права „Туризм як суспільний феномен: проблеми теорії і практики” та плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темою „Дидактичні засади професійного навчання в умовах неперервної освіти” РК № 0102 И 000398.
Тема дисертації затверджена вченою радою Київського університету туризму, економіки і права 18 листопада 1998 р. протокол № 2 та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 9 лютого 1999 р. протокол № 2.
Об’єкт дослідження: система туристської освіти в Україні.
Предмет дослідження: теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму у вищих навчальних закладах І–ІV рівнів акредитації.
Мета дослідження: на основі аналізу генезису туристської освіти теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити концепцію неперервної туристської освіти і технологію її реалізації в умовах навчально-науково-виробничого комплексу.
Концепція дослідження. Дослідження теоретичних і методичних засад професійної підготовки майбутніх фахівців туристської галузі потребує врахування особливостей становлення і розвитку вітчизняної системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму на різних історичних етапах, аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду й визначення перспективних напрямів модернізації професійної підготовки майбутніх фахівців для галузі.
Неперервна туристська освіта має базуватися на гуманістичній філософії й забезпечувати особистісно орієнтовану та професійно спрямовану освітньо-виховну діяльність, сприяти розкриттю творчого потенціалу суб’єктів педагогічного процесу, забезпечувати туристську галузь України конкурентоспроможними фахівцями за всіма спеціалізаціями згідно з суспільними потребами. Її функціонування спрямовано на підготовку фахівців, здатних до професійного самовизначення, професійної самоактуалізації та самореалізації упродовж життя, зорієнтоване на постійне спілкування з туристами різних національних і культурних традицій, релігійних переконань та гнучкість, мобільність, врахування потреб ринку праці, особливостей предмета і продукту праці в туризмі, наступність, випереджувальний підхід в освітньо-виховній діяльності навчальних закладів туристського профілю.
Професійна підготовка фахівців для сфери туризму включає такі компоненти: пізнавальний, функціональний, діяльнісний, особистісний. При цьому: пізнавальний компонент відображає зміст професійної підготовки фахівців сфери туризму; функціональний - професійну підготовку фахівців сфери туризму до виконання професійних функцій; діяльнісний - професійну підготовку майбутніх фахівців сфери туризму до здійснення різних видів професійної діяльності в умовах реального виробництва; особистісний – формування особистості фахівця сфери туризму, його особистісних якостей та професійної культури.
Теоретичне обґрунтування моделі ступеневої туристської освіти та методики організації навчально-виховного процесу в умовах навчально-науково-виробничого комплексу „Туризм, готельне господарство, економіка і право” здійснюється на основі врахування її цільового, процесуального, науково-методичного, управлінського та результативного компонентів.
Реалізація концепції неперервної туристської освіти потребує нормативно-правового, організаційного, науково-методичного, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового та кадрового забезпечення.
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що ефективність підготовки фахівців для сфери туризму в Україні значно підвищиться за умови системного аналізу становлення й розвитку туризму і туристської освіти, виявлення її провідних характеристик, врахування прогресивних ідей зарубіжного й вітчизняного досвіду та особливостей соціокультурного середовища різних регіонів, теоретичного обґрунтування концепції неперервної туристської освіти та моделі ступеневої туристської освіти.
Загальна гіпотеза конкретизована в часткових гіпотезах, суть яких полягає в удосконаленні якості підготовки фахівців для сфери туризму за умов:
§
забезпечення наукового обґрунтування стандартизації туристської освіти, відбору і структурування змісту навчання та його інтегрування на всіх етапах ступеневої освіти цього профілю;
§
врахування дидактичних вимог у забезпеченні відкритості, гнучкості, варіативності й водночас діагностичності і технологічності освітньо-виховної діяльності в умовах навчально-науково-виробничого комплексу;
§
формування професійної культури майбутніх фахівців, здійснення культурологічного, морально-етичного спрямування освітньо-виховної діяльності на різних етапах їхньої ступеневої підготовки;
§
розробки та впровадження науково обґрунтованого навчально-методичного комплексу з урахуванням інтересів особистості, світових тенденцій, національної та регіональної специфіки у підготовці фахівців для туристської галузі;
§
розвитку соціального партнерства на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчального закладу туристського профілю.
