НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ГУЛІЄВ Аріф Джаміль оглу

УДК 342.511(477):(479.24)

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА

В УКРАЇНІ та АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ:

ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України, заслужений юрист України

Нижник Ніна Романівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України, перший проректор.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

академік АПрН України

Погорілко Віктор Федорович,

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, заступник директора;

кандидат наук з державного управління

Кальниш Юрій Григорович,

Інститут проблем державного управління

та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України,

старший науковий співробітник.

Провідна установа – | Національний інститут стратегічних досліджень,

відділ стратегічного прогнозування, м.Київ.

Захист відбудеться 7 квітня 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціа-лі-зо-ваної вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії дер-жавного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 5 березня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою в теоретичному осмисленні пройденого шляху суверенного розвитку, типових рис поточної практики й найближчих перспектив державного будівництва на пост-ра-дянському просторі, зокрема істотних змін у суспільно-політичному роз-виткові України та Азербайджанської Республіки. Обидві держави пов’язані не лише спільним минулим політико-державним життям у межах колишнього СРСР, а й деякими подібними ознаками, що випливають з необхідності прискорення соціально-економічного й політико-культурного розвитку, а також радикаль-ного реформування вже існуючих у них основ суспільно-державного ладу.

Державне управління як цілеспрямована діяльність, що передбачає забезпечення системної логіки кардинальних, гарантовано прогресивних полі-тичних, економічних, соціальних перетворень, здійснюється у країнах, що розглядаються, відповідно до специфіки кожної – главою держави, парламентом та урядом. Інститути влади цих країн навіть за наявності високорозвинутої правової системи не змогли б (особливо в нинішніх умовах) ефективно взаємодіяти без авторитетного арбітра – Президента, який, хоч і не перебуває в прямих відносинах підпорядкування з цими інститутами, покликаний реально забезпечувати узгодженість їх діяльності, оперативно виводити державну систему з можливих кризових ситуацій, готувати сус--пільство до вибору найвигіднішого шляху подальшого розвитку в інтересах забезпечення загальнонаціональної злагоди, громадянського миру, довго-стро-кового прогресу. Саме завдяки цьому інститут президентства своїм впливом здатний створити умови для взаємодії всіх гілок влади і об’єднання їх дій в ім’я прогресивного майбутнього країни.

Для науки та практики існує потреба в аналізі реальної ролі, функцій, повноважень, пошуку спільних закономірностей та особливостей у змісті й функціонуванні інституту президентства в Україні та в Азербайджанській Республіці виходячи із сучасного світового конституційного досвіду, націо-наль-них традицій, особливостей і системної логіки довгострокового прогре-сивного розвитку, необхідного для обох країн. Про це і йде мова у дисертації.

Актуальність теми підтверджується також рівнем теоретичної розробки цієї проблеми. Інститут президентства в Україні та Азербайджанській Рес-пуб-ліці до-сліджу-вався у працях Ф.Г.Абдуллазаде, В.І.Абдуллаєва, М.Н.Алес-ке-рова, Ш.М.Алієва, З.А.Аске-ро-ва, Ф.Г.Бурчака, І.М.Варзаря, С.Т.Гандилова, А.М.Га-са-нова, В.М.Литвина, Н.І.Мамедова, Р.Е.Мехтієва, В.І.Мельниченка, А.Б.Мир-зазаде, Р.Ф.Мустафаєва, Н.Р.Нижник, Н.Г.Плахотнюк, В.Ф.Погорілка, А.Г.Рагімзаде, В.А.Ребкала, С.Г.Серьогіної, В.А.Скуратівського, Ю.Н.Тодики, В.М.Шаповала, Ю.Д.Яворського та інших переважно крізь призму політико-правових і соціально-історичних наук.

Вихідні теоретичні основи дисертації базуються на цінностях світової політико-правової і соціолого-державознавчої класики (праці Т.Гоббса, Дж. Локка, Ш.-Л.Монтеск’є та ін.), а також на ідеях становлення інституту президента як глави держави, глави виконавчої влади, що містяться в конституційних проектах М.Драгоманова, М.Сперанського та інших учених минулого. Логіка дисертації грунтується на осмисленні теоретичних досягнень великої групи сучасних (українських, азербайджанських, російських) учених щодо закономірностей конституційного статусу глави держави при здійсненні впливу на систему державного управління в країнах пострадянського простору; співвідношення загального – особливого – специфічного у функціонуванні інституту президентства в політичній системі України та Азербайджанської Республіки.

Таким чином, усе більша необхідність дослідження фундаментальних аспектів теми зумовлює доцільність ретельного аналізу специфіки реалізації президентом його повноважень, що випливають із статусу глави держави, у формуванні й здійсненні виконавчої влади; ролі президента в стабілізації економічних, соціальних і політичних процесів в Україні та Азербайджанській Республіці; особливостей взаємодії органів інститутів президентства в обох країнах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційна робота виконувалася відповідно до планів наукових досліджень кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України, особливо п. 2 Комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” (ОК № 200U004103), Протоколу про наміри між Національною академією державного управління при Президентові України й Академією державного управління при Президентові Азербайджанської Республіки від 15 квітня 2003 р., підписання якого ініційоване дисертантом і в складанні якого він брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному обгрунтуванні процесів формування і функціонування інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці, впливу цих процесів на повноту і якість державного управління в зазначених країнах; визначенні основних напрямів розвитку досліджень і підвищенні результативності цього інституту як органу політичного й державного управління у механізмі здійснення політико-державної влади.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження сукупність суспільних відносин, регульованих нормами конституційного й адміні-стративного права, що визначають повноваження президентів України та Азербайджанської Республіки.

Предмет дослідження особливості, місце, роль інституту президентства, що визначають діяльність президентів у механізмах державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що стабільність та ефективність функціонування державного управління значною мірою визначаються законодавчо закріпленим впливом інституту президентства на його структуру й діяльність.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є як за-гально-наукові, так і спеціальні методи: історичний, системний, діалек-тич-ний, соціологічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, прогностич-ний та ін.

Зокрема, використання історичного методу дало змогу визначити основ-ні етапи розвитку інституту президентства, показати історичні традиції його виникнення і передумови введення в Азербайджанській Республіці та Україні (відповідно 18 травня 1990 р. і 5 липня 1991 р.).

Системний і діалектичний методи дали можливість у загальному механізмі президентського правління виділити загальні завдання здійснення влади президентом, суто управлінські функції президентів як глав держав.

Соціологічний метод забезпечив можливість більш точного вимірювання та оцінки ефективності й результатів управлінського впливу глави держави на соціально значущі функції уряду та всієї системи органів виконавчої влади.

Порівняльно-правовий метод використаний для аналізу конституційно-правових актів, визначення меж впливу президентів України та Азербайджанської Республіки на формування й діяльність систем державного управління.

Структурно-функціональний метод застосований для деталізації опису особливостей, ролі, функцій інститутів президентства у системах державного управління двох країн щодо його окремих суб’єктів, а також функцій виконавчої влади, що реалізуються президентами.

Прогностичний метод дав змогу визначити більш віддалені перспективи, що відкриваються започаткованою в Україні політичною реформою та виборами Президента України, які відбулися у два тури 31 жовтня і 21 листо-пада 2004 р., з переголосуванням другого туру 26 грудня 2004 р, а в Азер-байджанській Республіці зміною 15 жовтня 2003 р. постаті глави держави, продовженням його реформаторської діяльності.