Було визначено такі основні дослідницькі завдання:
1. Проаналізувати розвиток туризму як соціально-педагогічної системи та стан дослідженості туризмології в педагогічній науці.
2. Виявити й схарактеризувати основні періоди становлення і розвитку вітчизняної системи підготовки фахівців для сфери туризму та провідні тенденції у кожному з них.
3. Вивчити зарубіжний досвід підготовки фахівців для сфери туризму.
4. Теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити концепцію неперервної туристської освіти та модель ступеневої підготовки фахівців туристської галузі.
5. Здійснити дидактичне обґрунтування стандартів туристської освіти та виявити організаційно-педагогічні умови їх впровадження в систему ступеневої підготовки фахівців.
6. Виявити особливості організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі.
7. Визначити перспективні напрями розвитку соціального партнерства у неперервній туристській освіті.
8. Розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців напряму “Туризм”.
Методологічну основу дослідження становлять: основні положення теорії пізнання, теорії систем й теорії управління, положення гуманістичної філософії освіти, соціології, педагогіки, психології, економіки; новітні філософські, соціологічні, психолого-педагогічні ідеї щодо модернізації освіти в Україні; системний, структурно-функціональний, прогностичний підходи до вивчення системи неперервної туристської освіти, загальнонаукові принципи цілепокладання, історизму, полікультурності, наступності й прогностичності у розвитку освіти, положення щодо цілісності і наступності змісту ступеневої підготовки фахівців для сфери туризму, неперервності у розвитку професіоналізму особистості впродовж життя.
Теоретичну основу дослідження становлять висновки і положення з:
§
філософії неперервної освіти (В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, В.С.Лутай, В.С.Пазенок);
§
теорії систем, системного аналізу та системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ (В.Г. Афанасьєв, Л.Берталанфі, І.В.Блауберг, В.Н.Садовський, А.І.Уйомов, Ю.Г.Юдін та ін.);
§
теорії педагогічних систем (В.П.Безпалько, Дж.Брунер, Н.В.Кузьміна, А.С.Макаренко, В.О. Сластьонін, В.О.Сухомлинський та ін.);
§
історії розвитку освіти та педагогічної науки в Україні (Л.П. Вовк, А.В.Вихрущ, І.Є. Курляк, І.Л.Лікарчук, С.Г. Мельничук, Б.М. Ступарик, О.В. Сухомлинська, М.Д. Ярмаченко);
§
неперервної професійної освіти (С.Я.Батишев, Р.С.Гуревич, А.О.Лігоцький, В.І.Луговий, Н.Г.Ничкало, І.П.Смірнов, С.О.Сисоєва та ін.);
§
дидактики професійної освіти (А.М.Алексюк, С.І.Архангельський, Ю.К.Бабанський, В.І.Бондар, С.У.Гончаренко, В.А.Козаков, А.О.Кирсанов, І.Я.Лернер, А.М.Матюшкін, П.І.Підкасистий, А.Й. Сиротенко);
§
порівняльної професійної педагогіки (М.П.Лещенко, В.О.Кудін, Л.П.Пуховська);
§
організації навчально-виховного процесу в закладах туристського профілю (І.В.Зорін, В.О.Квартальнов, Л.І. Поважна, Н.А. Фоменко);
§
культурологічного спрямування підготовки фахівців (Г.П.Васянович, Б.Т. Ліхачов).
Джерельна база дослідження. У процесі наукового пошуку використано 678 джерел. Здійснювався історико-педагогічний аналіз літературних, архівних документів і матеріалів та інших джерел. Вивчено 35 справ із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), 64 справи із фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ). Проаналізовано 158 законодавчих та нормативних актів, котрі на різних етапах регламентували діяльність туристської галузі, навчальних закладів та установ професійної підготовки фахівців для сфери туризму, а також звіти про їх роботу.
Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема:
теоретичні – методи системного аналізу, що застосовувалися для вивчення туризму як соціально-педагогічної системи, розгляду генезису дидактичної системи; методи причинно-наслідкового й історичного аналізу, застосовані для виявлення особливостей розвитку туризму в Україні та підготовки фахівців для галузі на різних історичних етапах та в умовах різних дидактичних систем, адекватних стану сучасного розвитку галузі; методи порівняльного аналізу – для обґрунтування дидактичних систем туристської освіти в зарубіжних країнах; методи прямого структурного аналізу – для розгляду структури й особливостей туристської освіти як системи та обґрунтування моделі компетентності фахівця туризму, моделі ступеневої туристської освіти; методи теоретичного аналізу – при визначенні зв’язку принципів підготовки фахівців для сфери туризму та загальнодидактичних принципів, а також дидактичному обґрунтуванні стандартів туристської освіти;
емпіричні – спостереження, моделювання, педагогічний експеримент.
Етапи дослідження. Дослідження проводилося у 1989–2004 рр. і охоплювало чотири етапи науково-педагогічного пошуку.
На першому етапі (1989–1991 рр.) – вивчалася історична, філософська, психологічна та педагогічна література, аналізувався вітчизняний і зарубіжний досвід підготовки фахівців для сфери туризму, визначалися об'єкт, предмет, мета, завдання дослідження, розроблялася концепція підготовки фахівців для сфери туризму та формулювалась гіпотеза.
На другому етапі (1992–1994 рр.) – продовжувалося вивчення архівних та літературних джерел, виявлялися особливості підготовки фахівців для сфери туризму в Україні та за кордоном, вивчався генезис системи туристської освіти в Україні, виявлялися основні періоди її розвитку та провідні тенденції на кожному з них, розроблялася модель неперервної туристської освіти й визначалися організаційно-педагогічні умови її впровадження.
На третьому етапі (1994–2000 рр.) – здійснювався формуючий експеримент, на різних етапах якого перевірялася ефективність авторської концепції і моделі ступеневої туристської освіти; дидактично обгрунтовувались стандарти туристської освіти; здійснювалась підготовка і видання навчальних та навчально-методичних посібників і методичних рекомендацій з проблем підготовки фахівців для сфери туризму у системі неперервної освіти.
На четвертому етапі (2001–2004 рр.) – продовжувалася експериментальна перевірка авторської моделі ступеневої туристської освіти, здійснювалися систематизація та обробка експериментальних даних, проводилася експертна оцінка результатів дослідження в умовах навчально-науково-виробничого комплексу „Туризм, готельне господарство, економіка і право”, узагальнювалися результати наукового пошуку, обґрунтовувалися основні напрями соціального партнерства у неперервній туристській освіті, формулювалися основні висновки та рекомендації. Здійснювався ретроспективний аналіз 30-річного досвіду педагогічної діяльності дисертанта в туристській галузі.
Експериментальна база дослідження: навчально-науково-виробничий комплекс "Туризм, готельне господарство, економіка і право", Київський університет туризму, економіки і права, Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника. Всього у проведенні експериментальної роботи брали участь 2915 студентів, 208 викладачів, 248 працівників туристської сфери.
На всіх етапах наукового пошуку автор особисто брав участь у розробці експериментальних матеріалів, у проведенні констатуючого та формуючого експерименту, в розробці Державних стандартів з напряму "Туризм", Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки, затвердженої Кабінетом Міністрів України 29 квітня 2002 р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше: на основі цілісного наукового аналізу відтворено генезис туризму в Україні, здійснено періодизацію та виявлено провідні тенденції у підготовці фахівців для туристської галузі на різних історичних етапах; розроблена й теоретично обґрунтована концепція неперервної туристської освіти в Україні та авторська модель ступеневої туристської освіти; дидактично обґрунтовано стандарти туристської освіти та організаційно-педагогічні засади їх впровадження в умовах навчально-науково-виробничого комплексу; теоретично обґрунтовано навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців напряму "Туризм".