Фактологічною та інформаційною базою дисертації є: норми Конституції та законів України, Азербайджанської Республіки; постанови Верховної Ради України та Міллі Меджлісу Азербайджанської Республіки; укази і розпо-рядження президентів; численні урядові акти, рішення конституційних судів, наукові праці та розробки провідних учених різних країн.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше:

–

–

–

–

Удосконалено:

–

–

–

Дістали подальшого розвитку:

–

–

На підставі цього в дисертації зроблено висновок про необхідність встанов-лення конституційних норм, які визначали б інститут президента в Україні та Азербайджанській Республіці як владно-управлінський орган і дотримання яких дало б імпульси подальшому розвитку в обох країнах на шляху політичної демократії, політичного плюралізму й соціального прогресу.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні його положення, висновки розширюють наукові уявлення про спільне та особливе інституту президентства в країнах, що розглядаються, сприяють упорядкуванню термінології порівняльного дослідження, можуть використову-ватись у подальшому вивченні конституційних і законодавчих норм, регу-лю-ван-ні діяльності президентів України й Азербайджанської Респуб-ліки. Вис-нов-ки дисертації можуть бути взяті до уваги в подальшому для вдосконалення нав-чаль-них курсів системи підготовки, перепідготовки та під-вищення кваліфі-ка-ції працівників державного управління обох країн.

Виявлені в дисертації проблеми, сформульовані висновки та рекомендації враховані й частково використані в процесі підписання:

–

–

–

Апробація результатів дисертації. Одержані результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях в Національній академії державного управління при Президентові України: “Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. Матеріали “круглого столу” (Київ, 2001); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003). Етапні результати досліджень регулярно доповідалися автором на засіданнях кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Основні положення, висновки, рекомендації дисертації викла-дені в чотирьох наукових працях, що вийшли друком у профільних фахових виданнях (в тому числі у трьох – в Україні, одній – в Азербайджанській Рес-публіці) і тезах доповідей на зазначених вище науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Загальний обсяг дисертації – 236 сторінок, із них основного тексту – 180 сто-рінок, у тому числі 37 сторінок додатків у вигляді схем і таблиць; список використаних джерел включає всього 213 назв українською, азербайджан-ською, російською та англійською мовами (з них 34 – нормативні акти).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об’єкт, предмет, мета і методи, наукова новизна положень, що виносяться на захист, указується практичне й теоретичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретичні підходи до вивчення державно-управлінського аспекту інституту президентства в Україні й Азербайджан-ській Республіці” розкриваються теоретичні підходи до осмис-лення владно-управлінського аспекту проблеми інституту президентства українськими, азербайджанськими, російськими та іншими вченими, розгля-дається переважно державно-управлінський аспект цього інституту з урахуванням порівняльних характеристик специфіки України та Азербайджанської Республіки. Основними теоретичними підходами до розгляду інституту глави держави є політо-логічний, порівняльно-правовий, конституціоналістський і державно-управ-лінський.

Розділ починається з аналізу історії питання. Зазначається, що в українській та азербайджанській науковій літературі з питань інституту президентства справжній науково-дослідний “прорив” зроблено у другій половині 90-х рр. XX ст. Цьому сприяло прийняття в обох країнах конституцій незалежних держав (в Азербайджанській Республіці у 1995 р., в Україні у 1996 р.). Протягом 1996-1999 рр. відбувся захист кількох дисертацій, опубліковано монографії і велика кількість наукових статей. У них розкриваються основні сутнісні аспекти проблеми інституту президентства конституційно-правовий статус глав двох держав; політичний авторитет глави держави як об’єктивного лідера народу, що його обрав; іміджовий потенціал президентів в історико-порівняльному зіставленні їх зі своїми попередниками й опонентами, а також на фоні виконання ними своїх конституційно-правових повноважень тощо.

Із загальносоціологічних позицій при розкритті змісту поняття “президент” на перший план виходять питання про умови і фактори, які привели до виникнення цієї посади, про виявлення впливу президента на соціальні процеси в Україні та Азербайджанській Республіці. Аналітичний підхід спрямований на розкриття понять “президент” і “президентство” (як час діяльності президента) переважно в аспекті сформованого співвідношення політичних сил у суспільстві та державі, виявлення їхньої реальної політичної ваги у підтримці керованості держави та впливі на окремі державні структури.

Формулюється висновок про те, що реальна постать президента держави визна-чається саме “посадою президента” та відповідними повноваженнями, встановленими Конституцією та законом “за цією посадою”.

Зміст поняття “президентство” звичайно визначається через поняття “інститут президентства”. Інститут президентства, як зазначає Н.Р.Нижник, забезпечує стійкість і динамізм механізму державної влади Нижник Н.Р. Проблеми президентської влади в Україні // Президент України: законодавче забезпечення діяльності. 1999. № 8. С. 11..

Стосовно дисертаційної теми ми поділяємо також думку Мехрібан Алієвої про те, що “президент це учасник і творець доленосних сторінок нашої історії” Алиева Мехрибан. Уроки жизни // Аzerbaijan IRS. 2003. – 52 с..

Підкреслюється, що в державно-управлінському аспекті “президент” це не тільки глава держави, “провідний господарник країни”, а перший громадянин, лідер, політичний діяч, що обіймає вищу керівну посаду, “зразковий службовець країни”.

У розділі виявлені владно-правлячі й державно-управ-лінські ролі й завдання глав обох держав. Докладно аналізується виникнення в Україні й Азербайджанській Республіці інституту президентства, що було зумовлено низкою об’єктивних історико-політичних факторів, серед яких різке послаб-лення виконавчої влади, серйозні недоліки в механізмі реалізації законів, недостатня увага до питань виконавчої дисципліни, законності, правопорядку. Тому закріпленням інституту президента в конституціях обох країн було започатковано подолання політичної та економічної кризи й кристалізацію основних ознак і принципів європейської демократичної політичної системи.

Далі в розділі аналізується специфічне питання про співвідношення президентської й виконавчої (урядової) влади. За Конституцією Азер-бай-джан-ської Республіки, Президент глава держави, але йому відповідно до ст. 99 “належить” ще й виконавча влада. На нашу думку, це відповідає одному з центральних положень римського державного права: хто реально володіє владою, тому вона фактично належить (лат. possesione володіти на засадах належності). У Конституції України 1996 р. і в новій її редакції від 8 грудня 2004 р. Президент – глава держави таких повноважень не має. Однак глава держави – України – Президент має реальні відповідні важелі впливу на забезпечення взаємодії уряду як з парламентом, так і з іншими органами державної влади.

Таким чином, введення інституту президентства в Україні та Азер-байджанській Республіці зумовлене прагненням наших народів до демо-кратичних перетворень і має свої історичні та політичні корені. Це безпосередньо пов’язано з розвитком цілого комплексу політико-правових ідей, особливо з кратологічною ідеєю визначення ролі та місця глави держави в механізмі державної влади та в системі державного управління в демократичному суспільстві.

У розділі розкривається теоретико-методологічний план дослідження, основна гіпотеза спрямована на пошук наукового забезпечення щодо вдосконалення діяльності глав держав виходячи з історичної логіки формування аналізованого інституту в країнах, що розглядаються.

Другий розділ “Повноваження президентів України й Азербайджанської Республіки у формуванні нормативно-правової основи державного управління” – присвячується одній із найважливіших характеристик політичного режиму будь-якого типу співвідношенню повноважень виконавчої й законодавчої влади та кореляції цього співвідношення зі статусом глави держави в загальному контексті президентської чи змішаної (як в Україні після реформи від 8 грудня 2004 р. парламентсько-президенської) державної форми правління. Зокрема, обґрунтовуються сфери безпосереднього впливу інститутів президентства на гілки й механізми влади з метою раціоналізації прези-дент-ського впливу на парламенти обох країн щодо формування виважених політичних рішень й перспективних законів.

Необхідний, але недостатній правовий опис такого президентського впливу ускладнює діяльність урядів щодо соціально-економічного розвитку країн, своєчасного реагування на різні форс-мажорні обставини і виклики часу. Автором встановлено також, що президентський вплив на парламент і уряд об’єктивно необхідний для своєчасного виявлення ресурсних можливостей виконавчої влади стосовно реалізації прийнятих парламентом законів.

Доводиться, що для досягнення необхідної й достатньої взаємодії між президентами й парламентами надзвичайно важливо забезпечити підготовку відповідних законопроектів, узгоджено вкладаючи в них адекватні концепції та процедурні дії.