Вдосконалена методика проведення лабораторно-практичних занять у навчально-виробничих лабораторіях відповідного професійного спрямування. Подальшого розвитку набули положення щодо обґрунтування напрямів розвитку соціального партнерства на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчального закладу, а також прогнозування розвитку неперервної туристської освіти.
Розроблено хронологію документальних джерел з питань розвитку туризму, екскурсій та готельного господарства за 1786–2003 рр. У науковий обіг введено 37 архівних документів.
Теоретичне значення дослідження полягає в: обґрунтуванні методології дослідження неперервної туристської освіти; виявленні світових тенденцій розвитку туризму та підготовки фахівців для галузі; виявленні на основі порівняльно-педагогічного аналізу особливостей розвитку туристської освіти в зарубіжних країнах; обґрунтуванні принципів відбору і структурування змісту навчального матеріалу для туристської освіти, забезпечення наступності в організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі; обґрунтуванні основних підходів до прогнозування розвитку туристської освіти; введенні в науковий обіг понять “неперервна туристська освіта” і „туризмологія”.
Практичне значення одержаних дослідницьких результатів полягає в тому, що розроблено складові галузевого стандарту вищої освіти з напряму 0504 „Туризм”, що пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України (№863/9462, 9 липня 2004 р.); розроблено перелік професій із туризму, що внесені в Класифікатор професій ДК 003–95; впроваджено навчально-методичний комплекс професійної підготовки фахівців для сфери туризму в Україні (навчальні плани і програми напряму підготовки “Туризм”); під науковим керівництвом дисертанта підготовлено у співавторстві навчальні посібники: "Педагогіка туризму", "Історія туризму в Україні", "Туристський словник-довідник", "Готельне господарство: основні показники, оцінка якості послуг", "Уніфіковані технології готельних послуг", "Туризм соціальний: історія і сучасність"; а також методичні розробки й документацію щодо забезпечення ефективного управління професійною підготовкою фахівців для сфери туризму в умовах Навчально-науково-виробничого комплексу; здійснено обґрунтування нормативно-правового забезпечення діяльності Навчально-науково-виробничого комплексу (Статут і концепція комплексу, Концепція підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників сфери туризму).
Результати дослідження можуть бути використані у навчальних закладах туристського спрямування: керівниками – з метою управління якістю підготовки майбутніх фахівців для галузі; викладачами – для розробки навчально-методичного забезпечення педагогічного процесу.
Результати дослідження впроваджено в Навчально-науково-виробничому комплексі “Туризм, готельне господарство, економіка і право”, у навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму (довідка №1/34 від 07.06.2004 р.), використано при підготовці нових навчальних планів, програм для навчальних закладів туристського профілю у Івано-Франківській, Львівській, Запорізькій, Тернопільській, Луганській областях України, у спецкурсах, профільних курсах підготовки фахівців для екскурсійних та музейних установ Міністерства культури і мистецтв України (довідка № 1 - 71/7/18 від 14.11.2003), у розробленій Державній програмі розвитку туризму на 2002–2010 роки, у діяльності Державної туристичної адміністрації України (довідка № 1/1/08-687 від 02.06.2004), у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника (довідка 05-01/184 від 25.11.2003), під час науково-консультативної допомоги Запорізькій обласній державній адміністрації в розробці "Програми розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери в Запорізькій області до 2010 року" (довідка № 08-30 від 19.11.03).
Особистий внесок здобувача полягає в: багаторічному самостійному дослідженні методологічних, теоретичних і методичних проблем туристської освіти в Україні та за рубежем; обґрунтуванні сучасної вітчизняної системи неперервної туристської освіти на засадах гуманістичної філософії, визначенні її структури та теоретико-методологічних засад підготовки фахівців для сфери туризму; розробці Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки; впровадженні в Україні нового напряму "Туризм", спеціальності "Готельне господарство" і "Туризм"; доповненні Класифікатора професій ДК 003-95 професіями туристичної галузі.