Центральне положення розділу співвідношення інституту президентства з усіма гілками й органами політичної влади. З’ясовано, що одномодельно побудовані, однопалатні Верховна Рада України і Міллі Меджліс Азер-байджанської Республіки з огляду на склад і спеціалізацію їх діяльності наповнюють різним змістом низку загальних повноважень президентів у відносинах їх із вищим законодавчим органом. Встановлено, що система відносин Президента України з Верховною Радою України відрізняється від відносин Президента Азербайджанської Республіки з Міллі Меджлісом.

У конституціях обох держав детально обумовлені право вето президентів на ухвалені парламентами закони, а також умови промульгації (підписання і оприлюднення) законів, прийнятих парламентом. Спільним для України та Азербайджанської Республіки є і те, що причини застосування президентами права вето та випадків відкладання дати промульгації, як показує аналіз, часто криються не в характерних рисах політичного обличчя кожного з президентів, а в теоретико-практичному аспекті розробки парламентами законодавчих актів. Інакше кажучи, це не процедурне, а тонке політико-управлінське питання. Вето право глави держави не погодитися з ухваленим парламентом законом, що не набув чинності. Вето президента не ставить крапку в долі закону. Одержавши закон для промульгації, глава держави може не підписувати його і повернути (з умотивованими запереченнями) на доопрацювання. Право вето глави держави буває абсолютним (резолютивним), відносним (відкладальним, суспензивним) і вибірковим. Абсолютне вето означає, що відмова глави держави схвалити прийнятий парламентом законопроект є остаточною і воно не може бути подолане. Відносне вето наділяє главу держави правом повернути переданий йому законопроект для повторного обговорення в парламент.

Автор вважає, що право президентського вето має скоріше стратегічний, а не тактичний зміст. Проте, підкреслюється в розділі, цим зловживати не можна. На думку автора, проблему президентського вето доцільно врегулювати в окремому законі зважаючи на те, що питання процедури в цій сфері відносин набувають особливої значущості ще й тому, що стосуються вищих структур державної влади, проблеми їх взаємодії, врегулювання конфліктних ситуацій у законодавчому полі обох держав.

Порівнюючи конституційні норми і практику України й Азербайджанської Республіки, автор виділяє особливості прямого та непрямого права щодо законодавчої ініціативи президентів. Пряме право законодавчої ініціативи означає розширення повноважень президентів самостійним внесенням ними у парламент проектів законів, що встановлено конституціями, а непряме можливість президентів впливати на законотворчий процес через інші державні органи або через окремих депутатів парламенту.

Досить докладно в розділі аналізується феномен промульгації законів, що має ключове значення в державно-управлінській практиці обох країн. В Украї-ні Президент підписує закони, що приймаються Верховною Радою (ст. 106 Конституції України), а Президент Азербайджанської Республіки підписує та видає закони (ст. 109 Конституції Азербайджанської Республіки). Особливості вжитку термінів “видає” й “підписує” відповідає змісту зазначених положень конституцій двох країн.

Конституційні повноваження президентів розглянутих країн у галузі державного управління реалізуються шляхом “указної влади”, тобто виданням нормативно-правових актів, які мають нормативний і ненормативний (індивідуальний) характер. В ієрархії таких актів основне місце посідають укази глав держав. Ними вони оформлюють рішення нормативного характеру, які розраховані на постійне чи багаторазове застосування та стосуються невизначеного кола фізичних і юридичних осіб, органів державної влади та управління. У вигляді указів видаються також рішення про призначення й звільнення з посади керівників центральних органів і структур системи виконавчої влади, про громадянство, про надання політичного притулку, нагородження державними нагородами, присвоєння спеціальних звань, класних чинів, почесних звань, вищих військових і вищих спеціальних звань, про помилування та ін.

У третьому розділі – “Стан та особливості розвитку інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці” характеризують-ся роль і повноваження глав держав у здійсненні державного управління як підза-кон-ної діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на практичну організацію нормального життя суспільства й забезпечення особистої безпеки громадян, створення умов для їхнього матеріального, культурного й духовного розвитку. Державне управління здійснюється спеціальним апаратом управління.

Зазначається, що великий вплив на апарат державного управління президенти справляють шляхом розробки стратегій розвитку держави й суспільства. Стратегії державного управління, ініційовані президентами, вимагають від них мудрості у формулюванні державно-управлінських завдань відповідно до їхніх конституційних повноважень, розуміння динаміки й спрямованості подій, реальних перспектив еволюції ситуації, наявних ресурсів, наступності; послідовності в дотриманні заявленої стратегії, що породжує довіру до влади, прагнення досягти оприлюдненої певної соціальної мети; консолідації суспільства, політичних та управлінських сил у межах державно-управлінського процесу; підстав, що відповідають закону, для аналізу і критики; наявності орієнтирів та пріоритетів поточної діяльності; визначення етапів досягнення мети.

Відповідно до Конституції Азербайджанської Республіки виконавча влада “належить” главі держави Президентові (ст. 99). Кабінет Міністрів як вищестоящий виконавчий орган підпорядковується Президентові і несе перед ним відповідальність, порядок його діяльності визначає Президент Азербайджанської Республіки. Що ж до України, то центральним теоретичним питанням розділу є дослідження того, чи очолює глава держави уряд, чи тільки спрямовує його діяльність. Донедавна (до початку політичної реформи в Україні) альтернатива перебувала на межі двох концепцій: обмежувальної, коли Президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює її, і розширювальної, коли Президент стає, по суті, і главою виконавчої влади, не покладаючи при цьому на себе відповідальності за недоліки урядової політики. У розділі зазначається, що в цьому разі виникає двовладдя, або навпаки, діяльність уряду стає однією з функцій президентської влади.

Маючи установчу функцію, своїми указами Президент України за поданням Прем’єр-міністра України створює, реорганізує й ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Президент Азербайджанської Республіки здійснює таку функцію самостійно. Загалом же структура органів державного управління (міністерств і відомств) в Україні та Азербайджанській Республіці постійно змінюється, що відображає потреби адаптувати її до соціально-економічних і політичних умов кожної суверенної держави.

Одна з основних теоретичних ідей вплив президентів на державне управління висвітлює відносини центральної і місцевої (регіональної) влади. Така особливість, як зазначається в розділі, полягає в доцільній ієрархізації вертикалей органів державного управління. У процесі формування державної політики на регіональному рівні особлива роль Президента Азербайджанської Республіки полягає в тому, що він очолює уряд та має відповідні конституційні повноваження щодо прямого впливу на діяльність вищестоящих органів виконавчої влади. Згідно з цим від Президента й Кабінету Міністрів безпосередньо залежить, чи буде прийнята парламентом державна програма розвитку або допомоги тому чи іншому регіону, місцевості.

У розділі встановлено, що в Україні та Азербайджанській Республіці як на цент-ральному рівні, так і на місцях діє європейська модель організації публічної влади, за якою місцеве управління поєднується з місцевим само-врядуванням. Голови виконавчої влади областей, районів України і міст, райо-нів Азербайджанської Республіки призначаються президентами (особливості України за поданням Кабінету Міністрів) й особисто здійснюють виконавчу владу на місцях.

Державно-управлінська компетенція президентів у питаннях забезпечення державної незалежності, національної безпеки й оборони дає змогу сконцентрувати увагу саме на цих, надзвичайно важливих для держави, проблемах. Державно-управлінські функції президентів України та Азер-бай-джанської Республіки з цих питань безпосередньо пов’язані з підтриманням стабільності конституційного ладу. Відповідно, президентський контроль у державному управлінні та переосмислення його призначення на всіх рівнях зумовлює потреби щодо вдосконалення шляхом підвищення його дієвості, результативності.