В опублікованих у співавторстві навчальних посібниках (В.К.Бабарицька, В.О.Квартальнов, О.О. Любіцева, І.М. Мініч) особистий внесок здобувача полягає в: обґрунтуванні концепції та моделі неперервної туристської освіти в Україні; опрацюванні нових теоретичних і методичних положень з педагогіки туризму для підготовки фахівців для туристської галузі; вивченні генезису туризму в Україні; виявленні на основі порівняльно-педагогічного аналізу особливостей розвитку туристської освіти в зарубіжних країнах; вдосконаленні сучасних методик проведення практично-лабораторних занять у навчально-виробничих лабораторіях.
В опублікованих у співавторстві статтях (В.В. Любарець) особистий внесок здобувача полягає в: обґрунтуванні методології дослідження неперервної туристської освіти; висвітленні положень щодо відбору і структурування змісту навчального матеріалу для туристської освіти, дослідженні наступності в організації навчально-виховного процесу; визначенні основних підходів до розвитку соціального партнерства у туристській освіті; прогнозуванні розвитку туристської освіти на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчального закладу; науковому обґрунтуванні нормативно-правового забезпечення діяльності Навчально-науково-виробничого комплексу „Туризм, готельне господарство, економіка і право”.
Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечено методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, використанням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; поєднанням кількісного й якісного аналізу одержаних результатів; позитивними результатами впровадження експериментальної програми дослідження.
На захист виносяться:
1. Періодизація становлення й розвитку вітчизняної системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму.
2. Концепція неперервної туристської освіти в Україні та модель ступеневої туристської освіти, що містить цільовий, процесуальний, науково-методичний, управлінський та результативний компоненти.
3. Дидактичне обґрунтування стандартів туристської освіти та організаційно-педагогічних умов впровадження стандартів напряму підготовки „Туризм”.
4. Положення щодо забезпечення ступеневої професійної підготовки фахівців для сфери туризму: наукове обґрунтування підходів до проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до відбору і структурування змісту туристської освіти; врахування органічної єдності загального і професійного навчання, зв’язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; гнучкість і прогностичність, що зумовлює розвиток туристської освіти з урахуванням потреб ринку праці.
5. Теоретичні засади навчально-методичного комплексу підготовки фахівців для сфери туризму в Україні, який охоплює державний стандарт, навчальні плани і програми, навчальні та навчально-методичні посібники, підручники, методичні вказівки.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні, методологічні та практичні результати досліджень, а також концептуальні положення і загальні висновки було представлено у вигляді доповідей на наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях різного рівня: 11 міжнародних (Москва, 2003, 2004 рр.; Гданськ, 1999, 2000, 2001, 2002 рр.; Київ, 1999, 2001, 2004 рр.; Донецьк, 2003 р.); 5 всеукраїнських (Київ, 2000, 2001, 2002, 2003 рр.; Одеса, 2001 р.); наукових конференціях, симпозіумах і науково-практичних семінарах; на Парламентських слуханнях „Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні” (жовтень 2000р.), на засіданні Кабінету Міністрів України з питань обговорення Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки (квітень 2002 р.), на спільному засіданні Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, колегій Державної туристичної адміністрації України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації (березень 2004 р., м. Яремча), на засіданні спільної колегії Державної туристичної адміністрації України і Чернівецької обласної державної адміністрації (травень 2004 р., м. Чернівці), на засіданнях Асоціації навчальних закладів України туристського і готельного профілю, вчених рад Київського університету туризму, економіки і права та Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника 2000–2004 рр., колегіях Міністерства освіти і науки України та Державної туристичної адміністрації України; на засіданні розширеної наради за участю Державної туристичної адміністрації України та Ради з туризму Київської міської державної адміністрації; засіданнях Ділової Ради ВТО (1997–2003 рр.); на 59-й сесії Всесвітньої Туристської Організації (ВТО) з проблем екології в сфері туризму (м. Ушуая, Аргентина, грудень 1998 р.), на ХV Генеральній Асамблеї ВТО з проблем Всесвітнього форуму парламентарів з питань законодавства у сфері туризму (м. Пекін, КНР, жовтень 2003 р.), науково-методичних семінарах з питань розвитку туризму у 7 країнах (1998, 1999, 2001, 2002, 2004 рр.).