Для ефективного виконання своїх конституційних обов’язків пре-зиденти повинні мати власні, незалежні від інших державних органів, управлінські структури, основна мета яких забезпечення ефективної державно-управ-лінської діяльності глави держави. Такі структури правомірно визначити як допоміжний апарат у системах державного управління розглянутих країн. Це дає змогу главам держав одержувати альтернативну інформацію за офіційними каналами, здійснювати необхідну, іноді неформальну, взаємодію з конституційними органами влади, силовими структурами тощо. Однак головне завдання таких апаратів полягає в правовому, консультативному, інформаційно-аналітичному, організаційно-технічному й матеріально-фінансовому забезпе-ченні діяльності глави держави, створенні оптимальних умов для реалізації президентами своїх повноважень.

У розділі аргументовано розкривається і питання про підвищення ефективності діяльності адміністрацій президентів України та Азербайджанської Республіки. Підкреслюється, що їх діяльність є ефективною, якщо апарати виконують такі завдання: 1) стратегічне планування президентської внутрішньої і зовнішньої політики; 2) розробка тактичних рішень у межах президентського курсу; 3) контроль за реалізацією президентської політики; 4) за-безпечення виконання президентом його “ру-тинних” конституційних повноважень. На цьому теоретичному тлі висвітлю-ються питання щодо гарантій президентської діяльності виходячи з того, що роль змісту й значення гарантій функціонування інститутів президентства як в Україні, так і в Азербайджанській Республіці найтісніше пов’язана з довгостроковим прогресивним впливом цих інститутів на системи державного управління. Насамперед йдеться про стабільність прези-дентської влади і, відповідно, про можливість стабільного функціонування системи державного управління. Гарантії ефективного впливу інститутів президентства на системи державного управління досить різноманітні і можуть бути, на думку автора, об’єднаними в такі умовні групи: 1) правові; 2) орга-ні-заційні; 3) матеріально-технічні; 4) символічно-церемоніальні. Відповідно, ні інститут президентства, ні посаду президента не можна ототожнювати з якоюсь однією гілкою влади. Оскільки політична особистість президента як глави держави має незрів-нянно більше значення, ніж будь-яка з гілок влади вона харак-те-ризується суворо визначеними інтегруючими, об’єднуючими ознаками.

ВИСНОВКИ

Отримані наукові результати в цілому підтвердили висунуту гіпотезу та дали змогу сформулювати наступні висновки, які свідчать про те, що використана методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута.

1. Дослідження джерелознавчої бази державно-управлінського аспекту інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці показали, що за останні 14-15 років опубліковано багато праць, які присвячені лише окремим аспектам досліджуваної теми і висвітлюють тільки окремі фунда-ментальні й прикладні питання. Серед них немає жодної розробки, в якій здійснюється комплексний аналіз теорії і практики функціо-нування інституту президентства в країнах, що розглядаються.

2. Особливості реалізації інституту президентства в обох країнах полягають у численних позитивних змінах за умов, коли суспільні витрати на процес державного управління і безпосередньо на інститут президентства зростають, а якість управління відстає. Причина такої суперечності пояс-нюється необхідним, але недостатнім висвітленням специфіки функціонування інституту президентства в обох країнах, зокрема не-достатнім конституційно-інституціональним і державно-управлінським описом методологічних, процедурних та впровадницьких аспектів діяльності президентів.

3. Аналіз історичних тенденцій, практики становлення інституту президентства в Україні та Азербайджанській Республіці свідчать про те, що саме глобальні зміни в розумінні державної влади й управління на всьому пострадянському просторі за останні 14-15 років зумовили необхідність впровадження цього інституту з метою поєднання управлінської компетенції з організаційною та внесення від імені і під егідою президента доцільної раціональності в процеси розробки, реалізації та відслідковування наслідків ключових рішень. При цьому генеза формування інституту президентства у країнах, що вивчаються, переконує в необхідності копіткої аналітичної роботи з вивчення зарубіжного досвіду президентства і виваженого перенесення його на ґрунти обох держав, де практика значно випереджає теоретичні розробки, а час на поступовий, еволюційний розвиток, вельми обмежений.