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему "Туризм як засіб патріотичного, інтернаціонального виховання"
була захищена в 1988 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувалися.
Публікації. Результати дослідження опубліковано в 116 наукових та науково-методичних працях, з них 59 праць написані без співавторів, у тому числі: 2 монографії (обсягом 48 авт. арк.), 32 одноосібних статті у провідних наукових фахових виданнях, що затверджені ВАК України, 22 статті і тез у збірниках матеріалів міжнародних, всеукраїнських і міжрегіональних науково-практичних конференцій. Загальний обсяг особистого доробку становить 101,6 авт. арк.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, семи розділів, висновків до розділів, загальних висновків; 24 додатків на 402 сторінках (окремим томом). Загальний обсяг дисертації 872 сторінок, основний текст – 470 сторінки, список літератури включає 678 найменувань, з них – 38 іноземними мовами. Робота містить 29 таблиць на 31 сторінках і 25 рисунків на 25 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, викладено завдання, гіпотезу, методологічні й теоретичні засади, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення та особистий внесок здобувача, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, висновки про впровадження результатів дослідження.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні проблеми розвитку туризму і туристської освіти” – розглянуто туризм як соціально-педагогічну систему, проаналізовано стан дослідженості проблеми розвитку туризму і туристської освіти в педагогічній теорії, проаналізовано розвиток туризму в Україні та викладено особливості підготовки фахівців для галузі на різних історичних етапах.
У розділі зазначається, що актуальність розробки теоретико-методичних засад неперервної туристської освіти зумовлена сукупністю чинників, зокрема: зростанням ролі туризму на локальному, регіональному і глобальному рівнях та необхідності підвищення потенціалу, якості людських ресурсів; зростанням інтересу молодих людей (учнів старших класів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації) до туризму, що знаходить вияв у бажанні здобути фахову освіту; необхідністю реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 рр.
Доведено, що у педагогічних працях зміст туристської освіти не знайшов систематичного й аргументованого висвітлення, що породило низку суперечностей між теорією та потребами суспільної практики. По-перше, туристська освіта, за даними ЮНЕСКО, з 1998 р. вийшла на перше місце на всесвітньому ринку праці. Нині туризм створює у світі кожне десяте робоче місце, однак в Україні – лише 2 % нових робочих місць. По-друге, домінуюча в світовій туристській освіті практика підготовки професіоналів за вузькою спеціалізацією створювала проблеми, які у вітчизняній практиці посилювалися відсутністю базової професійної освіти. По-третє, традиційне проектування змісту професійної освіти в ході його диверсифікації шляхом освоєння відповідного соціального досвіду є малопродуктивним для сфери туризму. З одного боку, туристська освіта в Україні не має достатнього досвіду, а з іншого – зарубіжний досвід підготовки фахівців для сфери туризму завжди був пов’язаний із завданнями розвитку всесвітнього туристського ринку, на якому Україна виконує роль донора: туризм використовується як канал валютних трансферів.
На основі дослідження архівних, літературних та інших джерел визначено основні етапи вивчення проблем туризму в ХХ ст. Перший етап (1970–1980 рр.) характеризується введенням у науковий апарат економічних категорій туризму, створенням передумов для розмежування соціальних та економічних проблем туризму (Є.С.Бирюков, А.М.Сливинська). На другому етапі (1980–2000 рр.) розширюються межі наукового вивчення проблем туризму, розробляються його методологічні, економічні, географічні, валеологічні аспекти (В.К.Євдокименко, О.Д.Король, С.П.Кузик, В.В.Шмагіна та ін.). Третьому етапу, що хронологічно збігається із початком нового тисячоліття, властиве методологічне осмислення цілісної структури туризму, його онтологічної, гносеологічної, аксіологічної та праксеологічної складових (В.О.Квартальнов).
Здійснений історико-педагогічний аналіз дав змогу виявити основні періоди підготовки фахівців для сфери туризму. У розділі проаналізовано генезис туризму, що дало змогу умовно вирізнити кілька періодів критичного осмислення історико-педагогічного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму. Першим можна вважати кінець XVII – початок XVIII ст., коли зароджується туристська галузь, а в педагогічній літературі вперше вводиться в обіг поняття навчальні екскурсії (Я.А.Коменський). Другий період (друга половина XVIIІ – початок XIХ ст.) характеризується поширенням і розробкою ідей країнознавства, що активізує екскурсійний метод навчання (М.І.Новіков, В.Ф.Зуєв, К.Д.Ушинський). Наступний період розвитку туризму та підготовки фахівців для галузі – друга половина ХІХ – 20–30 рр. ХХ ст. – це прагнення до ґрунтовного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналій, пов’язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього історичного етапу є етноцентризм у вивченні туризму, комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства. Четвертим періодом досліджуваного явища є 40–50 рр. ХХ ст., коли пріоритети надаються відродженню туристської інфраструктури в повоєнні роки, відновленню діяльності Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС та його територіальних управлінь. Державна політика в туризмі цього періоду спрямування на відродження кращих традицій туристської діяльності попереднього періоду та розробку стратегій розвитку галузі. Головною тенденцією розвитку туризму зазначеного періоду стає ідеологічна робота. Наступному періоду, що охоплює другу половину ХХ ст., властиве відновлення інфраструктури міжнародного туризму, зростання кількості професійних організаційних туристських закладів (ВАТ "Інтурист", Українська республіканська рада з туризму і екскурсій (УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” та ін.), товариств, що займаються самодіяльним туризмом. З’ясовано, що на цьому етапі здійснюється підготовка і навчання громадських туристських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристська підготовка, середня інструкторська підготовка. Новим етапом розвитку туризму в Україні та підготовки фахівців для галузі (початок ХХІ століття) стало прийняття Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 рр. Зазначеному етапу притаманний системний підхід до розвитку туристської освіти. На основі систематизації архівних документів та інших дослідницьких матеріалів складено хронологію документальних джерел з питань туризму (1786–2003 рр.).
У другому розділі – “Зарубіжний досвід туристської освіти” – проаналізовано світові тенденції розвитку туризму та особливості підготовки фахівців для туристської галузі у Великій Британії, Швейцарії, Франції, США, Австралії та Російській Федерації та в інших країнах.
На основі аналізу 128 міжнародних документів та матеріалів міжнародних організацій, визначено довготривалі чинники, що об’єктивно сприяють поступовому розвитку туризму: економічні, які полягають у зміні структури споживання і послуг у бік збільшення частки споживаних туристських послуг; науково-технічний прогрес, який зумовлює швидкий розвиток потужної матеріально-технічної бази туристської індустрії; демографічні, які залежать від зростання народонаселення планети; соціальні, до яких належить зростання добробуту населення розвинених країн; культурні, що зумовлюються зростанням культурного рівня населення багатьох країн; міжнародні, що пояснюється пом’якшенням міжнародного клімату, перехід від конфронтації між провідними державами до співробітництва й порозуміння.
Означені чинники впливають на структуру професійної підготовки фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих країнах. Вивчення європейської практики підготовки працівників туризму засвідчує, що в цих країнах поступово склалися так звані бінарні системи вищої туристської освіти, де поряд з університетським сектором функціонують досить численні спеціалізовані заклади. З європейських країн бінарну систему вищої туристської освіти мають Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін. На протилежному полюсі перебуває так звана унітарна система вищої освіти, до складу якої входять в основному університети. Така система функціонує в Італії, Іспанії, Фінляндії, Швеції. До окремої групи належать країни з так званими інтегрованими університетами, до яких входять спеціалізовані середні й вищі навчальні заклади та країни колишнього соціалістичного табору.