Відповідно спільними особливостями, що зумовили запровадження інституту президентства в двох країнах, є:

–

–

–

Специфічними ж особливостями є:

в Україні

–

–

в Азербайджанській Республіці:

–

–

4. В обох країнах інститут президентства пов’язують із виконавчою владою: в Україні до 28 червня 1996 р. Президент України визначався як глава держави і глава виконавчої влади, в Азербайджанській Республіці Президент як глава держави і нині має статус глави виконавчої влади. Цей статус і зумовлює вплив глави держави на державне управління шляхом закріплення на консти-ту-цій--ному рівні певних повноважень і правових норм їх реалізації, а на практиці організаційних форм забезпечення взаємодії президента з органами державного управління.

Загальні ж владні функції президентів України та Азербайджан-ської Республіки щодо органів державного управління можуть бути зведені до регулятивної, контрольної, кадрової та установчої. Межі їхніх повноважень в обох державах визначаються чинними конституціями і законами.

5. У взаємовідносинах глав держав (президентів) із системою виконавчої вла-ди в Україні та Азербайджанській Республіці правомірно виділити спільні ознаки:

–

–

–

–

Особливості проявляються у відмінностях:

–

–

–

–

–

6. Участь президентів у законодавчому процесі в Україні та Азербайджанській Республіці характеризується суттєвими відмінностями в законодавстві, які згідно з результатами здійсненого наукового дослідження полягають ось у чому:

–

–

–

–

Автор вважає, що особливості участі президентів у законодавчому процесі і в Україні, і в Азербайджанській Республіці обумовлюються необхідністю застосування різних управлінських технологій щодо надання допомоги виконавчій владі, прийняття парламентами своєчасних законів і виявлення ресурсних можливостей у реалізації цих законів.

7. Видані президентами України й Азербайджанської Республіки власні правові акти нормативні та індивідуальні за своєю юридичною силою посідають проміжне місце між актами парламенту та уряду, але виконання їх є обов’язковим для систем державного управління кожної країни.

8. Подальший розвиток прогресивного впливу президентів на системи державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці посилює потреби у врегулюванні на законодавчому рівні багатьох принципово- теоретичних питань. Вони мають сприяти чіткому опису діяльності президентів не стільки “на чолі” політичної системи, скільки всередині неї, що і потребує докладного відображення в політичному реформуванні обох країн. Певним імпульсом до реалізації зазначеного реформування стали і грудневі події в Україні 2004 року.

9. Імовірні наукові дослідження цієї теми, як і підготовку, перепідготовку й підвищення кваліфікації працівників державного управління, доцільно орієнтувати на засвоєння системної логіки формування такого інституту відповідно до кращого світового досвіду шляхом оволодіння методологією системного аналізу, розвитку досліджуваного інституту, зокрема формальних і неформальних його елементів. Це дасть змогу ефективно адаптувати досвід з реалізації інституту президентства розвинутих і таких, що розвиваються, західних і східноазіатських країн, до реалій України та Азербайджанської Республіки. Передусім потребують розвитку теоретичні уявлення і практичні підходи до стратегічного управління, президентського контролю щодо комплексної реалізації принципів об’єктивності, дієвості, наукової обґрунтованості, систематичності, гласності.

10. Життєздатність інституту президентства багато в чому залежить від якості його впливу на формування ефективного соціально-політичного і економічного партнерства всіх впливових і зацікавлених сил суспільства. Автор вбачає у цьому головний вектор пошуків підвищення авторитету, ролі, дієвості і значущості інституту президентства як визна-чального фактора розвитку державного управління в країнах, що розглядаються, забезпечення загально-національної злагоди, громадянського миру і довго-строкового прогресу, в тому числі й у подальшому співробіт-ництві двох незалежних країн – України і Азербайджанської Респуб-ліки. Ці висновки актуальні для обох країн з огляду на важливість осмислення потреб у забезпеченні наступності розвитку інституту президентства.

11. Досвід двох країн свідчить про можливість подальшого наукового осмислення інституту скріплення актів глави держави підписами глави уряду і відповідального міністра, а також інституту попереднього розгляду та рекомендації урядом кандидатур на посади керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади. Інститут виборчого вето президента відносно законів також заслуговує на увагу на предмет адаптації до існуючих систем державного управління в Україні та Азербайджанській Республіці.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.