У Великій Британії професійна підготовка фахівців для сфери туризму здійснюється багатьма освітніми закладами. У світовій туристській практиці позитивно зарекомендував себе досвід підготовки професіоналів у Корнудолл-коледжі та в Борнмутському університеті. У Швейцарії підготовка фахівців відповідного профілю здійснюється в широковідомих у світі навчальних закладах – Швейцарській школі готельного менеджменту (SHMS) та школі готельного менеджменту (EHL). У Франції підготовку фахівців туризму і гостинності здійснює транснаціональна туристсько-готельна корпорація (ACCOR), яка представлена в 140 країнах. Французька методика готельного менеджменту реалізується також школою Готельного менеджменту (IHTTI) та Інститутом міжнародного менеджменту Ватель – Париж, Паризькою школою готельного господарства і туризму. Аналіз досвіду підготовки професіоналів туризму в США свідчить, що провідним університетом у підготовці галузевих фахівців є Університет Джонсон і Уельс – член Американської асоціації відкритої освіти. Особливістю австралійської підготовки фахівців у галузі туризму є практична підготовка в готелях та турагенціях. У розділі проаналізовано російську систему підготовки фахівців туристської справи.
Узагальнення результатів вивчення професійної підготовки фахівців для сфери туризму у зарубіжних країнах дало можливість дійти висновку, що до структури неперервної туристської освіти входять професійні школи, коледжі, інститути, університети, менеджерські курси управління гостинністю й туризмом при університетах. Навчальні плани вищих навчальних закладів зарубіжних країн складаються з таких циклів дисциплін: загальнонаукові, соціально-гуманітарні, бізнес-адміністрування, спеціальні, туризмологічні. Значний науковий інтерес становить вивчення уніфікованої європейської моделі, яка представлена французькою транснаціональною туристсько-готельною корпорацією (ACCOR). У навчальних планах вищих навчальних закладів готельного менеджменту до циклу загальнонаукових дисциплін входять: економіка, мікроекономіка, методика дослідної роботи, інформатика, гігієна, макроекономіка, фінанси, міжнародна економіка. Соціально-гуманітарний цикл дисциплін містить: право, європейське суспільне право, протокол і етикет, німецька, іспанська, французька, англійська мова, культура й образотворче мистецтво. Цикл дисциплін із бізнес-адміністрування включає: керівництво готельним господарством, переговори та управління в менеджменті готельного господарства, менеджмент результатів діяльності, планування, технічне забезпечення у готельному господарстві, менеджмент інформаційних систем, проект розвитку підприємства. Менеджмент харчового виробництва, практика харчового виробництва, менеджмент служби портьє, менеджмент барної справи, товарознавство харчових продуктів та напоїв входять до циклу спеціальних дисциплін, а до циклу туризмологічних дисциплін – середовище відпочинку, маркетинг в індустрії гостинності, професійна підготовка в готельному господарстві, прикладна інформатика для готельного господарства, предмети за вибором. Навчальні плани підготовки фахівців для сфери туризму зарубіжних країн, характерною особливістю яких є варіативність, містять три типи курсів – обов’язкові, частково елективні (за вибором), повністю елективні.
Доведено, що у зарубіжних країнах значна увага приділяється післядипломній освіті фахівців для сфери туризму, спостерігається розробка її концепції та спроба практичного здійснення. Аналіз 25 джерел та матеріалів, розміщених на 13 сайтах, свідчить, що на сьогодні сформована і набула поширення швейцарська модель неперервної підготовки фахівців для туризму. Важливу роль у цій справі відіграють спеціалізовані професійні школи та університети.
Особливістю діяльності навчальних закладів, що готують фахівців для сфери туризму у зарубіжних країнах, є гнучкість, багатоваріантність програм навчання в системі туристської освіти, в тому числі безпосередньо в туристських агенціях; у курсовій мережі, у системі дво- і чотирирічного навчання за програмами коледжів і університетів; стаціонарно і без відриву від роботи за програмою дистанційного навчання.
У третьому розділі – “Теоретико-методологічне обґрунтування системи неперервної туристської освіти в Україні” – викладено розроблену
